Рішення

від 22.02.2017 по справі 906/1286/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "22" лютого 2017 р. Справа № 906/1286/15

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Машевської О.П.

за участю секретаря судового засідання : Шарана Д.В.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1І дов. №б/н від 05.01.2017р., адвокат ОСОБА_2 адвокатське посв. №654 від 26.04.2012 р. ( в засіданні суду 13.02.17р.)

від відповідача: ОСОБА_3 дов. №б/н від 12.10.2015р.

від третьої особи-1: ОСОБА_4 дов. №7-НЮ від 03.01.2017р. ( в засіданні суду 13.02.17р.); ОСОБА_5 дов. №6-НЮ від 03.01.2017 р.

від третьої особи-2: не прибув

В засіданні суду 13.02.17р. оголошувалась перерва до 14:30 год. 22.02.17року

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Приватного підприємства будівельно-монтажна фірма "Майстер" (с. Вереси)

до ОСОБА_6 сільської ради Житомирського району (с. Вереси)

за участю третіх осіб на стороні відповідачів: Державного територіального-галузевого об'єднання Південно-Західної залізниці "Укрзалізниця" в особі Коростенської дирекції залізничних перевезень (м. Коростень) та Регіонального відділення Фонду державного майна України в Житомирській області (м. Житомир)

про стягнення 273158,00 грн.

Позивач ОСОБА_7 підприємство будівельно-монтажна фірма "Майстер" за цим позовом доводить, що вклав у будівництво та добудову (оздоблення) приміщення магазину по вулиці Княгині Ольги, 26 в селі Вереси Житомирського р-ну у період з березня 1998 року по грудень 2007 року ( далі - спірне приміщення магазину) власні кошти на загальну суму 273 158, 00 грн.

Зокрема, добудову та оздоблювальні роботи у спірному приміщенні магазину , як доводить позивач, ним здійснені після його прийняття як об'єкта незавершеного будівництва у комунальну власність ОСОБА_6 сільською радою рішенням від 27.10.2004р. двадцять четвертого скликання (сесія - не визначена).

Окрім того, позивач доводить, що станом на 12.07.2007 року приміщення магазину по вул. Княгині Ольги, 26 у селі Вереси Житомирського району введено в експлуатацію, що підтверджується актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 12.07.2007року, підписаним , в тому числі, сільським головою ОСОБА_8

ОСОБА_9 рішенням господарського суду Житомирської області від 12.01.2015року у справі № 2/5007/120/11 позивачу відмовлено у визнанні права власності на спірне приміщення магазину, а загальна вартість проведених позивачем у ньому будівельних робіт склала 273 158 грн., зазначені кошти мають бути відшкодовані відповідачем шляхом їх стягнення в судовому порядку.

Фактичними підставами виконання будівельних робіт у спірному приміщенні магазину позивачем визначено Договір оренди нежитлового приміщення від 03.03.1998р., Доповнення до цього договору від 03.10.2000р. та Договір підряду № 2 від 04.03.1998р., сторонами яких були ОСОБА_7 підприємство будівельно-монтажна фірма "Майстер" та Коростенське відділення залізної дороги.

Правовими підставами позову позивачем визначено ст.ст. 526 , 625 ЦК України та ст.ст. 1,67, 216,218,220,224,229,284 ГК України.

Відповідач ОСОБА_6 сільська рада вимоги позову не визнала, посилаючись на те, що позивач, як підрядник, не приймав участі у будівництві спірного приміщення магазину по вул. Княгині Ольги, 26 у селі Вереси Житомирського району взагалі та його добудові (оздоблені), зокрема, після прийняття його в комунальну власність рішенням сімнадцятої ( в окремих документах - вісімнадцятої) сесії четвертого скликання ради від 28.12.2004р. "Про безкоштовне прийняття у комунальну власність об'єкту невиробничого призначення". Тому докази, які позивач подав на підтвердження своїх вимог на суму 273 158, 00 грн. є неналежними засобами доказування. Окрім того, оцінку наданих позивачем доказів було надано у справі господарського суду Житомирської області № 2/5007/120/11, а тому встановлені судовим рішенням обставини є преюдиціальними при вирішенні цього спору.

Окрім того, відповідач доводив, що спірне приміщення магазину в експлуатацію не введено. Натомість актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 12.07.2007року введено в експлуатацію приміщення, яке знаходиться по вулиці Поліській,2 у селі Вереси, та дійсно належить позивачу.

Заявлено ОСОБА_6 сільською радою і про застосування позовної давності до вимог позивача в наступний спосіб: в позові позивач не вказує з якої дати він розпочав відлік часу на звернення до суду, тобто дати, з якої вважає своє право порушеним; натомість відповідач вважає, що початок перебігу трьохрічного строку позовної давності слід обраховувати з грудня 2007року (дата останніх проектно-кошторисних документів, односторонньо складених позивачем ) , який на день звернення з цим позовом до суду сплинув ( а.с. 191-192, т.1).

Заперечуючи проти позову Державне територіально-галузеве об'єднання Південно-Західної залізниці "Укрзалізниця" в особі Коростенської дирекції залізничних перевезень (третя особа -1) поданими доказами підтвердило, що в межах об'єкта будівництва " Інженерні мережі в житловому мікрорайоні с. Смаківка, Житомирського району" , який будувався, в основному, за рахунок коштів державного бюджету в межах програми ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС на 1990-1995р. рр., незавершеним залишилось лише будівництво спірного приміщення магазину по вул. Княгині Ольги, 26 у селі Вереси Житомирського району , яке Коростенською дирекцією залізничних перевезень (м. Коростень) у 2004 році передано у комунальну власність ОСОБА_6 сільської ради.

Як доводила третя особа -1 обов'язки замовника об'єкта будівництва " Інженерні мережі в житловому мікрорайоні с. Смаківка, Житомирського району" , у складі якого будувалось спірне приміщення магазину по вул. Княгині Ольги, 26 у селі Вереси Житомирського району, виконував Коростенський відділок залізниці Південно-Західної залізниці на підставі рішення Житомирського облвиконкому від 29.03.1991р. № 86.

З метою встановлення факту виконання ПП БМФ "Майстер" підрядних робіт на об'єкті будівництва " приміщення магазину" по вул. Княгині Ольги, 26 у селі Вереси Житомирського району" за рахунок придбаних за власні кошти матеріалів (виробів, конструкцій) у період з березня 1998 року по грудень 2007 року на загальну суму 273 158, 00 грн., встановлення факту виконання підрядних робіт на цьому об'єкті іншими підрядниками та за рахунок коштів державного бюджету у період з березня 1991 року до березня 1998 року, встановлення факту належності цього об'єкта до нерухомого майна, а також встановлення дійсної вартості об'єкта на час вирішення спору, ухвалою від 20.10.2015 року господарський суд призначив у справі №906/1286/15 комплексну судову експертизу, проведення якої доручив в частині будівельно-технічної (оціночно-будівельної) експертизи судовому експерту ОСОБА_10 (Свідоцтво № 1648 від 23.08.2013р. (дійсне до 23.08.16р.), в частині економічної експертизи - судовому експерту ОСОБА_11 ( Свідоцтво № 1046 від 14.12.2012р. (дійсне до 14.12.2015р.), визначено судового експерта ОСОБА_10 провідним судовим експертом в частині координації роботи із судовим експертом ОСОБА_11 та господарським судом.

15 червня 2016р. до господарського суду надійшов Висновок №СЕ-4-1-025/15 судового експерта ОСОБА_10 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 10.06.2016р. разом з матеріалами справи №906/1286/15 в 3 (трьох) томах та матеріалами експертного дослідження.

Ухвалою від 16.06.2016р. господарський суд поновив провадження у справі №906/1286/15, зобов'язав учасників судового процесу до засідання суду ознайомитися з Висновком будівельно-технічної експертизи №СЕ-4-1-025/15 від 10.06.2016р. у справі, у разі неотримання його копії на свою адресу, та наявні заперечення по суті висновку викласти письмово.

В засіданні суду 12.07.16р. представник позивача в усній формі повідомив, що зауваження на Висновок будівельно-технічної експертизи №СЕ-4-1-025/15 відсутні, за винятком посилання у ньому на відсутність актів виконаних робіт щодо водопостачання, каналізації, електрифікації тощо, тоді як останні є в наявності , однак не бути витребувані судовим експертом.

В засіданні суду 12.07.16р. представник відповідача ОСОБА_6 сільської ради подав суду зауваження на Висновок будівельно-технічної експертизи №СЕ-4-1-025/15, відповідно до якого заперечує висновок з наступних підстав:

- відповідаючи на питання 1 "чи є об'єкт незавершеного будівництва "приміщення магазину" завершеним будівництвом?" експерт вийшов за межі своїх повноважень, оскільки висновок про те, що об'єкт - будівля магазину по вул. Княгині Ольги, 26 в с. Вереси Житомирського р-ну, Житомирської області є "незавершеним будівництвом" зробив на підставі його особистої "правової точки зору", а не технічної, до якої він дійшов на підставі безпосереднього розуміння ним ст. 331 ЦК України;

- в основу загального опису об'єкту дослідження експертом взято неіснуюче рішення ОСОБА_6 сільської ради Житомирського району від 27.10.2004р. про передачу-приймання в комунальну власність об'єкту невиробничого призначення незавершеного будівництва "Інженерні мережі в житловому мікрорайоні бр. Смоківка". ОСОБА_6 сільською радою у відзиві від 12.10.2015р. на позовну заяву ПП БМФ "Майстер" було звернуто увагу на те, що будівництво об'єкту (будівля магазину) "Інженерні мережі с. Смоківка" було прийнято у комунальну власність ОСОБА_6 сільською радою від Коростенської дирекції залізничних перевезень Державного територіально-галузевого об'єднання Південно-Західної залізниці на підставі рішення 18 сесії 4 скликання від 28.12.2004р. "Про безкоштовне прийняття у комунальну власність об'єкту невиробничого призначення". Вказане рішення сільської ради є абсолютно протилежним тому, на яке зробив посилання у експертному висновку від 10.06.2016р. судовий експерт;

- висновок судового експерта щодо "право власності тієї чи іншої особи на вказане нерухоме майно, в матеріалах справи не виявлено" зроблено без врахування наявного у справі Свідоцтва про право комунальної власності від 26.10.15р. , інд № 46271198, на нерухоме майно - будівлю магазину по вул. Княгині Ольги , 26 в селі Вереси.

Інші учасники судового процесу зауважень, заперечень на Висновок будівельно-технічної експертизи №СЕ-4-1-025/15 від 10.06.2016р. по суті не подавали.

Приймаючи до уваги, що факт виконання будівельних робіт на об'єкті експертного дослідження будівництва та добудови (оздоблення) приміщення магазину по вулиці Княгині Ольги, 26 в селі Вереси Житомирського р-ну було зафіксовано у Висновку №СЕ-4-1-025/15 судового експерта ОСОБА_10 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 10.06.2016р., ухвалою від 12.07.2016р. господарський суд зупинив провадження у справі на час проведення судової економічної експертизи судовим експертом ОСОБА_11 (Свідоцтво № 1046).

10 серпня 2016р. до господарського суду надійшло клопотання судового експерта ОСОБА_11 від 02.08.2016р. (вх. г/с 02-44/715/16 від 10.08.2016р.) про надання, зокрема, документів, що підтверджують частку фінансування за рахунок бюджетних коштів у вартість об'єкта будівництва "приміщення магазину" з березня 1991р. до березня 1998р. (рішення місцевих органів влади, виписки казначейства (банку), документи, що підтверджують придбання, оплату матеріалів та підтверджують використання матеріалів на об'єкт будівництва "приміщення магазину".

16 грудня 2016р. до Господарського суду Житомирської області надійшло повідомлення судового експерта ОСОБА_11 за №1 від 14.12.2016р. про неможливість надання висновку в частині економічної експертизи комплексної судової експертизи у справі №906/1286/15.

Ухвалою від 20.12.2016р. господарський суд поновив провадження у справі, вжив заходи по підготовці справи до розгляду в засіданні 12.01.17р. , однак за клопотанням учасників судового процесу, розгляд справи було відкладено на 13.02.17р. В засіданні суду було оголошено перерву до 22.02.17року.

Представник позивача позов підтримав у повному обсязі, просив його задовольнити, звертаючи увагу на рішення господарського суду від 12.01.2015р. у справі № 2/5007/120/11 , яким відмовлено позивачу у визнанні права власності на приміщення магазину по вул. Княгині Ольги, 26 у селі Вереси Житомирської області, однак що не позбавляє позивача вимагати відшкодування витрат за проведені будівельні роботи за власний кошт в сумі 273158грн з відповідача у справі. Представник відповідача заперечуючи проти позову додатково звертає увагу суду на те, що ОСОБА_6 сільська рада не була стороною Договору оренди нежитлового приміщення від 03.03.1998р., Доповнення до цього договору від 03.10.2000р. та Договору підряду № 2 від 04.03.1998р., а тому не брала на себе будь-яких зобов'язань; безпідставними є доводи позивача про те, що підписанням акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 12.07.2007р. , ОСОБА_6 сільська рада визнала факт виконання позивачем робіт по спірному приміщенню магазину за його власний рахунок ; розпорядженням першого заступника голови Житомирської РДА ОСОБА_12 від 16.07.2007р. № 684 підтверджується факт введення спірного приміщення магазину в експлуатацію у 2007р. , однак це не доводить, що таке введення в експлуатацію відбулося на підставі акту від 12.07.2007р., поданого позивачем та досліджуваного судовим експертом; судовою будівельно-технічною експертизою ( висновок № СЕ-4-1-025/15 від 10.06.2016р.) встановлено, що "роботи на об'єкті будівництва були здійснені в період часу 1998-1999років", а не в період часу до 2007р., як намагається довести позивач; беззаперечним доказом недоведеності позивачем власного фінансування добудови спірного приміщення магазину є повідомлення експерта від 14.12.2016р. щодо неможливості надання висновку в частині економічної експертизи; позивачем пропущено строк позовної давності , які слід обраховувати з грудня 1998р. , тому у позові має бути відмовлено із цієї підстави.

Заслухавши представників сторін та дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

23 серпня 1990року Рада міністрів УРСР прийняла постанову № 228 "Про організацію виконання Постанови Верховної Ради Української РСР від 01.08.1990р. "Про невідкладні заходи щодо захисту громадян України від наслідків Чорнобильської катастрофи", у якій з метою реалізації передбачених на 1990-1992 роки Державною союзно-республіканською програмою невідкладних заходів щодо ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, постановила прийняти пропозицію, зокрема, Житомирського облвиконкому , про переселення в 1991 році жителів населених пунктів згідно з додатком №1 у порядку і на умовах, передбачених п. 4 розпорядження Ради Міністрів УРСР від 28.06.1989р., № 244 та постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 21.05.1990р. № 115 ( далі - Постанова ВР УРСР № 228).

Як встановив суд, згідно з додатком № 1 Постанови ВР УРСР № 228 переселенню підлягали жителі села Обиходи Коростенського району, яке входило у зону безумовного (обов'язкового) відселення. Жителі інших населених пунктів Коростенського району , в тому числі, м. Коростеня, не підпадали під дію цієї Постанови.

В свою чергу, Постанова ВР УРСР № 228 передбачала здійснення фінансування робіт по будівництву житлових будинків з надвірними спорудами, інженерним забезпеченням і благоустроєм, об'єктів соціально-культурного, комунально-побутового, торговельного та виробничого призначення згідно з додатками № 2-11 за рахунок державних коштів та державних матеріально-технічних ресурсів.

Як встановив суд, жителі із села Обиходи Коростенського району переселились на Вінниччину, для яких у 1990 роках було побудовано 300 будинків ( газета Верховної Ради України "Голос України" за 06.05.2016р. №82 (6336).

Жителі інших населених пунктів Коростенського району , в тому числі, м. Коростеня, не підпадали під дію Постанови ВР УРСР № 228.

З 01.04.1991 року введено в дію ОСОБА_9 України " Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII ( далі - ОСОБА_9 про статус громадян).

У статті 4 ОСОБА_9 про статус громадян передбачив право громадян , які проживали у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі самостійно прийнятого рішення, виїхати з цієї зони, а держава гарантувала створити умови для такого відселення.

Відселення та самостійне переселення дозволялось лише у місцевості, які не були віднесені до категорій зон радіоактивно забруднених територій (стаття 2), за винятком переселення до близьких родичів.

Відповідно до додатку N 1 до постанови Кабінету Міністрів УРСР від 23 липня 1991 р. N 106 "Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок чорнобильської катастрофи" до зони гарантованого добровільного відселення було віднесено відповідні населені пункти Коростенського району та м. Коростень.

Порядок відселення та самостійного переселення громадян із зони гарантованого добровільного відселення було визначено постановою КМУ від 16 грудня 1992 р. N 706 "Про Порядок відселення та самостійного переселення громадян з територій, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС" ( далі - Порядок відселення № 706).

Порядок відселення № 706 передбачав умови і порядок отримання такими громадянами будинків (квартир) державного і громадського житлового фонду або державних коштів для будівництва житлових будинків садибного типу з надвірними будівлями або для одержання приміщення в будинках житлово-будівельних (житлових) кооперативів.

З 19.12.1991 року ОСОБА_9 про статус громадян почав діяти в редакції Закону N 2001-XII від 19.12.91, який у ст. 32 зобов'язував місцеві Ради народних депутатів щорічно виділяти для громадян, які переселилися з території радіоактивного забруднення, 15 процентів збудованого житла, а Кабінет Міністрів України - щорічно виділяти обласним Радам народних депутатів капітальні вкладення для придбання житла такими громадянами.

У Законі про статус громадян та у Порядку відселення № 706 були відсутні норми щодо обов'язкового державного фінансування будівництва об'єктів соціально-культурного, комунально-побутового, торговельного та виробничого призначення у тих місцях , де мали проживати громадяни , що самостійно переселилися із зони гарантованого добровільного відселення.

14 липня 1992 року Президентом України було прийнято Розпорядження N 125/92-"Про заходи щодо організації виконання програм ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС", яким було покладено на Міністерство інвестицій і будівництва України забезпечення організації виконання міністерствами, відомствами, обласними державними адміністраціями та будівельними організаціями завдань, пов'язаних із спорудженням усіх видів об'єктів в обсягах, встановлених програмами ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також здійснення контролю за реалізацією цих завдань.

28 грудня 1992 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову N 730 №" Про невідкладні заходи для прискорення будівництва об'єктів, пов'язаних з відселенням громадян з територій, які зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи", у п. 2 якої постановив, насамперед, забезпечити прискорення будівництва житла в комплексі з об'єктами виробничого та соціально-побутового призначення з метою завершення в основному в 1993 році переселення громадян із зони безумовного (обов'язкового) відселення, на яких поширювалась дія Постанови ВР УРСР № 228 ( далі - Постанова про прискорення будівництва № 730).

Зміст Постанови про прискорення будівництва № 730 доводить, що предметом її регулювання були відносини у сфері будівництва житла в комплексі з об'єктами виробничого та соціально-побутового призначення за рахунок державних капітальних вкладень для переселених громадян із зони безумовного (обов'язкового) відселення.

02 вересня 1993 року Постановою ВР України N 3422-XII було затверджено Концепцію Національної програми ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту громадян на 1994-1995 роки і період до 2000 року, у якій було констатовано наступне:

- програма 1990-1992 років передбачала першочергове спорудження житла, але зараз будівництво населених пунктів для переселенців здійснюється практично без об'єктів соціальної інфраструктури, що не забезпечує належних умов життя та праці. Тому капітальні вкладення в 1993-1994 роках повинні бути спрямовані на розвиток соціальної інфраструктури в споруджених селищах та на завершення початого будівництва;

- фінансування Програми забезпечується за рахунок Державного бюджету. Поряд з цим місцеві та регіональні органи державної виконавчої влади на законодавчій основі знаходять можливість для часткового самофінансування заходів Програми за допомогою економічних методів стимулювання підприємницької діяльності (далі-Концепція).

Зміст Концепції також дає підстави вважати, що предметом її регулювання були відносини державного фінансування будівництва житла та об'єктів соціальної інфраструктури для переселених громадян із зони безумовного (обов'язкового) відселення.

ОСОБА_9 про статус громадян та Порядок відселення № 706 регулювали також відносини державного фінансування будівництва житла для громадян, що самостійно переселялися із зони гарантованого добровільного відселення, судом встановлені обставини одноповерхової індивідуальної забудови для працівників будівельно-монтажного потяга №650 ( представлений в статусі забудовника), енерго-монтажного потяга № 647 та дистанції лінійних споруд Дорбудтреста Південно-Західної залізниці, що переселялися із зони, забрудненої радіонуклідами ( м. Коростень та Коростенського району) на площі 13,5 га в районі "Смоківка" на землях хмелерадгоспу "Вереси" Житомирського району ( а. с. 212 -247 т.1, а.с.1, 6-11 , 143-146,т.2).

Здійснювалося в селищі для переселенців в районі "Смоківка" села Вереси Житомирського району також будівництво інженерних мереж і споруд , про що свідчить Дозвіл на виконання будівельних робіт №6/92р. Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Житомирського району, виданий Коростенському відділку Південно-Західної залізниці на виконання будівельних робіт з будівництва КНС під напірний та самопливний каналізаційний колектор, згідно якого будівельні роботи мало проводити Коростенське відділення з підрядником: ПМК-114 (м. Новоград) та Спецшахтобуд (м. Житомир) ( а.с. 28, т.2).

З наявного у справі Експертного висновку Житомирського експертно-технічного центру Держнаглядохоронпраці № 168 від 07.07.1999р. судом встановлено, що розроблявся також Робочий проект будівництва будівель Адміністративно-побутового та складських приміщень для зберігання будматеріалів та гараж машин та техніки по вул. Будівельників та вул. Коростенській в районі аеропорту у складі Пояснювальної записки та Робочих креслень, поданих ПП БМФ "Майстер" ( позивач у справі) та Коростенським відділком Пд.-Зх. залізниці ( а.с. 129, т.2).

Висновком будівельно-технічної експертизи №СЕ-4-1-025/15 підтверджено, що у селищі "Смоківка" будувався також магазин на основі типового проекту 80-31 "Магазин по торговле товарами повседневного спроса с торговой площадью 56 м.кв" , розробленого проектним інститутом "Центросоюзпроект" та фактично відповідно до проектних рішень зображених на оновлених кресленнях типового проекту " від руки" ( далі - "магазин" ) ( а. с. 141 та 142, т.2, а. с. 8-10, 167, т.3).

У листі Управління економіки Житомирської ОДА за № 12/725 від 22.12.92р., адресованому начальнику БМП-650 ОСОБА_13 , зазначено, що капіталовкладення, які виділені області для переселення громадян із зони забруднення не передбачають благоустрій селища Смоковка в якому відведено ділянку під індивідуальну забудову добровільно переселених громадян з м. Коростеня. Будівництво доріг, ЛЕП, магазину , вузла зв'язку в районі індивідуальної забудови с. Смоковка треба вирішувати в Мінчорнобилі України ( а.с. 11, т.2).

Однак судом не встановлено наявність державних капітальних вкладень, призначених, зокрема, для фінансування будівництва "магазину" у селищі для переселенців в районі "Смоківка" села Вереси Житомирського району.

Водночас судом встановлено, що 03.03.1998року між Коростенським відділком залізниці ( далі - орендодавець), та ПП "Будівельно-монтажна фірма "Майстер" ( далі - орендар), було укладено договір оренди нежитлового приміщення ( далі - Договір оренди 1998 року) ( а.с. 10-12, т.1).

У розділі І "Предмет договору" Договору оренди 1998 року сторони домовились про те, що орендодавець зобов'язується надати за вказаним договором орендарю недобудовану будівлю корисною площею 140 м. кв, розташовану за адресою: Житомирська область, Житомирський район, с. Вереси, вул. Будівельників , 78, для організації роздрібної торгівлі продовольчими, промисловими та господарськими товарами в селищі, що будується.

Ступінь "недобудови" будівлі, як встановив суд, не визначався.

В свою чергу, орендар, як домовились сторони у п. 1.2 Договору оренди 1998 року, власними зусиллями та за свій рахунок здійснює добудову та дообладнання прийнятої будівлі та організовує в установленому порядку роботу.

У пункті 2.2 Договору оренди 1998 року сторони договору погодили, що орендодавець після підписання договору забезпечує передачу орендарю недобудованого приміщення за актом приймання-передачі, підписаним представниками сторін на протязі трьох днів з дня його укладення.

Відповідно до п. 3.5 Договору оренди 1998 року орендар зобов'язався також забезпечити за свій рахунок орендоване приміщення постійним водопостачанням , електроенергією, опаленням , каналізацією та іншими комунальними послугами.

Домовились сторони також про те, що у випадку, якщо орендодавець зі згоди орендаря виставить орендоване приміщення для продажу, орендар має першочергове право купити це приміщення за ціною, запропонованою добросовісним покупцем ( п. 4.6 Договору оренди 1998 року ).

Пунктом 5.3 Договору оренди 1998 року умову про строк оренди врегульовано наступним чином: строк оренди встановлюється тривалістю у десять років з можливістю його автоматичного продовження ще на 5 років; перебіг строку оренди приміщення розпочинається від дня складання акта здавання-приймання приміщення в експлуатацію.

Договір оренди 1998 року було укладено сторонами за чинного Цивільного кодексу УРСР , ч. 1 ст. 262 якого передбачала обов'язок наймодавця надати наймачеві майно у стані, що відповідало умовам договору і призначенню майна, а ч. 2 ст. 272 - право наймача проводити з дозволу наймодавця поліпшення найнятого майна та право на відшкодування зроблених для цієї мети необхідних витрат, якщо інше не було передбачено договором.

Як встановив суд, у пункті 4.1 Договору оренди 1998 року, сторони домовились , що понесені орендарем витрати по закінченню будівництва орендованого приміщення мали бути зараховані як орендна плата в сумі ___ грн, яку сторони не погодили, і лише після цього в орендаря виникав обов'язок сплачувати орендодавцю щомісячно орендну плату, і , як дійшов висновку суд із змісту умови п. 5.3 цього Договору - не раніше дня складання акта здавання-приймання приміщення в експлуатацію.

ОСОБА_9 сторони у Договорі оренди 1998 року не погодили розмір щомісячної орендної плати, неможливо встановити конкретний період часу, за який мали бути зараховані понесені орендарем витрати по закінченню будівництва орендованого приміщення в її оплату, розмір яких сторони також не погодили. Окрім того, до введення об'єкта в експлуатацію, понесені орендарем витрати на закінчення його будівництва не могли бути зараховані орендарем в якості будь-якої іншої плати , як це прямо сторони передбачили в другому реченні п. 4.1 Договору оренди 1998 року.

Такими чином, оцінивши умови п. п. 1.2 , 3.5 та 4.1 Договору оренди 1998 року за їх змістом , суд дійшов висновку, що надавши орендарю право завершити будівництво "магазину" за рахунок власних матеріалів та коштів, орендодавець одночасно виступив "замовником" будівництва , а орендар - "підрядником". Оскільки ЦК УРСР не забороняв включати у договір елементи (умови) різних договорів ( ст.ст. 42, 44 ,153 , 257, 258, 272 , 332, 334 цього Кодексу), умови п. п. 1.2 , 3.5 та 4.1 Договору оренди 1998 року є по суті умовами договору підряду щодо завершення будівництва "магазину".

Щодо встановлених Рішенням суду № 2/5007/120/11 обставин про те, що правовідносини ПП "БМФ "Майстер" (позивач у цій справі) та ДТГО Південно-Західної залізниці "Укрзалізниця" в особі Коростенської дирекції залізничних перевезень (третя особа у цій справі) обмежуються лише Договором оренди 1998року, який не передбачає перехід права власності на об'єкт оренди ( "магазин" у цій справі) до орендаря, та що Договір підряду № 2 від 04.03.1998р. між позивачем у цій справі та третьою особою у цій справі , є неукладеним ( а . с. 82-83, т.1).

Так, при вирішенні цього спору судом додатково встановлено, що правовідносини між ПП "БМФ "Майстер" (позивач у цій справі) та ДТГО Південно-Західної залізниці "Укрзалізниця" в особі Коростенської дирекції залізничних перевезень (третя особа у цій справі) не обмежувались лише Договором оренди 1998року.

Зокрема, наявний у цій справі акт прийому-передачі від 23.03.1999 року складено позивачем та третьою особою не на виконання п. 2.2 Договору оренди 1998року, а на виконання Договору оренди державного майна, укладеного 01 березня 1999року між ПП "Будівельно-монтажна фірма "Майстер" (орендар/позивач) та Коростенським відділком залізниці (орендодавець/ третя особа) ( далі - акт прийому-передачі від 23.03.1999 року) ( а с. 23, т.1).

В акті прийому-передачі від 23.03.1999 року зазначено, що орендар (позивач) приймає в строкове платне користування одноповерхову будівлю в с. Вереси Житомирського району, площею 202,3 кв.м , яка знаходиться на балансі державного підприємства Коростенського відділку залізниці.

Вищевказана будівля, як зазначено в акті прийому-передачі від 23.03.1999 року, побудована під магазин і орендодавець дозволяє орендарю закінчити будівельні роботи згідно вимог ДБ/Н та райсанепідстанції Житомирського району. Виконати роботи по улаштуванню цегляних перегородок , тамбурів, санвузлів, підлоги, приміщення котельної, крилець, огорожі, електрообладнання , опалення, водопроводу, каналізації, вікна, двері та сантехнічне і торгове обладнання ( а. с. 23, т.1).

У листі РВ ФДМУ по Житомирській області № 609 від 23.03.1999року щодо передачі в оренду нерухомого державного майна, адресованому начальнику Коростенського відділку Південно-Західної залізниці ОСОБА_14, з посиланням , серед іншого, на наказ Міністерства транспорту України від 20.03.96р. № 62-Ц "Про невідкладні заходи по стабілізації фінансового положення і створення умов стабільної діяльності залізничного транспорту України в 1996-1999 роках, надано згоду на укладання договору оренди нежилої одноповерхової будівлі магазину в с. Вереси Житомирського району площею 202,8 кв.м. приватному підприємству Будівельно-монтажна фірма "Майстер" терміном на 5 років з переважним правом орендаря на продовження договору оренди та погоджено розмір орендної плати за базовий місяць оренди - січень 1999року в сумі 312,58 грн. разом з ПДВ ( далі - лист РВ ФДМУ по Житомирській області № 609) ( а.с. 203, т.1, а.с. 147, т.2).

Наявний у справі розрахунок орендної плати , підготовлений Коростенським відділком Південно-Західної залізниці та затверджений заступником начальника РВ ФДМУ по Житомирській області 23.03.1999р. місцем знаходження "магазину" вказує вул. Будівельників, 24 у селі Вереси (а.с. 204, т.1). Тоді як, судом достовірно встановлено , що "магазин" за цією адресою не знаходився.

Зокрема, судом встановлено, що Виконавчий комітет ОСОБА_6 сільської ради Житомирського району Житомирської області рішенням від 29.12.1999р. вирішив надати назви вулицям в новобудові: перша вулиця - вул. ОСОБА_15 від "1 до № 52; друга вулиця - вул. Поліська від № 1 до № 66; третя вулиця - вул. Коростенська від № 1 до № 57 ( а. с. 22, т.2).

Висновком будівельно-технічної експертизи №СЕ-4-1-025/15 підтверджено, що в акті прийому-передачі від 23.03.1999 року та листі РВ ФДМУ по Житомирській області № 609 йдеться про "магазин" по вул. Княгині Ольги , 26 ( а. с 168, т.3).

Водночас Договір оренди державного майна від 23.03.1999року, укладений зі сторони орендодавця Коростенським відділком Південно-Західної залізниці та зі сторони орендаря ПП "БМФ "Майстер" , надано позивачем до матеріалів цієї справи 13.02.2017року ( далі - Договір оренди державного майна від 23.03.1999 р.) ( а. с. 119, т.4).

Разом з тим, Договір оренди державного майна від 23.03.1999 р. не змінює підстав позову, як вважає відповідач, а лише доповнює його фактичні обставини , що мали місце у 1998-1999р.р., та додатково підтверджує право ПП "БМФ "Майстер" (позивач у цій справі) на оренду "магазину" по вул. Княгині Ольги, 26 у селі Вереси Житомирської області ( п. п. 3.12 п. 3 Постанови ВГСУ від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції"), тому оцінюється судом при вирішенні цього спору у сукупності з іншими доказами.

Так, на підставі Висновку будівельно-технічної експертизи №СЕ-4-1-025/15 судом встановлено, що за Договором оренди державного майна від 23.03.1999 р. об'єкт оренди "нежила одноповерхова будівля магазину в селі Вереси Житомирського району" мав площу 202,8 кв. м, знаходився на балансі державного підприємства Коростенського відділку залізниці та існував як об'єкт незавершеного будівництва іменований в цьому спорі як "магазин".

Судом також встановлено, що ПП "БМФ "Майстер" сплачував орендну плату за користування "магазином" грошовими коштами у період з 22.04.1999р. по 09.10.2000р. саме за Договором оренди державного майна від 23.03.1999 р., попри те, що останній мав статус об'єкта незавершеного будівництва, а відтак не міг використовуватися за призначенням ( а. с. 219-255, т.2).

При цьому судом достовірно встановлено, що як Договір оренди державного майна від 23.03.1999 р., так і Договір оренди 1998р., презумпцію дійсності якого в цілому, у Рішенні суду № 2/5007/120/11 не спростовано, позивачем та третьою особою у цьому спорі як їх сторонами, розірвано угодою сторін не було.

Як встановлено судом, відповідно до наказу Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" № 137 від 03.07.2000 року "Про реорганізацію відділків та Київського державного підприємства по перевезенню вантажів та пасажирів " з 01 вересня 2000 року Коростенський відділок Південно-Західної залізниці (юридична особа) реорганізовано у відособлений структурний підрозділ Коростенську дирекцію залізничних перевезень (без права юридичної особи) ДТГО "Південно-Західна залізниця" ( а. с. 130,132, 133, т.1).

Таким чином, і ці обставини встановлені Рішенням суду № 2/5007/120/11, підписані Коростенським відділком Південно-Західної залізниці ( без права юридичної особи) з ПП "Будівельно-монтажна фірма "Майстер" доповнення від 03.10.2000р. до Договору оренди 1998р. в частині зміни розділу 5 "Заключні положення" щодо права позивача набути "магазин" у власність є недійсними. З цих підстав, а також встановивши, що Договір підряду № 2 від 04.03.1998р. є не укладеним, Рішенням суду № 2/5007/120/11 відмовлено ПП "Будівельно-монтажна фірма "Майстер" у визнанні права власності на "магазин" - 12.01.2015р. ( а. с. 12, т.1).

Оцінюючи обставини, що мали місце в подальшому, суд насамперед встановив наступне.

Декретом Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1992 року N 26-92 був затверджений Перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація яких не допускається , у якому за № 16 були зазначені об'єкти інженерної інфраструктури та благоустрою міст, включаючи мережі, споруди, устаткування, які пов'язані з виробництвом і постачанням споживачам води, газу, тепла, а також відведенням і очищенням стічних вод.

З 01.04.1998 року набув чинності ОСОБА_9 України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" , який у ч. 4 статті 2 Закону до об'єктів соціальної інфраструктури відніс зовнішні мережі електро-, тепло-, газо-, водопостачання та водовідведення, а також будівлі, призначені для обслуговування цього фонду (бойлерні, котельні, каналізаційні та водопровідні споруди, обладнання тощо) ( далі - об'єкти соціальної інфраструктури).

Визначені у цьому Законі об'єкти соціальної інфраструктури не підлягали приватизації, а підлягали безоплатній передачі у комунальну власність.

Закон України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" в період з 11.03.2004року по 31.03. 2005 року не змінювався, та у статті 7 передбачав можливість безоплатної передачі з державної у комунальну власність не завершених будівництвом гуртожитків та тих об'єктів незавершеного будівництва, які були необхідні для реалізації інвестиційних проектів у межах спеціальної економічної зони "Славутич".

Інші об'єкти незавершеного будівництва, що належали до державної власності , та за визначенням і функціональним призначенням не належали до "об'єктів соціальної інфраструктури" за цим Законом, могли бути передані безоплатно у комунальну власність лише після двох спроб їх продажу конкурентними способами приватизації, однак які виявились безрезультатними.

В подальшому, а саме з 18.10.2000 року набув чинності ОСОБА_9 України" Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва" , який в період з 08.04.2004року до 04.10.2005року не змінювався, та у статті 1 передбачав, що його дія поширюється на об'єкти незавершеного будівництва, що утримуються на балансах підприємств, які не підлягають приватизації (далі - ОСОБА_9 про приватизацію ОНБ).

Таким чином, за змістом цього Закону всі об'єкти незавершеного будівництва, що утримувались на балансах підприємств, які не підлягали приватизації , мали бути приватизованими .

Чинний з 10.09.1999р. Закон України "Про перелік об'єктів права державної власності" відніс майнові комплекси підприємств залізничного транспорту з його інфраструктурою на території України до об'єктів права державної власності, що не підлягали приватизації, тому всі об'єкти незавершеного будівництва, що утримувались на балансах підприємств залізничного транспорту, підлягали приватизації.

Як встановлено судом, Виконавчий комітет ОСОБА_6 сільської ради листом № 631 від 15.09.2004р., адресованим начальнику Коростенської дирекції залізничних перевезень ОСОБА_14, висловив згоду на прийняття в комунальну власність невиробничих об'єктів "Інженерні мережі будівництва мікрорайону Смоківка (район) незавершене будівництво" (а.с. 18,т.1).

Державною адміністрацією залізничного транспорту України "Південно-Західна залізниця" було прийнято наказ № 382-11 від 21.10.2004року про передачу у комунальну власність незакінченого будівництва об'єкту "Інженерні мережі в житловому мікрорайоні с. Смаківка , Житомирського району" наступного змісту:

"Програмою ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС на 1990-1995р.р. передбачалось будівництво інженерних мереж в селищі для переселенців с. Смаківка Житомирського району.

Рішенням Житомирського облвиконкому №86 від 29 березня 1991р. обов'язки замовника такого будівництва було покладено на Коростенський відділок залізниці, фінансування планувалось вести за рахунок коштів Мінчорнобиля.

Згідно проектно-кошторисної документації необхідно було побудувати водопровідні та каналізаційні мережі з КНС потужністю 60,0 м. куб на годину, електричні мережі вуличного освітлення, внутрішньо селищні дороги з твердим покриттям, газопровідні мережі, радіо та телефонні мережі з поштовим відділенням, магазин.

Всі ці роботи були в основному профінансовані держбюджетом , введені в експлуатацію та передані на баланс відповідним комунальним підприємствам.

В зв'язку з припиненням фінансування не закінчене тільки будівництво приміщення магазину . Залишок незакінченого будівництва 14,5 тис. грн.

В зв'язку з клопотанням ОСОБА_6 сільської ради (лист № 361 від 18.09.2004) наказую:

1. Начальнику Коростенської дирекції залізничних перевезень передати незакінчене будівництво об'єкту (будівля магазину) "Інженерні мережі с.Смаківка на суму 14,5 тис. грн. в комунальну власність ОСОБА_6 сільської ради.

2. Передачу здійснити згідно актів обстеження та прийому-передачі об'єкта, підписаних представниками обох сторін" ( далі - наказ залізниці № 382-11)( а. с. 19, т.1).

Відповідно до Довідки Коростенської дирекції залізничних перевезень ДТГО "Південно-Західна залізниця" № 8 від 21.10.2004р. згідно розрахункової таблиці 2КС незавершеного будівництва невиробничих об'єктів станом на 01.09.2004р. балансова вартість інженерних мереж будівництва мікрорайону Смоківка (р-н аеропорту) складає 14531 грн. , адреса незавершеного будівництва : с. Вереси, вул. Княгині Ольги, 26 ( а.с. 21, т.1).

Таким чином, наказом залізниці № 382-11 було вирішено передати у комунальну власність безоплатно не закінчений будівництвом "магазин", тоді як за вимогами чинного законодавства цей об'єкт незавершеного будівництва підлягав приватизації. Однак судом достовірно встановлено, що спірне приміщення магазину на приватизацію органом приватизації ( ФДМУ або РВ ФДМУ у Житомирській області) не вносилось.

Посилання у наказі залізниці № 382-11 на те, що будівництво " магазину" не було закінчене у зв'язку з припиненням державного фінансування, судом оцінюється критично, оскільки обставини наявності державних капітальних вкладень в цей об'єкт незавершеного будівництва не встановлені, в тому числі, експертним шляхом.

Судом не встановлено при вирішенні цього спору обставин припинення дії як Договору оренди 1998року, так і Договору оренди державного майна від 23.03.1999 р. станом на дату набрання чинності Цивільним кодексом України - 01.01.2004року, який у ч. 2 п. 4 Прикінцевих та перехідних положень передбачив, що до цивільних відносин, які виникли до набрання ним чинності, положення Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Так, з дати набрання чинності Цивільним кодексом України 01.01.2004року стаття 778 ЦК України у ч.3 передбачала, що якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю.

Рішенням суду № 2/5007/120/11 встановлено, що позивачем було здійснено реконструкцію (поліпшення) існуючого об'єкту (в даному спорі - "магазину"), який був переданий йому за Договором оренди 1998 року, однак факт такого будівництва не є підставою для набуття позивачем права власності за правилом ч.4 ст. 778 ЦК України.

Рішенням суду № 2/5007/120/11 надано також оцінку Договору оренди 1998року за правилом статті 272 ЦК УРСР, водночас обставини, які підлягають встановленню за правилом ч. 3 ст. 778 чинного ЦК України, не встановлювались.

Обставини не відшкодування позивачу вартості виконаних будівельно-монтажних робіт по об'єкту "магазин" підтверджуються постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2012р. у справі № 2а-32/12 , позивачем у якій було ПП "БМФ "Майстер" , а третьою особою ДТГО "Південно-Західна залізниці" в такій частині :" спір щодо наявної заборгованості третьої особи перед позивачем ( стверджує позивач та заперечує третя особа), є підставою для звернення позивача з вимогами до Укрзалізниці про стягнення такої заборгованості, а не про встановлення права власності на об'єкт ( а.с. 101, т.1).

Водночас судом встановлено, що Коростенська дирекція залізничних перевезень ДТГО "Південно-Західна залізниця" звернулась до ОСОБА_6 сільського голови ОСОБА_8 листом з проханням надати рішення сесії сільської Ради про безоплатне прийняття у комунальну власність об'єкту невиробничого призначення незавершеного будівництва "Інженерні мережі в с. Смаковка (одноповерхова споруда по вул. Княгині Ольги, 26), вартість якого складає 14 531 грн. ( а.с. 20, 141,т.1).

Зазначений лист в матеріалах справи є у двох редакціях, що відрізняються одним абзацом: "Враховуючи те, що фірмою "Майстер", після припинення фінансування цього будівництва, ще продовжувались оздоблювальні роботи за власні кошти, просимо при вирішенні питання подальшого використання вищезазначеного приміщення, розглянути можливість передачі в оренду або відчуження, для подальшої експлуатації будівельно-монтажній фірмі "Майстер" . При цьому, цей абзац містить лист за № 389 від 26.10.2004р. , докази отримання якого ОСОБА_6 сільською радою відсутні ( а. с. 20, т.1), тоді як лист без цього абзацу , без номера та без дати, містить резолюцію ОСОБА_6 сільського голови ОСОБА_8 про його розгляд на 18 сесії 4 скликання 28.12.2004р. ( а.с. 141, т1).

В ході вирішення спору судом достовірно встановлено, що 28 грудня 2004року відбулась 18 сесія 4 скликання ОСОБА_6 сільської ради, на якій було прийнято рішення прийняти від Коростенської дирекції залізничних перевезень ДТГО "Південно-Західної залізниці" у комунальну власність сільської ради безкоштовно незакінчене будівництво об'єкту (будівля магазину) "Інженерні мережі с. Смоківка" без визначення його вартості ( а. с. 23, т.4 ).

28 грудня 2004 року комісією , що утворена відповідно до наказу ДТГО "Південно-Західна залізниця" № 382-Н від 21.10.2004р. у складі, зокрема, голови ОСОБА_6 сільської ради ОСОБА_8, складено Акт приймання-передачі об'єкту незавершеного будівництва "Інженерні мережі в житловому мікрорайоні с.Смаковка" (одноповерхова споруда по вул. Княгині Ольги, 26) в комунальну власність ОСОБА_6 сільської ради , згідно якого підтверджено , що одноповерхова споруда по вул. Княгині Ольги, 26 є об'єктом незавершеного будівництва ( а.с. 138, т. 1).

Водночас при вирішенні цього спору до уваги не приймаються як належні та допустимі засоби доказування акт прийому та передачі основних та оборотних фондів , що містить посилання на рішення сесії ОСОБА_6 сільської ради 24 скликання від 27.10.2004р., а також ксерокопія самого рішення , оскільки судом достовірно встановлено , що 27.10.2004року сесія ОСОБА_6 сільської ради не проводилась ( а. с. 22, 156, т.1, а.с. 20, т.2).

Судом при вирішенні цього спору встановлено, що третя особа Державне територіально-галузеве об'єднання "Південно-західна залізниця" визнала, що залізниця на добудову приміщення за адресою: Житомирський район, с. Вереси, вул. Будівельників , 78 ( нині вул. Княгині Ольги, 26) ні будівельних матеріалів, ні коштів не надавала ( а с. 130-131, т. 1).

Висновком будівельно-технічної експертизи №СЕ-4-1-025/15 підтверджено виконання ПП "БМФ "Майстер" по об'єкту "магазин" робіт протягом 1998-1999р.р. на суму 113218 грн. та що документація 2007року (довідки про вартість виконаних підрядних робіт за грудень 2007року, відповідного акту приймання виконаних підрядних робіт за грудень 2007 року на суму 273158 грн , підсумкова відомість ресурсів (витрати по факту) договірна ціна на будівництво адміністративно-побутових приміщень по вул. Княгині Ольги, 26 в с. Вереси, що здійснюється у 2007 році, на суму 273158грн) співпадає за своїм змістом з Актом виконаних будівельних робіт за 1998-1999р.р. по об'єкту "магазин", та відрізняється лише тим, що складена в існуючій однорівненій системі ціноутворення в будівництві з чинними на той час розцінками в програмному розрахунковому комплексі АВК-3 (редакція 2.6.1). (а. с. 26-62, т.1, а. с. 183, 184 т.3).

Висновком будівельно-технічної експертизи №СЕ-4-1-025/15 також підтверджено , Перелік робіт у документації 2007року відрізняється від переліку робіт, вказаному в Акті виконаних будівельних робіт за 1998-199р.р. по об'єкту "магазин", деякими позиціями, наприклад "влаштування металевих воріт", "монтаж системи водопостачання", так як одиничні розцінки станом на 2007рік передбачали або укрупнені показники , або навпаки деталізовані по конкретним позиціям , тобто, для прикладу, розцінка на влаштування внутрішньобудинкових систем водопостачання у 2007 році передбачала "вузли укрупнені монтажні" в той час в акті 1999 року зазначені вироби були представлені деталізовано як "задвижки", "вентили".

Підтверджено Висновком будівельно-технічної експертизи №СЕ-4-1-025/15 також і ті обставини, що серед переліку робіт у документації 2007 року відсутні розділи "Блисккавозахист" та "Зовнішня каналізація", хоча результати виконання робіт по розділу "Зовнішня каналізація" були зафіксовані експертом під час натурного обстеження об'єкта ( а. с. 185, т.3).

Таким чином, судом встановлено, що будівництво (добудова) об'єкта "магазину" ПП "Будівельно-монтажною фірмою "Майстер" ( с. Вереси) здійснювалася саме у 1998-1999 р. р., та що вартість виконаних будівельних робіт складала суму 113 218 грн , а в документації 2007року лише відтворено склад та обсяги виконаних будівельних робіт у 1998-1999р.р. з наведеними у Висновку будівельно-технічної експертизи №СЕ-4-1-025/15 відмінностями, та визначено їх вартість в сумі 273158 грн станом на грудень 2007року в існуючій однорівненій системі ціноутворення в будівництві з чинними на той час розцінками в програмному розрахунковому комплексі АВК-3 (редакція 2.6.1) ( а. с. 185, т.2).

В подальшому, як встановлено судом, розпорядженням голови Житомирської РДА від 09.07.07р. № 647 "Про створення державної приймальної комісії " на підставі звернення ПП БМФ "Майстер" було створено державну приймальну комісію для прийняття в експлуатацію складських приміщень для зберігання будівельних матеріалів, будівельної техніки та адміністративно-побутового приміщення в селі Вереси по вул. Поліській, 2 та ОСОБА_15, 26 ( а.с. 27, т.2).

В матеріалах справи наявний Акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 12 липня 2007р. ( а.с. 24, 171 та 172, т.1) та Акт державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об'єкту в експлуатацію (а.с. 173, т.1), а саме адміністративно-побутової будівлі. Вартість будівництва згідно Акту державної технічної комісії складає 219 667грн.

Розпорядженням голови Житомирської РДА від 16.07.07р. № 684 "Про затвердження актів державної приймальної комісії " затверджено акт державної приймальної комісії від 12.07.2007 року про прийняття в експлуатацію адміністративно-побутового приміщення збудованого ПП БМФ "Майстер" за робочим проектом загальною площею 243,3 кв. метри, об'ємом 974 м. куб та вартістю 272,7 тис. грн. в с. Вереси по вул. Княгині Ольги, 26 та затверджено акт державної приймальної комісії від 12.07.2007 року про прийняття в експлуатацію складських приміщень для зберігання будівельних матеріалів та будівельної техніки збудованих ПП БМФ "Майстер" за робочим проектом загальною площею 408,4 кв. метри, об'ємом 2232 м. куб та вартістю 956 тис. грн. в с. Вереси по вул. Поліська,2 ( а.с. 171 та 172, т.1, а.с. 28, т.2).

Рішенням суду № 2/5007/120/11 встановлені преюдиціальні обставини про те, що акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту від 12.07.2007р. та акт державної технічної комісії по прийняттю закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію за 2007 рік (без дати) свідчать про прийняття в експлуатацію об'єкту по вул. Княгині Ольги, 26 у с. Вереси та вказують на те, що будівництво здійснював позивач ( ПП БМФ "Майстер" ).

Преюдиціальне значення для вирішення цього спору мають також обставини , встановлені у постанові Житомирського районного суду Житомирської області від 03.11.2010року у справі 2-502/10, якою скасовано рішення ОСОБА_6 сільської ради п'ятого скликання від 12.06.2008року про передачу в оренду ОСОБА_16 нежиле приміщення, яке розташоване в с. Вереси по вул. Княгині Ольги, 26, Житомирського району ( як незакінчене будівництво) , та яка в цій частині залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2011року ( далі - Постанова суду № 2-502/10 ( а.с. 89-94 , т.1).

Так, у Постанові суду № 2-502/10 встановлено, що спірне приміщення є закінчене будівництвом, що підтверджується актом державної приймальної комісії від 12.07.2007року про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту адміністративно-побутового приміщення по вул. Княгині Ольги, 26 в с. Вереси, Житомирського району. Даний акт затверджений розпорядженням голови районної державної адміністрації № 684 від 16.07.2007р. Будівництво здійснено саме позивачем на підставі рішень Ради. Вартість будівельно-монтажних робіт по спірному нежилому приміщенню за даним державним актом становила вже 219667,00грн. Наведений державний акт надійшов до суду з районної державної адміністрації. Акт підписаний усіма членами державної технічної комісії, у тому числі і сільським головою - ОСОБА_8 Отже фактично сільрада визнала факт виконання позивачем ( ПП БМФ "Майстер" ) робіт по спірному приміщенню за власний рахунок на суму 219667,00грн.

В ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2011року у справі № 2-502/10 , якою залишено без змін Постанову суду № 2-502/10 в частині скасування рішення ОСОБА_6 сільської ради п'ятого скликання від 12.06.2008року, не спростовано встановлені у Постанові суду № 2-502/10 обставини про те, що саме ПП БМФ "Майстер" виконано будівельно-монтажні роботи на об'єкті "магазин" на суму 219667,00грн. ( а.с. 93, т.1).

ОСОБА_9 встановлені у Постанові суду № 2-502/10З обставини про вартість виконаних позивачем будівельно-монтажних робіт по будівництву (добудові) "магазину" в сумі 219667,00грн є преюдиціальними , при вирішенні цього спору судом відхиляються як безпідставні доводи позову про іншу вартість цих робіт в сумі 273158 грн.

Судом також встановлено, що товариством з обмеженою відповідальністю "Земюрконсалтинг" (м. Вишгород) на замовлення ОСОБА_6 сільської ради 19.05.15року виготовлено технічний паспорт на нежитлову будівлю магазину загальною площею 202,0 кв. метри по вул. Княгині Ольги, 26 у селі Вереси ( а.с. 15-18, т.2).

Висновком будівельно-технічної експертизи №СЕ-4-1-025/15 підтверджено, що ступінь будівельної готовності обстежуваної будівлі "магазину" , розташованої по вул. Княгині Ольги № 26 в с. Вереси Житомирського району , на момент проведення обстеження складав - 99,7%, що майже відповідає коефіцієнту повної готовності -1 ( а.с. 176, т.3).

Висновком будівельно-технічної експертизи №СЕ-4-1-025/15 також підтверджено, що величина ринкової вартості нежитлової будівлі-магазину, загальною площею 202 кв.м, по вул. Княгині Ольги, 26 станом на 10.06.2016р. складала 1 118 878 грн з врахуванням ПДВ в сумі 186480,00грн ( а. с. 183, т.3).

З 26.10.2015року право комунальної власності на будівлю магазину по вулиці Княгині Ольги, буд. 26 , загальною площею 202 кв.м зареєстровано за територіальною громадою в особі ОСОБА_6 сільської ради Житомирського району ( а.с. 75, 76, т.2).

Як вже встановлено судом , Рішенням суду № 2/5007/120/11 відмовлено ПП БМФ "Майстер" у визнанні права власності на будівлю магазину.

Дослідивши подані учасниками судового процесу докази на підтвердження своїх вимог та заперечень за правилами ст. ст. 4-7, 33 та 43 ГПК України, оцінивши їх доводи по суті законодавчого регулювання спору, враховуючи правові позиції Верховного Суду України, викладені у постановах від 02.03.16р. у цивільній справі № 6-3090цс15, № в реєстрі 56280404; від 23.03.2016р. у цивільній справі 6-2978цс15, № в реєстрі 56847230; від 02.10.2013р. у цивільній справі № 6-88цс13, № в реєстрі 34634289; від 03.06.2015р. у цивільній справі № 6-100цс15, № 44749627 щодо застосування норм матеріального права, які регулюють спірні відносини, господарський суд прийшов до висновку позов задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Перший протокол Конвенції ратифікований Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-ІV "Про міжнародні договори України" застосовується національними судами України як частина національного законодавства.

При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу Конвенції, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини поняття власності для ЄСПЛ має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі й не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві. Майном може бути як існуюче майно , так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні легітимні сподівання на реалізацію майнового права (рішення у справі «Бурдов проти Росії» , заява № 59498/00, § 40, 2001-ІV, та інші Полтораченко проти України та інші).

З 01.01.2004року набрав чинності Господарський кодекс України , який у статті 5 передбачив, що конституційні основи правопорядку у сфері господарювання становить зокрема право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності

У п. 4. Розділу IX " Прикінцеві положення" було встановлено, що до господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Відповідно до статті 66 ГК України майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Згідно з ч. 1 статті 139 ГК України майном у цьому Кодексі визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів.

Залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів ( ч.2 цієї статті).

Основними фондами виробничого і невиробничого призначення є будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів ( ч.3 цієї статті).

Оборотними засобами є сировина, паливо, матеріали, малоцінні предмети та предмети, що швидко зношуються, інше майно виробничого і невиробничого призначення, що віднесено законодавством до оборотних засобів ( ч.4 цієї статті).

Коштами у складі майна суб'єктів господарювання є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства ( ч.5 цієї статті).

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ГК України основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становить, насамперед, право власності.

У ч. 1 ст. 144 ГК України передбачено, що майнові права суб'єкта господарювання можуть виникати, зокрема, внаслідок створення майна з підстав, не заборонених законом.

У статті 7 Господарський кодекс України передбачив, що відносини у сфері господарювання регулюються також іншими нормативно-правовими актами, зокрема, ЦК України.

З 01.01.2004року набрав чинності також Цивільний кодекс України, у п. 4 Розділу " Прикінцеві та перехідні положення" було передбачено що до цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

ОСОБА_9 "магазин" в статусі об'єкта незавершеного будівництва перейшов у комунальну власність 28 грудня 2004 року, до спірних відносин застосовується ЦК України в чинній на цю дату редакції, і зокрема.

Майном як особливим об'єктом вважаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (частина перша статті 190 ЦК України).

Згідно зі статтею 4 Закону України Про архітектурну діяльність від 20 травня 1999 року № 687-XIV під будівництвом слід розуміти нове будівництво, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт.

До прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації, об'єкт будівництва є незавершеним будівництвом.

Необхідність прийняття закінчених будівництвом об'єктів в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, передбачена ч. 3 ст. 18 Закону України «Про основи містобудування» .

Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів» від 22 вересня 2004 року № 1243 прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації закінчених будівництвом об'єктів. За результатами роботи державної приймальної комісії складається акт про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта. Акт державної приймальної комісії підлягає затвердженню у 15-денний строк органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, що утворив цю комісію, та реєструється в інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, яка видала дозвіл на виконання будівельних робіт.

Таким чином, згідно з ч. 3 ст. 331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) та введення його в експлуатацію особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Згідно з ч.2 ст. 331 ЦК України якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації або право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації, то право власності виникає з моменту прийняття майна до експлуатації або його державної реєстрації.

З 14.01.2006року назва статті 331 ЦК України є такою " Набуття права власності на новостворене майно та об'єкти незавершеного будівництва", а її частину 3 доповнено новим абзацом про право особи, яка створила об'єкт нерухомого майна зі своїх матеріалів, або набуває на нього право власності на підставі договору або закону, укладати договори щодо зазначеного об'єкта незавершеного будівництва.

При цьому для реєстрації права власності набувача на об'єкт незавершеного будівництва мали бути надані документи, що підтверджували право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, дозвіл на виконання будівельних робіт, проектно-кошторисна документація, а також документи, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 сільська рада не вживала заходів щодо проведення державної реєстрації права комунальної власності на об'єкт незавершеного будівництва - "магазин" після 14.01.2006р. в порядку абз. 2 ч.3 ст. 331 ЦК України.

Актом державної приймальної комісії від 12.07.2007 року прийнято в експлуатацію адміністративно-побутове приміщення, збудоване ПП БМФ "Майстер" за робочим проектом загальною площею 243,3 кв. метри, об'ємом 974 м. куб та вартістю 272,7 тис. грн. в с. Вереси по вул. Княгині Ольги, 26 , в даному спору - "магазин". Акт про прийняття в експлуатацію від 12.07.2007р. затверджено розпорядженням голови Житомирської РДА від 16.07.07р. № 684 "Про затвердження актів державної приймальної комісії ".

Судом встановлено, що ОСОБА_6 сільська рада не вживала заходів щодо проведення державної реєстрації права комунальної власності на "магазин" до 26.10.2015р. , прийнявши його як об'єкт незавершеного будівництва у комунальну власність 28.12.2004р., при цьому, володіючи інформацією про прийняття його в експлуатацію 12.07.2007 року шляхом участі сільського голови у складі державної приймальної комісії.

З вищенаведеного слідує, що до 26.10.2015р. у ОСОБА_6 сільської ради право комунальної власності на "магазин" не виникло, незалежно від прийняття його в експлуатацію 12.07.2007р.

Судом встановлено, що участь у будівництві "магазину" шляхом його поліпшення (реконструкції) власними матеріалами та за власний кошт у 1998-1999 року прийняв позивач у справі, однак поза волею останнього "магазин" передано безкоштовно з державної у комунальну власність , та без відповідного відшкодування вартості понесених ним витрат.

Позивач не довів в судовому порядку неправомірність переходу "магазину" в статусі об'єкта незавершеного будівництва з державної власності у комунальну , та не довів правомірність набуття його у приватну власність. Водночас позивач не втратив право вимагати відшкодування вартості понесених ним витрат у будівництво "магазину" саме у ОСОБА_6 сільської ради, яка прийняла об'єкт незавершеного будівництва у комунальну власність безкоштовно. Заперечення відповідача щодо відсутності між позивачем та відповідачем будь-яких зобов'язальних відносин щодо "магазину" не заслуговують на увагу, оскільки Договір оренди 1998р. та Договір оренди нерухомого майна 1999р. дійсно не мають юридичного значення для вирішення цього спору.

Водночас відповідач залишає поза увагою зміст ч. 1 ст. 174 ГК України про те, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, внаслідок придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав.

У ч. 4 ст. 147 ГК України гарантується захист права власності та інших майнових прав суб'єкта господарювання способами , зазначеними у статті 20 цього Кодексу, у ст. 16 Цивільного кодексу України та у спосіб, визначений главою 83 ЦК України.

Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Такі зобов'язання є кондикційними.

Згідно з частинами першою та другою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Характерною особливістю кондиційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондиційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов:

1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);

2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 ЦК, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред'явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Узагальнюючи викладене, можна дійти висновку про те, що кондиція - позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Як визначено у статті 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна. ОСОБА_9 позивачу неможливо повернути в натурі безпідставно набуте відповідачем майно визначене родовими ознаками, зокрема, будівельні матеріали, відшкодуванню підлягає його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (постанови ВСУ від 26.09.2006р. у господарській справі № 3-2955к06, № в реєстрі 201277; від 16.05.2011р. у господарській справі № 3-38гс11, № в реєстрі 15968284; від 18.11.2015р. у цивільній справі № 6-582цс15, № в реєстрі 53738187) .

Окрім того, у п.57 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Україна-Тюмень проти України від 22 листопада 2007 року (остаточне з 22.02.2008), Суд вже встановлював, що позбавлення власності без сплати суми її вартості становитиме непропорційне втручання та що відсутність будь-якого відшкодування може бути виправданою відповідно до пункту 1 статті 1 Першого протоколу лише за виключних обставин (див. рішення у справах Святі Чоловічі Монастирі проти Греції (Holy Monasteries (The) v. Greece) від 9 грудня 1994 року, Series A. 301-A, p. 35, § 71; Колишній король Греції (Former King of Greece), § 89; та вказане вище рішення Звольски та Звольська проти Республіки Чехія , § 70).

У п. 147 Рішення від 23 січня 2014 року (остаточне з 02.06.2014р.) у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Суд вказав, що не забуває про значні зусилля, докладені підприємством-заявником на національному рівні. Суд зазначає, що підприємство-заявник намагалося відновити свої права в кримінальних, цивільних, адміністративних та господарських судах протягом більш як десяти років.

У п. 227 цього Рішення Суд нагадав, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні доступність засобу юридичного захисту, здатного забезпечувати втілення в життя змісту конвенційних прав і свобод, незалежно від того, у якій формі вони закріплені в національному правовому порядку; тобто засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці.

На підставі вищевикладеного, право позивача на відшкодування вартості виконаних будівельно-монтажних робіт у будівлі "магазину" в сумі 219 667,00грн підлягає судовому захисту за правилом ст.1213 ЦК України, яким передбачено ефективний спосіб судового захисту порушеного права приватної власності на "майно".

У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Визначення початку відліку позовної давності наведеного у статті 261 ЦК України, зокрема відповідно до частини 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або винна була дізнатися про це порушення ) моменти ( постанова ВСУ від 10.06.15р. у цивільній справі № 6-267цс15, № в реєстрі 44884839).

З врахуванням встановлених при вирішенні цього спору обставин, право позивача на позов , що ґрунтується на кондикційному зобов'язанні, виникло після 12 .01.2015року у зв'язку з прийняттям Рішення суду № 2/5007120/11 про відмову позивачу у позові про визнання права власності на будівлю магазину. Доводи відповідача про визначення початкового моменту для перебігу позовної давності у спірних відносинах груднем 2007 року або ж навіть груднем 1998року, не ґрунтуються на приписах ст.ст. 257 - 261 ЦК України, а тим більше , ст. 76 ЦК УРСР, яким не були передбаченні положення щодо виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави. Підстави для застосування ч.4 статті 267 ЦК України, якою передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, відсутні.

З врахуванням вищевикладеного, позов є обґрунтованим в сумі 219 667,00 грн , в сумі 53 491,00 грн недоведений , тому задоволенню не підлягає.

На підставі ч. 5 ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторін спору пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 49, ст. 82, п. 2 ч.1 ст.83, ст.84 - 85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_6 сільської ради Житомирського району (12401,Житомирська область, Житомирський район, село Вереси, вул. Леніна,16, код ЄДРПОУ 04348257 ) на користь Приватного підприємства Будівельно-монтажна фірма "Майстер" (12401, Житомирська область, Житомирський район, село Вереси, вул. Поліська, 2 село Вереси, код ЄДРПОУ 25304787) :

- 219 667,00грн вартості виконаних будівельно-монтажних робіт у будівлі магазину, адреса: Житомирська область , Житомирський район, с. Вереси, вулиця Княгині Ольги, будинок 26 , загальна площа 202 кв.м , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 758430518220;

- 35 666,80 грн. витрат на судову експертизу,

- 4 393,34 грн судового збору.

3. У стягненні 53 491,00 грн. відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 15 березня 2017року

Суддя Машевська О.П.

Віддрукувати:

1 - в справу

2 - позивачу (простою)

3 - відповідачу (простою)

4 - 5 третій особі на дві адреси: Державному територіально-галузевому об'єднанню Південно-Західної залізниці "Укрзалізниця" (01034,м. Київ, Шевченківський район. вулиця Лисенка, буд. 6, код ЄДРПОУ 04713033) ( рек. з повід. ) та Коростенській дирекції залізничних перевезень (11500, вул. Табукашвілі, 15, Коростень, Житомирська область) ( простою)

6 - третій особі РВ Фонду державного майна України в Житомирській області (10008, Житомирська обл., місто Житомир, вулиця 1-го Травня, будинок 20) (простою)

7- представнику відповідача ОСОБА_3 (простою)