Постанова

від 23.11.2018 по справі 910/10917/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 910/10917/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Білоуса В.В. - головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"

на ухвалу Київського апеляційного господарського суду

від 15.08.2018

у складі колегії суддів: Зубець Л.П. (головуючого), Алданової С.О., Мартюк А.І.

у справі № 910/10917/16

за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В.

до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб; 2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Танк Транс"; 3) Публічне акціонерне товариство "Херсонський суднобудівний завод"; 4) Товариство з обмеженою відповідальністю "Іллічівський зерновий порт"; 5) Товариство з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар"; 6) Українсько-німецьке спільне підприємство "Агро-Поділля"

про визнання договору недійсним, застосування наслідків недійсності договору та зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

1. У червні 2018 року Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" звернулось до Київського апеляційного господарського суду із заявою про накладення арешту на майно, яке було предметом застави за визнаним недійсним постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2017 Договором застави майнових прав від 25.02.2015, укладеним між ПАТ "Дельта Банк" та Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" та посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. та зареєстрованим в реєстрі за № 293, відповідно до ст. 1057-1 ЦК України та ч. 12 ст. 238 ГПК України.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції

2. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.08.2018 у справі № 910/10917/16 відмовлено у задоволенні заяви ПАТ "Державний ощадний банк України" про накладення арешту на майно.

3. Приймаючи оскаржуване судове рішення апеляційним судом встановлено наступне.

3.1. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2017 апеляційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. на рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/10917/16 від 20.06.2017 задоволено, рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/10917/16 від 20.06.2017 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю.

3.1.1. Визнано недійсним договір застави майнових прав від 25.02.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. та зареєстрований в реєстрі за № 293, що укладений між ПАТ "Дельта Банк" та

ПАТ "Державний ощадний банк України", застосовано наслідки недійсності договору застави майнових прав від 25.02.2015, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. та зареєстрованого в реєстрі за №293, шляхом припинення у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна обтяження № 15177504 від 25.02.2015 на рухоме майно (майнові права) ПАТ "Дельта Банк", передане в заставу ПАТ "Державний ощадний банк України" на підставі договору застави майнових прав від 25.02.2015, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. за реєстровим № 293, та вилучення з Державного реєстру обтяжень рухомого майна відповідного запису.

3.1.2. Зобов'язано ПАТ "Державний ощадний банк України" утриматися у майбутньому від вчинення дій, пов'язаних із реєстрацією у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна нових обтяжень на майнові права ПАТ "Дельта Банк", передані в заставу ПАТ "Державний ощадний банк України" на підставі договору застави майнових прав від 25.02.2015, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. за реєстровим №293.

3.2. Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.04.2018 у справі № 910/10917/16 залишено без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2017.

3.3. Колегією суддів апеляційного суду встановлено, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2017 визнано недійсним договір застави майнових прав від 25.02.2015, який забезпечував виконання зобов'язань за договорами про відкриття та ведення кореспондентських рахунків, а не кредитного договору, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень ч. 5 ст. 1057-1 ЦК України, ч. 12 ст. 238 ГПК України.

3.4. Крім того, апеляційним судом зазначено, що згідно з п. 2 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку).

3.5. Крім того зазначено, що відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня початку процедури ліквідації банку втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти) будь-яким майном (коштами) банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень на майно банку не допускається.

3.6. Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що заява ПАТ "Державний ощадний банк України" про накладення арешту на майно є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

4. 03.09.2018 Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" звернулось через Київський апеляційний господарський суд до Верховного Суду із касаційною скаргою від 03.09.2018 № 55/2-03/1269 на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 15.08.2018 у справі № 910/10917/16.

5. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/10917/16 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Ткаченко Н.Г., судді - Жукова С.В., що підтверджується протоколом передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 24.09.2018.

6. Ухвалою Верховного Суду від 24.10.2018 відкрито касаційне провадження у справі № 910/10917/16 за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" від 03.09.2018 № 55/2-03/1269 на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 15.08.2018; розгляд касаційної скарги призначено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими доводами особи, яка подала касаційну скаргу

7. Не погодившись з ухвалою суду апеляційної інстанції, Акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" подано касаційну скаргу, в якій останнє просить скасувати оскаржуване судове рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву АТ "Ощадбанк" про накладення арешту на майно у повному обсязі; стягнути з ПАТ "Дельта Банк" на користь ПАТ "Державний ощадний банк України" АТ "Ощадбанк" витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги.

8. Доводи касаційної скарги на ухвалу апеляційного суду, яка на думку скаржника є необгрунтованою та прийнятою з порушенням норм матеріального права, полягають у наступному.

8.1. Судом апеляційної інстанції не враховано, що договори про відкриття та ведення кореспондентських рахунків є змішаними договорами, та містять в собі елементи кредитного договору, такі як обов'язок АТ "Дельта Банк" повернути АТ "Ощадбанк" надані кошти та сплатити проценти за користування ними (пункти 3.5 та 4.6.1. Договорів про відкриття та ведення кореспондентських рахунків), таким чином, до спірних правовідносин застосовуються норми права, що регулюють кредитні відносини, зокрема і ч. 5 ст. 1057-1 ЦК України та ч. 12 ст. 238 ГПК України.

8.2. Стаття 11 ЦК України передбачає, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, таким чином, суд апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали мав усі правові підстави застосувати аналогію закону до спірних правовідносин відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦК України.

8.3. Безпідставними є посилання суду апеляційної інстанції на п. 7 ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який прямо суперечить

ч. 5 ст. 1057-1 ЦК України та ч. 12 ст. 238 ГПК України, які мають вищу юридичну силу та прийняті пізніше. Крім того, дія Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не поширюється на АТ "Державний ощадний банк України" (до прийняття відповідного закону щодо участі такого банку у Фонді) про що прямо зазначено в п. 6 прикінцевих та перехідних положеннях цього закону, отже у суду першої інстанції не було правових підстав застосовувати до спірних правовідносин за участі АТ "Ощадбанк" приписи ст. 46 Закону України "Про систем гарантування вкладів фізичних осіб".

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

9. Товариством з обмеженою відповідальністю "Іллічівський зерновий порт" подано відзив на касаційну скаргу, в якому останнє просить касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 15.08.2018 у справі № 910/10917/16 залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.

10. ПАТ "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. подано відзив на касаційну скаргу, в якому просить ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 15.08.2018 у справі № 910/10917/16 залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Позиція Верховного Суду

11. Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

12. Відповідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не буле встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

13. Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

14. Щодо доводів касаційної скарги, зазначених в п.п. 8.1. та 8.2 цієї постанови, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає наступне.

15. Згідно з частиною 5 статті 1057-1 Цивільного кодексу України - визнаючи недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Такий арешт підлягає зняттю після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти за кредитним договором, а у разі визнання кредитного договору недійсним - після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти в розмірі, визначеному судом відповідно до частини першої цієї статті.

16. Частиною 12 ст. 238 ГПК України передбачено, що у разі визнання судом недійсним кредитного договору, в якому виконання зобов'язання позичальника забезпечено заставою майна, а також у разі визнання недійсним договору застави, яким забезпечується виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором, суд накладає на таке майно арешт. Такий арешт може бути скасовано з підстав, передбачених законом.

17. Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

18. Отже, аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин.

19. Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

20. Згідно частини 2 статті 1054 Цивільного кодексу України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

21. Загальні засади функціонування платіжних систем в України та загальний порядок проведення переказу коштів в межах України визначені Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" від 05.04.2001 № 2346-III (далі - Закон України від 05.04.2001 № 2346-III).

22. Пунктом 7.1 статті 7 Закону України від 05.04.2001 № 2346-III визначено, що банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні, та кореспондентські рахунки.

23. Відповідно до п. 7.1.3 статті 7 Закону України від 05.04.2001 № 2346-III кореспондентський рахунок - це рахунок, що відкривається одним банком іншому банку для здійснення міжбанківських переказів.

24. Згідно з п. 1.1 ч.1 ст. 1 Закону України від 05.04.2001 № 2346-III банк-кореспондент - це банк, що на підставі договору та в порядку, встановленому Національним банком України, відкриває в іншому банку кореспондентський рахунок.

25. Відповідно до п. 27.2 ст. 27 Закону України від 05.04.2001 року N 2346-III "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банки здійснюють переказ з кореспондентських рахунків інших банків - своїх клієнтів у межах залишку коштів на цих рахунках, крім випадків надання обслуговуючим банком кредиту банку-клієнту.

26. Особливості режимів функціонування вкладних (депозитних), поточних рахунків, рахунків умовного зберігання (ескроу) та кореспондентських рахунків визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України та договорами, що укладаються клієнтами та обслуговуючими їх банками (п. 7.1.4. Закону України від 05.04.2001 № 2346-III).

27. Системний аналіз вказаних норм законодавства, дає підстави для висновку про те, що кредитний договір є правочином, який укладається з метою надання кредитором (банком) позичальникові в користування грошових коштів на умовах, встановлених договором, з обов'язком щодо повернення кредиту та сплати процентів в обумовлений сторонами договору строк, тоді як договір про відкриття та ведення кореспондентського рахунку є договором про відкриття одним банком іншому банку рахунку для здійснення міжбанківських переказів.

28. Правова природа кореспондентського рахунку як особливого рахунку, полягає у виконанні вимог за кореспондентським рахунком одного банку перед іншим банком, в той час як всі операції за кореспондентським рахунком нерозривно пов'язані з особою кореспондента, оскільки фактично банк має право виконувати лише ті операції за кореспондентським рахунком, які ініційовані та погоджені власником кореспондентського рахунку на підставі платіжних доручень своїх клієнтів про списання і зарахування коштів та інших операцій, в межах правосуб'єктності кореспондента, визначеної відповідно до чинного законодавства України та договору. Крім того, предметом договору про відкриття та ведення кореспондентських рахунків не є надання коштів у користування і обов'язок повернення коштів, що властиво кредитним договорам.

29. Отже, зазначене вище дозволяє зробити висновок про те, що вказані вище договори є різними за своєю правовою природою, відтак до договору про відкриття та ведення кореспондентських рахунків не може бути застосовано за аналогією закону ст. 1057-1 ЦК України і ч. 12 ст. 238 ГПК України.

30. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції, встановивши, що договір застави майнових прав від 25.02.2015, який визнано недійсним постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2017, забезпечував виконання зобов'язань за договорами про відкриття та ведення саме кореспондентських рахунків , а не кредитного договору, дійшов правомірного висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин положень ч. 5 ст. 1057-1 ЦК України та

ч. 12 ст. 238 ГПК України, відтак, доводи касаційної скарги, зазначені в п.п. 8.1. та 8.2. цієї постанови є необґрунтованими та зводяться до неправильного тлумачення скаржником норм матеріального права.

31. Щодо доводів касаційної скарги, зазначених в пункті 8.3 цієї постанови, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає наступне.

32. Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку).

33. Відповідно до пункту 7 частини другої статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня початку процедури ліквідації банку втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти) будь-яким майном (коштами) банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень на майно банку не допускається.

34. Отже, посилання скаржника на перехідні положення Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", зокрема на п.6, відповідно до якого, на думку скаржника, дія цього Закону не поширюється на АТ "Ощадбанк" є безпідставними, оскільки у даному випадку норми цього Закону застосовуються саме до ПАТ "Дельта Банк", на майно якого просить накласти арешт АТ "Ощадбанк", про що і було зазначено в оскаржуваній ухвалі апеляційного суду, що спростовує доводи касаційної скарги, зазначені в пункті 8.3. цієї постанови.

35. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що

п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

36. Згідно приписів ст. 309 ГПК України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

37. Враховуючи, що при постановленні оскаржуваної ухвали суд апеляційної інстанції правомірно відмовив у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" про накладення арешту на майно, а доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді, відтак касаційна скарга Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Київського апеляційного господарського суду від 15.08.2018 у справі № 910/10917/16 - залишенню без змін.

38. Оскільки підстав для скасування ухвали суду апеляційної інстанції немає, то судовий збір за подачу касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 15.08.2018 у справі № 910/10917/16 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 15.08.2018 у справі № 910/10917/16 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. В. Білоус

Судді С. В. Жуков

Н. Г. Ткаченко