Постанова

від 20.07.2017 по справі 906/91/16

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

20 липня 2017 року Справа № 906/91/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Саврій В.А.

судді Мамченко Ю.А. ,

судді Дужич С.П.

при секретарі судового засідання Левчук І.О.

розглянувши апеляційну скаргу відповідача-2 - товариства з обмеженою відповідальністю "Житомир Будделюкс" на рішення господарського суду Житомирської області від 16.03.2017р. у справі №906/91/16 (суддя Машевська О.П.)

за позовом Житомирської міської ради

до: 1. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомир Будделюкс",

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - фізичних осіб - підприємців: ОСОБА_2 та ОСОБА_3,

про визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі автостоянки загальною площею 18,10 кв.м. від 28.12.2012р.

за участю представників:

позивача - не з'явився;

відповідача-1 - ОСОБА_1 (серія паспорта НОМЕР_2 від 17.02.1999р.);

відповідача-2 - не з"явився;

третьої особи - фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 - представник ОСОБА_4 (довіреність б/н від 18.07.2017р.);

третьої особи - фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 - не з'явився;

ВСТАНОВИВ :

В лютому 2016 року Житомирська міська рада звернулась до господарського суду Житомирської області з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 та товариства з обмеженою відповідальністю "Житомир Будделюкс" про визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі автостоянки літ."А", цегла, загальною площею 18 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, укладеного 28.12.2012р. та посвідченого приватним нотаріусом Житомирського нотаріального округу Ковалевським А.В., зареєстрованого в реєстрі за №16344.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 04.08.2016р. у позові відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.11.2016р. рішення господарського суду Житомирської області від 04.08.2016р. залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.12.2016р. судові акти першої та апеляційної інстанції скасовано, а справу №906/91/16 направлено на новий розгляд до господарського суду Житомирської області з наступних підстав:

- місцевий господарський суд, всупереч ст.43 ГПК України, не з'ясував, чи існували правові підстави для укладання ФОП ОСОБА_1 спірного договору купівлі-продажу 28.12.2012р.;

- апеляційна інстанція не надала оцінки твердженням позивача, викладеним в апеляційній скарзі про те, що рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 04.12.2012р. не існувало, оскільки в цій справі рішенням апеляційного суду Житомирської області від 11.03.2014р. було скасовано рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 04.01.2013р. в частині визнання за фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 права власності на будівлю автостоянки, що розташована в АДРЕСА_2, та складається із будинку охорони (літ.А); металевих воріт, площею 10,8 кв.м., огорожі на основі залізобетонних плит площею 379,6 кв.м.; асфальтованого дворового покриття, площею 1589 кв.м.; бетонного маслозбірника, об'ємом 4 куб.м., та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

За результатами нового розгляду справи №906/91/16 господарським судом Житомирської області прийнято рішення від 16.03.2017р., яким задоволено позов Житомирської міської ради до відповідача-1 - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та до відповідача-2 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомир Будделюкс", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - фізичних осіб - підприємців: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі автостоянки загальною площею 18,10 кв.м. від 28.12.2012р. Визнано недійсним договір купівлі-продажу будівлі автостоянки літ."А", цегла, загальною площею 18 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, укладений 28.12.2012р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (10008, АДРЕСА_1, реєстраційний номер платника податків НОМЕР_1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Житомир Будделюкс" (12403, Житомирська область, Житомирський район, село Глибочиця, вул.Польова, будинок 3, код ЄДРПОУ 34658709), посвідчений приватним нотаріусом Житомирського нотаріального округу Ковалевським А.В., зареєстрований в реєстрі за №16344.

Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та з Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомир Будделюкс" на користь Житомирської міської ради по 689,00 грн. судового збору за подання позову, по 344,50 грн. судового збору за заяву про забезпечення позову, та по 826,80 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги відповідають чинному законодавству і фактичним обставинам справи, підтверджені належними доказами (т.3, арк.справи 147-153).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю Житомир Будделюкс звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (т.3, арк.справи 147-153).

В скарзі апелянт, зокрема зазначає, що цілий ряд обставин встановлено рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 27.10.2014р. у справі №296/3479/14-ц, в межах якої ОСОБА_1 зазначав підстави позову, абсолютно ідентичні до тих, які зазначає Житомирська міська рада у справі №906/91/16, а також просив застосувати наслідки недійсності договору. Тому, апелянт просив суд звернути увагу на встановлені зазначеним рішенням преюдиціальні обставини.

Апелянт також вважає помилковими висновки суду щодо неіснування рішення суду, поданого ФОП ОСОБА_1 державному реєстратору. Так, станом і на сьогодні, рішення суду у справі №2-2256/12 із вказаною датою винесення - 04.12.2012р. є наявним в Єдиному державному реєстрі судових рішень з подальшими ухвалами про виправлення описки в даті винесення.

Спростовуючи твердження суду та позивача щодо помилкової, на їх думку, класифікації об'єкту, щодо якого укладено оспорюваний правочин, як нерухомого, апелянт просить суд звернути увагу на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 13.11.2013р. в справі №806/6923/13-а за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Житомир Будделюкс до заступника начальника Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Житомирській області Сероветніка Василя Григорійовича про скасування постанов №90/6-10 та 91/6-10 від 20.09.2013р., встановлено II категорію складності об'єкта будівництва. Встановлення зазначеної обставини повторюється в подальшому в ухвалі Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2014р. у справі №806/6923/13-а та ухвалі ВАСУ від 16.09.2015р. у справі №К/800/8629/14.

Окрім цього, ухвалою господарського суду Житомирської області від 26.11.2013р. у справі №18/5007/775/12 встановлено правомірність переходу права власності на автостоянку до товариства з обмеженою відповідальністю Житомир Будделюкс . Судом в оскаржуваному рішенні повністю проігноровано наявність преюдиціальних обставин, а оскаржуване рішення винесено без їх врахування.

Також апелянт звертає увагу, що ухвалою суду від 23.02.2017р. у даній справі судом продовжено строк вирішення справи до 20.03.2017р. Цією ж ухвалою суд зобов'язав відповідачів надати в засідання суду договір від 24.12.2014р. про розірвання договору купівлі-продажу та докази сплати земельного податку за період 2013-2016 років та поточного 2017р. Засідання суд призначив на 16.03.2017р. Представником до початку судового засідання подано клопотання про перенесення розгляду справи з огляду на складність виконання завдань, поставлених тим же судом (зокрема - дістати документи, які не належать скаржнику та докази оплати платежів, які частину яких здійснено не скаржником). Не зважаючи на існування можливості перенесення розгляду справи з огляду на продовження строку вирішення до 20.03.2017р. - судом клопотання відхилено та винесено оскаржуване рішення без доказів, що їх витребовував суд, та, відповідно - без надання права подати ці докази. Зауважує, що витребувані судом докази обов'язково будуть надані, а нове рішення у справі буде винесене з їх врахуванням.

На підставі викладеного скаржник просить суд скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 16.03.2017р. у справі №906/91/16 та винести нове про відмову в задоволенні позову.

Ухвалою суду від 06.04.2017р. (гол.суддя Саврій В.А., суддя Мамченко Ю.А., суддя Дужич С.П.) апеляційну скаргу Житомирської міської ради прийнято до провадження, розгляд скарги призначено на "03" травня 2017р. о 14:30 год.

Згідно протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 03.05.2017р., у зв'язку із перебуванням у відпустці судді Мамченко Ю.А., у справі №906/91/16 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Саврій В.А., суддя Тимошенко О.М., суддя Дужич С.П.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 03.05.2017р. дану справу було прийнято до провадження колегією суддів у новому складі.

03.05.2017р. на адресу суду від Житомирської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу (т.3, арк.справи 185-188).

У відзиві позивач, зокрема зазначає, що державній реєстрації підлягало право власності тільки на ті об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.

Звертає увагу, що рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 11 березня 2014р. у цивільній справі №2-2256/12, ФОП ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів того, що будівля автостоянки була прийнята в експлуатацію. Такі докази не подано ФОП ОСОБА_1 і в даній справі.

Щодо рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 27.10.2014р. у цивільній справі №296/3479/14-ц, яким серед іншого визнано право власності ФОП ОСОБА_1 на будівлю автостоянки за адресою АДРЕСА_2, позивач вважає, що дане рішення не спростовує висновків зроблених Апеляційним судом Житомирської області у рішенні від 11.03.2014р. у справі №2-2256/12 щодо відсутності у ОСОБА_1 доказів введення в експлуатацію будівлі автостоянки, а також відсутність згоди Житомирської міської ради як власника земельної ділянки на будівництво спірного нерухомого майна.

Таким чином, Корольовський районний суд м.Житомира міг визнати право власності на самочинне будівництво тільки за умови надання земельної ділянки особі, що здійснила самочинне будівництво, у встановленому порядку, зокрема, у випадку укладення договору оренди, іншого цивільно-правового договору, що давав право забудови земельної ділянки, а також доказів закінчення будівництва та введення будівлі у експлуатацію.

Аналіз норм ч.3 ст.376 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно могло бути визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки забудовнику власником земельної ділянки. Зазначена умова була єдиною для визнання права власності на об'єкт нерухомості за такою особою як станом на 04.12.12р., так і станом 21.12.12р. (правова позиція ВСУ від 28.01.2015р. у цивільній справі №6-225цс15, № в реєстрі судових рішень 42862039).

Проте, Житомирська міська рада не надавала ФОП ОСОБА_1 ділянки під збудоване нерухоме майно автостоянки, жодних цивільно-правових угод із ОСОБА_1 станом на 04.12.12 р., 21.12.12р., які б надавали право забудови земельної ділянки, не укладала.

Житомирська міська рада вважає, що оскільки підставою реєстрації права власності на будівлю автостоянки за адресою АДРЕСА_2 стало рішення Житомирського районного суду у справі №2-2256/12, ухвалене нібито 04.12.2012р., та яке в подальшому скасоване рішенням Апеляційного суду Житомирської області, а також враховуючи обставину самочинності будівництва цієї автостоянки, то договір купівлі-продажу від 28.12.2012р., укладений з метою відчуження даного нерухомого майна, є недійсним з підстави ч.1 ст.203 ЦК України.

З огляду на викладене, Житомирська міська рада просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити судове рішення господарського суду Житомирської області від 16.03.17р. у справі №906/91/16 у силі.

У судовому засіданні апеляційної інстанції 03.05.2017р. представник відповідача-2 та відповідач-1 - фізична особа - підприємець ОСОБА_1 підтримали доводи апеляційної скарги та надали пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважають рішення господарського суду Житомирської області від 16.03.2017р. незаконним та необґрунтованим, у зв'язку з чим просили його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Представник позивача заперечила проти доводів апеляційної скарги та надала пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважає, що рішення господарського суду Житомирської області від 16.03.2017р. є законним та обґрунтованим, таким, що прийняте з дотриманням норм чинного законодавства, а тому просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 03.05.2017р. відкладено розгляд справи на 21.06.2017р. о 14:50 год.

Згідно протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 20.06.2017р., у зв'язку із перебуванням у відрядженні судді Тимошенко О.М., у справі №906/91/16 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Саврій В.А., суддя Мамченко Ю.А., суддя Дужич С.П.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду 21.06.2017р. дану справу було прийнято до провадження колегією суддів у новому складі.

У судовому засіданні 21.06.2017р. відповідач-1 - Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги та надав пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважає рішення господарського суду Житомирської області від 16.03.2017р. незаконним та необґрунтованим, у зв'язку з чим просив його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Представник позивача заперечила проти доводів апеляційної скарги та надала пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважає, що рішення господарського суду Житомирської області від 16.03.2017р. є законним та обґрунтованим, таким, що прийняте з дотриманням норм чинного законодавства, а тому просила залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 21.06.2017р. відкладено розгляд справи на 20.07.2017р. о 12:00 год. Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Житомир Будделюкс" до наступного судового засідання надати суду копію рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 27.10.2014р. у цивільній справі №296/3479/14-ц за позовом ОСОБА_3 до ТОВ "Житомир Будделюкс" про визнання права власності в порядку задоволення вимог іпотекодержателя, та за зустрічним позовом ТОВ "Житомир Будделюкс" до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно та позовом ОСОБА_1 до ТОВ Житомир Будделюкс про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

20.07.2017р. представник ФОП ОСОБА_2 надав суду письмовий відзив, в якому, погоджуючись з доводами апеляційної скарги, просив скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 16.03.2017р. у справі №906/91/16 та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Житомир Будделюкс" та фізична особа - підприємець ОСОБА_3 не забезпечили явку своїх представників у судове засідання апеляційної інстанції 20.07.2017р., причини неявки не повідомили, хоч про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку.

Позивач також не забезпечив явку свого представника судове засідання 20.07.2017р., надіслав клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№21256/17 від 20.07.2017р.).

В клопотанні позивач, посилаючись на занятість представника Житомирської міської ради, якому доручено супровід справи №906/91/16, 20.07.2017р. у розгляді справи №296/4938/17, що призначена на 9-30 год., а також занятість у справі №296/2419/17, розгляд якої призначений на 20.07.2017р. об 11-00 годині та неможливістю направити іншого представника у судове засідання, просить розгляд справи відкласти.

Також повідомляє, що Житомирською міською радою подано апеляційну скаргу на рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 27.10.2014р. у справі №296/3479/14-ц, що підтверджується копією апеляційної скарги від 20.07.2017р. б/н. Відповідно до статті 223 Цивільного процесуального кодексу України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Таким чином, рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 27.10.2014р. у справі №296/3479/14-ц не набрало законної сили, а тому не може вважатися таким, що встановило преюдиційні обставини для справи №906/91/16.

Щодо даного клопотання колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду №18 від 26 грудня 2011 року, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Звернення позивача з апеляційною скаргою на рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 27.10.2014р. у справі №296/3479/14-ц не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Враховуючи те, що судовий розгляд справи неодноразово відкладався, а також враховуючи участь представника позивача в судових засіданнях від 03.05.2017р., 21.06.2017р., 13.07.2017р., наявність в матеріалах справи письмового відзиву позивача з висловленням правової позиції по справі, колегія суддів, з метою дотримання вимог ст.102 ГПК України, дійшла висновку про те, що матеріали справи дозволяють розглянути апеляційну скаргу по суті без участі зазначених представників, а відтак, колегія суддів відмовляє в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи та розглядає справу за наявними у справі матеріалами.

У судовому засіданні 20.07.2017р., на виконання вимог ухвали суду від 13.07.2017р., представник фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 надав копію рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 27.10.2014р. у цивільній справі №296/3479/14-ц за позовом ОСОБА_3 до ТОВ "Житомир Будделюкс" про визнання права власності в порядку задоволення вимог іпотекодержателя, та за зустрічним позовом ТОВ "Житомир Будделюкс" до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно та позовом ОСОБА_1 до ТОВ Житомир Будделюкс про визнання недійсним договору купівлі-продажу, який долучено судом до матеріалів справи.

У судовому засіданні апеляційної інстанції 20.07.2017р. представник фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги та надав додаткові пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважає рішення господарського суду Житомирської області від 16.03.2017р. незаконним та необґрунтованим, у зв'язку з чим просив його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Відповідач-1 - Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 підтримав позицію представника третьої особи фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 в повному обсязі.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

15 вересня 1997 року між виконавчим комітетом Житомирської міської ради та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), відповідно до п.1.1., якого, виконком передає у тимчасове користування земельну ділянку площею 0,1637га на підставі рішення №470 від 28.08.1997 р. "Про передачу права тимчасового користування земельною ділянкою на умовах оренди по АДРЕСА_2 підприємцю ОСОБА_1

Пунктом 1.2. сторони погодили, що земельна ділянка надається в тимчасове користування на умовах оренди строком на 10 років для розміщення автомобільної стоянки.

Відповідно до п.3.2.2. договору, землекористувач зобов'язаний використовувати земельну ділянку тільки за цільовим призначенням, а розпочати будівництво об'єктів на орендованій земельній ділянці вправі тільки після розробки та погодження проектно-кошторисної документації у встановленому порядку.

У розділі 5 договору "Особливі умови" сторони погодили, що об'єкти, збудовані землекористувачем на орендованій земельній ділянці, є власністю землекористувача і використовуються останнім самостійно. Після закінчення строку дії договору, якщо землекористувач не бажає його продовження, будівлі та споруди, в тому числі незавершені будівництвом, переходять безкоштовно в комунальну власність міста.

Договір набув чинності з моменту його реєстрації.

Договір зареєстровано в книзі договорів на право тимчасового користування землею 18 вересня 1997 року за №74 виконавчим комітетом Житомирської міської ради.

05.01.2007р. фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до виконавчого комітету Житомирської міської ради з заявою №1 про надання дозволу на продовження оренди земельної ділянки.

Листом №25/С-98 від 02.02.2007р. виконавчий комітет Житомирської міської ради повідомив, що лист позивача розглянуто та для подальшого продовження дії договору запропоновано виконати певні роботи, а також - повідомив визначену підрядну організацію, яка має ліцензію на виконання робіт землевпорядного та землеоціночного характеру.

30.04.2009р. фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до комунального підприємства "Житомирський міський центр земельних відносин" для виконання проектних робіт для оформлення (продовження дії) договору оренди. Комунальним підприємством, на підставі укладеного 12.05.2009р. договору із замовником, була виготовлена технічна документація із землеустрою.

28.09.2009р. Управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища направило фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 і управлінню регулювання земельних відносин міської ради висновок №04/09 щодо використання земельної ділянки, наявних містобудівних обмежень та умов, які мають враховуватись при затвердженні технічної документації із землеустрою. У висновку зверталась увага на містобудівні обмеження та умови землекористування для даної земельної ділянки і зазначалось, що питання прийняття рішення про передачу конкретної земельної ділянки на термін землекористування належить до компетенції Житомирської міської ради.

03.03.2011р. Житомирська міська рада прийняла рішення №80, відповідно до якого відмовлено фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 у поновленні договору оренди земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 у зв'язку із закінченням терміну дії договору оренди та розробленням плану детального планування даної території, а також рекомендовано орендарю звільнити земельну ділянку та повернути до земель міської ради у стані, придатному для використання.

Не погодившись із прийнятим рішенням фізична особа-підприємець ОСОБА_1 оскаржив його до господарського суду Житомирської області. Просив суд: скасувати рішення Житомирської міської ради №80 від 03.03.2011р. про відмову в поновленні договору оренди земельної ділянки по АДРЕСА_2 та вважати договір від 15.09.1997р. продовженим (поновленим) на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 24.11.2011р. по справі №9/5007/106/11 в задоволенні позову відмовлено. Вказане рішення залишене без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 21.02.2012р. та постановою Вищого господарського суду України від 22.05.2012р.

В подальшому фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся із позовною заявою про зобов'язання поновити договір від 15.09.1997р. на право тимчасового користування землею загальною площею 0,1637га строком на 10 років для розміщення автомобільної стоянки за адресою: АДРЕСА_2, укладений між ним та Виконавчим комітетом Житомирської міської ради, з посиланням на ст.33 Закону України "Про оренду землі". За цим позовом було порушено провадження у справі №18/5007/775/12.

Прокурором м.Житомира у справі №18/5007/775/12 була подана зустрічна позовна заява, у якій прокурор посилався на рішення 3 сесії 6 скликання Житомирської міської ради від 03.03.2011р. №80, яким відмовлено фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 у поновленні договору оренди земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2 у зв'язку з закінченням терміну дії договору оренди, законність якого підтверджена судовими рішеннями у справі №9/5007/106/11. На підставі викладеного, прокурор просив господарський суд зобов'язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 повернути Житомирській міській раді земельну ділянку площею 0,1637га по АДРЕСА_2. Ухвалою від 20.07.2012р. зустрічна позовна заява прокурора була прийнята господарським судом Житомирської області для спільного розгляду із первісним позовом,

Рішенням господарського суду Житомирської області від 03.09.2012р. у справі №18/5007/775/12 в задоволенні первісного позову ФОП ОСОБА_1 було відмовлено, а зустрічний позов прокурора задоволено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 05.12.2012р. рішення суду першої інстанції було скасовано. Прийнято нове рішення, яким в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.02.2013р. у справі №18/5007/775/12 скасовано постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 05.12.2012р. та залишено в силі рішення господарського суду Житомирської області від 03.09.2012р. в частині задоволеного зустрічного позову прокурора, яким зобов'язано Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 повернути Житомирській міській раді земельну ділянку площею 0,1637га по АДРЕСА_2. у стані, придатному для використання.

27.02.2013р. на примусове виконання рішення господарського суду Житомирської області від 03.09.2012р. та постанови Вищого господарського суду України від 11.02.2013р. у справі №18/5007/775/12 видано наказ, згідно якого фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 зобов'язано повернути Житомирській міській раді земельну ділянку площею 0,0637 га по АДРЕСА_2 у стані, придатному для використання.

Однак, в подальшому фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Житомирської області із заявою про визнання судового наказу про повернення земельної ділянки таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з тим, що землею не користується та не є власником нерухомого майна на цій земельній ділянці, оскільки договір оренди земельної ділянки закінчився, а нерухоме майно продано 28.12.2012р. ТОВ "Житомир Будделюкс".

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 26.11.2013р. (вступила в законну силу) задоволено заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та визнано наказ господарського суду від 27.02.2013р. у справ №18/5007/775/12 таким, що не підлягає виконанню.

Рішенням Житомирського районного суду від 04.12.2012р. у цивільній справі №2-2256/12 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_7 про визнання права власності на майно задоволено частково. Визнано за ФОП ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно по АДРЕСА_2. В решті позовних вимог ФОП ОСОБА_1 відмовлено (т.1, арк.справи 228, 229).

Водночас, фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 рішення Житомирського районного суду з датою його прийняття 04.12.2012р. у цивільній справі №2-2256/12 було подано 21.12.2012р. до Житомирського обласного міжміського бюро технічної інвентаризації щодо реєстрації права власності на будівлю автостоянки, та на підставі якого 21.12.2012р. органом державної реєстрації прав було проведено державну реєстрацію права приватної власності фізичної особи ОСОБА_1 на будівлю автостоянки за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 18,10 кв.м, з присвоєнням реєстраційного номеру майна 38742935. Технічний опис майна: об'єкт, який є окремо розташованим нерухомим майном, складається з будівлі автостоянки з огорожею асфальтобетонним дворовим покриттям та маслозбірником , про що в книзі 183 здійснено запис за № 878 (т.1, арк.справи 26, т.2 арк.справи 133).

На підставі вчинених 21.12.2012р. реєстраційних дій щодо виникнення права приватної власності на будівлю автостоянки за адресою: АДРЕСА_2, фізичною особою ОСОБА_1 28.12.2012р. укладено з TOB "Житомир Будделюкс" договір купівлі-продажу будівлі автостоянки літ."А", цегла, загальною площею 18,10 кв.м., розташованої за адресою АДРЕСА_2, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського нотаріального округу Ковалевським A.B. та зареєстрований цього ж дня в реєстрі за №16344 за ТОВ "Житомир Будделюкс" (т.1, арк.справи 23, 24).

В пункті 1.2. договору купівлі-продажу від 28.12.2012р. обумовлено, що вказаний об'єкт нерухомого майна належить продавцю, ОСОБА_1, на підставі рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 04 грудня 2012 року по справі №2-2256/12, що вступило в законну силу 15 грудня 2012 року; право власності зареєстроване за продавцем 21 грудня 2012 року Комунальним підприємством "Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації" Житомирської обласної ради за реєстраційним номером 38742935, номер запису в книзі 183.

Згідно п.1.3. договору купівлі-продажу від 28.12.2012р., відчужуваний об'єкт нерухомого майна розташований на земельній ділянці, кадастровий номер НОМЕР_3. Згідно довідки із земельно-облікових даних щодо реєстрації прав на земельну ділянку та обмежень (обтяжень) у її використанні, виданої 25 грудня 2012 року Управлінням Держземагентства у Житомирському районі Житомирської області за №19/2, відомості щодо реєстрації за продавцем права власності на земельну ділянку, на якій розташований відчужуваний об'єкт нерухомого майна, відсутні.

За умовами п.2.2. договору купівлі-продажу від 28.12.2012р. сторони засвідчили, що розрахунок за цим договором здійснений повністю до підписання договору.

Договір купівлі-продажу від 28.12.2012р. зареєстровано в Державному реєстрі правочинів 28.12.2012р., посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Ковалевським А.В. за номером у реєстрі нотаріальних дій 16344 (арк.справи 57).

В подальшому, ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 18.02.2013р. виправлено описку в рішенні Житомирського районного суду Житомирської області від 04.01.2013р. по справі №2-2256/12; датою винесення рішення суду зазначено 04.01.2013р. замість 04.12.2012р.

11.03.2014р. Апеляційний суд Житомирської області скасував рішення Житомирського районного суду Житомирської області у цивільній справі №2-2256/12, вказавши дату його прийняття "04.01.2013р.", яку виправлено ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 18.02.2013р. замість "04.12.2012р.".

23.02.2016р. Приватний нотаріус Ковалевський А.В. у своєму листі за №08/01-16, повідомив, що оригінали документів вилучено із справи 31.10.2013р. старшим слідчим СВ Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області Кононко Р.В. на виконання ухвали слідчого судді Богунського райсуду м.Житомира Корицької В.О. по справі №295/17299/13-к категорія 1-кс/295/7078/13 від 29.10.2013р. (т.1, арк.справи 53, 84-85,).

Головне управління національної поліції в Житомирській області повідомило про те, що працівниками Корольовського РВ до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості за фактом не виконання рішення Вищого господарського суду України, з визначеною правовою кваліфікацією учиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України. На даний час по кримінальному провадженню №12013060040002538 від 25.09.2013р. триває досудове розслідування та проводяться слідчі (розшукові) дії (т.1, арк.справи 172, 184, 185).

Крім цього, на підставі ухвали слідчого судді Корольовського районного суду м.Житомира від 21.08.2014р. у справі №296/7447/14-к у Житомирського районного суду Житомирської області вилучено цивільну справу №2-2256/12 працівниками слідчого відділу прокуратури Житомирської області (т.2, арк.справа 149-151).

Житомирська міська рада звертаючись з позовом про визнання недійсним договору купівлі - продажу будівлі автостоянки загальною площею 18,10 кв.м. від 28.12.2012р. стверджувала, що ФОП ОСОБА_1 зазначене майно набуте незаконно та є самочинним будівництвом, що на момент вчинення договору купівлі-продажу 28 грудня 2012р. він не мав необхідного обсягу прав для відчуження майна, оскільки рішення Житомирського районного суду Житомирської області не існувало, а вказаний договір суперечить нормам цивільного законодавства.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзивів, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з посиланням на обставини, встановлені рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 11 березня 2014р. у цивільній справі №2-2256/12, зокрема, дійшов до наступних висновків:

- ФОП ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів того, що будівля автостоянки була прийнята в експлуатацію. За відсутності факту прийняття в експлуатацію у встановленому порядку будівлі автостоянки, відповідачу не могло бути видане свідоцтво про право власності на підставі ст.ст.18 та 19 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень ;

- рішення суду, що набрало законної сили станом на 21.12.12р., на підставі якого фізична особа ОСОБА_1 набув право власності на будівлю автостоянки у складі будинку охорони (літ.А); металевих воріт, площею 10,8 кв.м., огорожі на основі залізобетонних плит площею 379, 6 кв.м.; асфальтованого дворового покриття, площею 1589 кв.м.; бетонного маслозбірника, об'ємом 4 куб.м., не існувало;

- ФОП ОСОБА_1 знав про те, що з позовом до Житомирського районного суду про визнання права власності на вище наведені об'єкти звернувся лише 21.12.12р., а тому рішення суду про задоволення позову не могло бути прийнятим судом 04.12.12р. та вступити в законну силу 15.12.12р., тобто, раніше за дату звернення з позовом до суду. Однак, попри це, ОСОБА_1 свідомо звернувся 21.12.12р. із заявою та з копією цього рішення суду до державного реєстратора для реєстрації факту виникнення права власності на вище наведені об'єкти. Житомирська міська рада, як власник земельної ділянки, заперечувала проти надання фізичній особі ОСОБА_1 у користування на праві оренди земельної ділянки по АДРЕСА_2 площею 0,1637 га, на якій розміщені вище наведені об'єкти в судовому порядку (рішення судів у господарських справах №9/5007/106/11 та №18/5007/775/12 ), і про ці обставини відповідачу -1 було достовірно відомо;

- за загальним правилом, закріпленим у частині другій статті 376 ЦК України (у редакції, чинній на 21.12.12р.), особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набувала права власності на нього. Судом встановлено, що відповідач -1 набув право власності на будівлю автостоянки по АДРЕСА_2 в спосіб, який за формальними ознаками мав вигляд законного: юридичне оформлення права власності відповідача-1 на нерухоме майно стало можливим у результаті подання 21.12.12р. державному реєстратору копії рішення Житомирського районного суду прийнятого начебто 04.12.12р. начебто у цивільній справі №2-2256/12, та яке начебто вступило в законну силу 15.12.12р., тоді як такого юридично достовірного факту не існувало. В подальшому вже як рішення суду від 04.01.13р. у цивільній справі №2-2256/12, було скасовано в апеляційному порядку. Суд установив, що оспорюваний договір укладено з боку сторони - продавця, який знав про незаконність набуття ним права власності на предмет продажу, а тому договір є недійсним з підстави ч.1 ст. 203 ЦК України.

Колегія суддів не погоджується з зазначеними висновками господарського суду Житомирської області, з огляду на наступне.

В силу пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст.ст.627-629 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як встановлено 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що: підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З огляду на зазначені положення чинного законодавства, колегія суддів зауважує, що укладаючи договір купівлі-продажу від 28.12.2012р. сторони погодили, що ОСОБА_1 передав у власність (продав), а Товариство з обмеженою відповідальністю "Житомир Будделюкс" прийняло у власність (купило) будівлю автостоянки (далі в тексті - "об'єкт нерухомого майна"), літ."А", цегла, загальною площею 18,10 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_2 та сплатило за нього грошову суму, визначену у п.2.1. цього договору. Зазначений об'єкт нерухомого майна складається з будинку охорони з огорожею та асфальтобетонним покриттям з маслозабірником (т.1, арк.справи 54, 55). Як зазначено в пункті 1.2. договору, вказаний об'єкт нерухомого майна належить продавцю, ОСОБА_1, на підставі рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 04 грудня 2012 року по справі №2-2256/12, що вступило в законну силу 15 грудня 2012 року. В свою чергу, право власності зареєстроване за продавцем 21 грудня 2012 року Комунальним підприємством "Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації" Житомирської обласної ради за реєстраційним номером 38742935, номер запису в книзі 183. В пункті 1.3. договору зафіксовано, що відчужуваний об'єкт нерухомого майна розташований на земельній ділянці, кадастровий номер НОМЕР_4. Згідно Довідки із земельно-облікових даних щодо реєстрації прав на земельну ділянку та обмежень (обтяжень) у її використанні, виданої 25 грудня 2012 року Управлінням Держземагентства у Житомирському районі Житомирської області за №19/2, відомості щодо реєстрації за продавцем права власності на земельну ділянку, на якій розташований відчужуваний об'єкт нерухомого майна, відсутні. В п.2.2. договору сторони засвідчили, що розрахунок за цим договором здійснений повністю до підписання договору.

Скасовуючи рішення господарського суду Житомирської області від 04.08.2016р. та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.11.2016р. у даній справі, Вищий господарський суд України у постанові від 26.12.2016р. надав наступні обов'язкові вказівки: з"ясувати, чи існували правові підстави для укладення ФОП ОСОБА_1 спірного договору купівлі-продажу від 28.12.2012р.; надати оцінку твердженням позивача, про те, що рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 04.12.2012р. не існувало, оскільки у цій справі рішенням апеляційного суду Житомирської області від 11.03.2014р. було скасовано рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 04.01.2013р. в частині визнання за суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 права власності на будівлю автостоянки, що розташована в АДРЕСА_2, та складається із будинку охорони (літ. А); металевих воріт, площею 10.8 кв.м, огорожі на основі залізобетонних плит, площею 379,6 кв.м; асфальтового дворового покриття, площею 1589 кв.м; бетонного маслозбірника, об'ємом 4 куб.м, та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч.4 ст.35 Господарського процесуального кодексу України, рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Колегія суддів, на виконання положень ст.35 ГПК України, приймає до уваги наступні преюдиціальні обставини, встановлені рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 27.10.2014р. у справі №296/3479/14-ц, що набрало законної сили та є чинним відповідно до положень ч.1 ст.223, ч.1 ст.294 ЦПК України:

Враховуючи висновок судової будівельно-технічної експертизи №570/08.14 від 25.07.2014р., де об'єктом дослідження є будівля автостоянки, суд дійшов до висновку про те, що автостоянка, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, та складається з будинку охорони (літера А згідно з планом) залізобетонного площею 48 кв.м., воріт металевих площею 10,8 кв.м., огорожі на основі залізобетонних плит, площею 379,6 кв.м., асфальтного дворового покриття площею 1598 кв.м, та маслозбірника бетонного об'ємом 4 м.куб, є нерухомим майновим комплексом, загалом відповідає вимогам державних будівельних норм, не відноситься до категорії самочинного будівництва та є готовою до експлуатації.

Таким чином, враховуючи висновок судової будівельно-технічної експертизи №570/08.14 від 25.07.2014р., предмет договору купівлі-продажу - нерухоме майно, створене особою, яка мала на це відповідні правові підстави та є готовим до експлуатації (закінченим будівництвом), а відтак, суд вважає власником предмету продажу до моменту здійснення продажу ОСОБА_1

Рішенням Житомирського районного суду від 04.01.2013р. у справі №2-2256/12 було визнано право власності за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 на будівлю автостоянки, яка розташована в АДРЕСА_2, на земельній ділянці комерційного призначення, кадастровий номер: НОМЕР_4 та складається з будинку охорони (літера А згідно з планом) залізобетонного площею 48 кв. м., воріт металевих площею 10,8 кв. м., огорожі на основі залізобетонних плит, площею 379,6 кв.м., асфальтного дворового покриття площею 1598 кв.м. та маслозбірника бетонного об'ємом 4 м.куб.

В подальшому - 11.03.2014 р. рішення Житомирського районного суду скасовано рішенням апеляційного суду Житомирської області.

В даному випадку суд зважає на приписи ст.215 Цивільного кодексу України та п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06.11.2009р. №9, відповідно до яких підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. З матеріалів справи вбачається, що на момент укладення договору купівлі-продажу право власності ОСОБА_1 було зареєстровано у встановленому порядку, а сторони дійшли згоди щодо усіх умов укладеного договору, з огляду на що, підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 28.12.12р. в зв'язку із скасуванням рішення Житомирського районного суду також немає.

На підставі ст.658 Цивільного кодексу України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення. Сторонами не надано доказів, які б свідчили про перебування предмету купівлі-продажу на момент укладання спірного договору у власності іншій, ніж власність ОСОБА_1

Таким чином, доводи щодо недійсності договору купівлі-продажу від 28.12.2012р. з огляду на скасування рішення Житомирського районного суду, відсутність в рішення юридичної сили на момент укладення договору з огляду на виправлення описки в даті винесення судового рішення, не введення предмету договору в експлуатацію, самочинність його будівництва, невідповідність предмету договору ст.2 ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та ч.1 ст.181 Цивільного кодексу України, трактування предмету продажу як рухомого майна, тощо, є спростованими.

За таких обставин суд вважає договір купівлі-продажу від 28.12.2012 р. чинним та дійсним, в зв'язку з чим відмовляє у визнанні його недійсним .

З огляду на встановлені обставини, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні до спірних правовідносин помилково застосовано правовий режим самочинного будівництва та помилково здійснено посилання на постанову ВСУ від 19.09.2011р. у справі №3-82гс11 та постанову ВСУ від 27.05.2015р. у справі №6-159цс15.

Зазначеним рішенням підтверджується, що нерухоме майно створене особою, яка мала на це відповідні правові підстави, а також, що на момент укладення договору купівлі-продажу право власності ОСОБА_1 було зареєстровано у встановленому порядку, а сторони дійшли згоди щодо усіх умов укладеного договору, з огляду на що, підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 28.12.12р. в зв'язку із скасуванням рішення Житомирського районного суду від 04.01.2013р. також немає. Отже, правові підстави для укладання ФОП ОСОБА_1 спірного договору купівлі-продажу 28.12.2012р. - існували.

Викладеним вище також спростовуються твердження позивача, що рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 04.12.2012р. не існувало, оскільки у цій справі рішенням апеляційного суду Житомирської області від 11.03.2014р. було скасовано рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 04.01.2013р. в частині визнання за суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 права власності на будівлю автостоянки, та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Однак, господарський суд Житомирської області приймаючи рішення від 16.03.2017р. у справі №906/91/16, проігнорував преюдиціальні обставини, встановлені рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 27.10.2014р. у справі №296/3479/14-ц.

Також, колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи містяться Листи №6097/201/2016 від 06.04.2016р. та №4822/105/2016 від 19.04.2016р. Головного управління національної поліції в Житомирській області, згідно якого 25.09.2013р. працівниками Корольовського РВ до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості за фактом не виконання рішення Вищого господарського суду України, з визначеною правовою кваліфікацією учиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України.

На даний час по кримінальному провадженню №12013060040002538 від 25.09.2013р. триває досудове розслідування та проводяться слідчі (розшукові) дії (т.1, арк.справи 172, 184-185).

Колегія суддів зауважує, що під час нового розгляду справи в суді апеляційної інстанції в матеріалах справи відсутні, а сторонами не надано, будь-яких доказів щодо стану розслідування в зазначеному кримінальному провадженні.

Господарський суд, відповідно до норм процесуального закону, може вирішити справу незалежно від наслідків кримінального провадження на підставі оцінки доказів, поданих сторонами, відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Крім того, існування ухвали про виправлення описки в даті рішення не пояснює наявність у ФОП ОСОБА_1 станом на 21.12.2012р. (дата реєстрації права власності на спірні об'єкти - витяг про державну реєстрацію прав) та на дату укладення оспорюваного договору 28.12.2012 р. примірника рішення з гербовою печаткою та підписом суддів, а також записом про набрання законної сили 15.12.2012р.

В свою чергу, суд позбавлений можливості встановити особу, внаслідок зловживань якої стали можливими вищевикладені обставини, а тому при вирішенні спору у даній справі має керуватись вимогами як матеріального, так і процесуального права та виходити з підтверджених належними доказами обставин. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що рішення в справі може бути переглянуто у разі встановлення в межах кримінального провадження та при розгляді кримінальної справи фактів, які можна буде вважати нововиявленими обставинами у даній справі.

З огляду на положення ст.203 Цивільного кодексу України, чинним законодавством визначено, що договір може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.

Згідно статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

У відповідності до п.2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Доводи позивача про порушення саме внаслідок укладання оспорюваного правочину прав та законних інтересів Житомирської міської ради не підтверджені належними доказами.

Так, відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Отже, розподіл тягаря доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини, в даному випадку на позивача.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

З матеріалів справи не вбачається та позивачем не надано доказів на підтвердження порушення його прав фактом укладення оспорюваного договору.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити Житомирській міській раді у задоволенні позову до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомир Будделюкс", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - фізичних осіб - підприємців: ОСОБА_2 та ОСОБА_3, про визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі автостоянки загальною площею 18,10 кв.м. від 28.12.2012р.

Щодо застосування судом до спірних правовідносин строків позовної давності, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Так, статтею 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позивачем не порушений строк звернення з даним позовом до суду, оскільки про його порушене право він довідався з ухвали господарського суду Житомирської області від 26.11.2013р., якою визнано таким, що не підлягає виконанню наказ №18/5007/775/12, виданий господарським судом Житомирської області 27.02.2013р..

Як встановлено ч.1 ст.104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Згідно ст.103 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне задоволити апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомир Будделюкс", а саме: рішення господарського суду Житомирської області від 16.03.2017р. у справі №906/91/16 скасувати та прийняти нове рішення у справі, яким в позові відмовити.

Судовий збір, відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.

Керуючись ст.ст.49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомир Будделюкс" на рішення господарського суду Житомирської області від 16.03.2017р. у справі №906/91/16 - задоволити.

Скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 16.03.2017р. у справі №906/91/16.

Прийняти нове рішення у справі.

В позові відмовити.

Стягнути з Житомирської міської ради (10014, Житомирська область, місто Житомир, майдан ім. С.П.Корольова, будинок 4/2, код ЄДРПОУ 13576954) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомир Будделюкс" (12403, Житомирська область, Житомирський район, село Глибочиця, вул. Польова, будинок 3, код ЄДРПОУ 34658709) 1760 (одна тисяча сімсот шістдесят) грн. 00 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказу доручити господарському суду Житомирської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Мамченко Ю.А.

Суддя Дужич С.П.