Постанова

від 26.06.2017 по справі 906/1286/15

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" червня 2017 р. Справа № 906/1286/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Коломис В.В.

суддів Тимошенко О.М.

суддів Бучинська Г.Б.

при секретарі судового засідання Величко К.Я.

розглянувши апеляційну скаргу відповідача - ОСОБА_1 сільської ради Житомирського району на рішення господарського суду Житомирської області від 22.02.17 р.

у справі № 906/1286/15 (суддя Машевська О.П. )

позивач ОСОБА_2 підприємство будівельно-монтажна фірма "Майстер"

відповідач ОСОБА_1 сільська рада Житомирського району

за участю третіх осіб , які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1) Державного територіального-галузевого об'єднання Південно-Західної залізниці "Укрзалізниця" в особі Коростенської дирекції залізничних перевезень; 2) Регіонального відділення Фонду державного майна України в Житомирській області

про стягнення 273 158,00 грн.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_3 (довіреність від 05.01.2017р.); ОСОБА_4 (довіреність від 05.04.2017р.);

відповідача - не з'явився;

третіх осіб - не з'явилися.

Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

Розпорядженням керівника апарату від 26.06.2017 року у справі №906/1286/15 в зв'язку з перебуванням у відпустці судді Мельника О.В. призначено автоматичну зміну складу колегії суддів автоматизованою системою документообігу суду.

Згідно протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів у справі №906/1286/15 визначено склад колегії суддів: головуюча суддя Коломис В.В., суддя Бучинська Г.Б., суддя Тимошенко О.М.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 22.02.2017 року у справі №906/1286/15 позов Приватного підприємства будівельно-монтажна фірма "Майстер" до ОСОБА_1 сільської ради Житомирського району за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1) Державного територіального-галузевого об'єднання Південно-Західної залізниці "Укрзалізниця" в особі Коростенської дирекції залізничних перевезень; 2) Регіонального відділення Фонду державного майна України в Житомирській області про стягнення 273 158,00 грн. задоволено частково.

Присуджено до стягнення з ОСОБА_1 сільської ради Житомирського району на користь Приватного підприємства Будівельно-монтажна фірма "Майстер" 219 667,00грн вартості виконаних будівельно-монтажних робіт у будівлі магазину за адресою: Житомирська область, Житомирський район, с. Вереси, вулиця Княгині Ольги будинок 26, загальна площа 202 кв.м , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 758430518220; 35 666,80 грн. витрат на судову експертизу, 4 393,34 грн судового збору. У стягненні 53 491,00 грн. відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення господарським судом Волинської області норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду, обставинам справи.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

20.06.2016 року на адресу апеляційного суду від ДТГО Південно-Західної залізниці "Укрзалізниця" в особі Коростенської дирекції залізничних перевезень надійшло клопотання про розгляд справи без участі її представника. При цьому, заперечує проти задоволення позовних вимог.

В судове засідання представник відповідача та РВ ФДМ України в Житомирській області не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників відповідача та РВ ФДМ України в Житомирській області, оскільки останні були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

Безпосередньо в судовому засіданні представники позивача повністю підтримали вимоги та доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників позивача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 підприємство будівельно-монтажна фірма "Майстер" звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_1 сільської ради Житомирського району про стягнення 273 158,00 грн. посилається на те, що останнім було вкладено в будівництво та добудову (оздоблення) приміщення магазину по вулиці Княгині Ольги, 26 в селі Вереси Житомирського р-ну у період з березня 1998 року по грудень 2007 року власні кошти на загальну суму 273 158, 00 грн. Зокрема вказує, що добудову та оздоблювальні роботи у спірному приміщенні магазину ним здійснені після його прийняття як об'єкта незавершеного будівництва у комунальну власність ОСОБА_1 сільською радою рішенням від 27.10.2004р. двадцять четвертого скликання.

Крім того, позивач зазначає, що станом на 12.07.2007 року приміщення магазину по вул. Княгині Ольги, 26 у селі Вереси Житомирського району введено в експлуатацію, що підтверджується актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 12.07.2007 року, підписаним, в тому числі, сільським головою ОСОБА_5

Рішенням господарського суду Житомирської області від 12.01.2015 року у справі № 2/5007/120/11 в позові Приватного підприємство будівельно-монтажної фірми "Майстер" до ДТГО Південно-Західної залізниці "Укрзалізниця" в особі Коростенської дирекції залізничних перевезень про визнання права власності на нерухоме майно, а саме, на адміністративно-побутове приміщення, розташоване за адресою: Житомирська область, Житомирський район, село Вересі, вул. Кн. Ольги, 26, відмовлено.

ОСОБА_6 рішенням господарського суду Житомирської області від 12.01.2015року у справі №2/5007/120/11 ПП БМФ "Майстер" відмовлено у визнанні права власності на спірне приміщення магазину, а загальна вартість проведених позивачем у ньому будівельних робіт склала 273 158 грн., останнє звернулося до господарського суду про стягнення вказаних коштів з ОСОБА_1 сільської ради Житомирського району.

При цьому, як на доказ виконання будівельних робіт у спірному приміщенні магазину ПП БМФ "Майстер" посилається на договір оренди нежитлового приміщення від 03.03.1998р., доповнення до цього договору від 03.10.2000р. та договір підряду № 2 від 04.03.1998р.

Місцевий господарський суд, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог та, відповідно, стягнення з ОСОБА_1 сільської ради заборгованості в розмірі 219 667,00 грн.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно статті 4 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено право громадян, які проживали у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі самостійно прийнятого рішення, виїхати з цієї зони, а держава гарантувала створити умови для такого відселення.

Порядок відселення та самостійного переселення громадян із зони гарантованого добровільного відселення було визначено постановою КМУ від 16 грудня 1992 р. №706 "Про Порядок відселення та самостійного переселення громадян з територій, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС" (далі - Порядок відселення №706).

Порядок відселення №706 передбачав умови і порядок отримання такими громадянами будинків (квартир) державного і громадського житлового фонду або державних коштів для будівництва житлових будинків садибного типу з надвірними будівлями або для одержання приміщення в будинках житлово-будівельних (житлових) кооперативів.

У Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та у Порядку відселення № 706 були відсутні норми щодо обов'язкового державного фінансування будівництва об'єктів соціально-культурного, комунально-побутового, торговельного та виробничого призначення у тих місцях, де мали проживати громадяни, що самостійно переселилися із зони гарантованого добровільного відселення.

28 грудня 1992 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №730 "Про невідкладні заходи для прискорення будівництва об'єктів, пов'язаних з відселенням громадян з територій, які зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи", у п.2 якої постановлено, насамперед, забезпечити прискорення будівництва житла в комплексі з об'єктами виробничого та соціально-побутового призначення з метою завершення в основному в 1993 році переселення громадян із зони безумовного (обов'язкового) відселення, на яких поширювалась дія Постанови ВР УРСР № 228 (далі - Постанова про прискорення будівництва №730).

02 вересня 1993 року Постановою ВР України №3422-XII було затверджено Концепцію Національної програми ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту громадян на 1994-1995 роки і період до 2000 року, у якій було констатовано наступне:

- програма 1990-1992 років передбачала першочергове спорудження житла, але зараз будівництво населених пунктів для переселенців здійснюється практично без об'єктів соціальної інфраструктури, що не забезпечує належних умов життя та праці. Тому капітальні вкладення в 1993-1994 роках повинні бути спрямовані на розвиток соціальної інфраструктури в споруджених селищах та на завершення початого будівництва;

- фінансування Програми забезпечується за рахунок Державного бюджету. Поряд з цим місцеві та регіональні органи державної виконавчої влади на законодавчій основі знаходять можливість для часткового самофінансування заходів Програми за допомогою економічних методів стимулювання підприємницької діяльності.

ОСОБА_6 України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та Порядок відселення №706 регулювали також відносини державного фінансування будівництва житла для громадян, що самостійно переселялися із зони гарантованого добровільного відселення, судом встановлені обставини одноповерхової індивідуальної забудови для працівників будівельно-монтажного потяга №650 (представлений в статусі забудовника), енерго-монтажного потяга № 647 та дистанції лінійних споруд Дорбудтреста Південно-Західної залізниці, що переселялися із зони, забрудненої радіонуклідами (м. Коростень та Коростенського району) на площі 13,5 га в районі "Смоківка" на землях хмелерадгоспу "Вереси" Житомирського району (т.1, а.с. 212 -247, т.2, а.с.1, 6-11, 143-146).

Здійснювалося в селищі для переселенців в районі "Смоківка" села Вереси Житомирського району також будівництво інженерних мереж і споруд , про що свідчить Дозвіл на виконання будівельних робіт №6/92р. Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Житомирського району, виданий Коростенському відділку Південно-Західної залізниці на виконання будівельних робіт з будівництва КНС під напірний та самопливний каналізаційний колектор, згідно якого будівельні роботи мало проводити Коростенське відділення з підрядником: ПМК-114 (м. Новоград) та Спецшахтобуд (м. Житомир) (т.2, а.с. 28).

З наявного у справі Експертного висновку Житомирського експертно-технічного центру Держнаглядохоронпраці № 168 від 07.07.1999р. судами обох інстанцій встановлено, що розроблявся також Робочий проект будівництва будівель Адміністративно-побутового та складських приміщень для зберігання будматеріалів та гараж машин та техніки по вул. Будівельників та вул. Коростенській в районі аеропорту у складі Пояснювальної записки та Робочих креслень, поданих ПП БМФ "Майстер" та Коростенським відділком Пд.-Зх. залізниці (т.2, а.с.129).

Висновком судової будівельно-технічної експертизи №СЕ-4-1-025/15 (проведеної згідно ухвали від 20.10.2015р.) підтверджено, що у селищі "Смоківка" будувався також магазин на основі типового проекту 80-31 "Магазин по торговле товарами повседневного спроса с торговой площадью 56 м.кв", розробленого проектним інститутом "Центросоюзпроект" та фактично відповідно до проектних рішень зображених на оновлених кресленнях типового проекту "від руки" (т.2, а.с. 141-142, т.3, а.с. 8-10, 167).

В листі Управління економіки Житомирської ОДА за №12/725 від 22.12.1992р., адресованому начальнику БМП-650 ОСОБА_7, зазначено, що капіталовкладення, які виділені області для переселення громадян із зони забруднення не передбачають благоустрій селища Смоковка, в якому відведено ділянку під індивідуальну забудову добровільно переселених громадян з м. Коростеня. Будівництво доріг, ЛЕП, магазину, вузла зв'язку в районі індивідуальної забудови с. Смоковка треба вирішувати в Мінчорнобилі України (т.2, а.с. 11).

Однак судами обох інстанцій не встановлено наявність державних капітальних вкладень, призначених, зокрема, для фінансування будівництва "магазину" у селищі для переселенців в районі "Смоківка" села Вереси Житомирського району.

Водночас судами встановлено, що 03.03.1998 року між Коростенським відділком залізниці (орендодавець/третя особа) та ПП "Будівельно-монтажна фірма "Майстер" (орендар/позивач) був укладений договір оренди нежитлового приміщення (далі - договір оренди 1998 року, т.1, а.с. 10-12), згідно п.п. 1.1,1.2 якого орендодавець зобов'язувався надати за вказаним договором орендарю недобудовану будівлю корисною площею 140 м.кв, розташовану за адресою: Житомирська область, Житомирський район, с. Вереси, вул. Будівельників, 78, для організації роздрібної торгівлі продовольчими, промисловими та господарськими товарами в селищі, що будується, а орендар, в свою чергу, власними зусиллями та за свій рахунок здійснює добудову та дообладнання прийнятої будівлі та організовує в установленому порядку роботу.

Ступінь "недобудови" будівлі, не визначався.

Орендодавець після підписання договору забезпечує передачу орендарю недобудованого приміщення за актом приймання-передачі, підписаним представниками сторін на протязі трьох днів з дня його укладення (п.2.2 договору оренди 1998 року).

Відповідно до п.3.5 договору оренди 1998 року, орендар зобов'язувався також забезпечити за свій рахунок орендоване приміщення постійним водопостачанням, електроенергією, опаленням, каналізацією та іншими комунальними послугами.

Домовились сторони також про те, що у випадку, якщо орендодавець зі згоди орендаря виставить орендоване приміщення для продажу, орендар має першочергове право купити це приміщення за ціною, запропонованою добросовісним покупцем (п.4.6 договору оренди 1998 року).

Згідно п.5.3 договору оренди 1998 року строк оренди встановлюється тривалістю у десять років з можливістю його автоматичного продовження ще на 5 років; перебіг строку оренди приміщення розпочинається від дня складання акта здавання-приймання приміщення в експлуатацію.

В пункті 4.1 договору оренди 1998 року сторони домовились, що орендар зобов'язується сплачувати орендодавцю орендну плату напротязі встановленого даним договором строку щомісячно, після зарахування суми понесених витрат по закінченню будівництва, як орендна плата в сумі ___ грн.

ОСОБА_6 сторони в договорі оренди 1998 року не погодили розмір щомісячної орендної плати, неможливо встановити конкретний період часу, за який мали бути зараховані понесені орендарем витрати по закінченню будівництва орендованого приміщення в її оплату, розмір яких сторони також не погодили. Крім того, до введення об'єкта в експлуатацію, понесені орендарем витрати на закінчення його будівництва не могли бути зараховані орендарем в якості будь-якої іншої плати.

Такими чином, оцінивши умови п.п. 1.2, 3.5, 4.1 договору оренди 1998 року, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що надавши орендарю право завершити будівництво "магазину" за рахунок власних матеріалів та коштів, орендодавець одночасно виступив "замовником" будівництва, а орендар - "підрядником". При цьому, слід зазначити, що ЦК УРСР не забороняв включати у договір елементи (умови) різних договорів (ст.ст. 42, 44 ,153 , 257, 258, 272 , 332, 334 цього Кодексу), а відтак умови п.п. 1.2 , 3.5, 4.1 договору оренди 1998 року є по суті умовами договору підряду щодо завершення будівництва "магазину".

Щодо встановлених в рішенням господарського суду Житомирської області від 12.01.2015 року у справі № 2/5007/120/11 обставин про те, що правовідносини ПП "БМФ "Майстер" та ДТГО Південно-Західної залізниці "Укрзалізниця" в особі Коростенської дирекції залізничних перевезень обмежуються лише договором оренди 1998року, який не передбачає перехід права власності на об'єкт оренди ("магазин") до орендаря, та що договір підряду № 2 від 04.03.1998р. є неукладеним (т.1, а.с. 82-83) колегія суддів зазначає наступне.

Так, при вирішенні справи №2/5007/120/11 судом додатково встановлено, що правовідносини між ПП "БМФ "Майстер" та ДТГО Південно-Західної залізниці "Укрзалізниця" в особі Коростенської дирекції залізничних перевезень не обмежувались лише договором оренди 1998 року.

Зокрема, наявний у справі акт прийому-передачі від 23.03.1999 року складено ПП "БМФ "Майстер" та ДТГО Південно-Західної залізниці "Укрзалізниця" в особі Коростенської дирекції залізничних перевезень не на виконання п.2.2 договору оренди 1998 року, а на виконання договору оренди державного майна, укладеного 01.03.1999 року між ПП "Будівельно-монтажна фірма "Майстер" (орендар) та Коростенським відділком залізниці (орендодавець) (т.1, а.с. 23).

В акті прийому-передачі від 23.03.1999 року зазначено, що орендар (позивач) приймає в строкове платне користування одноповерхову будівлю в с. Вереси Житомирського району, площею 202,3 кв.м, яка знаходиться на балансі державного підприємства Коростенського відділку залізниці.

Вищевказана будівля, як зазначено в акті прийому-передачі від 23.03.1999 року, побудована під магазин і орендодавець дозволяє орендарю закінчити будівельні роботи згідно вимог ДБ/Н та райсанепідстанції Житомирського району. Виконати роботи по улаштуванню цегляних перегородок, тамбурів, санвузлів, підлоги, приміщення котельної, крилець, огорожі, електрообладнання, опалення, водопроводу, каналізації, вікна, двері та сантехнічне і торгове обладнання (т.1, а.с. 23).

У листі РВ ФДМУ по Житомирській області № 609 від 23.03.1999 року щодо передачі в оренду нерухомого державного майна, адресованому начальнику Коростенського відділку Південно-Західної залізниці ОСОБА_8, з посиланням, серед іншого, на наказ Міністерства транспорту України від 20.03.96р. № 62-Ц "Про невідкладні заходи по стабілізації фінансового положення і створення умов стабільної діяльності залізничного транспорту України в 1996-1999 роках, надано згоду на укладання договору оренди нежилої одноповерхової будівлі магазину в с.Вереси Житомирського району площею 202,8 кв.м. приватному підприємству Будівельно-монтажна фірма "Майстер" терміном на 5 років з переважним правом орендаря на продовження договору оренди та погоджено розмір орендної плати за базовий місяць оренди - січень 1999 року в сумі 312,58 грн. разом з ПДВ (т.1, а.с. 203, т.2, а.с. 147).

Наявний у справі розрахунок орендної плати, підготовлений Коростенським відділком Південно-Західної залізниці та затверджений заступником начальника РВ ФДМУ по Житомирській області 23.03.1999р. місцем знаходження "магазину" вказує вул. Будівельників, 24 у селі Вереси (т.1, а.с. 204). Тоді як, судами встановлено, що "магазин" за цією адресою не знаходився.

Зокрема, судами встановлено, що Виконавчий комітет ОСОБА_1 сільської ради Житомирського району Житомирської області рішенням від 29.12.1999р. вирішив надати назви вулицям в новобудові: перша вулиця - вул. ОСОБА_9 від "1 до № 52; друга вулиця - вул. Поліська від № 1 до № 66; третя вулиця - вул. Коростенська від № 1 до № 57 (т.2, а.с. 22).

Висновком судової будівельно-технічної експертизи №СЕ-4-1-025/15 підтверджено, що в акті прийому-передачі від 23.03.1999 року та листі РВ ФДМУ по Житомирській області № 609 йдеться про "магазин" по вул. Княгині Ольги, 26 (т.3, а.с. 168).

Щодо договору оренди державного майна від 23.03.1999 року, укладеного між Коростенським відділком Південно-Західної залізниці (орендодавець/третя особа) та ПП "БМФ "Майстер" (орендар/позивач) (далі - договір оренди 1999 року, т.4, а.с. 119), то слід зазначити, що даний договір не змінює підстав позову, як вважає відповідач, а лише доповнює його фактичні обставини, що мали місце у 1998-1999р.р., та додатково підтверджує право ПП "БМФ "Майстер" на оренду "магазину" по вул. Княгині Ольги, 26 у селі Вереси Житомирської області (п. 3.12 Постанови ВГСУ від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції"), а відтак оцінюється судом при вирішенні цього спору в сукупності з іншими доказами.

Так, на підставі Висновку судової будівельно-технічної експертизи №СЕ-4-1-025/15 судами встановлено, що за договором оренди 1999 року об'єкт оренди "нежила одноповерхова будівля магазину в селі Вереси Житомирського району" мав площу 202,8 кв. м, знаходився на балансі державного підприємства Коростенського відділку залізниці та існував як об'єкт незавершеного будівництва іменований в цьому спорі як "магазин".

Судами також встановлено, що ПП "БМФ "Майстер" сплачував орендну плату за користування "магазином" грошовими коштами у період з 22.04.1999р. по 09.10.2000р. саме за договором оренди 1999 року, попри те, що останній мав статус об'єкта незавершеного будівництва, а відтак не міг використовуватися за призначенням (т.2, а.с. 219-255).

При цьому судами встановлено, що як договір оренди 1999 р., так і договір оренди 1998 р., презумпцію дійсності якого в цілому у рішенні суду № 2/5007/120/11 не спростовано, позивачем та третьою особою у цьому спорі як їх сторонами, розірвано угодою сторін не було.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до наказу Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" №137 від 03.07.2000 року "Про реорганізацію відділків та Київського державного підприємства по перевезенню вантажів та пасажирів" з 01 вересня 2000 року Коростенський відділок Південно-Західної залізниці (юридична особа) реорганізовано у відособлений структурний підрозділ Коростенську дирекцію залізничних перевезень (без права юридичної особи) ДТГО "Південно-Західна залізниця" (т.1, а.с. 130, 132-133).

Вищевикладеним спростовуються обставини, встановлені рішенням господарського суду Житомирської області у справі №2/5007/120/11, стосовно того, що підписані Коростенським відділком Південно-Західної залізниці (без права юридичної особи) з ПП "Будівельно-монтажна фірма "Майстер" доповнення від 03.10.2000р. до договору оренди 1998р. в частині зміни розділу 5 "Заключні положення" щодо права позивача набути "магазин" у власність є неукладеними. (т.1, а.с. 12).

Статтею 7 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" передбачалася можливість безоплатної передачі з державної у комунальну власність не завершених будівництвом гуртожитків та тих об'єктів незавершеного будівництва, які були необхідні для реалізації інвестиційних проектів у межах спеціальної економічної зони "Славутич".

Інші об'єкти незавершеного будівництва, що належали до державної власності, та за визначенням і функціональним призначенням не належали до "об'єктів соціальної інфраструктури" за цим Законом, могли бути передані безоплатно у комунальну власність лише після двох спроб їх продажу конкурентними способами приватизації, однак які виявились безрезультатними.

Згідно ст.1 Закону України "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва" передбачено, що його дія поширюється на об'єкти незавершеного будівництва, що утримуються на балансах підприємств, які не підлягають приватизації (далі - ОСОБА_6 про приватизацію ОНБ).

За змістом цього Закону всі об'єкти незавершеного будівництва, що утримувались на балансах підприємств, які не підлягали приватизації, мали бути приватизованими.

Разом з тим, ОСОБА_6 України "Про перелік об'єктів права державної власності" відніс майнові комплекси підприємств залізничного транспорту з його інфраструктурою на території України до об'єктів права державної власності, що не підлягали приватизації, тому всі об'єкти незавершеного будівництва, що утримувались на балансах підприємств залізничного транспорту, підлягали приватизації.

Як встановлено судами, Виконавчий комітет ОСОБА_1 сільської ради листом № 631 від 15.09.2004р., адресованим начальнику Коростенської дирекції залізничних перевезень ОСОБА_8, висловив згоду на прийняття в комунальну власність невиробничих об'єктів "Інженерні мережі будівництва мікрорайону Смоківка (район) незавершене будівництво" (т.1, а.с. 18).

Державною адміністрацією залізничного транспорту України "Південно-Західна залізниця" було прийнято наказ № 382-11 від 21.10.2004 року "Про передачу у комунальну власність незакінченого будівництва об'єкту "Інженерні мережі в житловому мікрорайоні с. Смаківка , Житомирського району" згідно якого було передано начальнику Коростенської дирекції залізничних перевезень незакінчене будівництво об'єкту (будівля магазину) "Інженерні мережі с.Смаківка на суму 14,5 тис. грн. в комунальну власність ОСОБА_1 сільської ради (т.1, а.с. 19).

Даний наказ обгрунтовано тим, що програмою ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС на 1990-1995р.р. передбачалось будівництво інженерних мереж в селищі для переселенців с. Смаківка Житомирського району. При цьому, рішенням Житомирського облвиконкому №86 від 29 березня 1991р. обов'язки замовника такого будівництва було покладено на Коростенський відділок залізниці, фінансування планувалось вести за рахунок коштів Мінчорнобиля. Згідно проектно-кошторисної документації необхідно було побудувати водопровідні та каналізаційні мережі з КНС потужністю 60,0 м. куб на годину, електричні мережі вуличного освітлення, внутрішньо селищні дороги з твердим покриттям, газопровідні мережі, радіо та телефонні мережі з поштовим відділенням, магазин. Всі ці роботи були в основному профінансовані держбюджетом, введені в експлуатацію та передані на баланс відповідним комунальним підприємствам. В зв'язку з припиненням фінансування не закінчене тільки будівництво приміщення магазину. Залишок незакінченого будівництва 14,5 тис. грн.

Відповідно до Довідки Коростенської дирекції залізничних перевезень ДТГО "Південно-Західна залізниця" №8 від 21.10.2004р. згідно розрахункової таблиці 2КС незавершеного будівництва невиробничих об'єктів станом на 01.09.2004р. балансова вартість інженерних мереж будівництва мікрорайону Смоківка (р-н аеропорту) складає 14531 грн., адреса незавершеного будівництва: с. Вереси, вул. Княгині Ольги, 26 (т.1, а.с. 21).

Таким чином, наказом залізниці № 382-11 було вирішено передати у комунальну власність безоплатно не закінчений будівництвом "магазин", тоді як за вимогами чинного законодавства цей об'єкт незавершеного будівництва підлягав приватизації.

Однак судами обох інстанцій встановлено, що спірне приміщення магазину на приватизацію органом приватизації (ФДМУ або РВ ФДМУ у Житомирській області) не вносилось.

Посилання в наказі залізниці № 382-11 на те, що будівництво "магазину" не було закінчене у зв'язку з припиненням державного фінансування, судом до уваги не береться, оскільки обставини наявності державних капітальних вкладень в цей об'єкт незавершеного будівництва не встановлені, в тому числі, експертним шляхом.

Також судами не встановлено при вирішенні даного спору обставин припинення дії як договору оренди 1998 року, так і договору оренди 1999 року станом на дату набрання чинності Цивільним кодексом України - 01.01.2004 року, згідно якого в ч.2 п.4 Прикінцевих та перехідних положень передбачено, що до цивільних відносин, які виникли до набрання ним чинності, положення Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Так, з дати набрання чинності Цивільним кодексом України 01.01.2004 року стаття 778 ЦК України у ч.3 передбачала, що якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 12.01.2015р. у справі №2/5007/120/11 встановлено, що позивачем було здійснено реконструкцію (поліпшення) існуючого об'єкту ("магазину"), який був переданий йому за договором оренди 1998 року, однак факт такого будівництва не є підставою для набуття позивачем права власності за правилом ч.4 ст.778 ЦК України.

Рішенням суду у справі №2/5007/120/11 надано також оцінку договору оренди 1998 року за правилами ст.272 ЦК УРСР, водночас обставини, які підлягають встановленню за правилами ч.3 ст.778 ЦК України, не встановлювались.

Обставини не відшкодування позивачу вартості виконаних будівельно-монтажних робіт по об'єкту "магазин" підтверджуються постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2012 року у справі № 2а-32/12 за позовом ПП "БМФ "Майстер" до ОСОБА_1 сільської ради за участю третьої особи ДТГО "Південно-Західна залізниця" про скасування рішення ради, зобов'язання суб'єкта владних повноважень на вчинення дій (т.1, а.с. 101).

Водночас судами встановлено, що Коростенська дирекція залізничних перевезень ДТГО "Південно-Західна залізниця" звернулась до Вересівського сільського голови ОСОБА_5 з листом з проханням надати рішення сесії сільської Ради про безоплатне прийняття у комунальну власність об'єкту невиробничого призначення незавершеного будівництва "Інженерні мережі в с. Смаковка (одноповерхова споруда по вул. Княгині Ольги, 26), вартість якого складає 14 531 грн. (т.1, а.с. 20, 141).

Слід зазначити, що зазначений лист в матеріалах справи є у двох редакціях, що відрізняються одним абзацом: "Враховуючи те, що фірмою "Майстер", після припинення фінансування цього будівництва, ще продовжувались оздоблювальні роботи за власні кошти, просимо при вирішенні питання подальшого використання вищезазначеного приміщення, розглянути можливість передачі в оренду або відчуження, для подальшої експлуатації будівельно-монтажній фірмі "Майстер". При цьому, цей абзац містить лист за № 389 від 26.10.2004р. , докази отримання якого ОСОБА_1 сільською радою відсутні (т.1, а.с. 20), тоді як лист без цього абзацу, без номера та без дати, містить резолюцію Вересівського сільського голови ОСОБА_5 про його розгляд на 18 сесії 4 скликання 28.12.2004р. (т.1, а.с. 141).

В ході вирішення спору судами обох інстанцій встановлено, що 28 грудня 2004 року відбулась 18 сесія 4 скликання ОСОБА_1 сільської ради, на якій було прийнято рішення прийняти від Коростенської дирекції залізничних перевезень ДТГО "Південно-Західної залізниці" у комунальну власність сільської ради безкоштовно незакінчене будівництво об'єкту (будівля магазину) "Інженерні мережі с. Смоківка" без визначення його вартості (т.4, а.с. 23).

28 грудня 2004 року комісією, що утворена відповідно до наказу ДТГО "Південно-Західна залізниця" № 382-Н від 21.10.2004р. у складі, зокрема, голови ОСОБА_1 сільської ради ОСОБА_5, складено Акт приймання-передачі об'єкту незавершеного будівництва "Інженерні мережі в житловому мікрорайоні с.Смаковка" (одноповерхова споруда по вул. Княгині Ольги, 26) в комунальну власність ОСОБА_1 сільської ради, згідно якого підтверджено, що одноповерхова споруда по вул. Княгині Ольги, 26 є об'єктом незавершеного будівництва (т.1, а.с. 138).

Водночас при вирішенні цього спору до уваги не приймаються як належні та допустимі докази, в розумінні ст.ст.32-34 ГПК України, акт прийому та передачі основних та оборотних фондів, що містить посилання на рішення сесії ОСОБА_1 сільської ради 24 скликання від 27.10.2004р., а також ксерокопія самого рішення, оскільки судами встановлено, що 27.10.2004 року сесія ОСОБА_1 сільської ради не проводилась (т.1, а.с. 22, 156, т.2, а.с. 20).

Також судами встановлено, що третя особа ДТГО "Південно-західна залізниця" визнала, що залізниця на добудову приміщення за адресою: Житомирський район, с. Вереси, вул. Будівельників, 78 (нині вул. Княгині Ольги, 26) ні будівельних матеріалів, ні коштів не надавала (т.1, а.с. 130-131).

Висновком судової будівельно-технічної експертизи №СЕ-4-1-025/15 підтверджено виконання ПП "БМФ "Майстер" по об'єкту "магазин" робіт протягом 1998-1999р.р. на суму 113218 грн. та що документація 2007року (довідки про вартість виконаних підрядних робіт за грудень 2007 року, відповідного акту приймання виконаних підрядних робіт за грудень 2007 року на суму 273158 грн, підсумкова відомість ресурсів (витрати по факту) договірна ціна на будівництво адміністративно-побутових приміщень по вул. Княгині Ольги, 26 в с. Вереси, що здійснюється у 2007 році, на суму 273158грн) співпадає за своїм змістом з Актом виконаних будівельних робіт за 1998-1999р.р. по об'єкту "магазин", та відрізняється лише тим, що складена в існуючій однорівненій системі ціноутворення в будівництві з чинними на той час розцінками в програмному розрахунковому комплексі АВК-3 (редакція 2.6.1) (т.1, а.с. 26-62, т.3, а.с. 183-184).

Висновком судової будівельно-технічної експертизи №СЕ-4-1-025/15 також підтверджено те, що Перелік робіт у документації 2007 року відрізняється від переліку робіт, вказаному в Акті виконаних будівельних робіт за 1998-199р.р. по об'єкту "магазин", деякими позиціями, наприклад "влаштування металевих воріт", "монтаж системи водопостачання", так як одиничні розцінки станом на 2007рік передбачали або укрупнені показники, або навпаки деталізовані по конкретним позиціям, тобто, для прикладу, розцінка на влаштування внутрішньобудинкових систем водопостачання у 2007 році передбачала "вузли укрупнені монтажні" в той час в акті 1999 року зазначені вироби були представлені деталізовано як "задвижки", "вентили".

Підтверджено Висновком судової будівельно-технічної експертизи №СЕ-4-1-025/15 також і ті обставини, що серед переліку робіт у документації 2007 року відсутні розділи "Блисккавозахист" та "Зовнішня каналізація", хоча результати виконання робіт по розділу "Зовнішня каналізація" були зафіксовані експертом під час натурного обстеження об'єкта (т.3, а.с. 185).

Таким чином, судами встановлено, що будівництво (добудова) об'єкта "магазину" ПП "Будівельно-монтажною фірмою "Майстер" (с. Вереси) здійснювалася саме у 1998-1999 р. р., та що вартість виконаних будівельних робіт складала суму 113 218 грн , а в документації 2007 року лише відтворено склад та обсяги виконаних будівельних робіт у 1998-1999р.р. з наведеними у Висновку судової будівельно-технічної експертизи №СЕ-4-1-025/15 відмінностями, та визначено їх вартість в сумі 273158 грн станом на грудень 2007року в існуючій однорівненій системі ціноутворення в будівництві з чинними на той час розцінками в програмному розрахунковому комплексі АВК-3 (редакція 2.6.1) (т.2, а.с. 185).

В подальшому, розпорядженням голови Житомирської РДА від 09.07.07р. № 647 "Про створення державної приймальної комісії" на підставі звернення ПП БМФ "Майстер" було створено державну приймальну комісію для прийняття в експлуатацію складських приміщень для зберігання будівельних матеріалів, будівельної техніки та адміністративно-побутового приміщення в селі Вереси по вул. Поліській, 2 та ОСОБА_9, 26 (т.2, а.с. 27).

В матеріалах справи наявний Акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 12 липня 2007р. (т.1, а.с. 24, 171-172) та Акт державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об'єкту в експлуатацію (т.1, а.с. 173), а саме адміністративно-побутової будівлі. Вартість будівництва згідно Акту державної технічної комісії складає 219 667грн.

Розпорядженням голови Житомирської РДА від 16.07.07р. № 684 "Про затвердження актів державної приймальної комісії " затверджено акт державної приймальної комісії від 12.07.2007 року про прийняття в експлуатацію адміністративно-побутового приміщення збудованого ПП БМФ "Майстер" за робочим проектом загальною площею 243,3 кв. метри, об'ємом 974 м. куб та вартістю 272,7 тис. грн. в с. Вереси по вул. Княгині Ольги, 26 та затверджено акт державної приймальної комісії від 12.07.2007 року про прийняття в експлуатацію складських приміщень для зберігання будівельних матеріалів та будівельної техніки збудованих ПП БМФ "Майстер" за робочим проектом загальною площею 408,4 кв. метри, об'ємом 2232 м. куб та вартістю 956 тис. грн. в с. Вереси по вул. Поліська,2 (т.1, а.с. 171-172, т.2, а.с. 28).

Рішенням господарського суду Житомирської області у справі №2/5007/120/11 встановлені преюдиціальні обставини про те, що акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту від 12.07.2007р. та акт державної технічної комісії по прийняттю закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію за 2007 рік (без дати) свідчать про прийняття в експлуатацію об'єкту по вул. Княгині Ольги, 26 у с. Вереси та вказують на те, що будівництво здійснював позивач (ПП БМФ "Майстер").

Преюдиціальне значення для вирішення цього спору мають також обставини, встановлені у постанові Житомирського районного суду Житомирської області від 03.11.2010року у справі 2-502/10, якою скасовано рішення ОСОБА_1 сільської ради п'ятого скликання від 12.06.2008 року про передачу в оренду ОСОБА_10 нежиле приміщення, яке розташоване в с. Вереси по вул. Княгині Ольги, 26, Житомирського району (як незакінчене будівництво), та яка в цій частині залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2011 року (т.1, а.с. 89-94).

Так, в даній постанові встановлено, що спірне приміщення є закінчене будівництвом, що підтверджується актом державної приймальної комісії від 12.07.2007року про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту адміністративно-побутового приміщення по вул. Княгині Ольги, 26 в с. Вереси, Житомирського району. Даний акт затверджений розпорядженням голови районної державної адміністрації №684 від 16.07.2007р. Будівництво здійснено саме позивачем на підставі рішень Ради. Вартість будівельно-монтажних робіт по спірному нежилому приміщенню за даним державним актом становила вже 219667,00грн. Наведений державний акт надійшов до суду з районної державної адміністрації. Акт підписаний усіма членами державної технічної комісії, у тому числі і сільським головою - ОСОБА_5 Отже фактично сільрада визнала факт виконання позивачем (ПП БМФ "Майстер") робіт по спірному приміщенню за власний рахунок на суму 219 667,00 грн.

В ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2011року у справі № 2-502/10 не спростовано встановлені в вищевказаній постанові обставини про те, що саме ПП БМФ "Майстер" виконано будівельно-монтажні роботи на об'єкті "магазин" на суму 219667,00грн. (т.1, а.с. 93).

ОСОБА_6 встановлені у постанові суду у справі №2-502/10З обставини про вартість виконаних позивачем будівельно-монтажних робіт по будівництву (добудові) "магазину" в сумі 219667,00 грн є преюдиціальними, то місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку про безпідставність доводів позивача щодо вартості виконаних робіт на загальну суму 273 158 грн.

Судами також встановлено, щоТОВ "Земюрконсалтинг" (м. Вишгород) на замовлення ОСОБА_1 сільської ради 19.05.2015 року виготовлено технічний паспорт на нежитлову будівлю магазину загальною площею 202,0 кв. метри по вул. Княгині Ольги, 26 у селі Вереси (т.2, а.с. 15-18).

Висновком судової будівельно-технічної експертизи №СЕ-4-1-025/15 підтверджено, що ступінь будівельної готовності обстежуваної будівлі "магазину", розташованої по вул. Княгині Ольги № 26 в с. Вереси Житомирського району, на момент проведення обстеження складав - 99,7%, що майже відповідає коефіцієнту повної готовності -1 (т.3, а.с. 176).

Висновком будівельно-технічної експертизи №СЕ-4-1-025/15 також підтверджено, що величина ринкової вартості нежитлової будівлі-магазину, загальною площею 202 кв.м, по вул. Княгині Ольги, 26 станом на 10.06.2016р. складала 1 118 878 грн з врахуванням ПДВ в сумі 186480,00 грн. (т.3, а.с. 183).

З 26.10.2015 року право комунальної власності на будівлю магазину по вулиці Княгині Ольги, буд. 26, загальною площею 202 кв.м зареєстровано за територіальною громадою в особі ОСОБА_1 сільської ради Житомирського району (т.2, а.с. 75-76).

Відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Перший протокол Конвенції ратифікований Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-ІV "Про міжнародні договори України" застосовується національними судами України як частина національного законодавства.

При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу Конвенції, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини поняття власності для ЄСПЛ має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі й не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві. «Майном» може бути як «існуюче майно» , так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні «легітимні сподівання» на реалізацію майнового права (рішення у справі «Бурдов проти Росії» , заява № 59498/00, § 40, 2001-ІV, та інші «Полтораченко проти України» та інші).

Відповідно до ст.66 ГК України, майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Згідно зі ст.139 ГК України майном у цьому Кодексі визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів. Залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів. Основними фондами виробничого і невиробничого призначення є будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів. Оборотними засобами є сировина, паливо, матеріали, малоцінні предмети та предмети, що швидко зношуються, інше майно виробничого і невиробничого призначення, що віднесено законодавством до оборотних засобів. Коштами у складі майна суб'єктів господарювання є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.133 ГК України, основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становить, насамперед, право власності.

В ч.1 ст.144 ГК України передбачено, що майнові права суб'єкта господарювання можуть виникати, зокрема, внаслідок створення майна з підстав, не заборонених законом.

З 01.01.2004 року набрав чинності також Цивільний кодекс України, у п.4 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" було передбачено, що до цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

ОСОБА_6 "магазин" в статусі об'єкта незавершеного будівництва перейшов у комунальну власність 28 грудня 2004 року, то до спірних правовідносин застосовується ЦК України в чинній на цю дату редакції.

Майном як особливим об'єктом вважаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (ч.1 ст.190 ЦК України).

Згідно зі статтею 4 Закону України "Про архітектурну діяльність" під будівництвом слід розуміти нове будівництво, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт.

До прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації, об'єкт будівництва є незавершеним будівництвом.

Необхідність прийняття закінчених будівництвом об'єктів в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, передбачена ч.3 ст.18 Закону України "Про основи містобудування".

Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів" від 22 вересня 2004 року № 1243 прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації закінчених будівництвом об'єктів. За результатами роботи державної приймальної комісії складається акт про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта. Акт державної приймальної комісії підлягає затвердженню у 15-денний строк органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, що утворив цю комісію, та реєструється в інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, яка видала дозвіл на виконання будівельних робіт.

Таким чином, згідно з ч.3 ст.331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) та введення його в експлуатацію особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Згідно з ч.2 ст.331 ЦК України якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації або право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації, то право власності виникає з моменту прийняття майна до експлуатації або його державної реєстрації.

З 14.01.2006 року назва статті 331 ЦК України є такою "Набуття права власності на новостворене майно та об'єкти незавершеного будівництва", а її частину 3 доповнено новим абзацом про право особи, яка створила об'єкт нерухомого майна зі своїх матеріалів, або набуває на нього право власності на підставі договору або закону, укладати договори щодо зазначеного об'єкта незавершеного будівництва.

При цьому для реєстрації права власності набувача на об'єкт незавершеного будівництва мали бути надані документи, що підтверджували право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, дозвіл на виконання будівельних робіт, проектно-кошторисна документація, а також документи, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.

Судами обох інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 сільська рада не вживала заходів щодо проведення державної реєстрації права комунальної власності на об'єкт незавершеного будівництва - "магазин" після 14.01.2006 р. в порядку абз.2 ч.3 ст.331 ЦК України.

Актом державної приймальної комісії від 12.07.2007 року прийнято в експлуатацію адміністративно-побутове приміщення, збудоване ПП БМФ "Майстер" за робочим проектом загальною площею 243,3 кв. метри, об'ємом 974 м. куб та вартістю 272,7 тис. грн. в с. Вереси по вул. Княгині Ольги, 26, в даному спору - "магазин". Акт про прийняття в експлуатацію від 12.07.2007р. затверджено розпорядженням голови Житомирської РДА від 16.07.07р. № 684 "Про затвердження актів державної приймальної комісії ".

Також судами встановлено, що ОСОБА_1 сільська рада не вживала заходів щодо проведення державної реєстрації права комунальної власності на "магазин" до 26.10.2015р. , прийнявши його як об'єкт незавершеного будівництва у комунальну власність 28.12.2004р., при цьому, володіючи інформацією про прийняття його в експлуатацію 12.07.2007 року шляхом участі сільського голови у складі державної приймальної комісії.

З вищевикладеного слідує, що до 26.10.2015 року у ОСОБА_1 сільської ради право комунальної власності на "магазин" не виникло, незалежно від прийняття його в експлуатацію 12.07.2007р.

Судами встановлено, що участь у будівництві "магазину" шляхом його поліпшення (реконструкції) власними матеріалами та за власний кошт у 1998-1999 року приймав позивач - ПП БМФ "Майстер", однак поза волею останнього "магазин" було передано безкоштовно з державної у комунальну власність та без відповідного відшкодування вартості понесених ним витрат.

Позивачем не доведено в судовому порядку неправомірність переходу "магазину" в статусі об'єкта незавершеного будівництва з державної власності у комунальну, та не довів правомірність набуття його у приватну власність. Водночас, позивач не втратив право вимагати відшкодування вартості понесених ним витрат у будівництво "магазину" саме у ОСОБА_1 сільської ради, яка прийняла об'єкт незавершеного будівництва у комунальну власність безкоштовно.

При цьому, заперечення сільської ради щодо відсутності між позивачем та відповідачем будь-яких зобов'язальних відносин щодо "магазину" не заслуговують на увагу, оскільки договір оренди 1998р. та договір оренди 1999р. не мають юридичного значення для вирішення цього спору.

Водночас, апелянт залишає поза увагою положення ч.1 ст.174 ГК України, відповідно до якої господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, внаслідок придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав.

У ч.4 ст.147 ГК України гарантується захист права власності та інших майнових прав суб'єкта господарювання способами, зазначеними у статті 20 цього Кодексу, у ст.16 Цивільного кодексу України та у спосіб, визначений главою 83 ЦК України.

Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Такі зобов'язання є кондикційними.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондиційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов:

1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);

2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 ЦК, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред'явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Узагальнюючи викладене, можна дійти висновку про те, що кондикція - позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, встановленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Як визначено у статті 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна. ОСОБА_6 позивачу неможливо повернути в натурі безпідставно набуте відповідачем майно визначене родовими ознаками, зокрема, будівельні матеріали, відшкодуванню підлягає його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Крім того, у п.57 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Україна-Тюмень» проти України» від 22 листопада 2007 року (остаточне з 22.02.2008), Суд вже встановлював, що позбавлення власності без сплати суми її вартості становитиме непропорційне втручання та що відсутність будь-якого відшкодування може бути виправданою відповідно до пункту 1 статті 1 Першого протоколу лише за виключних обставин.

У п. 147 Рішення від 23 січня 2014 року (остаточне з 02.06.2014р.) у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Суд вказав, що не забуває про значні зусилля, докладені підприємством-заявником на національному рівні. Суд зазначає, що підприємство-заявник намагалося відновити свої права в кримінальних, цивільних, адміністративних та господарських судах протягом більш як десяти років.

У п. 227 цього Рішення Суд нагадав, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні доступність засобу юридичного захисту, здатного забезпечувати втілення в життя змісту конвенційних прав і свобод, незалежно від того, у якій формі вони закріплені в національному правовому порядку; тобто засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції вірно зазначив в оскаржуваному рішенні, що право позивача на відшкодування вартості виконаних будівельно-монтажних робіт у будівлі "магазину" в сумі 219 667,00 грн. підлягає судовому захисту за правилом ст.1213 ЦК України, яким передбачено ефективний спосіб судового захисту порушеного права приватної власності на "майно".

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст.267 ЦК України).

При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Визначення початку відліку позовної давності наведений в ст.261 ЦК України, зокрема відповідно до частини 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або винна була дізнатися про це порушення) моменти (постанова ВСУ від 10.06.2015р. у цивільній справі № 6-267цс15).

Враховуючи встановлені при вирішенні даного спору обставини, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що право позивача на позов, що ґрунтується на кондикційному зобов'язанні, виникло після 12.01.2015 року у зв'язку з прийняттям рішення господарського суду Житомисрької області у справі № 2/5007120/11 про відмову позивачу в позові про визнання права власності на будівлю магазину. При цьому, доводи апелянта про визначення початкового моменту для перебігу позовної давності у спірних відносинах груднем 2007 року або ж навіть груднем 1998 року, не ґрунтуються на приписах ст.ст. 257 - 261 ЦК України, а тим більше, ст.76 ЦК УРСР, яким не були передбаченні положення щодо виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Враховуючи все вищевкладене в сукупності та зважаючи на те, що строк позовної давності позивачем не пропущено, місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 219 667,00 грн, тоді як в стягненні 53 491,00 грн. слід відмовити, оскільки їх заявлено безпідставно.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Житомирської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 сільської ради залишити без задоволення. Рішення господарського суду Житомирської області від 22.02.2017 року у справі №906/1286/15 - залишити без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Тимошенко О.М.

Суддя Бучинська Г.Б.