Постанова

від 23.01.2018 по справі 922/2557/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2018 р. Справа № 922/2557/17

Колегія суддів у складі: головуючого судді Бородіної Л.І., судді Здоровко Л.М., судді Пуль О.А.,

при секретарі Чумак Д.В.,

за участю представників сторін:

від позивача - адвокат Горлач О.С. - на підставі довіреності від 31.11.2017 та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 10.02.2012 №363 ;

від відповідача - адвокат Шоха Л.В. - на підставі договору про надання правової допомоги від 28.08.2017 №2 та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 15.04.2015 №1922;

від третьої особи - не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Харківської обласної дирекції акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", м. Харків,

на рішення господарського суду Харківської області від 17.10.2017 (суддя Байбак О.І.), постановлене у м. Харків о 15:42хв., повний текст якого складений 20.10.2017,

у справі №922/2557/17

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Харківської обласної дирекції акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", м. Харків

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮіСтранс", м. Харків за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_4, м. Харків

про стягнення 12298,59 дол. США,

ВСТАНОВИЛА:

31.07.2017 ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Харківської обласної дирекції АТ "Райффайзен Банк Аваль" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до ТОВ "ЮіСтранс" про стягнення заборгованості у розмірі 12298,59дол. США, яка виникла на підставі договору поруки від 23.03.2011 №12/42-1/0154, укладеного між сторонами спору в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 27.02.2007 №014/07/1-202-07, укладеним між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Харківської обласної дирекції АТ "Райффайзен Банк Аваль" та громадянином України ОСОБА_4 (т.1,а.с.4-10).

15.09.2017 позивачем подано заяву про зміну предмета позову, в якій позивач просить звернути стягнення на предмет забезпеченого обтяження, що забезпечує виконання зобов'язань ОСОБА_4 за кредитним договором від 27.02.2007 №014/07/1-202-07, а саме на: автомобіль марки VOLVO FH 12, державний номер НОМЕР_1, 1995 р. в., шасі (рама) № НОМЕР_7; автомобіль марки напівпричіп VIBERTI, 1992р. в., державний номер НОМЕР_8, шасі (рама) № НОМЕР_9; автомобіль марки VOLVO FH 12, сідловий тягач-Е, державний номер НОМЕР_2, 1999р. в., шасі (рама) № НОМЕР_10; автомобіль марки GROENEWEGEN DRO 1227, тип напівпричіп бортовий-Е, 1995 р. в., державний номер НОМЕР_3, шасі (рама) № НОМЕР_11; автомобіль марки VOLVO FМ 12 сідловий тягач-Е, 2001 р. в., державний номер НОМЕР_4, шасі (рама) № НОМЕР_12; автомобіль марки GROENEWEGEN DRO 1227, тип напівпричіп бортовий-Е, 1997 р. в., державний номер НОМЕР_5, шасі (рама) № НОМЕР_13. За рахунок грошових коштів, виручених від реалізації предметів обтяження, задовольнити вимоги ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в сумі 12298,59 дол. США. Реалізацію предметів забезпечувального обтяження провести шляхом продажу на публічних торгах за ціною, визначеною на підставі оцінки суб'єкта оціночної діяльності у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

В заяві про зміну предмету позову позивач, з посиланням на статтю 22 ГПК України зазначає, що оскільки розгляд справи по суті спору не розпочався, він бажає змінити предмет позову та викласти позовну заяву у визначеній вище редакції. При цьому вказує на те, що в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_4 за кредитним договором від 27.02.2007 №014/07/1-202-07 між сторонами спору укладені договори застави транспортних засобів від 31.01.2007 №362/2-07 та від 15.11.2007 №362/3-07, та у зв'язку з невиконанням позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором, що підтверджується рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 28.04.2015 у справі №641/10567/14, яким задоволено позовні вимоги ПАТ Райффайзен Банк Аваль та стягнуто з ОСОБА_4 заборгованість у розмірі 18338,94дол. США, яка складається з: 4095,03 дол. США - пеня за порушення строку погашення кредиту; 12298,59 дол. США - нараховані відсотки за користування кредитом; 1945,32 дол. США - пеня за порушення строків погашення процентів, просить задовольнити позов шляхом звернення стягнення на предмет застави (т.2, а.с.2-8).

15.09.2017 ТОВ ЮіСтранс подано заяву про застосування позовної давності (т.2,а.с.52-53).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 18.09.2017 у даній справі прийнято заяву про зміну предмету позову до провадження (т.2, а.с.56-58).

Рішенням господарського суду Харківської області від 17.10.2017 у справі №922/2557/17 частково задоволено позов; звернуто стягнення на предмети забезпечувального обтяження ТОВ "ЮіСтранс", що забезпечує виконання зобов'язань ОСОБА_4 за кредитним договором від 27.02.2007 №014/07/1-202-07, а саме на:

- автомобіль марки VOLVO FH 12, державний номер НОМЕР_1, 1995 р. в., шасі (рама) № НОМЕР_7;

- автомобіль марки напівпричіп VIBERTI, 1992р. в., державний номер НОМЕР_8, шасі (рама) № НОМЕР_9;

- автомобіль марки VOLVO FH 12, сідловий тягач-Е, державний номер НОМЕР_2, 1999р. в., шасі (рама) № НОМЕР_10;

- автомобіль марки GROENEWEGEN DRO 1227, тип напівпричіп бортовий-Е, 1995 р. в., державний номер НОМЕР_3, шасі (рама) № НОМЕР_11;

- автомобіль марки VOLVO FМ 12 сідловий тягач-Е, 2001 р. в., державний номер НОМЕР_4, шасі (рама) № НОМЕР_12;

- автомобіль марки GROENEWEGEN DRO 1227, тип напівпричіп бортовий-Е, 1997 р. в., державний номер НОМЕР_5, шасі (рама) № НОМЕР_13.

Вирішено за рахунок грошових коштів, виручених від реалізації предметів обтяження, задовольнити вимоги Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в сумі 326,22 дол. США; реалізацію предметів забезпечувального обтяження провести шляхом продажу на публічних торгах за ціною, визначеною на підставі оцінки суб'єкта оціночної діяльності у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (т.2,а.с.86-98).

Рішення місцевого господарського суду з посиланням на статті 525, 526, 530, 629, 1048, 1054, 1056 ЦК України, статтю 346 ГК України мотивоване тим, що : по-перше, рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 28.04.2015 у справі №641/1057/14 стягнуто з боржника ОСОБА_4 на користь ПАТ "Райффайзен банк Аваль" заборгованість за кредитним договором від 27.02.2007 №014/07/1-202-07 у розмірі 18338,94 дол. США, до якої, у тому числі увійшли 12298,59дол. США заборгованості за процентами за користування кредитом; по-друге, рішенням господарського суду Харківської області від 18.02.2014 у справі №922/5281/13 стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість, яка виникла у зв'язку з невиконанням боржником ОСОБА_4 умов кредитного договору від 27.02.2007 №014/07/1-202-07, вказане рішення виконане відповідачем, однак внаслідок коливання курсу валют кошти зараховані позивачем наступним чином: 314720,11грн., що становить 24300дол. США, направлено на погашення кредиту та 6968,32 грн., що становить 538,03дол. США, - відсотків; по-третє, у відповідності до умов договору позивачем нараховані проценти також за період з 03.12.2013 по 16.10.2014, у зв'язку з чим місцевий господарський суд дійшов висновку про доведеність матеріалами справи розміру заборгованості за процентами. При цьому місцевий господарський суд з посиланням на статті 256, 257, 261, 264, 267 ЦК України дійшов висновку про сплив позовної давності в частині позовних вимог щодо процентів, нарахованих по 14.09.2014, що стало підставою для відмови у задоволенні позову в частині 11972,37 дол. США.

Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" в особі Харківської обласної дирекції акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" з рішенням місцевого господарського суду не погодилося та звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 17.10.2017 у справі №922/2557/17 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги АТ "Райффайзен Банк Аваль" до ТОВ "ЮіСтранс" задовольнити у повному обсязі (т.2,а.с.109-112).

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач вказує на те, що судом невірно застосовані наслідки позовної давності, оскільки в силу положень частини 2 статті 264 ЦК України позовна давність для пред'явлення вимог до ТОВ "ЮіСтранс" перервалась на час розгляду справи Комінтернівським районним судом справи №641/10576/14 за позовом позивача до ОСОБА_4 Також зазначає, що позовна давність розпочалася заново з 14.10.2014, після її переривання, шляхом виконання судового рішення у справі №922/5281/13 та внесення заборгованості на рахунок виконавчої служби, оскільки 13.10.2014 з рахунку Дзержинського ВДВС Харківського МУЮ ці кошти були перераховані на адресу АТ "Райффайзен Банк Аваль".

Відзивом від 12.11.2017 ТОВ "ЮіСтранс" заперечує проти вимог апеляційної скарги та просить рішення господарського суду Харківської області від 17.10.2017р. у справі №922/2557/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. При цьому зазначає, що: по-перше, факт примусового стягнення з ТОВ "ЮіСтранс" боргу на виконання судового рішення спростовує його визнання, що свідчить про безпідставність посилання апелянта на положення частини 1 статті 264 ЦК України; по-друге, позовна давність переривається фактом пред'явлення позову позивачем безвідносно до дати прийняття рішення. Реалізація положень щодо позовної давності, у тому числі її переривання, повністю залежить від дій позивача, а не від суду чи дати винесення ним відповідного рішення за вказаним позовом (т.2,а.с.121-124).

У заяві про зловживання процесуальними правами від 19.01.2018 відповідач зазначає, що банк звернувся з пропуском позовної давності і при цьому не ставив перед судом питання про визнання поважними причин пропуску позовної давності ні щодо звернення на предмет застави, ні щодо вимог про стягнення відсотків за кредитним договором. Крім того, вважає, що заявою про зміну предмету позову, яка подана до місцевого господарського суду 15.09.2017, позивач фактично змінив і підстави, і предмет позову, що не відповідає приписам частини 3 статті 46 ГПК України (т.2,а.с.173-175).

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів Харківського апеляційного господарського суду від 03.01.2018 у зв'язку з відпусткою судді Білоусової Я.О. для розгляду справи №922/2557/17 сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Бородіної Л.І., судді Здоровко Л.М., судді Пуль О.А.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив скасувати рішення господарського суду Харківської області від 17.10.2017 у справі №922/2557/17 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити з підстав, зазначених в апеляційній скарзі. При цьому скаржник зазначив, що місцевим господарським судом правильно визначені всі фактичні обставини справи, однак необґрунтовано застосовано позовну давність до спірних правовідносин, оскільки сплативши 01.10.2014 заборгованість за договором від 27.02.2007 №014/07/1-202-07, позивач фактично визнав борг, що свідчить про переривання позовної давності.

Представник відповідача заперечив проти вимог апеляційної скарги та просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу.

Третя особа належним чином була повідомлена про час та місце розгляду справи, про що свідчить поштовий конверт з відміткою ПАТ Укрпошта за закінченням терміну зберігання , проте не скористалася своїм правом на участь у судовому засіданні.

Враховуючи належне повідомлення сторін про час та місце засідання суду, а також те, що явка сторін не була визнана судом обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутністю представника третьої особи за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

16.03.2006 між Акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Райффазен Банк Аваль" в особі Харківської обласної дирекції АТ "Райффазен Банк Аваль") (кредитором) та громадянином ОСОБА_4 (позичальником) укладена генеральна кредитна угода № 362, на виконання якої 27.02.2007 між кредитором та позичальником укладений кредитний договір №014/07/1-202-07, п. 1.1 якого встановлено, що кредитор на положеннях та умовах цього договору надає позичальнику кредит у сумі 100000 доларів США із сплатою 13% річних, строком до 27.02.2012 (т.1,а.с.16-34).

Згідно з п. 3.1 кредитного договору визначено, що кредитор надає позичальнику кредит на умовах його забезпечення, цільового використання, строковості, повернення та сплати за користування.

Пунктом 6.1 цього договору встановлено, що позичальник зобов'язується використати кредит на зазначені цілі і забезпечити повернення одержаного кредиту та сплату нарахованих відсотків на умовах, передбачених цим договором, відповідно до графіку погашення кредиту (невід'ємний додаток №1 до цього договору) щомісяця починаючи з першого місяця користування кредитом (т.1, а.с.35).

Також 27.02.2009, 22.07.2009, 23.06.2010 та від 23.03.2011 між ПАТ "Райффазен Банк Аваль" в особі Харківської обласної дирекції АТ "Райффазен Банк Аваль" (кредитором) та громадянином ОСОБА_4 укладені додаткові угоди до кредитного договору від 27.02.2007 №014/07/1-202-07, відповідно, №1, № 2, №3 та №4, за умовами яких були змінені умови забезпечення кредиту, графіки погашення кредитної заборгованості, розмір відсоткової ставки за користування кредитними коштами (т,1,а.с.37-55).

Так, пунктом 1 додаткової угоди № 4 від 23.03.2011 до кредитного договору від 27.02.2007 № 014/07/1-202-07 сторони домовились внести зміни до розділу 1 Предмет договору договору, виклавши його в наступній редакції: п. 1 Предмет договору. 1.1. Кредитор у відповідності до генеральної кредитної угоди від 16.03.2006 №362, на положеннях та умовах цього договору, надає позичальнику кредит: у сумі 100000дол. США терміном до 20.02.2014 та з погашенням відповідно до графіку погашення кредитної заборгованості, наведеного у додатку №1, що є невід'ємною частиною цього договору. Сторони домовились викласти додаток №1 Графік погашення кредитної заборгованості до кредитного договору в новій редакції, що додається до цієї додаткової угоди. Сторони домовились, що за користування кредитом позичальник сплачує проценти, що розраховуються на основі процентної ставки, розмір якої може змінюватись на умовах цього договору. Процентна ставка з 28.02.2007 по 22.06.2010 -13%; з 23.06.2010 по 23.03.2011 -15%; з 24.03.2011 до 20.02.2014 тимчасова пільгова ставка - 12% (т.1, а.с.54,55).

23.03.2011 в забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором від 27.02.2007 № 014/07/1-202-07 між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Харківської обласної дирекції АТ Райффайзен Банк Аваль (банком) та ТОВ "ЮіСтранс" (поручителем) укладений договір поруки №12/42-1/0154, п. 2.2 якого встановлено, що поручитель на добровільних засадах взяв на себе зобов'язання перед банком відповідати по зобов'язанням боржника (ОСОБА_4.), які виникають з умов кредитного договору від 27.02.2007 №014/07/1-202-07, а саме: повернути кредит у розмірі, визначеному кредитним договором, сплатити проценти за його користування, комісійну винагороду, неустойку (пеню,штраф), в розмірі, строки та у порядку, передбачених кредитним договором, а також відшкодувати можливі збитки та виконати інші умови кредитного договору в повному обсязі (т.1, а.с.67-69).

Також, з матеріалів справи вбачається, що між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Харківської обласної дирекції АТ Райффайзен Банк (заставодержателем) та ТОВ "ЮіСтранс" (заставодавцем) укладений договір застави транспортного засобу від 31.01.2007 №362/2-07, п.1.1 якого встановлено, що цей договір забезпечує вимоги заставодержателя, що витікають з генеральної кредитної угоди 16.03.2006 №362 та будь-яких кредитних договорів, укладених у відповідності до угоди, а також усіх додаткових угод до них, які можуть бути укладені до закінчення строку дії угоди та/або кредитних договорів, що укладені між (банком) (заставодержателем) та позичальником - громадянином України - ОСОБА_4, за умовами якого позичальник зобов'язується перед банком (заставодержателем) повернути кредит у відповідності до графіка, визначеного угодою та/або кредитним/и договором/ами, сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі в розмірі, строки та у випадках, визначених угодою та/або кредитним/и договором/ами; сплатити неустойки та відшкодувати збитки, завдані банку в результаті неналежного виконання зобов'язань за угодою та/або кредитним/и договором/ами. Заставою також забезпечуються вимоги банку, пов'язані із зверненням стягнення на предмет застави.

Відповідно до п.1.2 договору застави в забезпечення виконання зобов'язань, вказаних у п.1.1 даного договору заставодавець на умовах, передбачених даним договором, передає у заставу належні йому автомобілі:

- марки VOLVO FH 12, реєстраційний номер НОМЕР_1, 1995р. в., колір - синій, шасі (рама) №НОМЕР_7, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_14, видане та зареєстроване 24.07.2002 ДАІ ГУ УМВС, МРЕВ -1 м. Харків, вартістю за домовленістю сторін 144233грн.;

- марки н/причіп VIBERTI, 1992р.в., реєстраційний номер НОМЕР_8, колір-чорний, шасі (рама) НОМЕР_9 свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_17, видане та зареєстроване 24.07.2002, МРЕВ-1 М. Харків, вартістю 57204грн.;

- марки VOLVO FH 12, сідловий тягач-Е, реєстраційний номер НОМЕР_2, 1999 р.в., колір-чорний, шасі (кузов, рама, коляска) НОМЕР_10; свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_18, видане та зареєстроване 31.08.2008 ДАІ ГУ УМВС України, МРЕВ-2 М. Харків, вартістю за домовленістю сторін 228334грн.;

- марки GROENEWEGEN DRO 1227, тип н/причіп бортовий-Е, 1995р.в., реєстраційний номер НОМЕР_6, колір-синій, шасі (кузов,рама, коляска ) № НОМЕР_11, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_19, видане та зареєстроване 31.08.2006 ДАІ ГУ УМВС України МРЕВ-2 м. Харків, вартістю за домовленістю сторін 81406грн. (т.2, а.с.10-11).

Також, між сторонами спору в забезпечення виконання зобов'язань, що витікають з генеральної кредитної угоди від 16.03.2006 №362 та кредитного договору від 27.02.2007 № 014/07/1-202-07 31.01.2007 укладений договір застави транспортних засобів від 15.11.2007 № 362/3-07, пунктом 1.2 якого встановлено, що в забезпечення виконання зобов'язань, вказаних у п.1.1 цього договору (який за змістом ідентичний п.1.1 договору застави транспортного засобу від 31.01.2007 №362/2-07), заставодавець на умовах цього договору передає банку в заставу належні йому транспортні засоби а саме:

марки VOLVO FМ 12 тип: сідловий тягач-Е, 2001 р. в., колір-синій, номер шассі (кузова, рами) № НОМЕР_12, державний реєстраційний номер НОМЕР_4, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_20, видане РЕВ МВ №2 ДАІ ГУМВС України в Харківській області 01.06.2007, вартістю за домовленістю сторін 393256грн.;

- марки GROENEWEGEN DRO 1227, тип н/причіп бортовий-Е, 1997 р. в., колір-зелений, номер шасі (кузова, рами) № НОМЕР_13, державний реєстраційний номер НОМЕР_5, свідоцтв про реєстрацію НОМЕР_21, видане РЕВ МВ №2 ДАІ ГУМВС України в Харківській області 01.06.2007, вартістю за домовленістю сторін 82088грн. (т. 2, а.с.18,19).

Відповідно до пунктів 2.2 вищезазначених договорів застави заставодержатель набуває права стягнення заборгованості за рахунок предмета застави у випадку, якщо кредит, що забезпечений заставою не буде погашений у встановлені угодою та/або кредитним договором строки.

Пунктами 2.15, 2.16 договорів застави передбачено, що заставодержатель набуває право звернення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано. За рахунок заставного майна задовольняються вимоги заставодержателя в повному обсязі, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов'язання, необхідні витрати на реалізацію заставного майна.

У п.4.2 договорів застави встановлено, що договір вступає в силу з моменту його підписання та нотаріального посвідчення і діє до повного виконання боржником своїх зобов'язань за генеральною кредитною угодою від 16.03.2006 №362 або при настанні одного з випадків, передбачених ст.ст. 28,29 Закону України Про заставу .

Рішенням господарського суду Харківської області від 18.02.2014 у справі № 922/5281/13 позов задоволено; стягнуто з ТОВ "ЮіСтранс" на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Харківської обласної дирекції "Райффайзен Банк Аваль" суму заборгованості, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору від 27.02.2007 за № 014/07/1-202-07, укладеного у відповідності до генеральної кредитної угоди від 16.03.2006 № 362, у розмірі 40246,27 дол. США (еквівалент гривні до дол. США згідно курсу НБУ станом на дату розрахунку 02.12.2013 - 321688,43 грн.), з якої:

- 27300,00 дол. США (еквівалент гривні до дол. США згідно курсу НБУ станом на дату розрахунку - 218208,90грн.) - сума заборгованості за кредитом;

- 2256,60 дол. США (еквівалент гривні до дол. США згідно її курсу НБУ станом на дату розрахунку - 18037,00 грн.)- пеня, нарахована за порушення строку погашення тіла кредиту (з 02.12.2012 по 01.12.2013);

- 9735,56 дол. США (еквівалент гривні до дол. США згідно курсу НБУ станом на дату розрахунку - 77816,33 грн.)- сума заборгованості за процентами за користування кредитом;

- 954,11 дол. США (еквівалент гривні до дол. США згідно курсу НБУ станом на дату розрахунку - 7626,19грн.) - сума пені, нарахована за порушення строку погашення процентів (з 02.12.2012 по 01.12.2013) (т.1,а.с.70-73).

30.09.2014 державним виконавцем Дзержинського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду Харківської області від 11.03.2014 №922/5281/13 на підставі п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України Про виконавче провадження у зв'язку зі стягненням суми боргу, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження (т. 2, а.с.45).

З платіжного доручення від 01.10.2014 №2592 вбачається, що Дзержинський ВДВС Харківського МУЮ здійснив перерахування коштів ПАТ Райффайзен Банк Аваль у сумі 321688,43грн. з призначенням платежу: перерахування коштів з ТОВ ЮіСтранс згідно наказу №922/5281/13 від 11.03.2014 господарського суду Харківської області та за виконавчим провадженням 43708636/11 (т. 2, а.с. 196).

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 28.05.2015 у справі №641/10576/14-ц, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 08.06.2016, задоволено позовні вимоги ПАТ Райффайзен банк Аваль ; стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ Райффайзен банк Аваль в особі Харківської обласної дирекції Райффайзен банк Аваль заборгованість за кредитним договором від 27.02.2007 № 014/07/1-202-07 в розмірі 18338 доларів США 94 центи (т. 1, а.с.74-76).

При цьому судом встановлено, що позичальник (ОСОБА_4 ) не виконував взятих на себе зобов'язань щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів у відповідності до генеральної кредитної угоди та кредитного договору, у зв'язку з чим перед банком у позичальника виникла заборгованість, розмір якої станом 20.10.2014 складає 18338,94 доларів США, з яких: сума заборгованості за кредитом - 0,00 доларів США; пеня, нарахована за порушення строку погашення тіла кредиту (з 20.10.2013 по 16.10.2014) - 4095,03 доларів США; сума заборгованості за процентами за користування кредитом складає 12298,59 доларів США ; сума пені, нарахована за порушення строків погашення процентів (з 20.10.2013 по 19.10.2014) - 1945,32 доларів США.

31.07.2017 ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Харківської обласної дирекції АТ "Райффайзен Банк Аваль" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до ТОВ "ЮіСтранс" про стягнення заборгованості у розмірі 12298,59дол. США, яка виникла на підставі договору поруки від 23.03.2011 №12/42-1/0154 (т.1,а.с.4-10).

04.09.2017 господарським судом розпочато розгляд справи по суті заявлених позовних вимог, що вбачається з протоколу судового засідання ( т.1, а.с.149).

15.09.2017 позивачем подано заяву про зміну предмета позову, в якій позивач просить звернути стягнення на предмет забезпеченого обтяження, що забезпечує виконання зобов'язань ОСОБА_4 за кредитним договором від 27.02.2007 №014/07/1-202-07, на підставі договорів застави транспортних засобів від 31.01.2007 №362/2-07 та від 15.11.2007 №362/3-07, укладених між сторонами спору. Реалізацію предметів забезпечувального обтяження провести шляхом продажу на публічних торгах за ціною, визначеною на підставі оцінки суб'єкта оціночної діяльності у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". В заяві про зміну предмета позову позивач з посиланням на статтю 22 ГПК України зазначає, що оскільки розгляд справи по суті спору не розпочався, він бажає змінити предмет позову та викласти позовну заяву у вищезазначеній редакції. При цьому вказує на те, що в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_4 за кредитним договором від 27.02.2007 №014/07/1-202-07 між сторонами спору укладені договори застави транспортних засобів від 31.01.2007 №362/2-07 від 15.11.2007 №362/3-07 та у зв'язку з невиконанням позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором, що підтверджується рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова у справі №641/10567/14, просить задовольнити позовні вимоги (т.2, а.с.2-8).

15.09.2017 ТОВ ЮіСтранс подано заяву про застосування позовної давності (т.2,а.с.52-53).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 18.09.2017 у даній справі прийнято заяву про зміну предмету позову до провадження (т.2, а.с.56-58).

17.10.2017 місцевим господарським судом прийнято оскаржуване рішення з підстав, зазначених вище (т.2 а.с.86-98).

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

15.12.2017 набрав чинності Господарський процесуальний кодекс України у новій редакції.

Проте, оскільки оскаржуване рішення прийнято до набрання чинності Господарським процесуальним кодексом України у редакції, чинній з 15.12.2017, апеляційний господарський суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції з урахування положень Господарського процесуального кодексу в редакції, чинній на момент розгляду справи та вчинення окремих процесуальних дій судом першої інстанції.

Відповідно до частини 4 статті 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви .

Зі змісту даної норми права вбачається, що право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу.

Початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після завершення підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК України), відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, тобто до з'ясування у передбаченому ГПК України порядку обставин справи та здійснення їх правової оцінки, про що зазначається в протоколі судового засідання. При цьому неявка у судове засідання сторін або однієї з сторін, за умови, що їх належним чином повідомлено про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 ГПК України.

З протоколу судового засідання від 04.09.2017 вбачається, що судом були роз'яснені учасникам судового процесу їх права та обов'язки, поставлено запитання про наявність заяв і клопотань до початку розгляду справи по суті; позивач надав суду пояснення, які досліджені судом та долучені до матеріалів справи; відповідачем подані заперечення на позовну заяву, в яких просив суд припинити провадження у справі, після чого суддя перейшов до розгляду справи по суті та заслухав пояснення представників сторін (т.1,а.с.149).

Заява про зміну предмета позову подана позивачем 15.09.2017 , тобто після того як розпочався розгляд справи по суті, що не відповідає вимогам статті 22 ГПК України.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, що вбачається зі змісту частини 4 статті 22 ГПК України.

У разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову . Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку.

Проте, судом першої інстанції не було з'ясовано чи позивачем при поданні заяви "про зміну предмету позову" від 15.09.2017 не було одночасно змінено і предмет і підставу позову та не надано цій заяві процесуально-правової оцінки.

Так, первісно предметом позову позивач визначив стягнення заборгованості, а підставами позову - укладений між сторонами спору договір поруки від 23.03.2011 в забезпечення виконання зобов'язань третьої особи за кредитним договором (т.1,а.с.4-10).

Тоді як, в заяві про зміну предмета позову від 14.09.2017 (яка зареєстрована місцевим господарським судом 15.09.2017) предметом позову є звернення стягнення на предмет забезпеченого обтяження, а підставами позову - договори застави транспортного засобу від 31.01.2007 №362/2-07 та від 15.11.2007 №362/3-07, укладені в забезпечення виконання зобов'язань третьої особи за кредитним договором (т.2,а.с.2-8).

Таким чином, позивач в заяві про зміну предмета позову від 14.09.2017 змінив і предмет і підстави позову, фактично подавши інший позов, що є порушенням вимог статті 22 ГПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції), у зв'язку з чим господарський суд повинен був відмовити в задоволенні такої заяви, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення.

Проте, незважаючи на вимоги ст. 22 ГПК України, суд першої інстанції прийняв і розглянув по суті вимоги заяви "про зміну предмета позову" від 15.09.2017, яка за своїм змістом є новим позовом і подана після початку розгляду справи, що підтверджується протоколом судового засідання та ухвалою про відкладення розгляду справи від 04.09.2017.

Відповідно до частини 5 статті 269 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи, що відповідно до вимог ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції у межах вимог, що були предметом розгляду судом першої інстанції то, відповідно, суд апеляційної інстанції переглядає справу, предметом спору у якій є звернення стягнення на предмет застави, який належить ТОВ ЮіСтранс , в рахунок погашення заборгованості по сплаті процентів, нарахованих на підставі кредитного договору від 27.02.2007 №14/07/1-202-07, укладеного між позивачем та ОСОБА_4

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з пунктом 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, які у певних умовах ставляться. Дана норма кореспондується з приписами статті 526 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Ці підстави зазначені у статтях 599, 600, 604-609 ЦК України, зокрема за ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Зважаючи на відсутність в зазначених правових нормах такої підстави припинення зобов'язання, як ухвалення судом рішення про стягнення заборгованості з боржника, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника (за поручителя) від обов'язку сплати процентів до дня повернення позики та не позбавляє кредитора права на їх отримання.

Як правильно встановлено місцевим господарським судом, рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 28.05.2015 у справі №641/10576/14-ц, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 08.06.2016 та набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ Райффайзен банк Аваль в особі Харківської обласної дирекції Райффайзен банк Аваль заборгованість за кредитним договором від 27.02.2007 № 014/07/1-202-07 в розмірі 18338 доларів США 94 центи, з яких: сума заборгованості за кредитом - 0,00 доларів США; пеня, нарахована за порушення строку погашення тіла кредиту (з 20.10.2013 по 16.10.2014) - 4095,03 доларів США; сума заборгованості за процентами за користування кредитом складає - 12298,59 доларів США; сума пені, нарахована за порушення строків погашення процентів (з 20.10.2013 по 19.10.2014) - 1945,32 доларів США ( т.1, а.с.74-76).

Зі змісту рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 28.05.2015 у справі №641/10576/14-ц та ухвали апеляційного суду Харківської області від 08.06.2016 вбачається, що загальний розмір заборгованості визначений позивачем - ПАТ Райффайзен банк Аваль в особі Харківської обласної дирекції Райффайзен банк Аваль станом на 20.10.2014.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Відповідно до параграфа 72 рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 (рішення чинне з 06.11.2002) в справі "Совтрансавто-Холдінг" проти України", у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (аналогічний висновок мається також і в рішенні Суду по справі "Брумареску проти Румунії", параграф 61 ).

Також, у рішенні Європейського суду з прав людини "Христов проти України" від 19.02.2009 суд повторює, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу "Брумареску проти Румунії" [GC], N 28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII).

Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги .

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що розмір заборгованості за процентами за кредитним договором від 27.02.2007 № 014/07/1-202-07 станом на 16.10.2014 становить 12298,59 дол. США.

Таким чином, оскільки представник апелянта в судовому засіданні апеляційної інстанції зазначив, що місцевим господарським судом правильно визначено розмір заборгованості за процентами за кредитним договором від 27.02.2007 № 014/07/1-202-07 та період їх нарахування, а представник відповідача просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін, отже вказані обставини не є предметом спору в суді апеляційної інстанції та відповідно до приписів частини 1 статті 269 ГПК України не є предметом дослідження.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач вказує на те, що судом невірно застосовані наслідки позовної давності, оскільки в силу положень частини 2 статті 264 ЦК України позовна давність для пред'явлення вимог до ТОВ "ЮіСтранс" розпочалась після її переривання шляхом виконання судового рішення у справі №922/5281/13 та внесення заборгованості на рахунок виконавчої служби з 14.10.2014, так як 13.10.2014 з рахунку Дзержинського ВДВС Харківського МУЮ ці кошти були перераховані на адресу АТ "Райффайзен Банк Аваль".

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ ЮіСтранс 15.09.2017 до суду першої інстанції подано клопотання про застосування позовної давності щодо стягнення заборгованості по процентам в сумі 12298,59 дол. США за період з 21.12.2010 по 31.10.2014, з посиланням на статті 266,267 ЦК України (т.2,а.с.52,53).

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частинами 1,2 статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Загальна позовна давність (строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу) встановлюється тривалістю у три роки. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст.ст. 256, 257, 267 ЦК).

Відповідно до частин 3,4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитися у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі Відкрите акціонерне товариство Нафтова компанія Юкос проти Росії ; пункт 51 рішення від 22 .10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ).

Відповідно до частин 1, 3 статті 261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.

За приписами статті 1048 ЦК у разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

З умов кредитного договору від 27.02.2007 за № 014/07/1-202-07 вбачається, що позичальник ОСОБА_4 зобов'язаний був щомісячно сплачувати частину основного боргу за кредитом та проценти за користування кредитом до дня повернення позики.

Таким чином, позивач знав про порушення його права щодо прострочення позичальником ОСОБА_4 сплати процентів за користування кредитними коштами та мав право їх нараховувати до дня погашення основної суми заборгованості за кредитним договором від 27.02.2007 за № 014/07/1-202-07.

Позивач зазначає, що при зверненні до суду з даним позовом ним розраховані проценти за користування кредитом до моменту погашення суми заборгованості за кредитним договором від 27.02.2007 за № 014/07/1-202-07, тобто до 16.10.2014.

З урахуванням викладеного, початок перебігу строку позовної давності щодо кожного з платежів за відсотками розпочався в момент виникнення зобов'язання їх сплати та сплив, відповідно, щодо кожного з платежів через три роки.

Позивач, фактично з позовом про звернення стягнення на предмет застави звернувся 15.09.2017, оскільки при поданні заяви про зміну предмета позову від 15.09.2017 ПАТ Райффайзен Банк Аваль в особі Харківської обласної дирекції АТ Райффайзен Банк Аваль було змінено і предмет і підстави позову, що за своєю суттю є новим позовом, а отже місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про сплив позовної давності в частині сплати процентів, нарахованих за період до 15.09.2014, а отже у відповідності до вищезазначених вимог ЦК України (ч.4ст.267 ЦК України) позов в частині стягнення 11972,37 дол. США не підлягає задоволенню через сплив позовної давності, про застосування якої відповідач звернувся до суду першої інстанції з відповідною заявою, та відсутність належних та допустимих доказів в розумінні статті 34ГПК України в підтвердження поважності причин пропуску позовної давності чи її переривання і наявності порушеного права позивача на момент його звернення до суду.

Доводи позивача про переривання позовної давності у зв'язку виконанням ТОВ ЮіСтранс судового рішення у справі №922/5281/13 та перерахуванням коштів з рахунку Дзержинського ВДВС Харківського МУЮ на рахунок АТ "Райффайзен Банк Аваль" суд апеляційної інстанції вважає безпідставними та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства з наступних підстав.

Так, інститут позовної давності передбачає обставини, які є підставами для зупинення та переривання строку давності, вичерпний перелік яких встановлено статтями 263, 264 ЦК України.

Відповідно до статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання.

У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, та на виконання саме цих зобов'язань.

Оскільки апеляційний розгляд справи розпочатий за правилами ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017), судом апеляційної інстанції додатково встановлено, що Дзержинський ВДВС Харківського МУЮ здійснив перерахування коштів ПАТ Райффайзен Банк Аваль у сумі 321688,43грн. з призначенням платежу: перерахування коштів з ТОВ ЮіСтранс згідно наказу №922/5281/13 від 11.03.2014 господарського суду та за виконавчим провадженням 43708636/11, що підтверджується наданим позивачем платіжним дорученням від 01.10.2014 №2592 (т.2, а.с.196).

30.09.2014 державним виконавцем Дзержинського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції винесено постанову про закінчення виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду Харківської області від 11.03.2014 №922/5281/13 на підставі п. 8 ч.1 ст. 49 Закону України Про виконавче провадження , у зв'язку зі стягненням суми боргу, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження (т. 2, а.с.45).

Відповідач в судовому засіданні апеляційної інстанції не заперечував факту та порядку зарахування коштів, а отже вказані обставини не є предметом спору в суді апеляційної інстанції та відповідно до приписів частини 1 статті 269 ГПК України не є предметом дослідження.

З пояснень представників сторін, рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова та наявних матеріалів справи вбачається, що сума боргу за кредитним договором від 27.02.2007 за №014/07/1-202-07, укладеним між позивачем та ОСОБА_4, погашена ТОВ ЮіСтранс на виконання рішення господарського суду Харківської області від 18.02.2014 у справі № 922/5281/13 у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням від 01.10.2014 №2592 та постановою державного виконавця Дзержинського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції від 30.09.2014 про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду Харківської області від 11.03.2014 №922/5281/13 на підставі п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України Про виконавче провадження , у зв'язку зі стягненням суми боргу, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження (т.2, а.с.45, 196).

Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов'язковість судового рішення.

Судове рішення є обов'язковим до виконання (стаття 129-1 Конституції України).

Згідно з частиною 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Статтею 115 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення), яка кореспондується зі статтею 326 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) встановлено, що рішення, ухвали постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду (пункт 43 рішення у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004).

Порядок виконання судових рішень визначений Законом України Про виконавче провадження .

Відповідно до статті 1 Закону України Про виконавче провадження (в редакції, чинній на момент вчинення виконавчих дій) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

За приписами пункту 8 частини 1 статті 49 Закону України Про виконавче провадження (в редакції, чинній на момент вчинення виконавчих дій) виконавче провадження підлягає закінченню у разі: фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

З наведених норм права та наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що ТОВ ЮіСтранс виконано рішення господарського суду Харківської області від 18.02.2014 у справі № 922/5281/13 в примусовому порядку у відповідності до вимог Закону України Про виконавче провадження та сплатило виконавчий збір, що в сукупності свідчить про вчинення дій, які є обов'язковими у відповідності до вимог Конституції України та ГПК України, а не про визнання ним боргу, а отже доводи скаржника про переривання позовної давності у зв'язку з погашенням тіла кредиту та частини відсотків є такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Також суд апеляційної інстанції вважає безпідставним доводи позивача про переривання позовної давності на час розгляду справи Комінтернівським районним судом справи №641/10576/14 за позовом позивача до ОСОБА_4, оскільки за змістом статті 264 ЦК України позовна давність переривається шляхом пред'явлення позову (тобто в момент подання позову), та не пов'язана з моментом прийняття рішення у справі.

Відповідно до вимог статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Будь-яких інших доводів та доказів на підтвердження вимог апеляційної скарги скаржником при поданні апеляційної скарги та в судовому засіданні апеляційної інстанції не надано.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку щодо перебігу позовної давності щодо сплати процентів за кредитним договором №014/07/1-202-07 та його спливу, у зв'язку з чим правомірно відмовив у задоволенні позову в частині стягнення процентів, нарахованих за період до 15.09.2014 за користування кредитом, оскільки позовна давність щодо цих вимог сплила.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 572 ЦК України, яка кореспондується із статтею 1 Закону України Про заставу , в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно із статтею 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 590 ЦК України встановлено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статей 1, 3, 4, 16 Закону України Про заставу в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту тощо. Предметом застави можуть бути майно та майнові права. Право застави виникає з моменту укладення договору застави, а в разі, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню - з моменту нотаріального посвідчення цього договору.

Статтею 20 Закону України Про заставу встановлено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

З аналізу наведених норм вбачається, що застава є спеціальним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання; заставодержатель (кредитор) набуває права майнової вимоги на підставі, зокрема, договору, що встановлює зобов'язальні відносини між особою, яка забезпечує виконання основного зобов'язання боржника, та кредитором боржника, з моменту укладення/нотаріального посвідчення цього договору. Укладаючи договір застави, заставодавець бере на себе всі ризики, пов'язані з невиконанням зобов'язання боржником (у межах вартості предмета застави).

Кредитор (ПАТ Райффайзен банк Аваль в особі Харківської дирекції АТ Райффайзен банк Аваль ) реалізував своє право заставодержателя щодо звернення стягнення на предмет застави, звернувшись 15.09.2017 до суду з позовом про звернення стягнення на заставлене майно, визначене у договорах застави транспортних засобів від 15.11.2007 №362/3-07 та від 31.01.2007 №362/2-07, що забезпечує виконання зобов'язань третьої особи ОСОБА_4 за кредитним договором від 27.02.2007 №014/07/1-202-07, що повністю відповідає вимогам чинного законодавства України, а отже місцевий господарський суд, встановивши факт наявності заборгованості за кредитним договором від 16.03.2006 №014/07/1-202-07, дійшов обґрунтованого висновку про звернення стягнення на предмети застави, визначені договорами застави транспортних засобів від 15.11.2007 №362/3-07 та від 31.01.2007 №362/2-07.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення місцевого господарського суду прийнято з порушенням норм процесуального права, які не призвели до прийняття неправильного рішення, та з урахуванням вимог частини 1 статті 269 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) і перегляду справи виключно у межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді рішення господарського суду Харківської області та спростовуються наведеними вище висновками суду, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає до задоволення, рішення господарського суду відповідає нормам матеріального права та скасуванню не підлягає.

Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Харківської обласної дирекції акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", м. Харків.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, п.1 ч.1 ст.275, 276, 281, 282 - 284 ГПК України, Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Харківської обласної дирекції акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", м. Харків залишити без задоволення.

2.Рішення господарського суду Харківської області від 17.10.2017 у справі № 922/2557/17 залишити без змін.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Харківської обласної дирекції акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 29.01.2018.

Головуючий суддя Л.І. Бородіна

Суддя Л.М. Здоровко

Суддя О.А. Пуль