Рішення

від 06.11.2017 по справі 922/2973/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" листопада 2017 р.Справа № 922/2973/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Новікової Н.А.

при секретарі судового засідання

розглянувши справу

за позовом Харківської міської ради, 61003, м. Харків, майдан Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243; до товариства з обмеженою відповідальністю «Харківський завод залізничної техніки» , 61051. м. Харків, вул. Букова. 36, код ЄДРПОУ 35698133; 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області, 61057, м. Харків, Театральний майдан, 1, код ЄДРПОУ 23148337 про стягнення 4646359,90 грн. за участю представників:

позивача: ОСОБА_1 (довіреність № 08-11/4551/2-16 від 27.12.2016 р.);

відповідача: ОСОБА_2 (довіреність б/н від 03.01.2017 р.);

3-ї особи: ОСОБА_3 (довіреність №01 від 04.01.2017 р.),

ВСТАНОВИВ:

Харківська міська рада звернулася до господарського суду Харківської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Харківський завод залізничної техніки» (відповідача) про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 4646359,90 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що Харківською міською радою відповідно до ст. 189 Земельного кодексу України було здійснено заходи самоврядного контролю з питань використання та охорони земель територіальної громади, додержання вимог земельного законодавства та виявлено що згідно із інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за №94310883 від 11.08.2017 за відповідачем на праві власності зареєстровано нежитлові будівлі, що знаходяться за адресою: м. Харків, вул. Заводу комсомолець, 36. Однак відповідно до вказаної довідки, листа Управління Держгеокадастру у м. Харкові Харківської області від 15.07.2016 №19-20.08-3-1378/20-16 та листа Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 23.11.2016 38085/0/225-16, речові права відповідача на земельну ділянку по вул. Буковій, 36 (колишня вул. Заводу комсомолець) у м. Харкові не зареєстровані. У зв'язку із тим, що прав на вказану земельну ділянку не зареєстровані за будь-якими юридичними чи фізичними особами, земельна ділянка площею 10,3940 га, перебуває у власності територіальної громади міста Харкова. Відповідач у період з 01.01.2015 по 31.08.2017 не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберіг у себе майно грошові кошти. Здійснюючи правове обґрунтування посилається на ст. 206 Земельного кодексу України, ст. 14 Податкового кодексу України, ст.ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України.

В судовому засіданні 06.11.2017 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 06.11.2017 р. заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що він здійснював плату за користування земельною ділянкою у формі податку за землю; право користування земельною ділянкою перейшло до нього як до нового власника розташованих на ній нежитлових приміщень; до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення ст.ст. 1212-1214 ЦК України; відповідач використовує земельну ділянку площею 33819,40 кв.м., а не як зазначає позивач 10,3940 га.

Представник 3-ї особи (РВ ФДМ України по Харківській області) в судовому засіданні 06.11.2017 р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд їх задовольнити.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд встановив наступне.

Як свідчать відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за № 94310883 від 11.08.2017 р., по вул. Заводу комсомолець, 36 у м. Харкові знаходять об'єкти нерухомого майна, які належать як відповідачу, так й іншим суб'єктам, зокрема, ТОВ ЛІКВО , Харківській міській раді, ТОВ ВПЗ Рекаст Плюс , ТОВ Укркомерцпостач , Держава Україна в особі Міністерства інфраструктури України.

Щодо належного відповідачу нерухомого майна по вул. Заводу комсомолець, 36 у м. Харкові, суд зазначає наступне.

20.04.2013 р. між відповідачем та РВ ФДМ України по Харківській області (третя особа у даній справі) було укладено договір №1313 купівлі-продажу об'єкта малої приватизації (група А) - єдиного майнового комплексу Державне підприємство 48 завод залізничної техніки , за адресою: 61051, м. Харків, вул. Заводу Комсомолець, 36 (далі - договір купівлі-продажу), відповідно до якого за плату відповідачу було передано у власність зазначений майновий комплекс.

Відповідно до вказаного договору купівлі-продажу, відповідач отримав у власність наступне майно:

- нежитлові будівлі літ. «И-1» площею 191.1, літ. «Е-2» площею 360.2 кв.м., літ. «Ж-2» площею 479.2 кв. м., літ. «Н-3» площею 1705.5 кв.м, літ. « 2Ш-1» площею 22.1 кв.м, літ. « 2О-1» площею 31.6 кв.м., літ. « 2К-1» площею 90.7 кв.м, літ. «С-1» площею 1116.4 кв.м., літ. « 2Я-1» площею 166.1 кв. 1, літ. «Т-2-1» площею 7468.7 кв. м., літ. 2Э-1 площею 95,5 кв.м.; літ. « 3-1-2» площею 7648.1 кв.м, літ. « 2Х-1» площею 35,8 кв.м., літ. « 2Д-1» площею 258.7 кв.м, літ. «О-1» площею 342.6 кв.м., літ. « 2 Ц-1» площею 46,0 кв.м., літ. « 2Е-1» площею 9.8 кв.м., літ. « 2М-1» площею 4.3 кв.м., літ. « 2Н-1» площею 5.5 кв. м., літ. « 2Л-1» площею 8.8 кв.м., літ. «К-1» площею 123.7 кв.м., літ. « 2Б-1» площею 144.5 кв.м., літ. «В-1» пл. 949.6 кв.м., літ « 2Ч-1» пл. 128.5 кв.м., літ. « 2А-1» пл. 12.1 кв.м., літ. «Р-2» пл. 640.3 кв.м., літ. « 2Г-1» пл. 865.6 кв. м, літ. «ЗГп» пл. 91.2 кв. м., літ. «ЗДп» пл. 237.2 кв.м., літ. «ЗЕп» пл. 156.3 кв.м. по вул. Заводу комсомолець, 36 у м. Харкові.

Окрім того, відповідно до Відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за № 94310883 від 11.08.2017 р. (т.с. 1 арк.с. 72-91), відповідачу на праві власності належать наступні нежитлові будівлі по вул. Заводу комсомолець, 36 у м. Харкові:

- літ. «П-1» площею 1249.3 м. кв. по вул. Заводу комсомолець, 36 у м. Харкові право власності на яку зареєстровано за ТОВ «Харківській завод залізничної техніки» на підставі договору купівлі - продажу № 2127 від 15.07.2008;

- літ. «М-1» площею 1474.3 м. кв. по вул. Заводу комсомолець, 36 у м. Харкові право власності на яку зареєстровано за ТОВ «Харківській завод залізничної техніки» на підставі договору купівлі - продажу № 2127 від 15.07.2008;

- літ. «Л-1» площею 558.3 м. кв. по вул. Заводу комсомолець, 36 у м. Харкові право власності на яку зареєстровано за ТОВ «Харківській завод залізничної техніки» на підставі договору купівлі - продажу № 1460 від 19.05.2008;

- літ. « 2Ю-1» площею 50.4 м. кв. по вул. Заводу комсомолець, 36 у м. Харкові право власності на яку зареєстровано за ТОВ «Харківській завод залізничної техніки» на підставі свідоцтва про право власності № 447 від 23.03.2012;

- літ. «Б-1» площею 1229.8 м. кв., літ. « 2В-1» площею 193.7 кв. м., літ. «Г-1» площею 945.9 кв.м.; літ. «Д-1» площею 960.2 кв.м., літ. « 2Ж-1» площею 424.8 кв.м., літ. « 2З-1» площею 1832.0 кв.м., які на праві власності зареєстровані за ТОВ «Харківській завод залізничної техніки» на підставі договору купівлі - продажу № 2125 від 15.07.2008.

Всього відповідачу по вул. Заводу комсомолець, 36 у м. Харкові на праві власності належать нежитлові будівлі загальною площею 32354,4 к.в.

Об'єкт приватизації знаходиться на земельній ділянці площею 2,2 га, кадастровий номер 6310136300120030042 (п. 1.1 договору). Як свідчать постанова виконавчого комітету Харківської міської ради депутатів трудящих від 21.05.1946 р., та його рішення № 1097 від 22.09.1948 р., №822 від 21.07.1954 р.,№341-6 від 28.07.1971 р., відповідна земельна ділянка була надана ДП 48 завод залізничної техніки в користування.

З листа Управління Держгеокадастру у м. Харкові №19-20.08-3-3178/20-16 від 15.07.2016 р. вбачається, що станом на 29.12.2012 р. в управлінні не обліковуються правовстановлюючі документи на право власності чи користування земельною ділянкою по вул. Заводу комсомолець, 36 у м. Харкові.

В листі Департаменту земельних відносин №8085/0/225-16 від 23.11.2016 р., Департамент повідомляє про відсутність у нього даних про прийняття будь-яких рішень щодо надання у користування земельної ділянки по вул. Заводу комсомолець, 36 у м. Харкові.

Згідно листа Центральної об'єднаної податкової інспекції м. Харкова ГУ ДФС У Харківській області №3355/9/20-30-12-04-30 від 21.11.2016 р., відповідач перебуває на обліку як платник податку на земельну ділянку площею 33819,40 кв.м. по вул. Заводу комсомолець, 36 у м. Харкові. Відповідач заборгованості зі сплати земельного податку не має. Факт сплати земельного податку відповідачем з 2013 р. також підтверджується податковими деклараціями з плати за землю - т.с. 1 арк.с. 92-135; платіжними дорученнями - т.с. 1 арк.с. 136-243.

Однак, позивач стверджує, що відповідач не є суб'єктом сплати земельного податку, оскільки не є ані власником, ані постійним користувачем відповідних земельних ділянок. На думку позивача, плату за використання земельних ділянок, як власник нежитлових приміщень, розміщених на них, відповідач має здійснювати саме у формі орендної плати.

Позивач стверджує, що оскільки відповідач не оформив договір оренди земельних ділянок для експлуатації та обслуговування наведених вище належним відповідачу на праві власності нежитлових будівель загальною площею 32354,4 к.в., то він належної плати за земельну ділянку не здійснює, тобто безпідставно зберігає у себе кошти, які мали бути сплачені як орендна плата за користування земельною ділянкою площею 10,3940 га. по вул. Заводу комсомолець, 36 у м. Харкові за період з 01.01.2015 р. по 31.08.2017 р. в сумі 4646359,90 грн.

У зв'язку з наведеним позивач звернувся з позовом про стягнення коштів в сумі 4646359,90 грн. на підставі ст.ст. 1212-1214 ЦК України, посилаючись на те, що згідно висновків Верховного Суду України, викладених в постановах від 30.11.2016 р. у справі №922/1008/15, від 07.12.2016 р. у справі №922/1009/15 та від 12.04.2017 р. у справі №922/207/15, використання земельної ділянки без укладення договору оренди землі є підставою для стягнення неодержаних грошових коштів у розмірі орендної плати за землю в порядку ст.ст. 1212-1214 ЦК України.

З приводу наведених обставин справи, суд виходить з наступного.

За приписами ст.ст. 82, 111-28 ГПК України, при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу.

При цьому, необхідно враховувати, що висновок Верховного Суду України - уточнює норму закону, конкретизує її зміст, узагальнює практику застосування конкретної норми права.

В постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 р. у справі №922/1008/15, від 07.12.2016 р. у справі №922/1009/15 та від 12.04.2017 р. у справі №922/207/15, суд констатував можливість застосування ст.ст. 1212-1214 ЦК України виходячи з конкретних обставин справи, але не вирішував та не узагальнював питання правового змісту даних норм.

Отже, вказані рішення Верховного Суду України не містять в собі правового висновку, а від так й не підлягають обов'язковому застосуванню судом в порядку ст.ст. 82, 111-28 ГПК України при вирішенні даного спору.

Разом з тим, суд, при вирішенні даного спору, зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно ч. 1 ст. 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Згідно ч. 1 ст. 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

З висновків Верховного Суду України, викладених в постановах від 02 березня 2016 року справа №6-3090цс15; від 14 жовтня 2014 року справа № 3-129гс14; від 25 лютого 2015 року справа № 3-11гс15; від 24.09.2014 р. №6-122цс14; від 2 жовтня 2013 року № 6-88цс13, які, з огляду на положення ст.ст. 82, 111-28 ГПК України, є обов'язковими для врахування при вирішенні даного спору, вбачається наступне.

У вказаних постановах Верховний Суд України дійшов висновку, що ст. 1212 ЦК України застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому (постанова від 24.09.2014 р. №6-122цс14).

Надалі, за результатами перегляду судових рішень щодо неоднакового застосування положень ст. 1212, 1213 ЦК України, ВСУ неодноразово зазначав, що вказані норми застосовуються до позадоговірних зобов'язань. Відповідно, якщо суд встановлював наявність між сторонами договору, то визнавав застосування до таких відносин ст. 1212 неправильним (постанова від 14.10.2014 р. у справі №3-129гс14, постанова від 25.02.2015 р. у справі №3-11гс15, постанова від 02.02.2016 р. у справі №6-3090цс15 та ін.).

Водночас у постанові ВСУ від 02.02.2016 р. у справі №6-3090цс15 суд відзначив, що конструкція ст. 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм гл. 83, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише у момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Отже, узагальнюючи викладене, можна сказати, що норми ст. 1212, 1213 ЦК України, згідно з висновками Верховного Суду України, застосовуються у таких випадках:

- зобов'язання між сторонами виникло не на підставі договору;

- набуття або збереження майна є абсолютною безпідставним;

- безпідставне збагачення однієї особи через іншу не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту.

Отже, статтями 1212-1214 ЦК України врегульовано правовідносини за кондикційними зобов'язаннями.

Кондикція, як спосіб захисту, може застосовуватись за таких умов: 1) річ визначена родовими ознаками (в тому числі грошові кошти); 2) потерпілий домагається ПОВЕРНЕННЯ речі, визначеної родовими ознаками, від особи, з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо цієї речі.

Суть кондикційного зобов'язання також полягає в тому, що набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого, у зв'язку з чим повинен відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна.

Предмет спору становить вимога позивача про стягнення 4646359,90 грн. Обґрунтовуючи таку вимогу ст.ст. 1212-1214 ЦК України, позивач, з огляду на положення ст.ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, повинен надати належні докази на підтвердження факту вибуття з його володіння таких коштів, у зв'язку з чим він вимагає від відповідача їх саме повернення; факту отримання відповідачем доходів від коштів, що вибули з володіння позивача.

Однак, матеріали справи наведені обставини не підтверджують.

Натомість, визначені позивачем підстави позову, а також надані пояснення по справі, свідчать, що спір у даній справі фактично обумовлено тим, що відповідачем, у зв'язку з не укладенням договору оренди земельної ділянки по вул. Заводу комсомолець, 36 у м. Харкові, спричинено позивачу шкоду у вигляді не отриманої орендної плати (упущеної вигоди) в сумі 4646359,90 грн. Тобто фактично, спірні правовідносини зводяться до відшкодування шкоди, які врегульовані ст.ст. 22, 1166 ЦК України.

За таких обставин, суд констатує, що до спірних правовідносин застосуванню підлягають не положення ст.ст. 1212-1214 ЦК України, а положення ст.ст. 22, 1166 ЦК України.

Висновок суду щодо необхідності застосування до спірних правовідносин ст.1166 ЦК України цілком узгоджується з роз'ясненнями, викладеними в п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 р.№ 7, відповідно до яких у випадках самовільного зайняття земельних ділянок, псування, забруднення земель чи вчинення інших порушень земельного законодавства шкода відшкодовується відповідно до статей 211, 212 ЗК, статей 22, 623, 1166, 1172, 1192 ЦК особами, що її заподіяли.

Відповідно до ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

З приводу застосування вказаних норм в п. 3.8 Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року N 6 Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин роз'яснено, що вирішуючи спори за позовами органів державної влади або місцевого самоврядування про стягнення з особи, яка набула у власність житловий будинок, будівлю або споруду і не переоформила право користування земельною ділянкою, збитків у вигляді упущеної вигоди (зокрема у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки), господарські суди повинні брати до уваги положення статті 22 ЦК України та частини другої статті 224 ГК України. Для застосування такого заходу відповідальності слід встановлювати наявність у діях відповідача усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини).

Протиправність поведінки відповідача позивач обґрунтовує тим, що відповідач є неналежним суб'єктом сплати земельного податку, а тому повинен сплачувати орендну плату, однак, у зв'язку з не укладенням договору оренди, відповідач плати за землю не здійснює.

Відповідно до статті 206 ЗК використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтею 14 ПК України визначено, що плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Згідно з п. 14.1.72 ст. 14 ПК України, земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Відповідно до п. 14.1.136 ст. 14 ПК України, орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Чинним законодавством не передбачено можливість одночасного стягнення з суб'єкта як земельного податку, так й орендної плати.

Судом встановлено, що відповідач з 2013 року перебуває на обліку як платник податку на земельну ділянку площею 33819,40 кв.м. по вул. Заводу комсомолець, 36 у м. Харкові. Відповідач заборгованості зі сплати земельного податку не має (лист Центральної об'єднаної податкової інспекції м. Харкова ГУ ДФС У Харківській області №3355/9/20-30-12-04-30, т.с. 1 арк.с. 37).

Отже, відповідач належним чином виконує свій обов'язок щодо плати за користування земельними ділянками у формі земельного податку.

Суд відхиляє твердження позивача щодо того, що відповідач не міг бути платником податку на землю з огляду на те, що він не є ані власником, ані постійним користувачем, а тому мав сплачувати орендну плату, яку він не сплачував, але має відшкодувати, з огляду на наступне.

Статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В контексті застосування вказаної норми, в Рішенні Європейського суду з прав людини у справі Рисовський проти України визначено принцип належного урядування , відповідно до якого у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.

Принцип належного урядування , як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються

З 2013 року відповідач належним чином сплачував земельний податок. ДФС без зауважень та без заперечень обліковувала відповідача як платника земельного податку, приймала від нього сплату земельного податку. Здійснюючи сплату земельного податку впродовж майже чотирьох років, відповідач покладався на легітимність добросовісних дій податкового державного органу.

За таких обставин, твердження про безпідставність сплати відповідачем земельного податку та зобов'язання його сплатити ще й орендну плату за землю, матиме наслідком для відповідача безпідставну подвійну плату за землю, а також призведе до непропорційного втручання в майнові права відповідача, що є порушенням ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Окрім того, суд враховує, що за договором №1313 купівлі-продажу об'єкта малої приватизації (група А) від 20.04.2013 р. відповідач набув у власність нежитлові приміщення, які розташовані на земельній ділянці площею 2,2 га, кадастровий номер 6310136300120030042. Відповідна земельна ділянка перебувала в користуванні попереднього власника нежитлових приміщень - ДП 48 завод залізничної техніки , який мав статус платника земельного податку, що підтверджується постановою виконавчого комітету Харківської міської ради депутатів трудящих від 21.05.1946 р., та його рішенням № 1097 від 22.09.1948 р., №822 від 21.07.1954 р.,№341-6 від 28.07.1971 р., Постановами КМ України від 31.12.1998 р. №2104, від 10.05.1999 р. №800, від 31.08.2000 р. №1367, від 19.07.2001 р. №855, а також не спростовано позивачем.

Відповідно до ч. 2 ст. 120 ЗК України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Згідно з п. 7 Перехідних положень ЗК України, громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Отже, у зв'язку з переходом до відповідача від ДП 48 завод залізничної техніки права власності на нежитлові приміщення, які розташовані на земельній ділянці площею 2,2 га, кадастровий номер 6310136300120030042 і яка перебувала в користуванні ДП 48 завод залізничної техніки , до відповідача перейшло й право користування відповідною земельною ділянкою.

За таких обставин, твердження про беззаперечне безпідставне користування відповідачем земельними ділянками, на яких розміщені належні йому на праві власності нежитлові приміщення - є неможливим.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено факту неправомірної повідки відповідача, як першого елементу складу цивільного правопорушення, передбаченого ст.ст. 22, 1166 ЦК України.

Хоча недоведеність одного з чотирьох елементів складу цивільного правопорушення виключає можливість застосування до відповідача наслідків у вигляді стягнення збитків, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Позивачем в даному провадженні не доведено належними та допустимими доказами розмір збитків, заявлених до стягнення.

Так, за змістом статті 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 р. № 284, відшкодуванню підлягають збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. При цьому неодержаний доход - це доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

Згідно з п. 2 вказаного Порядку, розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад.

До складу комісій включаються представники Київської, Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських (міст обласного значення) рад (голови комісій), власники землі або землекористувачі (орендарі), яким заподіяні збитки, представники підприємств, установ, організацій та громадяни, які будуть їх відшкодовувати, представники територіальних органів Держгеокадастру, Держекоінспекції, фінансових органів, органів у справах містобудування і архітектури та виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад, на території яких знаходяться земельні ділянки.

Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.

Позивачем, на підтвердження своїх позовних вимог, надано ОСОБА_3 обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: м. Харків, вул. Букова, 36 від 11.08.2017 р., складений головним спеціалістом відділу самоврядного контролю за використанням земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради; інженером-геодезистом; інженером-землевпорядником. В цьому ОСОБА_3 позивач стверджує, що відповідач, в період з 01.01.2015 р. по 31.08.2017 р., використовує земельну ділянку по вул. Заводу комсомолець, 36 у м. Харкові площею 10,3940 га. На підставі ОСОБА_3 позивач розрахував упущену вигоду у формі неотриманої орендної плати - в сумі 4646359,90 грн.

Однак, в порушення вимог Порядку, Акт та розрахунок збитків складено позивачем, а не комісією в складі представників районної державної адміністрації, власника земельної ділянки, представника відповідача, представників територіальних органів Держгеокадастру, Держекоінспекції, фінансових органів, органів у справах містобудування і архітектури та виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад, на території яких знаходяться земельні ділянки - як то передбачено п. 2 Порядку.

Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи, що ОСОБА_3 та розрахунок завданих до стягнення збитків здійснено позивачем з порушенням вимог п. 2 Порядку, суд констатує неможливість прийняття даних ОСОБА_3 та розрахунку як доказу у справі.

За таких обставин, оскільки ОСОБА_3 та розрахунок завданих до стягнення збитків не відповідають вимогам Порядку, вони не можуть з достовірністю свідчити про викладені в них обставини, особливо за умови, якщо відповідні обставини спростовуються іншими доказами.

Так, як свідчать відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за № 94310883 від 11.08.2017 р., по вул. Заводу комсомолець, 36 у м. Харкові знаходять об'єкти нерухомого майна, які належать відповідачу, а їх загальна площа становить 32354,4 к.в.

З листа Центральної об'єднаної податкової інспекції м. Харкова ГУ ДФС У Харківській області №3355/9/20-30-12-04-30, вбачається, що відповідач використовує земельну ділянку по вул. Заводу комсомолець, 36 у м. Харкові площею 33819,40 кв.м.

Як зазначалось вище, відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за № 94310883 від 11.08.2017 р. свідчать, що земельні ділянки по вул. Заводу комсомолець, 36 у м. Харкові використовуються не тільки відповідачем, але й іншими суб'єктами (власниками приміщень, що на ній розташовані).

Таким чином, позивачем при визначені розміру збитків безпідставно застосовано більший розмір земельної ділянки, ніж використовується відповідачем, не враховано, що земельні ділянки використовуються й іншими суб'єктами.

За таких обставин, суд констатує, що позивачем не доведено та не обґрунтовано розмір збитків, заявлених до стягнення у даній справі.

Позивачем також не обґрунтовано права стягнення саме на його користь збитків від використання відповідачем земельної ділянки по вул. Заводу комсомолець, 36 у м. Харкові.

Так, відповідно до пп. б п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності , з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються - всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

Підпунктом а п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності встановлено, що у державній власності залишаються розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності.

Судом встановлено, що частину нежитлових приміщень за адресою: 61051, м. Харків, вул. Заводу Комсомолець, 36 відповідач отримав на підставі укладеного з РВ ФДМ України по Харківській області (третя особа у даній справі) договору №1313 купівлі-продажу об'єкта малої приватизації (група А) - єдиного майнового комплексу Державне підприємство 48 завод залізничної техніки .

Тобто на момент укладення договору №1313 купівлі-продажу об'єкта малої приватизації, обумовлені ним нежитлові приміщення перебували у державній власності та використовувались державним підприємством.

З огляду на наведене, суд констатує, що належні відповідачу на підставі договору №1313 купівлі-продажу об'єкта малої приватизації (група А) нежитлові приміщення знаходяться на землях державної власності.

Згідно з частиною 2 статті 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки (пункт д частини 1 статті 156 ЗК України).

Отже, оскільки належні відповідачу на підставі договору №1313 купівлі-продажу об'єкта малої приватизації (група А) нежитлові приміщення знаходяться на землях державної власності, розпорядження якими здійснюється органом виконавчої влади.

Враховуючи, що позивач є органом місцевого самоврядування, суд дійшов висновку про безпідставність вимоги позивача щодо стягнення саме на його користь збережених коштів у розмірі орендної плати.

Надані позивачем рішення Харківської міської ради від 20.11.2013 р. №1319/13; від 24.06.2015 р. №1912/15; від 23.09.2015 р. №1996/15 - вказані висновки не спростовують, оскільки не стосуються питання зміни форми власності на земельні ділянки з державної на комунальну, а містять лише посилання самої Харківської міської ради на відповідні земельні ділянки як комунальні.

З огляду на наведене, Поземельні книги також з достовірністю не свідчать про комунальну форму власності земельних ділянок. Адже, поземельна книга, з огляду на положення ст. 34 Закону України Про Державний земельний кадастр та Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 р. N 1051, є лише свідченням факту державної реєстрації земельної ділянки, а не правовстановлюючим документом; відповідні Поземельні книги не містять посилання на правовстановлюючий документ, який би засвідчував комунальну форму власності відповідних земельних ділянок; такі правовстановлюючі документи не надані й позивачем.

Таким чином, враховуючи недоведеність позивачем права власності на земельні ділянки, недоведеним є й причинно-наслідковий зв'язок між фактом використання відповідачем таких земельних ділянок та спричиненням позивачу у зв'язку з цим збитків.

Підсумовуючи наведене, суд констатує, що позивачем не доведено та не обґрунтовано складу цивільного правопорушення відповідача у зв'язку з використанням земельних ділянок в період з 01.01.2015 р. по 31.08.2017 р. без договору оренди, а від так не доведено та не обґрунтовано підстав для стягнення з відповідача в порядку ст.ст. 22, 1166 ЦК України збитків в сумі 4646359,90 грн.

За таких обставин, суд відмовляє в задоволенні позову.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 49 ГПК України та, враховуючи відмову в задоволенні позову, судові витрати по сплаві судового збору покладає на позивача.

З огляду на наведене, відповідно до ст.ст. 22, 1166, 1212-1214 ЦК України та керуючись ст.ст. 1, 4, 12, 22, 33-34, 38, 43, 47-49, ст. 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволені позову - відмовити.

Повне рішення складено 13.11.2017 р.

Суддя ОСОБА_4