Постанова

від 30.05.2007 по справі 6/135

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

6/135

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

          "30" травня 2007 р.       Справа №  6/135

Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Колодій С.Б., у відкритому судовому засіданні розглянувши матеріали справи № 6/135

за позовом: Відкритого акціонерного товариства "Кіровоградобленерго",                 м. Кіровоград  

до відповідача: Державної податкової інспекції у м. Кіровограді,                              м. Кіровоград  

про скасування актів  

Секретар судового засідання - Адаменко А.В.

Представники:

від позивача - Стеценко О.О., довіреність № 167/07  від 23.01.2007 р.;

від відповідача - Скрипник О.М., довіреність № 170  від 15.08.2006 р.;

Подано позов про скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у м. Кіровограді від 11.01.2007 р. №0000042300\0,  №0000032300\0, №0000031730\0.

Керуючись статтею 137 Кодексу адміністративного судочинства України подано заяву про зміну позовних вимог, а саме скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у м. Кіровограді від 19.03.2007 р. №0000042300\1,  №0000032300\1, №0000031730\1.

Обґрунтовуючи позовні вимоги щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 19.03.2007 р. №0000042300\1 про визначення податкового зобов”язання по податку на додану вартість в розмірі 1 233 886,00 грн. основного платежу та 616 947,00 грн. штрафної (фінансової) санкції, позивач вважає безпідставним донарахування податковим органом податку на додану вартість  в розмірі 1 227 912,00 грн. та наполягає, що відповідно до статті 4 Закону України “Про податок на додану вартість” платежі, отримані ВАТ “Кіровоградобленерго” від споживачів – порушників умов договору щодо перевищення обсягів споживання та погоджених величин потужності, є законодавче встановленими штрафними санкціями і до бази оподаткування податку на додану вартість не включаються, позивач також не погоджується з висновком податкового органу щодо завищення підприємством в 3 кварталі 2005 року податкового кредиту на суму 5 974,00 грн. та стверджує, що Товариство не може нести відповідальність, як за несплату податків контрагентом ПП “Агробудтранссервіс”, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, за умови необізнаності Товариства щодо такої.

В обґрунтування позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 19.03.2007 р. №0000032300\1 про визначення податкового зобов”язання по податку на прибуток в розмірі 7 468,00 грн. основного платежу та 3 734,00 грн. штрафної (фінансової) санкції, позивач стверджує про безпідставність висновку податкової служби про порушення Товариством підпункту 5.3.9 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” при включенні до складу валових витрат по придбанню товарно-матеріальних цінностей в 3 кварталі 2005 року на суму 29 871,25 грн., оскільки вказані витрати, стверджує позивач, підтверджуються виставленими ПП “Агробудтранссервіс” рахунками та накладними про отримання товарно-матеріальних цінностей, проте пункти 5.3-5.8, 5.11 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” не містять обмежень віднесення до складу валових витрат вартості придбаних товарно-матеріальних цінностей у суб”єкта господарювання установчі документи якого в подальшому визнано недійсними та анульовано Свідоцтва платника податку на додану вартість.

В обґрунтування позовних вимог щодо скасування податкового-повідомлення рішення від 19.03.2007 р. №0000031730\1 про визначення податкового зобов”язання по податку з доходів фізичних осіб в розмірі 4 174,84 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 8 349,68 грн. позивач стверджує, що суми коштів перерахованих Товариством на рахунки органів державної виконавчої служби для виплати фізичним особам на підставі рішень судів, не є неустойкою, штрафом або пенею в розумінні підпункту 4.2.10 та не  є доходом в розумінні пункту 1.3 статті 1 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” від здійснення будь-якої діяльності, оскільки відшкодування моральної шкоди є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів і направлено на відшкодування моральної шкоди завданої неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю Товариства. Позивач зазначає, що у нього були відсутні правові підстави здійснювати функції податкового агента та подачі розрахунку сум доходу, оскільки вказані суми відшкодованої моральної шкоди Товариством не нараховувались, а були визначені судом і виплачувались не Товариством, а через органи державної виконавчої служби на підставі рішень судів та у відповідності з виконавчим документом, в яких визначені суми грошових коштів, що підлягають відшкодуванню, як моральної шкоди та є обов”язковими до виконання.

В запереченнях на позов відповідач позовні вимоги не визнав, зазначив про правомірність та обґрунтованість спірних рішень та просив суд в задоволенні позову відмовити.

Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд , -

                                                 ВСТАНОВИВ:

Спеціалістами ДПА у Кіровоградської області та ДПІ у м. Кіровограді проведена виїзна планова документальна перевірка ВАТ “Кіровоградобленерго” та його структурних підрозділів з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2005 р. по 30.09.2006 р.

Документальною перевіркою встановлено порушення підпункту 7.4.5 пункту 7.5 статті 7, пункт 4.1 статті 4 Закону України “Про податок на додану вартість”, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість у розмірі 1 233 886,00 грн., підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток в розмірі 7 468,00 грн., підпункту 4.2.10 пункту 4.2 статті 4, підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8, пункту 1.19, 1.9 статті 1, підпункту 3.1.3 пункту 3.1 статті 3, підпункту 4.3.25 пункту 4.3, підпункту 4.2.15 пункту 4.2 статті 4, підпункту (а) статті 19, підпункту 9.10.1 пункту 9.10 статті 9, пункту 3.4 статті 3 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, в результаті чого встановлено неправильне утримання та неперерахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету в 2005-2006 роках в сумі 4 176,24 грн., про що складено акт перевірки від 28.12.2006 р. №131\23-00\23226362.

Акт перевірки став підставою для винесення ДПІ у м. Кіровограді податкового повідомлення-рішення від 11.01.2007 р. №0000042300\0 про визначення податкового зобов”язання по податку на додану вартість в розмірі 1 233 886 грн. основного платежу та 616 947 грн. штрафних (фінансових) санкцій, а всього 1 850 833 грн., податкового повідомлення-рішення від 11.01.2007 р. №0000032300\0 про визначення податкового зобов”язання по податку на прибуток в розмірі 7 468 грн. основного платежу та 3 734 грн. штрафної (фінансової) санкції, а всього 11 202 грн., податкового повідомлення-рішення від 11.01.2007 р. №0000031730\0 про визначення податкового зобов”язання по податку з доходів фізичних осіб в розмірі 4 174,84 грн. основного платежу та 8 349,68 грн. штрафної (фінансової) санкції, а всього 12 524,52 грн.

Не погодившись з рішеннями ДПІ у м. Кіровограді ВАТ “Кіровоградобленерго” оскаржило їх в процедурі адміністративного узгодження. За результатами розгляду скарга позивача залишена без задоволення, спірні рішення  без змін.

Господарський суд задовольняє позовні вимоги ВАТ “Кіровоградобленерго” в силу наступного.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України “Про податок на додану вартість” база оподаткування операцій з поставки товарів(послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов”язкових платежів), що включаються до ціни товарів (послуг) згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов”язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв”язку). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв”язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

ДПІ у м. Кіровограді донараховано позивачу податок на додану вартість в розмірі 1 227 912 грн., виходячи з того, що п”ятикратна (двократна) вартість різниці фактично спожитої електроенергії і її договірної величини та різниці між найбільшою величиною потужності, що зафіксована протягом розрахункового періоду, та договірною величиною потужності фактично являє собою підвищену плату за використану з порушенням режимів споживання електроенергію, така оплата є додатковою компенсацією вартості товарів і підлягає оподаткуванню у загальновстановленому порядку.

Господарський  суд вважає необґрунтованої дану позицію відповідача зі слідуючих підстав.

Правовідносини в сфері постачання енергетичних та інших ресурсів ґрунтуються на нормах діючого законодавства.

Згідно статті 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію споживачеві, який зобов”язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до частин 1,5 статті 277 ГК України абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Відповідальність за порушення правил користування енергією встановлюється законом.

Частиною 5 статті 26 Закону України “Про електроенергетику” встановлено, що споживачі (крім населення, професійно-технічних навчальних закладів та вищих навчальних закладів 1-4 рівнів акредитації державної і комунальної форм власності) у випадках споживання електроенергії понад договірну величину за розрахунковий період сплачують енергопостачальникам п”ятикратну (двократну) вартість різниці фактично спожитої і договірної величини.

Частиною 6 Закону України “Про електроенергетику” у випадку перевищення договірної величини потужності споживачеві (крім населення, професійно-технічних навчальних закладів та вищих навчальних закладів 1-4 рівнів акредитації державної і комунальної форм власності) сплачують енергопостачальникам п”ятикратну (двократну) вартість різниці між найбільшою величиною потужності, що зафіксована протягом розрахункового періоду, та договірною величиною потужності.

Згідно частини 7 статті 27 Закону України “Про електроенергетику” санкції, передбачені частиною 5 статті 26 цього Закону, застосовуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 13 Порядку постачання електричної енергії споживачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.03.1999 р. №441 споживачі у разі перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності несуть відповідальність згідно з частиною п”ятою, шостою статті 26 Закону України “Про електроенергетику”.

Отже передбачена статтею 26 Закону України “Про електроенергетику” п”ятикратна (двократна) вартість різниці між обсягами фактично спожитої і договірної (граничної) величини електричної енергії та різниці між найбільшою величиною потужності, що зафіксована протягом розрахункового періоду, та договірною величиною потужності є санкцією, тобто спеціальним видом цивільної відповідальності споживача за вчинене порушення, яка встановлена актом цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 1 статті 230 ГК України штрафною санкцією визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Частиною 1 статті 231 ГК України встановлено, що законом щодо окремих видів зобов”язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Вказане положення реалізоване в статті 26 Закону України “Про електроенергетику”, якою визначена відповідальність споживачів електроенергії  за споживання електроенергії понад договірні обсяги – це обов”язок сплатити п”ятикратну (двократну) вартість різниці фактично спожитої і договірної величин, що в повній мірі відповідає положенням частини 4 статті 231 ГК України щодо застосування кратності розміру санкцій до вартості товару(робіт, послуг).

Таким чином, господарський суд погоджується з твердженням позивача, що застосування п”ятикратної (двократної) ціни (тарифу) до різниці між фактично спожитою і узгодженою договірною її величиною та різниці між найбільшою величиною потужності, що зафіксована протягом розрахункового періоду, та договірною величиною потужності при проведенні розрахунків між енергопостачальною організацією та споживачем у випадку порушення останнім умов договору та встановлених правил користування електроенергії за правовою природою є штрафною санкцією, яка застосовується за порушення господарських відносин та встановлених правил ведення господарської діяльності.

До також висновку прийшов Вищий господарський суд України в постанові від 19.10.2006 р. по справі № 12\1013, в постанові від 11.07.2006 р. №2\2534.

Господарський суд з урахуванням норм частини 1 статті 189 ГК України, частин 2,3 статті 17 Закону України “Про електроенергетику”, Правил користування електричною енергією, затверджених Постановою НКРЕ від 31.07.1996 р. №28, Порядку формування роздрібного тарифу на електроенергію для споживачів (крім населення і населених пунктів) ліцензіатами з постачання електроенергії за регульованим тарифом, затвердженого постановою НКРЕ від 22.01.2001 р. №47 не може не погодитися з твердженням позивача, що ВАТ “Кіровоградобленерго”, як постачальник електроенергії за роздрібним тарифом не має правових підстав на застосування тарифів інших, ніж встановлені уповноваженим органом, в тому числі на будь-яку зміну компенсації вартості відпущеної електроенергії.

Враховуючи викладене, платежі за спожиту електроенергію, отримані позивачем у межах встановленого НКРЕ тарифу, в розумінні податкового законодавства є компенсацією вартості товарів (робіт, послуг) і включаються до бази оподаткування податком на додану вартість у відповідності з вимогами пункту 4.1 статті 4 Закону України “Про податок на додану вартість”, а платежі, отримані від споживачів – порушників умов договору щодо перевищення обсягів споживання та погоджених величин потужності, є законодавче встановленими штрафними санкціями і до бази оподаткування ПДВ не включаються.

Відповідач в запереченнях на позов посилається на лист ДПА України від 03.03.2006 р. №3980\7\16-1517, який видано в супереч офіційному податковому роз”ясненню, затвердженому наказом ДПА України від 12.07.2002 р. №330, згідно якого суми, що додатково та в обов”язковому порядку сплачуються споживачами електричної енергії (крім населення) на користь енергопостачальників відповідно до статті 26 Закону України “Про електроенергетику” за споживання електроенергії понад договірні величини, відносяться до категорії штрафних санкцій.

За таких обставин, господарський суд вважає донарахування державним податковим органом податкового зобов”язання по податку на додану вартість в зв”язку з віднесенням п”ятикратної (двократної) вартості різниці фактично спожитої електроенергії і її договірної величини та різниці між найбільшою величиною потужності, що зафіксована протягом розрахункового періоду, та договірною величиною потужності   до підвищеної плати за використану з порушення режимів споживання електроенергію та додаткової компенсації вартості товарів є  неправомірним та безпідставним.

ДПІ у м. Кіровограді донараховано податок на додану вартість в розмірі 5 974 грн., оскільки перевіркою встановлено, що в порушення підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” завищено податковий кредит на суму 5 974 грн. внаслідок віднесення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по податковим накладним, отриманим від суб”єкта господарювання ПП “Агробудтранссервіс” установчі документи якого визначені недійсними та анульовано Свідоцтво платника податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит – сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов”язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 цього Закону встановлено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону протягом такого звітного періоду у зв”язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв”язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Позивачем в 3 кварталі 2005 року було віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних №86 від 23.08.2005 р. (ветош (хлопок) в кількості 580 кг та мило господарське в кількості 2 376 шт на суму 8 233,68 грн., в тому числі ПДВ 1 372,28 грн.), №25 від 05.09.2005 р. (сілікогель КСКГ в кількості 2 505 кг та сілікогель індикаторний в кількості 2 кг на суму 23 352,54 грн., в тому числі ПДВ 3 892,09 грн.), № 105 від 14.09.2005 р.(ветош(хлопок) в кількості 220 кг та мило господарське в кількості 2 376 шт. на суму 4 259,28 грн., в тому числі ПДВ 709,88 грн.), отриманих від суб”єкта господарювання ПП “Агробудтранссервіс”.

ПП “Агробудтранссервіс” зареєстроване, як суб”єкт підприємницької діяльності Реєстраційною палатою Кіровоградського міськвиконкому 03.02.2003 р. , реєстраційний номер №08126-ПП-1.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 05.06.2006 р., що вступило в законну силу 05.07.2006 р., на яке посилається відповідач в акті перевірки, визнано недійсними установчі документи та Свідоцтво платника податку на додану вартість ПП “Агробудтранссервіс”.

Відповідно до статті 33 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” юридична особа припиняється зокрема за судовим рішенням. Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Відповідно до частин 1,2 статті 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особи, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 19.01.2007 р. за №444\675, отриманого на запит позивача та представленого ним до суду, станом на 19.01.2007 р. приватне підприємство “Агробудтранссервіс”, код ЄДРПОУ 32324929, зареєстроване виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради, стан юридичної особи – провадить господарську діяльність зі сформованим статутним фондом.

Отже, ВАТ “Кіровоградобленерго”, як покупець, не може нести відповідальність, як за несплату податків ПП”Агробудтранссервіс”, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності Товариства щодо такої.

Відповідно до пункту 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб”єкта владних повноважень обов”язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

ДПІ у м. Кіровограді не надала суду доказів несплати ПП “Агробудтранссервіс” податку на додану вартість по господарським операціям з позивачем, а також не надала доказів встановлення вини позивача щодо можливої несплати ПП “Агробудтранссервіс” даного податку.

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” платник податку-особа, яка згідно з цим Законом зобов”язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у пунктах “а”, “в”, “г”, “д” пункту 10.1 статті 10 відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (пункт 10.2 статті 10).  

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов”язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.          

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладання штрафних санкцій.

За таких обставин господарський суд вважає безпідставним твердження ДПІ у м. Кіровограді про порушення позивачем підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Враховуючи викладене, господарський суд скасовує податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Кіровограді від 19.03.2007 р. №0000042300\1 про визначення податкового зобов”язання по податку на додану вартість в розмірі 1 850 833 грн.

ДПІ у м. Кіровограді податковим повідомленням-рішенням від 11.01.2007 р. №0000032300\0 донараховано податок на прибуток в розмірі 7 468 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 3 734 грн., оскільки перевіркою встановлено, що в порушення підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” до складу валових витрат включено витрати по придбанню товарно-матеріальних цінностей в 3 кв.2005 р. на суму 29 871,25 грн. у суб”єкта господарювання ПП “Агробудтранссервіс” установчі документи якого визнані недійсними.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу – сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальний формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За нормою частини 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 цього Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обв”язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За нормами статті 11 Закону України  „Про оподаткування прибутку підприємств”, якої регулюються правила ведення податкового обліку передбачено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше – або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку – день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) – дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (підпункт 11.2.1 пункту 11.2 статті 1 Закону).

На час проведення перевірки позивача правила ведення податкового обліку з податку на прибуток, викладені в статті 11 Закону не містять перелік документів, що передбачені таким обліком.

В той же час пункт 5.10-2 статті 5 Закону України  „Про оподаткування прибутку підприємств” передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

З матеріалів справи вбачається, що витрати на придбання товарно-матеріальних цінностей у ПП “Агробудтранссервіс” віднесено позивачем до складу валових витрат Товариства в серпні і вересні 2005 р. та відображено в декларації з податку на прибуток підприємства за 9 місяців 2005 р. на підставі виставлених ПП “Агробудтранссервіс” рахунків №54 від 08.08.2005 р. на суму 8 233,68 грн., №89 від 01.09.2005 р. на суму 23 352,54 грн., №64 від 08.09.2005 р. на суму 4 259,28 грн., платіжних доручень про оплату товарно-матеріальних цінностей №0000001303 від 15.08.2005 р., №0000001646 від 05.09.2005 р., №0000001767 від 13.09.2005 р., накладних про отримання товарно-матеріальних цінностей №86 від 23.08.2005 р., №105 від 14.09.2005 р., №25 від 15.10.2005 р.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає безпідставним висновок ДПІ у м. Кіровограді щодо порушення позивачем підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” та скасовує податкове повідомлення-рішення від 19.03.2007 р. №0000032300\1.

ДПІ у м. Кіровограді податковим повідомленням-рішенням від 11.01.2007 р. №0000031730\0 донараховано позивачу податок з доходів фізичних осіб в розмірі 4 174,84 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 8 349,68 грн., оскільки Товариством на виконання рішень судів про стягнення моральної шкоди на користь фізичних осіб відшкодовано моральну шкоду в розмірі 31 480,00 грн., при цьому стягнуті кошти не знайшли своє відображення в бухгалтерських регістрах в частині нарахування та утримання податку з доходів фізичних осіб. Відповідач прийшов до висновку про порушення позивачем підпункту 4.2.10 пункту 4.2 статті 4, підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”.

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” дохід з джерелом його походження з України – будь-який дохід. Одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України.

Згідно з пунктом а) підпункту  4.2.10 пункту 4.2 статті 4 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається дохід у вигляді неустойки, штрафів або пені, фактично одержаних платником податку як відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди.

Відшкодування моральної шкоди на підставі рішення суду не є неустойкою, штрафом або пенею, одержаних як відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди та не є доходом від здійснення будь-якої діяльності.

Відповідно до статі 16 ЦК України одним із самостійних способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв”язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в іншій спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до частини 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Виходячи з аналізу вказаних норм моральна шкода – це компенсація втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Суми коштів перерахованих позивачем на рахунки органів державної виконавчої служби для виплати фізичним особам на підставі рішень судів, не є неустойкою, штрафом або пенею в розумінні підпункту 4.2.10 пункту 4.2 статті 4 Закону  та не є доходом в розумінні пункту 1.3 статті 1 Закону, оскільки відшкодування моральної шкоди є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів і направлено на відшкодування моральної шкоди завданої неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю Товариства.

Відповідно до пункту 1.15 статті 1 Закону податковий агент – юридична особа (її філії, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента – юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов”язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Підпунктом 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону встановлено, що податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 Закону.

Відповідно до статті 124 Конституції України та статті 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили є обов”язковими до виконання на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Податковий агент зобов”язаний подавати податкову звітність, порядок заповнення та подання такої звітності регулюється наказом ДПА України від 29.09.2003 р. №451 “Про затвердження форми податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платника податку, і сум утриманого з них податку та Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку”.

Відповідно до підпункту 3.6 “Реквізити податкового розрахунку” вказаного Порядку у графі 5 “Ознака доходу” зазначається ознака доходу згідно з довідником ознак доходів, наведених у додатку до Порядку, проте довідник ознак доходів не містить такої ознаки доходів, як відшкодована моральна шкода на підставі рішення суду.

Частиною 1 статті 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

За таких обставин, господарський суд погоджується з твердженням позивача, що в даному випадку у Товариства відсутні правові підстави здійснювати функції податкового агента та подавати вказаний розрахунок, оскільки вказані суми відшкодованої моральної шкоди позивачем не нараховувались, а були визначені судом і виплачувались не позивачем, а через орган державної виконавчої служби на підставі рішень судів та у відповідності з виконавчим документом, в яких визначені суми грошових коштів, що підлягають відшкодуванню, як моральної шкоди та є обов”язковими до виконання.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає неправомірним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Кіровограді від 19.03.2007 р. №0000031730\0 та скасовує його.

Керуючись частинами 1-3 статті 160, частиною 1 статті 162, статтею 163, частинами 1-4 статті 254, статтею 258, пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень  Кодексу  адміністративного судочинства України, господарський суд, -

                                                   ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Кіровограді № 0000042300/1 від 19.03.2007 р., № 0000032300/1 від 19.03.2007 р., № 0000031730/1  від 19.03.2007 р.

Стягнути з Державного бюджету України (№ рахунку 31118095600002, МФО 823016, отримувач коштів УДК у м. Кіровограді, банк отримувача ГУДКУ у Кіровоградській області, ідентифікаційний код 24145329) на користь Відкритого акціонерного товариства "Кіровоградобленерго" (25015, м. Кіровоград, просп. Комуністичний, 15, п/р 26006304331850 у ПІБ м. Кіровограда,  МФО 323301, код 23226362) судові витрати по справі 3,40 грн. державного мита.

За заявою стягувача після набрання постановою законної сили господарський суд видає виконавчий лист.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження , але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до апеляційної інстанції через господарський суд Кіровоградської області.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України – з дня складання в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, і копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.          

Суддя