Постанова

від 05.04.2017 по справі 816/3246/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" квітня 2017 р. м. Київ К/800/17310/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Смоковича М.І.,

суддів: Калашнікової О.В., Кравцова О.В.,

секретарі судового засідання: Гуловій О.І.,

за участю представника відповідача: Баранік К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом Державної фінансової інспекції в Полтавській області до Комунального підприємства Кременчуцьке підрядне спеціалізоване шляхове ремонтно-будівельне управління , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: товариство з обмеженою відповідальністю Хелітрейнінг Україна , товариство з обмеженою відповідальністю Медікус , товариство з обмеженою відповідальністю Талєкріс , приватне підприємство Інтеб , про зобов'язання виконати вимогу за наслідками ревізії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Державної фінансової інспекції в Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 5 листопада 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року,

в с т а н о в и в :

В серпні 2014 року Державна фінансова інспекція в Полтавській області (далі - ДФІ) звернулася до суду з адміністративним позовом до Комунального підприємства Кременчуцьке підрядне спеціалізоване шляхове ремонтно-будівельне управління (далі - КП КПС ШРБУ ) і з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог просила зобов'язати відповідача виконати вимогу від 16 лютого 2014 року № 01-14/831, а саме:

пункт 1, за яким відповідача зобов'язано забезпечити надходження коштів за виконанні роботи з улаштування під'їзної дороги на аеродромі в сумі 64122 грн, що виконувалися на замовлення ТОВ Хелітрейнінг Україна ;

пункт 2, за яким відповідача зобов'язано поновити в бухгалтерському обліку та стягнути з ТОВ Талєкріс прострочену кредиторську заборгованість, списану в обліку підприємства без проведення належної претензійно-позовної роботи (звернень до судових органів), в сумі 21085 грн;

пункт 4, за яким відповідача зобов'язано забезпечити повернення зайво виплачених коштів при оплаті відпускних в сумі 462,94 грн;

пункт 5, відповідно до якого відповідача зобов'язано забезпечити надходження коштів за безоплатно виконані роботи з поточного ремонту вулично-шляхової мережі м. Кременчука в сумі 145959 грн;

пункт 6, відповідно до якого відповідач повинен провести перерахунок сум внесків по незаконно виплачених сумах по оплаті праці в розмірі 182,70 грн;

пункт 7, за яким відповідач повинен відобразити в обліку дебіторську заборгованість ПП Інтеб за невиконані роботи (різницю у вартості виконаних робіт); стягнути з ПП Інтеб зайвих виплат шляхом повернення коштів в сумі 20778,20 грн або виконання відповідного обсягу робіт;

пункт 8, відповідно до якого відповідача зобов'язано стягнути з осіб, винних у понаднормовому списанні бітуму нафтового дорожнього БНД-60/90, кошти в сумі 80509,52 грн;

пункт 9, відповідно до якого відповідача зобов'язано стягнути з осіб, винних у понаднормовому списанні паливно-мастильних матеріалів, кошти в сумі 12672,93 грн, а в разі необхідності вирішити це питання в судовому порядку шляхом подання позовів до відповідних контрагентів

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач не вжив усіх заходів для повного і своєчасного виконання вимоги органу державного фінансового контролю від 16 лютого 2014 року № 01-14/831, виставленої за наслідками планової виїзної ревізії фінансово-господарської діяльності КП КПС ШРБУ за період з 1 березня 2011 року по 31 грудня 2013 року.

Постановою від 5 листопада 2014 року Полтавський окружний адміністративний суд позовні вимоги задовольнив частково.

Зобов'язав КП КПС ШРБУ виконати вимоги Кременчуцької об'єднаної державної фінансової інспекції від 16 квітня 2014 року № 01-14/831 про усунення порушень, а саме: пункт 4 - забезпечити повернення зайво виплачених коштів при оплаті відпускних в сумі 462,94 грн.; пункт 6 - провести перерахунок щодо сум внесків по незаконно виплаченим сумам по оплаті праці в розмірі 182,20 грн.; пункт 7 - відобразити в обліку дебіторську заборгованість приватного підприємства Інтеб за невиконані роботи (різницю у вартості виконаних робіт) та стягнути з приватного підприємства Інтеб зайві виплати шляхом повернення коштів в сумі 20778,20 грн. або виконання відповідного обсягу робіт; пункт 9 - стягнути з осіб, винних у понаднормовому списанні паливно-мастильних матеріалів, кошти в сумі 12672,93 грн. 93 коп.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовив.

Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 18 лютого 2015 року залишив постанову суду першої інстанції без змін.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їхні рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

У справі встановлено, що за наслідками проведеної у період з 30 грудня 2013 року по 14 березня 2013 року ревізії фінансово-господарської діяльності КП КПС ШРБУ за період з 1 березня 2011 року по 31 грудня 2013 року орган фінансового контролю склав акт №01-21/006 від 17 березня 2014 року (далі - акт ревізії від 17 березня 2014 року).

У підсумку, на підставі акта ревізії від 17 березня 2014 року відповідачу виставлено письмову вимогу № 01-14/831 від 16 квітня 2014 року про усунення виявлених ревізією порушень (далі - вимога від 16 квітня 2014 року), за якою орган фінансового контролю надав підконтрольній установі такі вказівки:

забезпечити надходження коштів за виконанні роботи з улаштування під'їзної дороги на аеродромі в сумі 64122,00 грн, що виконувалися на замовлення ТОВ Хелітрейнінг Україна (пункт 1);

поновити в бухгалтерському обліку та стягнути з ТОВ Талєкріс прострочену кредиторську заборгованість, списану в обліку підприємства без проведення належної претензійно-позовної роботи (звернень до судових органів), в сумі 21085,00 грн (пункт 2);

забезпечити повернення зайво виплачених коштів за невідпрацьований час в сумі 605,23 грн; в іншому випадку стягнути з особи, винної у зайвих грошових виплатах, кошти в сумі 605,23 грн у відповідності до чинного законодавства (пункт 3);

забезпечити повернення зайво виплачених коштів при оплаті відпускних в сумі 1463,75 грн. В іншому випадку стягнути з особи, винної у зайвих грошових виплатах, кошти в сумі 1463,75 грн у відповідності до чинного законодавства (пункт 4);

забезпечити надходження коштів за безоплатно виконані роботи з поточного ремонту вулично-шляхової мережі м. Кременчука в сумі 145959 грн. (пункт 5);

провести перерахунок щодо сум внесків по незаконно виплачених сумах по оплаті праці в розмірі 792,37 грн (пункт 6);

відобразити в обліку дебіторську заборгованість ПП Інтеб за невиконані роботи (різницю у вартості виконаних робіт); стягнути з ПП Інтеб зайві виплати шляхом повернення коштів в сумі 20778,20 грн або шляхом виконання відповідного обсягу робіт (пункт 7);

стягнути з осіб, винних у понаднормовому списанні бітуму нафтового дорожнього БНД-60/90, кошти в сумі 80509,52 грн (пункт 8);

стягнути з осіб, винних у понаднормовому списанні паливно-мастильних матеріалів, кошти в сумі 13672,93 грн (пункт 9).

У зв'язку з тим, що у встановлений у вимозі від 16 квітня 2014 року строк відповідач не надав інформації про повне її виконання (зокрема, як встановлено в справі) невиконаними залишилися пункти 1, 2, 4-9 вимоги), ДФІ звернулася з цим позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання відповідача виконати пункти 1, 2, 5 вимоги від 16 квітня 2014 року суд першої інстанції виходив з того, що такі є безпідставними. Проаналізувавши суть фінансово-господарських відносин відповідача з ТОВ Хелітрейдінг Україна (стосовно виконання робіт з улаштування під'їзної дороги на аеродромі), ТОВ Талєкріс (стосовно правомірності списання дебіторської заборгованості як простроченої без проведення позовної роботи щодо її стягнення), Управлінням житлово-комунального господарства (щодо оплати вартості робіт з поточного ремонту вулично-шляхової мережі міста Кременчука) та стан їхніх взаєморозрахунків суд дійшов висновку про те, що вимоги ДФІ за наслідками ревізії необґрунтовані, спростовуються дослідженими у справі доказами, відповідно немає підстав для того, щоб зобов'язувати відповідача їх виконувати. Що стосується позовних вимог в частині зобов'язання до виконання пунктів 4, 6 вимоги, то тут суд першої інстанції погодився з висновками органу контролю про порушення відповідачем фінансової дисципліни при нарахуванні працівникам виплат при виході у відпустку, що призвело до надмірних витрат підприємства, в тому числі до переплати єдиного внеску. Також суд першої інстанції визнав обґрунтованими вимоги ДФІ щодо наявності понаднормового списання паливно-мастильних матеріалів, а відтак і про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо виконання пункту 8 вимоги. Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача виконати пункт 7 вимоги (шляхом стягнення дебіторської заборгованості з ПП Інтеб на суму 20778,20 грн. за виконані роботи), то на думку суду першої інстанції обґрунтованими є висновки ДФІ про заподіяння відповідачу матеріальних збитків внаслідок завищення обсягів виконаних робіт на суму 20778,20 грн., а відтак і про наявність підстав для задоволення позову в цій частині. До такого ж висновку дійшов суд першої інстанції й при вирішенні питання про обґрунтованість пункту 9 вимоги від 16 квітня 2014 року.

Суд апеляційної інстанції підтримав таку позицію суду першої інстанції, залишивши його постанову у цій справі без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не в повній мірі погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначає Закон України від 26 січня 1993 року № 2939-XII Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні (далі - Закон № 2939-XII; тут - в редакції, чинній станом на дату виникнення спірних відносин).

Відповідно до статті 1 Закону № 2939-XII здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Президентом України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).

Орган державного фінансового контролю у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законодавчими актами, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Відповідно до статті 2 Закону № 2939-XII головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи.

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.

Відповідно Положення про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України № 499/2011 від 23 квітня 2011 року (далі - Положення), Державна фінансова інспекція України (Держфінінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України (далі - Міністр), входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція України здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, в містах Києві та Севастополі.

Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань: 2) здійснює контроль за: виконанням функцій з управління об'єктами державної власності; цільовим використанням коштів державного і місцевих бюджетів; станом внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту у розпорядників бюджетних коштів; усуненням виявлених недоліків і порушень; 4) вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших службових осіб підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає стягнення, санкції до осіб, винних у порушенні законодавства; (пункти 2, 4 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також Положенням установлено, що у разі якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, Держфінінспекція має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону № 2939-ХІІ згідно з якими органу державного фінансового контролю надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Наведене вище дає підстави для висновку про наявність в органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених під час перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

Таку правову позицію стосовно вирішення спорів цієї категорії неодноразово висловлював Верховний Суд України, зокрема правовий висновок щодо застосування положень статті 2, пункту 7 статті 10 Закону № 2939-XII про підстави і порядок пред'явлення та виконання вимоги органу державного фінансового контролю про усунення порушень вимог законодавства, яка містить вказівку вжити заходи для відшкодування шкоди, міститься у постановах від 28 жовтня 2014 року (справа № 21-462а14), від 18 листопада 2014 року (справа № 21-632а14), від 10 лютого 2015 року (справа №21-461а14), від 9 червня 2015 року (справа № 21-54а15), від 23 червня 2015 року (справа № 21-358а15), від 2 грудня 2015 року (справа № 826/80/13-а), від 23 лютого 2016 року (справа № 818/1857/14).

У справі, що розглядається, встановлено, що звернення ДФІ з цим позовом до суду зумовлено невиконанням підконтрольною установою вимоги щодо усунення порушень законодавства, яку позивач пред'явив за наслідками ревізії її фінансово-господарської діяльності.

Вимоги, щодо необхідності виконання яких подано цей позов, вказують на виявлені збитки, їхній розмір та необхідність стягнення. Зокрема встановлено, що чотири пункти цієї вимоги (пункти 1, 2, 5, 7) стосуються необхідності стягнення в судовому порядку збитків з третіх осіб - контрагентів відповідача у господарських відносинах (ТОВ Хелітрейнінг Україна , ТОВ Талєкріс , ПП Інтеб , Управління ЖКГ м. Кременчука), які заподіяно у зв'язку з неналежним виконанням ними зобов'язань за виконані КП КПС ШРБУ роботи; три пункти (пункти 4 (пов'язаний з ним пункт 6), 8, 9) - стягнення коштів (шкоди) з осіб, винних у зайвих грошових виплатах при оплаті відпускних, а також з винних у надмірному списанні оборотних активів підприємства.

Суди попередніх інстанцій, з-поміж іншого, відмовили позивачу в задоволенні позову щодо виконання пунктів 1, 2, і 5 вимоги і задовольнили в частині виконання пункту 7 вимоги. Мотивом такого рішення судів (в частині відмови), судячи з їхнього змісту, слугувало те, що такі вимоги позивача (про стягнення збитків) є безпідставними по суті. Такий самий підхід суди застосували при прийнятті рішення в частині зобов'язання відповідача виконати пункт 7 вимоги, де йдеться про необхідність стягнення дебіторської заборгованості з ПП Інтеб . Тобто суди при вирішенні справи з'ясовували спершу наявність факту заподіяння підконтрольній установі збитків за наслідками фінансово-господарських взаємовідносин зі згаданими вище контрагентами (які описано в акті ревізії від 17 березня 2014 року) і лише на основі досліджених доказів і встановлених на цій підставі обставин господарської діяльності підприємства вирішували питання як про правомірність вимоги ДФІ (де вказано на виявлені збитки, їхній розмір та їх стягнення), так і про обґрунтованість позовних вимог в цій частині.

Аналогічний підхід суди застосували при прийнятті рішення в частині відмови у зобов'язанні відповідача виконати пункт 8 вимоги і наявності підстав для зобов'язання виконати пункти 4, 6 і 9 вимоги.

Зважаючи як на наведені вище положення законодавства, так і на правозастосовну практику Верховного Суду України колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає за необхідне зазначити, що при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їхній розмір і звертатися до суду в інтересах держави про їх стягнення, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства. Однак, питання про наявність підстав для стягнення збитків, а відтак правильність їх обчислення, може вирішуватися в судовому порядку за позовом органу фінансового контролю про стягнення таких збитків, а не за адміністративним позовом про зобов'язання вчинити певні дії (виконати вимогу за наслідками ревізії).

Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги про зобов'язання відповідача виконати пункти 1, 2, 5, 8 вимоги від 16 квітня 2014 року задоволенню не підлягають, але з мотивів, які зазначено вище. З тих же підстав не підлягають задоволенню й решта позовних вимог ДФІ.

За частиною першою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Частиною другою цієї ж статті передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

У касаційній скарзі ДФІ обґрунтовує порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржених рішень лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог. Водночас про порушення судами норм матеріального чи процесуального права при прийнятті рішення по суті щодо решти позовних вимог (в частині задоволеної частини позову) у касаційній скарзі не йдеться.

Утім, оскаржені судові рішення прийнято за наслідками розгляду справи про зобов'язання КП КПС ШРБУ виконати вимогу ДФІ (пункти 1, 2, 4-9), яку остання виставила цьому підприємству за наслідками ревізії його фінансово-господарської діяльності, і при вирішенні питання про обґрунтованість позовних вимог суди з'ясовували усі обставини, які на їхню думку мали суттєве значення для повного і всебічного розгляду справи (в межах позовних вимог).

Відтак судові рішення містять мотиви їх прийняття щодо всіх позовних вимог про зобов'язання виконати пункти вимоги, яка власне і є підставою виникнення спірних правовідносин. Під час касаційного провадження суд касаційної інстанції, виявивши порушення вимог матеріального і процесуального права при прийнятті судових рішень в частині, щодо якої подано касаційну скаргу, не міг залишити поза увагою інших порушень, які допустили суди при прийнятті цих же рішень (в частині позовних вимог, які задоволено), але про які позивач не зазначив в касаційні й скарзі.

Встановивши, що рішення судів попередніх інстанцій в цій справі не відповідають положенням Закону № 2939-ХІІ та правозастосовній практиці Верховного Суду України, колегія суддів на підставі частини другої статті 220 КАС вирішила вийти за межі вимог касаційної скарги і прийняти нову постанову щодо усіх позовних вимог ДФІ.

Відповідно до частин другої, третьої статті 159 КАС законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За частиною другою статті 230 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої або апеляційної інстанції або прийняти нову постанову, якими суд касаційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Згідно зі статтею 225 КАС суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Відповідно до статті 229 КАС cуд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З урахуванням того, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили фактичні обставини справи, але неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, колегія суддів, на підставі статті 229 КАС, вважає, що їхні судові рішення у цій справі слід скасувати та прийняти нову постанову, якою: змінити судові рішення в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог про виконання пунктів 1, 2, 5, 8 вимоги від 16 квітня 2014 року; відмовити у задоволенні решти позовних вимог.

Керуючись статями 159, 167, 221, 223, 225, 229, 230, 232, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Полтавській області задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 5 листопада 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року в цій справі скасувати.

Прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог Державної фінансової інспекції в Полтавській області до Комунального підприємства Кременчуцьке підрядне спеціалізоване шляхове ремонтно-будівельне управління , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: товариство з обмеженою відповідальністю Хелітрейнінг Україна , товариство з обмеженою відповідальністю Медікус , товариство з обмеженою відповідальністю Талєкріс , приватне підприємство Інтеб , про зобов'язання виконати вимогу за наслідками ревізії - відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та у порядку, передбачені статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.І. Смокович

Судді О.В. Калашнікова

О.В. Кравцов