Рішення

від 27.03.2017 по справі 908/70/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 33/7/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.03.2017 Справа № 908/70/17

за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)

до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Молочанське міжрайонне виробниче підприємство з племінної справи у тваринництві" (71716, м. Молочанськ Токмацького району Запорізької області, вул. Шевченко, 101)

про стягнення суми,

Суддя Мірошниченко М.В.

Секретар судового засідання Хилько Ю.І.

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 - довіреність № 931 від 15.11.2016 р., ОСОБА_1 - паспорт НОМЕР_3, виданий Токмацьким РВ УМВС України в Запорізькій області 21.01.1998 р.

від відповідача: не з'явився (в судовому засіданні 14.02.2017 р. був присутній представник Боровий П.І. - директор - наказ № 23 від 23.04.2014 р.)

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, м. Молочанськ Токмацького району Запорізької області звернувся в господарський суд Запорізької області з позовною заявою про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Молочанське міжрайонне виробниче підприємство з племінної справи у тваринництві", м. Молочанськ Токмацького району Запорізької області заборгованості за договором позики № 1 від 03.05.2012 р. в розмірі 65899,20 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на приписи ст. ст. 509, 525, 526, 530, 611, 629, 1046, 1049 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 216, 218, 224-226 Господарського кодексу України та умови договору позики № 1 від 03.05.2012 р. Вказує, що позивач свій обов'язок за договором щодо надання відповідачу позики (ячміню) виконав в повному обсязі, однак в свою чергу, відповідачем свої зобов'язання щодо повернення ячменю в кількості 24000 кг у визначений договором строк (01.09.2012 р.) станом на момент звернення до суду не виконано. При цьому відзначає, що у відповідь на вимогу позивача від 29.02.2016 р. від відповідача отримано лист № 41 від 04.03.2016 р., в якому відповідач визнав заборгованість за договором та просив відстрочити повернення позики до отримання нового врожаю. За доводами позивача, невиконання відповідачем умов договору призвело до спричинення йому збитків на суму 65899,80 грн.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 10.01.2017 р. порушено провадження у справі № 908/70/17, розгляд якої призначено на 14.02.2017 р. У сторін витребувані документи, які необхідні для всебічного та об'єктивного розгляду і вирішення справи.

Приватне акціонерне товариство "Молочанське міжрайонне виробниче підприємство з племінної справи у тваринництві" - відповідач у справі - у відзиві на позов проти заявлених позовних вимог заперечує. Вказує, що позивачем, в порушення ч. 2 ст. 1047 ЦК України, не надано доказів на підтвердження виконання ним своїх зобов'язань за договором позики, зокрема, доказів надання позивачем відповідачу або грошових коштів в сумі 24000,00 грн., або кормів - ячменю в кількості 24000 кг. З огляду на відсутність доказів на підтвердження виконання позивачем зобов'язань щодо передачі грошових коштів або ячменю, відповідач вважає, що позивачем не доведено вчинення з його боку неправомірних дій, а саме, невиконання обов'язку щодо повернення ячменю згідно договору позики. Також недоведеним відповідач вважає розмір заявленої до стягнення суми збитків. Крім того, відповідач заперечує наданий в якості доказів отримання від позивача позики лист № 41 від 03.05.2012 р. та зазначає, що лист було підписано директором підприємства помилково, не знаючи його змісту. Звертає увагу, що фактично вказаний договір є фіктивним, оскільки предметом договору є грошові кошти в розмірі 24000,00 грн., а повернути підприємство повинно було б ячмінь в значно більшій кількості, так як 24000 кг ячменю у 2013 році коштувало 50000,00 грн., що було б невигідним для підприємства. Вказує на відсутність складу цивільного правопорушення та пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки договір позики підписано 03.05.2012 р., а з позовом він звернувся лише в січні 2017 р., що є також підставою для відмови у позові.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 14.02.2017 р. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 07.03.2017 р.

На підставі ст. 69 ГПК України, за клопотанням позивача ухвалою від 07.03.2017 р. строк розгляду справи продовжено на п'ятнадцять днів - до 27.03.2017 р., судове засідання відкладено на 21.03.2017 р. Представник відповідача у судове засідання 21.03.2017 р. не з'явився, натомість, надав письмове клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із зайнятістю повноважного представника у іншому судовому засіданні.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 21.03.2017 р. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено на 27.03.2017 р. (який є останнім днем строку розгляду справи у розумінні ч.3 ст. 51 ГПК України, оскільки останній день продовженого судом двохмісячного строку вирішення спору припадає на 25.03.2017 р. - субота, неробочий день і тому останнім днем строку є перший наступний за ним робочий день).

За письмовим клопотанням представника позивача фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася.

В судовому засіданні представник позивача та ФОП ОСОБА_1, який особисто був присутній у судовому засіданні, надали пояснення по суті спору та відповіли на питання суду. Наголошують, що копією накладної № 1 від 03.05.2012 р. підтверджується факт отримання відповідачем 24000 кг. ячменю, наданого йому позивачем на виконання договору позики № 1 від 03.05.2012 р.

Представник відповідача у судове засідання втретє не з'явився. Про дату, час та місце судового розгляду відповідач повідомлений належним чином.

Згідно з п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

В даному випадку, ухвала господарського суду від 21.03.2017 р. про відкладення розгляду справи на 27.03.2017 р., була направлена судом на адресу відповідача: 71716, м.Молочанськ Токмацького району Запорізької області, вул. Шевченко, 101, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача, визначеним у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (Витяг з ЄДРПОУ наявний в матеріалах справи), в день її винесення - 21.03.2017 р., про що свідчить штамп канцелярії суду про надсилання поштового відправлення з ухвалою за вих. № 08-110/2369.

Згідно з нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затвердженими наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 12.12.2007 р. № 1149:

4.1. Нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку):

місцевої - Д+2;

у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст

Київ, Сімферополь та Севастополь) - Д+3;

між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст

обласного підпорядкування) - Д+4;

між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5,

де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку

останнього виймання; 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове

відправлення.

Враховуючи направлення ухвали суду сторонам 21.03.2017 р., строк пересилання цієї ухвали на адресу відповідача складає 4 дня (Д+3), тому відповідач мав можливість отримати ухвалу про відкладення розгляду справи на 27.03.2017 р. вже 24.03.2017 р.

Отже, про час та місце слухання даної справи відповідач вважається повідомленим належним чином.

Слід зазначити, що неодноразово розгляд справи відкладався саме за клопотанням представника відповідача. У судовому засіданні 14.02.2017 р. був присутній директор підприємства і висловив свої доводи щодо заявлених позовних вимог. Крім того, заперечення стосовно позовних вимог були висловлені відповідачем у наданому до суду відзиві на позов.

27.03.2017 р. на електрону адресу суду від представника відповідача - ОСОБА_5 надійшли заяви - від 24.03.2017 р., в якій представник відповідача просить повідомити його про дату та час слухання справи, та від 27.03.2017 р., в якій представник відповідача просить погодити з ним дату наступного судового засідання по телефону.

Розглянувши зазначені заяви, суд відзначає, що відповідач, як сторона у справі, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином у встановленому законом порядку і повідомлення представника відповідача та погодження з ним у телефонному режимі дати судового засідання нормами ГПК України не передбачено.

Крім того, інформація про стан розгляду справи міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень (ЄДРСР) - автоматизованій системі збирання, зберігання, захисту, обліку та надання електронних копій судових рішень. До реєстру вносяться усі рішення судів України в цивільних, адміністративних, господарських справах, справах про адміністративні правопорушення та кримінальних провадженнях. Передача для оприлюднення тексту судових рішень відбувається не пізніше наступного робочого дня з моменту прийняття відповідного рішення. Таким чином, ухвалу суду від 21.03.2017 р. було передано для оприлюднення її тексту не пізніше 22.03.2017 р. і інформацію про час та дату розгляду справи відповідач та його представник мали можливість отримати з ЄДРСР.

Додатково суд зазначає, що в заявах від 01.03.2017р. вих. № 30, від 21.03.2017р. відповідач самостійно вказував про його обізнаність із фактами розгляду господарським судом справи № 908/70/17 в судових засіданнях, призначених на 07.03.2017р. об 10-30год. та на 21.03.2017р. об 11-30год., однак жодного разу представник відповідача до зазначених судових засідань не з'явився.

При цьому, із урахуванням того, що 27.03.2017р. є останнім днем продовженого судом на підставі ст. 69 ГПК України строку вирішення спору, тому суд позбавлений процесуальної можливості в черговий раз відкласти розгляд справи - після 27.03.2017р.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 75 ГПК України дозволяє суду розглянути спір за наявними у справі матеріалами, у випадку, якщо відзив на позов та витребувані судом документи не надані.

Оскільки про час та місце судового розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином, враховуючи обмеженість розгляду справи визначеним законом процесуальним строком вирішення спору (27.03.2017 р. є останнім днем строку розгляду справи у розумінні ч. 3 ст. 51, ст. 69 ГПК України) та достатність матеріалів справи для вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 27.03.2017 р. справу розглянуто за наявними в ній матеріалами, прийнято і оголошено на підставі ст. 85 ГПК України вступну і резолютивну частини судового рішення.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача та особисто позивача (представника відповідача у судовому засіданні 14.02.2017 р.), суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Матеріали справи свідчать, що 03.05.2012 р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Позикодавцем, позивачем у справі) та Приватним акціонерним товариством "Молочанське міжрайонне виробниче підприємство з племінної справи у тваринництві" (ПРАТ МІЖРАЙПЛЕМПІДПРИЄМСТВО ) (Позичальником, відповідачем у справі) було укладено Договір позики № 1 (далі - Договір), відповідно до умов якого Позикодавець здійснює на зворотній основі фінансову допомогу Позичальнику в розмірі 24000,00 грн. з метою реалізації програми забезпечення кормами - ячмінь в кількості 24000 кг, а Позичальник приймає ці фінансові кошти, користується ними та повертає їх відповідно до умов цього договору без оплати процентів від суми позики за їх користування (п. 1.1 Договору).

Відповідно до пп. 1.2 Договору переказ та повернення фінансової допомоги здійснюють у такому порядку: сума та термін повернення 24000,00 грн. до 01.09.2012 р.

Пунктом 1.3 Договору сторони погодили, що позика вважається погашеною у момент фактичного повернення кормів - ячмінь в кількості 24000 кг, отриманої Позичальником за цим договором.

Згідно із пп. 2.1 Договору невиконання зобов'язань за договором надає право на стягнення з винної особи усіх завданих цим невиконанням збитків.

Відповідно до пп. 3.1 Договору договір набирає чинності з дня його підписання і діє до повного його виконання.

За твердженням позивача, в порушення взятих на себе зобов'язань відповідач не повернув надану йому фінансову допомогу - ячмінь в кількості 24000 кг.

29.02.2016 р. Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 на адресу відповідача надіслано вимогу, в якій позивач зазначає про невиконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором та просить протягом семи днів з дня отримання вимоги повернути йому ячмінь в кількості 24000 грн. або сплатити грошові кошти за ячмінь за ринковою ціною, що склалася на день отримання цієї вимоги.

У відповідь на вимогу позивача Приватне акціонерне товариство "Молочанське міжрайонне виробниче підприємство з племінної справи у тваринництві" надіслало лист-відповідь № 41 від 04.03.2016 р., в якому підтвердило наявність заборгованості станом на 04.03.2016 р. згідно, зокрема, по Договору позики № 1 від 03.05.2012 р. - 24000 кг ячменю та повідомило, що станом на 04.03.2016 р. підприємство не в змозі повернути позивачу зерно, а також просило відстрочити заборгованість до отримання нового врожаю.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначає, що невиконання відповідачем умов договору щодо повернення ячменю в кількості 24000 кг. призвело до спричинення йому збитків на суму 65 899,80 грн., розмір яких розраховано виходячи з середньої ціни реалізації ячменю станом на 14.10.2016 р.

Позовна вимога про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Молочанське міжрайонне виробниче підприємство з племінної справи у тваринництві" суми вартості 24000 кг. ячменю в розмірі 65899,20 грн. (станом на час звернення до суду) стала предметом судового розгляду у даній справі.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України, згідно з якою господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Обставини справи свідчать, що спірні правовідносини сторін ґрунтуються на договорі від 03.05.2012 р., який за своєю правовою природою є договором позики.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Пунктом першим статті 193 Господарського Кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічна норма міститься і в статті 526 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з вимогами пункту 7 статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Пунктом 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи свідчать, що позивач свої зобов'язання за Договором виконав в повному обсязі і передав відповідачу за видатковою накладної № 1 від 03.05.2012 р. ячмінь у кількості 24000 кг, що підтверджується копією зазначеної накладної, наданої позивачем до матеріалів справи .

В свою чергу, відповідач свої зобов'язання щодо повернення позики у строк до 01.09.2012 р. не виконав, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість за Договором.

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із ч. 1 с. 1049 ЦК України Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України ).

За умовами Договору (п. 1.2 Договору) термін повернення позики встановлено - до 01.09.2012 р. Пунктом 1.3 Договору визначено, що позика вважається погашеною у момент фактичного повернення кормів - ячменю в кількості 24000 кг.

Оскільки доказів погашення позики та повернення позивачу кормів - ячменю в кількості 24000 кг у визначений договором строк - до 01.09.2012 р., відповідачем не надано, судом встановлено, що з боку відповідача було допущено прострочення виконання зобов'язання.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). При цьому, під невиконанням зобов'язання слід розуміти такі дії чи бездіяльність сторони зобов'язання, в результаті яких зобов'язання не виконане ані повністю, ані частково.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 615 ЦК України, у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.

Частина 3 ст. 612 ЦК України встановлює право кредитора відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків, якщо виконання зобов'язання втратило для нього інтерес внаслідок прострочення боржника.

Згідно із ч. 2 ст. 622 ЦК України у разі відмови кредитора від прийняття виконання, яке внаслідок прострочення втратило для нього інтерес (стаття 612 цього Кодексу), або передання відступного (стаття 600 цього Кодексу) боржник звільняється від обов'язку виконати зобов'язання в натурі.

В даному випадку позивачем було надіслано на адресу відповідача претензію (вих. №б/н від 29.02.2012 р.) з вимогою повернути йому ячмінь в кількості 24000 грн. протягом семи днів з дня отримання вимоги або сплатити грошові кошти за ячмінь за ринковою ціною, що склалася на день отримання цієї вимоги.

Відповідач у відповідь на вимогу позивача листом вих. № 41 від 04.03.2016 р. підтвердив наявність заборгованості станом на 04.03.2016 р. за Договором позики № 1 від 03.05.2012 р. - 24000 кг ячменя та просив відстрочити заборгованість до отримання нового урожаю.

Посилаючись на те, що після отримання урожаю у 2016 році відповідач позику - 24000 кг ячменю не повернув, позивач просить суд стягнути з відповідача суму, відповідну вартості переданої відповідачу продукції.

Суд приймає до уваги, що предметом спірного договору є позика у вигляді товару визначеного родовими ознаками.

Разом з тим, зважаючи на обумовлене приписами ст.ст. 612, 615 ЦК України право кредитора відмовитись від виконання боржником обов'язку в натурі у разі прострочення ним зобов'язання, та встановлені судом обставини, суд наголошує, що внаслідок направлення позивачем вимоги від 29.02.2016 р. про виконання зобов'язання щодо повернення 24000 кг ячменю або сплати його вартості за ринковою ціною, із закінченням встановленого для його виконання семиденного строку, у відповідача настало грошове зобов'язання сплатити грошові кошти.

Відповідно до підпункту 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку з цим господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

На підтвердження розміру вартості неповернутого ячменю позивачем надано лист Головного управління статистики у Запорізькій області, яким повідомлено, що середні ціни реалізації за січень-серпень 2016 р. у сільськогосподарських підприємствах по Токмацькому району Запорізької області за даними форми № 21-заг (місячна) "Звіт про реалізацію продукції сільського господарства", яку подають всі юридичні особи, що здійснюють сільськогосподарську діяльність (крім малих), склали: ячмінь - 2745,8 грн. за тонну.

Оскільки відповідачем зобов'язання щодо погашення позики шляхом повернення позивачу кормів - ячменя в кількості 24000 кг, отриманої позичальником, не виконано, вимоги про стягнення суми вартості неповернутого майна, за середньою ціною на момент подання позову, заявлені позивачем правомірно. Перевіривши розрахунок позивача, суд визнав його вірним та обґрунтованим.

Враховуючи вимоги ст. 599 ЦК України, згідно якої зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, суд вважає правомірними позовні вимоги про стягнення суми позики в розмірі 65899,20 грн. і задовольняє їх в повному обсязі.

Відносно доводів відповідача, що лист № 41 від 04.03.2016 р. не може бути належним доказом отримання від позивача позики, оскільки його було підписано директором ПрАТ МІЖРАЙПЛЕМПІДПРИЄМСТВО помилково, суд їх відхиляє як безпідставні. При цьому, звертає увагу, що вказаний лист містить всі реквізити відповідача та засвідчений печаткою підприємства. Отже, вважати зазначений лист неналежним доказом, у суду підстави відсутні. Крім того, отримання відповідачем від позивача позики також підтверджується наданою до матеріалів справи копією накладної від 03.05.2012 р. на отримання 24000 кг. ячменю.

Щодо доводів відповідача про застосування строку позовної давності, слід зазначити наступні обставини.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідач у відзиві на позов посилається на сплив позовної давності з огляду на те, що договір було підписано сторонами 03.05.2012 р. та діяв він до 01.09.2012 р., а позивач звернувся до суду лише у січні 2017 року.

Згідно ст.ст. 256-257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

В частинах 1 та 5 статті 261 ЦК України вказано, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Згідно п. 4.4.1 постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013р. № 10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів діями, що свідчать про визнання боржником свого боргу або іншого обов'язку являються, в тому числі, підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

Водночас, судом був оцінений лист відповідача № 41 від 04.03.2016 р. з відображенням ним розміру заборгованості (24000 кг ячменю) та визнано цей лист належним доказом погодження позичальником свого боргу. Отже, з вказаного листа від 04.03.2016 р. вбачається, що відповідач визнав спірну заборгованість.

Тобто у розумінні ст. 264 ЦК України направлення відповідачем листа № 41 від 04.03.2016 р. є дією, що свідчить про визнання відповідачем свого боргу.

Пунктом 4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів від 29.05.13 № 10, визначено, що у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.

За таких підстав, строк позовної давності був перерваний внаслідок визнання відповідачем заборгованості шляхом направлення листа № 41 від 04.03.2016 р. (внаслідок чого перебіг позовної давності розпочався заново) і, крім того, з 09.03.2016 р. (спливу семиденного строку з дня отримання відповідачем вимоги позивача) внаслідок новації у відповідача виникло грошове зобов'язання перед позивачем.

В силу вимог ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна із сторін повинна довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

В даному випадку відповідачем обґрунтованих заперечень не наведено, доказів, які б спростовували вказані позивачем обставини, суду не надано.

Отже, з підстав зазначених вище, суд знаходить позовну вимогу про стягнення з ПрАТ Молочанське міжрайонне виробниче підприємство з племінної справи у тваринництві суми вартості неповернутої позики (ячменю) в розмірі 65899,20 грн. обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до приписів ст. 49 ГПК витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4 5 , 33, 34, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Молочанське міжрайонне виробниче підприємство з племінної справи у тваринництві" (71716, м. Молочанськ Токмацького району Запорізької області, вул. Шевченко, 101, код ЄДРПОУ 00699322) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_2) суму 65899 (шістдесят п'ять тисяч вісімсот дев'яносто дев'ять) грн. 20 коп. вартості неповернутої позики та суму 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання. Рішення оформлене у повному обсязі та підписане згідно із вимогами ст. 84 ГПК України та з урахуванням ч.3 ст. 51 ГПК України 30.03.2017 р.

Суддя М.В.Мірошниченко