Постанова

від 11.05.2017 по справі 5011-32/17242-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2017 року Справа № 5011-32/17242-2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Поляк О.І. (доповідач), суддів:Ходаківської І.П., Яценко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПриватного підприємства "Вікторія-С" на ухвалуКиївського апеляційного господарського суду від 17.11.2016 за скаргоюПриватного підприємства "Адамант-Я" на бездіяльністьМарганецького міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області у справі№ 5011-32/17242-2012 Господарського суду міста Києва за позовомПрокурора Святошинського району міста Києва в інтересах Київської міської ради доПриватного підприємства "Вікторія-С" простягнення 244 093,93 грн,

за участю представників

від прокуратури: Гудименко Ю.В. - прокурор відділу ГПУ;

від позивача: не з'явились;

від відповідача: не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.05.2013 у справі № 5011-32/17242-2012 (суддя Підченко Ю.О.) задоволено частково позов Прокурора Святошинського району міста Києва в інтересах Київської міської ради до ПП "Вікторія-С". Визнано недійсним третє речення п. 7.2 договору купівлі-продажу б/н від 29.01.2010, укладеного між Фондом приватизації комунального майна Святошинського району м. Києва та ПП "Вікторія-С", а саме: "Уразі несплати неустойки в установлений термін на її суму нараховується пеня згідно з законодавством.". Стягнуто з ПП "Вікторія-С" на користь Київської міської ради пеню в сумі 53 366,15 грн, неустойку в сумі 163 015,20 грн, видавши наказ. Відмовлено у задоволенні позову Прокурора Святошинського району міста Києва в інтересах Київської міської ради до ПП "Вікторія-С" щодо стягнення пені на неустойку в сумі 27 712,58 грн.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2016 у справі № 5011-32/17242-2012 (головуючий суддя - Андрієнко В.В., судді - Шапран В.В., Буравльов С.І.) відхилено клопотання ПП "Вікторія-С" про поновлення строку подання апеляційної скарги. Апеляційну скаргу ПП "Вікторія-С" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2013 у справі № 5011-32/17242-2012 повернуто скаржнику.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, Приватне підприємство "Вікторія-С" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2016 у справі № 5011-32/17242-2012.

Касаційна скарга мотивована порушенням і неправильним застосуванням господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

У призначене судове засідання з'явився представник прокуратури. Представники позивача та відповідача своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористалися.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, заслухавши пояснення представника прокуратури, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом першої інстанції, рішенням Господарського суду міста Києва від 13.05.2013 у справі № 5011-32/17242-2012 (суддя Підченко Ю.О.) задоволено частково позов Прокурора Святошинського району міста Києва в інтересах Київської міської ради до ПП "Вікторія-С". Визнано недійсним третє речення п. 7.2 договору купівлі-продажу б/н від 29.01.2010, укладеного між Фондом приватизації комунального майна Святошинського району м. Києва та ПП "Вікторія-С", а саме: "Уразі несплати неустойки в установлений термін на її суму нараховується пеня згідно з законодавством.". Стягнуто з ПП "Вікторія-С" на користь Київської міської ради пеню в сумі 53 366,15 грн, неустойку в сумі 163 015,20 грн та відмовлено у задоволенні позову Прокурора Святошинського району міста Києва в інтересах Київської міської ради до ПП "Вікторія-С" щодо стягнення пені на неустойку в сумі 27 712,58 грн

Не погодившись з прийнятим рішенням, ПП "Вікторія-С", 08.11.2016 відповідно до відмітки суду, подало апеляційну скаргу, в якій просило суд повністю скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2013 у справі № 5011-32/17242-2012 та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позову.

Вказана апеляційна скарга була подана із значним пропуском строку на апеляційне оскарження, однак з клопотанням про його поновлення, обґрунтовуючи його тим, що апелянт дізнався про винесене судом рішення лише 04.11.2016 під час ознайомлення з матеріалами справи.

Відмовляючи у задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та повертаючи до ПП "Вікторія-С" його апеляційну скаргу без розгляду, господарський суд апеляційної інстанції виходив з того, що апеляційна скарга відповідача на рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2013 у справі № 5011-32/17242-2012 була подана лише 08.11.2016, тобто із значним пропуском строку на апеляційне оскарження. При цьому, хоча представник відповідача не був присутній при оголошенні рішення у даній справі, а також на інших судових засіданнях, однак всі процесуальні документи були направленні останньому на адресу: м. Київ, вул. Верховинна, 80-А, яка зазначена в договорі купівлі-продажу від 29.04.2010, згідно з яким відбувалось стягнення, а також містилась у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 22.11.2012. Тобто судом першої інстанції були дотриманні всі процесуальні вимоги стосовно повідомлення всіх учасників судового процесу про час та дату судового засідання. Крім того, відповідно до відмітки Господарського суду міста Києва 21.05.2013 відповідачу було направлена копія оскаржуваного рішення. При цьому вказані відповідачем у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження обставини не свідчать про поважність причин пропуску строку подання апеляційної скарги, оскільки нез'явлення відповідача в судові засідання відбувались систематично, а судом першої інстанції були дотриманні всі норми процесуального закону стосовно повідомлення всіх учасників судового процесу про час та дату судових засідань у відповідності до ст.ст. 64, 77 та 87 ГПК України.

Суд касаційної інстанції вважає, що апеляційний господарський суд, відмовляючи в задоволенні клопотання про поновлення строку та повертаючи апеляційну скаргу без розгляду скаржнику, не припустився порушення норм процесуального права, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Як встановлено апеляційним господарським судом, повний текст оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2013 у справі № 5011-32/17242-2012 було складено 18.05.2013, отже останнім днем подання апеляційної скарги на вказане рішення є 28.05.2013, однак відповідач звернувся до апеляційного господарського суду зі скаргою лише 08.11.2016, тобто зі значним пропуском строку на апеляційне оскарження (3 роки і 5 місяців).

При цьому з матеріалів справи вбачається, що представник відповідача не приймав участі у судових засіданнях, в тому числі і при оголошенні рішення у даній справі. Однак, як було встановлено апеляційним господарським судом, всі процесуальні документи були направленні відповідачу на адресу: м. Київ, вул. Верховинна, 80-А, яка була зазначена, зокрема в договорі купівлі-продажу від 29.04.2010 на підставі якого відбувалось стягнення за оскаржуваним рішенням, а також станом на 22.11.2012 містилась у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи-підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців"). В разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (п.п. 3.1, 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 N 18).

Крім того, згідно зі ст. 87 Господарського процесуального кодексу України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, представникам сторін і третіх осіб, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

Як вбачається з матеріалів справи, копія повного тексу оскаржуваного рішення була направлена відповідачу 21.05.2013.

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з доводами апеляційного господарського суду про те, що суд першої інстанції належно повідомив усіх учасників судового процесу, в тому числі і відповідача, про час і дату судового засідання та про результати розгляду позову, а відтак пропущення відповідачем процесуального строку на подання апеляційної скарги сталося не з вини суду.

При цьому апеляційна скарга ПП "Вікторія-С" була подана разом з клопотанням на поновлення строку на апеляційне оскарження, яке обгрунтовано тим, що апелянт дізнався про винесене судом рішення лише від державного виконавця після отримання вимоги про його виконання та ознайомлення з матеріалами справи 04.11.2016.

Згідно з ч. 4 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги, у випадках, якщо вона подана після закінчення строків, установлених цією статтею, і суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Загальний порядок відновлення пропущених процесуальних строків врегульований статтею 53 ГПК України, відповідно до якої за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що законодавець не передбачив обов'язок суду автоматично відновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він відновленню.

Отже, для відновлення процесуального строку суд має встановити наявність об'єктивно непереборних обставин, які перешкоджали вчасному зверненню зі скаргою на судове рішення, у зв'язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність , оскільки, в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків.

Разом з тим, як обгрунтовано зазначив апеляційний господарський суд вказані відповідачем у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження обставини не можуть вважатися поважними в розумінні ст. 53 ГПК України, оскільки нез'явлення відповідача в судові засідання відбувались систематично, а судом першої інстанції були дотриманні всі вимоги процесуального законодавства стосовно повідомлення учасників судового процесу, в тому числі і відповідача, про час та дату судових засідань відповідно до ст.ст. 64, 77 та 87 ГПК України.

З огляду на викладене, господарський суд апеляційної інстанції мотивовано відхилив клопотання відповідача про відновлення пропущеного строку на подання апеляційної скарги, враховуючи, що ПП "Вікторія-С" подало апеляційну скаргу лише 16.11.2016, тобто майже через три з половиною роки після виготовлення повного тексу оскаржуваного рішення місцевого господарського суду, не зазначивши при цьому поважних причин, які перешкоджали або унеможливлювали подання апеляційної скарги в межах розумного строку.

Суд касаційної інстанції також зазначає, що конституційна норма про забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, як однієї із основних засад судочинства (п. 8 ч. 1 ст. 129 Конституції України) конкретизована законодавцем і в ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи у випадку і порядку, встановлених процесуальним законом, мають право на апеляційне оскарження судового рішення.

При цьому конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Таким чином, невід'ємною частиною судочинства, однією із форм якого є апеляційний перегляд рішення суду за відповідною скаргою, є можливість ефективного поновлення порушених прав і свобод громадян шляхом здійснення правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості.

Разом з тим, відповідно до численної практики Європейського суду з прав людини, як джерела права для національних судів (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини"), право на доступ до суду не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (п.п. 22 - 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006, п.п. 37 - 38 рішення у справі "Мушта проти України" від 18.11.2010).

У пункті 41 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008 суд зазначив, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata (остаточність рішення, яке набрало законної сили), особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (п. 47 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Устименко проти України" від 29.10.2015).

За таких обставин, оскільки Вищий господарський суд України не знайшов доводи касаційної скарги переконливими та не встановив обставини, які б виправдовували причини поновлення строку оскарження судового рішення, яке набрало законної сили (посилання скаржника на листи Фонду приватизації комунального майна Святошинського р-ну м. Києва не свідчать про своєчасність виконання ним своїх зобов'язань за договором), дійшов висновку, що ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2016 у справі № 5011-32/17242-2012 слід залишити без змін, а касаційну скаргу Приватного підприємства "Вікторія-С" - без задоволення.

Що стосується доводів касаційної скарги про порушення місцевим господарським судом норм чинного законодавства при прийнятті оскаржуваного рішення, то суд касаційної інстанції зазначає, що за змістом ст. 107 ГПК України в касаційному порядку можуть переглядатися рішення місцевого господарського суду лише після їх перегляду в апеляційному порядку, а відтак касаційна скарга у вказаній частині розгляду не підлягає.

В силу ст. 49 ГПК України судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Вікторія-С" на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2016 у справі № 5011-32/17242-2012 залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2016 у справі № 5011-32/17242-2012 залишити без змін.

Головуючий О.І. Поляк

Судді І.П. Ходаківська

О.В. Яценко