Постанова

від 24.05.2017 по справі 905/230/16

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

пр. Науки, 5, м. Харків, 61022, тел. (057) 702-00-72

е-mail: inbox@dna.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.05.2017 справа № 905/230/16

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:ОСОБА_1, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , секретар судового засідання за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: ОСОБА_4 не з'явився; ОСОБА_5, за довіреністю; розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мастер груп", м. Маріуполь, Донецька область на рішення Господарського суду Донецької області від 07.02.2017 у справі№ 905/230/16 (головуючий суддя Огороднік Д.М., судді Курило Г.Є., Шилова О.М.) за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Мастер груп", м. Маріуполь, Донецька область доТовариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Мега-Мет" машинобудівний завод", м. Київ простягнення 6 051 850,69 грн. за зустрічним позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Мега-Мет" машинобудівний завод", м. Київ доТовариства з обмеженою відповідальністю "Мастер груп", м. Маріуполь, Донецька область простягнення 889 914,12 грн. В С Т А Н О В И В:

У січні 2016 року до господарського суду звернулось Товариства з обмеженою відповідальністю "Мастер груп", м. Маріуполь, Донецька область (Позивач) із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Мега-Мет" машинобудівний завод", м. Київ (Відповідач) про стягнення основного боргу у розмірі 2 708 417,56грн., штрафів за договором у розмірі 2 898 006,79грн., 3% річних у розмірі 629 896,30грн., інфляційних втрат у розмірі 4 391 907,43грн.

Протягом розгляду справи позивач 25.03.2016 в порядку ст. 22 ГПК України надав заяву про зменшення розміру позовних вимог та остаточно просив стягнути з відповідача на користь позивача основний борг у розмірі 2 708 417,56грн., пеню у розмірі 2 478 202,06грн., штраф 30% у розмірі 812 525,27грн., 3% річних у розмірі 40 626,26грн. та інфляційні втрати у розмірі 12 079,54грн. Зазначені вимоги розглянуті судом.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 11.10.2016 прийнято зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Мега-Мет" машинобудівний завод", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мастер груп", м. Маріуполь, Донецька область про стягнення заборгованості у розмірі 889 914,12грн. за договором №30/04/12-1 від 30.04.2012, яка складається з основного боргу у розмірі 785 972,01грн., пені у розмірі 53 639,90грн., 3% річних у розмірі 23 579,16грн. та інфляційних втрат у розмірі 26 723,05грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 07.02.2017 у задоволенні первісних позовних вимог відмовлено в повному обсязі. Зустрічні позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з позивача на користь відповідача основний борг у розмірі 785 972,01грн., пеню в розмірі 36 843,78грн., 3% річних в розмірі 23 579,16грн., інфляційні втрати у розмірі 26 723,05грн. та судовий збір в розмірі 13 096,77грн.

Позивач, не погодившись з прийнятим рішенням, подав апеляційну скаргу в якій просить спірне рішення господарського суду скасувати в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог і прийняти нове рішення, яким задовольнити первісні позовні вимоги в повному обсязі, в задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог скарги заявник посилається на те, що рішення судом першої інстанції винесено з порушенням норм матеріального і процесуального права України, а висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.

Зокрема, заявник апеляційної скарги посилається на те, що спірні видаткові накладні, надані відповідачем, не є належним доказом на підтвердження здійснення поставки товару в повному обсязі, оскільки мають ознаки підроблення.

В судовому засіданні 24.04.2017 оголошувалась перерва до 15.05.2017.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 15.05.2017 розгляд справи відкладався до 24.05.2017.

В судовому засіданні 24.04.2017 представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, заявив клопотання про призначення судово-технічної експертизи.

В судові засідання 15.05.2017, 24.05.2017 представник позивача не з'явився, про причини неявки судову колегію не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник відповідача вважав рішення суду законним та обґрунтованим, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У зв'язку з викладеним судова колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скарги у відсутності представника позивача, який не скористався правом участі в судовому засіданні апеляційної інстанції, за наявними матеріалами справи.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України здійснювалась фіксація судового засідання за допомогою технічних засобів.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.04.2012 між сторонами був підписаний договір №30/04/12-1 (далі - Договір), за умовами п. 1.1 якого, відповідач зобов'язаний поставити та передати у власність, а позивач - прийняти та оплатити лом та відходи чорних металів, у відповідності до ДСТУ 4121-2002, у подальшому товар.

Додатковою угодою від 30.11.2012 сторонами продовжено дію Договору до 31.12.2013.

Відповідно до п. 1.2. Договору, асортимент, кількість, ціна одиниці товару та загальна сума кожної поставки визначаються по узгодженню сторін та вказуються в накладних.

Пунктом 3.3 Договору встановлено, що у випадку розрахунку товару шляхом здійснення передоплати, відповідач зобов'язаний поставити товар протягом семи календарних днів з моменту отримання передоплати. Товар повинен бути поставлений на суму отриманої передоплати.

Згідно п. 4.1 Договору, платежі здійснюються у валюті України наступним чином:

- 80% вартості товару, відправленого відповідно до залізничної накладної, протягом наступних семи календарних днів після надання відповідачем залізничної накладної шляхом факсимільного зв'язку;

- 20% вартості товару, по факту складення акта прийому-передачі та після надання документів, вказаних в п. 3.5 Договору. Наведені документи вручаються представнику позивача під розписку або висилаються поштою з повідомленням про вручення.

Відповідно до п. 4.3 Договору, у випадку не поставки товару, відповідачем у строки, визначені в п. 3.3. Договору останній зобов'язаний повернути позивачу суму отриманої попередньої оплати протягом трьох календарних днів з моменту закінчення строку, протягом якого повинна була здійснитися поставка товару.

На виконання умов Договору, позивачем, згідно наявних в матеріалах справи платіжних доручень №77 від 14.05.2012, №79 від 15.05.2012, №83 від 15.05.2012, №211 від 01.06.2012, №348 від 02.07.2012, №402 від 09.07.2012, №431 від 12.07.2012, №421 від 11.07.2012, №406 від 09.07.2012, №461 від 17.07.2012, №501 від 24.07.2012, №1016 від 30.10.2012, №1043 від 01.11.2012, №1047 від 02.11.2012, №1058 від 05.11.2012, №1065 від 06.11.2012, №1072 від 07.11.2012, №1090 від 09.11.2012, №1103 від 12.11.2012, №1131 від 20.11.2012, №1263 від 13.12.2012, №1233 від 10.12.2012, №1332 від 26.12.2012, №1383 від 11.01.2013, було здійснено передоплату на загальну суму 35 410 000,00грн.

Як зазначає позивач, відповідачем було здійснено поставку товару не в повному обсязі, а лише на суму 32 480 582,45грн., на підтвердження чого надав видаткові накладні: № РН-0000001 від 31.05.2012 на суму 1 974 787,42 грн.; № РН-0000002 від 30.06.2012 на суму 10 979 735,34грн.; № РН-0000003 від 12.07.2012 на суму 2 992 617,98грн.; № РН-0000007 від 30.11.2012 на суму 8 010,00 грн.; № РН-0000011 від 30.11.2012 на суму 7 798 952,41 грн.; №РН-0000010 від 31.12.2012 на суму 8 134 815,50 грн. та № РН-0000011 від 31.01.2013 на суму 591 663,80 грн.

Також відповідачем було повернуто на рахунок позивача кошти в загальній сумі 221 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 13.03.2013 №374, від 07.12.2012 №124, від 15.11.2012 № 84, №82 та від 12.07.2012 №18.

На підтвердження здійснення поставки товару за Договором позивачем також надані залізничні накладні, акти приймання-передачі.

Разом з тим згідно пояснень представників сторін, документи, що підтверджують виконання Договору, частково є втраченими, як з боку позивача так і з боку відповідача, у зв'язку з вимушеним переїздом через форс-мажорні обставини.

Позивач, вважаючи, що відповідачем у строк та в повному обсязі не було поставлено відповідачем товар, звернувся з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 2 708 417,56грн.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач звернувся із зустрічним позовом про стягнення з позивача заборгованості у розмірі 785 972,01грн. за Договором №30/04/12-1 від 30.04.2012.

На підтвердження своїх доводів посилається на те, що здійснив поставку товару на загальну суму 35 974 972,01грн., що підтверджується видатковими накладними: № РН-0000001 від 31.05.2012 на суму 1 974 787,42 грн.; № РН-0000002 від 30.06.2012 на суму 10979735,34грн.; № РН-0000003 від 12.07.2012 на суму 2 992 617,98грн.; № РН-0000007 від 30.1 1.2012 на суму 8 010,00 грн.; № РН-0000011 від 30.11.2012 на суму 7 798 952,41 грн.; №РН-0000010 від 31.12.2012 на суму 8 134 815,50 грн.; № РН-0000011 від 31.01.2013 на суму 591 663,80 грн.; № РН-0000021 від 28.02.2013 на суму 455 426,94 грн.; № РН-0000133 від 31.03.2013 на суму 2 276 071,39 грн.; № РН-0000135 від 31.03.2013 на суму 762 891,23 грн., які наявні в матеріалах справи.

Позивач заперечує проти поставки товару, зокрема, по видатковим накладним: № РН-0000021 від 28.02.2013 на суму 455 426,94 грн.; № РН-0000133 від 31.03.2013 на суму 2 276 071,39 грн. та № РН-0000135 від 31.03.2013 на суму 762 891,23 грн., через те, що має сумніви щодо дійсності вказаних накладних, оскільки вони підписані за допомогою факсимільного кліше.

Встановлено, що суть спору за обома позовами полягає у невизнанні позивачем отримання товару за трьома накладними № РН-0000021 від 28.02.2013 на суму 455 426,94 грн.; № РН-0000133 від 31.03.2013 на суму 2 276 071,39 грн. та № РН-0000135 від 31.03.2013 на суму 762 891,23 грн.

Судом першої інстанції було призначено у справі судово-економічну експертизу для з'ясування стану виконання Договору №30/04/12-1 та відображення його виконання у бухгалтерському та податковому обліку. За змістом наданого експертом висновку № 1669/1806 від 05.12.2016, виконання відповідачем зобов'язань з поставки продукції позивачу за спірним Договором за даними позивача підтверджується в сумі 32 480 582,45 грн., а за даними відповідача - в сумі 35 974 972,01 грн. Такі розбіжності щодо суми реалізованих (поставлених) та оприбуткованих ТМЦ виникли внаслідок неврахування позивачем видаткових накладних на загальну суму 3 494 389,56 грн.: № РН-0000021 від 28.02.2013 на суму 455 426,94 грн.; № РН-0000133 від 31.03.2013 на суму 2 276 071,39 грн. та № РН-0000135 від 31.03.2013 на суму 762 891,23 грн.

В мотивувальній частині висновку експерта (а.с. 206, т. 5) зазначено, що дослідження проводилось шляхом співвідношення поставок за залізничними та видатковими накладними, встановлено, що у кількісному виразі дані залізничних накладних, що охоплюються межами спільного Договору, за лютий 2013 року - відповідають даним видаткової накладної № РН-021 від 28.02.2013 (кількості поставки 183,38т), за березень 2013 року - даним видаткових накладних №№ РН-133, РН-135 від 31.03.2013 (кількості поставки 1274,511т).

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Вимогами Договору передбачено, що поставка товару здійснюється продавцем залізничним або автомобільним транспортом. Базис поставки - умови СРТ відповідно ІНКОТЕРМС в редакції 2000 року. При поставці автомобільним транспортом умови поставки - DDP відповідно ІНКОТЕРМС в редакції 2000 року (п. 3.1. Договору).

Відповідно до п.3.6. Договору, право власності на товар переходить до позивача з моменту підписання акту приймання-передачі між відповідачем та позивачем, складеного на основі даних, відображених у формі 69 або формі 19 металургійного комбінату або заводу.

З аналізу фактично складених накладних на підставі Договору вбачається, що сторонами товар поставлявся залізничним транспортом в тому числі на адресу третіх осіб: ПАТ "Єнакіївський металургійний завод", ПАТ "МК "Азовсталь", (еексп. висновок таблиця) в період лютий - березень 2013 року.

Видаткові накладні від 28.02.2013 №РН-00000021 на суму 455426,94 грн., від 31.03.2013 №РН-0000133 на суму 2276071,39 грн., від 31.03.2013 №РН-0000135 на суму 762891,23 грн., на загальну суму 3494389,56грн. дублювали зміст залізничних накладних та завірялись печаткою та факсимільним підписом як з боку підприємства позивача так і з боку підприємства відповідача.

Отже неодноразове систематичне використання позивачем факсимільного підпису на видаткових накладних свідчить про обрання ним такої форми підтвердження даних щодо отримання товару за Договором. Відповідач з його боку прийняв такі умови оформлення первинної бухгалтерської документації, тобто за таких обставин, відбулось погодження між сторонами використання факсимільного підпису на первинних бухгалтерських документах.

Зазначені спірні поставки оформлені таким самим чином та підтверджуються змістом залізничних накладних.

Заперечуючи проти факту поставки позивач стверджує, що спірні видаткові накладні від 28.02.2013 та від 31.03.2013 мають ознаки підроблення, проте доказів, що зазначені поставки (в тому числі за залізничними накладними), здійснені не в межах спірного Договору - останнім не надано, як і не надано доказів звернення до правоохоронних органів з цього приводу.

Позивачем заявлено клопотання про призначення у справі судово-технічної експертизи, проте його заперечення зводяться до технічного дослідження структури спірних накладних, в тому числі порядку нанесення їх складових, що входять до їх оформлення, але не зазначає про необхідність ідентифікації відтисків печаток та кліше, за допомогою яких вони (а також інші накладні за Договором, що ним визнаються) засвідчені.

Дослідивши матеріали справи, судова колегія вважає доведеною поставку на суму 785 972,01 грн. та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення зустрічних позовних вимог в частині стягнення з позивача на користь відповідача 785 972,01 грн., за наступних підстав.

У зв'язку з невиконанням грошового зобов'язання, відповідачем нарахована пеня в розмірі 53 639,90грн. за період з 30.05.2013 по 30.11.2013.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши зроблений судом першої інстанції розрахунок пені, з урахуванням визначення судом кінцевого строку оплати (31.03.2013) та шестимісячного граничного строку нарахування пені (01.04.2013 - 01.10.2013), судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача 36 843,78грн. пені за період з 30.05.2013 (дата визначена відповідачем) по 01.10.2013 (дата визначена судом).

Крім того, за порушення строків оплати відповідач вимагає стягнути 3% річних у розмірі 23 579,16грн. за період з 01.04.2013 по 01.04.2014 та інфляційні втрати в розмірі 26 723,05грн. за період з квітня 2013 року по березень 2014 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши висновок суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача 23 579,16грн. - 3% річних за період з 01.04.2013 по 01.04.2014, а також інфляційних у розмірі 26 723,05грн. за період з квітня 2013 року по березень 2014 року, судова колегія вважає його вірним.

Отже судова колегія вважає доводи апеляційної скарги не заснованими на законі та розцінює їх як спробу відповідача ухилитися від виконання зобов'язання по оплаті заборгованості за поставлений товар.

Висновок суду щодо відмови в задоволенні первісних позовних вимог про стягнення основний борг у розмірі 2 708 417,56грн., пеню у розмірі 2 478 202,06грн., штраф 30% у розмірі 812 525,27грн., 3% річних у розмірі 40 626,26грн. та інфляційні втрати у розмірі 12 079,54грн. також є вірним, оскільки позивачем не доведено факту порушення відповідачем умов Договору №30/04/12-1 від 30.04.2012 щодо своєчасної поставки товару, тобто, за відсутністю доказів невиконання або неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань, які тягнуть за собою можливість застосування певного виду відповідальності.

Будь-яких порушень норм процесуального права в діях суду першої інстанції при розгляді ним зазначеної справи судовою колегією не встановлено.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції.

Відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мастер груп", м. Маріуполь, Донецька область залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 07.02.2017 року у справі № 905/230/16 - залишити без змін.

Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий О.В. Стойка

Судді: О.А. Скакун

ОСОБА_3