Ухвала

від 23.05.2017 по справі 752/2601/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И [1]

23 травня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого судді: Мазурик О.Ф.,

суддів: Махлай Л.Д., Кравець В.А.,

секретаря: Синявського Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 10 лютого 2017 року про забезпечення позову

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа: приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Херсонської області Волкодав Валентина Геронтіївна, про визнання заповіту недійсним, -

В С Т А Н О В И Л А:

В січні 2017 року позивач, посилаючись на те, що складений ОСОБА_4 заповіт від 03 серпня 2016 року на ім'я відповідачки є недійсним, оскільки ОСОБА_4 на момент складання заповіту не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, звернувся до суду з позовом про визнання недійсним заповіту ОСОБА_4, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Волкодав В.Г. 03.08.2016 за № 4-372.

Одночасно з позовною заявою позивач, вважаючи, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення можливого рішення суду у разі задоволення позову, подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно, а саме: частину житлового будинку та частину земельної ділянки площею 0,0566, що знаходяться в АДРЕСА_1.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 10 лютого 2017 року заяву про забезпечення позову задоволено та накладено арешт на частину житлового будинку та частину земельної ділянки, площею 0,0656 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівль та споруд, кадастровий № 0111900000:01:022:0096, що знаходяться в АДРЕСА_2

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, відповідачка звернулася до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, постановлена з порушенням норм процесуального права, що є підставою для скасування ухвали суду про забезпечення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначала, що постановляючи ухвалу про задоволення заяви про забезпечення позову суд першої інстанції помилково виходив з того, що між сторонами існує спір про право. Вважала, що спору про право на домоволодіння та частку земельної ділянки у неї з позивачем не було і не має, а була воля матері на складання двох заповітів у м. Херсон.

Вказувала, що суд першої інстанції постановляючи ухвалу про забезпечення позову не встановив обставин, які б свідчили про утруднення чи неможливість виконання рішення суду у разі його задоволення. У справі відсутні належні докази, які були отримані позивачем законним шляхом на підтвердження своїх вимог з приводу накладення арешту на майно в АРК.

Також в обґрунтування апеляційної скарги посилалася на те, що їй не зрозуміло з чого виходив суд, зазначаючи в ухвалі про забезпечення позову її боржником , а позивача стягувачем , оскільки вона в борг від ОСОБА_2 нічого не отримувала, а ОСОБА_2 не володів майном, на яке судом незаконно накладено арешт.

Крім цього, як на підставу скасування ухвали суду посилалася на те, що суд не визначив, на яку конкретно частку житлового будинку та частку земельної ділянки накладено арешт.

За наведених обставин просила скасувати ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 10 лютого 2017 року.

Позивач, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився та надіслав на адресу суду електронне повідомлення, в якому просив перенести розгляд справи для підготовки ним обґрунтованих заперечень на апеляційну скаргу.

Відповідачка в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Надіслала на адресу суду клопотання, в якому просила розгляд справи без її участі не проводити, оскільки не зможе з'явитися до суду з поважних причин, а саме відсутності квитків з м. Херсон до м. Києва. Також зазначала, що 23.05.2017 о 12 год. 40 хв. вона буде присутня на робочому місці в Херсонському міському суді Херсонської області та при необхідності погоджується на проведення судового засідання в режимі відеоконференцзв'язку, однак клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференцзв'язку не заявляла.

Третя особа приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу ВолкодавВ.Г., належним чином повідомлялася про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилася.

Колегія суддів визнає причини неявки позивача та відповідача в судове засідання неповажними та відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які беруть участь у справі.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції враховуючи характер спору, а також те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову дійшов висновку про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що є предметом позову.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду та вважає його правильним з огляду на наступне.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 151 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду (ч. 3 ст. 151 ЦПК України).

Відповідно до роз'яснень, викладених в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 6 Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою ОСОБА_1 посилалася на те, що спору про право на домоволодіння та частину земельної ділянки у неї з позивачем не було, оскільки вона повністю згодна з волею матері.

Колегія суддів вважає необґрунтованими такі доводи апеляційної скарги, оскільки позивач, звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_1, зазначав, що волевиявлення спадкодавця на момент складання заповіту не було вільним та не відповідало його внутрішній волі, у зв'язку з чим заповіт від 03.08.2016 слід визнати недійсним з підстав, передбачених ст. 225 ЦК України.

Таким чином, між сторонами існує спір про право, предметом якого є частина житлового будинку та частина земельної ділянки, що знаходяться в АДРЕСА_2, та належали спадкодавцю на праві власності.

На підставі вказаних обставин та положень закону, суд дійшов вірного висновку щодо існування спору між сторонами. У зв'язку з метою забезпечити виконання судового рішення в майбутньому, у разі задоволення позову, судом і був забезпечений позов шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке є предметом позову та зареєстроване за ОСОБА_4

Слід зазначити, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку, що постановляючи ухвалу про забезпечення позову, суд діяв відповідно до вимог, передбачених ст. 153 ЦПК України, а висновок суду першої інстанції, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення у разі задоволення позову, є вірним.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не визначив, на яку конкретно частку житлового будинку і частку земельної ділянки необхідно накласти арешт, оскільки як вірно встановив суд в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали, що позивач подав заяву про забезпечення позову та просив накласти арешт на нерухоме майно, яке належало на праві власності померлій ОСОБА_4 та є предметом складеного нею заповітиу від 03.08.2016, а саме: належну їй частку житлового будинку та частку земельної ділянки, що знаходяться в АДРЕСА_2

Отже, суд у відповідності до вимог процесуального закону, задовольнив заяву позивача про забезпечення позову в межах заявлених ним вимог, наклавши арешт на частку домоволодіння та частку земельної ділянки, які ОСОБА_4 заповіла безпосередньо ОСОБА_1

Доводи апеляційної скарги про те, що спадкове майно не може належати жодній особі до спливу шестимісячного строку після смерті спадкодавця, не мають правового значення при вирішенні питання щодо забезпечення позову. Крім цього відповідно до ч. 1 ст. 1220 ЦК Уркаїни спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, а у відповідності до ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідачки в апеляційній скарзі на те, що зазначення судом в оскаржуваній ухвалі позивача ОСОБА_2 як стягувачем , а її як боржником суперечать положенням законів.

Пунктом 2 частини 1 статті 3 Закону України Про виконавче провадження (далі - Закон) встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.

Статтею 4 Закону визначено вимоги до виконавчого документа. Зокрема пунктом 3 частини 1 цієї статті передбачено, що у виконавчому документі зазначається повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції питання щодо забезпечення позову вирішено з дотриманням норм процесуального права.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі таких висновків суду не спростовують, а тому не заслуговують на увагу судової колегії.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 307, п. 1, ч. 1 ст. 312 ЦПК України за наслідками розгляду скарги на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення ухвали без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

На підставі викладеного та керуючись ст. 218, 303, 304, 307, 312-315, 317, 319, 325, 327 ЦПК України, судова колегія,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 10 лютого 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий:

Судді:

Справа № 752/2601/17

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/6269/2017

Головуючий у суді першої інстанції: Колдіна О.О.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Мазурик О.Ф.