Постанова

від 04.05.2018 по справі 922/315/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 922/315/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

за участю секретаря судового засідання - Лихошерст І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Вовчанське лісове господарство"

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.06.2017 (головуючий суддя - Медуниця О.Є., судді: Білецька А.М., Гребенюк Н.В.)

за позовом Державного підприємства "Вовчанське лісове господарство"

до 1. Споживчого товариства "Новодонівське"

2. Вовчанської районної державної адміністрації

про визнання недійсним договору та припинення права користування,

за участю:

від відповідача-1: Леонова Ю.С. (договір пор надання правової допомоги від 02.05.2018),

ВСТАНОВИЛА:

Державне підприємство "Вовчанське лісове господарство" (далі - позивач) звернувшись в суд з позовом до Споживчого товариства "Новодонівське" (далі -відповідач-1), Вовчанської районної державної адміністрації (далі - відповідач-2), просило, визнати недійсним договір оренди, укладений між відповідачами 06.08.2003 (далі - договір) та припинити право користування відповідачем-1 земельною ділянкою, яка передана в користування на умовах оренди для рекреаційних цілей із земель лісового фонду, а також скасувати реєстрацію договору, зареєстрованого у Харківській регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 18.02.2005 за №12.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при укладенні договору Вовчанська районна державна адміністрація перевищила свої повноваження та не отримала згоди постійного лісокористувача на передачу спірної земельної ділянки в оренду, а відповідач-1 при використанні земель лісового фонду порушив вимоги Земельного кодексу України та Лісового кодексу України, що призвело до зміни цільового призначення земель і фактичного їх вилучення з постійного користування позивача.

Як зазначає позивач, п.2.1 та п.2.5 оспорюваного договору оренди суперечить статті 19 Лісового кодексу, оскільки зведення споруд на орендованій земельній ділянці можливо лише для ведення лісогосподарської діяльності та за погодженням з постійним лісокористувачем.

Також позивач посилався на порушення відповідачем-1 статей 18, 20 Лісового кодексу України, оскільки орендовану територію огороджено парканом висотою 2м, що заважає безперешкодному доступу на територію працівникам лісової охорони, а також на орендованій земельній ділянці першим відповідачем зведено дачні будинки, право власності на які зареєстровано за фізичними особами, однак, як зазначає позивач, він не надавав згоду на розміщення об'єктів нерухомості на спірній земельній ділянці.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 07.04.2017 (суддя Светлічний Ю.В.) позов задоволено.

Суд визнав, що оскільки спірний договір оренди земельної ділянки укладений між відповідачами без погодження постійного землекористувача і земельна ділянка була надана відповідачу-1 на правах оренди, без зміни цільового призначення категорії земель, тому він був зобов'язаний використовувати земельну ділянку з урахуванням положень лісового та іншого природоохоронного законодавства, а ним здійснено будівництво дачних будинків. При цьому суд визнав, що позивачем не пропущено позовну давність.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.06.2017 вказане рішення скасовано і прийнято нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено, здійснено розподіл судових витрат. Апеляційний суд не встановив порушення законодавства при укладанні спірної угоди.

У касаційній скарзі позивач просить постанову у справі скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що апеляційний суд неповно дослідив матеріали справи та обставини даного спору, а тому неправильно застосував норми матеріального і процесуального права. З посиланням на статтю 19 Лісового кодексу України позивач зауважує, що Вовчанська районна державна адміністрація перевищила свої повноваження, а враховуючи приписи статті 31 Закону України "Про оренду землі" відповідач-2 недотримався законодавства щодо використання орендованої ділянки. Також позивач посилаючись на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 25.06.2011зі справи №3-58гс11, вважає, що суд мав всі підстави застосувати положення частини 8 статті 181 Господарського кодексу України.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач-1 просить оскаржувану постанову залишити без змін, а у задоволені касаційної скарги - відмовити з підстав її необґрунтованості.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

За наслідками розгляду даного спору судами встановлено, що розпорядженням Вовчанської районної державної адміністрації №215 від 04.07.2003 затверджено проект відведення земельної ділянки, площею 8,4502 га (квартал НОМЕР_2 виділи НОМЕР_4,НОМЕР_5,НОМЕР_6 та квартал НОМЕР_3 виділи НОМЕР_4,НОМЕР_6, згідно матеріалів лісовпорядкування Старосалтівського лісництва Вовчанського держлісгоспу) відповідачеві-1 для рекреаційних цілей (для розміщення дачних будинків) на території Хотімлянської сільської ради за рахунок земель лісового фонду (п.1 розпорядження).

Пунктом 2 вказаного розпорядження передано відповідачеві-1 в оренду земельну ділянку з земель лісового фонду, терміном на 49 років площею 8,4502 га для рекреаційних цілей (для розміщення дачних будинків) без зміни цільового призначення.

В подальшому 06.08.2003 між Вовчанською районною державною адміністрацією Харківської області та Споживчим товариством "Новодонівське" було укладено договір оренди земельної ділянки, який посвідчено державним нотаріусом Вовчанської державної нотаріальної контори за №2690 та зареєстровано у Харківській філії ДП "Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам" 18.02.2005.

Приймаючи оскаржену постанову суд встановив, що Вовчанська районна державна адміністрація при видачі розпорядження №215 від 14.07.2003 та укладаючи договір з відповідачем-1 діяла в межах наданих їй повноважень, при передачі спірної земельної ділянки в оренду зміна цільового призначення землі не відбувалась, спірна земельна ділянка була передана в оренду із земель лісового фонду з метою використання для оздоровчого та природоохоронного призначення, що повністю відповідає вищезазначеним нормам Лісового кодексу України та Земельного кодексу України.

Однак з висновками суду апеляційної інстанції повністю погодитись не можна з огляду на таке.

За змістом частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з встановлених судами обставин, предметом оспорюваного договору є земельна ділянка несільськогосподарського призначення, що знаходиться на території Хотімлянської сільради Вовчанського району Харківської області, загальною площею 8,4502 га, яка відноситься до земель лісового фонду.

Вказана земельна ділянка розташована на території НОМЕР_2 та НОМЕР_3 кварталів Старосалтівського лісництва та її постійним користувачем є ДП "Вовчанське лісове господарство".

За даними матеріалів лісовпорядкування лісгоспу та п. 1 договору оренди, передана в орендована земельна ділянка обліковується, як лісова ділянка, що надана відповідно Розпорядження Вовчанської районної адміністрації від 14.07.2003 р. №215 з земель постійного користування позивача в оренду відповідачеві-1.

У п. 2.1 та 2.5 спірного договору оренди вказано, що земельна ділянка передана в оренду для розміщення дачних будинків (оздоровче та природоохоронне призначення).

Земельна ділянка знаходиться в оренді відповідача-1 строком на 49 років (пункт 2.2 договору).

Цільове призначення земельної ділянки згідно КВЦПЗ секція Е, код 07.07.01 Для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення. Вид угідь - землі рекреаційного призначення. Загальна площа земельної ділянки 8,4502 га. Земельна ділянка межує з: північного - заходу із землями Харківської обласної державної адміністрації, з північного - сходу, півдня та заходу - із землями ДП "Вовчанське лісове господарство".

На земельній ділянці діє межа зони обмеження прибрежно-захисної смуги Печенізького водосховища (100 м від урізу води), тому на частину земельної ділянки встановлено обмеження у використанні земельної ділянки 05.02.- прибережні захисні смуги вздовж річок, навколо водойм та на островах, площа зони дії обмеження - 3,4399 га.

Частиною 1 статті 1 Лісового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, унормовано, що лісові відносини в Україні регулюються цим Кодексом, Законом України про охорону навколишнього природного середовища, іншими актами законодавства України.

Завданням Лісового кодексу України є регулювання правових відносин з метою забезпечення підвищення продуктивності, охорони та відтворення лісів, посилення їх корисних властивостей, задоволення потреб суспільства у лісових ресурсах на основі їх науково обґрунтованого раціонального використання (ст.2 названого Кодексу).

За змістом частини 2 статті 3 Лісового кодексу України у тій же редакції, ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно екологічні (водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні), естетичні, виховні та інші функції, мають обмежене експлуатаційне значення і підлягають державному обліку та охороні.

Частини 1, 5-7 статті 9 цього ж Кодексу у названій редакції визначали що користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим (ч.1).

У тимчасове користування за погодженням з постійними лісокористувачами земельні ділянки лісового фонду можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним особам та громадянам (далі - тимчасові лісокористувачі) для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт (ч.5).

Тимчасове користування земельними ділянками лісового фонду може бути: короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до двадцяти п'яти років (ч.6).

Право тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду оформляється договором (ч.7).

З наведеного слідує, що спірна земельна ділянка могла бути надана в оренду для рекреаційних цілей строком не більше 25 років районною Радою народних депутатів за погодженням з постійним лісокористувачем - позивачем, а стаття 19 Лісового кодексу України передбачала можливість за погодженням з Радами народних депутатів, які надали їм у користування земельні ділянки лісового фонду та постійними лісокористувачами зведення споруд для ведення лісогосподарської діяльності.

Однак, за умовами спірного договору у порушення наведених вимог законодавства земельна ділянка передана Вовчанською районною державною адміністрацією в оренду строком на 49 років.

Судом першої інстанції з пояснювальної записки ФОП Шестак С.Ю. (кваліфікаційний сертифікат НОМЕР_1 дата видачі 16.05.2013) встановлено, що земельна ділянка, що надана відповідачеві-1 в оренду за спірним договором забудована та на ній знаходяться будівлі, які зареєстровані Комунальним підприємством "Вовчанське бюро технічної інвентаризації", про що свідчать Витяги про державну реєстрацію прав за №29782936 від 26.04.2011 (зареєстровано право власності дачний будинок за ОСОБА_6.), за №34654510 від 27.06.2012 (зареєстровано право власності дачний будинок за ОСОБА_7.).

Разом з тим, матеріали справи містять погодження позивачем в особі директора Діденко Н.І. містобудівного обґрунтування, виданого відповідачу-1 (а.с.142-153).

Згідно з частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, тому недотримання даних вимог є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Отже місцевий господарський суд безпідставно поклав в основу свого рішення спірні правовідносини, які виникли вже після укладення спірного договору, а саме здійснення будівництва, як підставу для задоволення позову про визнання правочину недійсним.

Між тим, з огляду на викладене, визнаються помилковими висновки апеляційного суду про те, що в рекреаційних цілях відповідач-1 з дотриманням законодавства правомірно отримав за спірним договором земельну ділянку лісового фонду строком на 49 років для будівництва дачних будинків.

Відтак, з урахуванням вищевказаних норм права, колегія суддів визнає неправомірним надання лісової ділянки в оренду для будівництва дачних будинків, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України, захист права на земельні ділянки здійснюється, у тому числі, шляхом визнання недійсною угоди.

Оскільки земельна ділянка була надана відповідачу-1 на правах оренди, без зміни цільового призначення категорії земель, із наведеними порушеннями чинного на той час законодавства, згідно частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України спірний договір оренди земельної ділянки підлягає визнанню недійсним.

Відтак, доводи позивача, викладені в касаційній скарзі знайшли своє часткове підтвердження, а аргументи відзиву про законність прийнятої у справі постанови - відповідно спростовуються вище викладеними обставинами.

Щодо посилань позивача на положення частини 8 статті 181 Господарського кодексу України та відповідну практику Верховного Суду України, то вони відхиляються касаційним судом в силу абзацу 2 частини 1 статті 4 названого Кодексу, якою унормовано, що не є предметом регулювання цього Кодексу земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря, отже в силу наведеної норми права положення Господарського кодексу України до даних правовідносин не можуть бути застосовані

Поряд з цим, не можна погодитись з висновками суду першої інстанції, який дійшовши правомірного висновку про невідповідність спірного договору нормам законодавства, визнав, що позивачем не пропущено позовну давність.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Частинами 4 та 5 статті 267 цього ж Кодексу передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо ж суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

За загальним правилом, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦК України).

Як встановлено судами з наявних у справі матеріалів, директор ДП "Вовчанське лісове господарство" Діденко М.І. був у складі комісії під час розробки в 2003 році проекту відведення земельної ділянки СТ "Новодонівське" для розміщення будинків відпочинку, про що свідчить акт вибору земельної ділянки для рекреаційних цілей (розміщення дачних будинків) СТ "Новодонівське" на території Хотімлянської сільської ради Вовчанського району.

Отже позивач міг довідатись про порушення своїх прав у 2003 році за наслідками прийняття спірного акту та укладення договору, а тому ця обставина помилково відхилена судом першої інстанції без урахування положень статті 261 Цивільного кодексу України.

Як встановлено судом першої інстанції відповідач-1 15.03.2017 до винесення судом рішення просив суд застосувати позовну давність.

Як зазначив Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях від 20.09.2011 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії", та від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Відтак оскільки із встановлених судами обставин справи вбачається, що позивач міг довідатись про порушення своїх прав ще у 2003 році, а тому у позові слід відмовити за наслідками спливу трирічної позовної давності за заявленими вимогами.

З огляду на вище викладене оскільки суд апеляційної інстанції відмовив у позові за безпідставністю матеріально правової вимоги, а із встановлених судами обставин справи та наведених норм права вбачається, що такі висновки суду не знайшли підтвердження, а також оскільки висновки місцевого господарського суду про наявність порушеного права позивача є правильними, відмова у позові за наслідками спливу позовної давності є відмінним від тих мотивів, які були покладені судом апеляційної інстанції в основу своєї постанови, тому мотивувальну частину постанови суду апеляційної інстанції відповідно до приписів статті 311 частини 4 Господарського процесуального кодексу України належить змінити, а касаційну скаргу належить задовольнити частково.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 3 пункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у справі належить покласти на позивача.

Керуючись статтями 301, 308, 311, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Вовчанське лісове господарство" задовольнити частково.

Змінити мотивувальну частину постанови Харківського апеляційного господарського суду від 19.06.2017 у справі Господарського суду Харківської області № 922/315/17, на мотиви, викладені у мотивувальній частині даної постанови суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді І. В. Кушнір

Є. В. Краснов