Рішення

від 26.06.2017 по справі 911/3045/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" червня 2017 р. Справа № 911/3045/16

За позовом Заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави

до відповідача 1 Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області

та відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю Боярські ковбаси

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - ВП НУБіП України Боярський коледж екології і природних ресурсів

про визнання недійсним договору оренди та зобов'язання повернути майно

Суддя Антонова В.М.

За участю представників сторін:

від процесуального позивача: Нестеренко Є.І. (посвідчення)

від відповідача 1: Котовський В.М. (за дов.)

від відповідача 2: Ричек В.Г. (за дов.)

від третьої особи: Полішко В.А. (за дов.)

У судовому засіданні 26 червня 2017 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні господарського суду Київської області на новому розгляді знаходиться справа №911/3045/16 за позовом Заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області та до Товариства з обмеженою відповідальністю Боярські ковбаси, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - ВП НУБіП України Боярський коледж екології і природних ресурсів про визнання недійсним договору оренди та зобов'язання повернути майно.

Рішенням господарського суду Київської області від 01.12.2016 (суддя Шевчук Н.Г.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.02.2017 (головуючий суддя Разіна Т.І., судді Яковлєв М.Л., Тищенко О.В.), у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.04.2017 у справі 911/3045/16 касаційну скаргу Заступника прокурора Київської області задоволено частково. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.02.2017 у справі № 911/3045/16 та рішення господарського суду Київської області від 01.12.2016 у даній справі скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Київської області.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.04.2017 розгляд справи передано на новий розгляд судді Антоновій В.М.

Ухвалою господарського суду Київської області від 03.05.2017 справу №911/3045/16 прийнято до свого провадження суддею Антоновою В.М. та призначено розгляд справи на 15.06.2017.

15.06.2017 через канцелярію господарського суду Київської області, до початку судового засідання, від представника відповідача-1 надійшли пояснення б/н та дати (вх. №12238/17), також від прокуратури надійшли пояснення №08-682вих17 від 14.06.2017 (вх. №12251/17).

У судове засідання 15.06.2017 представники учасників провадження з'явились.

15.06.2017 суд перейшов до розгляду спору по суті.

Представники відповідачів у судовому 15.06.2017 засіданні подали спільний відзив на позов б/н від 14.06.2017.

15.06.2017 представник відповідача-1 подав пояснення у справі.

Прокурор у справі 15.06.2017 подав клопотання б/н від 15.06.2017 (вх. №12290/17) про продовження строку розгляду спору. Подане клопотання судом задоволено.

Відповідно до частини 3 ст. 69 ГПК України, у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

15.06.2017 судом оголошено перерву до 26.06.2017.

У судове засідання 26.06.2017 року представники сторін та процесуальний позивач з'явились. Процесуальний позивач також дав усні пояснення та підтримав позовні вимоги, відповідачі протипозову заперечили, третя особа надала пояснення по суті спору.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення процесуального позивача та представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

29 серпня 2011 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області (далі - позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Боярські ковбаси" (далі - відповідач, орендар) (разом - сторони) було укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності № 1/11 (належним чином засвідчена копія договору міститься в матеріалах справи, по тексту - Договір) відповідно до п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуальне визначене майно - нежитлові приміщення їдальні (далі - майно) загальною площею 495,3кв.м, розміщене за адресою: м. Боярка, 2, сільгосптехнікум, що перебуває на балансі ВСП НАУ Боярський коледж екології та природних ресурсів, вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку на 23.03.2011 і становить за незалежною оцінкою 459 240,00 грн.

Відповідно до п. 1.2 Договору майно передається в оренду з метою виробництва ковбасних виробів.

Розділом 2 Договору передбачено, що орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний в Договору, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту прийому-передавання майна. Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником орендованого майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди.

Умовами п. 5.10 Договору встановлено, що орендар зобов'язаний в разі припинення або розірвання договору оренди, повернути орендодавцеві або підприємству/товариству орендоване майно в належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням його нормального фізичного зносу, та відшкодувати орендодавцеві збитки в разі погіршення стану або втрати (повної, часткової) орендованого майна з вини орендаря.

Відповідно до п. 7.1 Договору орендодавець зобов'язується передати орендарю в оренду майно згідно з цим договором за Актом прийому-передавання майна, який підписується одночасно з цим Договором.

Пунктом 10.1. Договору встановлено, що договір був укладений строком на 1 рік, що діє 29.08.2011 року по 28.08.2012 року включно.

Додатковою угодою № 2 від 29.08.2013 до договору сторони дійшли висновку про продовження терміну дії договору до 28.06.2016 р. включно.

Відповідно до п. 10.6.3 Договору, чинність договору припиняється внаслідок достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду.

Відповідно до акту приймання-передавання майна 29.08.2011 року майно було передане в оренду орендодавцем в платне тимчасове користування, а орендарем було прийняте в придатному для використання стані й без зауважень.

Процесуальний позивач наголошує на тому, що спірний договір підлягає визнанню його недійсним та повернення приміщення у зв'язку із порушенням відповідачем цільового використання об'єкту - нежитлові приміщення їдальні (далі - майно) загальною площею 495,3кв.м, розміщене за адресою: м. Боярка, 2, сільгосптехнікум, що перебуває на балансі ВСП НАУ Боярський коледж екології та природних ресурсів у зв'язку із тим, що відповідачем на зазначених об'єктах здійснювалось виробництвоковбасних виробів, що суперечить чинному законодавству.

Згідно із ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Скеровуючи справу № 911/3045/16 Вищий господарській суд України у постанові від 19.04.2017 року зазначив, що попередніми інстанціями не проаналізовано належним чином та у повній мірі не встановлено статус самого орендованого майна - частини Боярського коледжу екології і природних ресурсів, який є об'єктом державної власності та фінансується з державного бюджету, можливість використання якого, згідно вимог діючого законодавства - виключно для потреб навчально-виховного процесу, а відтак судам слід було перевірити зазначене та з'ясувати чи вказане не суперечить вимогам Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зіст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За ч. 1ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Тобто, згідно із положеннями чинного законодавства України, правовою підставою користування певним майном є відповідний договір оренди.

Відповідно дост. 3 Закону України "Про оренду державного майна" відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Частина 1 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначає, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

Нормами частини 1 ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Відповідно ч. 5 ст. 283 Господарського кодексу України визначає, законом може бути встановлено перелік державних та комунальних підприємств, цілісні майнові комплекси яких не можуть бути об'єктом оренди.

Відповідно до абз. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України Про оренду державного та комунального майна (в редакції, чинній на момент укладення Договору) не можуть бути об'єктами оренди, зокрема об'єкти державної власності, що мають загально державне значення і не підлягають приватизації відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України Про приватизацію державного майна .

Згідно ч. 2 ст. 5 Закону України Про приватизацію державного майна (в редакції чинній на момент укладення Договору) приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться, зокрема, об'єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансується з державного бюджету.

Як вже було встановлено судом, 29 серпня 2011 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Боярські ковбаси" було укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності № 1/11 відповідно до п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуальне визначене майно - нежитлові приміщення їдальні загальною площею 495,3кв.м, розміщене за адресою: м. Боярка, 2, сільгосптехнікум, що перебуває на балансі ВСП НАУ Боярський коледж екології та природних ресурсів, вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку на 23.03.2011 і становить за незалежною оцінкою 459 240,00 грн.

Відповідно до акту приймання-передавання майна 29.08.2011 року майно було передане в оренду орендодавцем в платне тимчасове користування, а орендарем було прийняте в придатному для використання стані й без зауважень.

Частиною ст. 18 Закону України Про освіту визначено, що навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Відповідно до статті 1 Закону України Про освіту вищими навчальними закладами є: університет, академія, інститут, коледж.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 28 Закону України Про вищу освіту коледж - галузевий вищий навчальний заклад або структурний підрозділ університету, академії чи інституту, що провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям ступенів молодшого бакалавра та/або бакалавра, проводить прикладні наукові дослідження. Коледж також має право здійснювати підготовку фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста.

Стаття 61 вказаного Закону зазначає, що додатковими джерелами фінансування навчальних закладів, заснованих у тому числі на комунальній власності, можуть бути доходи від надання в оренду приміщень, однак, оренда приміщень у них дозволяється лише у випадках, якщо об'єкт - оренди використовується за цільовим призначенням - для навчально-виховного процесу.

А відтак, ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" законодавець визначає обов'язкове використання об'єктів освіти у науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов'язаність з навчально-виховним процесом мети такого використання (в тому числі на умовах оренди).

Згідно статей 28, 29 вказаного Закону система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.

Структура освіти включає: дошкільну освіту, загальну середню освіту, позашкільну освіту, професійно-технічну освіту, вищу освіту, післядипломну освіту та самоосвіту.

ВП НУБіП України Боярський коледж екології і природних ресурсів , як вищий навчальний заклад належить до об'єктів освіти, і відповідно до ст. 63 Закону України Про освіту не може використовуватися не за призначенням.

У своїх запереченнях відповідачі зазначали, що оспорюваний договір відповідає державним санітарним правилам і нормам влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та, окрім того, відповідачі зазначають, що орендоване приміщення їдальні коледжу окремо виділене та має окремий вхід.

Водночас, процесуальним позивачем були подані пояснення, в яких останній зазначив, що відповідач 2 не є навчальним закладом, та не має ліцензії на здійснення освітньої діяльності, а тому, оскільки приміщення, яке передане в оренду є частиною будівлі навчального закладу, то може передавитися в оренду виключно для діяльності, пов'язаною з навчально-виховним процесом.

Як встановлено судом, відповідно до п. 1.2 Договору майно передається в оренду з метою виробництва ковбасних виробів, а отже, беручи до уваги той факт, що вказане передане в оренду державне нерухоме майно - нежитлові приміщення їдальні загальною площею 495,3кв.м, розміщене за адресою: м. Боярка, 2, сільгосптехнікум, що перебуває на балансі ВСП НАУ Боярський коледж екології та природних ресурсів, суд вбачає наявність про укладенні вказаного договору порушень вимог чинного законодавства.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ТОВ Боярські ковбаси займається наступними видами економічної діяльності: 10.11 Виробництво м'яса; 10.13 Виробництво м'ясних продуктів (основний); 46.32 Оптова торгівля м'ясом і м'ясними продуктами; 47.22 Роздрібна торгівля м'ясом і м'ясними продуктами в спеціалізованих магазинах; 68.10 Купівля та продаж власного нерухомого майна; 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель.

Так, незаконне надання в користування нежитлового приміщення ВП НУБіП України Боярський коледж екології і природних ресурсів площею 495,3 кв.м. за адресою: м. Боярка, 2, сільгосптехнікум для виробництва ковбасних виробів перешкоджає реалізації прав громадян України на доступну освіту, повну реалізацію здібностей, таланту, всебічного розвитку, що суперечить інтересам держави у сфері освіти.

Аналогічну правову позицію щодо неможливості передання в оренду будь-якого приміщення навчального закладу не для освітніх цілей викладено у постановах Вищого господарського суду України від 17.07.2014 у справі № 923/591/14 та від 19.08.2015 у справі № 911/5455/14.

Окрім того, правову позицію щодо незаконної оренди нерухомого майна вищого навчального закладу викладено у постанові Вищого господарського суду України від 27.07.2016 у справі 910/18350/15.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013р. визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

За приписами ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписи п.п. 5, 7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06.11.2009 р. передбачають, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Отже, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

За приписом ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Нормами ст.236 Цивільного кодексу України передбачено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

За змістом постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009р. відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання правочину недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення"рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За приписами ст. ст. 33,34Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дійшов висновку про те, що укладений договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності № 1/11 від 29.08.2011 року, не відповідає законодавству, а отже, про наявність підстав для визнання вказаного договору недійсним та в порядку ст. 216 Цивільного кодексу України зобов'язання відповідача повернути нерухоме майно позивачу.

Таким чином, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 2756,00 грн. відповідно до положеньстатті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються порівну на відповідачів.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності № 1/11 від 29.08.2011 року, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області (01032, м.Київ, ВУЛИЦЯ СИМОНА ПЕТЛЮРИ, будинок 15, ідентифікаційний код 19028107) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Боярські ковбаси"(вул. Садова, З-А, с. Новосілки, Києво-Святошинський район, Київська область, 03027, ідентифікаційний код 37228816).

3. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю Боярські ковбаси (вул. Садова, З-А, с. Новосілки, Києво-Святошинський район, Київська область, 03027, ідентифікаційний код 37228816) звільнити та повернути передане в оренду згідно договору № 1/11 від 29.08.2011 частину нежитлового приміщення площею 495,3 кв.м. Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Київській області(01133, м. Київ, вул. С. Петлюри, 15, ідентифікаційний код 19028107) та балансоутримувачу ВП НУБіП України Боярський коледж екології і природних ресурсів (08152, Київська обл., Києво-Святошинський район, місто Боярка, ідентифікаційний код 33295449).

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Боярські ковбаси"(вул. Садова, З-А, с. Новосілки, Києво-Святошинський район, Київська область, 03027, ідентифікаційний код 37228816) на користь Прокуратури Київської області (01601, м.Київ, БУЛЬВАР ЛЕСІ УКРАЇНКИ, будинок 27/2 ідентифікаційний код 02909996) витрати по сплаті судового збору в розмірі 4133,30 грн. (чотири тисячі сто тридцять три грн 30 коп.)

5. Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області (01133, м. Київ, вул. С. Петлюри, 15, ідентифікаційний код 19028107) на користь Прокуратури Київської області (01601, м.Київ, БУЛЬВАР ЛЕСІ УКРАЇНКИ, будинок 27/2 ідентифікаційний код 02909996) витрати по сплаті судового збору в розмірі 4133,30 грн. (чотири тисячі сто тридцять три грн 30 коп.)

6. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено: 11.07.2017

Суддя В.М. Антонова