Постанова

від 22.11.2017 по справі 826/1223/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 листопада 2017 року № 826/1223/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні

за позовомДержавної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю Членів трудового колективу Універмагу Пуща-Водиця , Товариства з обмеженою відповідальністю Айдар ЛТД , про визнання недійсним правочину та стягнення коштів,

На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2014 року Державна податкова інспекція у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - позивач, ДПІ у Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Членів трудового колективу Універмагу Пуща-Водиця (далі - відповідач-1, ТОВ Членів трудового колективу Універмагу Пуща-Водиця ) та Товариства з обмеженою відповідальністю Айдар ЛТД (далі - відповідач-2, ТОВ Айдар ЛТД ), в якому просила суд: - визнати недійсним договір № 01/09/11 від 01.09.2011 р., укладений між ТОВ Членів трудового колективу Універмагу Пуща-Водиця та ТОВ Айдар ЛТД ; - стягнути з ТОВ Айдар ЛТД , з будь-яких рахунків, які будуть виявлені державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь ТОВ Членів трудового колективу Універмагу Пуща-Водиця кошти в розмірі 1 748 400 грн., одержані за договором № 01/09/11 від 01.09.2011 р.; - стягнути з ТОВ Членів трудового колективу Універмагу Пуща-Водиця на користь держави кошти в розмірі 1 748 400 грн., з будь-яких рахунків, які будуть виявлені державним виконавцем під час виконання судового рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.04.2014 р., яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2014 р., адміністративний позов задоволено повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду Украйни від 01 червня 2016 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.04.2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2014 року скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Крім того, при новому розгляді справи, судам необхідно дослідити доводи відповідачів та встановити, з урахуванням всіх обставин справи, реальність здійснення господарських операцій між ТОВ Членів трудового колективу Універмагу Пуща-Водиця та ТОВ Айдар ЛТД .

Справа розглянуту в порядку письмового провадження у відповідності до положень ч.6 ст.128 КАС України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.

Державній податковій інспекції у Оболонському районі міста Києва від старшого слідчого СВ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС лейтенанта податкової міліції Перепелиці С.С. надійшла постанова від 29.03.2013 року про призначення документальної позапланової перевірки дотримання вимог податкового законодавства ТОВ Членів трудового колективу Універмагу Пуща - водиця за матеріалами кримінального провадження № 32012110100000073 від 30.11.2012 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 212 Кримінального Кодексу України, в якій зазначається, що 21.03.2013 року в рамках кримінального провадження проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1, за результатами якого виявлено та вилучено печатки підприємств ТОВ ДІАМАНТ ДЕЛЮКС (код ЄДРПОУ 37401164), ТОВ КОМЕРШИНАЛ ТРЕЙД КО (код ЄДРПОУ 38347480), ТОВ ІДЕЯ РІСЬОРЧ (код ЄДРПОУ 37242867), ТОВ АЙДАР ЛТД (код ЄДРПОУ 22949383) та ТОВ Грейт Старт (код ЄДРПОУ 37402880) та документи фінансово-господарської діяльності вказаних підприємств по взаємовідносинам з підприємствами-контрагентами, що підтверджує факт використання реквізитів вказаних підприємств для прикриття незаконної діяльності іншим суб'єктам господарської діяльності.

Співробітниками Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Членів трудового колективу Універмаг Пуща Водиця (код ЄДРПОУ 25265828) з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ ДІАМАНТ ДЕЛЮКС (код ЄДРПОУ 37401164), ТОВ КОМЕРШИНАЛ ТРЕЙД КО (код ЄДРПОУ 38347480), ТОВ ІДЕЯ РІСЬОРЧ (код ЄДРПОУ 37242867), ТОВ АЙДАР ЛТД (код ЄДРПОУ 22949383) та ТОВ ГРЕЙТ СТАРТ (код ЄДРПОУ 37402880) за період з 01.01.2011 року по 12.07.2013 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено Акт № 215/26-54-22-07-25265828 від 14.10.2013 року (надалі - Акт перевірки).

В Акті перевірки встановлено наступні порушення: пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 р. зі змінами та доповненнями, в результаті чого ТОВ Членів трудового колективу Універмаг Пуща Водиця занижено податок на прибуток за перевіряємий період на загальну суму 1000201,00 грн., в тому числі за ІІ-ІІІ кв. 2011 року у сумі 14931грн., І кв. 2012 року у сумі 164600 грн., півріччя 2012 року у сумі 295843 грн., 9 міс. 2012 року у сумі 259447 грн., 2012 рік у сумі 265380 грн.; п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, пп. 200.1 та пп. 200.2 ст.200 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 р. зі змінами та доповненнями, в результаті чого ТОВ Членів трудового колективу Універмаг Пуща Водиця занижено податок на додану вартість за перевіряємий період на загальну суму 1118311,00 грн., в т.ч. за вересень 2011 року на суму 12984 грн., жовтень 2011 року на суму 28471 грн., листопад 2011 року на суму 86071 грн., грудень 2011 року на суму 52433 грн., січень 2012 року на суму 6958 грн., лютий 2012 року на суму 69906 грн., березень 2012 року на суму 79898 грн., квітень 2012 року на суму 82413 грн., травень 2012 року на суму 110850 грн., червень 2012 року на суму 88493 грн., липень 2012 року на суму 79245 грн., серпень 2012 року на суму 93560 грн., вересень 2012 року на суму 74288 грн., жовтень 2012 року на суму 92779 грн., листопад 2012 року на суму 112451 грн., грудень 2012 року на суму 47513 грн.

В Акті перевірки встановлено, що між ТОВ Членів трудового колективу Універмагу Пуща - водиця (Покупець), з однієї сторони, та ТОВ Айдар ЛТД (Продавець), з іншої сторони, укладено договір поставки товарів №01/09/11 від 01.09.2011 року.

Відповідно до умов Договору, ТОВ Айдар ЛТД (в подальшому поіменоване як продавець) в особі директора ОСОБА_2, який діє на підставі статуту, з однієї сторони, та ТОВ Членів трудового колективу Універмагу Пуща - водиця (в подальшому поіменоване як покупець) в особі директора ОСОБА_2, який діє на підставі статуту, з другої сторони, дійшли до взаємної згоди і уклали цей договір купівлі-продажу товарів відповідно до чинного цивільного законодавства.

На виконання умов договору ТОВ Айдар ЛТД виписало податкові накладні на загальну суму 1748400 грн., в т. ч. ПДВ 291400 грн.

В свою чергу, ТОВ Членів трудового колективу Універмагу Пуща - водиця перераховано грошові кошти на розрахунковий рахунок ТОВ Айдар ЛТД , згідно платіжних доручень на загальну суму 1748400 грн.

Позивач посилається, що відповідно до протоколу допиту свідка від 17.04.2013 року - директора ТОВ АЙДАР ЛТД ОСОБА_3 встановлено, що останній ніякі бухгалтерські документи, договори, фінансову та податкову звітність не підписував. До фінансово-господарської діяльності ТОВ Айдар ЛТД відношення не має, чим займається дане підприємство йому не відомо.

Як вбачається з мотивувальної частини ухвали Вищого адміністративного суду України від 01 червня 2016 року, що при новому розгляді справи судам слід врахувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо. Обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України). Проте встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів, за змістом пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку-учасників відповідної операції.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, Суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

У відповідності до ч. 1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Нормами Цивільного та Господарського кодексів України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що правочини можуть бути визнані нечинними або недійсними.

Щодо визнання правочину нечинним, необхідно зазначити, що відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України, - недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правові наслідки нечинного правочину передбачені статтею 216 ЦК України: недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Тобто, у разі укладення нечинного правочину, діючим законодавством не передбачено стягнення коштів в дохід держави, а лише сторони повертаються у початковий стан (застосовується реституція).

Аналогічна позиція викладена в постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", а саме судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (пункт 4). Відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним (пункт 5).

Тобто, у разі визнання правочину нікчемним, такі висновки можуть бути зазначені судом або тільки в мотивувальній частині, або у мотивувальній та резолютивній частині. Такий правочин є недійсним з моменту його вчинення незалежно від того, чи визнав його таким суд.

Щодо визнання недійсним правочину, Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до частини 3 цієї статті - якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України встановлено: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Тобто, оспорюванні правочини можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи або прокурора, та лише після встановлення недійсності правочину застосовуються правові наслідки недійсного правочину, які передбачені статтею 228 ЦК України та ст. 208 ГК України.

Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства передбачені частиною 3 статті 228, а саме: у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Аналогічні приписи містяться в частині 1 статті 208 ГК України, - якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

При цьому, застосовуючи правові наслідки визначені статтею 208 ГК України, необхідно керуватись приписами статті 207 цього Кодексу, яка встановлює порядок визнання господарського зобов'язання недійсним, а саме: господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Тобто, як вже зазначалось, нікчемний правочин є таким в силу закону (ч. 2 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України) та правові наслідки застосовуються за загальним правилом відповідно до статті 216 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України). Тобто, правові наслідки, передбачені ч. 3 ст. 228 ЦК України та ч. 1 ст. 208 ГК України, можуть бути застосовані лише після визнання судом такого правочину недійсним.

Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2014 року по справі №21-422а14.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 листопада 2015 року №826/19757/13-а (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/53363192) встановлено, що ТОВ "Членів трудового колективу "Універмагу "Пуща-водиця" не доведено фактичного здійснення господарської операції з контрагентами, оскільки не надано доказів отримання, оприбуткування, транспортування для подальшої реалізації товару, отже фактично не відбувся дійсний рух активів між учасниками вказаних операцій, зміни у їх майновому стані як обов'язкової ознаки господарської операції.

У відповідності до ч. 1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Крім того, Суд звертає увагу, що вищезазначеним Судовим рішенням підтверджено обґрунтованість прийняття податкових повідомлень-рішень, якими підлягає стягненню з Відповідача 1 суму основних зобов'язань (з податку на додану вартість та податку на прибуток) та застосування штрафних санкцій.

Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи вищенаведене, Суд прийшов до висновку про відмову у задоволені позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 69, 70 71, 128, 158-163, 167 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя А.Б. Федорчук