Рішення

від 07.12.2017 по справі 918/1377/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07 грудня 2017 р. Справа № 918/1377/16

Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В. розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Дікергофф Цемент Україна"

до відповідача 1Товариства з обмеженою відповідальністю "Лювада",

до відповідача 2 Державного реєстратора реєстраційної служби ОСОБА_1 районного управління юстиції Рівненської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2

про визнання недійсним правочину та скасування рішення про державну реєстрацію права власності

За участю представників сторін:

від позивача: представник ОСОБА_3, ОСОБА_4

від відповідача 1: представник ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7

від відповідача 2: не з"явився

від третьої особи: не з"явився

Статті 20, 22 Господарського процесуального кодексу України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав визначених статтею 20 ГПК України відсутні.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Дікергофф Цемент Україна" (надалі ПАТ "Дікергофф Цемент Україна", Позивач) звернулося в господарський суд Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лювада" (надалі ТзОВ "Лювада", Відповідач-1) та Державного реєстратора Реєстраційної служби ОСОБА_1 районного управління юстиції Рівненської області (надалі Реєстратор, Відповідач-2) в якому просить:

1. Визнати недійсним правочин щодо передачі Товариством з обмеженою відповідальністю ОСОБА_1 завод залізобетонних конструкцій майна до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю Лювада , оформлений ОСОБА_7 приймання - передачі майна Засновників Товариства з обмеженою відповідальністю

Лювада до статутного капіталу від 10 липня 2012 року.

2. Скасувати рішення (індексний номер 5086450) державного реєстратора реєстраційної служби ОСОБА_1 районного управління юстиції від 17 серпня 2013 року про реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю Лювада на залізничні під'їзні колії довжиною 2,1 м. за адресою: Рівненська область, Здолбунівський район, м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1.

Свої вимоги Позивач мотивує наступним.

10 липня 2012 року ОСОБА_2 та Товариство з обмеженою відповідальністю ОСОБА_1 завод залізобетонних конструкцій , як засновник Товариства з обмеженою відповідальністю Лювада з однієї сторони, та ОСОБА_2, як директор Товариства з обмеженою відповідальністю Лювада з іншої сторони, підписали ОСОБА_7 приймання - передачі майна до статутного капіталу Товариства обмеженою відповідальністю Лювада .

Відповідно до умов акту засновники ТОВ Лювада передали, а директор ТОВ Лювада прийняв, зокрема, залізничні під'їзні колії, довжиною 2,1 км, початок яких знаходиться на земельній ділянці площею 1,9490 га від точки Б до точки В позначених на плані меж земельної ділянки.

17 серпня 2013 року державний реєстратор реєстраційної служби ОСОБА_1 районного управління юстиції прийняв рішення (індексний номер 5086450) про реєстрацію права власності товариства з обмеженою відповідальністю Лювада на залізничні під'їзні колії довжиною 2,1 км. за адресою: Рівненська область, Здолбунівський район, м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1.

Позивач вважає, що правочин щодо передачі майна до статутного капіталу ТОВ Лювада та рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на зазначене нерухоме майно є протиправними, оскільки під час вчинення правочину не були дотримані вимоги діючого на той час законодавства, а під час прийняття рішення не були дотримані вимоги діючого на той час законодавства щодо реєстрації права власності на нерухоме майно, що мало наслідком порушення прав Позивача.

Зокрема Позивач зазначає, що враховуючи приписи Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (статті 1, 4, 5), Цивільного кодексу України (статті 181, 182, 316, 317, 334), враховуючи відсутність державної реєстрації права власності у ТОВ "ОСОБА_1 завод залізобетонних конструкцій на під'їзні залізничні колії довжиною 2,1 км. за адресою: Рівненська область, Здолбунівський район, м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1, останнє не набуло право власності на вказане майно, а тому не мало право розпоряджатися ним та відчужувати його шляхом передачі до статутного капіталу ТОВ Лювада .

Крім того Позивач стверджує, що правочин щодо передачі нерухомого майна Товариством з обмеженою відповідальністю ОСОБА_1 завод залізобетонних конструкцій до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю Лювада є таким, що вчинений особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, так як тільки з 25 липня 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю Лювада набуло статусу юридичної особи, стало учасником цивільних правовідносин та потенційним суб'єктом права власності (стаття 2, частина 4 статті 87, стаття 318 Цивільного кодексу України), набуло цивільної дієздатності (частина 4 статті 91 Цивільного кодексу України), орган (директор) товариства отримав правову можливість набувати цивільних прав і обов'язків та здійснювати їх (частина 1 статті 92 Цивільного кодексу України) від імені товариства.

Також Позивач, в обгрунтування своїх вимог, посилається на те, що відповідно до пункту 50 Порядку проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно у зв'язку з внесенням до статутного (складеного) капіталу (статутного фонду) юридичної особи нерухомого майна заявник, крім документів, що зазначені у пунктах 27-29 і 31 цього Порядку, подає органові державної реєстрації прав акт приймання-передачі об'єкта нерухомого майна або інший документ, що підтверджує факт передачі такого майна до статутного (складеного) капіталу (статутного фонду) юридичної особи.

У разі коли внесення нерухомого майна до статутного (складеного) капіталу (статутного фонду) юридичної особи здійснюється іншою юридичною особою, заявник, крім документів, що зазначені в абзаці першому цього пункту, подає органові державної реєстрації прав рішення про внесення нерухомого майна до статутного (складеного) капіталу (статутного фонду) юридичної особи, прийняте уповноваженим органом управління такої юридичної особи.

Враховуючи, що одним із засновників ТОВ Лювада була юридична особа - ТОВ ОСОБА_1 завод залізобетонних конструкцій , заявник (ТОВ Лювада ) повинен був подати до реєстраційної служби рішення ТОВ ОСОБА_1 завод залізобетонних конструкцій про внесення нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ Лювада .

В реєстраційній справі відсутнє рішення товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_1 завод залізобетонних конструкцій - засновника товариства з обмеженою відповідальністю Лювада про внесення нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ Лювада .

Неподання ТОВ Лювада рішення ТОВ ОСОБА_1 завод залізобетонних конструкцій про внесення нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ Лювада свідчить про невідповідність поданих документів вимогам законодавства (пункт 4 частини 1 статті 24 Закону № 1952-IV), про невиконання заявником (ТОВ Лювада ) вимог пункту 50 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Отже, заявлене ТОВ Лювада право власності на під'їзні залізничні колії, не відповідало законодавству у зв'язку із відсутністю права власності на це майно в його відчужувача - ТОВ ОСОБА_1 завод залізобетонних конструкцій .

Враховуючи вказані обставини (невідповідність заявлених прав вимогам законодавства; невідповідність поданих документів вимогам законодавства;) Позивач вважає, що державний реєстратор Реєстраційної служби ОСОБА_1 районного управління юстиції повинен був керуватись частиною 2 статті 24 та пунктом 4 частини 1 статті 24 Закону № 1952-IV та повинен був прийняти рішення про відмову в державній реєстрації права власності ТОВ Лювада на під'їзні залізничні колії. Невиконання державним реєстратором Реєстраційної служби ОСОБА_1 районного управління юстиції імперативних норм закону (частина 2 статті 24 Закону № 1952-IV встановлює, що за наявності підстав для відмови в держаній реєстрації державний реєстратор приймає рішення про відмову в держаній реєстрації прав та їх обтяжень) свідчить про протиправність рішення про державну реєстрацію права власності ТОВ Лювада на нерухоме майно - під'їзні залізничні колії, що є підставою для його скасування.

Товариство з обмеженою відповідальністю Лювада у відзивах на позов та додаткових поясненнях до нього проти вимог Позивача заперечило пославшись при цьому на наступне.

Позивачем не надано доказів того, що у процесі корпоратизації до ОСОБА_1 акціонерного товариства відкритого типу по виробництву цементу і шиферу "Волинь" перейшло право власності саме на залізничні під'їзні колії довжиною 2,1 км, що знаходяться за адресою: Рівненська обл., Здолбунівський район, м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1, на земельній ділянці площею 1,949 га та земельній ділянці площею 5,5479 га. При цьому Відповідачем зазначено, що технічний паспорт під'їзних залізничних колій ПАТ "Волинь-Цемент" по ст. Здолбунів 2012 року не підтверджує право власності Публічного акціонерного товариства "Дікергофф Цемент Україна" на під'їзні залізничні колії.

Відповідач стверджує, що саме АВКТВТ "ОСОБА_1 завод залізобетонних конструкцій" з моменту його державної реєстрації, 27.10.1994 року набуло у власність у складі цілісного майнового комплексу ОП "ОСОБА_1 завод залізобетонних конструкцій" саме під'їзні залізничні колії довжиною 2,1 км. Враховуючи наведене Відповідач вважає безпідставною позовну вимогу щодо скасування рішення державного реєстратора щодо реєстрації права власності на залізничні під»їзні колії за ТОВ «Лювада» .

Представник ТОВ Лювада подав заяву в якій просить застосувати строки позовної давності при вирішенні спору та відмовити Публічному акціонерному товариству Дікергофф Цемент Україна" у задоволенні позову. При цьому представник посилається на те, що оспорюваний правочин було вчинено 10.07.2012 року, а рішення про державну реєстрацію права власності на під'їзні залізничні колії за Відповідачем-1 було прийняте Відповідачем-2 17.08.2017 року. У той же час, ПАТ "Дікергофф Цемент Україна" звернулося з позовом про визнання Правочину недійсним та скасування рішення Державного реєстратора лише 27.12.2016 року. ОСОБА_2 заява прийнята судом до розгляду.

Крім того 06.12.2017 представник ТОВ Лювада подав клопотання про витребування доказів в якому просить суд витребувати у ОСОБА_1 районної державної адміністрації (35700, Рівненська область, місто Здолбунів, вулиця Михайла Грушевського, 14):

-належним чином завірену паперову та електронну копії реєстраційної справи щодо об'єкта нерухомого майна - залізничні шляхи, широкі колії довжиною 10 546,7 м, що знаходяться за адресою: Рівненська область, місто Здолбунів, вулиця Шевченка, 1 (реєстраційний номер в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 336172056226);

-належним чином завірену паперову та електронну копії реєстраційної справи щодо об'єкта нерухомого майна - залізничні колії до вугільного відділення довжиною 2860,4 м, що знаходяться за адресою: Рівненська область, місто Здолбунів, вулиця Шевченка, 1 (реєстраційний номер в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 336204256226);

-належним чином завірену паперову та електронну копії реєстраційної справи щодо об'єкта нерухомого майна - залізничні колії з 5 стрілковими переводами довжиною 1086 м, що знаходяться за адресою: Рівненська область, місто Здолбунів, вулиця Шевченка, 1 (реєстраційний номер в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 336188556226).

Зазначене клопотання не підлягає задоволенню, так як суд вважає, що останнє подано з метою затягування строку розгляду спору позаяк відповідач при розгляді спору з 29.12.2016р., а при новому розгляді з 18.09.2017р., мав достатньо часу на своєчасне його подання в порядку, передбаченому нормами ГПК України, однак зумисно цього не робив. Крім того суд зазначає, що у матеріалах справи достатньо матеріалів, за результатами дослідження яких є можливість об'єктивно вирішити спір.

В судовому засіданні, яке відбулось 07.12.2017 в режимі відеоконференції, представники позивача підтримали доводи викладені в позовній заяві та доповненнях до неї.

Представники ТОВ "Лювада" заперечили проти доводів та вимог Позивача, вважають їх необґрунтованими та безпідставними.

Водночас відповідач 2 - Державний реєстратор Реєстраційної служби ОСОБА_1 районного управління юстиції Рівненської області та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2, не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду, хоча про час та місце його проведення були повідомленні належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень.

Судом враховується, що норми статті 22 ГПК України зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням того, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, в правовому полі статей 65, 75 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника Державного реєстратора Реєстраційної служби ОСОБА_1 районного управління юстиції Рівненської області та представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2, за наявними у справі матеріалами.

Крім того від відповідач 2 - Державного реєстратора Реєстраційної служби ОСОБА_1 районного управління юстиції Рівненської області повернулися ухвали суду про призначення справи до розгляду з відміткою органу зв язку за закінченням терміну зберігання .

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі ГПК, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Крім того частиною першою статті 64 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Таким чином суд вважає, що відповідач 2 про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відтак, керуючись статтею 75 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача за наявними у ній матеріалами.

До винесення рішення зі спору представник ТОВ Лювада подав заяву в якій просить суд припинити провадження у справі у частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Дікергофф Цемент Україна" про скасування рішення про державну реєстрацію права власності. При цьому подану заяву представник мотивує тим, що Позивач оскаржує дії державного реєстратора, які випливають з наданих йому владних управлінських функцій, щодо здійснення державної реєстрації права власності на спірні під'їзні колії, а відтак з огляду на вищенаведене, спір у частині вимог ПАТ "Дікергофф Цемент Україна" про скасування рішення про державну реєстрацію права власності підвідомчий адміністративним судам.

Розглянувши вказане клопотання суд зазначає наступне.

Позивач як на підставу позовних вимог посилається на те, що в результаті прийняття оскаржуваного рішення порушено право власності ПАТ Дікергофф Цемент Україна на нерухоме майно - залізничні під їзні колії.

У зв'язку з цим і спір про визнання недійсними правочину, і спір про скасування рішення державного реєстратора є спорами про право - право власності Позивача, які повинні розглядатися в порядку господарського судочинства.

Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом України в ОСОБА_8:

№ 21-5430а15 від 29 березня 2016 року - вказано, що спір про визнання незаконним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень, згідно з яким, вирішено питання щодо права власності на житловий будинок, має розглядатися у порядку цивільної юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право:

№ 21-41а16 від 14 червня 2016 року - вказано, що у справі, яка розглядається, спірні правовідносини пов'язані із невиконанням, на думку позивача, умов цивільно-правової угоди, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України прийшла до висновку, що спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК.

Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, давши належну оцінку доказам, які мають значення для справи, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому. При цьому господарський суд керувався наступним.

10 липня 2012 року ОСОБА_2 та Товариство з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 завод залізобетонних конструкцій", як засновники ТзОВ "Лювада" з однієї сторони, та ОСОБА_2, як директор ТзОВ "Лювада" з іншої сторони, підписали ОСОБА_7 приймання-передачі майна до статутного капіталу ТзОВ "Лювада". (т. 1 а.с. 26-27)

Відповідно до акту, засновники ТзОВ "Лювада" передали, а директор ТзОВ "Лювада" прийняв, зокрема під'їзні колії, довжиною 2,1 км., початок яких знаходиться на земельній ділянці площею 1,9490 га від точки Б до точки В позначених на плані меж земельної ділянки.

17 серпня 2013 року державний реєстратор Реєстраційної служби ОСОБА_1 районного управління юстиції Рівненської області прийняв рішення (індексний номер 5086450) про реєстрацію права власності ТзОВ "Лювада" на залізничні під'їзді колії довжиною 2,1 км. за адресою: Рівненська область, Здолбунівський район, м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1.

Позивач, вважаючи, що він є власником під'їзних залізничних колій як правонаступник Публічного акціонерного товариства "Волинь-Цемент", яке, у свою чергу, є правонаступником ОСОБА_1 акціонерного товариства відкритого типу по виробництву цементу і шиферу "Волинь" та набуло у власність під'їзні залізничні колії у процесі корпоратизації Державного підприємства "ОСОБА_1 цементно-шиферний комбінат", звернувся із даним позовом до суду.

Розглядаючи позовні вимоги суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідним обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Пунктом 1 частини 1 статті 115 Цивільного кодексу України встановлено, що господарське товариство є власником, зокрема, майна переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.

Частиною 1 статті 12 Закону України «Про господарські товариства» встановлено, що товариство є власником, зокрема, майна переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.

Частиною 1 статті 113 Цивільного кодексу України визначено, що господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

Відповідно до частини 1 статті 80 Цивільного кодексу України юридичною особою вважається організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Загальний порядок створення та реєстрації юридичної особи встановлений статтями 87, 88, 89 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до частини 4 статті 87 Цивільного кодексу України юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. ОСОБА_2 державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення (частина 1 статті 89 Цивільного кодексу України).

Таким чином, господарське товариство, як суб'єкт цивільних правовідносин виникає з дня його державної реєстрації.

Відповідно до частини 1 статті 144 Цивільного кодексу України встановлено, що статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається з вкладів його учасників. Частиною 3 цієї ж статті передбачено, що статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю підлягає сплаті учасниками товариства до закінчення першого року з дня державної реєстрації товариства.

Частиною 2 статті 4 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції від 18 грудня 2011 року) установчі документи повинні містити, зокрема, відомості про розмір та порядок утворення статутного (складеного) капіталу.

Частиною 1 статті 91 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Відповідно до частини 4 статті 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення (тобто, з моменту державної реєстрації в силу положень частини 4 статті 87 Цивільного кодексу України) і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, юридична особа як учасник цивільних правовідносин та як суб'єкт права власності виникає з дня її державної реєстрації.

Частиною 1 статті 92 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю (статут) підлягають державній реєстрації (стаття 8 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» ).

Враховуючи це, а також те, що юридична особа стає учасником цивільних правовідносин з дня її державної реєстрації, установчі документи юридичної особи набувають чинності з дня державної реєстрації такої юридичної особи.

Відтак, органи юридичної особи вважаються такими, що діють від імені юридичної особи та на підставі установчих документів юридичної особи після (з дня) державної реєстрації юридичної особи.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Лювада» (код ЄДРПОУ 38305990) зареєстровано 25 липня 2012 року, номер запису 1 596 102 0000 000969.

Відтак, суд приходить до висновку, що саме з 25 липня 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Лювада» набуло статусу юридичної особи, стало учасником цивільних правовідносин та потенційним суб'єктом права власності, набуло цивільної дієздатності, виконавчий орган товариства отримав правову можливість набувати цивільних прав і обов'язків та здійснювати їх від імені товариства.

Разом з тим, ОСОБА_7 приймання-передачі майна до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю «Лювада» було підписано директором товариства 10 липня 2012 року, тобто за 15 днів до державної реєстрації ТОВ «Лювада» .

Спірний акт укладений зі сторони ТОВ «Лювада» директором товариства, проте відповідно до п.5.3 статуту товариства, наявного в матеріалах справи (т.2,а.с. 203-219) призначення і звільнення виконавчого органу товариства (згідно п.5.6 статуту - Директора) належить до виключної компетенції зборів учасників товариства. Тобто, до моменту створення товариства та його реєстрації виконавчого органу товариства існувати не могло, у матеріалах справи відсутні рішення зборів учасників щодо призначення ОСОБА_2 на посаду директора.

Суд не погоджується із твердженнями представників ТзОВ Лювада щодо правомочності директора товариства укладати угоди до моменту реєстрації юридичної особи на підставі ст. 8 Закону України «Про господарські товариства» , а також щодо подальшого схвалення товариством акту-прийому передачі майна.

Так, відповідно до ст. 8 Закону України "Про господарські товариства" товариство може відкривати поточні та вкладні (депозитні) рахунки у банках, а також укладати договори та інші угоди тільки після його реєстрації. Угоди, укладені від імені товариства до моменту реєстрації, визнаються такими, що укладені з товариством, тільки за умови їх подальшого схвалення товариством.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутні будь-які докази схвалення товариством спірного правочину.

Крім того, суд бере до уваги те, що відповідно до статті 84 Господарського кодексу України, угоди, укладені засновниками товариства до дня його реєстрації, визнаються такими, що укладені з товариством, тільки за умови подальшого схвалення товариством у порядку, визначеному законом та установчими документами.

Проте, як вже зазначено вище, спірний правочин укладено не засновником, а директором товариства.

Окрім того відсутні будь-які докази на підтвердження правомірності розпорядження під"їзними залізничними коліями ТОВ «ОСОБА_1 завод залізобетонних конструкцій» , оскільки правовстановлюючого документа, за яким би останній набув права власності на дане майне відповідачем 1 не надано з причини його відсутності, юридичну особу товариства припинено.

Враховуючи вищенаведені норми законодавства та встановлені обставини, суд приходить до висновку, що правочин щодо передачі під'їзних залізничних колій Товариством з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1 завод залізобетонних конструкцій» до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю «Лювада» є таким, що вчинений особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності та не відповідає вимогам ч.2 ст. 203 Цивільного кодексу України, а його зміст суперечив вимогам ч. 1 ст.203 Цивільного кодексу України.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України).

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина 4 статті 202 Цивільного кодексу України).

Передача майна до статутного капіталу юридичної особи - це двосторонній правочин, оскільки з однієї сторони учасники товариства передають майно (тобто діють), а з іншої сторони товариство через свої уповноважені органи приймає це майно, внаслідок якого в учасників виникають корпоративні права, які в подальшому можуть бути монетизовані шляхом продажу іншим особам, а в товариства виникає право власності на майно, яке передається.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до частини 1 вказаної статті, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У свою чергу, частиною 6 статті 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень № 1952-ІУ (надалі Закон № 1952-ІУ ) (в редакції станом на момент вчинення правочину) встановлено, що будь-які правочини щодо нерухомого майна (відчуження, управління, іпотека тощо) вчиняються, якщо право власності чи інше речове право на таке майно зареєстровано згідно з вимогами цього Закону, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті, якою встановлено, що права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов:

якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення або

якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

Отже, правочин щодо відчуження нерухомого майна може вчиняти лише особа, право власності якої на нерухоме майно, яке є предметом правочину, зареєстровано за такою особою у встановленому законом порядку.

Відповідно до ОСОБА_7 приймання - передачі майна до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю Лювада особою, яка передавала майно, а отже, і мала бути власником такого майна було товариство з обмеженою відповідальністю ОСОБА_1 завод залізобетонних конструкцій (код ЄДРПОУ 37646057).

Товариство з обмеженою відповідальністю ОСОБА_1 завод залізобетонних конструкцій (відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) було зареєстроване як юридична особа 15 квітня 2011 року, запис № 1 596 102 0000 000871.

Відповідно до інформації з Державного реєстру прав, право власності на об'єкт нерухомого майна (номер об'єкта - 135486356226) - під'їзні залізничні колії довжиною 2,1 км. за адресою: Рівненська область, Здолбнівський район, м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1, реєструвалося лише за ТОВ Лювада 17 серпня 2013 року на підставі рішення державного реєстратора Реєстраційної служби ОСОБА_1 районного управління юстиції і така реєстрація проводилася вперше. Тобто, з моменту введення в дію Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , який встановив обов'язкову державну реєстрацію факту виникнення або переходу права власності на нерухоме майно (в тому числі під'їзні залізничні колії), право власності на вказане майно не реєструвалося.

Діюче на той час законодавства (2010-2012 роки) - Закон України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (статті 1, 4, 5), Цивільний кодекс України (статті 181, 182, 331, 334 ) пов'язувало факт виникнення або переходу права власності не нерухоме майно з моментом (днем) державної реєстрації.

Так, відповідно до частини 4 статті 334 Цивільного кодексу України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої державної реєстрації відповідно до закону.

Частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності - це право особи на річ, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Отже, враховуючи приписи Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (статті 1, 4, 5), Цивільного кодексу України (статті 181, 182, 316, 317, 334), враховуючи відсутність державної реєстрації права власності у ТОВ ОСОБА_1 завод залізобетонних конструкцій на під'їзні залізничні колії довжиною

2,1 км. за адресою: Рівненська область, Здолбунівський район, м. Здолбунів, вул. Шевченка,

1, останнє не набуло право власності на вказане майно, а тому не мало право розпоряджатися ним та відчужувати його шляхом передачі до статутного капіталу ТОВ Лювада .

Таким чином, відчуження нерухомого майна - під'їзних залізничних колій довжиною 2,1 км. за адресою: Рівненська область, Здолбунівський район, м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1, - від ТОВ ОСОБА_1 завод залізобетонних конструкцій до ТОВ Лювада шляхом внеску до статутного капіталу, є незаконним, оскільки відповідно до частини 6 статті 3 Закону № 1952-IV (в редакції станом на момент вчинення правочину) укладення правочинів можливе лише щодо нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано.

Відтак, правочин щодо передачі нерухомого майна - під'їзних залізничних колій довжиною 2,1 км. за адресою: Рівненська область, Здолбунівський район, м. Здолбунів, вул, Шевченка, 1, до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю Лювада є недійсним з моменту його укладення.

Водночас, судом враховується те, що позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, окрім їх учасників, може бути будь-яке підприємство, установа, організація, чиї права та охоронювані законом інтереси порушують ці правочини, і тільки з підстав, прямо передбачених Законом (така ж правова позиція викладене у п. 2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Згідно із ст. 2 ГПК України господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Водночас, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації, встановленого вищевказаними нормами права.

Так, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Враховуючи наведене до предмету дослідження у даній справі входить питання, в якій мірі та яким чином правочин щодо передання до статутного капіталу відповідача 1 майнового внеску ТОВ «ОСОБА_1 завод залізобетонних конструкцій» порушує права позивача у справі.

На виконання вказівок, зазначених у постанові Вищого господарського суду України від 16 серпня 2017р. по даній справі, досліджуючи обставини можливого порушення оспорюваним правочином прав позивача, суд вважає з необхідне зазначити наступне.

Як свідчать обставини справи, станом на 1994 рік на території м. Здолбунова за адресою: Рівненська область, м.Здолбунів, вул. Шевченка, 1, знаходилися два державні підприємства:

- ОСОБА_1 цементно-шиферний комбінат (ОСОБА_1 ЦШК), правонаступником якого є ПАТ «Діккегрофф Цемент Україна , відповідно до свідоцтва від 13.12.1994 про державну реєстрацію ОСОБА_1 АТВТ по виробництву цементу і шиферу «Волинь» ;

- ОСОБА_1 завод залізобетонних конструкцій (ОСОБА_1 ЗБК), частина майна якого належить ТОВ «Лювада» , що підтверджується матеріалами приватизації.

ПАТ «Діккергофф Цемент Україна» є правонаступником ПАТ «Волинь-Цемент» , яке є правонаступником ОСОБА_1 відкритого акціонерного товариства «Волинь-Цемент» (зміна типу на ПАТ відбулося у відповідності до Перехідних положень Закону України "Про акціонерні товариства" від 17.09.2008р. № 514-VI), яке є правонаступником ОСОБА_1 акціонерного товариства відкритого типу по виробництву цементу і шиферу «Волинь» , що засноване відповідно до рішення концерну "Укрцемент" від 19.11.1994р. шляхом перетворення ДП "ОСОБА_1 цементно-шиферного комбінату" у Здолбунівське акціонерне товариство відкритого типу по виробництву цементу і шиферу «Волинь» в процесі корпоратизації на підставі Указу Президента України № 210/93 від 15 червня 1993 року «Про корпоратизацію підприємств» .

01 вересня 1990 року ОСОБА_8 міністрів Української PCP № 238 було створено Український державний концерн по виробництву цементу і азбестоцементних виробів (Укрцемент), до складу якого увійшов ОСОБА_1 цементно-шиферний комбінат імені 50-річчя СРСР.

На підставі ОСОБА_8 Кабінету Міністрів України № 717 від 08 вересня 1993 року «Про затвердження Методики оцінки вартості об'єктів приватизації» 01.11.1994р. було проведено оцінку вартості об'єкта приватизації - ОСОБА_1 цементно-шиферного комбінату.

У відповіності з пунками 10, 11 ОСОБА_8 КМУ № 717 від 08 вересня 1993 року, до переліку майна об'єкта приватизації включалися основні засоби, в тому числі споруди, транспортні засоби та інше майно державного підприємства.

В матеріалах справи наявна відомість розрахунку вартості будівель, споруд і передавальних пристроїв ОСОБА_1 ЦШК станом на 01.11.1994 року, згідно якої останній був власником споруд, будівель, іншого майна, в тому числі і залізничних колій (т.1, а.с.50-58). Зокрема, в розділі Цех-12, транспортний, вказано: «жел. дор. пути широкой колеи дл. 11929 м. (рік введення в експлуатацію 01.01.56)» , «жел. дор. пути с 5стр. переводом прот.10 (рік введення в експлуатацію 01.09.86)» .

У паспорті залізнодорожних шляхів ОСОБА_1 ЦШК від 24.10.1989 року (т.2, а.с.33-72), в технічному паспорті колій ПАТ «Волинь-Цемент» 2012 року (т.1, а.с.187-223) відображено під»їзні залізничні колії, а саме №№52, 6,11,12,13 і 14.

Крім того, згідно доповнення до паспорту залізнодорожних шляхів ОСОБА_1 ЦШК (т.2, а.с.72), між ОСОБА_1 ЦШК - правопопередником ПАТ «Дікергофф Цемент Україна» та ОСОБА_1 ЗБК - попереднім власником колій, які були передані до статутного капіталу ТОВ «Лювада» , було погоджено, що ОСОБА_1 ЗБК експлуатує залізничні шляхи (№ 52 - від стрілки 2а до тупіка, № 11 - від стрілки 37, № 14 - від стрілки 10, шлях «з'їзд» - від стрілки 22а), які з'єднані із залізничними шляхами ОСОБА_1 ЦШК та які не зображені в Паспорті ОСОБА_1 ЦШК 1989 року.

Відтак, залізничні під'їзні колії, зображені в паспорті ОСОБА_1 ЦШК 1989 року, експлуатувалися ОСОБА_1 ЦШК, а ОСОБА_1 ЗБК експлуатував колії, які знаходились за межами залізничних під'їзних колій ОСОБА_1 ЦШК.

За результатами вивченням матеріалів приватизаційної справи орендного підприємства «ОСОБА_1 завод залізобетонних конструкцій» (т.1, а.с. 121-151), майном якого на даний час володіє ТОВ «Лювада» , судом встановлено, що у матеріалах даної справи зазначено наступне майно - «железнодорожн.пути км.» 1978 року побудови, кількість 2,1, інвентарний номер 21 та «железнодорожн. пути п/м» 1988 року побудови, кількість 60, інвентарний номер 34.

Роки побудови колій, що відображені в інвентаризаційних справах, ОСОБА_1 ЦШК та ОСОБА_1 ЗБК є різними, що дозволяє зробити висновок про те, що це різні об'єкти цивільних прав.

Крім того, суд зазначає, що залізничні колії та під'їзні залізничні колії - це різні об'єкти, які відрізняються технічними характеристиками та експлуатаційними можливостями.

Статтею 1 Закону України «Про залізничний транспорт» встановлено, що під'їзні колії - залізничні колії, які призначені для обслуговування одного або кількох підприємств, організацій та установ у взаємодії із залізничним транспортом загального користування.

Так, відповідно до п.1.1 Правил обслуговування залізничних під'їзних колій, затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 р. під'їзні залізничні колії призначено для транспортного обслуговування одного або кількох підприємств у взаємодії із залізничним транспортом загального користування. Тобто вони мають безперервне з'єднання із загальною мережею залізниць на відміну від залізничних колій.

Відповідно до п.3.3.2.1.1 Рекомендацій щодо вживання термінів та визначень з безпеки руху поїздів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №464 від 03.06.2004 р., залізничні колії - комплекс інженерних споруд та пристроїв, що утворюють дорогу із рейковою колією, призначені пропускати залізничний рухомий склад із установленою швидкістю.

Підставою для висновку, що у правопопередника позивача ОСОБА_1 цементно-шиферного комбінату перебували саме під»їзні залізничні колії, є відомості розрахунку вартості будівель, споруд та передавальних пристроїв станом на 01.11.1994р., в яких вказані «жел. дор. пути широкой колеи дл. 11929 м. (рік введення в експлуатацію 01.01.56)» , «жел. дор. пути с 5стр. переводом прот.10 (рік введення в експлуатацію 01.09.86)» (т. 1 а.с. 55), Паспорті залізнодорожних шляхів ОСОБА_1 ЦШК 1989р., де вказані колії № 52, 6, 11, 12, 13, 14 та Технічному паспорті під»їзних колій ПАТ «Волинь-Цемент» по ст.. Здолбунів 2012р.

При цьому, розглядаючи залізничні під»їзні колії як об'єкт цивільних прав судом враховується і їх функціональне призначення та використання підприємством. Так у відомості розрахунку вартості будівель, споруд та передавальних пристроїв станом на 01.11.1994р. ОСОБА_1 ЦШК в розділі Цех-03 сировинний зазначено споруди 1951-1957 років забудови. В даному документі містяться відомості щодо введення в експлуатацію під»їзних залізничних колій протяжністю 11929 м., введених в експлуатацію 1959 р.

У матеріалах справи наявний Висновок №617/681 від 30.12.2016 року комплексної судової залізнично-транспортної та земельно-технічної експертизи (надалі Висновок) по господарській справі №918/890/14 за позовом ПАТ «Волинь-Цемент» до ТОВ «Лювада» , третя особа ДТГО «Львівська залізниця» та державний реєстратор ОСОБА_9 (т.2, а.с.134-158), який оцінюється судом як доказ у справі за правилами ст.. 43 ГПК України.

У відповідності до Висновку (т. 2, а.с. 156), за аналізом технологічної карти маневрової роботи з подавання, збирання й розставлення вагонів на вантажних фронтах та схему під»їзної колії ПАТ «Волинь-цемент» експертом зроблено висновок, що колії № 13, № 6 та особливо стрілочний перевод № 2 є важливими елементами єдиного технологічного процесу і відносяться до єдиного технологічного комплексу.

Також висновком зазначено, що характеристики відкритих для руху залізничних колій № 6, 11 ,12 ,13, 52, приведених у Технічному паспорті під'їзної залізничної колії ТОВ «Лювада» на станції Здолбунів ДТГО «Львівська залізниця» 2015р. співвідносяться з характеристиками під»їзних залізничних колій № 6, 11, 12, 13, 52, які відображені у технічному паспорті під»їзних колій ПАТ «Волинь-Цемент» по станції Здолбунів 2012р. як одна є частиною іншої (т. 2 а.с. 156).

При цьому експертом встановлено, що загальна довжина залізничних колій, які розташовані на земельних ділянках із кадастровими номерами 5622610100:00:002:0084, 5622610100:00:002:0086 1833,8 м, в той час, коли у відповідності з актом, що оспорюється, довжина колій, що передавалася ТОВ «Лювада» складає 2,1 км (що свідчить про відсутність здійснення інвентаризації та ідентифікації об"єктів на час підписання акта).

Підтвердженням висновку, що у правопопередника позивача ОСОБА_1 цементно-шиферного комбінату перебували саме під»їзні залізничні колії, є договори, укладені між Львівською залізницею та правопопередниками позивача. Зокрема у відповідності до договорів експлуатації під»їзної залізничної колії (1991, 1996, 2001, 2006р.р. т. 2 , а.с. 109-132) ОСОБА_1 ЦШК, Здолбунівське акціонерне товариство відкритого типу по виробництву цементу і шиферу «Волинь» , ВАТ «Волинь-цемент» визначені як «вітковласник» , в той час, як за умовами даних договорів правопопередники АВКТ «ОСОБА_1 завод ЗБК» визначаються як «контрагент» , тобто підприємство, яке має у межах під»їзної залізничної колії іншого підприємства свої склади або колії, що примикають до неї (п. 2.7 Правил обслуговування під"їзних залізничних колій). Зміст даних договорів свідчить про те, що ОСОБА_1 ЗБК не мав у власності залізничних колій, які б мали безпосереднє з»єднання з залізничним транспортом загального користування, водночас був власником колій, що примикали до під»їзних залізничних колій.

Одночасно суд зазначає, що документи, подані на заперечення позову відповідачем 1 не містять доказів, що у правопопередників ТОВ «Лювада» перебували у власності такі об'єкти як під»їзні залізничні колії.

Натомість, рішення господарського суду Рівненської області від 12.05.2010 у справі №3/55, яким визнано право власності АВКТВТ «ОСОБА_1 завод залізобетонних конструкцій» на майно: залізничну колію довжиною 2,1 км та залізничну колію довжиною 60 м, розташовані в м.Здолбунів, Рівненської області, на яке посилається відповідач 1, заперечуючи позовні вимоги, судом не приймаються як доказ у справі, оскільки суд не вважає вищевказане рішення таким, що встановлює преюдиційні факти і може застосуватись судом відповідно до вимог ст.35 ГПК України, так як останнім визнано право власності за АВКТВТ «ОСОБА_1 завод залізобетонних конструкцій» на залізничні колії в м. Здолбунів по вул.. Шевченка, 1. При цьому суд виходив з даних, визначених в плані приватизації цілісного майнового комплексу ОСОБА_1 заводу залізобетонних конструкцій, в т.ч. залізничну колію 2,1 км інвентарний номер 21, 1978 року побудови та залізничну колію 0,6 км 1988 року побудови, що не спростовується та не заперечується позивачем у справі.

Водночас, суд звертає увагу на той факт, що залізничні колії, визначені у рішенні суду у справі № 3/55 як власність АВКТВТ «ОСОБА_1 завод залізобетонних конструкцій» за договором купівлі-продажу передані у власність ТОВ «ОСОБА_1 завод залізобетонних конструкцій» (за твердженням представника відповідача 1 даний договір відсутній у ТОВ «Лювада» , а юридичну особу ТОВ «ОСОБА_1 завод залізобетонних конструкцій» припинено, тому оцінити його у суду можливості немає), а останнє внесло їх до статутного капіталу ТОВ «Лювада» за правочином, який оспорюється, не можуть буди доказом набуття права власності на під»їзні залізничні колії, оскільки і у рішенні суду і в приватизаційних документах об'єктами права визначені залізничні колії 2,1 км та 0,6 км відповідно.

Судом береться до уваги також наступне.

Розпорядженням Виконавчого комітету ОСОБА_1 районної ради народних депутатів Рівненської області № 132-р від 13 грудня 1994 року було зареєстровано Здолбунівське акціонерне товариство відкритого типу по виробництву цементу і шиферу «Волинь» , правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Дікергофф Цемент Україна» .

Станом на момент переходу майна у власність ОСОБА_1 акціонерного товариства відкритого типу по виробництву цементу і шиферу «Волинь» діюче на той час законодавство не містило норм, які б пов'язували факт виникнення права власності на нерухоме майно з його державною реєстрацію.

Частиною 4 статті 3 Закону України № 1952-ІУ встановлено, що права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрації прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

Відтак, враховуючи, що на момент виникнення в ОСОБА_1 акціонерного товариства відкритого типу по виробництву цементу і шиферу «Волинь» права власності на під'їзні залізничні колії, які знаходяться за адресою: Рівненська область, Здолбунівський район, м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1 діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації права власності на нерухоме майно, ПАТ «Дікергофф Цемент Україна» , як правонаступник ОСОБА_1 акціонерного товариства відкритого типу по виробництву цементу і шиферу «Волинь» , є власником вказаного нерухомого майна.

Підсумовуючи наведене вище, суд приходить до висновку, що зазначеними матеріалами справи підтверджується право володіння та користування даним під»їзними залізничними коліями правопопередниками позивача - ОСОБА_1 АТВТ по виробництву цементу і шиферу «Волинь» та ОСОБА_1 цементно-шиферним комбінатом.

Відтак, включення до змісту правочину (акту прийому-передачі) від 10 липня 2012 року умови щодо передачі під'їзних залізничних колій, довжиною 2,1км, із наступною ідентифікацією: початок яких знаходиться на земельній ділянці площею 1,9490 га від точки Б до точки В позначених на плані меж земельної ділянки, порушується право власності позивача, так як цим формулюванням включені усі колії, що знаходились на земельній ділянці площею 1,9490 га від точки Б до точки В, в той час як частина з них належать позивачу. ( Вказане досліджується судом з метою виконання вказівок, зазначених у ОСОБА_8 Вищого господарського суду України у даній справі від 16 серпня 2017 року, стосовно дослідження питання яким чином акт прийому-передачі порушує права позивача).

Суд також зазначає, що у жодному документі, наданому відповідачем 1, не вказано місце розташування колій, що належали АВКТ «ОСОБА_1 завод ЗБК» , технічний паспорт під»їзної колії виготовлено ТОВ «Лювада» лише у 2015р., а тому станом на час вчинення правочину 10.07.2012р., у ТОВ «ОСОБА_1 ЗБК» були відсутні правові підстави стверджувати про місцезнаходження об'єкта (залізничних колій). Твердження відповідача 1, що дані колії знаходяться на земельних ділянках, що належать йому на праві власності, не є доказом права власності на самі об»єкти. Приходячи до такого висновок суд враховує факт суміжності даних ділянок, а також спільну юридичну адресу підприємств (м. Здолбунів, вул.. Шевченка, 1), відсутність ідентифікації місцезнаходження колій у будь-яких документах.

В той же час суд погоджується з запереченням відповідача 1, що технічний паспорт не є належним доказом права власності на залізничні колії, водночас правові висновки щодо належності під"їзних залізних колій позивачу судом постановляються на підставі усіх досліджених доказів у сукупності із врахуванням вимог нормативних актів на час введення їх в експлуатацію та протягом періоду користування.

Суд не приймає заперечення відповідача 1 щодо неможливості існування права на колії, зареєстровані за ТОВ "Лювада" у позивача, оскільки у відповідності до даних реєстру у останнього зареєстровано колії більшою довжиною, ніж визначено відомостями розрахунку вартості будівель, споруд і передавальних пристроїв ОСОБА_1 ЦШК, оскільки позивачем надано документи, що свідчать про добудову колій впродовж 2009-2011р.р. вугільного комплексу загальною протяжністю 2860,4 км.

Також суд не погоджується з запереченнями відповідача 1 щодо неправильного способу захисту порушеного права та необхідність застосування ст.388 ЦК України, оскільки ніким не спростовано факт перебування у користуванні та володінні саме позивача залізничних під»їзних колій, як на час вчинення оспорюваного правочину так і на час розгляду справи, що унеможливлює застосування такого способу захисту як віндикація.

Стосовно заяви відповідача 1 про застосування наслідків спливу строку позовної давності у даній справі суд зазначає наступне.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Визначення початку перебігу позовної давності наведеного у статті 261 ЦК, зокрема відповідно до частини 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Визначаючи початок перебігу позовної давності у даній справі судом враховується той факт, що позивач не є учасником (стороною) оспорюваного правочину, а тому твердження відповідача 1 про те, що перебіг позовної давності для вимоги про визнання правочину недійсним починається з дня вчинення такого правочину, суд вважає таким, що не заслуговує на увагу.

Разом з тим позивачем долучено до матеріалів справи лист відповідача 1 від 11.06.2014р., зі змісту якого вбачаться, що останнім 11.03.2014 надіслано повідомлення з проханням відкоригувати технологічний процес та припинити залізничний рух по території товариства. Листа від 11.03.2014 ТОВ «Лювада» сторонами не надано, разом з тим надано лист ТОВ «Лювада» № 01-4/14 від 14.03.14р., до якого додатками долучено свідоцтво про право власності на залізничні під»їзні колії та витяг з державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на залізничні під»їзні колії довжиною 2,1 км.

Враховуючи дані обставини, суд вважає, що саме 11.03.2014р. позивач дізнався про порушення свого права вчиненим правочином, а тому звернувшись з позовом 28.12.2016р. строку давності для захисту не пропустив.

Проаналізувавши описане вище, та беручи до уваги те що спірний акт прийому-передачі не порушує прав позивача в частині передачі іншого зазначеного в даному акті майна, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову в цій частині та визнання недійсним правочину в частині передачі в статутний капітал ТОВ «Лювада» від ТОВ «ОСОБА_1 завод залізобетонних конструкцій» залізничних під'їзних колій довжиною 2,1 км, початок яких знаходиться на земельній ділянці площею 1,9490 га від точки Б до точки В позначених на плані меж земельної ділянки.

На виконання вказівок, зазначених у ОСОБА_8 Вищого господарського суду України у даній справі від 16 серпня 2017 року, господарським судом з'ясована правова природа оспорюваного правочину в результаті чого суд зазначає наступне.

Статтею 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до п.1 ст. 205 цього ж Кодексу правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Аналогічні норми закріплені і в статті 626 ЦК України. Крім того п.4 зазначеної статті встановлено, що до договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

Дії ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1 завод залізобетонних конструкцій» , як засновників Товариства з обмеженою відповідальністю «Лювада» з однієї сторони, та ОСОБА_2, як директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Лювада» з іншої сторони, в частині підписання ОСОБА_7 від 10 липня 2012 приймання - передачі майна до статутного капіталу Товариства обмеженою відповідальністю «Лювада» , спрямовані на набуття та припинення цивільних прав, так як в результаті зазначених дій Товариство з обмеженою відповідальністю «Лювада» набувало права на залізничні під'їзні колії довжиною 2,1 м. за адресою: Рівненська область, Здолбунівський район, м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1, в той час, як у Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1 завод залізобетонних конструкцій» такі права припинялися.

В результаті передачі учасником товариству майна в якості внеску до статутного капіталу товариство стає власником такого майна, тобто відбувається передача майна, після якої власник майна змінюється.

Підтвердженням того, що в результаті передачі майна учасником товариству в якості внеску до статутного капіталу відбувається його фактичне відчуження є норми Податкового кодексу України. Так, пунктами 146.17.1 та 146.17.2 Податкового кодексу України встановлено, що до продажу (придбання) або іншого відчуження основних засобів та нематеріальних активів прирівнюються, зокрема, операції із внесення таких основних засобів та нематеріальних активів до статутного фонду іншої особи (платника податку).

Відтак, з огляду на вищезазначене, ОСОБА_7 від 10 липня 2012 приймання - передачі майна до статутного капіталу Товариства обмеженою відповідальністю «Лювада» має всі ознаки правочину, і, відповідно, може визнаватися недійсним у судовому порядку.

Розглядаючи позовні вимоги в частині скасування рішення індексний номер 5086450 державного реєстратора реєстраційної служби ОСОБА_1 районного управління юстиції від 17 серпня 2013 року про реєстрацію права власності за ТОВ «Лювада» на залізничні під'їзні колії довжиною 2,1 км з адресою: Рівненська область, Здолбунівський район, м.Здолбунів, вул.Шевченка, 1, суд вважає їх такими, що підлягають до задоволення, у зв'язку із наступним.

Пунктом 4 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як відновлення становища, яке існувало до порушення. Суть цього способу захисту права полягає у відміні всіх юридичних наслідків, які виникли внаслідок та після порушення відповідного права.

Стаття 216 ЦК України передбачає загальні наслідки недійсності правочину, відповідно до яких недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Частиною 3 ст. 216 ЦК України передбачено, що загальні наслідки недійсності угоди застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Частиною 2 статті 265 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Враховуючи встановлені обставини щодо недійсності правочину, суд вважає рішення державного реєстратора таким, що носить похідний характер та має наслідком порушення права позивача, а відтак підлягає скасуванню.

Крім того до висновку про задоволення вказаних вимог суд дійшов і з огляду на наступне.

Процедура державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, станом на момент внесення нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ Лювада та на момент прийняття рішення про державну реєстрацію права власності ТОВ Лювада була встановлена Законом № 1952-ІУ та Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого ОСОБА_8 Кабінету Міністрів України номер від 12 грудня 2011 року.

Відповідно до частини 4 статті 15 Закону № 1952-IV державній реєстрації підлягають виключно заявлені права за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Відповідно до частини 3 статті 17 Закону № 1952-IV документи, що встановлюють виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно і подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Тобто, заявлені для реєстрації права мають відповідати законодавству та поданим документам.

У вищенаведеному вже було вказано на обставини, які свідчать про відсутність у товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_1 завод залізобетонних конструкцій зареєстрованого права власності на нерухоме майно - під'їзні залізничні колії, які були предметом правочину щодо внесення до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю Лювада .Тому, враховуючи положення частини 6 статті Закону № 1952-IV, товариство з обмеженою відповідальністю ОСОБА_1 завод залізобетонних конструкцій не мало права передавати нерухоме майно в будь-який спосіб та будь-яким особам, в тому числі шляхом передачі права власності (відчуження) на нерухоме майно шляхом здійснення внеску до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю Лювада .

Отже, заявлене ТОВ Лювада право власності на під'їзні залізничні колії, не відповідало законодавству у зв'язку із відсутністю права власності на це майно в його відчужувача - ТОВ ОСОБА_1 завод залізобетонних конструкцій .Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 24 Закону № 1952-IV у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено, зокрема, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Відповідно до пункту 50 Порядку проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно у зв'язку з внесенням до статутного (складеного) капіталу (статутного фонду) юридичної особи нерухомого майна заявник, крім документів, що зазначені у пунктах 27-29 і 31 цього Порядку, подає органові державної реєстрації прав акт приймання-передачі об'єкта нерухомого майна або інший документ, що підтверджує факт передачі такого майна до статутного (складеного) капіталу (статутного фонду) юридичної особи.

У разі коли внесення нерухомого майна до статутного (складеного) капіталу (статутного фонду) юридичної особи здійснюється іншою юридичною особою, заявник, крім документів, що зазначені в абзаці першому цього пункту, подає органові державної реєстрації прав рішення про внесення нерухомого майна до статутного (складеного) капіталу (статутного фонду) юридичної особи, прийняте уповноваженим органом управління такої юридичної особи.

Враховуючи, що одним із засновників ТОВ Лювада була юридична особа - ТОВ ОСОБА_1 завод залізобетонних конструкцій , заявник (ТОВ Лювада ) повинен був подати до реєстраційної служби рішення ТОВ ОСОБА_1 завод залізобетонних конструкцій про внесення нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ Лювада .

Частиною 1 статті 14 Закону № 1952-IV встановлено, що реєстраційна справа включає документи, в яких містяться відомості про нерухоме майно, право власності на нього, інші речові права та їх обтяження.

Відповідно до пункту 55 Порядку ведення державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого ОСОБА_8 Кабінету Міністрів України № 1141 від 26 жовтня 2011 року реєстраційна справа відкривається на кожний окремий об'єкт нерухомого майна, право власності на який заявлено вперше.

Пунктом 56 Порядку ведення державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого ОСОБА_8 Кабінету Міністрів України № 1141 від 26 жовтня 2011 року встановлено, що реєстраційна справа є формою групування документів, що були видані, оформлені або отримані під час проведення державної реєстрації прав на об'єкт нерухомого майна, на який відкрито таку реєстраційну справу, яка включає, зокрема, копії поданих заявником для проведення державної реєстрації прав документів, визначених у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, в інших нормативно-правових актах, прийнятих відповідно до зазначеного Порядку.

Відтак, реєстраційна справа конкретного об'єкта нерухомого майна має складатися з усіх поданих заявником документів, в тому числі й тих, на підставі яких було прийнято рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно.

Однак, в матеріалах реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна - залізничні під'їзні колії довжиною 2,1 км. за адресою: Рівненська область, Здолбунівський район, м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1, відсутні документи, які визначені законодавством, як обов'язкові.

Так, в реєстраційній справі відсутнє рішення товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_1 завод залізобетонних конструкцій - засновника товариства з обмеженою відповідальністю Лювада про внесення нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ Лювада .

Неподання ТОВ Лювада рішення ТОВ ОСОБА_1 завод залізобетонних конструкцій про внесення нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ Лювада свідчить про невідповідність поданих документів вимогам законодавства (пункт 4 частини 1 статті 24 Закону № 1952-IV), про невиконання заявником (ТОВ Лювада ) вимог пункту 50 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Враховуючи вказані обставини (невідповідність заявлених прав вимогам законодавства; невідповідність поданих документів вимогам законодавства;) державний реєстратор Реєстраційної служби ОСОБА_1 районного управління юстиції повинен був керуватись частиною 2 статті 24 та пунктом 4 частини 1 статті 24 Закону № 1952-IV та повинен був прийняти рішення про відмову в державній реєстрації права власності ТОВ Лювада на під'їзні залізничні колії.

Невиконання державним реєстратором Реєстраційної служби ОСОБА_1 районного управління юстиції імперативних норм закону (частина 2 статті 24 Закону № 1952-IV встановлює, що за наявності підстав для відмови в держаній реєстрації державний реєстратор приймає рішення про відмову в держаній реєстрації прав та їх обтяжень) свідчить про протиправність рішення про державну реєстрацію права власності ТОВ Лювада на нерухоме майно - під'їзні залізничні колії, що є підставою для його скасування.

Стосовно обраних Позивачем способів захисту порушеного права суд зазначає наступне.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів (закріплених законом матеріально-правових заходів примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника) визначений у ст. 16 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом ч. 2 ст. 16, ч. 1 ст. 215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених чч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, зокрема, у зв'язку з невідповідністю змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.

Виходячи з аналізу правової природи процедури передачі майна до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, яка, зокрема, полягає в забезпеченні переходу права власності на майно засновників товариства до самого товариства, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення такої процедури, складання за результатами прийому-передачі відповідного акта є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна між сторонами, а відтак є правочином.

Ураховуючи те, що передача майна до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю відноситься до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватись недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, які встановлені чч. 1-3 та 6 ст. 203 ЦК України (ч. 1 ст. 215 цього Кодексу).

При цьому підставою для визнання передачі майна недійсною є як порушення встановлених законодавством правил такої передачі, так і відсутність у осіб, які є стороною передачі, необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Статтею 15 Цивільного кодексу України кожній особі надано право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 цього ж Кодексу та статтею 20 Господарського кодексу України передбачені способи, якими особа може захистити свої цивільні права та інтереси. Крім того вказаними статтями передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Одночасно статтею 20 Цивільного кодексу України встановлено, що право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Тобто вказані норми хоча і встановлюють способи, якими особа може захистити свої цивільні права та інтереси, однак не встановлюють імперативної заборони особі захистити їх іншим способом.

Таким чином, з огляду на вищевказані норми закону, особа вправі захистити порушене цивільне право або інтерес тим способом, який вона вважає найбільш ефективним, за умови, що даний спосіб не суперечить законодавству.

Суд зазначає, що законодавець, з метою врегулювання даних розбіжностей, передбачив в новому Господарському процесуальному кодексі України норму відповідно до якої у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

В даному випадку суд вважає, що обрані Позивачем способи захисту цивільних прав та інтересів, а саме визнання недійсним правочину щодо передачі Товариством з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1 завод залізобетонних конструкцій» майна до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лювада» , оформленого ОСОБА_7 від 10 липня 2012 року приймання - передачі майна Засновників Товариства з обмеженою відповідальністю Лювада» до статутного капіталу та скасування рішення (індексний номер 5086450) державного реєстратора реєстраційної служби ОСОБА_1 районного управління юстиції від 17 серпня 2013 року про реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Лювада» на залізничні під'їзні колії довжиною 2,1 м. за адресою: Рівненська область, Здолбунівський район, м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1 являються найбільш ефективними і не суперечать чинному законодавству.

Крім цього, суд звертає увагу на те, що право власності Позивача буде захищено лише в разі визнання Правочину недійсним та скасування Рішення, оскільки наслідком визнання Правочину недійсним та скасування Рішення буде поновлення права власності Позивача на частину під'їзних колій (колія № 52 (з'єднувальна) від стрілки 2 до стрілки 4, колія № 6 (навантажувальна) від стрілки 14 до стрілки 2, колія № 13 (розвантажувальна) від стрілки до 2 до воріт ТОВ Лювада , колія № 11 (деповська) від стрілки 6 до воріт ТОВ Лювада , колія № 12 (розвантажувальна) від стрілки 8 до воріт ТОВ Лювада ), яке в свою чергу було набуто в процесі корпоратизації ОСОБА_1 цементно-шиферного комбінату.

В силу ч. 2 ст. 4-3 ГПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно ч.1 ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За змістом статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 34, 43 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Таким чином, суд вважає, що Позивач довів належними та допустимими доказами факт порушення його цивільних прав та інтересів зі сторони Відповідачів, його вимоги ґрунтуються на законі, є правомірними, і, відповідно підлягають частковому задоволенню.

На підставі ст. 49 ГПК України судові витрати у справі розподіляються пропорційно задоволених позовних вимог.

Керуючись статями 49, 82-85Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Визнати недійсним правочин, оформлений актом від 10.07.2012р., в частині передачі в статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю Лювада від Товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_1 завод залізобетонних конструкцій залізничних під'їзних колій довжиною 2,1 км, початок яких знаходиться на земельній ділянці площею 1,9490 га від точки Б до точки В позначених на плані меж земельної ділянки.

3. Скасувати рішення державного реєстратора реєстраційної служби ОСОБА_1 районного управління юстиції від 17 серпня 2013 року про реєстрацію права власності за ТОВ Лювада на залізничні під'їзні колії довжиною 2,1 км за адресою: Рівненська область, Здолбунівський район, м.Здолбунів, вул.Шевченка, 1.

4. В решті позовних вимог відмовити.

5. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Лювада (35705, Рівненська область, Здолбунівський район, м.Здолбунів, вул.Незалежності, буд.42, код ЄДРПОУ 38305990) на користь Публічного акціонерного товариства Діккергофф Цемент Україна (03083, м.Київ, вул.Пирогівський Шлях, буд.26, код ЄДРПОУ 04880386) 2067 грн. судового збору.

6. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення підписано 13 грудня 2017 року.

Суддя Марач В.В.