Постанова

від 18.04.2018 по справі 910/10917/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/10917/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Білоуса В.В. - головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г.

за участю секретаря судового засідання - Кондратюк Л.М.;

представники сторін:

позивача - ОСОБА_4

відповідача - ОСОБА_5, ОСОБА_6

третьої особи 1 (Фонд гарантування вкладів фізичних осіб) - Жегулін Ю.М.

третьої особи 4 (товариство з обмеженою відповідальністю "Іллічівський зерновий порт") - Яценко С.А.

третіх осіб 2,5,6 (товариство з обмеженою відповідальністю "Танк Транс", товариство з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар", Українсько-німецьке спільне підприємство "Агро-Поділля") - Кулак І.О.

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В.,

відповідач - публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб; 2. товариство з обмеженою відповідальністю "Танк Транс"; 3. публічне акціонерне товариство "Херсонський суднобудівний завод"; 4. товариство з обмеженою відповідальністю "Іллічівський зерновий порт"; 5. товариство з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар"; 6. Українсько-німецьке спільне підприємство "Агро-Поділля",

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"

на постанову Київського апеляційного господарського суду

від 19.10.2017

у складі колегії суддів: Зубець Л.П. (головуючого), Алданової С.О., Мартюк А.І.

у справі № 910/10917/16

за позовом публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В.

до публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1. Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; 2. товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс"; 3. публічного акціонерного товариства "Херсонський суднобудівний завод"; 4. товариства з обмеженою відповідальністю "Іллічівський зерновий порт"; 5. товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар"; 6. Українсько-німецького спільного підприємства "Агро-Поділля"

про визнання договору недійсним, застосування наслідків недійсності договору та зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

1. Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Кадирова Владислава Володимировича (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі - відповідач) про визнання недійсним договору застави майнових прав від 25.02.2015, укладеного між сторонами.

2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2016 у справі №910/10917/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2017, позов задоволено. Визнано недійсним договір застави майнових прав від 25.02.2015, укладений між сторонами, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А.

3. Постановою Вищого Господарського суду України від 29.03.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 у справі № 910/10917/16 скасовано, а справу передано на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

4. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір було укладено з порушенням вимог постанови Національного банку України №692/БТ від 30.10.2014, яка забороняє банку передавати в забезпечення третім особам майно та активи банку без погодження з куратором банку, що суперечить статтям 3, 47, 49, 66 Закону України "Про банківську діяльність". Позивач вважає, що оспорюваний правочин суперечить приписам статті 12 Закону України "Про заставу", оскільки не містить розміру основного зобов'язання. Окрім того, за рахунок оспорюваного правочину відповідач отримав можливість позачергово задовольнити свої вимоги, а надання таких переваг (пільг) в силу пункту 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є ознакою нікчемності договору.

5. В процесі нового розгляду справи позивач подав заяву про зміну предмету позову, в якій він просив суд:

- визнати недійсним договір застави майнових прав від 25.02.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. та зареєстрований в реєстрі за №293, укладений між позивачем та відповідачем;

- застосувати наслідки недійсності договору застави майнових прав від 25.02.2015, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. та зареєстрованого в реєстрі за №293, шляхом припинення у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна обтяження №15177504 від 25.02.2015 на рухоме майно (майнові права) позивача, передане в заставу відповідачу на підставі недійсного договору застави майнових прав від 25.02.2015 та вилучення з Державного реєстру обтяжень рухомого майна відповідного запису;

- зобов'язати відповідача утриматися у майбутньому від вчинення дій, пов'язаних із реєстрацією у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна нових обтяжень на майнові права позивача, передані в заставу відповідачу на підставі недійсного договору застави майнових прав від 25.02.2015, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. за реєстровим № 293.

6. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.06.2017, ухваленим за результатами нового розгляду справи №910/10917/16, в задоволенні позову було відмовлено повністю.

7. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2017 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

8. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2017 Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. на рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/10917/16 від 20.06.2017 задоволено. Рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/10917/16 від 20.06.2017 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю.

9. Суди попередніх інстанцій встановили наступне.

9.1 15.12.2010 між позивачем, як банком, та відповідачем, як кореспондентом було укладено договір про відкриття та ведення кореспондентського рахунку №151210-Л1, за умовами якого (пункт1.1) для проведення розрахунків позивач відкриває відповідачу мультивалютний кореспондентський рахунок типу "Лоро" №16000804033 у валютах згідно заяви відповідача та виконує за дорученням і за кошти відповідача розрахунки на підставі цього договору, і здійснює його обслуговування (том справи - 1, аркуші справи - 12-14).

9.2 15.12.2010 між позивачем, як банком, та відповідачем, як кореспондентом, було укладено договір про відкриття та ведення кореспондентського рахунку №151210-Л2, за умовами якого (пункт 1.1) для проведення розрахунків позивач відкриває відповідачу кореспондентський рахунок типу "Лоро" у українських гривня (980) та виконує за дорученням і за кошти відповідача розрахунки на підставі цього договору, і здійснює його обслуговування (том справи - 1, аркуші справи - 16-18).

9.3 25.02.2015 між позивачем, як заставодавцем, та відповідачем, як заставодержателем, було укладено договір застави майнових прав, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. за реєстровим №293 (далі - Договір застави) (том справи - 1, аркуші справи - 20-22).

9.4 За умовами Договору застави (пункти 1.1, 1.2) заставодавець, з метою забезпечення належного виконання зобов'язання, що випливає з кожного з договорів кореспондентського рахунку (договори про відкриття та ведення кореспондентського рахунку №151210-Л1 від 25.02.2015 та №151210-Л2 від 25.02.2015, передає в заставу, а заставодержатель цим приймає в заставу на умовах, визначених у цьому договорі, предмет застави, а саме майнові права - права вимоги від боржників здійснення платежів на користь заставодавця за контрактами в розмірах та в строки, передбаченими контрактами з такими боржниками, та усі належні заставодавцю майнові права за договорами, що забезпечують виконання зобов'язання за контрактами, перелік яких наведено в додатку №1 до цього договору. На момент укладення цього договору договірна вартість предмету застави становить 459 484 167,00 грн.

9.5 В пункті 11.1 Договору застави передбачено, що останній вважається укладеним з моменту його підписання сторонами, скріплення їх підписів печатками сторін та нотаріального посвідчення і діє до виконання зобов'язання за договорами кореспондентського рахунку та цим договором в повному обсязі.

9.6 В Додатку №1 до Договору застави сторонами було узгоджено перелік договорів, майнові права за якими передаються в заставу, а саме: кредитний договір №04.1/23/07-КЛТ від 31.05.2007, укладений між позивачем та третьою особою-3 з усіма змінами та доповненнями; договір кредитної лінії №ВКЛ-2010667/2 від 27.11.2013, укладений позивачем та третьою особою-4 з усіма змінами та доповненнями; договір кредитної лінії №ВКЛ-2005880/11 від 29.05.2014, укладений між позивачем та третьою особою-2 з усіма змінами та доповненнями, в тому числі договори застави та відступлення прав вимоги укладені з третьою особою-4, третьою особою-5, третьою особою-6 на забезпечення вказаних кредитних договорів (том справи - 1, аркуш справи - 23).

9.7 11.09.2014 Правлінням Національного банку України було винесено постанову №560/БТ "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" шляхом призначення куратора", якою, зокрема, вирішено призначити куратором позивача службовця Національного банку України ОСОБА_15 для забезпечення виконання функцій згідно з повноваженнями, визначеними положенням №346 від 17.08.2012.

9.8 Постановою Правління Національного банку України №713/БТ від 06.11.2014 було винесено зміни до постанови №560/БТ від 11.09.2014 та пункт 1 названої постанови доповнено трьома новими абзацами такого змісту: "Залучити для здійснення особливого режиму контролю за діяльністю позивача таких фахівців управління нагляду за банками 1 та 2 груп Департаменту пруденційного нагляду Генерального департаменту банківського нагляду: ОСОБА_16, ОСОБА_17".

9.9 Постановою Правління Національного банку України від 30.10.2014 №692/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" до категорії неплатоспроможних" серед іншого було вирішено:

- віднести позивача до категорії проблемних банків строком до 180 днів;

- для стабілізації діяльності позивача та відновлення його фінансового стану з дня прийняття цієї постанови до кінця строку, який визначений у п.1 цієї постанови, запровадити для позивача обмеження в його діяльності, зокрема, не здійснювати кредитних операцій, у тому числі бездокументарних операцій (гарантії, авалі, акредитиви), а також не надавати порук та інших зобов'язань; не передавати в забезпечення третім особам майно на активи банку без погодження з куратором банку.

9.10 Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення №51 від 02.03.2015 "Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", згідно з яким тимчасову адміністрацію у позивача запроваджено строком на 3 місяці з 03.03.2015 до 02.06.2015.

9.11 Згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №71 від 08.04.2015 було запроваджено тимчасову адміністрацію у позивача на строк до 02.09.2015.

9.12 Постановою Правління Національного банку України №664 від 02.10.2015 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Дельта-Банк" вирішено відкликати банківську ліцензію та ліквідувати позивача.

9.13 Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №181 від 02.10.2015 було розпочато процедуру ліквідації позивача з 05.10.2015 до 04.10.2017 включно.

9.14 Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.01.2016 у справі №826/24298/15, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду 26.05.2016, визнано протиправним та скасовано рішення Уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації АТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. про нікчемність правочинів, а саме: іпотечного договору від 29.12.2014, договору застави майнових прав від 25.02.2015, договору застави майнових від 25.02.2015, договору застави цінних паперів №1/ЦП від 26.02.2015 та договору про звернення стягнення № 1/ЦП/ЗС від 26.02.2015; визнано протиправним та скасовано повідомлення № 9310 від 29.09.2015 про нікчемність правочинів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими доводами особи, яка подала касаційну скаргу

10. Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" подано касаційну скаргу, в якій останнє просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2017 та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2017.

11. Також, скаржником подано доповнення до касаційної скарги.

12. Вказана скарга мотивована неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

13. 05.04.2018 від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні касаційної скарги.

14. 13.04.2018 від третіх осіб (ТОВ "Танк Транс", ТОВ "Яблуневий дар", Українсько - німецького спільного підприємства "Агро-Поділля") надійшли відзиви на касаційну скаргу, в якому останні просять задовольнити касаційну скаргу.

Позиція Верховного Суду

15. 26.10.2017 публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" через Київський апеляційний господарський суд подано касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2017 у справі № 910/10917/16, підтвердженням чого є вхідний штамп Київського апеляційного господарського суду на першому аркуші касаційної скарги.

16. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/10917/16 було визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Ткаченко Н.Г., судді - Жукова С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, заяви) між суддями від 05.02.2018.

17. Ухвалою Верховного Суду від 19.02.2018 відкрито касаційне провадження у справі № 910/10917/16 Господарського суду міста Києва за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2017 та призначено її розгляд на 18.04.2018.

18. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, обговоривши доводи касаційних скарг, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

19. Відповідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

20. Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

21. Колегія суддів перевіривши доводи скаржника зазначає наступне.

22. Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

23. В частині 1, пункті 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

24. Відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

25. Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України у разі, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

26. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

27. В процесі судового розгляду судами було встановлено, що Договір застави був укладений у період, коли відносно позивача існували певні обмеження щодо здійснення операцій банку, передбачені постановами Правління Національного банку України №560/БТ від 11.09.2014 (в редакції постанови №713/БТ від 06.11.2014) та від 30.10.2014 №692/БТ, згідно з якими з метою уникнення можливості невиконання позивачем своїх зобов'язань перед клієнтами та кредиторами, а також захисту інтересів вкладників і кредиторів позивача, було призначено куратором позивача службовця Національного банку України ОСОБА_15, а також залучено для здійснення особливого режиму контролю за діяльністю позивача таких фахівців управління нагляду за банками 1 та 2 груп Департаменту пруденційного нагляду Генерального департаменту банківського нагляду: ОСОБА_16, ОСОБА_17 Окрім того, віднесено позивача до категорії проблемних банків і для стабілізації його діяльності та відновлення його фінансового стану з 30.10.2014 до 28.04.2015 (строком на 180 днів) запроваджено для позивача обмеження в його діяльності, серед іншого, не здійснювати кредитних операцій, у тому числі бездокументарних операцій (гарантії, авалі, акредитиви), а також не надавати порук та інших зобов'язань; не передавати в забезпечення третім особам майно на активи банку без погодження з куратором банку.

28. Відповідно до статті 4 Цивільного кодексу України органи державної влади України можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.

29. В статтях 2, 6 Закону України "Про Національний банк України" передбачено, що Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України. Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. При виконанні своєї основної функції Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі. Національний банк у межах своїх повноважень сприяє фінансовій стабільності, в тому числі стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню цілі, визначеної у частині другій цієї статті. Національний банк також сприяє додержанню стійких темпів економічного зростання та підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України за умови, що це не перешкоджає досягненню цілей, визначених у частинах другій та третій цієї статті.

30. Відповідно до статті 7-1 названого Закону Національний банк України за наявності ознак нестійкого фінансового стану банківської системи, виникнення обставин, що загрожують стабільності банківської та/або фінансової системи країни, має право визначати тимчасові особливості регулювання та нагляду за банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України, у тому числі особливості підтримання ліквідності банків, застосування економічних нормативів, формування та використання резервів для відшкодування можливих втрат за активними операціями банків, запроваджувати обмеження на їх діяльність, у тому числі обмежувати або забороняти видачу коштів з поточних та вкладних (депозитних) рахунків фізичних та юридичних осіб, а також обмежувати або тимчасово забороняти проведення валютних операцій на території України, зокрема операцій з вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей. Наявність ознак нестійкого фінансового стану банківської системи, а також обставин, що загрожують стабільності банківської та/або фінансової системи країни, підтверджується відповідним рішенням Ради з фінансової стабільності, повноваження якої визначаються указом Президента України.

31. Згідно зі статтею 56 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно із законом пом'якшують або скасовують відповідальність. Нормативно-правові акти Національного банку, що містять інформацію з обмеженим доступом, не підлягають опублікуванню та доводяться до відома юридичних та фізичних осіб, на яких поширюється їх дія.

32. Структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків визначає Закон України "Про банки і банківську діяльність", згідно зі статей 66, 73, 75 якого Національний банк України здійснює регулювання банківської діяльності у формах адміністративного та індикативного регулювання. Здійснюючи адміністративне регулювання, Національний банк України встановлює вимоги та обмеження щодо діяльності банків.

У разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об'єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать, зокрема: віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного.

33. Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії проблемних за умови його відповідності хоча б одному з таких критеріїв: 1) банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків: щоденного розміру регулятивного капіталу нижче встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України мінімального розміру регулятивного капіталу - п'ять і більше разів та/або значення нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу нижче встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України нормативного значення цього нормативу - два і більше разів; 2) банк не виконав вимогу вкладника або іншого кредитора, строк якої настав п'ять і більше робочих днів тому, та/або встановлено факти невідображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством України строк; 3) системне порушення банком законодавства, що регулює питання запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму; 4) банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків значення хоча б одного з нормативів ліквідності нижче мінімальних нормативних значень, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України, що розраховуються: за щоденними розрахунками - п'ять і більше разів; щодекади - два і більше разів; 4 1) обсяг негативно класифікованих активів банку (крім санаційного) становить 40 відсотків і більше загальної суми активів, за якими має оцінюватися ризик та формуватися резерв згідно з нормативно-правовими актами Національного банку України; 5) банк не має ефективних та адекватних систем внутрішнього контролю та/або управління ризиками, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку; 6) систематичне подання та/або оприлюднення недостовірної інформації або звітності з метою приховування реального фінансового стану банку, у тому числі щодо операцій із пов'язаними з банком особами.

34. Національний банк України має право віднести банк до категорії проблемних з інших підстав, визначених нормативно-правовими актами Національного банку України.

35. Рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею.

36. Проблемному банку забороняється використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки в національній та іноземній валюті. Проведення розрахунків здійснюється виключно через консолідований кореспондентський рахунок у Національному банку України.

37. Ця норма не поширюється на операції щодо виконання зобов'язань у міжнародних та внутрішньодержавних платіжних системах і системах розрахунків та на операції з цінними паперами, що здійснюються згідно із законодавством.

38. Проблемний банк у строк до 180 днів зобов'язаний привести свою діяльність у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України.

39. Проблемний банк зобов'язаний у строк до семи днів повідомити Національний банк України про заходи, які він вживатиме з метою приведення своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, та на вимогу Національного банку України повідомляти його про хід виконання цих заходів.

40. Національний банк України протягом 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних має право прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Національний банк України зобов'язаний не пізніше ніж через 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

41. Відповідно до пунктів 4.8, 4.9 постанови Правління Національного банку України від 17.02.2012 №346 "Про затвердження Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства" (в редакції, чинній на момент призначення куратора позивачу) куратор банку здійснює посилений контроль за діяльністю банку шляхом проведення аналізу фінансової, статистичної звітності та іншої інформації, що надається банком до Національного банку, та/або перебуваючи безпосередньо в банку. Банк зобов'язаний забезпечити куратора, призначеного Національним банком, окремим приміщенням, що обладнане необхідними технічними засобами, з доступом до відповідних програмно-технічних комплексів банку для перегляду в режимі поточного часу всіх операцій банку та його клієнтів.

42. На куратора банку можуть покладатися такі повноваження: а) здійснювати постійний контроль за проведенням банком операцій; б) отримувати інформацію та ознайомлюватися з документами щодо проведення банком операцій і визначення рівня ризиків, на які він може наражатися; в) ініціювати встановлення порядку виконання банком та його відокремленими підрозділами початкових платежів з урахуванням наявності коштів на кореспондентському рахунку і змісту платежів, обрання способів організації управління черговістю початкових платежів (використовуючи засоби системи автоматизації банку, внутрішньобанківської міжфілійної платіжної системи банку, автоматизоване робоче місце "АРМ куратора банку", призначене для управління початковими платежами банку, що надсилаються до СЕП); г) ініціювати заборону на використання для розрахунків прямих кореспондентських рахунків; ґ) ініціювати переведення банку на модель обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку в СЕП, яка дає банку змогу здійснювати початкові платежі від імені відокремлених підрозділів або через внутрішньобанківську міжфілійну платіжну систему; д) ініціювати проведення нарад з керівництвом банку для отримання пояснень та інформації про вжиття банком заходів щодо усунення порушень і недоліків та забезпечення його фінансової стабільності; е) бути присутнім на: загальних зборах акціонерів, на засіданнях ради і правління банку з правом дорадчого голосу; засіданнях комітетів (в обов'язковому порядку кредитного комітету, комітету з питань управління активами та пасивами, тарифного комітету); нарадах керівництва, у тому числі щодо реструктуризації зовнішніх зобов'язань банку, та інших структурних підрозділів банку, у тому числі підрозділів внутрішнього контролю та аудиту банку; переговорах з інвесторами банку з питань продажу чи реорганізації банку, шляхів оздоровлення банку за рахунок коштів учасників; є) здійснювати контроль за своєчасним виконанням банком вимог (заходів), висунутих (застосованих) Національним банком до банку за результатами його діяльності, у тому числі за виконанням банком плану заходів з фінансового оздоровлення та/або прийнятих у письмовій угоді зобов'язань перед Національним банком; ж) інформувати керівництво служби банківського нагляду щодо результатів аналізу фінансового стану банку, а в разі виникнення негативних тенденцій і виявлення проблем у його діяльності, які можуть нести загрозу втрати ліквідності й платоспроможності та інтересам кредиторів і вкладників, оперативно готувати обґрунтовані пропозиції щодо подальших наглядових дій за цим банком; з) виконувати функції, пов'язані зі здійсненням контролю за використанням коштів, отриманих від Національного банку; и) звертатися до Національного банку з клопотанням про розгляд питання щодо застосування відповідного заходу впливу згідно з вимогами статті 73 Закону про банки до посадових осіб або осіб, які діють за їх дорученням, якщо вони перешкоджають здійсненню функцій куратора банку, зокрема створюють умови, за яких куратор не може повністю або частково здійснювати повноваження, покладені на нього Національним банком; і) виносити за межі банку копії документів, що можуть свідчити про факти порушення банком банківського законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку.

43. Відповідно до пунктів 5.1, 5.3, 5.6 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України №346 від 17.08.2012 (далі - Положення) (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору), Національний банк має право запровадити особливий режим контролю за діяльністю банку та призначити куратора банку у випадках, передбачених нормативно-правовими актами Національного банку, та/або в разі наявності хоча б однієї з таких ознак зазначених в пункті 5.1. Рішення про запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку та призначення куратора банку, строк дії особливого режиму контролю за діяльністю банку та повноважень куратора банку, повноваження куратора банку, відміну/дострокову відміну запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку та призначення куратора банку приймає Правління Національного банку. Куратор банку здійснює посилений контроль за діяльністю банку, перебуваючи безпосередньо в банку та/або шляхом проведення аналізу фінансової, статистичної звітності та іншої інформації щодо діяльності банку.

44. Відповідно до статті 56 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк видає нормативно-правові акти та розпорядчі акти. Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Національний банк видає розпорядчі акти з питань організаційно-розпорядчого характеру або індивідуальної дії, які не є нормативно-правовими актами. Розпорядчі акти оприлюднюються та набирають чинності в порядку, встановленому Національним банком. Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно із законом пом'якшують або скасовують відповідальність. Нормативно-правові акти Національного банку (крім нормативно-правових актів, які містять інформацію з обмеженим доступом), які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". Нормативно-правові акти Національного банку (крім нормативно-правових актів, які містять інформацію з обмеженим доступом) набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо більш пізній строк набрання чинності не передбачений у такому акті. Офіційним опублікуванням нормативно-правового акта Національного банку вважається перше опублікування його повного тексту в одному з періодичних друкованих видань - "Офіційному віснику України", газетах "Урядовий кур'єр", "Голос України" або перше розміщення на сторінці Офіційного інтернет-представництва Національного банку України. Нормативно-правові акти Національного банку, що містять інформацію з обмеженим доступом, не підлягають опублікуванню та доводяться до відома юридичних та фізичних осіб, на яких поширюється їх дія, у порядку, встановленому Національним банком. Нормативно-правові акти Національного банку, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності у порядку, встановленому цими актами. Акти Національного банку можуть бути оскаржені відповідно до законодавства України.

45. Судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що наведене свідчить про те, що на час укладення оспорюваного Договору застави діяльність позивача була обмежена Національним банком України, у зв'язку з чим, зокрема, укладення договорів застави мали бути погоджені з куратором банку. Однак, ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не було надано доказів, які б свідчили про те, що оспорюваний правочин було погоджено з куратором банку.

46. Судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що постанови правління Національного банку України №560/БТ від 11.09.2014 "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" шляхом призначення куратора" та №692/БТ від 30.10.2014 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії проблемних" є нормативно-правовими актами з обмеженим доступом і є обов'язковими для виконання.

47. Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно з наданими суду поясненнями позивач зобов'язався погоджувати з представником Національного банку України, зокрема, операції щодо зміни та реалізації заставленого майна за наданими кредитами та запрошувати представника Національного банку України на загальні збори акціонерів, засідання спостережної ради, правління та комітетів (кредитного комітету, комітету з управління активами та пасивами тощо).

48. Тобто, укладення між сторонами Договору застави, за яким позивач фактично реалізував заставлене майно на користь відповідача без отримання на це відповідної згоди (погодження) представника Національного банку України, суперечить вимогам вищевказаних постанов Національного банку України, зокрема, №692/БТ від 30.10.2014, та статей 3, 47, 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність", обмеження у діяльності позивача (банку), встановлені постановою Національного банку України №692/БТ від 30.10.2014, по суті виключають можливість укладення оспорюваного правочину без погодження з куратором банку, що було вірно встановлено судом апеляційної інстанції.

49. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що укладаючи з відповідачем спірний Договір застави, позивач був зобов'язаний не лише отримати згоду Національного банку України на його укладання, але й проінформувати куратора про укладання зазначеного договору, надати йому текст для ознайомлення та погодження, однак, встановлений Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства порядок, позивачем не було дотримано, що в свою чергу свідчить про необізнаність куратора з фактом укладання цього правочину та відсутність його згоди.

50. З огляду на викладене, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не приймає до уваги доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції дійшов хибного висновку про те, що відсутність погодження куратора на укладення спірного правочину є підставою для визнання договору недійсним, про те, що судом апеляційної інстанції неправильно надано оцінку постанові Правління Національного банку України №692/БТ від 30.10.2014 та про те, що судом апеляційної інстанції проігноровано його доводи які мотивовані тим, що він не знав і не міг знати про введення Національним банком України визначених в постанові №692/БТ від 30.10.2014 обмежень.

51. Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", з дня призначення уповноваженої особи Фонду строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав.

52. Статтею 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" на уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було покладено обов'язок забезпечити перевірку правочинів, вчинених банком протягом року до дня запровадження тимчасової адміністрації на предмет виявлення нікчемних правочинів з підстав, визначених частиною третьою наведеної статті.

53. Судом апеляційної інстанції встановлено, що в матеріалах справи наявний витяг з протоколу №56 від 24.09.2015 засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної наказом №67 від 11.03.2015 (том справи - 1, аркуші справи - 29-31), яким затверджено результати перевірки, в ході якої виявлено правочини (договори), що є нікчемними згідно з ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", зокрема, оспорюваний Договір застави. Вказаний правочин за результатами перевірки комісії є нікчемним згідно з пунктом 1, 5 та 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки:

- позивач безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

- позивач прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, при тримання, факторинг, тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";

- позивач уклав правочин (договір), умови якого передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

54. Згідно з частиною 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

55. Уповноважена особа Фонду:

1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів;

2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами;

3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

56. У разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

57. Уповноважена особа Фонду вживає передбачені законодавством заходи щодо стягнення простроченої заборгованості позичальників та інших боржників банку.

58. Судом апеляційної інстанції встановлено, що зі змісту оспорюваного Договору застави вбачається, що умови пункту 6.3 договору передбачають можливість набуття відповідачем права вимоги до позичальників за кредитними договорами у разі невиконання позивачем зобов'язань за договорами кореспондентського рахунку шляхом відступлення права вимоги, яке відбувається на підставі вказаного Договору застави. Положення пункту 6.3.2 Договору застави передбачають право відповідача (заставодержателя та кредитора позивача) на отримання грошових коштів від позичальників позивача, які надходять до позивача на погашення обтяжених заставою кредитів, в рахунок погашення основного зобов'язання позивача перед відповідачем.

59. В даному випадку суд апеляційної інстанції вірно встановив, що за Договором застави позивач відмовився від власних майнових вимог до позичальників за кредитними договорами, майнові права за якими є предметом застави, що зазначено у пункті 1 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" як ознака нікчемності правочину.

60. За результатами перегляду справи суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що в даному випадку наявні підстави для визнання укладеного між сторонами Договору, як нікчемного правочину, недійсним, з урахуванням спору між сторонами щодо правомірності вчинення правочину без погодження з Національним банком України під час встановлених обмежень Національним банком України, нормативно-правові акти якого є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб

61. Відповідно до статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, визнано судом недійсним.

62. В статті 55 названого Кодексу передбачено, що суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є, серед іншого, господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

63. Судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що з наведеного випливає, що під господарською компетенцією розуміється сукупність господарських прав та обов'язків, якими наділений конкретний суб'єкт господарювання. Тобто, для з'ясування питання наявності або відсутності у суб'єкта господарювання права, необхідного для укладення відповідного правочину, слід враховувати, що правосуб'єктність будь-якої юридичної особи є спеціальною, оскільки визначається встановленими цілями її діяльності відповідно до закону та/або установчих документів даної юридичної особи.

64. Позивач є юридичною особою, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.

65. Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 7, частини 1 статті 7-1 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк України здійснює банківське регулювання та нагляд на індивідуальній та консолідованій основі та має право запроваджувати обмеження на діяльність банків.

66. Відповідно до пункту 12.3. Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління НБУ від 17.08.2012 №346 (у редакції від 27.01.2015) рішення Правління Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемних має містити, зокрема, обмеження у діяльності банку.

67. Судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що оскільки під господарською компетенцією розуміється сукупність певних господарських прав та обов'язків, то обмеження права юридичної особи, яка є суб'єктом господарювання, на здійснення певної діяльності, зокрема, укладення певних договорів, з юридичної точки зору є обмеженням господарської компетенції такої юридичної особи.

68. Суд апеляційної дійшов вірного висновку про те, що незалежно від того, чи вважати постанову Правління Національного банку України від 30.10.2014 №692/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії проблемних" нормативно-правовим актом чи актом індивідуальної дії, в п.2 цієї постанови було встановлене чітке обмеження господарської компетенції позивача, а саме неможливість укладати такі договори, як спірний Договір застави, без погодження з куратором банку. Відтак, оскільки позивач не мав права укладати Договір застави без погодження з куратором банку, такий договір слід вважати укладеним з порушенням банком його господарської компетенції, що є підставою для визнання його недійсним згідно з частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України.

69. Окрім того, як встановлено судом апеляційної інстанції, згідно з підпунктом 5.2.7 пункту 5.2 Договору застави заставодержатель має право, серед іншого, достроково звернути стягнення на предмет застави та реалізувати його у порядку, передбаченому цим договором, зокрема, у випадку прийняття рішення про реорганізацію, відкликання банківської ліцензії або ліквідацію заставодавця та/або прийняття рішення Національного банку України про віднесення заставодавця до категорії неплатоспроможних та/або запровадження тимчасової адміністрації щодо заставодавця.

70. Суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що наведеним підтверджується, що умовами Договору застави передбачено безумовну передачу відповідачу, як заставодержателю, майнові права за кредитними договорами у випадку визнання позивача, як банку, неплатоспроможним та надано відповідачу переваги над іншими кредиторами, що в свою чергу свідчить про наявність ознак нікчемності, передбаченої пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

71. Судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що вищевказаними умовами спірного Договору застави передбачено можливість безоплатного відступлення права вимоги відповідно до статті 512 Цивільного кодексу України.

72. Згідно зі статтею 12 Закону України "Про заставу" в договорі застави повинні бути визначені: суть, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода.

73. Як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, спірний Договір застави не визначає конкретних строків виконання зобов'язань позивача, а містить лише відсилочні норми на строки, встановлені Договорами кореспондентських рахунків, які в свою чергу, також не визначають конкретних строків виконання зобов'язань позивача. Договір застави не визначає розміру основного зобов'язання, забезпеченого заставою. Договори кореспондентського рахунку, на які є посилання в спірному Договорі застави, не містять положень щодо розміру зобов'язань позивача.

74. Окрім того, судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що спірний Договір застави забезпечував виконання уже простроченого зобов'язання за договорами кореспондентських рахунків, що суперечить природі такого правочину, оскільки він вчиняється з метою недопущення невиконання чи неналежного виконання основного зобов'язання у зв'язку з існуванням можливості настання негативних наслідків для особи, за рахунок якої таке забезпечення здійснюється.

75. З огляду на викладене, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не приймає до уваги доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції дійшов хибного висновку про нікчемність спірного договору на підставі статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", про те, що суд апеляційної інстанції помилково дійшов висновку про невизначений конкретний строк виконання зобов'язання та відсутність інформації щодо розміру основного зобов'язання в договорі застави та щодо укладення спірного договору застави після виникнення порушення основного зобов'язання.

76. Судом апеляційної інстанції також встановлено наступне.

76.1 Відповідно до пункту 6.5.12 Статуту позивача (в редакції, чинній на час укладення спірного договору) будь-які правочини (у тому числі, але не виключно: договори (контракти), угоди, довіреності, гарантії, тощо) та інші документи, конкретний перелік яких визначається та встановлюється Спостережною радою банку, від імені банку повинні бути підписані спільно головою Ради директорів (або виконуючим обов'язки голови Ради директорів) та особою, призначеною Спостережною радою банку з поміж членів Ради директорів банку або заступників голови Ради директорів банку. Правочини та документи, зазначені в цьому пункті Статуту, вважатимуться належним чином укладеними (вчиненими) та будуть мати юридичну силу для банку виключно у випадку, коли вони укладені з дотриманням такого правила двох підписів (том справи - 1, аркуш справи - 216).

76.2 Згідно з пунктом 1.1 виписки з Протоколу Спостережної ради позивача №487 від 22.07.2014 (том справи - 2, аркуш справи - 4) , на виконання пункту 6.5.12 Статуту позивача визначено та встановлено перелік правочинів (у тому числі, але не виключно, договорів (контрактів, угод, довіреностей, гарантій тощо), які мають вчинятися з дотриманням правила двох підписів, які, зокрема, спрямовані на договори факторингу, відступлення (уступки) прав вимоги, переведення боргу (заміни кредитора у зобов'язанні), купівлі-продажу прав вимоги.

76.3 В пункті 1.2 вищезгаданого Протоколу Спостережної ради позивача №487 від 22.07.2014 визначено перелік осіб, які за правилом двох підписів мають право підписувати правочини, вказані в пункті 1.1 цього Протоколу, разом із головою Ради директорів (кожен діє один від одного): заступник голови Ради директорів Кінберг С.В., заступник голови Ради директорів Дудко В.В., заступник голови Ради директорів Чирва С.М.

77. Суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що оспорюваний Договір застави, який містить положення про відступлення права вимоги, зі сторони позивача підписаний одноособово головою Ради директорів ОСОБА_21, що в свою чергу свідчить про порушення вищевказаних положень Статуту позивача і перевищення головою Ради директорів ОСОБА_21 повноважень при укладенні Договору застави.

78. З огляду на викладене, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не приймає до уваги доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції дійшов хибного висновку про перевищення головою Ради директорів ОСОБА_21 повноважень при укладенні оспорюваного договору.

79. Окрім того, судом апеляційної інстанції встановлено наступне.

79.1 Місцевий господарський суд в своєму рішенні зазначив про те, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.01.2016 у справі №826/24298/15, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2016, визнано протиправним та скасовано рішення Уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації АТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. про нікчемність правочинів, а саме: іпотечного договору від 29.12.2014, договору застави майнових прав від 25.02.2015, договору застави майнових від 25.02.2015, договору застави цінних паперів №1/ЦП від 26.02.2015 та договору про звернення стягнення № 1/ЦП/ЗС від 26.02.2015 визнано протиправним та скасовано повідомлення № 9310 від 29.09.2015 про нікчемність правочинів.

79.2 За висновком місцевого господарського суду, рішення у вищезгаданій адміністративній справі не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі й у даній справі, не можуть йому суперечити.

80. Суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що наявність чи відсутність повідомлення про нікчемність правочину не впливає на вирішення спору про недійсність такого правочину.

81. Окрім того, як встановлено судом апеляційної інстанції, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.10.2017 було скасовано як постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.01.2016, так і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2016 у справі №826/24298/15, провадження у справі закрито і роз'яснено позивачу право на звернення до суду в порядку господарського судочинства.

82. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не приймає до уваги доводи скаржника про те, що при ухваленні оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції безпідставно послався на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 11.10.2017 у справі № 826/24298/15 з огляду на те, що згідно частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, в редакції чинній до 15.12.2017, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

83. Інші доводи скаржника, які викладені у касаційній скарзі колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки спростовуються змістом оскаржуваного судового рішення і спрямовані на переоцінку доказів у справі, що відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України не входить до меж розгляду справи судом касаційної інстанції.

84. Відповідно статті 309 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

85. Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України, в редакції чинній до 15.12.2017, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

86. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

87. Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції таким вимогам закону відповідає.

88. Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

89. Вказані вимоги судом апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваної постанови були дотримані.

90. За таких обставин постанова апеляційного господарського суду постановлена з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для її скасування немає.

91. Оскільки підстав для скасування постанови суду апеляційної немає, то судовий збір за подачу касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017 Верховний Суд,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2017 у справі №910/10917/16 залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2017 у справі №910/10917/16 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В.В. Білоус

Судді С.В. Жуков

Н.Г. Ткаченко