Постанова

від 19.06.2017 по справі 922/315/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" червня 2017 р. Справа № 922/315/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Білецька А.М., суддя Гребенюк Н.В.

при секретарі Бєлкіній О.М.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (довіреність б/н від 15.12.2017 року),

1-го відповідача - ОСОБА_2 (довіреність б/н від 31.01.2017 року),

2-го відповідача - не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу першого відповідача (вх.1382Х/3-38) на рішення господарського суду Харківської області від 07.04.2017 року

за позовом Державного підприємства "Вовчанське лісове господарство", м.Вовчанськ

до 1.Споживчого товариства "Новодонівське", м.Вовчанськ

2. Вовчанської районної державної адміністрації, м.Вовчанськ

про визнання недійсним договору та припинення права користування,

ВСТАНОВИЛА:

Державне підприємство "Вовчанське лісове господарство" (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідачів: 1) Споживчого товариства "Новодонівське"; 2) Вовчанської районної державної адміністрації, в якій позивач просить визнати недійсним договір оренди, укладений між першим та другим відповідачами 06.08.2003 р. та припинити право користування першим відповідачем земельною ділянкою, яка передана в користування на умовах оренди для рекреаційних цілей із земель лісового фонду. Крім того, позивач просить скасувати реєстрацію договору оренди землі від 06.08.2003р., укладеного між Вовчанською райдержадміністрацією та СТ "Новодонівське", зареєстрованого у Харківській регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 18.02.2005р. за №12.

Рішенням господарського суду Харківської області від 07.04.2017 року у справі № 922/315/17 позов задоволено.

Перший відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вказане рішення скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити.

В апеляційній скарзі перший відповідач зазначає, що позивачем не доведено наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного договору недійсним, а доводи позивача стосовно будівництва на земельній ділянці споруд не впливають на вирішення спору щодо недійсності договору. Перший відповідач зазначає, що акт вибору земельної ділянки для рекреаційних цілей підписаний, в тому числі, директором Вовчанського держлісгоспу, що свідчить про погодження позивачем у 2003 році надання земельної ділянки в оренду та обізнаність позивача про укладення договору оренди, у зв'язку з чим наявні підстави для задоволення заяви першого відповідача про застосування строків позовної давності до вимог позивача.

Позивач надав суду заперечення на апеляційну скаргу, в яких зазначив, зокрема, що надаючи дозвіл на зведення капітальних споруд на території земель лісового фонду, орендар перевищив свої повноваження та фактично змінив цільове призначення земельної ділянки без погодження з Кабінетом Міністрів України, як це передбачено статтею статтею 149 Земельного кодексу України. Позивач зазначає, що перший відповідач мав право за погодженням з позивачем, зводити на орендованій земельній ділянці лише тимчасові споруди, необхідні для ведення лісогосподарської діяльності, у зв'язку з чим першим відповідачем порушено вимоги ст.19 Лісового кодексу України (в редакції на час укладення договору). Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Другий відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав, в судове засідання 19.06.2017 року свого представника не направив, однак надіслав суду клопотання №01-54 від 16.05.2017 року про розгляд справи без участі його представника за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи, що другий відповідач належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, колегія суддів вважає можливим розглядати справу за його відсутності за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників позивача та першого відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Розпорядженням Вовчанської районної державної адміністрації №215 від 04.07.2003 року затверджено проект відведення земельної ділянки, площею 8,4502 га (квартал 113 виділи 4,8,9 та квартал 114 виділи 4,9, згідно матеріалів лісовпорядкування Старосалтівського лісництва Вовчанського держлісгоспу) СТ Новодонівське для рекреаційних цілей (для розміщення дачних будинків) на території Хотімлянської сільської ради за рахунок земель лісового фонду (п.1 розпорядження).

Пунктом 2 вказаного розпорядження передано в оренду земельну ділянку з земель лісового фонду, терміном на 49 років СТ Новодонівське , площею 8,4502 га для рекреаційних цілей (для розміщення дачних будинків) без зміни цільового призначення (а.с.65).

06.08.2003 року між Вовчанською районною державною адміністрацією Харківської області (орендодавець) та СТ Новодонівське (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки (далі-договір) (а.с.11).

Предметом договору є земельна ділянка несільськогосподарського призначення, що знаходиться на території Хотімлянської сільради Вовчанського району Харківської області, загальною площею 8,4502 га, яка відноситься до земель лісового фонду Хотімлянської сільради Вовчанського району Харківської області за межами населених пунктів.

Відповідно до п.2.1 договору, земельна ділянка передається в оренду для розміщення дачних будинків (оздоровче та природоохоронне призначення). Орендарю надається право зводити будівлі і споруд, проводити поліпшення стану земельної ділянки з метою ефективного користування нею за обраним видом використання.

Згідно п.2.2 договору, договір укладається терміном на 49 років, починаючи з дати його реєстрації.

Розділом 2.3. договору врегульовано розмір орендних платежів та порядок їх сплати.

В розділі 2.4 договору сторони узгодили умови повернення земельної ділянки.

Права та обов'язки сторін визначені в розділі 3 договору.

Договір оренди земельної ділянки зареєстровано у Харківській регіональній філії ДП Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах 18.02.2005 року за №12.

15.08.2003 року сторони підписали акт прийому-передачі земельної ділянки (а.с.157).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при укладенні договору оренди від 06.08.2003 року Вовчанська районна державна адміністрація перевищила свої повноваження та не отримала згоди постійного лісокористувача на передачу спірної земельної ділянки в оренду, а СТ Новодонівське при використанні земель лісового фонду порушило вимоги Земельного кодексу України та Лісового кодексу України, що призвело до зміни цільового призначення земель і фактичного їх вилучення з постійного користування позивача.

Як зазначає позивач, п.2.1 та п.2.5 оспорюваного договору оренди суперечить статті 19 Лісового кодексу ( в редакції 2004 року), оскільки зведення споруд на орендованій земельній ділянці можливо лише для ведення лісогосподарської діяльності та за погодженням з постійним лісокористувачем.

Також позивач посилається на порушення першим відповідачем статтей 18, 20 Лісового кодексу України, оскільки орендовану територію огороджено парканом висотою 2м., що заважає безперешкодному доступу на територію працівникам лісової охорони, а також на орендованій земельній ділянці першим відповідачем зведено дачні будинки, право власності на які зареєстровано за фізичними особами, однак, як зазначає позивач, він не надавав згоду на розміщення об'єктів нерухомості на спірній земельній ділянці.

Таким чином, на думку позивача, відбулась зміна цільового призначення земельної ділянки: із земель лісогосподарського призначення на землі рекреаційного призначення.

Перший відповідач проти позову заперечував та у відзиві на позов вказав, що твердження позивача про передачу в оренду спірної земельної ділянки без згоди ДП Вовчанське лісове господарство спростовується наявним в матеріалах справи актом вибору земельної ділянки для рекреаційних цілей, який підписаний директором Вовчанського Держлісгоспу у 2003 році.

Також перший відповідач зазначає, що стаття 57 Земельного кодексу України (в редакції на час виникнення орендних правовідносин) передбачала можливість надання земельних ділянок лісового фонду в оренду для рекреаційних цілей, у зв'язку з чим доводи позивача про те, що відбулась зміна цільового призначення земельної ділянки є безпідставними.

Як зазначає перший відповідач, у зв'язку з тим, що земельна ділянка лісового фонду передана в оренду СТ Новодонівське для цілей, не пов'язаних з лісогосподарським виробництвом, останнім було відшкодовано державі збитки за час використання земельної ділянки лісового фонду для рекреаційних цілей, на підставі рішення господарського суду Харківської області від 15.05.2008 року у справі №11/37-08.

В додаткових поясненнях суду першої інстанції від 15.03.2017 року перший відповідач просив суд застосувати строк позовної давності до вимог позивача, посилаючись на те, що останній був обізнаний про передачу СТ Новодонівське спірної земельної ділянки ще у 2003 році, про що свідчить акт вибору земельної ділянки для рекреаційних цілей, підписаний директором Вовчанського держлісгоспу.

Крім того, перший відповідач зазначає, що рішенням господарського суду Харківської області від 14.03.2011 року у справі №5023/814/11 за позовом прокурора Вовчанського району в інтересах держави в особі ДП Вовчанське лісове господарство до СТ Новодонівське встановлено, що 05.11.2010 року комісією, до складу якої входив інженер охорони лісу ДП Вовчанське лісове господарство було проведено перевірку дотримання природоохоронного законодавства СТ Новодонівське при використанні земельної ділянки. Вказана обставина, на думку першого відповідача, також свідчить про те, що позивач був обізнаний про укладення договору оренди.

Судова колегія враховує наступне.

Згідно частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як роз'яснено в п.2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 року «Про деякі питання визнання правочинів недійсними» , вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Стаття 122 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначає повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування.

Згідно з частиною 3 статті 122 ЗК України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.

При цьому, пунктом 12 розділу Х "Перехідних положень" Земельного кодексу України (у відповідній редакції) передбачено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

У зв`язку з набранням чинності ЗУ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної" від 06.09.2012 року за № 5245-VI з 01 січня 2013 року землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.

Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин розмежування земель державної та комунальної власності ще не відбулось, а тому при визначенні органу, уповноваженого на той час розпоряджатись спірною земельною ділянкою необхідно керуватись пунктом 12 розділу Х "Перехідних положень" Земельного кодексу України (у відповідній редакції).

Як вбачається із договору оренди земельної ділянки від 06.08.2003 року, в оренду першому відповідачу передано земельну ділянку лісового фонду Хотімлянської сільради Вовчанського району Харківської області за межами населених пунктів.

Таким чином, враховуючи положення п.12 розділу Х "Перехідних положень" Земельного кодексу України (у відповідній редакції), розпорядження земельними ділянками за межами населених пунктів на момент виникнення спірних правовідносин здійснювала відповідна районна державна адміністрація.

З огляду на викладене, Вовчанська районна державна адміністрація при видачі розпорядження №215 від 14.07.2003 року та укладаючи 06.08.2003 року договір оренди землі з першим відповідачем діяла в межах наданих їй повноважень.

Відповідно до положень ст. 57 Земельного Кодексу України, земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Таким чином, законом передбачено використання земель лісового фонду в оздоровчих та рекреаційних цілях.

Відповідно до ст. 9 Лісового кодексу України (в редакції, що діяла на час спірних правовідносин) у тимчасове користування за погодженням з постійними лісокористувачами земельні ділянки лісового фонду можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним особам та громадянам (далі - тимчасові лісокористувачі) для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт.

Також, відповідно до ст.10 Лісового кодексу України (в редакції, що діяла на час спірних правовідносин) у тимчасове користування земельні ділянки лісового фонду можуть надаватися на умовах оренди.

Згідно ст. 74 Лісового кодексу України (в редакції, що діяла на час спірних правовідносин) право на тимчасове користування земельними ділянками лісового фонду для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт надається юридичним і фізичним особам відповідними місцевими Радами народних депутатів за погодженням з постійними лісокористувачами.

Як вбачається із розпорядження Вовчанської районної державної адміністрації №215 від 14.07.2003 року та умов оспорюваного договору оренди від 06.08.2003 року, в оренду першому відповідачу надано земельну ділянку лісового фонду Хотімлянської сільради Вовчанського району Харківської області для розміщення дачних будинків (оздоровче та природоохоронне призначення).

Зі змісту статті 57 Земельного кодексу України вбачається, що використання на умовах оренди земель лісового фонду у оздоровчих та рекреаційних цілях допускається виключно підприємствами, установами та організаціями, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Відповідно до вимог вказаної статті, СТ Новодонівське було створено спеціалізований лісогосподарський підрозділ, який здійснює діяльність з надання послуг в лісовому господарстві, що підтверджується Статутом товариства (п.3.3).

Статтею 9 та 74 Лісового кодексу України вимагається погодження надання в тимчасове користування земельних ділянок з постійними землекористувачами.

Постійним користувачем земельної ділянки, що передана в оренду першому відповідачу, є ДП Вовчанське лісове господарство .

До матеріалів справи надано акт вибору земельної ділянки для рекреаційних цілей (розміщення дачних будинків) СТ Новодонівське на території Хотімлянської сільської ради Вовчанського району Харківської області (а.с.40).

Вказаний акт підписано комісією, до складу якої входив директор Вовчанського Держлісгоспу ОСОБА_3

Як зазначено в акті, розглянувши матеріали інвентаризації земель, вивчивши картографічні матеріали землекористування території, а також здійснивши виїзд на місцевість, комісія дійшла висновку про можливість передачі земельної ділянки в тимчасове користування строком на 49 років для рекреаційних цілей (розміщення дачних будинків) СТ Новодонівське .

10.06.2003 року між СТ Новодонівське та Вовчанським держлісгоспом складено та підписано акт установлення та узгодження меж землекористування (а.с.156).

Таким чином, ще у 2013 році Вовчанський держлісгосп був обізнаний про передачу в оренду першому відповідачу земельної ділянки для рекреаційних цілей та погодив таку передачу, що підтверджується наведеними вище актами за підписом директора Вовчанського держлісгоспу.

Крім того, як зазначено в розпорядженні другого відповідача №215 від 14.07.2003 року, рішення про передачу в оренду спірної земельної ділянки прийнято на підставі подання СТ Новодонівське , яке має спеціалізований лісогосподарський підрозділ та за згоди Держлісгоспу.

Отже, доводи позивача про те, що погодження на передачу спірної земельної ділянки в оренду ним не надавалось спростовується матеріалами справи.

В судовому засіданні 19.06.2017 року представник позивача, на запитання суду, надав пояснення, що, на його думку, погодження повинно було бути надане позивачем у формі листа.

Разом із тим, чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством не встановлювалась форма надання такого погодження, а отже, доводи позивача про те, що таке погодження має надаватись виключно листом, є необґрунтованими.

Крім того, вказаним вище нормами Лісового кодексу України не передбачено погодження постійним користувачем саме договору оренди, а вказано лише про погодження на передачу земельної ділянки в тимчасове користування.

Судова колегія також зазначає, що оскільки договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними з підстав відсутності повноважень у відповідного органу виконавчої влади на затвердження проекту відведення та передачі спірної земельної ділянки в оренду (вказані роз'яснення містяться в п.2.24 постанови Пленуму ВГСУ №6 від 17.05.2011 року).

Однак, позивач, звертаючись до суду із позовом про визнання недійсним договору оренди, в тому числі з підстав перевищення Вовчанською районною державною адміністрацією повноважень на передачу земельної ділянки в оренду, не оспорює розпорядження другого відповідача, яким спірна земельна ділянка передана в оренду.

Посилання позивача на недійсність спірного договору, оскільки в ньому передбачена можливість зводити орендарем об"єкти нерухомого майна є безпідставними, оскільки в п.2.1 договору мова йде про можливість розміщення дачних будинків без визнання їх як об"єктів нерухомого майна.

Стосовно посилання позивача на зміну цільового призначення спірної земельної ділянки із земель лісогосподарського призначення на землі рекреаційного призначення, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 19 ЗК України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) визначено категорії земель за основним цільовим призначенням.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

З матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду Хотімлянської сільради Вовчанського району Харківської області.

Стаття 55 Земельного кодексу України містить визначення земель лісового фонду. Так, згідно ч. 1 цієї статті до земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Використання земель лісового фонду врегульовано ст. 57 Земельного кодексу України, що передбачає використання земель лісового фонду в оздоровчих та рекреаційних цілях.

Можливість надання земель лісового фонду в тимчасове користування для культурно-оздоровчих та рекреаційних цілей передбачено також ст. 9 Лісового кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення договору).

Відповідно до чинного на час передачі земель в оренду лісового законодавства (статті 9, 75 Лісового кодексу України) користування земельними ділянками лісового фонду могло бути тимчасовим на умовах оренди з погодженням з постійним лісокористувачем для цілей як пов'язаних, так і не пов'язаних з веденням лісового господарства.

Згідно ст. 6 Лісового кодексу України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), надання земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування провадиться без їх вилучення у постійних користувачів у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно з ст. 11 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на момент укладення договору) передача в оренду земельної ділянки не є підставою для припинення або зміни прав третіх осіб щодо цієї земельної ділянки.

Отже, спеціальними правовими нормами не передбачено обов'язкової зміни цільового призначення земельної ділянки у випадку надання в оренду землі для оздоровчих та рекреаційних цілей.

Як вбачається з матеріалів справи спірна земельна ділянка була передана в оренду із земель лісового фонду з метою використання для оздоровчого та природоохоронного призначення, що повністю відповідає вищезазначеним нормам Лісового кодексу України та Земельного кодексу України.

При передачі спірної земельної ділянки в оренду зміна цільового призначення землі не відбувалась, земельна ділянка надана саме як землі лісогосподарського призначення, про що зазначено в договорі оренди, у зв'язку з відсутні порушення статті 20 Земельного кодексу України, на якій посилається позивач.

В позовній заяві позивач посилається на обставини, які виникли після укладення договору оренди та пов'язані з його виконанням, зокрема, щодо самовільної забудови земельної ділянки об"єктами нерухомого майна, порушення першим відповідачем вимог природоохоронного законодавства.

Однак, обставини, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, повинні існувати на момент його вчинення (укладення).

Позивач зазначає про те, що на спірній земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомості, погодження на розміщення яких постійним лісокористувачем та орендодавцем не надавалось.

Водночас, як свідчать матеріали справи, 05.02.2017 року директором Вовчанського держлісгоспу погоджено містобудівне обґрунтування розміщення дачних будинків на земельній ділянці СТ Новодонівське (а.с.144).

За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним (п.2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 року).

Наведені позивачем в позовні заяві обставини свідчить лише про можливі порушення вимог законодавства під час виконання договору оренди та не є підставами для визнання оспорюваного договору недійсним.

Враховуючи наведене вище, судова колегія дійшла висновку, що спірний правочин не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 Цивільного кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

За таких обставин, позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Судова колегія також приймає до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у відповідному рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (заява N 29979/04). У цій справі Європейським судом з прав людини зауважено, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції перший відповідач просив суд застосувати строки позовної давності до вимог позивача (а.с.63).

Згідно ст.ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як роз'яснено в п. 2.2 Постанови Пленуму ВГСУ № 10 від 29.05.2013 року Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів , за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. Враховуючи, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, відсутні підстави застосування наслідків спливу строку позовної давності.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Харківської області від 07.04.2017 р. у справі № 922/315/17 прийняте при неповному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, у зв'язку з чим, апеляційна скарга першого відповідача підлягає задоволенню, а рішення - скасуванню.

Відповідно до положень частини 1 та пункту 10 частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України, за наслідками розгляду апеляційної скарги апеляційний господарський суд приймає постанову, в якій має бути, зокрема, зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування рішення.

Судова колегія зазначає, що у даній справі позивачем заявлено одну позовну вимогу - визнання недійсним договору оренди від 06.08.2003 року, оскільки вимоги, викладені в прохальній частині позову стосовно припинення права користування СТ Новодонівське земельною ділянкою та скасування державної реєстрації договору оренди землі є похідними від позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди та не можуть вважатись самостійними.

Судові витрати за подання апеляційної скарги на рішення суду, відповідно до статті 49 ГПК України, покладаються на позивача.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач при зверненні до суду із позовом не сплатив судовий збір в розмірі 1600 грн., а отже, вказана сума підлягає стягненню з позивача на користь Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись статтями ст. ст. 49, 99, пунктом 2 статтею 103, пунктом 1 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу першого відповідача задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 07.04.2017 року у справі №922/315/17 скасувати.

Прийняти нове рішення.

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного підприємства "Вовчанське лісове господарство" (62504, Харківська область, м. Вовчанськ, вул. Жовтнева, 19, код ЄДРПОУ 00993136) на користь Споживчого товариства "Новодонівське" (62504, Харківська область, м.Вовчанськ, вул. Гоголя, буд. 35, код ЄДРПОУ 32447010) 1760 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнути з Державного підприємства "Вовчанське лісове господарство" (62504, Харківська область, м. Вовчанськ, вул. Жовтнева, 19, код ЄДРПОУ 00993136) на користь Державного бюджету України судовий збір за подання позову у розмірі 1600 грн.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцятиденного строку.

Повний текст постанови складено 21.06.2017 року.

Головуючий суддя Медуниця О.Є.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Гребенюк Н.В.