Рішення

від 15.03.2017 по справі 906/34/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "15" березня 2017 р. Справа № 906/34/17

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Терлецької-Байдюк Н.Я.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - свідоцтво №645 від 29.03.2012;

від відповідача: Овчінніков А.А. - довіреність від 13.02.2017;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (м. Житомир)

до 1) Приватного підприємства "Овен" (м. Житомир)

2) Приватного підприємства "Промінь База" (с. Озерне Козелецький район

Чернігівська область)

про стягнення 187606,56 грн.

Спір розглянуто у більш тривалий строк ніж передбачено ч.1 ст.69 ГПК України.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідачів солідарно 187606,56грн., з яких: 89408,00грн. - основний борг, 60353,27грн. - інфляційні, 5687,82грн. - 3% річних, 32157,47грн. - пеня. Витрати по сплаті судового збору просить покласти на відповідачів.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем-2 своїх зобов'язань в частині повного та своєчасного проведення розрахунків за поставлений товар та виконані роботи.

09.03.2017 на адресу від Приватного підприємства "Промінь База" надійшла заява про застосування строків позовної давності до вимог ФОП ОСОБА_3 щодо стягнення інфляційних, 3% річних та пені.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Подав заяву про уточнення позовних вимог від 15.03.2017, відповідно до якої просить стягнути з ПП "Овен" 100,00грн. основного боргу, з ПП "Промінь База" - 89308,00грн. - основного боргу, 60353,27грн. - інфляційних, 5687,82грн. - 3% річних, 32157,47грн. - пені. Витрати по сплаті судового збору просить покласти на відповідачів.

Представник відповідача-2 (ПП "Промінь База") в судовому засіданні позов в частині стягнення основного боргу визнав, щодо стягнення пені, інфляційних та річних заперечив, просив застосувати строк позовної давності.

Представник відповідача-1 (ПП "Овен") в судове засідання не з'явився. 19.01.2017 до суду від ПП "Овен" надійшла заява про визнання позову у повному обсязі та розгляд справи за відсутності представника підприємства.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-2, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (позивач) здійснила поставку товарів та послуг Приватному підприємству "Промінь База" (відповідач-2) в період з 09.10.2014 по 31.10.2014 на загальну суму 127908,00грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000044 від 09.10.2014 на суму 3000,00грн., видатковою накладною № РН-0000093 від 23.10.2014 на суму 82973,00 грн., актом здачі - прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000006 від 23.10.2014 на суму 33535,00грн., видатковою накладною № РН-0000070 від 31.10.2014 на суму 8400,00 грн.

Відповідач-2 сплатив позивачу за поставлені товари та надані послуги 38500,00грн. згідно платіжних доручень від 23.10.2014 № 94 та від 14.11.2014 № 112.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем на день звернення до суду становить 89408,00грн.

На забезпечення виконання відповідачем-2 зобов'язань з оплати за продані товари та надані послуги, між ФОП ОСОБА_3 та Приватним підприємством "Овен" (відповідач-1) 01.10.2014 укладено договір поруки, за умовами якого відповідач-1 зобов'язався відповідати перед позивачем за виконання відповідачем-2, що виникли з зобов'язань останнього з оплати позивачу поставлених ним товарно-матеріальних цінностей, послуг та робіт за період з 01.10.2014 по 31.12.2016 (а.с.23).

Відповідно до п. 4.1 Договору поруки відповідач-1 відповідає перед позивачем за виконання зобов'язань відповідача-2 у сумі, що дорівнює 100,00 грн.

Дослідивши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову з огляду на таке.

Господарські договори укладаються за правилами встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до положень ч.1 ст.181 Господарського кодексу України, яка регулює загальний порядок укладання господарських договорів, господарський договір за загальними правилами укладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами для виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язаннями є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від виконання певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обв'язку.

З огляду на фактичні правовідносини, які склалися між позивачем та відповідачем-2, судом встановлено, що між сторонами виникли зобов'язальні відносини на підставі укладеного договору купівлі-продажу у спрощений спосіб, як це передбачено ч.1 ст.181 Господарського кодексу України, і цей договір є підставою для виникнення у його сторін майново-господарських зобов'язань.

Статтею 688 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов'язок повідомити продавця про порушення договірних зобов'язань щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Господарський суд приймає до уваги, що покупцем при отриманні товару не подавалося жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих договірних зобов'язань з купівлі товару.

Оскільки суду не надано доказів незгоди відповідача щодо належності виконання позивачем прийнятих на себе зобов'язань, не надано доказів відмови від цього товару та прийняття його у встановленому порядку, суд дійшов висновку, що свої зобов'язання позивач виконав належним чином.

Стаття 193 Господарського кодексу передбачає, що суб'єкти господарювання та учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Аналогічне положення закріплено в ст.526 Цивільного кодексу України. Так, зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно умовам договору та вимогам цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а у разі відсутності таких умов і вимог - згідно звичаїв ділового обігу або іншим вимогам, які звичайно ставляться.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено обов'язок Покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

В порушення зазначених норм відповідач-2 не оплатив товар в повному обсязі.

Загальна сума боргу на час розгляду справи становить 89408,00грн., яку відповідач-2 визнає.

Окрім суми основного боргу позивачем заявлені вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 5687,82 грн., інфляційних в розмірі 60353,27 грн. та пені в розмірі 32157,47 грн.

У відповідності до ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок річних, із врахуванням обставин справи, господарський суд приходить до висновку, що правомірним є нарахування 3% річних за період з 15.11.2014 по 27.12.2016 у сумі 5680,55грн. В частині стягнення 7,27грн. 3% відсотків річних суд відмовляє за необґрунтованістю нарахування.

Щодо заявлених до стягнення втрат від інфляції судом виявлено помилки в періодах нарахування.

У п.3.2 Постанови ВГСУ від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що правомірним є нарахування інфляційних за період з грудня 2014 по листопад 2016 у сумі 57560,86грн. В частині стягнення 2792,41грн. інфляційних суд відмовляє за необґрунтованістю нарахування.

Щодо вимоги про стягнення пені в розмірі 32157,47 грн. суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

При цьому суд зауважує, що між сторонами не укладався письмовий договір, яким би визначалась ступінь відповідальності сторони за порушення нею правил здійснення господарської діяльності, і законом розмір таких штрафних санкцій не визначено.

За таких обставин, суд вважає, що вимога про стягнення пені заявлена безпідставно, а відтак не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.ст. 553, 554, 555 ЦКУ за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку, поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник.

Однак, як зазначалось вище, за договором поруки відповідач-1 відповідає перед позивачем за виконання зобов'язань відповідача-2 у сумі, що дорівнює 100,00 грн.

В зв"язку з чим представником позивача уточнені вимоги до відповідача-1 в розмірі 100,00грн.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Заява відповідача-2 щодо застосування строку позовної давності до нарахованих штрафних санкцій не підлягає задоволенню, оскільки в стягнення пені суд відмовляє за безпідставністю її нарахування, а до вимог про стягнення інфляційних і 3% річних застосовується загальний строк позовної давності в три роки відповідно до ст.257 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме: з відповідача-1 стягується 100,00 грн. основного боргу, а з відповідача-2 - 89308,00грн. - боргу, 5680,55грн. - 3% річних, 57560,86грн. - інфляційних.

Витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів пропорційно сумі задоволених вимог за правилами ст.49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.33,34,43,44,49,69,82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Овен" (10002, м. Житомир, вул. Довженко, 39, кв.47, код ЄДРПОУ 31599850)

- на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (10002, АДРЕСА_2), ід.номер НОМЕР_1):

- 100,00 грн. - основного боргу;

- 1,50 грн. - судового збору.

3. Стягнути з Приватного підприємства "Промінь База" (17702, Чернігівська область, Козелецький район, с. Озерне, вул. Перемоги, 46, код ЄДРПОУ 38282036)

- на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (10002, АДРЕСА_2), ід.номер НОМЕР_1):

- 89308,00грн. - боргу,

- 5680,55грн. - 3% річних,

- 57560,86грн. - інфляційних,

- 2288,24грн. - судового збору.

4. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 17 березня 2017 року.

Суддя Терлецька-Байдюк Н.Я.

Віддрукувати:

1 - в справу

2, 3 - сторонам (за заявою)

4 - відповідачу-1 (рек. з повід.)