Постанова

від 21.09.2017 по справі 902/504/17

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

21 вересня 2017 року Справа № 902/504/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Саврій В.А.

судді Дужич С.П. ,

судді Мамченко Ю.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Постійного представника Верховної Ради України у Конституційному Суді України Селіванова Анатолія Олександровича на окрему ухвалу господарського суду Вінницької області від 10.07.2017р. у справі №902/504/17 (суддя Білоус В.В. )

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова Компанія "ПРОВІДНА"

до Приватного підприємства "Амалья"

за участю третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача Андрос Тетяни Олександрівни

за участю третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_4

про відшкодування шкоди в порядку регресу, ціна позову 5 923,93 грн.

за участю представників:

апелянта - ОСОБА_5 (довіреність №825 від 26.12.2016р.);

позивача - не з"явився;

відповідача - не з"явився;

третіх осіб - не з"явились;

В С Т А Н О В И В :

24.05.2016р. Приватне акціонерне товариство "Страхова Компанія "ПРОВІДНА" звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом до Приватного підприємства "Амалья" про відшкодування шкоди в порядку регресу, ціна позову 5 923,93 грн.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 10.07.2017р. позов задоволено.

Також, 10.07.2017р. господарським судом Вінницької області винесено окрему ухвалу, якою ухвалено: Верховній Раді України вжити заходи для усунення редакційної помилки і в установленому законом порядку внести зміни до абзацу "ґ" підпункту 38.1.1. пункту 38.1 статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" і викласти його в такій редакції: "якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 цього Закону"; Верховній Раді України надати господарському суду Вінницької області докази виконання вимог даної окремої ухвали на протязі 30 днів з дня внесення змін до закону.

При цьому, 09.08.2017р. судом першої інстанції винесено ухвалу про виправлення описки, відповідно до якої резолютивну частину окремої ухвали було викладено в наступній редакції: "Запропонувати Верховній Раді України розглянути питання і в установленому законом порядку вжити заходи для усунення недоліку в тексті абзацу "ґ" підпункту 38.1.1. пункту 38.1 статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Не погоджуючись з винесеною ухвалою, представник Верховної Ради України Селіванов Анатолій Олександрович звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

В апеляційній скарзі апелянт звертає увагу суду на те, що постановляючи окрему ухвалу від 10.07.2017р., господарський суд Вінницької області допустив порушення норм матеріального та процесуального права, зокрема ст.6., ст.19., ст.75, ст.85 та ст.93 Конституції України.

Також стверджує, що окрема ухвала господарського суду Вінницької області від 10 липня 2017 року є необгрунтованою, оскільки недоведеними є обставини, що мають значення для справи та які місцевий господарський суд визнав встановленими. Зокрема, недоведеним є факт наявності у тексті статті 38 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних заходів помилок. Такий висновок суду не підтверджується матеріалами справи.

Скаржник вважає, що вирішуючи в окремій ухвалі від 10 липня 2017 року питання про права та обов'язки Верховної Ради України, господарський суд Вінницької області порушив право Верховної Ради України на справедливий суд, передбачене у статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. А саме, право на інформацію про розгляд справи щодо своїх прав і обов'язків, право ознайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу тощо.

На підставі викладеного апелянт просить суд скасувати окрему ухвалу Вінницької області від 10.07.2017р. у справі №902/504/17 (з урахуванням ухвали про описку від 09.08.2017р.).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.08.2017р. (гол.суддя Демянчук Ю.Г., суддя Демидюк О.О., суддя Дужич С.П.) прийнято апеляційну скаргу представника Верховної Ради України Селіванова Анатолія Олександровича до провадження, розгляд скарги призначено на "12" вересня 2017р. о 11:00 год

На підставі розпорядження керівника апарату суду №01-04/1254 від 12.09.2017р., у зв"язку з перебуванням у відпустці головуючого судді Демянчука Ю.Г., здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, за результатами якого визначено головуючим суддею у справі ОСОБА_6

На підставі розпорядження керівника апарату суду №01-04/1256 від 12.09.2017р., у зв"язку з перебуванням у відпустці судді Демидюк О.О., здійснено автоматичну зміну складу колегії суддів, за результатами якої визначено колегію суддів у складі: гол.суддя - Саврій В.А., суддя Дужич С.П., суддя Мамченко Ю.А.

Ухвалою суду від 12.09.2017р. (гол.суддя Саврій В.А., суддя Дужич С.П., суддя Мамченко Ю.А.) прийнято апеляційну скаргу представника Верховної Ради України Селіванова Анатолія Олександровича до свого провадження, розгляд скарги призначено на "21" вересня 2017р. о 11:00 год.

19.09.2017р. на адресу Рівненського апеляційного господарського суду від представника Верховної Ради України Селіванова Анатолія Олександровича надійшло клопотання, в якому останній просить суд забезпечити особисту присутність в судовому засіданні, як прийнятну форму для процесульного статусу відповідача, та викликати в судове засідання суддю господарського суду Вінницької області Білоуса Володимира Володимировича для дачі пояснень по суті прийнятої ним оскаржуваної ухвали.

У судовому засіданні апеляційної інстанції 21.09.2017р. представник апелянта підтримав вищезазначене клопотання та доводи апеляційної скарги надавши пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважає окрему ухвалу господарського суду Вінницької області від 10.07.2017р. у справі №902/504/17 незаконною та необґрунтованою, у зв'язку з чим просить її скасувати у справі №902/504/17 (з урахуванням ухвали про описку від 09.08.2017р.).

Щодо клопотання апелянта про виклик в судове засідання судді господарського суду Вінницької області Білоуса Володимира Володимировича, колегія суддів зазначає.

Відповідно до ч.1 ст.30 ГПК України, в судовому процесі можуть брати участь посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи. Ці особи мають право знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, брати участь в огляді та дослідженні доказів.

Колегія суддів, розглянувши вказане клопотання, не вбачає підстав для його задоволення, оскільки дане клопотання не містить даних про те, щодо яких саме питань, що виникли під час розгляду апеляційної скарги та відповіді на які входять до предмету доказування у даному спорі і мають значення для його правильного вирішення, - можуть бути надані зазначеною особою. При цьому, коло питань по суті прийнятої суддею господарського суду Вінницької області Білоусом В.В. оскаржуваної ухвали, уже викладені ним в оскаржуваній ухвалі. В свою чергу, задоволення клопотання призведе до необхідності відкладення розгляду справи та порушення строків її розгляду.

Враховуючи приписи ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, ст. 102 ГПК України про строки розгляду апеляційної скарги та той факт, що неявка в засідання суду представників сторін, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників сторін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали оскарження ухвали, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:

Господарський суд Вінницької області у оскаржуваній ухвалі зазначив, що у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не вказано про строки повідомлення страховика про які йдеться в абзаці "ґ" підпункту 38.1.1. пункту 38.1 статті 38 зазначеного Закону, який в свою чергу відсилає до підпункту 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 Закону.

Відтак зміст абзацу "ґ" підпункту 38.1.1. пункту 38.1 статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не кореспондується із змістом підпункту 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 до якого він відсилає.

Про обов'язок повідомлення страховика в трьох денний строк зазначено в пп.33.1.4 пункту 33.1 ст.33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а не в підп.33.1.2 пункту 33.1 ст.33, як передбачено в абзаці "ґ" підпункту 38.1.1. пункту 38.1 статті 38 вказаного закону.

В підпункті 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вказано про те, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.

Тобто, саме в підпункті 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вказано про строки повідомлення страховика про які йдеться в абзаці "ґ" підпункту 38.1.1. пункту 38.1 статті 38 зазначеного закону, який в свою чергу відсилає до підпункту 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 Закону.

Суд першої інстанції вказує, що вказана помилка в абзаці "ґ" підпункту 38.1.1. пункту 38.1 статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" призводить до проблем застосування судами вказаної норми закону при вирішенні спорів про відшкодування в регресному порядку шкоди заподіяної під час дорожньо - транспортних пригод, створює перешкоди страховим компаніям в посиланні на цю норму і доводити право регресних вимог.

Верховна Рада України є органом державної законодавчої влади.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність направлення окремої ухвали Верховній Раді України, як державному органу законодавчої влади, для розгляду питання про вжиття в установленому законом порядку заходів для усунення вказаного недоліку в абзаці "ґ" підпункту 38.1.1. пункту 38.1 статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Колегія суддів не погоджується з викладеним висновком господарського суду Вінницької області з огляду на наступне.

Згідно ч.1 ст.90 ГПК України господарський суд, виявивши при вирішенні господарського спору недоліки в діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу, виносить окрему ухвалу. Окрема ухвала надсилається відповідним підприємствам, установам, організаціям, державним та іншим органам.

Підпунктами 5.1, 5.3, 5.4, 5.6, 5.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено наступне:

Окрема ухвала виноситься господарським судом за наявності умов, передбачених частиною першою статті 90 ГПК - виявлення при вирішенні спору порушень законності або недоліків у діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу (далі - підприємства і організації).

При цьому господарський суд не обмежений колом ні учасників судового процесу у конкретній справі, ані загалом осіб, зазначених у статті 1 ГПК.

В окремій ухвалі має бути зазначено закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його стаття, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення. Просте перерахування допущених порушень без зазначення конкретних норм чинного законодавства або перерахування норм права, порушення яких встановлено у судовому розгляді, є неприпустимим.

Вказівки, що містяться в окремій ухвалі, повинні бути максимально конкретними і реальними для виконання.

При винесенні окремої ухвали слід враховувати, що вказівки стосовно усунення порушень законності чи недоліків у діяльності підприємств і організацій не повинні виходити за межі компетенції господарського суду, тобто господарський суд не вправі давати вказівки щодо виробничих процесів або оперативно-господарської діяльності та визначати, яке стягнення слід накласти на службову особу.

При виявленні під час розгляду справи порушень законності чи недоліків у діяльності підприємства, організації або посадових осіб господарський суд виносить на їх адресу окрему ухвалу незалежно від того, чи є вони учасниками господарського процесу.

Окрема ухвала надсилається посадовій особі або органу, які за своїми повноваженнями повинні усунути виявлені господарським судом недоліки чи порушення.

При винесенні окремої ухвали суд першої інстанції не звернув увагу на наступні норми законодавства.

Статтею 6 Конституції України визначено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України.

У частині 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, частина 2 статті 22 Закону України Про судоустрій і статус суддів передбачає, що місцеві господарські суди розглядають лише справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

Згідно зі статтею 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

Реалізовуючи повноваження по здійсненню законодавчої влади, Верховна Рада України розглядає та вирішує питання державного і суспільного життя, що потребують врегулювання законами України, тобто реалізує законодавчі повноваження, а також здійснює установчі та контрольні повноваження, передбачені Конституцією України.

Згідно пункту 3 статті 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить прийняття законів.

Відповідно до частини 1 статті 93 Конституції України право законодавчої ініціативи належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України.

Так, Закон України Про Регламент Верховної Ради України встановлює порядок підготовки і проведення сесії Верховної Ради України, її засідань, формування державних органів, визначає законодавчу процедуру, процедуру розгляду інших питань, віднесених до її повноважень, та порядок здійснення контрольних функцій Верховної Ради України.

Отже, прийняття законів, внесення до них змін або визнання законів такими, що втратили чинність, віднесено до виключної компетенції Верховної Ради України, якій належить при цьому реалізовувати свою законотворчу функцію.

Водночас, норми чинного законодавства України не передбачають права втручання будь-якого органу державної влади (зокрема, суду) у законодавчу діяльність, виключаючи таким чином у будь-який спосіб судовий вплив на парламент щодо прийняття ним того чи іншого закону чи внесення до нього змін.

Це підтверджується Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2002 від 17 жовтня 2002 року, в якому стверджується, що Верховна Рада України визначена у статті 75 Конституції України парламентом, тобто єдиним органом законодавчої влади в Україні. Як орган державної влади Верховна Рада України є колегіальним органом, який складають чотириста п'ятдесят народних депутатів України. Повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій. Визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони. Верховна Рада України здійснює законодавчу владу самостійно, без участі інших органів.

Згідно зі статтею 89 Закону України Про Регламент Верховної Ради України поправка - це внесення виправлень, уточнень, усунення помилок, суперечностей у тексті законопроекту.

Чинним законодавством України не передбачено умов, які б надавали право місцевим господарським судам виступати ініціаторами реалізації права законодавчої ініціативи в частині підготовки законодавчих пропозицій або здійснювати контроль з цих питань.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що судом першої інстанції в оскаржуваній окремій ухвалі, яка пропонує Верховній Раді України внести зміни до чинного законодавчого акту України, порушено приписи статей 6, 19, 75 та 93 Конституції України.

Як встановлено ч.5 ст.106 ГПК України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до ч.1 ст.104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Згідно ст.103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, апеляційна скарга Постійного представника Верховної Ради України у Конституційному Суді України Селіванова Анатолія Олександровича підлягає задоволенню, а окрема ухвала господарського суду Вінницької області від 10 липня 2017 року у справі №902/504/17 - скасуванню.

Керуючись ст.ст.99, 101, 103-106 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Постійного представника Верховної Ради України у Конституційному Суді України Селіванова Анатолія Олександровича на окрему ухвалу господарського суду Вінницької області від 10.07.17р. у справі №902/504/17 - задоволити.

Окрему ухвалу господарського суду Вінницької області від 10 липня 2017 року у справі №902/504/17 (з врахуванням ухвали про виправлення описки від 09.08.2017р.) - скасувати.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Дужич С.П.

Суддя Мамченко Ю.А.