Рішення

від 08.11.2017 по справі 916/2254/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ



ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"08" листопада 2017 р.

Справа № 916/2254/17

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС";

до відповідачів: 1. Товариство з обмеженою відповідальністю "СОВАГРО" 2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Угринів"

про стягнення 569,34 грн.;

Суддя Літвінов С.В.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1 - довіреність №б/н від 02.06.2016р.;

Від відповідача 1: не з'явився;

Від відповідача 2: не з'явився;

Суть спору: позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю " Компанія "НІКО-ТАЙС" звернулося до господарського суду Одеської області із позовом про солідарне стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СОВАГРО" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Угринів" 126,23грн. – заборгованості у вигляді до оцінки вартості товару (курсової різниці), 141,18 гривень - штрафу, 42грн. – 3%річних, 171,93гривень - пені , 88 гривень інфляційних втрат згідно договору поруки №02-08-2016 від 09.08.2016 року, угоди про заміну кредитора у зобов’язання (відступлення права вимоги в порядку ст. 512-519 ЦК України) від 02.07.2012 року та згідно договору №ЗУФ-49/04/09 купівлі-продажу товару від 16.04.2009 року.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 15 вересня 2017 року порушено провадження у справі №916/2254/17 та призначено до розгляду.

09.10.2017 р. ТОВ "Компанія "НІКО-ТАЙС" звернулась до суду з заявою про збільшення позовних вимог, в якій просить солідарно стягнути з відповідачів 130,87 грн. заборгованості у вигляді до оцінки вартості товару(курсової різниці), 3096,79 грн. штрафу, 2561,35 грн. 30% річних, 679,91 грн. інфляційних втрат, 1839,99 грн. пені. Крім того, просить стягнути 700грн. витрати на послуги адвокати та судового збору в розмірі 1600грн.

Позивач позовні вимоги з урахуванням збільшення підтримує та просить суд задовольнити

Відповідачі в судові засідання не з‘являлись, відзивів на позов не представили, тому справу розглянуто за наявними матеріалами відповідно до ст.75 Господарського процесуального Кодексу України.

Отже, відповідачі вважається належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, оскільки до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб – учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій.

Таким чином, справа розглядається за наявними в ній матеріалами на підставі ст.75 ГПК України.

В судовому засіданні 08.11.2017 року було оголошено вступну та резолютивну частину рішення відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

16.04.2009р. між ТОВ „ТРИДЕНТА АГРО” та ТОВ „АГРОФІРМА УГРИНІВ” був укладений договір купівлі-продажу товару №ЗУФ/49/04/09 на умовах купівлі-продажу засобів захисту рослин.

У зв’язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням ТОВ «АГРОФІРМА УГРИНІВ» взятого на себе грошового зобов’язання щодо оплати вартості отриманого товару

згідно договору купівлі-продажу №ЗУФ-49/04/09 від 16 квітня 2009 року, 11 січня 2010 року ТОВ „ТРИДЕНТА АГРО” звернулося до Господарського суду Львівської області із позовною заявою про стягнення із ТОВ «АГРОФІРМА УГРИНІВ» сум заборгованостей згідно договору купівлі- продажу №ЗУФ-49/04/09 від 16 квітня 2009 року.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 04 березня 2010 року у справі №25/14, позов ТОВ „ТРИДЕНТА АГРО” задоволено.

Заборгованість згідно Рішення Господарського суду Львівської області від 04 березня 2010 року у справі №25/14, в тому числі й згідно договору купівлі-продажу №ЗУФ-49/04/09 від 16 квітня 2009 року, було погашено 30 червня 2010 року.

Відповідно до п. 2.1. Договору, асортимент товару, його кількість, ціна визначаються у додатках та/або накладних документах відпуску товару, що є невід’ємною частиною цього договору.

Згідно до п.п. 3.1., 3.2. Договору, товар може передаватися покупцю партіями та товар вважається переданим покупцю з моменту підписання видаткових накладних.

Відповідно до п. 5.1. Договору, Покупець здійснює оплату партії товару за ціною, вказаною в додатках, що є невід’ємною частиною цього договору.

Оплата товару проводиться наступним чином: покупець здійснює 100% попередню оплату за товар без виставлення рахунку-фактури (п.5.3. Договору).

Відповідно до п. 8.2. Договору, за прострочення виконання зобов’язань покупець зобов’язаний сплатити на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення.

Договір діє з моменту його підписання і скріплення печатками обома сторонами до повного виконання сторонами обов’язків по договору (п. 11.1 Договору).

На виконання умов укладеного договору, продавцем на користь відповідача2 було поставлено товар на загальну суму 15483,94грн. відповідно до видаткових накладних (накладні наявні в матеріалах справи).

В свою чергу, згідно матеріалів справи, відповідачем2 в порушення умов укладеного договору не оплачено поставлений товар у повному обсязі та у визначені строки, так як його було оплачено наступним чином:

- банківська виписка від 01.07.2009р. на суму 2000,00 грн.;

- банківська виписка від 02.10.2009р. на суму 2000,00 грн.;

- банківська виписка від 14.10.2009р. на суму 2000,00 грн.;

За положеннями ч.ч.1, 2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами ст. 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов’язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За правилами ст.526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст.530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст.627 ЦК України, відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Аналогічні положення містяться в ч.ч.1,7 ст.193 ГК України, в яких визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини другої статті 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України).

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 694 ЦК України встановлює особливості продажу товару в кредит договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу. Зміна ціни на товар, проданий в кредит, не є підставою для проведення перерахунку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов’язання між сторонами виникли на підставі Договору купівлі-продажу товару № ЗУФ-49/04/09 від 16 квітня 2009 року.

Частина 2 ст.524 ЦК України передбачає, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

У розумінні ч.2 ст.533 ЦК України, якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до ст.632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

За інформацією, що міститься на офіційному сайті НБУ, офіційний курс долара США до гривні на день укладання та підписання договору становив: 8,10грн./дол.США.

Як вказано в примітці до даного додатку, в тому випадку, якщо курс долара США на день оплати вище, ніж курс долара США на день підписання договору сторони, для визначення суми, яка підлягає оплаті, використовують наступну формулу: S=(A1/A2)*B, де S-ціна на момент оплати; В-ціна на момент підписання; А2- курс (НБУ) долара США до гривні на день підписання договору; А1курс (НБУ) долара США до гривні на день перерахування грошей.

Таким чином, сторони дійшли згоди про те, що зобов’язання за даним договором має бути виконане у гривні з урахуванням курсу долара США на час укладання договору та на день фактичної оплати товару, що відповідає вимогам Цивільного Кодексу України, а його умови визначені на розсуд сторін і погоджені ними, що вказує на принцип свободи договору.

Фактично за такою умовою договору сторони визначили особливості формування ціни договору. Так, покупець взяв на себе обов’язок здійснювати оплату вартості товару виходячі з вартості товару на момент підписання договору з урахуванням курсу долару США на день такої оплати.

За інформацією, що міститься на офіційному сайті НБУ, офіційний курс долара США до гривні на день належного проведення розрахунку за отриманий товар становив курс, що вказаний в таблиці.

Формула обрахунку курсової різниці

Курс (НБУ) долара США до гривні на день оплати, показник А1

Розмір здійсненої оплати, показник В (грн.)

Курс долара США до гривні на день укладання договору, показник А2

Дата проведення оплати товару

Розмір курсової різниці, показник S

S=((A1/A2)*B)-В S=((A1/A2)*B)-В

8,50 грн./дол. США 8,23 грн./дол. США

2000,00 2000,00

8,10 грн./дол. США 8,10 грн./дол. США

02.10.2009 14.10.2009

98,77 32,10

Всього: S= ((8,50:8,10)*2000,00) – 2000,00 = 98,77 S= ((8,23:8,10)*2000,00) – 2000,00 = 32,10

Отже, розмір заборгованості у вигляді до оцінки вартості товару (курсової різниці) у відповідності до ст.524,533,562 ЦК України та договору № ЗУФ-49/04/09 купівлі-продажу товару від 16.04.2009р. становить 130,87 грн.

Відповідно до п. 11.1 Договору, Договір діє з моменту його підписання і скріплення печатками сторін до повного виконання сторонами обов’язків до Договору.

Згідно ч.1 ст.202 ГК України, ст.599 ЦК України зобов’язання, зокрема, припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно п.8.1 Договору за невиконання або неналежне виконання умов Договору сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Відповідно до ч.4 ст.231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського Кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частина 1 ст.229 ГК України передбачає, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 Цивільного Кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 8.2 Договору, за прострочення виконання зобов’язання покупець зобов’язаний сплатити на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення.

В п.8.3 Договору, сторони, відповідно до ст.259 ЦК України домовились про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій збільшується до повного виконання сторонами своїх зобов’язань за даним договором.

Відповідно до п.8.4 Договору за несплату або несвоєчасну оплату товару покупець сплачує штраф у розмірі 20% від вартості несплаченого товару.

Положеннями ч.6 ст.232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Частина 2 ст.625 ЦК України закріплює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як зазначено у п. 1.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”, грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти (п. 6.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”).

У зв’язку з викладеним у ТОВ „ТРИДЕНТА АГРО” виникло право вимоги щодо нарахування заборгованості у вигляді до оцінки вартості товару (курсової різниці), пені, 3% річних, штрафу та інфляційних втрат згідно умов договору купівлі-продажу № ЗУФ-49/04/09 товару на умовах від 16.04.2009 р. за період існування заборгованості.

У відповідності до ч.1 ст.510 ЦК України визначено, що сторонами у зобов’язанні є боржник і кредитор.

Пунктом 1 ч.1 ст.512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов’язується або не зобов’язується їх оплати.

Частина 1 ст.513 ЦК України передбачає, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно приписів ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, заміна кредитора у зобов’язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням (ст.516 ЦК України).

26.01.2011р. між ТОВ „ТРИДЕНТА АГРО” та ТОВ „Незалежна юридична компанія” укладено угоду № 23-ТА про заміну кредитора у зобов’язанні (відступлення права вимоги в порядку ст.ст.512-519 ЦК України). Пунктом 1.1 даної угоди. Встановлено, що первісний кредитор (ТОВ „ТРИДЕНТА АГРО”) відступає новому кредитору (ТОВ „Незалежна юридична компанія) право вимоги виконання ТОВ „АГРОФІРМА УГРИНІВ”, зобов’язання щодо сплати розміру заборгованості у вигляді дооцінки вартості товару (курсової різниці) пені, 3% річних, штрафу та інфляційних витрат, набутих первісним кредитором на підставі договору № ЗУФ-49/04/09 купівлі-продажу товару від 16.04.2009р.

02.07.2012р. між ТОВ „Незалежна юридична компанія” та ТОВ "Компанія "НІКО-ТАЙС" було укладено угоду №376/07-12 про заміну кредитора у зобов’язанні (відступлення права вимоги в порядку ст.ст.512-519 ЦК України). Розділом 1 даної Угоди, встановлено, що первісний кредитор (ТОВ „Незалежна юридична компанія) відступає новому кредитору (ТОВ "Компанія "НІКО-ТАЙС") право вимоги виконання ТОВ „АГРОФІРМА УГРИНІВ” зобов’язання щодо сплати розміру заборгованості у вигляді до оцінки вартості товару (курсової різниці), пені, штрафу, 30% річних та інфляційних втрат, набутих Первісним кредитором на підставі договору № ЗУФ-49/04/09 купівлі-продажу товару від 16.04.2009р., у зв’язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобов’язання згідно договору купівлі-продажу.

На виконання умов даної угоди, ТОВ „Незалежна юридична компанія” було передано позивачу перелік документів, що підтверджують права вимоги виконання ТОВ „АГРОФІРМА УГРИНІВ” обумовленого зобов’язання.

Таким чином, Позивачу передано вищезазначені вимоги у відповідності до норм чинного законодавства України та із дотриманням положень статті 514 ЦК України.

Стаття ст.629 Цивільного кодексу України встановлює, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

09.08.2016р. між ТОВ"СОВАГРО" (поручитель) та ТОВ "Компанія "НІКО-ТАЙС" (кредитор) укладено договір поруки №02-08-2016 (договір поруки) за умовами якого поручитель поручається перед кредитором за виконання обов’язку ТОВ „АГРОФІРМА УГРИНІВ” (боржник) щодо виконання грошового зобов’язання щодо сплати розміру заборгованості у вигляді до оцінки вартості товару (курсової різниці), пені, штрафу, 30% річних та інфляційних втрат у зв’язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконання Боржником грошового зобов’язання згідно договору купівлі-продажу та Угоди, передбаченими ст. 2 цього Договору.

У разі порушення (невиконання чи неналежного виконання) боржником обов’язку за основною угодою, кредитор вправі звернутися із вимогою про виконання як до боржника, так і до поручителя, які несуть солідарну відповідальність перед Кредитором (п.4.1 Договору).

Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст.43 ГПК України).

З урахуванням наведеного та того, що матеріалами справи підтверджено факт невиконання ТОВ „АГРОФІРМА УГРИНІВ” грошового зобов’язання за договором № ЗУФ-49/14/09 купівлі-продажу товару від 16.04.2009р., у зв’язку з чим і нараховані штрафні санкції, суд дійшов до висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача про солідарне стягнення з відповідачів 130,87 грн. заборгованості у вигляді до оцінки вартості товару(курсової різниці), 3096,79 грн. штрафу, 2561,35 грн. 30% річних, 679,91 грн. інфляційних втрат, 1839,99 грн. пені, підтверджені відповідними доказами з боку позивача, і підлягають задоволенню судом.

Звертаючись до господарського суду із позовом до ТОВ „СОВАГРО” та ТОВ „АГРОФІРМА УГРИНІВ”, ТОВ "Компанія "Ніко-тайс" було заявлено вимогу про стягнення із відповідачів витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 700,00 грн. з приводу чого господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Приватного малого підприємства - фірми "Максима" щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 59 Конституції України, частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України (справа про відшкодування витрат на юридичні послуги у господарському судочинстві) від 11 липня 2013 року N 6-рп/2013 1129 зазначається, Конституційний Суд України вважає, що в господарському судочинстві не передбачено відшкодування юридичній особі витрат на юридичні послуги, надані їй іншим, ніж адвокат, фахівцем у галузі права. Однак це не виключає можливості законодавчого врегулювання питання про відшкодування вказаних витрат суб'єкту права на звернення до господарського суду на послуги, надані йому таким фахівцем.

Згідно з ч. ч. 1, 2 п. 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” від 21 лютого 2013 року N 7 (з наступними змінами доповненнями) витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ "Компанія "Ніко-тайс" та адвокатом ОСОБА_1 (Виконавець) було укладено договір №25-53/03 від 25.03.2013р. про надання адвокатських послуг (правової допомоги), відповідно до умов якого ОСОБА_1 здійснював підготовку по написанню та поданні позовної заяви про стягнення донарахованого розміру заборгованості у вигляді дооцінки вартості товару (курсової різниці), пені, 3%-річних, штрафу та інфляційних втрат, які виникли на підставі договору купівлі-продажу №ЗУФ-49/04/09 від 16 квітня 2009 року, Угоди №376/07-12 про заміну кредитора у зобов’язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 02 липня 2012 року та договору поруки №02-

08-2016 від 09 серпня 2016 року, та в майбутньому безпосередню буде брати участь в судових засіданнях, надавати заяви, клопотання, пояснення, тобто здійснювати необхідний комплекс процесуальних дій пов”язаних зі стягненням із відповідачів нарахованих сум.

Також позивачем в обґрунтування стягнення із відповідачів витрат на правову допомогу було надано суду також, зокрема, акт здачі-приймання виконаних робіт щодо надання адвокатських послуг від 25.03.2013р., від 15.12.2016р. та від 19.09.2017р., копію свідоцтва ОСОБА_1 про право на заняття адвокатською діяльністю № 3888 та платіжне доручення №263 від 29.03.2013р. про перерахування ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 700,00 грн. згідно договору №25-53/03 від 25.03.2013р.

У п. 6.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” визначено наступне. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Господарський суд визнає розмір витрат на оплату правової допомоги адвоката в сумі 700,00 грн., які були фактично понесені позивачем, розумно необхідним розміром витрат на правову допомогу, у зв’язку з чим, за правилами ст.ст. 44, 49 ГПК України вказані витрати слід покласти на відповідачів.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд доходить висновку про наявність правових підставі для стягнення із ТОВ „СОВАГРО” та ТОВ „АГРОФІРМА УГРИНІВ” на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 700,00 грн.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального Кодексу України, у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідачів солідарно.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 11, 13, 15, 510, 512, 514, 526, 530, 610, 612, 625, 626, 627, 629 ЦК України, ст.ст. 115, 193, 229, 230, 231, 232 ГК України, ст.ст.33, 35, 36, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального Кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1.          Позовні вимоги задовольнити.

2.          Стягнути солідарно з товариства з обмеженою відповідальністю „СОВАГРО” (65012, місто Одеса, вул. Мала Арнаутська, 2-А, ідентифікаційний код 33494460) та товариства з обмеженою відповідальністю " АГРОФІРМА УГРИНІВ " (80012, Львівська область, Сокальський район, село Угринів, ідентифікаційний код 22395714) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-тайс" (03187, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, буд. 38, офіс 23, ідентифікаційний код 38039872) заборгованість у вигляді до оцінки вартості товару (курсової різниці) 130грн. /сто тридцять грн. 87коп. / штраф в розмірі 3096грн. /три тисячі дев’яносто шість грн. 79коп./ 30% річних у розмірі 2561 грн. /дві тисячі п’ятсот шістдесят одна грн. 35 коп./, збитки від інфляції у розмірі 679 грн. /шістсот сімдесят дев’ять грн. 91 коп./, пеню у розмірі 1839 грн. /одна тисяча вісімсот тридцять дев’ять грн. 99 коп./, судовий збір у розмірі 1600 грн. /одна тисяча шістсот грн. 00коп./, витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 700,00 грн. /сімсот грн. 00 коп./

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 13 листопада 2017 р.

Суддя С.В. Літвінов