Постанова

від 22.03.2017 по справі 923/1372/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2017 року Справа № 923/1372/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіКорсака В.А. суддівШвеця В.О., Данилової М.В. розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства "Аргус" на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 19.12.2016 у справі № 923/1372/15 Господарського суду Херсонської області за позовомПриватного підприємства "Аргус" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Завод картонного упакування "Пак Системс" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Компанія "ВІТЕРА ІНВЕСТ ЛІМІТЕД" пророзірвання договору купівлі-продажу та повернення майна

в судовому засіданні взяли участь представники :

- - позивачаГромовий О.В., Рубля О.С. - - відповідачаКомар І.М. - - третьої особиБілецький О.В. В С Т А Н О В И В:

В серпні 2015 року Приватне підприємство "Аргус" звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод картонного упакування "Пак Системс", в якій просило суд: розірвати договір купівлі-продажу від 30 жовтня 2011 року, укладений між Приватним підприємством "Аргус" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод картонного упакування "Пак Системс", зареєстрований у Державному реєстрі правочинів за № 4713316 від 30.10.2011, про продаж земельної ділянки кадастровий № 6510790800:14:001:0001, площею 1,6639 гектара, яка розташована: Херсонська область, м. Нова Каховка, с. Райське, вулиця Основська, 27; зобов'язати відповідача повернути позивачеві вказану земельну ділянку та визнати право власності на неї за позивачем; судові витрати покласти на відповідача (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, яка прийнята та розглянута судом; а.с.48-49).

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 17.09.2015 у справі № 923/1372/15 (суддя Пригуза П.Д.) позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Компанія "ВІТЕРА ІНВЕСТ ЛІМІТЕД", як особа, яка не брала участі у розгляді цієї справи, оскаржила його в апеляційному порядку.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 19.12.2016 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено Компанію "ВІТЕРА ІНВЕСТ ЛІМІТЕД".

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.12.2016 у даній справі (у складі головуючого Ярош А.І., суддів: Лисенко В.А., Гладишевої Т.Я.) вказане судове рішення скасовано. Прийнято нове рішення про відмову у позові у повному обсязі.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Приватне підприємство "Аргус" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального, просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції про задоволення позову - залишити в силі.

У поясненнях на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод картонного упакування "Пак Системс" підтримало доводи касаційної скарги і вказало на законність рішення суду першої інстанції про задоволення позову.

Приватним підприємством "Аргус" подані додаткові пояснення по суті спору, які залучені до матеріалів справи та враховані судом.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій на підставі поданих до матеріалів справи доказів встановлено, що 30 жовтня 2011 року між Приватним підприємством "АРГУС", як продавцем, (позивачем у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод картонного упакування "ПАК СИСТЕМС", як покупцем, (відповідачем у справі) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, за умовами якого, продавець продає, а покупець купує земельну ділянку площею 1,6639 гектара кадастровий № 6510790800:14:001:0001, яка розташована: Херсонська область, м. Нова Каховка, с Райське, вулиця Основська, 27. Договір зареєстрований у Державному реєстрі правочинів за № 4713316 від 30.10.2011 та посвідчений приватним нотаріусом Новокаховського міського нотаріального округу.

Земельна ділянка, що є об'єктом купівлі-продажу, належить позивачу на підставі Державного акту на право власності на землю серії ЯГ № 496949, виданого 23.03.2007 Херсонською обласною державною адміністрацією та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право власності на землю за № 2АА002333-020773200003 (пункт 1.4. договору).

В пункті 2.1. договору сторони погодили продаж земельної ділянки за ціною 499 004, 16 грн., які покупець зобов'язався сплатити продавцю протягом року з моменту нотаріального посвідчення цього договору.

Судами встановлено, що на виконання умов договору, за період з грудня 2011 року по грудень 2012 року відповідач сплатив позивачу 242 338,71 грн., з січня 2013 року по квітень 2015 року - 214 658,13 грн., що загалом складає 456 996,84 грн., що підтверджено банківськими виписками (а.с.25-45). Таким чином, залишок заборгованості по договору становить 42 007,16 грн.

Направлені на адресу відповідача претензії про погашення залишку заборгованості залишені відповідачем без задоволення.

Зазначені обставини в установленому порядку не спростовані і сторонами не заперечуються.

В своєму позові про розірвання договору позивач послався на порушення відповідачем договірних зобов'язань в частині сплати вартості об'єкта продажу, яке триває більш ніж 34 місяці. Позивач вважає, що недоотримання грошових надходжень, на які він розраховував при укладенні договору, є істотним порушенням його умов, у зв'язку з чим, просить розірвати договір. Матеріально-правовою підставою позову зазначено статтю 651 Цивільного кодексу України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що порушення відповідачем умов договору не є істотним, оскільки залишок несплаченої суми є незначним. Відповідач не намагався стягнути борг у судовому порядку. Крім того, на земельній ділянці, яка є предметом спірного договору, розташовано нерухоме майно, яке належить відповідачу. Також, судом встановлено, що спірна земельна ділянка передана в оренду іншій юридичній особі - ПП Науково-Виробнича компанія "Пак Технолоджи Україна" згідно договору оренди від 01.08.2016.

Колегія суддів не погоджується із наведеними висновками суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Внаслідок укладення договору від 30 жовтня 2011 року між сторонами виникли правовідносини з купівлі-продажу майна, які регулюються нормами параграфу 1 глави 54 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) та положеннями Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України).

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і оплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договору даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частин першої та другої статті 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Приписами частини другої статті 651 ЦК України визначена можливість зміни або розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Частина друга цієї статті визначає одну підставу для розірвання та зміну договору, а саме "істотне порушення договору другою стороною". Водночас цією нормою визначено, що названа підстава не є єдиною. Апелюючи до інших підстав розірвання та зміни договору, законодавець не виключає їх існування у передбачених положеннях договору або закону. "Істотність порушення договору" є загальною підставою, яка може бути встановлена лише шляхом оцінки "істотності" у порушенні договору. У разі існування загальної підстави у вигляді "істотності порушення договору" суб'єктом оцінки, відповідно до положень ч. 2 зазначеної статті, має бути лише суд. Відповідно визначається, що договір, у разі істотності його порушення може бути розірвано лише за рішенням суду.

Визначення "істотності порушення договору" у ч. 2 зазначеної статті надано через іншу оціночну категорію "значна міра" позбавлення того на що особа розраховувала при укладенні договору. Значна міра позбавлення того на що особа розраховувала при укладенні договору має визначатися посилаючись на об'єктивні обставини. Так зміст договору може допомогти визначити очікування особи на які вона розраховувала при укладенні договору і які вона визначила об'єктивно погоджуючи його умови. Ч. 2 вказаної статті передбачає лише загальну підставу - "істотність порушення договору" без можливості вказівки на об'єктивні ознаки такого порушення. Можливість зазначення об'єктивних ознак істотності порушення договору може існувати лише у поіменованих договорах, коли у абстрактній формі можна визначити його зміст та правову мету.

З огляду на те, що істотність порушення договору визначається за об'єктивними ознаками та обставинами, що вказують на значну міру позбавлення того на що особа розраховувала при укладенні договору, вина сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення для оцінки порушення договору в межах питання визначення його істотності та відповідно розірвання договору на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України.

Частина 2 зазначеної статті також, у питанні розірвання або зміни договору, визначає можливість розірвання договору за рішення суду, на вимогу однієї із його сторін, у разі коли підстави такого розірвання передбачені у договорі та законі. Законодавець не вказує у ч. 2 зазначеної статті, що інші підстави розірвання та зміни договору, мають обов'язкового ґрунтуватися на істотності порушення договору. Навпаки, за змістом ч. 2 ст. 651, можна зробити висновок, що у визначенні інших договірних підстав розірвання або зміни договору, сторони можуть відійти від "істотності порушення договору", як загальної підстави його розірвання у судовому порядку, і передбачати ознаки "неістотного порушення договору", що за волею сторін, будуть підставою для розірвання або зміни договору. Якщо ж спеціальним законом або договором сторін не визначено інше, порушення договору, що не є істотним, не може бути підставою для розірвання договору у судовому порядку. Спеціальні норми про розірвання того чи іншого, врегульованого положеннями ЦК України договору, можуть передбачати випадки, коли договір може бути розірваний без факту "істотності його порушення", вказуючи на інші обставини розірвання та зміни договорів.

Оціночна категорія "істотність", що міститься у ч. 2 ст. 651 ЦК України, має функцію отримання таких оціночних результатів як "істотність порушення" або навпаки "неістотність порушення". У свою чергу оціночні результати "істотність порушення" або "неістотність порушення" має функцію встановлення наявності або відсутності підстави для зміни або розірвання договору. Через поміщення у ч. 2 ст. 651 оціночної категорії "істотність порушення договору", суб'єкту правозастосування надається можливість у спосіб оцінки визначитися з наявністю або відсутністю оціночного факту - факту порушення договору, наявність якого і є підставою для розірвання договору. Виходячи із об'єкту оцінки суб'єкт оцінки має визначити "міру позбавлення того, на що розраховувала сторона договору при укладенні договору". У даному випадку результат оцінки, зокрема "істотність порушення" не є об'єктивно існуючим даним, як наприклад юридичний факт, а залежить від оцінки міри позбавлення можливості отримання очікуваних результатів виконання договору. Оціночний факт на відміну від інших підстав розірвання договору необхідно отримувати шляхом оцінки та не встановлюється шляхом доказування. Шляхом доказування встановлюються факти (обставини), що на момент їх встановлення є існуючими. Оціночний факт доказуванню не підлягає так як його виникнення залежить лише від оцінки та об'єктивації його існування, зокрема у спосіб встановлення його рішенням суду. При об'єктивації оціночного факту, зокрема істотності порушення договору звичайно необхідно визначати, у спосіб оцінки, ті об'єктивні ознаки, що слугують свідченням його існування. Першої об'єктивною ознакою, що має бути встановлена у спосіб оцінки і яка свідчить про "істотність порушення договору" є "значна міра позбавлення того на що особа розраховувала при укладенні договору".

В пункті 2.1. договору передбачений обов'язок покупця сплатити продавцю ціну об'єкта продажу (499 004, 16 грн.) протягом року з моменту нотаріального посвідчення цього договору.

Укладаючи спірний договір, позивач розраховував на отримання від відповідача, як покупця, грошових коштів у сумі 499 004, 16 грн. не пізніше 30.10.2012.

Таким чином, сторони визначили як істотну умову договору, серед інших його умов, сплату вартості об'єкта продажу. Отже, метою договору купівлі-продажу була не лише передача у власність покупця земельної ділянки, але й одержання продавцем коштів за її продаж у передбачений договором строк.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, які кореспондуються з положеннями статті 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною другою статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Частиною четвертою статті 694 ЦК України передбачено, що якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару.

Статтями 610, 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Судами попередніх інстанцій на підставі сукупності поданих до матеріалів справи доказів встановлено, що відповідач порушив умови договору в частині сплати ціни об'єкта продажу у встановлений договором строк.

Частиною другою статті 653 ЦК України передбачено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Встановивши об'єктивні ознаки істотності порушення договору, суд першої інстанції, на відміну від суду апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність фактичних та правових підстав для задоволення позову.

Висновок суду апеляційної інстанції про те, що порушення відповідачем умов договору не є істотним, оскільки залишок несплаченої суми є незначним, не можна визнати достатньо обґрунтованим, оскільки законом передбачена можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу сторони у разі істотного порушення іншою стороною умов цього договору і позивач, як сторона у спірних правовідносин, реалізував таке своє право.

Крім того, у зв'язку з порушенням покупцем строків сплати коштів за продану земельну ділянку сума заборгованості перед позивачем, як продавцем, зазнала значного знецінення внаслідок інфляційних процесів.

Таким чином, знецінення грошових коштів, які позивач, як продавець, розраховував отримати від продажу земельної ділянки, за час прострочення платежу свідчить про те, що продавець, внаслідок істотних порушень, допущених покупцем, значною мірою був позбавлений того, на що розраховував при укладенні спірного договору.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що істотним порушенням умов договору в даному випадку є не тільки факт несплати коштів, але й факт порушення покупцем строку оплати, що завдало продавцю шкоди у вигляді отримання ним суми коштів, яка є значно меншою, ніж та, на яку він розраховував.

Зробивши висновок про те, що суд першої інстанції не розглянув і не вирішив спір щодо позовної вимоги про припинення зобов'язання, що виникло між сторонами на підставі спірного договору, суд апеляційної інстанції не врахував, що в тексті свого рішення місцевий суд послався на ч.2 ст. 653 ЦК України, відповідно до якої, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову у зв'язку з тим, що спірна земельна ділянка перебуває в оренді у іншої особи (ПП Науково-Виробнича компанія "Пак Технолоджи Україна") і на цій земельній ділянці розташовано нерухоме майно відповідача, колегія вважає помилковими, оскільки ці обставини не впливають на спірні правовідносини сторін у справі, а також на правові наслідки розірвання договору у зв'язку з істотним порушенням відповідачем його умов.

Крім того, в пункті 2.2. своєї постанови № 4 від 25.02.2016 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин" пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що законом не передбачено права учасника (засновника, акціонера, члена) юридичної особи звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів цієї особи поза відносинами представництва. Водночас згідно з положеннями статті 16 ЦК України, пункту 4 частини першої статті 12 та статті 167 ГК України незалежно від суб'єктного складу, якщо учасник (засновник, акціонер, член) юридичної особи обґрунтовує позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, то він має право подати відповідний позов. Такий спір підвідомчий господарським судам і підлягає вирішенню у загальному порядку.

В даному випадку, Компанія "ВІТЕРА ІНВЕСТ ЛІМІТЕД", як не сторона у даній справі не наділена повноваженнями щодо представництва товариства, а законом не передбачено права учасника (засновника, акціонера, члена) юридичної особи звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів цієї особи поза відносинами представництва, що не було враховано судом апеляційної інстанції.

У зв'язку з цим, відсутні повноваження щодо представництва інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод картонного упакування "Пак Системс", яке є стороною (покупцем) за спірним правочином.

Судами попередніх інстанцій не встановлено, а матеріали справи не містять доказів на підтвердження порушення корпоративних прав Компанії "ВІТЕРА ІНВЕСТ ЛІМІТЕД", як співзасновника відповідача, фактом розірвання договору купівлі-продажу, укладеного між позивачем та відповідачем, як самостійними суб'єктами господарювання.

Таким чином, оскільки сукупність наведених обставин не спростовано у передбачений законом спосіб, постанову суду апеляційної інстанції не можна вважати обґрунтованою, а тому вона підлягає скасуванню. Натомість, місцевий господарський суд всебічно і повно встановив всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних в ній доказів, достеменно з'ясував дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні відносини.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" із змінами і доповненнями рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення має бути викладено чітко, зрозуміло, грамотно (тобто не містити граматичних і стилістичних помилок, виправлень).

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Постанова апеляційної інстанції наведеним вимогам не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 111 10 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Пунктом 6 статті 111 9 ГПК України передбачено, що касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Керуючись статтями 49, 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.12.2016 у справі № 923/1372/15 скасувати.

Рішення Господарського суду Херсонської області від 17.09.2015 у справі № 923/1372/15 залишити в силі.

Стягнути витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги з Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод картонного упакування "Пак Системс" на користь Приватного підприємства "Аргус" у розмірі 5 846, 40 грн.

Доручити Господарському суду Херсонської області видати наказ на виконання даної постанови.

Головуючий суддя В. А. Корсак

С у д д і В. О. Швець

М. В. Данилова