Постанова

від 11.10.2017 по справі 905/230/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2017 року Справа № 905/230/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Данилової М.В., суддівКорсака В.А., Сибіги О.М. за участю представників: позивачане з'явився (про час та місце судового засідання повідомлені належно) відповідачаЛящовський В.Р. розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Мастер Груп" на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 24.05.2017 у справі№905/230/16 Господарського суду Донецької області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Мастер Груп" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Мега-Мет" машинобудівний завод" простягнення 6 051 850,69 грн. за зустрічним позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Мега-Мет" машинобудівний завод" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мастер Груп" простягнення 889 914,12 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мастер груп" звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Мега-Мет" машинобудівний завод" про стягнення основного боргу у розмірі 2 708 417,56 грн., штрафів за договором у розмірі 2 898 006,79 грн., 3% річних у розмірі 629 896,30 грн., інфляційних втрат у розмірі 4 391 907,43 грн.

Заявою від 25.03.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю "Мастер Груп" зменшило розмір позовних вимог, просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Мега-Мет" машинобудівний завод" основний борг у розмірі 2 708 417,56 грн., пеню у розмірі 2 478 202,06 грн., штраф 30% у розмірі 812 525,27 грн., 3% річних у розмірі 40 626,26 грн. та інфляційні втрати у розмірі 12 079,54 грн.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 11.10.2016 (головуючий суддя Огороднік Д.М., судді Шилова О.М., Філімонова О.Ю.) прийнято зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Мега-Мет" машинобудівний завод" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мастер груп" про стягнення заборгованості у розмірі 889 914,12 грн. за договором №30/04/12-1 від 30.04.2012, яка складається з основного боргу у розмірі 785 972,01 грн., пені у розмірі 53 639,90 грн., 3% річних у розмірі 23 579,16 грн. та інфляційних втрат у розмірі 26 723,05 грн.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 07.02.2017 (головуючий суддя Огороднік Д.М., судді Шилова О.М., Курило Г.Є.) у задоволенні первісних позовних вимог відмовлено в повному обсязі. Зустрічні позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з позивача на користь відповідача основний борг у розмірі 785 972,01 грн., пеню в розмірі 36 843,78 грн., 3% річних в розмірі 23 579,16 грн., інфляційні втрати у розмірі 26 723,05 грн.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 24.05.2017 (головуючий суддя Стойка О.В., судді Скакун О.А., Татенко В.М.) рішення Господарського суду Донецької області від 07.02.2017 залишено без змін.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "Мастер Груп" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм процесуального права, зокрема положень ст.ст. 32, 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.09.2017 справа повинна розглядатись у складі колегії суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Корсак В.А., Сибіга О.М.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 18.09.2017 касаційну скаргу прийнято до провадження, призначено до розгляду у вищевказаному складі та зупинено виконання оскаржуваних рішення та постанови.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Мега-Мет" машинобудівний завод" вказує про обставини, які просить врахувати при вирішенні даного спору, також просить залишити оскаржувані судові рішення без змін.

11.10.2017 о 10:55 год. (відповідно до відмітки на зворотному боці штампу Вищого господарського суду України) від Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Мега-Мет" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із зайнятістю представника у кримінальній справі за межами м. Києва.

Стосовно даного клопотання колегія суддів касаційної інстанції зауважує, що останнє подане за 10 хв. до початку розгляду даної справи (підтверджується відміткою на зворотному боці штампу Вищого господарського суду України) особисто представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Мега-Мет", будь-яких доказів того, що представник буде задіяний у іншій кримінальній справі за межами міста до суду касаційної інстанції надано не було.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі. Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи зазначене, колегія суддів касаційної інстанції відмовляє у задоволенні вищевказаного клопотання, вважає його необґрунтованим та таким, що свідчить про наявне затягування судового процесу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутнього у відкритому судовому засіданні 11 . 10 .2017 представника відповідача , перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

Як встановлено господарськими судами, 30.04.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мастер Груп" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Мега-Мет" (продавець) машинобудівний завод" було укладено договір №30/04/12-1, за умовами п. 1.1 якого, продавець зобов'язаний поставити та передати у власність, а покупець - прийняти та оплатити лом та відходи чорних металів, у відповідності до ДСТУ 4121-2002, у подальшому товар.

30.11.2012 між сторонами підписано додаткову угоду до договору, відповідно до умов якої строк дії договору продовжено до 31.12.2013.

Відповідно до п. 1.2. договору, асортимент, кількість, ціна одиниці товару та загальна сума кожної поставки визначаються по узгодженню сторін та вказуються в накладних.

Пунктом 3.3 договору встановлено, що у випадку розрахунку товару шляхом здійснення передоплати, відповідач зобов'язаний поставити товар протягом семи календарних днів з моменту отримання передоплати. Товар повинен бути поставлений на суму отриманої передоплати.

Згідно п. 4.1 договору, платежі здійснюються у валюті України наступним чином:

- 80% вартості товару, відправленого відповідно до залізничної накладної, протягом наступних семи календарних днів після надання відповідачем залізничної накладної шляхом факсимільного зв'язку;

- 20% вартості товару, по факту складення акта прийому-передачі та після надання документів, вказаних в п. 3.5 Договору. Наведені документи вручаються представнику позивача під розписку або висилаються поштою з повідомленням про вручення.

Відповідно до п. 4.3 договору, у випадку не поставки товару, Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Мега-Мет" машинобудівний завод" у строки, визначені в п. 3.3. договору, зобов'язано повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Мастер Груп" суму отриманої попередньої оплати протягом трьох календарних днів з моменту закінчення строку, протягом якого повинна була здійснитися поставка товару.

З огляду на матеріали справи, на виконання умов договору, Товариством з обмеженою відповідальністю "Мастер Груп", згідно наявних в матеріалах справи платіжних доручень №77 від 14.05.2012, №79 від 15.05.2012, №83 від 15.05.2012, №211 від 01.06.2012, №348 від 02.07.2012, №402 від 09.07.2012, №431 від 12.07.2012, №421 від 11.07.2012, №406 від 09.07.2012, №461 від 17.07.2012, №501 від 24.07.2012, №1016 від 30.10.2012, №1043 від 01.11.2012, №1047 від 02.11.2012, №1058 від 05.11.2012, №1065 від 06.11.2012, №1072 від 07.11.2012, №1090 від 09.11.2012, №1103 від 12.11.2012, №1131 від 20.11.2012, №1263 від 13.12.2012, №1233 від 10.12.2012, №1332 від 26.12.2012, №1383 від 11.01.2013, було здійснено передоплату на загальну суму 35 410 000,00 грн.

Як зазначає позивач, відповідачем було здійснено поставку товару не в повному обсязі, а лише на суму 32 480 582,45 грн., що підтверджується видатковими накладними: № РН-0000001 від 31.05.2012 на суму 1 974 787,42 грн.; № РН-0000002 від 30.06.2012 на суму 10 979 735,34 грн.; № РН-0000003 від 12.07.2012 на суму 2 992 617,98 грн.; № РН-0000007 від 30.11.2012 на суму 8 010,00 грн.; № РН-0000011 від 30.11.2012 на суму 7 798 952,41 грн.; №РН-0000010 від 31.12.2012 на суму 8 134 815,50 грн. та № РН-0000011 від 31.01.2013 на суму 591 663,80 грн. Також відповідачем було повернуто на рахунок позивача кошти в загальній сумі 221 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 13.03.2013 №374, від 07.12.2012 №124, від 15.11.2012 № 84, №82 та від 12.07.2012 №18. На підтвердження здійснення поставки товару за договором позивачем також було надано залізничні накладні та акти приймання-передачі.

Разом з тим, як встановлено судами та вбачається з пояснень представників сторін, документи, що підтверджують виконання договору є частково втраченими, як з боку позивача так і з боку відповідача, у зв'язку з вимушеним переїздом через форс-мажорні обставини.

Позивач, вважаючи, що відповідачем у строк та в повному обсязі не було поставлено відповідачем товар, звернувся з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 2 708 417,56 грн.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач звернувся із зустрічним позовом про стягнення з позивача заборгованості у розмірі 785 972,01 грн. за договором №30/04/12-1 від 30.04.2012. На підтвердження своїх доводів посилається на те, що здійснив поставку товару на загальну суму 35 974 972,01 грн., що підтверджується видатковими накладними: № РН-0000001 від 31.05.2012 на суму 1 974 787,42 грн.; № РН-0000002 від 30.06.2012 на суму 10 979 735,34 грн.; № РН-0000003 від 12.07.2012 на суму 2 992 617,98 грн.; № РН-0000007 від 30.1 1.2012 на суму 8 010,00 грн.; № РН-0000011 від 30.11.2012 на суму 7 798 952,41 грн.; №РН-0000010 від 31.12.2012 на суму 8 134 815,50 грн.; № РН-0000011 від 31.01.2013 на суму 591 663,80 грн.; № РН-0000021 від 28.02.2013 на суму 455 426,94 грн.; № РН-0000133 від 31.03.2013 на суму 2 276 071,39 грн.; № РН-0000135 від 31.03.2013 на суму 762 891,23 грн., які наявні в матеріалах справи.

Враховуючи вищезазначене, судами попередніх інстанцій встановлено, що суть спору за обома позовами полягає у невизнанні Товариством з обмеженою відповідальністю "Мастер Груп" отримання товару за трьома накладними № РН-0000021 від 28.02.2013 на суму 455 426,94 грн.; № РН-0000133 від 31.03.2013 на суму 2 276 071,39 грн. та № РН-0000135 від 31.03.2013 на суму 762 891,23 грн.

Судом першої інстанції було призначено у справі судово-економічну експертизу для з'ясування стану виконання договору №30/04/12-1 та відображення його виконання у бухгалтерському та податковому обліку. За змістом наданого експертом висновку № 1669/1806 від 05.12.2016, виконання відповідачем зобов'язань з поставки продукції позивачу за спірним договором за даними позивача підтверджується в сумі 32 480 582,45 грн., а за даними відповідача - в сумі 35 974 972,01 грн. Такі розбіжності щодо суми реалізованих (поставлених) та оприбуткованих ТМЦ виникли внаслідок неврахування позивачем видаткових накладних на загальну суму 3 494 389,56 грн.: № РН-0000021 від 28.02.2013 на суму 455 426,94 грн.; № РН-0000133 від 31.03.2013 на суму 2 276 071,39 грн. та № РН-0000135 від 31.03.2013 на суму 762 891,23 грн.

В мотивувальній частині висновку експерта (а.с. 206, т. 5) зазначено, що дослідження проводилось шляхом співвідношення поставок за залізничними та видатковими накладними, встановлено, що у кількісному виразі дані залізничних накладних, що охоплюються межами спільного договору, за лютий 2013 року - відповідають даним видаткової накладної № РН-021 від 28.02.2013 (кількості поставки 183,38т), за березень 2013 року - даним видаткових накладних №№ РН-133, РН-135 від 31.03.2013 (кількості поставки 1274,511 т).

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам суди попередніх інстанцій правомірно зауважували про наступне.

Так, у відповідності до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки.

Оцінивши зміст зазначеної угоди, з якої виникли цивільні права та обов'язки сторін, суди попередніх інстанцій правомірно зауважили, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою містить елементи договору поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264 - 271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статі 655-697 Цивільного кодексу України).

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму пункт 1 статті 655 Цивільного кодексу України.

За приписами статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи, вимогами укладеного між сторонами договору передбачено, що поставка товару здійснюється продавцем залізничним або автомобільним транспортом. Базис поставки - умови СРТ відповідно ІНКОТЕРМС в редакції 2000 року. При поставці автомобільним транспортом умови поставки - DDP відповідно ІНКОТЕРМС в редакції 2000 року (п. 3.1. договору).

Відповідно до п.3.6. договору, право власності на товар переходить до позивача з моменту підписання акту приймання-передачі між відповідачем та позивачем, складеного на основі даних, відображених у формі 69 або формі 19 металургійного комбінату або заводу.

З аналізу фактично складених накладних на підставі договору вбачається, що сторонами товар поставлявся залізничним транспортом в тому числі на адресу третіх осіб: ПАТ "Єнакіївський металургійний завод", ПАТ "МК "Азовсталь", (еексп. висновок таблиця) в період лютий - березень 2013 року.

Видаткові накладні від 28.02.2013 №РН-00000021 на суму 455426,94 грн., від 31.03.2013 №РН-0000133 на суму 2276071,39 грн., від 31.03.2013 №РН-0000135 на суму 762891,23 грн., на загальну суму 3494389,56грн. дублювали зміст залізничних накладних та завірялись печаткою та факсимільним підписом як з боку підприємства позивача так і з боку підприємства відповідача.

Отже неодноразове систематичне використання позивачем факсимільного підпису на видаткових накладних свідчить про обрання ним такої форми підтвердження даних щодо отримання товару за спірним договором. Відповідач з його боку прийняв такі умови оформлення первинної бухгалтерської документації, тобто за таких обставин, відбулось погодження між сторонами використання факсимільного підпису на первинних бухгалтерських документах.

Зазначені спірні поставки оформлені таким самим чином та підтверджуються змістом залізничних накладних.

Заперечуючи проти факту поставки позивач стверджує, що спірні видаткові накладні від 28.02.2013 та від 31.03.2013 мають ознаки підроблення, проте доказів, що зазначені поставки (в тому числі за залізничними накладними), здійснені не в межах спірного договору - останнім не надано, як і не надано доказів звернення до правоохоронних органів з цього приводу.

Позивачем заявлено клопотання про призначення у справі судово-технічної експертизи, проте його заперечення зводяться до технічного дослідження структури спірних накладних, в тому числі порядку нанесення їх складових, що входять до їх оформлення, але не зазначає про необхідність ідентифікації відтисків печаток та кліше, за допомогою яких вони (а також інші накладні за договором, що ним визнаються) засвідчені.

Під час вирішення даного спору судами попередніх інстанцій встановлено, що поставка товару на суму 785 972,01 грн. є доведеною, а тому правомірним є висновок судів про задоволення зустрічних позовних вимог в частині стягнення з позивача на користь відповідача 785 972,01 грн.

У зв'язку з невиконанням грошового зобов'язання, відповідачем нарахована пеня в розмірі 53 639,90 грн. за період з 30.05.2013 по 30.11.2013.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши розрахунок пені, з урахуванням визначення кінцевого строку оплати (31.03.2013) та шестимісячного граничного строку нарахування пені (01.04.2013 - 01.10.2013), колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо стягнення з відповідача на користь позивача 36 843,78 грн. пені за період з 30.05.2013 (дата визначена відповідачем) по 01.10.2013 (дата визначена судом).

Крім того, за порушення строків оплати відповідач вимагає стягнути 3% річних у розмірі 23 579,16 грн. за період з 01.04.2013 по 01.04.2014 та інфляційні втрати в розмірі 26 723,05 грн. за період з квітня 2013 року по березень 2014 року.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає правомірним та обґрунтованим розрахунок судів попередніх інстанцій в частині стягнення з відповідача 23 579,16 грн. - 3% річних за період з 01.04.2013 по 01.04.2014, а також інфляційних у розмірі 26 723,05 грн. за період з квітня 2013 року по березень 2014 року.

Таким чином, враховуючи все вищезазначене, колегія суддів касаційної інстанції вважає доводи касаційної скарги не заснованими на законі та розцінює їх як спробу відповідача ухилитися від виконання зобов'язання по оплаті заборгованості за поставлений товар.

Висновок судів попередніх інстанцій щодо відмови в задоволенні первісних позовних вимог про стягнення основного боргу у розмірі 2 708 417,56 грн., пені у розмірі 2 478 202,06 грн., штрафу 30% у розмірі 812 525,27 грн., 3% річних у розмірі 40 626,26 грн. та інфляційних втрат у розмірі 12 079,54 грн. колегія суддів касаційної інстанції також вважає вірним, оскільки позивачем не доведено факту порушення відповідачем умов договору №30/04/12-1 від 30.04.2012 щодо своєчасної поставки товару, тобто, за відсутністю доказів невиконання або неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань, які тягнуть за собою можливість застосування певного виду відповідальності.

З огляду на зазначене, враховуючи, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Мастер Груп" не було спростовано висновків судів попередніх інстанцій, не надано належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що були досліджені в ході судових засідань, колегія суддів касаційної інстанції опираючись не тільки на суперечливі і взаємовиключні юридичні обґрунтування сторін, а перш за все на базовий правовий принцип - принцип правової визначеності, погоджується з висновками судів про задоволення зустрічних позовних вимог та відмови у задоволенні первісних позовних вимог.

Відповідно до приписів 111 7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи, викладені у касаційній скарзі , колегією суддів не приймаються до уваги, адже вони пов'язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Ухвалу Вищого господарського суду України від 18.09.2017 про зупинення виконання рішення господарського суд Донецької області від 07.02.2017 та постанови Донецького апеляційного господарського суду від 24.05.2017 по справі №905/230/16 вважати такою, що втратила чинність.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мастер Груп" залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 24.05.2017 у справі №905/230/16 Господарського суду Донецької області залишити без змін.

Головуючий суддя М.Данилова

Судді В.Корсак

О.Сибіга