Рішення

від 16.06.2020 по справі 808/582/17

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16 червня 2020 року Справа № 808/582/17 ВО/280/17/20 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Семененко М.О.,

суддів: Сацького Р.В. Стрельнікової Н.В.,

за участю секретаря судового засідання: Стовбур А.Ю.,

розглянувши у письмовому проваджені в порядку спрощеного позовного провадження заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Запорізького окружного адміністративного суду у справі №808/582/17 за позовом

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до Апеляційного суду Запорізької області (місцезнаходження: 69005, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд 162, код ЄДРПОУ 02891457),

Державної судової адміністрації України (місцезнаходження: 01601, м.Київ, вул.Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795)

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Апеляційного суду Запорізької області (далі - відповідач 1), Державної судової адміністрації України (далі - відповідач 2), в якому просила:

- визнати протиправною відмову Апеляційного суду Запорізької області, Державної судової адміністрації України у виплаті одноразової вихідної допомоги у зв`язку з виходом у відставку, передбаченої ст.136 Закону України Про судоустрій і статус суддів № 2453-VI від 07.07.2010;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України виділити Апеляційному суду Запорізької області кошти, належні до виплати в якості неоподатковуваної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою у зв`язку з виходом у відставку у відповідності до розміру отриманої заробітної плати за ;

- зобов`язати Апеляційний суд Запорізької області нарахувати та виплатити одноразово неоподатковану вихідну допомогу в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою у зв`язку з виходом у відставку у відповідності до розміру отриманої заробітної плати за період з грудня 2015 року по вересень 2016 року включно.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 23 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.

14 травня 2020 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 23 травня 2017 року у справі №808/582/17 у зв`язку з виключними обставинами.

Заява обґрунтована тим, що підставою для відмови у задоволенні позову стали зміни, внесені до частини 1 статті 136 Закону України Про судоустрій і статус суддів в редакції від 07.07.2010 року № 2453-VI підпунктом 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні від 27.03.2014 року №1166-VII, який набрав чинності з 01 квітня 2014 року, якими скасовано право судді отримати вихідну допомогу при звільненні у відставку.

Оскільки рішенням Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р (ІІ)/2020 у справі №3-311/2018 положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні від 27.03.2014 року №1166-VII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), позивач вважає таке рішення Конституційного Суду України виключною обставиною в даній справі, та просить суд:

- задовольнити заяву про перегляд постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 23 травня 2017 року у справі №808/582/17 у зв`язку з виключними обставинами;

- скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 23 травня 2017 року у справі №808/582/17 та ухвалити нове рішення про задоволення позову;

- визнати протиправною відмову Апеляційного суду Запорізької області, Державної судової адміністрації України у виплаті одноразової вихідної допомоги у зв`язку з виходом у відставку, передбаченої ст.136 Закону України Про судоустрій і статус суддів № 2453-VI від 07.07.2010;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України виділити Запорізькому апеляційному суду (раніше Апеляційний суд Запорізької області) кошти, належні до виплати в якості неоподатковуваної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою у зв`язку з виходом у відставку у відповідності до розміру отриманої заробітної плати;

- зобов`язати Запорізький апеляційний суд (раніше Апеляційний суд Запорізької області) нарахувати та виплатити одноразово неоподатковану вихідну допомогу в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою у зв`язку з виходом у відставку у відповідності до розміру отриманої заробітної плати за період з грудня 2015 року по вересень 2016 року включно.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 19 травня 2019 року відкрито провадження за виключними обставинами, у відповідності до частини 2 статті 368 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд заяви призначено за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін на 16 червня 2020 року. Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії справу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Семененко М.О., суддів Кисіля Р.В., Сацького Р.В.

Апеляційний суд Запорізької області не погодився із заявою про перегляд судового рішення у зв`язку з виключними обставинами та 10 червня 2020 року подав відзив на заяву (вх.№26797), у якому зазначив про відсутність підстав для перегляду судового рішення у зв`язку з виключними обставинами, оскільки на час звільнення позивача у відставку з посади судді були відсутні правові підстави для виплати одноразової вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат. У зв`язку з прийняттям рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р (ІІ)/2020 у справі №3-311/2018 положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні від 27.03.2014 року №1166-VII втратили чинність з дати ухвалення такого рішення, з 15 квітня 2020 року, отже на час виникнення спірних правовідносин та на час винесення судом оскаржуваної постанови підлягали застосуванню. Вважає, що прийняття рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р (ІІ)/2020 у справі №3-311/2018 не може вплинути на спірні правовідносини, оскільки спірні правовідносини виникли до його прийняття. Крім того, зазначає, що обов`язковою умовою для перегляду судового рішення у зв`язку з виключними обставинами є те, що рішення ще не виконано. Оскільки постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 23 травня 2017 року у справі №808/582/17 відмовлено в задоволенні позову, тому така постанова не є рішенням суду, яке підлягало б виконанню та не було виконано, а тому не може бути предметом перегляду у зв`язку з виключними обставинами у розумінні пункту 1 частини 5 статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України. Крім того, звертає увагу, що позивач не перебував у трудових відносинах із Запорізьким апеляційним судом, який також не є правонаступником Апеляційного суду Запорізької області. У відзиві на заяву відповідач 1 просив справу розглянути за відсутності його представника.

Державна судова адміністрація України не погодилась із заявою про перегляд судового рішення у зв`язку з виключними обставинами та 10 червня 2020 року подала відзив на заяву (вх.№26892), у якому зазначає що станом на день виходу позивача у відставку виплату вихідної допомоги судді у зв`язку з відставкою законодавством передбачено не було, тому така допомога не виплачувалась. Оскільки закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення, вважає, що рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р (ІІ)/2020 у справі №3-311/2018 не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення. Крім того, зазначає, що наявність рішення Конституційного Суду України про визнання акта неконституційним не змінює правового регулювання спірних правовідносин та не доводить факту допущення судом помилки під час розв`язання спору, оскільки на час виникнення спірних правовідносин та на час ухвалення рішення судом закон був чинним та підлягав застосуванню. Також вважає, що рішення не може вважатись невиконаним в контексті пункту 1 статті 5 статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки рішення, що набрало законної сили, яким у задоволенні позову відмовлено, не передбачає примусового виконання. Просить залишити заяву без задоволення.

15 червня 2020 року проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями у зв`язку з перебуванням судді Кисіля Р.В. у відпустці, визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Семенко М.О., судді Сацький Р.В., Стрельнікова Н.В.

Учасники справи у судове засідання не з`явились, про дату, час і місце його проведення повідомлені належним чином, позивач та відповідач 2 заяв або клопотань з процесуальних питань не подали, відповідач 1 у відзиві на позовну заяву просив справу розглянути за відсутності його представника.

Відповідно до частини 2 статті 368 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначено порядок здійснення перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими або виключними обставинами, неявка заявника або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.

Відповідно до частини 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Частиною 4 статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи наведене розгляд справи здійснювався у письмовому провадженні без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Розглянувши матеріли заяви про перегляд постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 23 травня 2017 року у справі №808/582/17 у зв`язку з виключними обставинами, подані відповідачами відзиви на заяву, матеріали справи, суд зазначає таке.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 23 травня 2017 року у справі №808/582/17 в задоволенні позову ОСОБА_1 до Апеляційного суду Запорізької області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, відмовлено.

Як встановлено зі змісту постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 23 травня 2017 року у справі №808/582/17, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначала, що з 10.12.1993 по 15.09.2016 працювала на посаді судді Апеляційного суду Запорізької області. 08.09.2016 року вийшла у відставку на підставі Постанови Верховної Ради України від 1515- VІІІ Про звільнення суддів та її звільнено з посади судді Апеляційного суду Запорізької області у відставку. Крім того, наказом голови Апеляційного суду Запорізької області від 15.09.2016 позивач виключена зі штату суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Запорізької області. Проте, вихідна допомога судді, яка вийшла у відставку, не виплачена. У січні 2017 року, як зазначає позивач, вона звернулася до ТУ ДСА України в Запорізькій області з заявою, в якій просила здійснити нарахування та виплатити їй вихідну допомогу у зв`язку з виходом у відставку в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою роботи суддею. Позивач звернулася до Апеляційного суду Запорізької області про проведення нарахування та виплати вихідної допомоги, проте, відповідач у виплаті вихідної допомоги відмовив з посиланням на відсутність права на отримання таких виплат відповідно до законодавства, яке діяло на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача. Позивач вважає протиправною відмову Апеляційного суду Запорізької області у нарахуванні та виплаті їй вихідної допомоги із посиланням на положення Закону України Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні , яким виключено статтю 136 Закону України Про судоустрій та статус суддів , та Закону України Про забезпечення права на справедливий суд , оскільки правовідносини між сторонами виникли до прийняття зазначених законів. Крім того зазначає, що невиплата їй вихідної допомоги при виході у відставку є дискримінацією щодо неї як до судді порівняно з суддям, які вийшли у відставку раніше, та тими, хто вийшов у відставку після 30 вересня 2016 року та отримав таку допомогу на підставі ст.143 Закону України Про судоустрій і статус суддів в редакції від 02.06.2016. Вважає, що застосування законів і підзаконних нормативних актів, які погіршують права судді на час звільнення у відставку, суперечить конституційному принципу верховенства права.

При ухваленні постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 23 травня 2017 року у справі №808/582/17 суд виходив з того, що на дату прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача з посади судді був чинним Закон України Про судоустрій і статус суддів в редакції від 07.07.2010 року, в якому відповідно до Закону України Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні від 27.03.2014 року №1166-VII виключено статтю 136, що передбачала виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат, за останньою посадою, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що у позивача відсутнє право на отримання такої допомоги.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для перегляду постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 23 травня 2017 року у справі №808/582/17 у зв`язку з виключними обставинами, суд виходить з такого.

Рішенням Конституційного Суду України від 15.04.2020 року № 2-р(ІІ)/2020 у справі №3-311/2018 (4182/18, 4632/19, 5755/19) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні від 27.03.2014 року № 1166-VII, яким із Закону №2453-VI виключено статтю 136, частиною першою якої передбачалось право судді, який вийшов у відставку, на виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Відповідно до частини 1 статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Отже, для того, щоб визначити, чи є підстави для перегляду судового рішення у зв`язку з виключними обставинами на підставі пункту 1 частини 5 статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України, суд має встановити сукупність таких обставин: 1) Конституційним Судом України встановлено неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення; 2) на підставі такого правового акту чи його окремого положення суд вирішив справу; 3) на момент звернення з заявою про перегляд судового рішення у зв`язку з виключними обставинами фактичне виконання судового рішення не відбулось.

З матеріалів справи судом встановлено, що положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні від 27.03.2014 року № 1166-VII, яким із Закону України Про судоустрій і статус суддів від 07.07.2010 №2453-VI виключено статтю 136, частиною першою якої передбачалось право судді, який вийшов у відставку, на виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, застосоване Запорізьким окружним адміністративним судом при вирішенні справи №808/582/17, визнано таким, що не відповідає Конституції України.

При цьому, одним з аргументів в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначав про те, що положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні від 27.03.2014 року № 1166-VII є дискримінаційними по відношенню до нього та суперечать Конституції України та принципу верховенства права.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 року № 2-р(ІІ)/2020 у справі № 3- 311/2018 (4182/18, 4632/19, 5755/19) є виключною обставиною для перегляду постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 23 травня 2017 року у справі №808/582/17.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 363 Кодексу адміністративного судочинства України заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами може бути подано з підстави, визначеної пунктом 1 частини п`ятої статті 361 цього Кодексу, - учасниками справи протягом тридцяти днів з дня офіційного оприлюднення відповідного рішення Конституційного Суду України.

Позивач звернувся із заявою до суду 14 травня 2020 року, після ознайомлення з рішенням Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року № 2-р(ІІ)/2020 у справі №3-311/2018 (4182/18, 4632/19, 5755/19), тобто з дотриманням строку звернення до суду з відповідною заявою, встановленого пунктом 4 частини першої статті 363 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому суд вважає хибними доводи відповідачів про відсутність підстав для перегляду судового рішення у зв`язку з виключними обставинами з посиланням на те, що на час виникнення спірних правовідносин та на час ухвалення постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 23 травня 2017 року у справі №808/582/17 вказана норма була чинною та підлягала застосуванню до спірних правовідносин.

Суд зазначає, що перегляд судового рішення у зв`язку з виключними обставинами є особливим видом провадження, у якому право на звернення особи до суду виникає у випадку настання обставин, яких не існувало на момент винесення судового рішення.

При цьому, встановлення Конституційним Судом України неконституційності правового акту чи його окремого положення як підстава для перегляду судового рішення у зв`язку з виключними обставинами, означає існування на момент розгляду справи та прийняття судового рішення, про перегляд якого подається заява, факту протиправного втручання законодавця у право позивача.

У випадку встановлення Конституційним Судом України неконституційності правового акта чи його окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, визначальним є не момент втрати таким актом чи його положенням чинності, а можливість врахувати висновки Конституційного Суду України про неконституційність (конституційність) правового акту чи його окремого положення для виправлення судової помилки.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини визнає прийнятним перегляд остаточного судового рішення для виправлення помилок правосуддя (див. рішення від 18 листопада 2004 року у справі Правєдная проти Росії (Pravednaya v. Russia), заява № 69529/01, пп. 27- 28, та рішення від 6 грудня 2005 року у справі Попов проти Молдови № 2 (Popov v. Moldova № 2), заява № 19960/04, п. 46).

На думку суду, перегляд судового рішення за виключними обставинами у зв`язку з застосуванням судом при вирішенні справи норм закону, які суперечать Конституції України, спрямований саме на виправлення судової помилки, та повністю узгоджується з публічним інтересом утвердження справедливого правосуддя. За інших умов право особи ініціювати перегляд судового рішення у зв`язку з виключними обставинами на підставі пункту 1 частини 5 статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України неможливо реалізувати, оскільки у будь-якому випадку рішення Конституційного Суду України буде ухвалене вже після винесення судового рішення, яке переглядається.

Крім того, норма пункту 1 частини 5 статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України містить чіткі підстави, за наявності яких судовий спір може бути відновлено і остаточне судове рішення може бути переглянуто за виключними обставинами, про які суд зазначав раніше. Отже, встановивши, що у судовому спорі наявні вищезазначені підстави, особа може в великою долею вірогідності передбачати своє право подати відповідну заяву. При цьому жодних посилань на взаємозв`язок та взаємозалежність такого права від дати ухвалення рішення Конституційним Судом України дана норма не містить.

Також необґрунтованими є посилання відповідачів на те, що на підставі пункту 1 частини 5 статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України можуть бути переглянуті лише ті рішення, які підлягають виконанню.

Суд вважає, що таке тлумачення призводить до безпідставного звуження змісту норми пункту 1 частини 5 статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки, дана норма не містить вимог про те, що у зв`язку з виключними обставинами може бути переглянуто лише рішення, яке підлягало виконанню.

На думку суду, законодавець обмежив можливість перегляду судового рішення у зв`язку з виключними обставинами лише у випадку фактичного виконання судового рішення, що призвело до настання певних юридичних наслідків та зміни правового статусу учасників справи, і зазначене не виключає можливості перегляду судових рішень, які виконанню не підлягали.

Щодо посилань відповідача 2 на позиції Верховного Суду, висловлені у справах №820/2462/17, №804/3790/17, №814/1274/17, №808/2492/18, суд вважає за необхідне звернути увагу, що Верховний Суд висловлював також і протилежну позицію, наприклад, у справах №812/1266/17, №575/208/17, №808/1628/18.

З огляду на зазначене, необхідно зауважити, що обставини у справах, на які посилається відповідач 2, не є релевантними обставинам даної справи з огляду на те, що у вищенаведених справах розглядалось питання визначення розміру періодичних платежів на користь позивачів, у той час як у даній справі йдеться про виплату, яка має одноразовий характер, а у спірних правовідносинах були застосовані різні норми права.

Суд вважає, що з огляду на принцип диспозитивності адміністративного судочинства при вирішенні питання про наявність підстав для застосування положень пункту 1 частини 5 статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України, визначальним є також і предмет спору, і аргументи учасників справи, оскільки на думку суду застосування положень пункту 1 частини 5 статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України можливо у разі, якщо особа, яка звернулась за захистом порушеного права, наводила аргументи щодо необхідності застосування Конституції України як акту найвищої юридичної сили, а суд, помилково, застосував положення закону, які згодом були визнані неконституційними. Зазначені обставини встановлені в даній справі.

Відповідно до частини 4 статті 368 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може:

1) відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі;

2) задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення;

3) скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду.

Згідно з частиною 2 статті 369 Кодексу адміністративного судочинства України з набранням законної сили новим судовим рішенням в адміністративній справі втрачають законну силу судові рішення інших адміністративних судів у цій справі.

Враховуючи вищенаведене, постанова Запорізького окружного адміністративного суду від 23 травня 2017 року у справі №808/582/17 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.

При вирішенні даної справи суд виходить з того, що відповідно до встановлених обставин справи позивач з 10.12.1993 року працював на посаді судді Апеляційного суду Запорізької області. Стаж роботи на посаді судді 22 роки 9 місяців 5 днів.

Перебуваючи на посаді судді Апеляційного суду Запорізької області, позивач звернувся до Вищої ради юстиції із заявами про відставку.

15.09.2016 року Верховною Радою України прийнято Постанову № 1515-VIII Про звільнення суддів , відповідно до якої позивача звільнено з посади судді Запорізького районного суду Запорізької області у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Наказом голови Апеляційного суду Запорізької області від 15.09.2016 року № 73-к позивача виключено зі складу суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Запорізької області, у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Відповідно до довідки про заробітну плату для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 15.09.2016 №07-50/82 заробітна плата ОСОБА_1 , яка враховується при призначенні (перерахунку) щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, склала 25520,00 грн., з яких оклад - 15950,00 грн., надбавка за вислугу років 60% - 9570,00 грн.

Судом встановлено, що позивач звернувся до Апеляційного суду Запорізької області та до Державної судової адміністрації України із заявами, в яких просив нарахувати та виплатити вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. У відповіді на заяву відповідача 1 від 03 лютого 2017 року та відповідача 2 від 03 лютого 2017 року зазначено про відсутність підстав для такої виплати, оскільки на момент виходу позивача у відставку відповідно до чинного нормативного регулювання виплата такої допомоги не передбачена.

Вважаючи відмову в нарахуванні та виплаті вихідної допомоги у зв`язку з виходом у відставку протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Суд зазначає, що 15.12.1992 року Верховна Рада України прийняла Закон України Про статус суддів № 2862-ХІІ, згідно із частинами першою-третьою статті 43 якого було передбачено, що кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов`язків за власним бажанням або у зв`язку з закінченням строку повноважень. Суддя також має право на відставку за станом здоров`я, що перешкоджає продовженню виконання обов`язків. За суддею, який перебуває у відставці, зберігається звання судді і такі ж гарантії недоторканності, як і до виходу у відставку. Судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.

Згідно із змінами, внесеними Законом України Про внесення змін і доповнень до Закону України Про статус суддів від 24.02.1994 року № 4015-ХІІ, частину третю статті 43 Закону України Про статус суддів було викладено в іншій редакції, відповідно до якої судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.

07.07.2010 року Верховна Рада України прийняла Закон України Про судоустрій і статус суддів № 2453-VІ, з набранням чинності яким Закон України Про статус суддів втратив чинність.

При цьому, у Законі України Про судоустрій і статус суддів № 2453-VІ була збережена норма щодо отримання вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку. Так, згідно із частиною першою статті 136 цього Закону судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна неоподатковувана допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Згідно із змінами, внесеними Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2756-VI, частину першу статті 136 Закону України Про судоустрій і статус суддів № 2453-VІ викладено в іншій редакції, відповідно до якої судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Проте, Законом України Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні від 27.03.2014 року № 1166-VII виключено статтю 136 Закону України Про судоустрій і статус суддів № 2453-VІ.

Законом України Про забезпечення права на справедливий суд від 12.02.2015 року № 192-VIII Закон України Про судоустрій і статус суддів було викладено у новій редакції, проте, розділом Х, який регулював статус судді у відставці, не було передбачено виплату суддям, які вийшли у відставку вихідної допомоги.

30.09.2016 року набрав чинності Закон України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 року № 1402-VIII, згідно з яким втратив чинність Закон України Про судоустрій і статус суддів у попередній редакції.

Крім того, Законом України Про судоустрій і статус суддів № 1402-VIII було відновлено право на отримання вихідної допомоги при виході судді у відставку, а саме згідно із частиною першою статті 143 цього Закону судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

Рішенням Конституційного Суду України від 15.04.2020 року № 2-р(ІІ)/2020 у справі №3-311/2018 (4182/18, 4632/19, 5755/19) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні від 27.03.2014 року № 1166-VII.

У пунктах 4-4.2 зазначеного рішення Конституційний Суд України зазначив, що у контексті принципу верховенства права важливим є встановлення при внесенні змін до законодавства розумного часового проміжку між офіційним оприлюдненням закону і набранням ним чинності. Конституційний Суд України у Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 наголошував, що принцип верховенства права передбачає внесення законодавчих змін із визначенням певного перехідного періоду (розумного часового проміжку між офіційним оприлюдненням закону і набранням ним чинності), який дасть особам час для адаптації до нових обставин; тривалість перехідного періоду у разі зміни юридичного регулювання суспільних відносин має визначати законодавець у кожній конкретній ситуації з урахуванням таких критеріїв: мети закону в межах правової системи і характеру суспільних відносин, що ним регулюються; кола осіб, до яких застосовуватиметься закон, і їх здатності підготуватися до набрання ним (його новими положеннями) чинності; інших важливих обставин, зокрема тих, що визначають час, необхідний для набрання чинності таким законом (абзац п`ятий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України виходить з того, що зміни в юридичному регулюванні має бути вчинено так, щоб особи, юридичного статусу яких такі зміни стосуються, мали реальну можливість пристосуватися до нової юридичної ситуації, зокрема, встигли реалізувати певні права (вчинити потрібні дії) у спосіб, встановлений законодавством до внесення відповідних змін. За певних обставин, зокрема, якщо нове законодавче регулювання погіршуватиме юридичний статус осіб, законодавець повинен передбачити достатній перехідний період (розумний часовий проміжок) з моменту опублікування закону до набрання ним чинності (початку його застосування), протягом якого зацікавлені особи мали б можливість підготуватися до виконання вимог, передбачених новим законодавчим регулюванням.

Згідно з частиною п`ятою статті 94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Конституційний Суд України наголошує, що Закон № 1166 був ухвалений парламентом 27 березня 2014 року та опублікований 31 березня 2014 року в газеті "Голос України", що підтверджують загальнодоступні відомості, розміщені на офіційному вебпорталі Верховної Ради України. За положенням абзацу першого пункту 2 розділу ІV "Прикінцеві положення" Закону № 1166, у якому визначено умови набрання чинності окремими положеннями Закону № 1166, підпункт 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166 набрав чинності з 1 квітня 2014 року, тобто з наступного дня після опублікування Закону № 166.

Оскільки можливість реалізації суддею права на вихідну допомогу в розмірах та порядку, встановлених до внесення змін оспорюваним положенням Закону № 1166, залежала від фактичної можливості судді реалізувати право на відставку, то зміни в юридичному регулюванні цього питання (зокрема, виключення статті 136 із Закону № 2453) мали б бути зваженими, обґрунтованими та доведеними до суддів заздалегідь, тобто з дотриманням достатнього перехідного періоду.

Верховна Рада України, скасовуючи вихідну допомогу суддям, що виходять у відставку, мала встановити достатній перехідний період (розумний часовий проміжок), пов`язаний з набранням чинності положенням підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166.

На думку Конституційного Суду України, встановлений перехідний період, пов`язаний з набранням чинності оспорюваним положенням Закону № 1166, з 31 березня по 1 квітня 2014 року є очевидно недостатнім, оскільки не охоплює фактичної тривалості встановленого законодавством порядку реалізації суддею права на відставку. Внаслідок цього судді, які станом на 1 квітня 2014 року вже мали право на відставку та вихідну допомогу, але продовжували перебувати на посаді судді, стимульовані вихідною допомогою, не змогли належним чином підготуватися до нового юридичного регулювання.

Зважаючи на викладене, Конституційний Суд України констатує, що перехідний період між опублікуванням Закону № 1166 та набранням чинності положенням підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166 (менше одного дня) був явно недостатнім для того, щоб суб`єкти права (судді, які на момент набрання чинності Законом № 1166 мали право на вихід у відставку, але станом на 1 квітня 2014 року ще ним не скористалися) змогли адаптуватися до законодавчих новел та скоригувати свої дії для реалізації права на відставку і, відповідно, отримати вихідну допомогу в розмірі, встановленому законодавством до внесення змін Законом № 1166.

Наведене дає підстави стверджувати, що положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону №1166 суперечить частині першій статті 8 Конституції України з огляду на його невідповідність принципові верховенства права у частині, що стосується легітимних очікувань особи.

Відповідно до встановлених обставин справи, позивач набув право на відставку 10 грудня 2013 року, отже зважаючи на рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 року № 2-р(ІІ)/2020 у справі №3-311/2018 (4182/18, 4632/19, 5755/19), положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону №1166 суперечать частині 1 статті 8 Конституції України з огляду на його невідповідність принципові верховенства права у частині, що стосується легітимних очікувань позивача, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що позивач має право на виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Таким чином, позовні вимоги в частині зобов`язання Апеляційного суду Запорізької області нарахувати та виплатити позивачу неоподатковану вихідну допомогу в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою підлягають задоволенню.

При цьому суд зауважує про безпідставність заявлених вимог щодо необхідності врахування при обчислення вихідної допомоги з урахуванням розміру отриманої заробітної плати за період з грудня 2015 року по вересень 2016 року включно, оскільки такі вимоги не ґрунтуються на нормах чинного законодавства України.

Також безпідставними є заявлені у заяві вимоги про необхідність покладення такого обов`язку на Запорізький апеляційний суд, оскільки відповідно до встановлених обставин справи позивач у Запорізькому апеляційному суді не працював, вихід у відставку відбувся з посади судді Апеляційного суду Запорізької області, який за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не є ліквідованим.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною відмови Апеляційного суду Запорізької області, Державної судової адміністрації України у виплаті позивачу одноразової вихідної допомоги у зв`язку з виходом у відставку, суд вважає за необхідне зазначити, що на момент виникнення спірних правовідносин відповідачі діяли у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому підстави для задоволення позовних вимог в даній частині відсутні.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Державної судової адміністрації України виділити Апеляційному суду Запорізької області кошти, належні до виплати позивачу в якості неоподатковуваної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою у зв`язку з виходом у відставку у відповідності до розміру отриманої заробітної плати, суд зазначає, що обов`язок відповідача 2 щодо виділення таких коштів виникне після виконання Апеляційним судом у Запорізькій області даного рішення в частині нарахування та виплати позивачу неоподаткованої вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, у зв`язку з чим такі вимоги є передчасними та задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 250, 255, 361-369, пунктом 3 розділу VI Прикінцеві положення , підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Заяву ОСОБА_1 про перегляд постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 23 травня 2017 року у справі №808/582/17 у зв`язку з виключними обставинами - задовольнити частково.

2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 23 травня 2017 року у справі №808/582/17 - скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Апеляційного суду Запорізької області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Зобов`язати Апеляційний суд Запорізької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 неоподатковану вихідну допомогу в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

З урахуванням пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), процесуальні строки, зокрема, строки апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.

5. Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач 1: Апеляційний суд Запорізької області, місцезнаходження: 69005, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд 162, код ЄДРПОУ 02891457.

Відповідач 2: Державна судова адміністрація України, місцезнаходження: 01601, м.Київ, вул.Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795.

Повне судове рішення складено 16 червня 2020 року.

Головуючий суддя М.О. Семененко

Судді Р.В. Сацький

Н.В. Стрельнікова