КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"19" жовтня 2017 р. Справа№ 910/10917/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів: Алданової С.О.
Мартюк А.І.
секретар: Іванов О.О.
за участю представників
позивача: Мостепанюк В.І.;
відповідача: Карпінський С.В.;
третьої особи-1: Жегулін Ю.М.;
третьої особи-2: не з'явився;
третьої особи-3: не з'явився;
третьої особи-4: Коротченко Д.В.;
третьої особи-5: не з'явився;
третьої особи-6: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі
Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних
осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В.
на рішення Господарського суду міста Києва
від 20.06.2017
у справі №910/10917/16 (суддя - Турчин С.О.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі
Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних
осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В.
до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний
банк України"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні
позивача 1) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб
2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Танк Транс"
3) Публічне акціонерне товариство "Херсонський
суднобудівний завод"
4) Товариство з обмеженою відповідальністю "Іллічівський
зерновий порт"
5) Товариство з обмеженою відповідальністю "Яблуневий
дар"
6) Українсько-німецьке спільне підприємство "Агро-Поділля"
про визнання договору недійсним, застосування наслідків
недійсності договору та зобов'язання вчинити дії
ВСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Кадирова Владислава Володимировича (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі - відповідач) про визнання недійсним договору застави майнових прав від 25.02.2015, укладеного між сторонами.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір було укладено з порушенням вимог постанови Національного банку України №692/БТ від 30.10.2014, яка забороняє банку передавати в забезпечення третім особам майно та активи банку без погодження з куратором банку, що суперечить ст. ст. 3, 47, 49, 66 Закону України "Про банківську діяльність". Позивач вважає, що оспорюваний правочин суперечить приписам ст. 12 Закону України "Про заставу", оскільки не містить розміру основного зобов'язання. Окрім того, за рахунок оспорюваного правочину відповідач отримав можливість позачергово задовольнити свої вимоги, а надання таких переваг (пільг) в силу п.7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є ознакою нікчемності договору.
Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи про необґрунтованість та непідтвердженість вимог позивача належними доказами, просив суд в позові відмовити. Зокрема, відповідач наголошував на наступному:
- недодержання позивачем вимог постанови Національного банку України №692/БТ від 30.10.2014 не має наслідком нікчемності договору застави майнових прав від 25.02.2015 та не є підставою для визнання цього договору недійсним;
- відповідач на момент укладення оспорюваного договору не знав та не міг знати про введення Національним банком України визначених у постанові №692/БТ від 30.10.2014 обмежень;
- постанова Національного банку України №692/БТ від 30.10.2014 не набрала законної сили у розумінні ст. 56 Закону України "Про Національний банк України", а тому не може бути підставою для визнання договору застави від 25.02.2015 недійсним;
- згідно зі спірним договором застави майнових прав від 25.02.2015 заставодержатель набуває право переводу на себе заставлених майнових прав відповідно до ст. 23 Закону України "Про заставу", уступка вимоги згідно із ст. ст. 512, 514 Цивільного кодексу України не відбувається;
- вимога про визнання недійсним договору застави є необґрунтованою, що свідчить про відсутність підстав для застосування наслідків недійсності цього договору.
Ухвалами Господарського суду міста Києва від 14.06.2016, (том справи - 1, аркуші справи -1-2, том справи - 4, аркуші справи - 36-39) до участі у справі як третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача було залучено Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - третя особа-1), Товариство з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" (далі - третя особа-2), Публічне акціонерне товариство "Херсонський суднобудівний завод" (далі - третя особа-3), Товариство з обмеженою відповідальністю "Іллічівський зерновий порт" (далі - третя особа-4), Товариство з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар" (далі - третя особа-5) та Українсько-німецьке спільне підприємство "Агро-Поділля" (далі - третя особа-6).
Третя особа-1, третя особа-5 та третя особа-6 проти позову заперечували, просили суд в позові відмовити. Третя особа-3 та третя особа-4 письмових пояснень по суті спору не надали.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2016 у справі №910/10917/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2017, позов задоволено. Визнано недійсним договір застави майнових прав від 25.02.2015, укладений між сторонами, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А.
Постановою Вищого Господарського суду України від 29.03.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 у справі № 910/10917/16 скасовано, а справу передано на новий розгляд до місцевого господарського суду. При цьому суд касаційної інстанції зазначив наступне:
- з мотивувальних частин оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди визнали недійсним спірний договір, на підставі ст. 207 Господарського кодексу України, у зв'язку із порушенням позивачем господарської компетенції при укладенні спірного договору, тобто з інших підстав, ніж були зазначені позивачем у позовній заяві. При цьому, заяви позивача про зміну підстав позову матеріали справи не містять;
- для з'ясування питання наявності або відсутності у суб'єкта господарювання права, необхідного для укладення відповідного правочину, слід враховувати, що правосуб'єктність будь-якої юридичної особи є спеціальною, оскільки визначається встановленими цілями її діяльності відповідно до закону та/або установчих документів даної юридичної особи. Однак суди попередніх інстанцій дійшовши висновку про наявність підстав для визнання спірного договору недійсним, на підставі ст. 207 Господарського кодексу України, у зв'язку із порушенням позивачем господарської компетенції, не зазначили, які положення законодавства чи установчих документів було порушено позивачем при укладенні спірного договору;
- суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що на момент укладення оспорюваного правочину діяльність позивача була обмежена постановами Національного банку України, тому позивач не мав права передавати в забезпечення третім особам майно та активи банку та відповідно укладати договір застави майнових прав від 25.02.2015 без погодження з куратором, в порушення вимог ст. ст. 4-7, 43 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи оскаржувані рішення не дослідили чи набрали наведені постанови Правління Національного банку України чинності у порядку, передбаченому ст. 56 Закону України "Про Національний банк України" на час її прийняття та чи доведено їх до відома позивача і коли;
- суди попередніх інстанцій, приймаючи оскаржувані рішення, застосували положення ст. 56 Закону України "Про Національний банк України" у редакції Закону України від 18.06.2015 № 541-VIII, в той час як постанови Правління Національного банку України №560/БТ, №692/БТ прийняті 11.09.2014 та 30.10.2014 відповідно, тобто до внесення змін Закону України від 18.06.2015 №541-VIII до ст. 56 Закону України "Про Національний банк України".
В процесі нового розгляду справи позивач подав заяву про зміну предмету позову, в якій він просив суд:
- визнати недійсним договір застави майнових прав від 25.02.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. та зареєстрований в реєстрі за №293, укладений між позивачем та відповідачем;
- застосувати наслідки недійсності договору застави майнових прав від 25.02.2015, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. та зареєстрованого в реєстрі за №293, шляхом припинення у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна обтяження №15177504 від 25.02.2015 на рухоме майно (майнові права) позивача, передане в заставу відповідачу на підставі недійсного договору застави майнових прав від 25.02.2015 та вилучення з Державного реєстру обтяжень рухомого майна відповідного запису;
- зобов'язати відповідача утриматися у майбутньому від вчинення дій, пов'язаних із реєстрацією у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна нових обтяжень на майнові права позивача, передані в заставу відповідачу на підставі недійсного договору застави майнових прав від 25.02.2015, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. за реєстровим № 293.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.06.2017, ухваленим за результатами нового розгляду справи №910/10917/16, в задоволенні позову було відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2017 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Загалом доводи апеляційної скарги ідентичні тим, які наводилися позивачем під час розгляду справи місцевим господарським судом.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.07.2017 (головуючий суддя - Пашкіна С.А., судді: Смірнова Л.Г., Чорногуз М.Г.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 07.08.2017.
07.08.2017 через Відділ документального забезпечення та моніторингу документів Київського апеляційного господарського суду надійшли:
- відзиви на апеляційну скаргу третьої особи-2 та третьої особи-5, в яких вони підтримали апеляційну скаргу та просили суд скаргу задовольнити;
- заява позивача про відвід судді Пашкіної С.А.;
- клопотання позивача про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу;
- клопотання позивача про проведення відеозйомки (ТОВ "Теле Один");
- відзив відповідача на апеляційну скаргу, в якій він заперечував проти доводів скарги позивача, зазначаючи про їх необґрунтованість та непідтвердженість належними доказами, просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення.
Судом було задоволено клопотання позивача про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу та про проведення відеозйомки.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.08.2017 в задоволенні заяви позивача про відвід судді Пашкіної С.А. було відмовлено.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.08.2017 задоволено заяву головуючого судді (доповідача) Пашкіної С.А. про самовідвід.
Розпорядженням Керівника апарату Київського апеляційного господарського суду від 09.08.2017 №09-52/530/17, у зв'язку з задоволенням заяви судді Пашкіної С.А. про самовідвід, було призначено повторний автоматичний розподіл справи №910/10917/16, за результатами якого справу було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у наступному складі: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Мартюк А.І.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.08.2017 апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Алданової С.О., Мартюк А.І. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 28.09.2017.
25.09.2017 через Відділ документального забезпечення та моніторингу документів Київського апеляційного господарського суду від третьої особи-4 надійшли письмові пояснення по справі.
27.09.2017 через Відділ документального забезпечення та моніторингу документів Київського апеляційного господарського суду від третьої особи-2 надійшов відзив на апеляційну скаргу.
28.09.2017 через Відділ документального забезпечення та моніторингу документів Київського апеляційного господарського суду від третьої особи-1 надійшли письмові пояснення по справі.
В судове засідання 28.09.2017р. з'явилися лише представники сторін, третьої особи-1, третьої особи-1 та третьої особи-4. Решта учасників судового процесу в судове засідання не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2017, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 12.10.2017.
11.10.2017 через Відділ документального забезпечення та моніторингу документів Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли додаткові пояснення по справі.
В судове засідання 12.10.2017 з'явилися лише представники сторін, третьої особи-1 та третьої особи-4. Решта учасників судового процесу в судове засідання не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
В судовому засіданні 12.10.2017 представники позивача та третьої особи-1 підтримали апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просили суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2017 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
В судовому засіданні 12.10.2017 представники відповідача та третьої особи-4 заперечували проти апеляційної скарги, просили суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін як таке, що було ухвалено з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
В судовому засіданні 12.10.2017 представник позивача подав клопотання про продовження строку розгляду справи відповідно до ст. ст. 69, 102 Господарського процесуального кодексу України.
Вказане клопотання було задоволено судом.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2017, на підставі ст. ст. 69, 77, 102 Господарського процесуального кодексу України, строк розгляду апеляційної скарги було продовжено на 15 днів, розгляд справи відкладено на 19.10.2017.
19.10.2017 через Відділ документального забезпечення та моніторингу документів Київського апеляційного господарського суду від сторін надійшли додаткові пояснення по справі.
В судовому засіданні 19.10.2017 представники позивача та третьої особи-1 підтримали раніше надані пояснення, просили суд апеляційну скаргу задовольнити.
В судовому засіданні 19.10.2017 представники відповідача та третьої особи-4 також підтримали пояснення, надані в попередніх судових засіданнях, просили суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
Решта учасників судового процесу у судове засідання 19.10.2017 не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Оскільки явка представників сторін та третіх осіб у судові засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін та третіх осіб про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представників третьої особи-2, третьої особи-3, третьої особи-5 та третьої особи-6 за наявними у справі матеріалами.
В судовому засіданні 19.10.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, третьої особи-1 та третьої особи-4, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
15.12.2010 між позивачем, як банком, та відповідачем, як кореспондентом було укладено договір про відкриття та ведення кореспондентського рахунку №151210-Л1, за умовами якого (п.1.1) для проведення розрахунків позивач відкриває відповідачу мультивалютний кореспондентський рахунок типу "Лоро" №16000804033 у валютах згідно заяви відповідача та виконує за дорученням і за кошти відповідача розрахунки на підставі цього договору, і здійснює його обслуговування (том справи - 1, аркуші справи - 12-14).
15.12.2010 між позивачем, як банком, та відповідачем, як кореспондентом, було укладено договір про відкриття та ведення кореспондентського рахунку №151210-Л2, за умовами якого (п.1.1) для проведення розрахунків позивач відкриває відповідачу кореспондентський рахунок типу "Лоро" у українських гривня (980) та виконує за дорученням і за кошти відповідача розрахунки на підставі цього договору, і здійснює його обслуговування (том справи - 1, аркуші справи - 16-18).
25.02.2015 між позивачем, як заставодавцем, та відповідачем, як заставодержателем, було укладено договір застави майнових прав, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. за реєстровим №293 (далі - Договір застави) (том справи - 1, аркуші справи - 20-22).
За умовами Договору застави (п.п.1.1, 1.2) заставодавець, з метою забезпечення належного виконання зобов'язання, що випливає з кожного з договорів кореспондентського рахунку (договори про відкриття та ведення кореспондентського рахунку №151210-Л1 від 25.02.2015 та №151210-Л2 від 25.02.2015, передає в заставу, а заставодержатель цим приймає в заставу на умовах, визначених у цьому договорі, предмет застави, а саме майнові права - права вимоги від боржників здійснення платежів на користь заставодавця за контрактами в розмірах та в строки, передбаченими контрактами з такими боржниками, та усі належні заставодавцю майнові права за договорами, що забезпечують виконання зобов'язання за контрактами, перелік яких наведено в додатку №1 до цього договору. На момент укладення цього договору договірна вартість предмету застави становить 459 484 167,00 грн.
В п.11.1 Договору застави передбачено, що останній вважається укладеним з моменту його підписання сторонами, скріплення їх підписів печатками сторін та нотаріального посвідчення і діє до виконання зобов'язання за договорами кореспондентського рахунку та цим договором в повному обсязі.
В Додатку №1 до Договору застави сторонами було узгоджено перелік договорів, майнові права за якими передаються в заставу, а саме: кредитний договір №04.1/23/07-КЛТ від 31.05.2007, укладений між позивачем та третьою особою-3 з усіма змінами та доповненнями; договір кредитної лінії №ВКЛ-2010667/2 від 27.11.2013, укладений позивачем та третьою особою-4 з усіма змінами та доповненнями; договір кредитної лінії №ВКЛ-2005880/11 від 29.05.2014, укладений між позивачем та третьою особою-2 з усіма змінами та доповненнями, в тому числі договори застави та відступлення прав вимоги укладені з третьою особою-4, третьою особою-5, третьою особою-6 на забезпечення вказаних кредитних договорів (том справи - 1, аркуш справи - 23).
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що спірний Договір застави порушує норми ст. ст. 3, 47, 49, 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст. 12 Закону України "Про заставу", постанову Правління Національного банку України №692/БТ від 30.10.2014 Про віднесення АТ Дельта Банк до категорії проблемних . Зокрема, позивач наголошував на тому, що передумовою для укладення спірного Договору застави мала бути згода (погодження) Національного банку України. Однак між сторонами було укладено Договір застави, за яким позивач фактично реалізував заставлене майно на користь відповідача без отримання згоди Національного банку України, наявність якої є обов'язковою в силу закону. Позивач вважає, що уклавши спірний договір з відповідачем, він відмовився від власних майнових вимог, безоплатно здійснив відчуження майна та прийняв на себе зобов'язання щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність", що згідно з п.п.1, 5 ч.3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є ознакою нікчемності договору.
Враховуючи наведені обставини, позивач просив суд визнати недійсним Договір застави, укладений між сторонами, та застосувати наслідки недійсності вказаного договору шляхом припинення у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна обтяження №15177504 від 25.02.2015 на рухоме майно (майнові права) позивача, переданого в заставу відповідачу на підставі Договору застави, та вилучення з Державного реєстру обтяжень рухомого майна відповідного запису. Окрім того, позивач просив суд зобов'язати відповідача утриматися у майбутньому від вчинення дій, пов'язаних із реєстрацією у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна нових обтяжень на майнові права позивача, переданих в заставу відповідачу на підставі Договору застави.
Місцевий господарський суд відмовив в позові повністю, визнавши вимоги позивача необґрунтованими, документально та нормативно не підтвердженими. При цьому в своєму рішенні суд зазначив:
- укладення договору застави жодним чином не порушувало порядку забезпечення виконання грошових вимог, що визначений Законом України "Про банки і банківську діяльність";
- наявність обставин, з якими приписи п.п.1, 5 ч.3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачають нікчемність договору застави майнових прав, позивачем не підтверджено;
- посилання позивача на те, що Договір застави не відповідає приписам п.7 ч.3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки його умови передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку, не підтверджені жодними доказами. Натомість, судом встановлено, що укладання Договору застави забезпечувало належне виконання зобов'язань з боку позивача, що відповідає нормам Цивільного кодексу України та Закону України "Про заставу";
- постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.01.2016 у справі №826/24298/15, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2016, визнано протиправним та скасовано рішення Уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації АТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. про нікчемність правочинів, а саме: іпотечного договору від 29.12.2014, договору застави майнових прав від 25.02.2015, договору застави майнових від 25.02.2015, договору застави цінних паперів №1/ЦП від 26.02.2015 та договору про звернення стягнення №1/ЦП/ЗС від 26.02.2015; визнано протиправним та скасовано повідомлення №9310 від 29.09.2015 про нікчемність правочинів;
- постанова правління Національного банку України №692/БТ від 30.10.2014, яка є актом індивідуальної дії, розповсюджує свою дію лише на позивача та встановлює певні обмеження саме щодо дій проблемного банку, а тому не може мати юридичних наслідків для відповідача у даній справі;
- недодержання позивачем приписів постанови правління Національного банку України №692/БТ від 30.10.2014 "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії проблемних" не є достатньою підставою для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 10.11.2014, оскільки, нормами чинного законодавства не передбачено таких наслідків невиконання банківськими установами вимог та заходів впливу Національного банку України як визнання недійсними укладених всупереч них правочинів;
- судом не встановлено та сторонами спору не підтверджено наявності закону чи нормативного документу, який містить порядок, строки, умови погодження куратора Національного банку України на укладення тих чи інших правочинів. Докази відсутності такого погодження на укладення договору застави матеріали справи на містять;
- в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач на момент укладення Договору застави був обізнаний про введення Національним банком України визначених у постанові №692/БТ від 30.10.2014 обмежень прав позивача;
- докази того, що укладення Договору застави призвело до неплатоспроможності позивача в матеріалах справи відсутні;
- посилання позивача на те, що порушення приписів постанови Національного банку України №692/БТ від 30.10.2014 при укладенні Договору застави є підставою для визнання його недійсним згідно із ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України є безпідставними;
- Рішенням Спостережної Ради позивача, оформленого протоколом №487 від 22.07.2014, договори факторингу, відступлення (уступки) прав вимоги, переведення боргу (заміни кредитора у зобов'язанні), купівлі - продажу прав вимоги у тому числі, але не виключно, повинні вчинятися з дотриманням правила двох підписів. Згідно із вказаним рішенням особами, які за правилом двох підписів мають право підписувати правочини, є заступник Голови Ради Директорів Кінберг С.В., заступник Голови Ради Директорів Дудко В.В., заступник Голови Ради Директорів Чирва С.М.;
- спірний Договір застави майнових прав від 25.02.2015 за реєстровим №293 укладений від імені позивача Головою Ради Директорів товариства Поповою О.Ю.;
- Договір застави майнових прав є способом забезпечення виконання зобов'язання, а не правочином щодо розпорядження майновими правами. На відміну від правочину відступлення права вимоги, укладення договору застави майнових прав не має безпосереднім наслідком відчуження заставодавцем заставодержателю відповідних майнових прав. Вибуття заставодавця зі складу правовідношення, право вимоги за яким передано в заставу, шляхом заміни його заставодержателем можливе лише у випадку невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою. Отже, заставодержатель набуває право переводу на себе заставлених майнових прав, а не стягнення грошових коштів із боржника за кредитним договором. Уступка вимоги за ст. ст. 512, 514 Цивільного кодексу України та уступка заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права, за ст. 23 Закону України "Про заставу", мають різну правову природу;
- сторони Договору застави відповідно до ст. 23 Закону України "Про заставу" погодили, що у разі якщо вимоги заставодержателя не будуть виконані в повному обсязі після спливу тридцяти днів з моменту реєстрації заставодержателем в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет застави, то реалізація предмета застави здійснюється шляхом уступки заставодавцем заставодержателю права вимоги внаслідок направлення боржнику повідомлення про відступлення права вимоги. Договором застави не передбачено обов'язку сторін щодо укладання інших угод відносно такого набуття заставодержателем всіх прав та обов'язків кредитора до боржників;
- Договір застави майнових прав є способом забезпечення виконання зобов'язання, не містить ознак правочину відступлення права вимоги у розумінні ст. ст. 512, 514 Цивільного кодексу України та не є правочином щодо розпорядження майновими правами;
- посилання позивача на необхідність обов'язкового вчинення договору застави майнових прав з дотриманням правила двох підписів відповідно до рішення Спостережної Ради позивача, оформленого протоколом №487 від 22.07.2014, є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи. Заборон щодо укладення договору застави положення статуту позивача не містять;
- укладення договору застави майнових права після прострочення позивачем свого зобов'язання не суперечить нормам Цивільного кодексу України, Закону України "Про заставу" та не може бути підставою для визнання вказаного договору недійсним;
- позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами існування підстав для визнання недійсним договору застави майнових прав від 25.02.2015, тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору застави майнових прав від 25.02.2015, укладеного між сторонами;
- оскільки судом встановлено відсутність підстав для визнання недійсним Договору застави та відмовлено у задоволенні вказаної вимоги, то вимога позивача про припинення у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна обтяження №15177504 від 25.02.2015 на рухоме майно (майнові права) позивача, переданого в заставу відповідачу та вилучення з Державного реєстру обтяжень рухомого майна відповідного запису також не підлягає задоволенню;
- вимога позивача про зобов'язання відповідача утриматися у майбутньому від вчинення дій, пов'язаних із реєстрацією у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна нових обтяжень на майнові права позивача, передані в заставу відповідачу на підставі недійсного Договору застави, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. за реєстровим №293, не підлягає задоволенню.
Колегія суддів не погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
В ч.1, п.2 ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.
Відповідно до ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України у разі, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Як уже зазначалося вище, передумовою для визнання недійсним Договору застави, укладеного між сторонами, позивач зазначає невідповідність вказаного правочину вимогам законодавства, зокрема, ст. ст. 3, 47, 49, 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та ст. 12 Закону України "Про заставу".
В процесі судового розгляду було встановлено, що 11.09.2014 Правлінням Національного банку України було винесено постанову №560/БТ Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства Дельта Банк шляхом призначення куратора , якою, зокрема, вирішено призначити куратором позивача службовця Національного банку України Губенко С.М. для забезпечення виконання функцій згідно з повноваженнями, визначеними положенням №346 від 17.08.2012.
Постановою Правління Національного банку України №713/БТ від 06.11.2014 було винесено зміни до постанови №560/БТ від 11.09.2014 та пункт 1 названої постанови доповнено трьома новими абзацами такого змісту: Залучити для здійснення особливого режиму контролю за діяльністю позивача таких фахівців управління нагляду за банками 1 та 2 груп Департаменту пруденційного нагляду Генерального департаменту банківського нагляду: ОСОБА_16, ОСОБА_17 .
Постановою Правління Національного банку України від 30.10.2014 №692/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" до категорії неплатоспроможних" серед іншого було вирішено:
- віднести позивача до категорії проблемних банків строком до 180 днів;
- для стабілізації діяльності позивача та відновлення його фінансового стану з дня прийняття цієї постанови до кінця строку, який визначений у п.1 цієї постанови, запровадити для позивача обмеження в його діяльності, зокрема, не здійснювати кредитних операцій, у тому числі бездокументарних операцій (гарантії, авалі, акредитиви), а також не надавати порук та інших зобов'язань; не передавати в забезпечення третім особам майно на активи банку без погодження з куратором банку.
Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення №51 від 02.03.2015 "Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", згідно з яким тимчасову адміністрацію у позивача запроваджено строком на 3 місяці з 03.03.2015 до 02.06.2015.
Згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №71 від 08.04.2015 було запроваджено тимчасову адміністрацію у позивача на строк до 02.09.2015.
Постановою Правління Національного банку України №664 від 02.10.2015 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Дельта-Банк" вирішено відкликати банківську ліцензію та ліквідувати позивача.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №181 від 02.10.2015 було розпочато процедуру ліквідації позивача з 05.10.2015 до 04.10.2017 включно.
В процесі судового розгляду було встановлено, що Договір застави був укладений у період, коли відносно позивача існували певні обмеження щодо здійснення операцій банку, передбачені постановами Правління Національного банку України №560/БТ від 11.09.2014 (в редакції постанови №713/БТ від 06.11.2014) та від 30.10.2014 №692/БТ, згідно з якими з метою уникнення можливості невиконання позивачем своїх зобов'язань перед клієнтами та кредиторами, а також захисту інтересів вкладників і кредиторів позивача, було призначено куратором позивача службовця Національного банку України Губенко С.М., а також залучити для здійснення особливого режиму контролю за діяльністю позивача таких фахівців управління нагляду за банками 1 та 2 груп Департаменту пруденційного нагляду Генерального департаменту банківського нагляду: ОСОБА_16, ОСОБА_17 Окрім того, віднесено позивача до категорії проблемних банків і для стабілізації його діяльності та відновлення його фінансового стану з 30.10.2014 до 28.04.2015 (строком на 180 днів) запроваджено для позивача обмеження в його діяльності, серед іншого, не здійснювати кредитних операцій, у тому числі бездокументарних операцій (гарантії, авалі, акредитиви), а також не надавати порук та інших зобов'язань; не передавати в забезпечення третім особам майно на активи банку без погодження з куратором банку.
Як уже зазначалося вище, предметом спірного Договору застави є майнові права - права вимоги від боржників здійснення платежів на користь заставодавця за контрактами в розмірах та в строки, передбаченими контрактами з такими боржниками, та усі належні заставодавцю майнові права за договорами, що забезпечують виконання зобов'язання за контрактами, перелік яких наведено в додатку №1 до Договору застави (кредитний договір №04.1/23/07-КЛТ від 31.05.2007, укладений між позивачем та третьою особою-3 з усіма змінами та доповненнями; договір кредитної лінії №ВКЛ-2010667/2 від 27.11.2013, укладений позивачем та третьою особою-4 з усіма змінами та доповненнями; договір кредитної лінії №ВКЛ-2005880/11 від 29.05.2014, укладений між позивачем та третьою особою-2 з усіма змінами та доповненнями, в тому числі договори застави та відступлення прав вимоги укладені з третьою особою-4, третьою особою-5, третьою особою-6 на забезпечення вказаних кредитних договорів). На момент укладення Договору застави договірна вартість предмету застави становить 459 484 167,00 грн.
Тобто, укладення між сторонами Договору застави, за яким позивач фактично реалізував заставлене майно на користь відповідача без отримання на це відповідної згоди (погодження) представника Національного банку України, суперечить вимогам вищевказаних постанов Національного банку України, зокрема, №692/БТ від 30.10.2014, та ст. ст. 3, 47, 66 Закону України Про банки і банківську діяльність .
В своєму рішенні місцевий господарський суд зазначив про те, що постанова Правління Національного банку України №692/БТ від 30.10.2014 не є нормативно-правовим актом, відповідач не був з ним обізнаний, а тому недодержання її приписів не має наслідком невідповідність договору передбаченим ст. 203 Цивільного кодексу України вимогам чинності правочину.
З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 4 Цивільного кодексу України органи державної влади України можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.
В ст. ст. 2, 6 Закону України Про Національний банк України передбачено, що Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України. Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. При виконанні своєї основної функції Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі. Національний банк у межах своїх повноважень сприяє фінансовій стабільності, в тому числі стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню цілі, визначеної у частині другій цієї статті. Національний банк також сприяє додержанню стійких темпів економічного зростання та підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України за умови, що це не перешкоджає досягненню цілей, визначених у частинах другій та третій цієї статті.
Відповідно до ст. 7-1 названого Закону Національний банк України за наявності ознак нестійкого фінансового стану банківської системи, виникнення обставин, що загрожують стабільності банківської та/або фінансової системи країни, має право визначати тимчасові особливості регулювання та нагляду за банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України, у тому числі особливості підтримання ліквідності банків, застосування економічних нормативів, формування та використання резервів для відшкодування можливих втрат за активними операціями банків, запроваджувати обмеження на їх діяльність, у тому числі обмежувати або забороняти видачу коштів з поточних та вкладних (депозитних) рахунків фізичних та юридичних осіб, а також обмежувати або тимчасово забороняти проведення валютних операцій на території України, зокрема операцій з вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей. Наявність ознак нестійкого фінансового стану банківської системи, а також обставин, що загрожують стабільності банківської та/або фінансової системи країни, підтверджується відповідним рішенням Ради з фінансової стабільності, повноваження якої визначаються указом Президента України.
Згідно зі ст. 56 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно із законом пом'якшують або скасовують відповідальність. Нормативно-правові акти Національного банку, що містять інформацію з обмеженим доступом, не підлягають опублікуванню та доводяться до відома юридичних та фізичних осіб, на яких поширюється їх дія.
Структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків визначає Закон України Про банки і банківську діяльність , згідно зі ст. ст. 66, 73, 75 якого Національний банк України здійснює регулювання банківської діяльності у формах адміністративного та індикативного регулювання. Здійснюючи адміністративне регулювання, Національний банк України встановлює вимоги та обмеження щодо діяльності банків.
У разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об'єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать, зокрема: віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного.
Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії проблемних за умови його відповідності хоча б одному з таких критеріїв: 1) банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків: щоденного розміру регулятивного капіталу нижче встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України мінімального розміру регулятивного капіталу - п'ять і більше разів та/або значення нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу нижче встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України нормативного значення цього нормативу - два і більше разів; 2) банк не виконав вимогу вкладника або іншого кредитора, строк якої настав п'ять і більше робочих днів тому, та/або встановлено факти невідображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством України строк; 3) системне порушення банком законодавства, що регулює питання запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму; 4) банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків значення хоча б одного з нормативів ліквідності нижче мінімальних нормативних значень, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України, що розраховуються: за щоденними розрахунками - п'ять і більше разів; щодекади - два і більше разів; 4 1) обсяг негативно класифікованих активів банку (крім санаційного) становить 40 відсотків і більше загальної суми активів, за якими має оцінюватися ризик та формуватися резерв згідно з нормативно-правовими актами Національного банку України; 5) банк не має ефективних та адекватних систем внутрішнього контролю та/або управління ризиками, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку; 6) систематичне подання та/або оприлюднення недостовірної інформації або звітності з метою приховування реального фінансового стану банку, у тому числі щодо операцій із пов'язаними з банком особами.
Національний банк України має право віднести банк до категорії проблемних з інших підстав, визначених нормативно-правовими актами Національного банку України.
Рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею.
Проблемному банку забороняється використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки в національній та іноземній валюті. Проведення розрахунків здійснюється виключно через консолідований кореспондентський рахунок у Національному банку України.
Ця норма не поширюється на операції щодо виконання зобов'язань у міжнародних та внутрішньодержавних платіжних системах і системах розрахунків та на операції з цінними паперами, що здійснюються згідно із законодавством.
Проблемний банк у строк до 180 днів зобов'язаний привести свою діяльність у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України.
Проблемний банк зобов'язаний у строк до семи днів повідомити Національний банк України про заходи, які він вживатиме з метою приведення своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, та на вимогу Національного банку України повідомляти його про хід виконання цих заходів.
Національний банк України протягом 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних має право прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
Національний банк України зобов'язаний не пізніше ніж через 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
Саме з урахуванням вищевикладених норм правлінням Національного банку України було прийнято постанови №560/БТ від 11.09.2014 "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" шляхом призначення куратора", №713/БТ від 06.11.2014 "Про внесення змін до постанови Правління Національного банку України від 11 вересня 2014 року №560/БТ" та №692/БТ від 30.10.2014 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії проблемних".
Згідно з наданими суду поясненнями позивач зобов'язався погоджувати з представником Національного банку України, зокрема, операції щодо зміни та реалізації заставленого майна за наданими кредитами та запрошувати представника Національного банку України на загальні збори акціонерів, засідання спостережної ради, правління та комітетів (кредитного комітету, комітету з управління активами та пасивами тощо). Натомість, як уже зазначалося вище, спірний Договір застави було укладено між сторонами за відсутності згоди (погодження) із Національним банком України.
Колегією суддів враховано посилання місцевого господарського суду на те, що постанови Правління Національного банку України не є нормативно-правовими актами, а тому недодержання їх приписів не має наслідком невідповідність договору передбаченим ст. 203 Цивільного кодексу України вимогам чинності правочину.
Водночас, відповідно до ст. 3 Закону України Про банки та банківську діяльність банки зобов'язані провадити свою діяльність відповідно до вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів України.
На підставі ст. 215 Цивільного кодексу України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку (аналогічна правова позиція наведена в п.2.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними ).
Постановою Національного банку України №692/БТ від 30.10.2014 позивача було віднесено до категорії проблемних до 180 днів. Для стабілізації діяльності позивача та відновлення його фінансового стану з дня прийняття цієї постанови до кінця строку, який визначений у пункті 1 цієї постанови, запроваджено для позивача обмеження в його діяльності, зокрема, не передавати в забезпечення третім особам майно та активи банку без погодження з куратором.
Постановою Національного банку України №560/БТ від 11.09.2014 було призначено куратором позивача Губенко С.М. та надано їй право керуватися у свої діяльності повноваженнями, визначеними у п.4.9 глави 4 розділу І Положення №346. Окрім того, визнано такою, що втратила чинність, постанову №348/БТ від 12.06.2014р.
Відповідно до п.п.4.8, 4.9 постанови Правління Національного банку України від 17.02.2012 №346 Про затвердження Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства (в редакції, чинній на момент призначення куратора позивачу) куратор банку здійснює посилений контроль за діяльністю банку шляхом проведення аналізу фінансової, статистичної звітності та іншої інформації, що надається банком до Національного банку, та/або перебуваючи безпосередньо в банку. Банк зобов'язаний забезпечити куратора, призначеного Національним банком, окремим приміщенням, що обладнане необхідними технічними засобами, з доступом до відповідних програмно-технічних комплексів банку для перегляду в режимі поточного часу всіх операцій банку та його клієнтів.
На куратора банку можуть покладатися такі повноваження: а) здійснювати постійний контроль за проведенням банком операцій; б) отримувати інформацію та ознайомлюватися з документами щодо проведення банком операцій і визначення рівня ризиків, на які він може наражатися; в) ініціювати встановлення порядку виконання банком та його відокремленими підрозділами початкових платежів з урахуванням наявності коштів на кореспондентському рахунку і змісту платежів, обрання способів організації управління черговістю початкових платежів (використовуючи засоби системи автоматизації банку, внутрішньобанківської міжфілійної платіжної системи банку, автоматизоване робоче місце "АРМ куратора банку", призначене для управління початковими платежами банку, що надсилаються до СЕП); г) ініціювати заборону на використання для розрахунків прямих кореспондентських рахунків; ґ) ініціювати переведення банку на модель обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку в СЕП, яка дає банку змогу здійснювати початкові платежі від імені відокремлених підрозділів або через внутрішньобанківську міжфілійну платіжну систему; д) ініціювати проведення нарад з керівництвом банку для отримання пояснень та інформації про вжиття банком заходів щодо усунення порушень і недоліків та забезпечення його фінансової стабільності; е) бути присутнім на: загальних зборах акціонерів, на засіданнях ради і правління банку з правом дорадчого голосу; засіданнях комітетів (в обов'язковому порядку кредитного комітету, комітету з питань управління активами та пасивами, тарифного комітету); нарадах керівництва, у тому числі щодо реструктуризації зовнішніх зобов'язань банку, та інших структурних підрозділів банку, у тому числі підрозділів внутрішнього контролю та аудиту банку; переговорах з інвесторами банку з питань продажу чи реорганізації банку, шляхів оздоровлення банку за рахунок коштів учасників; є) здійснювати контроль за своєчасним виконанням банком вимог (заходів), висунутих (застосованих) Національним банком до банку за результатами його діяльності, у тому числі за виконанням банком плану заходів з фінансового оздоровлення та/або прийнятих у письмовій угоді зобов'язань перед Національним банком; ж) інформувати керівництво служби банківського нагляду щодо результатів аналізу фінансового стану банку, а в разі виникнення негативних тенденцій і виявлення проблем у його діяльності, які можуть нести загрозу втрати ліквідності й платоспроможності та інтересам кредиторів і вкладників, оперативно готувати обґрунтовані пропозиції щодо подальших наглядових дій за цим банком; з) виконувати функції, пов'язані зі здійсненням контролю за використанням коштів, отриманих від Національного банку; и) звертатися до Національного банку з клопотанням про розгляд питання щодо застосування відповідного заходу впливу згідно з вимогами статті 73 Закону про банки до посадових осіб або осіб, які діють за їх дорученням, якщо вони перешкоджають здійсненню функцій куратора банку, зокрема створюють умови, за яких куратор не може повністю або частково здійснювати повноваження, покладені на нього Національним банком; і) виносити за межі банку копії документів, що можуть свідчити про факти порушення банком банківського законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку.
Відповідно до п.п.5.1, 5.3, 5.6 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України №346 від 17.08.2012 (далі - Положення) (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору), Національний банк має право запровадити особливий режим контролю за діяльністю банку та призначити куратора банку у випадках, передбачених нормативно-правовими актами Національного банку, та/або в разі наявності хоча б однієї з таких ознак зазначених в п.5.1. Рішення про запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку та призначення куратора банку, строк дії особливого режиму контролю за діяльністю банку та повноважень куратора банку, повноваження куратора банку, відміну/дострокову відміну запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку та призначення куратора банку приймає Правління Національного банку. Куратор банку здійснює посилений контроль за діяльністю банку, перебуваючи безпосередньо в банку та/або шляхом проведення аналізу фінансової, статистичної звітності та іншої інформації щодо діяльності банку.
Наведене свідчить про те, що на час укладення оспорюваного Договору застави діяльність позивача була обмежена Національним банком України, у зв'язку з чим, зокрема, укладення договорів застави мали бути погоджені з куратором банку. Однак, ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не було надано доказів, які б свідчили про те, що оспорюваний правочин було погоджено з куратором банку. При цьому поза увагою місцевого господарського суду залишилися обмеження у діяльності позивача (банку), встановлені постановою Національного банку України №692/БТ від 30.10.2014, які по суті виключають можливість укладення оспорюваного правочину без погодження з куратором банку, і вказані обставини не були враховані при вирішенні спору у даній справі.
Колегією суддів враховано доводи відповідача про те, що постанови Національного банку України не впливають на відносини, які виникли між сторонами внаслідок укладення оспорюваного Договору застави.
Однак, відповідно до ст. 56 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк видає нормативно-правові акти та розпорядчі акти. Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Національний банк видає розпорядчі акти з питань організаційно-розпорядчого характеру або індивідуальної дії, які не є нормативно-правовими актами. Розпорядчі акти оприлюднюються та набирають чинності в порядку, встановленому Національним банком. Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно із законом пом'якшують або скасовують відповідальність. Нормативно-правові акти Національного банку (крім нормативно-правових актів, які містять інформацію з обмеженим доступом), які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". Нормативно-правові акти Національного банку (крім нормативно-правових актів, які містять інформацію з обмеженим доступом) набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо більш пізній строк набрання чинності не передбачений у такому акті. Офіційним опублікуванням нормативно-правового акта Національного банку вважається перше опублікування його повного тексту в одному з періодичних друкованих видань - "Офіційному віснику України", газетах "Урядовий кур'єр", "Голос України" або перше розміщення на сторінці Офіційного інтернет-представництва Національного банку України. Нормативно-правові акти Національного банку, що містять інформацію з обмеженим доступом, не підлягають опублікуванню та доводяться до відома юридичних та фізичних осіб, на яких поширюється їх дія, у порядку, встановленому Національним банком. Нормативно-правові акти Національного банку, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності у порядку, встановленому цими актами. Акти Національного банку можуть бути оскаржені відповідно до законодавства України.
Таким чином, постанови правління Національного банку України №560/БТ від 11.09.2014 "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" шляхом призначення куратора" та №692/БТ від 30.10.2014 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії проблемних" є нормативно-правовими актами з обмеженим доступом і є обов'язковими для виконання.
Згідно з наданими суду поясненнями про прийняття вищезгаданих постанов Національного банку України були ознайомлені відповідальні працівники позивача. Доказів, які б свідчили про протилежне суду не надано.
Укладаючи з відповідачем спірний Договір застави, позивач був зобов'язаний не лише отримати згоду Національного банку України на його укладання, але й проінформувати куратора про укладання зазначеного договору, надати йому текст для ознайомлення та погодження. Однак, встановлений Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства порядок, позивачем не було дотримано, що в свою чергу свідчить про необізнаність куратора з фактом укладання цього правочину та відсутність його письмової згоди.
Про необхідність отримання згоди куратора у подібних правовідносинах зазначено в постановах Вищого господарського суду України від 10.11.2015 у справі №910/24993/14, від 04.05.2016 у справі №910/21378/15, від 15.11.2016 у справі №910/1209/16, від 08.12.2016 у справі №910/1208/16, від 06.09.2016 у справі №914/3494/14, від 06.02.2017 у справі №910/7084/16.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", з дня призначення уповноваженої особи Фонду строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав.
Статтею 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" на уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було покладено обов'язок забезпечити перевірку правочинів, вчинених банком протягом року до дня запровадження тимчасової адміністрації на предмет виявлення нікчемних правочинів з підстав, визначених частиною третьою наведеної статті.
В матеріалах справи наявний витяг з протоколу №56 від 24.09.2015 засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної наказом №67 від 11.03.2015 (том справи - 1, аркуші справи - 29-31), яким затверджено результати перевірки, в ході якої виявлено правочини (договори), що є нікчемними згідно з ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", зокрема, оспорюваний Договір застави. Вказаний правочин за результатами перевірки комісії є нікчемним згідно з п. 1, 5 та 7 ч.3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки:
- позивач безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
- позивач прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, при тримання, факторинг, тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України Про банки і банківську діяльність ;
- позивач уклав правочин (договір), умови якого передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.
Згідно з частиною 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:
1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;
3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;
4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;
5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";
6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
Уповноважена особа Фонду:
1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів;
2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами;
3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.
У разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.
Уповноважена особа Фонду вживає передбачені законодавством заходи щодо стягнення простроченої заборгованості позичальників та інших боржників банку.
Зі змісту оспорюваного Договору застави вбачається, що умови п.6.3 договору передбачають можливість набуття відповідачем права вимоги до позичальників за кредитними договорами у разі невиконання позивачем зобов'язань за договорами кореспондентського рахунку шляхом відступлення права вимоги, яке відбувається на підставі вказаного Договору застави. Положення п.6.3.2 Договору застави передбачають право відповідача (заставодержателя та кредитора позивача) на отримання грошових коштів від позичальників позивача, які надходять до позивача на погашення обтяжених заставою кредитів, в рахунок погашення основного зобов'язання позивача перед відповідачем.
Тобто, в даному випадку за Договором застави позивач відмовився від власних майнових вимог до позичальників за кредитними договорами, майнові права за якими є предметом застави, що зазначено у п.1 ч.3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" як ознака нікчемності правочину.
За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що в даному випадку наявні підстави для визнання укладеного між сторонами Договору, як нікчемного правочину, недійсним, з урахуванням спору між сторонами щодо правомірності вчинення правочину без погодження з Національним банком України під час встановлених обмежень Національним банком України, нормативно-правові акти якого є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб (аналогічна правова позиція щодо подібних правовідносин викладена в постанові Вищого господарського суду України від 10.11.2015 у справі №910/24993/14).
Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, визнано судом недійсним.
В ст. 55 названого Кодексу передбачено, що суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Суб'єктами господарювання є, серед іншого, господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.
З наведеного випливає, що під господарською компетенцією розуміється сукупність господарських прав та обов'язків, якими наділений конкретний суб'єкт господарювання.
Тобто, для з'ясування питання наявності або відсутності у суб'єкта господарювання права, необхідного для укладення відповідного правочину, слід враховувати, що правосуб'єктність будь-якої юридичної особи є спеціальною, оскільки визначається встановленими цілями її діяльності відповідно до закону та/або установчих документів даної юридичної особи.
Позивач є юридичною особою, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.
Водночас відповідно до п.8 ч.1 ст. 7, ч.1 ст. 7-1 Закону України Про Національний банк України Національний банк України здійснює банківське регулювання та нагляд на індивідуальній та консолідованій основі та має право запроваджувати обмеження на діяльність банків.
Так, відповідно до п.12.3. Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління НБУ від 17.08.2012 №346 (у редакції від 27.01.2015) рішення Правління Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемних має містити, зокрема, обмеження у діяльності банку.
Оскільки під господарською компетенцією розуміється сукупність певних господарських прав та обов'язків, то обмеження права юридичної особи, яка є суб'єктом господарювання, на здійснення певної діяльності, зокрема, укладення певних договорів, з юридичної точки зору є обмеженням господарської компетенції такої юридичної особи.
Тобто, незалежно від того, чи вважати постанову Правління Національного банку України від 30.10.2014 №692/БТ Про віднесення Публічного акціонерного товариства Дельта Банк до категорії проблемних нормативно-правовим актом чи актом індивідуальної дії, в п.2 цієї постанови було встановлене чітке обмеження господарської компетенції позивача, а саме неможливість укладати такі договори, як спірний Договір застави, без погодження з куратором банку.
Відтак, оскільки позивач не мав права укладати Договір застави без погодження з куратором банку, такий договір слід вважати укладеним з порушенням банком його господарської компетенції, що є підставою для визнання його недійсним згідно з ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України.
Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно з п.п.5.2.7 п.5.2 Договору застави заставодержатель має право, серед іншого, достроково звернути стягнення на предмет застави та реалізувати його у порядку, передбаченому цим договором, зокрема, у випадку прийняття рішення про реорганізацію, відкликання банківської ліцензії або ліквідацію заставодавця та/або прийняття рішення Національного банку України про віднесення заставодавця до категорії неплатоспроможних та/або запровадження тимчасової адміністрації щодо заставодавця.
Наведеним підтверджується, що умовами Договору застави передбачено безумовну передачу відповідачу, як заставодержателю, майнові права за кредитними договорами у випадку визнання позивача, як банку, неплатоспроможним та надано відповідачу переваги над іншими кредиторами, що в свою чергу свідчить про наявність ознак нікчемності, передбаченої п.7 ч.3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Колегія суддів погоджується з позивачем в тому, що вищевказаними умовами спірного Договору застави передбачено можливість безоплатного відступлення права вимоги відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України.
Згідно зі ст. 12 Закону України "Про заставу" в договорі застави повинні бути визначені: суть, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода.
Натомість спірний Договір застави не визначає конкретних строків виконання зобов'язань позивача, а містить лише відсилочні норми на строки, встановлені Договорами кореспондентських рахунків, які в свою чергу, також не визначають конкретних строків виконання зобов'язань позивача. Договір застави не визначає розміру основного зобов'язання, забезпеченого заставою. Договори кореспондентського рахунку, на які є посилання в спірному Договорі застави, не містять положень щодо розміру зобов'язань позивача.
Окрім того, спірний Договір застави забезпечував виконання уже простроченого зобов'язання за договорами кореспондентських рахунків, що суперечить природі такого правочину, оскільки він вчиняється з метою недопущення невиконання чи неналежного виконання основного зобов'язання у зв'язку з існуванням можливості настання негативних наслідків для особи, за рахунок якої таке забезпечення здійснюється.
Доказів, які б свідчили про протилежне ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.
Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що відповідно до п.6.5.12 Статуту позивача (в редакції, чинній на час укладення спірного договору) будь-які правочини (у тому числі, але не виключно: договори (контракти), угоди, довіреності, гарантії, тощо) та інші документи, конкретний перелік яких визначається та встановлюється Спостережною радою банку, від імені банку повинні бути підписані спільно головою Ради директорів (або виконуючим обов'язки голови Ради директорів) та особою, призначеною Спостережною радою банку з поміж членів Ради директорів банку або заступників голови Ради директорів банку. Правочини та документи, зазначені в цьому пункті Статуту, вважатимуться належним чином укладеними (вчиненими) та будуть мати юридичну силу для банку виключно у випадку, коли вони укладені з дотриманням такого правила двох підписів (том справи - 1, аркуш справи - 216).
Згідно з п.1.1 виписки з Протоколу Спостережної ради позивача №487 від 22.07.2014 (том справи - 2, аркуш справи - 4) , на виконання п.6.5.12 Статуту позивача визначено та встановлено перелік правочинів (у тому числі, але не виключно, договорів (контрактів, угод, довіреностей, гарантій тощо), які мають вчинятися з дотриманням правила двох підписів, які, зокрема, спрямовані на договори факторингу, відступлення (уступки) прав вимоги, переведення боргу (заміни кредитора у зобов'язанні), купівлі-продажу прав вимоги.
В п.1.2 вищезгаданого Протоколу Спостережної ради позивача №487 від 22.07.2014 визначено перелік осіб, які за правилом двох підписів мають право підписувати правочини, вказані в п.1.1 цього Протоколу, разом із головою Ради директорів (кожен діє один від одного): заступник голови Ради директорів Кінберг С.В., заступник голови Ради директорів Дудко В.В., заступник голови Ради директорів Чирва С.М.
З матеріалів справи вбачається, що оспорюваний Договір застави, який містить положення про відступлення права вимоги, зі сторони позивача підписаний одноособово головою Ради директорів Поповою О.Ю., що в свою чергу свідчить про порушення вищевказаних положень Статуту позивача і перевищення головою Ради директорів Поповою О.Ю. повноважень при укладенні Договору застави.
Місцевий господарський суд в своєму рішенні зазначив про те, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.01.2016 у справі №826/24298/15, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2016, визнано протиправним та скасовано рішення Уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації АТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. про нікчемність правочинів, а саме: іпотечного договору від 29.12.2014, договору застави майнових прав від 25.02.2015, договору застави майнових від 25.02.2015, договору застави цінних паперів №1/ЦП від 26.02.2015 та договору про звернення стягнення № 1/ЦП/ЗС від 26.02.2015 визнано протиправним та скасовано повідомлення № 9310 від 29.09.2015 про нікчемність правочинів.
За висновком місцевого господарського суду, рішення у вищезгаданій адміністративній справі не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі й у даній справі, не можуть йому суперечити.
З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що наявність чи відсутність повідомлення про нікчемність правочину не впливає на вирішення спору про недійсність такого правочину (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 13.02.2017 у справі №910/6052/16).
Окрім того, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.10.2017 було скасовано як постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.01.2016, так і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2016 у справі №826/24298/15, провадження у справі закрито і роз'яснено позивачу право на звернення до суду в порядку господарського судочинства.
Підсумовуючи вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість вимоги позивача щодо визнання недійсним укладеного між сторонами Договору застави майнових прав від 25.02.2015, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. та зареєстрованого в реєстрі за №293, у зв'язку з чим в цій частині позов підлягає задоволенню.
Відносно вимоги позивача про застосування наслідків недійсності Договору застави, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно зі ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Системний аналіз чинного законодавства свідчить про те, що правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних для сторін результатів, незалежно від сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції) або в інших (аналогічна правова позиція наведена в п.2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 (із змінами та доповненнями) Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними ).
Оскільки під час судового розгляду колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для визнання Договору застави недійсним, а вимога про застосування наслідків недійсності вказаного договору є похідною вимогою від вимоги про визнання недійсним Договору застави, то в цій частині позов підлягає задоволенню. В даному випадку мають бути застосовані наслідки недійсності Договору застави шляхом припинення у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна обтяження №15177504 від 25.02.2015 на рухоме майно (майнові права) позивача, передане в заставу відповідачу на підставі Договору застави та вилучення з Державного реєстру обтяжень рухомого майна відповідного запису.
Відносно вимоги позивача про зобов'язання відповідача утриматися у майбутньому від вчинення дій, пов'язаних із реєстрацією у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна нових обтяжень на майнові права позивача, передані в заставу відповідачу на підставі Договору застави, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з положеннями ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
З наведеного випливає, що суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
В ст. ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено право людини на доступ до правосуддя та на ефективний спосіб захисту прав, що означає право особи на пред'явлення в суді такої вимоги на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
В ст. 16 Цивільного кодексу України та в ст. 20 Господарського кодексу України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів судом, серед яких припинення дії, яка порушує право, а також відновлення становища, яке існувало до порушення.
Водночас, визначений вказаними статтями перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним, і суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. До інших способів судового захисту цивільних прав чи інтересів можна віднести способи, які не охоплюються переліком у названих статтях, що визначені окремими законами та договорами або застосування яких випливає із загальних положень про судовий захист.
Як було з'ясовано судом, відповідач звертався до Господарського суду міста Києва з позовом про звернення стягнення на предмет застави за спірним Договором застави, за якою було порушено провадження у справі №910/16609/16. Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.11.2016 у справі №910/16609/16 у задоволенні позову відмовлено повністю. Наразі справа №910/16609/16 перебуває на стадії апеляційного перегляду.
Вказані обставини свідчать пор вчинення відповідачем дій, пов'язаних із здійсненням реєстрації у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна нових обтяжень на майнові права позивача, передані в заставу відповідачу на підставі оспорюваного Договору застави.
Також судом враховано, що позивач перебуває в процесі ліквідації. Згідно чинного законодавства основною метою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб при здійсненні ліквідації є захист прав і законних інтересів вкладників банку та забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, будь-які протиправні дії, чи створення перешкод що призводять до перешкоджання здійснення Уповноваженою особою Фонду покладених на нього законом функцій, з боку будь - яких осіб, можуть бути розціненими як такі, що загрожують інтересам вкладників позивача, що тягне за собою відповідальність згідно чинного законодавства України.
З метою унеможливлення відповідачу в майбутньому здійснювати реєстрацію нових обтяжень на підставі Договору застави, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача утриматися у майбутньому від вчинення дій, пов'язаних із реєстрацією у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна нових обтяжень на майнові права позивача, передані в заставу відповідачу на підставі спірного Договору застави, у зв'язку з чим в цій частині позов підлягає задоволенню.
В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування заявлених позивачем вимог.
Натомість доводи апеляційної скарги підтвердилися під час розгляду даної справи, що в свою чергу свідчить про неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, які мають значення для справи, а також невірне застосування норм матеріального і процесуального права.
Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
З урахуванням вищенаведених обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/10917/16 від 20.06.2017 має бути скасоване з прийняттям нового рішення про задоволення позову у повному обсязі.
У зв'язку із задоволенням як позовної заяви, так і апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання позову та апеляційної скарги мають бути відшкодовані за рахунок відповідача.
Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. на рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/10917/16 від 20.06.2017 задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/10917/16 від 20.06.2017 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
3. Визнати недійсним договір застави майнових прав від 25.02.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. та зареєстрований в реєстрі за №293, що укладений між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України".
4. Застосувати наслідки недійсності договору застави майнових прав від 25.02.2015, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. та зареєстрованого в реєстрі за №293, шляхом припинення у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна обтяження №15177504 від 25.02.2015 на рухоме майно (майнові права) Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", передане в заставу Публічному акціонерному товариству "Державний ощадний банк України" на підставі договору застави майнових прав від 25.02.2015, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. за реєстровим №293, та вилучення з Державного реєстру обтяжень рухомого майна відповідного запису.
5. Зобов'язати Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" утриматися у майбутньому від вчинення дій, пов'язаних із реєстрацією у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна нових обтяжень на майнові права Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", передані в заставу Публічному акціонерному товариству "Державний ощадний банк України" на підставі договору застави майнових прав від 25.02.2015, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. за реєстровим №293.
6. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" 4 578,00 грн. (одну тисячу п'ятсот сімдесят вісім гривень 00 копійок) судового збору, сплаченого за розгляд позовної заяви, та 5 035,80 грн. (п'ять тисяч тридцять п'ять гривень 80 копійок) судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.
7. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази із зазначенням необхідних реквізитів сторін.
8. Матеріали справи №910/10917/16 повернути до Господарського суду міста Києва.
9. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя Л.П. Зубець
Судді С.О. Алданова
А.І. Мартюк
Суд | Київський апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 19.10.2017 |
Оприлюднено | 27.10.2017 |
Номер документу | 69776769 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Київський апеляційний господарський суд
Зубець Л.П.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні