Постанова

від 23.05.2017 по справі 808/582/17

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2017 року Справа № 808/582/17 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Нестеренко Л.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за заявою ОСОБА_1

до Апеляційного суду Запорізької області

до Державної судової адміністрації України

про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Апеляційного суду Запорізької області, Державної судової адміністрації України, в якому просить суд: визнати протиправними дії відповідача 1 щодо відмови у виплаті одноразової вихідної допомоги у зв'язком з виходом у відставку, передбачену ст.. 136 Закону України Про судоустрій і статус суддів № 2453-VI від 07.07.2010; зобов'язати відповідача 2 виділити відповідачу 1 кошти, належні до виплати в якості неоподатковуваної допомоги в розмірі 10 місячних загробних плат за останньою посадою у зв'язку з виходом у відставку у відповідності до розміру отриманої заробітної плати; зобов'язати відповідача 1 нарахувати та виплатити одноразово неоподатковану вихідну допомогу в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою у зв'язку з виходом у відставку у відповідності до розміру отриманої заробітної плати за період з грудня 2015 року по вересень 2016 року включно.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що з 10.12.1993 року по 15.09.2016 року працювала на посаді судді Апеляційного суду Запорізької області.

08.09.2016 року ОСОБА_1 вийшла у відставку на підставі Постанови Верховної Ради України від 1515- VІІІ Про звільнення суддів та її звільнено з посади судді Апеляційного суду Запорізької області у відставку. Крім того, наказом голови Апеляційного суду Запорізької області від 15.09.2016 позивач виключена зі штату суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Запорізької області. Проте, вихідна допомога судді, яка вийшла у відставку, не виплачена.

У січні 2017 року, як зазначає позивач, вона звернулася до ТУ ДСА України в Запорізькій області з заявою, в якій просила здійснити нарахування та виплатити їй вихідну допомогу у зв'язку з виходом у відставку в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою роботи суддею. Позивач звернулася до Апеляційного суду Запорізької області про проведення нарахування та виплати вихідної допомоги, проте, відповідач у виплаті вихідної допомоги відмовив з посиланням на відсутність права на отримання таких виплат відповідно до законодавства, яке діяло на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача. Позивач вважає протиправною відмову Апеляційного суду Запорізької області у нарахуванні та виплаті їй вихідної допомоги із посиланням на положення Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» , яким виключено статтю 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» , та Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» , оскільки правовідносини між сторонами виникли до прийняття зазначених законів.

Крім того зазначає, що невиплата їй вихідної допомоги при виході у відставку є дискримінацією щодо неї як до судді порівняно з суддям, які вийшли у відставку раніше, та тими, хто вийшов у відставку після 30 вересня 2016 року та отримав таку допомогу на підставі ст.143 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції від 02.06.2016. Вважає, що застосування законів і підзаконних нормативних актів, які погіршують права судді на час звільнення у відставку, суперечить конституційному принципу верховенства права.

Позивач в судове засідання не з'явилась. У своєму позові просила справу розглядати без її участі, на позові наполягала.

Представник відповідача 1 в судове засідання також не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Разом з тим, свою позицію щодо адміністративного позову відповідач виклав в поданих через канцелярію суду ( вх. № 14443 від 22.05.2017) письмових запереченнях, в яких він зазначає, що на момент звільнення позивача з посади судді чинне законодавство України не передбачало права судді на одержання вихідної допомоги при звільненні у відставку. Отже, правових підстав для нарахування та виплати позивачу вихідної допомоги немає. Крім того, право на виплату вихідної допомоги позивачем набуто раніше, а саме з 10.12.2013, тому саме з моменту набуття права на відставку, тобто задовго до внесення змін до законодавства, яким виключено норми про виплату такої допомоги безпідставні, оскільки право на виплату такої допомоги, враховуючи зміст норм, які раніше містились в законодавстві та зараз закріплено в ст. 143 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016, набув (набуває) суддя лише при звільненні його у відставку. Таке право не може набуватися заздалегідь. Справу просив розглянути за відсутності представника. В задоволенні позову просив відмовити.

Представник відповідача 2 в судове засідання також не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Разом з тим, свою позицію щодо адміністративного позову відповідач виклав в поданих через канцелярію суду ( вх. № 14575 від 23.05.2017) письмових запереченнях, в яких він зазначає, що постановою Верховної Ради України від 08.09.2016 позивача звільнено з посади судді Апеляційного суду Запорізької області у зв'язку з поданням заяви про відставку. На момент звільнення позивача з посади судді Апеляційного суду Запорізької області стаття 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» , яка передбачала виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної неоподаткованої допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, була виключена у зв'язку з прийняттям Верховною Радою України Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 №1166-VII, який набрав чинності з 01.04.2014. Вказує, що з 01.04.2014 судді, які звільняються з посади судді у зв'язку із виходом у відставку, втратили право на одержання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. У зв'язку з чим, на момент звільнення позивача з посади судді у відставку у відповідача 1 були відсутні законодавчо встановлені підстави для виплати позивачу вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою судді Апеляційного суду Запорізької області. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Через канцелярію суду надав клопотання про розгляд справи без його участі в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Частиною 6 статі 128 КАС України визначено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

У відповідності до ч.1 ст. 41 КАС України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення справи, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, суд, у відповідності до ч. 6 ст. 128 КАС України, визнав за можливе проводити розгляд справи в порядку письмового провадження.

Ознайомившись з доводами позивача, викладеними в позовній заяві, запереченнями відповідачів, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши наявні у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до висновку про відмову позивачу в задоволенні адміністративного позову, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позивач з 10.12.1993 року працювала на посаді судді Апеляційного суду Запорізької області. Стаж роботи на посаді судді 22 роки 9 місяців 5 днів.

Перебуваючи на посаді судді Апеляційного суду Запорізької області, позивач звернулася до Вищої ради юстиції із заявами про відставку.

15.09.2016 року Верховною Радою України прийнято Постанову № 1515-VIII "Про звільнення суддів", відповідно до якої позивача звільнено з посади судді Запорізького районного суду Запорізької області у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Наказом голови Апеляційного суду Запорізької області від 15.09.2016 року № 73-к позивача виключено зі складу суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Запорізької області, у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Відповідно до довідки про заробітну плату для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 15.09.2016 №07-50/82 заробітна плата ОСОБА_1, яка враховується при призначенні (перерахунку) щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, склала 25520,00 грн., з яких оклад - 15950,00 грн., надбавка за вислугу років 60% - 9570,00 грн.

Судом встановлено, що позивач звернулася до Апеляційного суду Запорізької області з заявою, в якій просила нарахувати та виплатити їй вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. У відповіді на заяву від 03 лютого 2017 року відповідач 1 зазначив, що підстав для такої виплати немає, оскільки на момент виходу позивача у відставку відповідно до чинного нормативного регулювання виплати такої допомоги не передбачена.

Вважаючи відмову в нарахуванні та виплати вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку протиправною, позивач звернулася з даним позовом до суду.

Відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України однією з підстав звільнення судді з посади органом, що його обрав або призначив, є подання суддею заяви про відставку.

Крім того, суд зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин питання організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначались Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI (далі - Закон України №2453-VI).

Відповідно до статті 100 Закону України №2453-VI (в редакції до 1 квітня 2014 року) суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.

Згідно з положеннями частин 1,3,4 статті 109 Закону України №2453-VI суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Суддя має право у будь-який час перебування на посаді незалежно від мотивів подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням.

Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.

Суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

Частиною 6 статті 111 Закону України №2453-VI передбачено, що повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

Статтею 136 Закону України №2453-VI передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою (далі - вихідна допомога).

Отже, за приписами Закону України №2453-VI в редакції до 1 квітня 2014 року суддя, який подав заяву про відставку, продовжував здійснювати свої повноваження та вважався звільненим у відставку з дня набрання чинності відповідним рішенням органу, який обрав або призначив суддю, у випадку позивача - постанови Верховної Ради України, і саме з цього моменту такий суддя набував право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

01 квітня 2014 року набрав чинності Закон України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року, яким статтю 136 Закону України №2453-VI виключено.

У подальшому до Закону України №2453-VI неодноразово вносились зміни, у тому числі Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» , який набрав чинності з 28 березня 2015 року та відповідно до якого Закон України №2453-VI викладено в новій редакції.

Статтею 111 Закону України №2453-VI (в редакції на момент подання позивачем заяви про відставку та винесення Верховною Радою України постанови, якою позивача звільнено у відставку) передбачено, що суддя суду загальної юрисдикції може бути звільнений з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, визначених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.

Згідно з приписами статті 109 Закону України №2453-VI суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Суддя має право у будь-який час перебування на посаді незалежно від мотивів подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням.

Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.

Суддя здійснює свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.

Частиною 6 статті 111 Закону України №2453-VI передбачено, що повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

Суд зазначає, що після викладення в новій редакції та з урахуванням внесених змін Закон України №2453-VI не містить положень про виплату вихідної допомоги судді при виході у відставку.

Отже, починаючи з 1 квітня 2014 року та станом на момент звільнення позивача з посади судді у відставку законодавчі підстави для виплати вихідної допомоги суддям, які вийшли у відставку, відсутні.

Конституційний Суд України в рішенні від 19 листопада 2013 року №1-1/2013 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, підпункту 1 пункту 2 розділу XII «Прикінцеві положення» , абзацу четвертого пункту 3, абзацу четвертого пункту 5 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» , зазначив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.

На момент реалізації позивачем права на вихід у відставку виплата вихідної допомоги не була передбачена нормами чинного законодавства. Враховуючи чіткість та однозначність визначеності нормативного регулювання даного питання, позивач не могла очікувати на отримання такої вихідної допомоги, у зв'язку з чим її сподівання не можуть бути визнані законним та правомірними.

Посилання позивача на те, що вона отримала право на одержання вихідної допомоги водночас із набуттям права на відставку з часу, з якого її стаж роботи на посаді судді досяг 20 років, суд відхиляє з посиланням на наступне.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) визначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відтак, в даному випадку до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача.

Таким чином, зважаючи на те, що на дату прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача з посади судді (22.09.2016 року) був чинним Закон України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції від 07.07.2010 року, в якому відповідно до Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 року № 1166-VII виключено статтю 136, що передбачала виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат, за останньою посадою, суд доходить до висновку, що у позивача відсутнє право на отримання такої допомоги.

Аналогічні висновки викладені в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 16.08.2016 року (К/800/22224/16), від 16.06.2016 року (К/800/49255/15), від 04.10.2016 року (К/800/17188/16, К/800/17202/16, К/800/17180/16), від 18.10.2016 (К/800/52210/15, К/800/6281/16).

Суд зазначає, що передбачена статтею 136 Закону України №2453-VІ виплата вихідної допомоги судді пов'язувалась законодавцем з фактом виходу судді у відставку, та не залежала від дати набуття права на відставку.

Отже, при вирішенні питання щодо наявності у судді, який пішов у відставку, права на отримання вихідної допомоги, слід керуватись нормами закону, який врегульовує спірні правовідносини, у редакції, чинній на дату прийняття рішення про звільнення судді у відставку, тобто нормами Закону України №2453-VI в редакції, станом на дату постанови Верховної Ради України, якою позивача звільнено у відставку.

За таких обставин, суд приходить висновку, що станом на дату звільнення позивача з посади - 08 вересня 2016 року, а також станом на час подачі позивачем до Вищої ради юстиції заяви про вихід у відставку, були відсутні передбачені законом підстави для виплати позивачу одноразової вихідної допомоги у зв'язку із виходом у відставку.

Також суд відхиляє доводи позивача щодо дискримінації та зазначає, що статтею 24 Конституції України гарантовано рівність конституційних прав і свобод громадян, а також заборону дискримінації за будь-якими ознаками.

Відповідно до чинного законодавства України нормативно-правове регулювання матеріального забезпечення суддів здійснюється окремим законом, який може встановлювати, у тому числі, право судді на отримання вихідної допомоги при виході у відставку.

Як зазначалось раніше, до 01 квітня 2014 року виплата такої допомоги була передбачена Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010, зі змінами та доповненнями.

З 30 вересня 2016 року набув чинності Закон України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції від 02.06.2016, статтею 143 якого також передбачено виплату суддям при звільненні у відставку вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

Таким чином, у період з 01.04.2014 до 30.09.2016 виплата вихідної допомоги судді при виході у відставку не була передбачена, при цьому таке правове регулювання застосовувалось до усіх суддів без винятку та не було поставлено у залежність від будь-яких ознак.

Враховуючи, що позивач реалізувала свою власну волю на вихід у відставку, а також була звільнена у відставку постановою Верховної Ради України у період відсутності норми про виплату вихідної допомоги, посилання позивача на порушення ст.24 Конституції України є безпідставним.

Окрім того, суд також вважає за необхідне зазначити, що Державна судова адміністрація України є головним розпорядником бюджетних коштів. Відповідно до ч. 3 ст. 145 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку. Статтею 146 цього ж Закону передбачено, що суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Тобто, будь-яка виплата, у тому числі і виплата вихідної допомоги, здійснюється відповідно до наказу голови суду, як розпорядника бюджетних коштів, а не Державною судовою адміністрацією України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що відмова відповідача 1 у нарахуванні та виплаті позивачу вихідної допомоги при виході у відставку є правомірною та обґрунтованою, в його діях та рішеннях відсутнє порушення прав та інтересів позивача. Відповідно, у Державної судової адміністрації України не виникло обов'язку виділити кошти для здійснення виплати позивачу вихідної допомоги при виході у відставку.

В силу положень ст. 71, 86 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, надавши оцінку доказам, що наявні в матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову ОСОБА_1

Керуючись ст.ст. 2,71,86,160-165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 до Апеляційного суду Запорізької області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Л.О. Нестеренко