Рішення

від 05.12.2017 по справі 922/2830/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" грудня 2017 р.Справа № 922/2830/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Васильєві А.В.

розглянувши справу

за позовом Військового прокурора Харківського гарнізону м. Харків в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м. Київ, в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова, м. Харків, Третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_2 національний університет повітряних сил імені ОСОБА_3 до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюро Інформаційних Технологій", м. Харків , 2. Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Сапсан", м. Харків, 3. ОСОБА_2 міської ради, м. Харків, Третя особа 2, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідачів - Приватне акціонерне товариство Куряжський домобудівельний комплекс , смт. Пісочин про визнання недійсним договору, повернення земельної ділянки за участю представників сторін:

прокурора - Чехунов М.В., сл. посвідчення № 047813 від 04.09.2017 року;

першого позивача - ОСОБА_4, дов. від 26.12.2016р.;

другого позивача - ОСОБА_5, дов. від 23.12.2016р.;

першого відповідача - не з'явився;

другого відповідача - ОСОБА_6, дов. від 26.09.2017р.;

третього відповідача - ОСОБА_7А, дов. № 08-11/8/2-17 від 03.01.2017р.;

першої третьої особи - ОСОБА_1, дов. від 23.01.2017р.;

другої третьої особи - ОСОБА_8, дов. № 43 від 20.09.2017р.

ВСТАНОВИВ:

Військовий прокурор Харківського гарнізону м. Харків, в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м. Київ (перший позивач), в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова, м. Харків (другий позивач), звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюро Інформаційних Технологій", м. Харків (перший відповідач), Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Сапсан", м. Харків (другий відповідач), ОСОБА_2 міської ради (третій відповідач), в якому просить суд:

1. Визнати недійсним договір від 15.08.2014р. купівлі-продажу земельної ділянки пл. 0,0169 га по вул. Динамівська, 3 у м. Харкові, кадастровий номер 6310136300:07:002:0022, укладений між ТОВ «Бюро інформаційних технологій» та ОК «ЖБК «Сапсан» ;

2. Зобов'язати ОК «ЖБК «Сапсан» повернути на користь держави в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харків, шляхом складання акту прийому-передачі, земельну ділянку пл. 0,0169 га по вул. Динамівська, 3 у м. Харкові, кадастровий номер 6310136300:07:002:0022.

Позов прокурора обумовлений тим, що оскаржуваний договір купівлі-продажу земельної ділянки від 15.08.2014р. площею 0,0169га, розташованої у місті Харкові по вул. Динамівській, 3 з кадастровим номером 6310136300:07:002:0022 підлягає визнанню недійсним, в зв'язку із тим, що спірна земельна ділянка є складовою частиною земельної ділянки площею 1,15га розташованої за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 75 (ріг вул. Сумської та вул. Динамівській), постійним землекористувачем якої є КЕВ м. Харкова на підставі рішень ОСОБА_2 міської ради № 17/241с від 26.06.1951р., № 472/27с від 12.12.1984р., державного акту на право постійного користування землею серії Б № 045927.

Прокурор зазначає в якості обгрунтування позову, що п. п. 12.1, 12.2, 12.3, 12.4, 12.5 додатку 1 до рішення ОСОБА_2 міської ради № 164/10 від 23 червня 2010 року, договір купівлі-продажу земельної ділянки від 03 грудня 2010 року (зареєстрованого за № 4473), державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 783819 від 01 липня 2011 року визнані недійсними згідно із рішенням господарського суду Харківської області від 01.11.2016р. № 922/3060/16, в зв'язку з чим спірний договір купівлі-продажу земельної ділянки є таким, що укладений з порушенням.

Ухвалою господарського суду від 23.08.2017р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 11.09.2017р. о 12:15 год. Залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_2 національний університет повітряних сил імені ОСОБА_3.

Ухвалою господарського суду від 03.10.2017р., в порядку ст. 69 ГПК України, продовжено строк розгляду даного спору за межами двомісячного строку, до 06.11.2017р.

Ухвалою господарського суду від 18.10.2017р. залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Приватне акціонерне товариство «Куряжський домобудівельний комплекс» , смт. Пісочин.

Ухвалою господарського суду від 01.11.2017р. залучено до участі у справі третім відповідачем ОСОБА_2 міську раду.

У судовому засіданні 05.12.2017р. прокурор позов підтримав, наполягав на його задоволенні.

Представники позивачів у судовому засіданні 05.12.2017р. позов прокурора підтримали та наполягали на його задоволенні. Представником другого позивача через канцелярію суду надані додаткові докази по справі (вх. № 40602), які судом долучаються до матеріалів справи.

Представник другого відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив суд відмовити в його задоволенні. Через канцелярію суду надав додаткові докази по справі (вх. № 40427), які судом досліджуються та долучаються до матеріалів справи. У судовому засіданні представник ОК "ЖБК "Сапсан" наголосив на тому, що в разі визнання судом належним обраного прокурором способу захисту порушеного права, просить суд застосувати до вимог прокурора строк позовної давності та відмовити у задоволенні позову, у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Представник третього відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив суд відмовити в його задоволенні. Через канцелярію суду надав відзив на позов (вх. № 40596), який судом досліджується та долучається до матеріалів справи. Третім відповідачем у судовому засіданні 05.12.2017р. також було зазначено про пропуск прокурором строку позовної давності для звернення до суду з відповідними позовом, у зв'язку з чим просив суд застосувати до вимог прокурора строк позовної давності та відмовити в задоволенні позову з цієї підстави, в разі визнання судом порушення законного інтересу та права держави.

Представник першої третьої особи у судовому засіданні 05.12.2017р. позов прокурора підтримав, наполягав на його задоволенні.

Представник другої третьої особи залишив вирішення даного спору на розсуд суду.

Представник першого відповідача у судове засідання 05.12.2017р. не з'явився, про причину неявки суд не повідомив. Про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином за адресою зазначеною у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, про що свідчать відмітки про направлення ухвал суду, які направлялись на адресу відповідача. Як свідчать матеріали справи, ухвали суду, направлені на адресу ТОВ "Бюро інформаційних технологій" повернулись на адресу суду з відміткою відділення зв'язку «за закінченням терміну зберігання » .

У постанові пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначає, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Таким чином, суд вважає, що відповідач - ТОВ "Бюро інформаційних технологій", належним чином був повідомлений про розгляд справи господарським судом.

Присутній у судовому засіданні 05.12.2017р. учасники судового розгляду вважають за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні та пояснили, що ними надані всі документи, які необхідні для розгляду справи по суті.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною ОСОБА_7 України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст. 65 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши представників сторін, судом встановлено наступне:

Як вбачається з матеріалів справи, у 1985 році виконавчим комітетом ОСОБА_2 міської ради народних депутатів на підставі рішень ОСОБА_2 міської ради народних депутатів від 25.06.1951р. № 17/241-е та від 12.12.84р.№ 472-27с КЕЧ Харківського району міста Харкова було видано Державний акт на право постійного користування землею серії Б № 045927, яким посвідчено право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 3 га 4850 м. кв., земля надана для трьох об'єктів ХВВКІУ ім. Крилова, що згідно плану землекористування складеного на підставі рішення виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради народних депутатів № 472/24ІС від 12.12.1984р., розташована за адресою: м. Харків, ріг вулиці Сумської та вул. Динамівської.

Разом з тим, 23 червня 2010р. 45 сесія ОСОБА_2 міської ради 5 скликання прийняла рішення № 164/10 "Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам України". Згідно додатку № 1 до вказаного рішення Товариству з обмеженою відповідальністю "Бюро інформаційних технологій" (перший відповідач) продано земельну ділянку площею 0,0169 га, з земель житлової та громадської забудови, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Динамівська, З (кадастровий номер 6310136300:07:002:0022), в Дзержинському районі, за ціною 84 433, 00 грн. (без ПДВ) для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (торгово-офісні приміщення).

На виконання вказаного вище рішення, між ОСОБА_2 міською радою (третій відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бюро інформаційних технологій" було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки від 03.12.2010р., зареєстрований за № 4473 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_9

В подальшому Управлінням Державного земельного агентства у місті Харкові (на той час - Управління Держкомзему у м. Харкові) Товариству з обмеженою відповідальністю "Бюро інформаційних технологій" видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 783819, який зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 631010002000048.

Рішенням господарського суду Харківської області від 01.11.2016р. по справі № 922/3060/16, зміненим постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.01.2017р., було визнано недійсним рішення ОСОБА_2 міської ради від 23.06.2010р. № 164/10 про продаж спірної земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Бюро інформаційних технологій", Договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 03.12.2010р., укладеного між ОСОБА_2 міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бюро інформаційних технологій", а також державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЛ № 783819 від 01.07.2011р., яким посвідчено право власності на спірну земельну ділянку TOB "Бюро інформаційних технологій", і на підставі якого спірну земельну ділянку було відчужено на користь ОК «ЖБК «Сапсан» .

Судами під час розгляду цієї справи встановлено належність спірної земельної ділянки до земель оборони, та ці факти є преюдиційними в контексті ст. 35 ГПК України.

Між тим, 15.08.2014р. TOB "Бюро інформаційних технологій" було відчужено спірну земельну ділянку ОК «ЖБК «Сапсан» за відплатним договором, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_10, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 25659707.

Звертаючись до господарського суду з відповідним позовом, прокурор зазначає, що задля передачі земель оборони у комунальну власність та здійснення подальшої передачі таких ділянок юридичним чи фізичним особам у користування (власність) необхідно здійснити зміну цільового призначення таких земель у встановленому Законом порядку, що відповідачами дотримано не було, від так правочини по розпорядженню останньою мають всі ознаки недійсності. За таких обставин вказана заява подається в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, КЕВ м. Харків, у зв'язку з заподіянням значної шкоди її економічним та оборонним інтересам, що виявилось у протиправному вилученні з державної власності належного їй нерухомого майна - земельної ділянки площею 0,0169 га.

Заперечуючи проти позову, другий відповідач зазначає, по-перше, що Рішенням ОСОБА_2 міської ради № 107/03 від 30.04.2003р. частина земельної ділянки зазначеного у Державному акті була передана в оренду АТЗТ «Куряжський будівельний комплекс» (друга третя особа) строком до 01.05.2053р. для експлуатації та обслуговування житлового будинку, згідно із договором оренди від 23.02.2004р. № 04. Таким чином, з моменту укладання договору оренди частини земельної ділянки площею 0,3475 га з АТЗТ «Куряжський домобудівельний комплекс» , земельна ділянка площею 1,5043 га перестала існувати, оскільки її межі, площа та права вже перестали бути визначеними, в контексті ст. 79 ЗК України. По-друге, другий відповідач вважає, що при зверненні до господарського суду з даним позовом, прокурором невірно визначений спосіб захисту порушеного права, оскільки одночасне пред'явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння і про визнання недійсним правочину із застосуванням реституції, тобто одночасне застосування статей 216 і 388 ЦК України є помилковим, адже віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними.

Третій відповідач у наданому до господарського суду відзиві на позов, вважає його необґрунтованим, зокрема, зазначив, що ні Міністерству оборони України (утвореного у 1992 році), ні Квартирно-експлуатаційному відділу м. Харкова (створеному у 2001 році), ні будь-яким військовим частинам або іншим військовим формуванням, як юридичним особам, утвореним відповідно до законів України, земельні ділянки в постійне користування у встановленому законодавством порядку не передавалися, а тому жодних прав та інтересів позивачів, в інтересах яких звернувся прокурор, не було порушено, що є підставою для відмови у позові.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться на території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Згідно приписів частини 1 статті 14 Конституції України, частини статті 1 Земельного кодексу України, земля - є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Земельним кодексом України встановлюється порядок володіння, користування і розпорядження землями, що перебувають у комунальній та державній власності.

Статтею 121 Конституції України передбачено, що на прокуратуру України покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно статті 148 ГК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається та реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до Земельного кодексу України та інших законів.

За статтею 2 ЗК України, земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами землі в межах території України, земельні ділянки на права на них, у тому числі на земельні паї (частки).

Відповідно до приписів статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Згідно приписів ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Статтею 123 ЗК України, а саме частиною 1, визначено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 124 ЦК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Як встановлено судом, згідно з листом Комунального підприємства «Жилкомсервіс» №503/2/09-01 від 23.01.2009 КП «Жилкомсервіс» повідомило, що згідно розпорядження УКМ та П № 189 від 28.02.2007 будинок №3 по вул. Динамівській було передано на баланс підприємства.

На підставі договору купівлі-продажу від 19.12.2008р., посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_11, зареєстрованого в реєстрі за № 2748, власність на нежитлову будівлю літ. «Я-1» , загальною площею 45.5 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Динамівська, буд. 3 перейшла до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюро інформаційних технологій » від ОСОБА_12 Відповідно до договору купівлі - продажу ОСОБА_12 дана будівля належала на підставі рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06.11.2008, справа № 2-9454/08, зареєстрованого в КП «ОСОБА_2 міське бюро технічної інвентаризації » згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 21076359 від 27.11.2008, номер запису 7341 в книзі 1.

ТОВ «Бюро інформаційних технологій » одержано витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно КП «ХМБТІ» № 21358657 від 22.12.2008.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 120 ЗК України ( в редакції від 14.10.2008р.) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

В подальшому, ТОВ «Бюро інформаційних технологій » звернулось до ОСОБА_2 міської ради із заявою про надання земельної ділянки, площею, орієнтовно, 0, 0200 га по вул. Динамівській, 3 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі.

Згідно до обґрунтування меж та розмірів земельної ділянки для оформлення права користування, виданого Управлінням містобудування та архітектури Департаменту містобудування та архітектури ОСОБА_2 міської ради від 23.12.2008р. № 11331/0/27-08, до Управління містобудування та архітектури Департаменту містобудування та архітектури ОСОБА_2 міської ради звернулося ТОВ «Бюро інформаційних технологій » за попереднім визначенням розмірів та встановленням меж земельної ділянки для обслуговування та експлуатації нежитлової будівлі літ. «Я-1» по вул. Динамівській, 3, що належить йому на праві приватної власності.

Під час розгляду справи, представник ОСОБА_2 міської ради пояснив, що при розгляді архівних матеріалів Управлінням містобудування та архітектури встановлено, що земельна ділянка по вул. Динамівській. 3, на якій розташована нежитлова будівля літ. «Я-1» , є земельною ділянкою, яка раніше не відводилась, у користування не надавалась.

Так, відповідно до рішення 29 сесії ОСОБА_2 міської ради 5 скликання від 24.12.2008 № 355/08 «Про надання згоди на розробку проектів відведення земельних ділянок юридичним та фізичним особам для експлуатації та обслуговування будівель і споруд » ТОВ «Бюро інформаційних технологій » надано згоду на розробку проекту відведення земельної ділянки. Площею орієнтовано 0,0200 га по вул. Динамівській, 3 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (торгово-офісні приміщення).

Проект відведення земельної ділянки ТОВ «Бюро інформаційних технологій » по вул. Динамівській, 3, площею 0,0169 га, був погоджений у встановленому чинним законодавством порядку Управлінням містобудування та архітектури Департаменту містобудування та архітектури ОСОБА_2 міської ради, Управлінням Держкомзему у м. Харкові, Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Харківській області, Управлінням культури і туризму ОСОБА_2 обласної державної адміністрації, про що надані позитивні висновки.

Відповідно до пункту 29 додатку 1 до рішення 31 сесії ОСОБА_2 міської ради 5 скликання «Про припинення та надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд » від 25.02.2009 № 24/09 надано ТОВ «Бюро інформаційних технологій » в оренду строком до 01.02.2059 року земельну ділянку площею 0,0169 га за рахунок земель житлової та громадської забудови по вул. Динамівській,3 (Дзержинський район) для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (торгово-офісні приміщення).

Згідно із п. б) ч. 1 ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Рішенням 45 сесії ОСОБА_2 міської ради 5 скликання «Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам України» від 23.06.2010 № 164/10 вирішено продати ТОВ «Бюро інформаційних технологій » земельну ділянку площею 0, 0169 га, з земель житлової та громадської забудови, розташовану за адресою: м. Харків, вул. Динамівська, 3 (кадастровий номер 6310136300:07:002:0022), в Дзержинському районі, за ціною 84433грн.00 коп. (без ПДВ) для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (торгово-офісні приміщення).

На підставі вищевказаного рішення ХМР від 23.06.2010 № 164/10, між ОСОБА_2 міською радою та ТОВ «Бюро інформаційних технологій » було укладено договір купівлі-продажу № 46/10 від 23.12.2010. Видано ТОВ «Бюро інформаційних технологій» державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №783819 від 01.07.2011.

В подальшому між ОК «ЖБК «Сапсан» та ТОВ «Бюро інформаційних технологій» було укладено договір купівлі-продажу № 1490 від 15.08.2014. Відповідно до Інформаційної довідки № 106125522 (додається) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна 295163963101 право власності на земельну ділянку площею 0,0169 га (кадастровий номер 6310136300:07:002:0022) зареєстровано за ОК «ЖБК «Сапсан» (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер:15184477 від 15.08.2014).

Статтею 180 ГК України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України .

Відповідно до частини 1 та частини 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Звертаючись до господарського суду, прокурор, із посиланням на норми ст. 203, 215, 216, 236, 388 ЦК України, просить суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 15.08.2014р. щодо земельної ділянки площею 0,0169га, розташованої у місті Харкові по вул. Динамівській, 3 з кадастровим номером 6310136300:07:002:0022, який був укладений між TOB «Бюро інформаційних технологій » та OK «ЖБК «Сапсан» ;

- зобов'язати ОК «ЖБК «Сапсан» повернути на користь держави в особі КЕВ м. Харків шляхом складання акту приймання-передачі земельну ділянку площею 0,0169га по вул. Динамівській, 3 з кадастровим номером 6310136300:07:002:0022.

Згідно із ч. З ст. 82 ГПК України при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, наведеної у постанові № 6-3104цс16 від 29.03.2017р. зазначено, що:

- захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову за наявності підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача (від 7 листопада 2012 року від № 6-107цс12);

- витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (17 лютого 2016 року № 6-2407цс15).

- норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись, як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину і відчуженого третій особі.

Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України. Такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують, передбачені статтею 388 ЦК України підстави, які дають право витребувати у набувача це майно (Постанови ВСУ від 31 жовтня 2012 року № 6- 53цс12; 18 вересня 2013 року № 6-95цс13; 29 жовтня 2014 року № 6-164цс14;19 листопада 2014 року № 6-170цс14; 13 травня 2015 року № 6-67цс15;17 лютого 2016 року № 6-2407цс15).

Реституція, як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише за наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним.

У зв'язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Положення частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись, як підстава позову про повернення переданого на виконання недійсного правочину майна, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

Разом з тим відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України загального правила власник має право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного (нікчемного) правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного чи нікчемного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України.

У такому випадку діюче законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором права відчужувати це майно.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У цьому разі майно може витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Крім того, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.

У випадках, коли в позовах заявляються вимоги про віндикацію та реституцію, суд повинен самостійно визначати, яку вимогу по суті (а не за формою) пред'являє позивач, і, відповідно, застосувати належні норми законодавства, керуючись при цьому нормами статті 4, пунктів 3, 4 частини першої статті 214 ЦПК України.

Одночасне пред'явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (оскільки віндикація - це позов неволодіючого власника про витребування майна від володіючого невласника) і про визнання недійсним правочину із застосуванням реституції (оскільки негаторний позов - це позов про захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння), тобто одночасне застосування статей 216 і 388 ЦК України є помилковим, адже віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними.

До того ж одна з умов застосування віндикаційного позову - відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов'язально- правових способів.

Із зазначеного вбачається, що прокурор при зверненні з даним позовом до суду не вірно визначив спосіб захисту порушеного права позивачів, оскільки його позовна вимога повинна була ґрунтуватись виключно на нормі ч. 1 ст. 388 ЦК України, з відповідною матеріально-правовою вимогою щодо витребування майна з чужого незаконного володіння, в той час, як прокурором викладеного вимоги щодо визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності правочину, що виключає можливість задоволення цього позову в контексті ст. ст. 15,16 ЦК України, та є підставою для відмови у задоволенні позову в повному обсязі.

При вирішені спору суд враховує, що така правова позиція викладена у Постанові у справі № 6-2407цс15 та Постанові ВСУ від 17.10.2011р. у справі № 3-103гс11.

Водночас суд зазначає, що відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з нормами ч.ч. 1, 4 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 р. ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 р., Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Згідно положень ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини » суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» від 30.06.2006 р. визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24.06.2003 р. майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Суду в зазначеній справі «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції» .

Пунктом 55- 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Україна -Тюмень «проти України» від 22.02.2008р. визначено, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (також рішення у справі «Споррон» та Льоннрот проти Швеції» , від 23 вересня 1982 року, Series A no. 52, p. 26, § 69). Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові статті 1 Першого протоколу, включно із другим реченням, яке необхідно розуміти в світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (рішення у справі «Прессоз Компанія ОСОБА_13 та інші проти Бельгії» , від 20 листопада 1995 року, Series A no. 332, p. 23, § 38). Держава користується широкою свободою розсуду, як щодо вибору способу вжиття заходів, так і щодо встановлення того, чи виправдані наслідки вжиття таких заходів з огляду на загальний інтерес для досягнення мети закону, про який йдеться. Проте, Суд не може не скористатися своїм повноваженням щодо здійснення перевірки та повинен визначити, чи було дотримано необхідного балансу в спосіб, сумісний з правом заявника на «мирне володіння його майном» в розумінні першого речення статті 1 Першого протоколу (рішення у справі «Звольски та Звольська проти Республіки Чехія» , N 46129/99, § 69, ECHR 2002-IX). Умови надання компенсації згідно з положеннями відповідного законодавства є значущими для оцінки того, чи оскаржуваний захід зберігає необхідний справедливий баланс, та особливо для визначення того, чи покладає такий захід непропорційний тягар на заявників. В цьому зв'язку Суд вже встановлював, що позбавлення власності без сплати суми її вартості становитиме непропорційне втручання та що відсутність будь-якого відшкодування може бути виправданою відповідно до пункту 1 ст. 1 Першого протоколу лише за виключних обставин (рішення у справах "Святі Чоловічі Монастирі проти Греції" Monasteries (The) v. Greece) від 9 грудня 1994 року, Series A no. 301-A, p. 35, § 71; "Колишній король Греції (Fоrmer King of Greece), § 89; та вказане вище рішення Звольски та Звольська проти Республіки Чехія» , § 70).

Звертаючись до господарського суду з даним позовом, підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу № 1490 від 15.08.2014р., укладеному між ОК «ЖБК «Сапсан» та ТОВ «Бюро інформаційних технологій » , прокурор вважає рішення господарського суду Харківської області від 01.11.2016р. по справі № 922/3060/16 і постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.01.2017р., якими було визнано недійсним і скасовано рішення ОСОБА_2 міської ради від 23.06.2010р. № 164/10 про продаж спірної земельної ділянки ТОВ «Бюро інформаційних технологій » , договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 03.12.2010р., укладеного між ОСОБА_2 міською радою та ТОВ «Бюро інформаційних технологій » , а також державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЛ № 783819 від 01.07.2011р., яким посвідчено право власності спірну земельну ділянку ТОВ «Бюро інформаційних технологій » , і на ставі якого спірну земельну ділянку було відчужено на користь ОК "ЖБК "Сапсан"

Натомість, суд зазначає, що ОК ЖБК "Сапсан" є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, оскільки придбав земельну ділянку за відплатним договором та повністю за ним розрахувався, що не спростовано сторонами в процесі розгляду даного спору.

На час укладання спірного договору, державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЛ № 783819 від 01.07.2011р. був чинним, ОК "ЖБК "Сапсан" не знало і не могло бути обізнане про наявність в інших осіб будь-яких прав на спірне майно.

Статтею 153 ЗК України передбачено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим кодексом та іншими законами.

Спірні правовідносини, щодо яких розглядається справа, стосуються права власності на земельну ділянку ОК «ЖБК «Сапсан» (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер:15184477 від 15.08.2014), яке набуте останнім за відплатним договором купівлі-продажу, а отже, позбавлення останнього прав власності без сплати суми її вартості становитиме непропорційне втручання та що відсутність будь-якого відшкодування може бути виправданою відповідно до пункту 1 ст. 1 Першого протоколу лише за виключних обставин.

Розглянувши заяви представників другого та третього відповідачів про застосування до вимог прокурора строку позовної давності, суд виходить з наступного.

Згідно ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За загальним правилом, норми про позовну давність поширюються на всі цивільні правовідносини, у тому числі й на ті, що виникли з участю держави та її адміністративно-територіальних утворень як суб'єктів цивільних прав. Але у законі є й винятки з цього правила (ст. 83 ЦК України).

Спеціальні строки позовної давності встановлено законодавчими актами для окремих видів вимог. Отже, якщо для даного виду вимог не передбачено спеціального строку позовної давності, до неї має застосовуватися загальний строк, тобто, три роки.

Відповідно до п. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Таким чином, для визначення моменту виникнення права на звернення до суду з позовом важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення) моменти.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 6 Регламенту ОСОБА_2 міської ради персональні робочі місця передбачаються також для представників прокуратури міста Харкова, правоохоронних органів міста Харкова. На кожній сесії ОСОБА_2 міської ради присутній представник прокуратури міста Харкова.

Також, згідно з листом від 19.07.2010р. № 08-04/1696/2-10 ОСОБА_2 міською радою до прокуратури міста Харкова було направлено рішення 45 сесії ОСОБА_2 міської ради 5 скликання № 164/10 від 23.06.2010.

Прокурор, приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов'язок бути компетентним (обізнаним) в ycix юридично значущих обставинах цих відносин. Отже, прокурор як позивач вважається таким, що довідався або міг би довідатись про порушення прав безпосередньо після прийняття вищевказаного рішення ОСОБА_2 міської ради.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про прокуратуру » прокуратура міста Харкова та військова прокуратура становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящими.

Відповідно до Наказу Генеральної прокуратури України від 18.10.2010р. №3гн «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів » , з метою підвищення ефективності наглядової діяльності за додержанням і застосуванням законів, керуючись ст.ст. 1, 15, 19-24 Закону України «Про прокуратуру » , було наказано заступникам Генерального прокурора України, Головному управлінню нагляду за додержанням законів щодо прав і свобод та захисту інтересів держави, Головному управлінню військових прокуратур, Головному управлінню нагляду за додержанням законів на транспорті та підприємствах оборонної промисловості, прокурорам Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, військовим прокурорам регіонів та Військово-Морських Сил України, міським, районним, міжрайонним і прирівняним до них прокурорам вважати основним завданням наглядової діяльності захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, державних інтересів. З цією метою забезпечити нагляд за додержанням і застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та відомствами, іншими центральними органами виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами.

Згідно з п. 5, п. 5.1. вищезазначеного Наказу Генеральної прокуратури України від 18.10.2010 №3гн наказано Головному управлінню військових прокуратур та військовим прокурорам забезпечити нагляд за додержанням і застосуванням законів у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України, Службі безпеки України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах спеціального призначення, на їх підприємствах, в установах і організаціях.

Пріоритетними напрямами прокурорської діяльності з цих питань визначити нагляд за додержанням законів, зокрема, щодо збереження державного (військового) майна, зокрема військових містечок, земель оборони, озброєння та військової техніки.

Відповідно до п. 10 Наказу Генеральної прокуратури України від 18.10.2010р. №3гн наказано вище переліченим структурним підрозділам періодично, але не рідше одного разу на місяць, перевіряти законність правових актів Кабінету Міністрів України, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Використовувати право участі у засіданні цих органів.

Отже, присутність на засіданні сесії міської ради прокурора м. Харкова та отримання рішення 45 сесії ОСОБА_2 міської ради 5 скликання від 23.06.2010 №164/10, у відповідності до наказу Генерального прокурора від 18.10.2010 №3гн, доводить обізнаність або можливості обізнаності органів прокуратури, оскільки, прокурор м. Харкова зобов'язаний був та мав всі можливості ознайомитися з матеріалами, які стали підставами для прийняття міською радою оскаржуваного рішення та довідатись про його законність. Така можливість прокурором реалізована не була.

Військовий прокурор повинен був дізнатися та мав можливість дізнатися про оскаржуване рішення ОСОБА_2 міської ради, з огляду на єдність прокуратури міста Харкова та військової прокуратури.

Оскаржуване рішення ОСОБА_2 міської ради було прийнято 23.06.2010р.. Наказ Генерального прокурора «Про особливості діяльності військових прокуратур» , який передбачає відокремленість військових прокуратур, вступив у дію 29.08.2014р..

Таким чином, на момент виникнення оскаржуваних правовідносин діяв саме Наказ Генеральної прокуратури України від 18.10.2010р. №3гн «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів» , який передбачав єдність системи органів прокуратури, а також визначав обов'язок військової прокуратури здійснювати нагляд за додержанням і застосуванням законів органами місцевого самоврядування, у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України, Службі безпеки України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах спеціального призначення, на їх підприємствах, в установах і організаціях, зокрема, щодо збереження державного (військового) майна, зокрема військових містечок, земель оборони.

Військовим прокурором не надано доказів на підтвердження того, що у період з 23.06.2010р. по 23.06.2013р. органами прокуратури не було проведено перевірок на предмет відповідності рішення 45 сесії ОСОБА_2 міської ради 5 скликання від 23.06.2010 №164/10 вимогам законодавства.

У матеріалах справи наявне рішення 16 сесії ОСОБА_2 міської ради 24 скликання від 24.09.2003 № 191/03 «Про комунальну власність» , яким надано згоду на прийняття до комунальної власності міста Харкова житловий будинок, розташований по вул. Динамівській, 3, на підставі звернення начальника квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова Міністерства оборони України , згоди заступника командувача військами Північного оперативного командування з будівництва і розквартирування військ-начальника квартирно-експлуатаційного управління. Отже, є підстави вважати, що Міністерство оборони України та Квартирно-експлуатаційний відділ м. Харкова знали, що ОСОБА_2 міська рада земельною ділянкою по вул. Динамівська, 3.

Закон (п. 10 ч. 2 ст. 16 та ст. 21 ЦК України, абз. 3 ч. 2 ст.20 ГК України) визначає визнання недійсними актів державних та інших органів, що суперечать законодавству і порушують права та законні інтереси осіб, як спосіб захисту цивільних прав, то до позовних заяв юридичних осіб і зазначених громадян про визнання недійсними таких актів застосовується загальна позовна давність (постанова пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» ).

Крім того, обізнаність позивачів про спірні правовідносини вбачається з листа Начальника КЕВ м. Харкова від 11.09.2014, адресованого Генеральному директору ПАТ «Куряжський домобудівельний комплекс» та листа Начальника КЕВ м. Харкова від 15.10.2014 № 4980, адресованого Військовій прокуратурі Харківського гарнізону. Відповідно до вказаних листів позивачі були обізнані про надання земельної ділянки плошею 0,3475 га в оренду АТЗТ «Куряжський домобудівельний комплекс» та передачу частини будівлі №8 до ЗАТ «Укрнадропромінвест» , а житлової будівлі - до комунальної власності.

Cплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно ч.ч. 2, 4 ст. 29 ГПК України, у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону встановлені ч. 1 ст. 261 ЦК України про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 01.07.2015 у справі №6-178цс15 та від 16.09.2015 у справі №6-68цс15, які були прийняті на спільному засіданні судових палат у цивільних та господарських справах.

Прокурор, приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов'язок бути компетентним (обізнаним) в ycix юридично значущих обставинах цих відносин.

Отже, прокурор як позивач вважається таким, що довідалися або міг би довідатись про порушення прав безпосередньо після прийняття вищевказаного рішення ОСОБА_2 міської ради.

Компетентність військової прокуратури на здійснення нагляду за додержанням і застосуванням законів органами місцевого самоврядування щодо збереження державного (військового) майна, зокрема військових містечок, земель оборони визначена Наказом Генеральної прокуратури України від 18.10.2010 №3гн «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів» .

Крім цього, навіть не будучи компетентним у представництві інтересів у даних відносинах, прокурор, як i будь-яка інша фізична чи юридична особа міг довідатись через офіційні засоби масової інформації, через офіційний сайт ОСОБА_2 міської ради про наявність обставин, які стали підставою для подачі позову безпосередньо в момент їх виникнення, тобто після підписання рішень ОСОБА_2 міської ради.

Згідно із ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України).

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності (п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 № 10).

Підсумовуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги військового прокурора Харківського гарнізону не підлягають задоволенню, не у зв'язку зі застосуванням строку позовної давності, а у зв'язку з їх недоведеністю та необґрунтованістю.

Статтею 129 Конституції України зазначено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкорюються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією з основних засад судочинства.

Згідно з частиною другою статті 43 ГПК України та статтею 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як визначено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене, позов військового прокурора Харківського гарнізону не обґрунтований, не доведений матеріалами справи, тому не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати у даній справи покладаються на прокуратуру.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 12, 22, 27, 29, 32, 33, 43, 44, 49, 69, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Повне рішення складено 11.12.2017 р.

Суддя ОСОБА_14

справа № 922/2830/17