Постанова

від 10.05.2018 по справі 906/91/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 906/91/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранець О.М. - головуючий, Вронська Г.О., Студенець В.І.,

за участю секретаря судового засідання Низенко В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Житомирської міської ради

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Саврія В.А., Мамченко Ю.А., Дужича С.П.

від 20.07.2017 року

за позовом Житомирської міської ради

до 1) Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомир Будделюкс",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - 1) Фізична особа-підприємець Черепахін Віктор Володимирович, 2)ОСОБА_6,

про визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі автостоянки загальною площею 18,10 кв.м. від 28.12.2012 року

за участю представників:

позивача: Кузнецова М.О.

відповідача-1: не з'явився

відповідача-2: Якименко М.М.

третьої особи-1: Войцешук В.В.

третьої особи-2: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2016 року Житомирська міська рада звернулась до Господарського суду Житомирської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомир Будделюкс" про визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі автостоянки літ. "А", цегла, загальною площею 18 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, укладеного 28.12.2012 року між відповідачами, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського нотаріального округу Ковалевським А.В., зареєстрованого в реєстрі за № 16344.

Позовні вимоги мотивовані тим, що зазначений договір суперечить вимогам чинного законодавства, а саме: частині 1 статті 316, статті 317, частинам 1, 2 статті 319 та статті 656, 658 Цивільного кодексу України, оскільки продавець за договором не був власником відчужуваного ним майна, не мав необхідного обсягу прав для його відчуження з огляду на те, що судове рішення, на підставі якого визнано за продавцем право власності на це майно та яке зазначене в договорі, як підстава, на якій майно належить продавцю, станом на момент укладення договору не існувало. За твердженням позивача, майно, що є предметом спірного договору, є самочинним будівництвом та було набуте відповідачем-1 незаконно, а спірний договір порушує права міської ради на розпорядження комунальним майном - земельною ділянкою, на якій знаходиться таке майно, а спір який виник між міською радою та відповідачами зачіпає інтереси територіальної громади м. Житомира в особі Житомирської міської ради.

Справа № 906/91/16 розглядалась господарськими судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 16.03.2017 року, прийнятим за результатами нового розгляду даної справи, позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу будівлі автостоянки літ."А", цегла, загальною площею 18 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_2, укладений 28.12.2012 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Житомир Будделюкс", посвідчений приватним нотаріусом Житомирського нотаріального округу Ковалевським А.В., зареєстрований в реєстрі за №16344.

Судове рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що будівля автостоянки, яка була предметом спірного договору, є самочинним будівництвом, не була прийнята в експлуатацію та відповідно до норм чинного законодавства державна реєстрація права власності на зазначене майно не могла бути проведена, Житомирська міська рада заперечувала проти надання земельної ділянки Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5 в користування на праві оренди, а рішення Житомирського районного суду у цивільній справі № 2-2256/12, на підставі якого Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 набув право власності на будівлю автостоянки, станом на дату державної реєстрації права власності та укладення спірного договору не існувало, про що відповідач-1 був обізнаний, тобто знав про незаконність набуття ним права власності на предмет продажу, і в подальшому зазначене рішення суду було скасовано в апеляційному порядку.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 20.07.2017 року рішення Господарського суду Житомирської області від 16.03.2017 року у справі №906/91/16 скасовано та прийнято нове рішення у справі, яким в позові відмовлено.

Постанова апеляційного господарського суду мотивована тим, що в рішенні Корольовського районного суду м. Житомира від 27.10.2014 року у справі № 296/3479/14-ц, яке набрало законної сили та є чинним, були встановлені обставини, які є приюдиційними для даної справи а саме: встановлено, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 станом на момент укладення договору купівлі-продажу, визнання недійсним якого є предметом спору у даній справі, була власником будівлі автостоянки, яка є нерухомими майновим комплексом, не відноситься до категорії самочинного будівництва та є готовою до експлуатації, а також встановлено, що підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 28.12.2012 року в зв'язку із скасуванням рішення Житомирського районного суду немає, оскільки станом на момент укладення договору купівлі-продажу право власності Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 було зареєстровано у встановленому порядку та сторони дійшли згоди щодо усіх умов укладеного договору. За висновком суду існування ухвали про виправлення описки в даті рішення не пояснює факту наявності у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 станом на дату здійснення реєстрації права власності на спірне мано та на дату укладення спірного договору примірника судового рішення з гербовою печаткою та підписом суддів, а також записом про набрання рішенням законної сили 15.12.2012 року, а суд позбавлений можливості встановити особу, внаслідок зловживань якої стали можливими вищевикладені обставини. Суд також виходив з того, що позивач не порушив строк звернення з даним позовом до суду, оскільки про порушене право довідався з ухвали Господарського суду Житомирської області від 26.11.2013 року у справі №18/5007/775/12 про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, однак не довів обставин порушення його прав та законних інтересів внаслідок укладання спірного договору.

Позивач - Житомирська міська рада звернулась з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 20.07.2017 року у даній справі, а рішення Господарського суду Житомирської області від 16.03.2017 року залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування та порушення апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права. Скаржник зазначає про те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 правових підстав для укладення договору купівлі-продажу, оскільки не прийняв до уваги те, що судове рішення, на яке посилається продавець в спірному договорі як на підставу набуття відчужуваного майна у власність, станом на дату реєстрації права власності та дату укладення спірного договору не існувало та в подальшому було скасовано в апеляційному порядку, у зв'язку з чим зазначене рішення не могло бути підставою для набуття продавцем права власності на об'єкт автостоянки. При цьому скасовуючи зазначене судове рішення, апеляційний суд Житомирської області в рішенні від 11.03.2014 року встановив обставини самочинного будівництва спірного майна, з порушеннями вимог чинного законодавства. За твердженням скаржника рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 27.10.2014 року у справі № 296/3479/14-ц не має правового значення для вирішення питання про дійсність спірного договору та не спростовує правильні висновки апеляційного суду Житомирської області щодо відсутності у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 доказів введення в експлуатацію будівлі автостоянки, відсутності згоди Житомирської міської ради, як власника земельної ділянки, на будівництво спірного нерухомого майна. Скаржник зазначає про помилковість висновків суду апеляційної інстанції щодо недоведеності порушення прав та інтересів Житомирської міської ради, оскільки внаслідок укладення спірного договору Житомирська міська рада позбавлена можливості розпоряджатися та користуватися земельною ділянкою комунальної власності, спірний договір порушує право міської ради на захист права власності на ділянку у суді, оскільки унеможливлює виконання судового рішення в іншій справі про повернення такої ділянки її власнику.

Відповідач-2 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Житомир Будделюкс" надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 20.07.2017 року залишити без змін, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушив норми процесуального права, зробив правильний висновок про недоведеність порушення прав та інтересів позивача, оскільки згідно з відомостями Національної кадастрової системи за спірною земельною ділянкою власником ділянки є Житомирська міська рада, а спірний договір жодним чином не змінив правовий статус ділянки. Як зазначає відповідач, твердження скаржника про те, що рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 27.10.2014 року у справі № 296/3479/14-ц не може бути застосовано до спірних правовідносин є помилковими, оскільки зазначене рішення не скасоване, є дійсним та в ньому встановлені преюдиційні для даної справи обставини.

Відповідач-1 - Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 подав до Касаційного господарського суду клопотання про закриття провадження у справі, посилаючись на те, що зазначена справа є малозначною, яке ухвалою Касаційного господарського суду від 17.04.2018 року було відхилено.

Треті особи відзиви на касаційну скаргу не надали.

02.05.2018 року до Касаційного господарського суду від представника Фізичної особи-підприємця Черепахіна Віктора Володимировича надійшли два клопотання про закриття провадження у справі на підставі частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з тим, що спір у даній справі є малозначним та спір у даній справа не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, оскільки сторонами спірного договору є юридична та фізична особи, а також клопотання про закриття касаційного провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, оскільки касаційну скаргу підписано особою, яка не мала права на її підписання, а додана до касаційної скарги копії довіреності на представництво інтересів позивача не є належним доказом наявності повноважень на підписання касаційної скарги, а також клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що судами попередніх інстанцій було порушено правила суб'єктної юрисдикції.

02.05.2018 року до Касаційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомир Будделюкс" також надійшло клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що судами попередніх інстанцій було порушено правила суб'єктної юрисдикції.

Ухвалою Касаційного господарського суду від 10.05.2018 року відмовлено у задоволенні клопотань представника Фізичної особи-підприємця Черепахіна Віктора Володимировича про закриття провадження у справі №906/91/16, закриття касаційного провадження у справі № 906/91/16 та у задоволенні клопотань представника Фізичної особи-підприємця Черепахіна Віктора Володимировича та Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомир Будделюкс" про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного господарського суду від 02.05.2018 року у розгляді касаційної скарги Житомирської міської ради на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 20.07.2017 року у справі №906/91/16 оголошено перерву до 10.05.2018 року о 09 год. 45 хв. у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О.Копиленка, 6, в залі судових засідань № 209.

В судове засідання 10.05.2018 року не з'явилися представники відповідача-1 та третьої особи-2, хоча відповідно до вимог статті 120 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Касаційного господарського суду зазначає, що відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка в судове засіданні представників учасників справи, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду касаційної скарги, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 15.09.1997 року між виконавчим комітетом Житомирської міської ради та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 було укладено договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), відповідно до умов якого виконком передає у тимчасове користування на умовах оренди строком на 10 років для розміщення автомобільної стоянки земельну ділянку площею 0,1637 га на підставі рішення №470 від 28.08.1997 року "Про передачу права тимчасового користування земельною ділянкою на умовах оренди по АДРЕСА_2 підприємцю ОСОБА_5". Договір зареєстровано виконавчим комітетом Житомирської міської ради в книзі договорів на право тимчасового користування землею 18.09.1997 року за №74.

05.01.2007 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 звернувся до виконавчого комітету Житомирської міської ради із заявою №1 про надання дозволу на продовження оренди земельної ділянки.

Листом №25/С-98 від 02.02.2007 року виконавчий комітет Житомирської міської ради запропонував для подальшого продовження дії договору виконати певні роботи та повідомив визначену підрядну організацію, яка має ліцензію на виконання робіт землевпорядного та землеоціночного характеру.

30.04.2009 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 звернувся до Комунального підприємства "Житомирський міський центр земельних відносин" з проханням виконати проектні роботи для оформлення (продовження дії) договору оренди. Комунальним підприємством на підставі укладеного з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5, як замовником, договору від 12.05.2009 року була виготовлена технічна документація із землеустрою.

28.09.2009 року Управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища направило Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5 і Управлінню регулювання земельних відносин міської ради висновок №04/09 про використання земельної ділянки, наявних містобудівних обмежень та умов, які мають враховуватись при затвердженні технічної документації із землеустрою. У висновку зверталась увага на містобудівні обмеження та умови землекористування для даної земельної ділянки і зазначалось, що питання прийняття рішення про передачу конкретної земельної ділянки на термін землекористування належить до компетенції Житомирської міської ради.

03.03.2011 року Житомирська міська рада прийняла рішення №80 про відмову у поновленні Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5 договору оренди земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 у зв'язку із закінченням терміну дії договору та розробленням плану детального планування даної території, а також рекомендовано орендарю звільнити земельну ділянку та повернути до земель міської ради у стані, придатному для використання.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 оскаржив зазначене рішення Житомирської міської ради до Господарського суду Житомирської області, рішенням якого від 24.11.2011 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 21.02.2012 року та постановою Вищого господарського суду України від 22.05.2012 року у справі №9/5007/106/11, у задоволенні позову відмовлено.

В подальшому Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 звернувся з позовною заявою про зобов'язання поновити договір від 15.09.1997 року на право тимчасового користування землею загальною площею 0,1637га строком на 10 років для розміщення автомобільної стоянки за адресою: АДРЕСА_2, укладений між ним та Виконавчим комітетом Житомирської міської ради, посилаючись на статтю 33 Закону України "Про оренду землі". За цим позовом було порушено провадження у справі №18/5007/775/12.

Прокурором м. Житомира у справі №18/5007/775/12 була подана зустрічна позовна заява, в якій прокурор послався на рішення 3 сесії 6 скликання Житомирської міської ради №80 від 03.03.2011 року про відмову Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5 у поновленні договору оренди земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2 у зв'язку з закінченням терміну дії договору оренди, законність якого підтверджена судовими рішеннями у справі №9/5007/106/11. Прокурор просив зобов'язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_5 повернути Житомирській міській раді земельну ділянку площею 0,1637га по АДРЕСА_2. Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 20.07.2012 року зустрічна позовна заява прокурора була прийнята Господарським судом Житомирської області до спільного розгляду із первісним позовом,

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 03.09.2012 року у справі №18/5007/775/12 у задоволенні первісного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 було відмовлено, а зустрічний позов прокурора задоволено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 05.12.2012 року у справі №18/5007/775/12 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.02.2013 року у справі №18/5007/775/12 постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 05.12.2012 року скасовано, а рішення Господарського суду Житомирської області від 03.09.2012 року в частині задоволеного зустрічного позову прокурора залишено в силі, в частині відмови у задоволенні первісного позову рішення Господарського суду Житомирської області від 03.09.2012 року скасовано та припинено провадження у справі в цій частині.

27.02.2013 року на примусове виконання рішення Господарського суду Житомирської області від 03.09.2012 року та постанови Вищого господарського суду України від 11.02.2013 року у справі №18/5007/775/12 видано наказ, згідно з яким Фізичну особу-підприємця ОСОБА_5 зобов'язано повернути Житомирській міській раді земельну ділянку площею 0,0637 га по АДРЕСА_2 у стані, придатному для використання.

В подальшому Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 звернувся до Господарського суду Житомирської області із заявою про визнання судового наказу про повернення земельної ділянки таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з тим, що землею не користується та не є власником нерухомого майна на цій земельній ділянці, оскільки договір оренди земельної ділянки закінчився, а нерухоме майно продано за договором купівлі-продажу від 28.12.2012 року, укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю "Житомир Будделюкс".

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 26.11.2013 року (вступила в законну силу) визнано наказ Господарського суду Житомирської області від 27.02.2013 року у справі №18/5007/775/12 таким, що не підлягає виконанню.

Судами також встановлено, що рішенням Житомирського районного суду від 04.12.2012 року у цивільній справі №2-2256/12 позов ОСОБА_5 до ОСОБА_12 про визнання права власності на майно задоволено частково. Визнано за Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 право власності на нерухоме майно по АДРЕСА_2. В решті позовних вимог відмовлено.

21.12.2012 року зазначене рішення Житомирського районного суду з датою його прийняття 04.12.2012 року у цивільній справі №2-2256/12 було подано Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 до Житомирського обласного міжміського бюро технічної інвентаризації для здійснення реєстрації права власності на будівлю автостоянки, та на підставі якого 21.12.2012 року органом державної реєстрації прав було проведено державну реєстрацію права приватної власності фізичної особи ОСОБА_5 на будівлю автостоянки за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 18,10 кв.м, з присвоєнням реєстраційного номеру майна 38742935.

На підставі вчинених зазначених дій щодо реєстрації права приватної власності на будівлю автостоянки за адресою: АДРЕСА_2 за фізичною особою ОСОБА_5 28.12.2012 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (продавець, відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Житомир Будделюкс" (покупець, відповідач-2) укладено договір купівлі-продажу будівлі автостоянки літ."А", цегла, загальною площею 18,10 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_2.

В пункті 1.2. зазначеного договору зазначено, що вказаний в договорі об'єкт нерухомого майна належить продавцю, ОСОБА_5, на підставі рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 04.12.2012 року по справі №2-2256/12, що вступило в законну силу 15.12.2012 року; право власності зареєстроване за продавцем 21.12.2012 року Комунальним підприємством "Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації" Житомирської обласної ради за реєстраційним номером 38742935, номер запису в книзі 183.

Згідно з пунктом 1.3. договору купівлі-продажу відчужуваний об'єкт нерухомого майна розташований на земельній ділянці, кадастровий номер НОМЕР_2. Згідно довідки із земельно-облікових даних щодо реєстрації прав на земельну ділянку та обмежень (обтяжень) у її використанні, виданої 25.12.2012 року Управлінням Держземагентства у Житомирському районі Житомирської області за №19/2, відомості щодо реєстрації за продавцем права власності на земельну ділянку, на якій розташований відчужуваний об'єкт нерухомого майна, відсутні.

В пункті 2.2. договору купівлі-продажу сторони засвідчили, що розрахунок за цим договором здійснений повністю до підписання договору.

Договір купівлі-продажу від 28.12.2012 року зареєстровано в Державному реєстрі правочинів 28.12.2012 року, посвідчено приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Ковалевським А.В. за номером у реєстрі нотаріальних дій 16344.

В подальшому ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 18.02.2013 року виправлено описку в рішенні Житомирського районного суду Житомирської області від 04.01.2013 року по справі №2-2256/12, зокрема виправлено дату винесення рішення суду та зазначено, що правильною датою винесення рішення є 04.01.2013 року, а не 04.12.2012р.

Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 11.03.2014 року скасовано рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 04.01.2013 року у цивільній справі №2-2256/12.

У лютому 2016 року Житомирська міська рада звернулась до Господарського суду Житомирської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомир Будделюкс" про визнання недійсним зазначеного договору купівлі-продажу будівлі автостоянки, укладеного 28.12.2012 року між відповідачами у справі, посилаючись на те, що договір суперечить вимогам чинного законодавства, а саме: частині 1 статті 316, статті 317, частинам 1, 2 статті 319 та статті 656 Цивільного кодексу України, оскільки продавець за договором не був власником відчужуваного ним майна, не мав необхідного обсягу прав для його відчуження з огляду на те, що судове рішення, на підставі якого визнано за продавцем право власності на це майно та яке зазначене в договорі, як підстава, на якій майно належить продавцю, станом на момент укладення договору не існувало.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Стаття 203 Цивільного кодексу України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, зокрема, частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Положеннями статті 658 Цивільного кодексу України передбачено, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

За висновком суду апеляційної інстанції, станом на момент укладення спірного договору купівлі-продажу Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 був власником будівлі автостоянки, оскільки станом на момент укладення договору право власності Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 було зареєстровано у встановленому порядку.

Однак, колегія суддів вважає зазначений висновок суду апеляційної інстанції помилковим та таким, що зроблений з неправильним застосуванням до спірних правовідносин норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій і це підтверджується матеріалами справи, право власності на об'єкт нерухомого майна - будівлю автостоянки не було оформлено Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 в порядку, передбаченому чинним законодавством для майна, будівництво якого закінчене та яке прийняте в експлуатацію.

Доказів прийняття будівлі автостоянки в експлуатацію у визначеному чинним законодавством порядку матеріали справи не містять.

Право власності було зареєстроване за Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 Комунальним підприємством "Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації" Житомирської обласної ради на підставі рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 04.12.2012 року по справі №2-2256/12, що вступило в законну силу 15.12.2012 року.

Однак, як встановлено місцевим господарським судом на підставі наявних в матеріалах справи доказів, станом на 04.12.20.12 року у Житомирському районному суді позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про визнання права власності на будівлю автостоянки не існувало, зазначений позов було подано лише 21.12.2012 року розгляд справи за зазначеним позовом було призначено на 04.01.2013 року, у зв'язку з чим місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 04.12.2012 року по справі №2-2256/12 з відміткою про набрання рішенням законної сили 15.12.2012 року станом на 04.12.2012 року не існувало та не могло існувати.

Крім того, ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 18.02.2013 року виправлено описку в даті рішенні Житомирського районного суду Житомирської області від 04.01.2013 року по справі №2-2256/12, зокрема зазначено, що правильною датою рішення є 04.01.2013 року, а не 04.12.2012 року.

Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 11.03.2014 року скасовано рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 04.01.2013 року у цивільній справі №2-2256/12. При цьому, Апеляційним судом Житомирської області було встановлено, що будівля автостоянки є самочинним будівництвом та не прийнята в експлуатацію, договір оренди земельної ділянки припинив свою дію 15.09.2007 року. Будь-яких доказів, які б підтвердили факт передачі позивачу у власність чи в користування земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, після завершення будівництва, матеріали справи не містять. Житомирська міська рада, як власник земельної ділянки, заперечувала проти надання фізичній особі ОСОБА_5 в користування на праві оренди земельної ділянки, на якій розміщена будівля автостоянки. Наявний в матеріалах справи експертний звіт про проведення технічного обстеження конструкцій та інженерних мереж спірної будівлі не свідчить про те, що будівельні роботи здійснені відповідно до будівельних, архітектурних, санітарно-екологічних норм і відповідають державним стандартам. Апеляційний суд з посиланням на положення, закріплені в частинах 2, 3 статті 376 Цивільного кодексу України, дійшов висновку про те, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно могло бути визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки забудовнику власником земельної ділянки.

З огляду на зазначені обставини місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що рішення Житомирського районного суду Житомирської області у справі № 2-2256/12 про задоволення позову не могло бути прийнятим судом 04.12.2012 року та вступити в законну силу 15.12.2012 року, а Фізична особа-підприємець ОСОБА_5, як особа, яка подавала позову заяву, був обізнаний про те, що рішення суду у зазначеній справі за його позовною заявою про визнання права власності на майно не існувало станом на 04.12.2012 року.

Відповідно до статей 13, 14 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Однак, як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Фізична особа-підприємець ОСОБА_5, який знав про відсутність станом на 04.12.2012 року судового рішення про визнання за ним права власності, вчинив дії, направлені на здійснення державної реєстрації за ним права власності на будівлю автостоянки. Відповідно, реєстрація права власності на будівлю автостоянки відбулась на підставі неіснуючого судового рішення, що, як правильно зазначено місцевим господарським судом, свідчить про незаконність набуття ним права власності на предмет продажу.

Проте, суд апеляційної інстанції врахував лише обставини, встановлені рішенням Корольовьського районного суду м. Житомира від 27.10.2014 року у цивільній справі № 296/3479/14-ц, залишивши поза увагою зазначені вище обставини в інших господарських справах (№ 9/5007/106/11, № 18/5007/775/12) та цивільній справі № 2-2256/12, які були встановлені судами раніше, ніж обставини у справі № 296/3479/14-ц, у зв'язку з чим висновки апеляційного господарського суду у даній справі № 906/91/16 не є таким, що зроблені на підставі повного з'ясування всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору у справі.

Зазначивши про те, що станом на момент укладення спірного правочину у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 були правові підстави для укладення договору купівлі-продажу, оскільки право власності на будівлю автостоянки було зареєстровано за ОСОБА_5, суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги те, що судове рішення, на яке посилається продавець в спірному договорі як на підставу набуття відчужуваного майна у власність, станом на дату реєстрації права власності та дату укладення спірного договору не існувало та в подальшому було скасовано в апеляційному порядку, реєстрація права власності на будівлю автостоянки відбулась на підставі неіснуючого судового рішення, що свідчить про те, що зазначене рішення не могло бути підставою для набуття продавцем права власності на об'єкт автостоянки.

Натомість місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що спірний договір, укладений продавцем, який знав про незаконність набуття ним права власності на предмет продажу, суперечить положенням частини 1 статті 316, статті 317, частин 1, 2 статті 319 та статтям 656, 658 Цивільного кодексу України, та є недійсним.

Згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 13 Цивільного кодексу України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб та не допускати зловживання правом в інших формах.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Договір є однією з підстав виникнення зобов'язання .

Однак, як правильно встановлено місцевим господарським судом, спірний договір не відповідає принципам розумності та справедливості.

Колегія суддів також вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що позивач не довів обставин порушення його прав та законних інтересів внаслідок укладання спірного договору.

Відповідно до частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Таким чином в зазначеній нормі передбачена можливість заінтересованої особи вимагати визнання правочину недійсним, укладеного іншими особами.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють їх від імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Як правильно встановлено місцевим господарським судом, Житомирська міська рада на підставі частини 4 статті 376 та статті 417 Цивільного кодексу України має право від імені територіальної громади міста, як власника земельної ділянки, на якій розташована спірна будівля автостоянки, заперечувати проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці комунальної власності та вимагати його знесення. При цьому, Житомирська міська рада, представляючи територіальну громаду міста Житомира, діє в її інтересах.

Крім того, колегія суддів погоджується з доводами позивача в касаційній скарзі про те, що внаслідок укладення спірного договору Житомирська міська рада позбавлена можливості розпоряджатися та користуватися земельною ділянкою комунальної власності, спірний договір порушує право міської ради на захист права власності на земельну ділянку у суді, оскільки унеможливлює виконання судового рішення в іншій справі про повернення такої ділянки її власнику.

Таким чином, постанова апеляційного господарського суду прийнята з неправильним застосування до спірних правовідносин положень статей 215, 203, частини 1 статті 316, статті 317, частин 1, 2 статті 319 та статтям 656, 658 Цивільного кодексу України та з порушенням норм процесуального права, оскільки висновки суду були зроблені без прийняття до уваги всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору у даній справі.

Згідно зі статтею 312 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З огляду на те, що місцевий господарський суд дійшов правильних висновків про обґрунтованість та доведеність позовних вимог колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про те, що постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 20.07.2017 року підлягає скасуванню, а рішення Господарського суду Житомирської області від 16.03.2017 року слід залишити в силі, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд - ,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Житомирської міської ради задовольнити.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 20.07.2017 року у справі № 906/91/16 скасувати, а рішення Господарського суду Житомирської області від 16.03.2017 року залишити без змін.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (10008, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Житомирської міської ради (10014, м. Житомир, майдан ім. С.П. Корольова, 4/2, ідентифікаційний код 13576954) 826,80 грн. (вісімсот двадцять шість гривен вісімдесят копійок) судового збору за подання касаційної скарги.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомир Будделюкс" (12403, Житомирська область, Житомирський район, с. Глибочиця, вул. Польова, 3, ідентифікаційний код 34658709) на користь Житомирської міської ради (10014, м. Житомир, майдан ім. С.П. Корольова, 4/2, ідентифікаційний код 13576954) 826,80 грн. (вісімсот двадцять шість гривен вісімдесят копійок) судового збору за подання касаційної скарги.

5. Доручити Господарському суду Житомирської області видати відповідні накази.

6. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді Г. Вронська

В. Студенець