Ухвала

від 09.02.2018 по справі 918/12/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А

УХВАЛА

"09" лютого 2018 р. Справа № 918/12/18

Господарський суд Рівненської області у складі судді Церковної Н.Ф., розглянувши матеріали заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1І.М." про забезпечення позову у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1І.М." до відповідача ОСОБА_2 підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення коштів в сумі 1 641 418,80 грн,

без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

У січні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1І.М." звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовом до ОСОБА_2 підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за договором субпідряду в розмірі 1 641 418,80 грн. Ухвалою суду від 04.01.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 23.01.2018 року. Ухвалою суду від 23.01.2018 року розгляд справи відкладено на 13.02.2018 року.

Через відділ канцелярії та документообігу суду 07.02.2018 року від позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1І.М." надійшла заява про забезпечення позову, в якій останній просить, посилаючись на ст. 136-138 ГПК України, вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ДП "Рівненський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" (код ЄДРПОУ 31994540), філії "Любомирський асфальтобетонний завод" дочірнього підприємства Рівненський облавтодор" ВАТ "ДАК "Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України" (код ЄДРПОУ 39255066), філії "Дубенська ДЕД" дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" (код ЄДРПОУ ВП: 26206957), філії "Колоденська дорожня експлуатаційна дільниця "ОСОБА_2 підприємства "Рівненський облавтодор" ВАТ "ДАК "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (код ЄДРПОУ 33723787) в межах суми заборгованості в розмірі 1 641 418,80 грн.

В обґрунтування заяви позивачем зазначено, що відповідач ухиляється від виконання взятого на себе грошового зобов'язання та вживає заходів до затягування розгляду господарського спору, так як не вжив заходів навіть до часткового погашення боргу перед позивачем. Незважаючи на реальну можливість здійснити оплату наявної заборгованості, відповідач здійснює господарську діяльність через створені ним філії та вільно розпоряджається грошовими коштами, що надходять на його рахунок. Відповідач умисно ухиляється від обов'язку погасити заборгованість та витрачає наявні грошові кошти на інші цілі, а на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1І.М." кошти не перераховує. Такі дії вчиняються для уникнення відповідальності за судовим рішенням шляхом виведення грошових коштів з рахунків відповідача та його структурних підрозділів.

Також, відповідно до інформації Єдиного державного реєстру реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відносно відповідача відкрито майже 800 виконавчих проваджень щодо примусового стягнення коштів, що вказує на скрутне матеріальне становище відповідача у справі. Відповідно до порядку виконання виконавчих проваджень дані обставини можуть потягнути витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, та як наслідок - утруднення виконання рішення суду у даній справі в разі задоволення позову.

Відтак, позивач вважає, що належним заходом забезпечення позову є накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах заявлених до нього грошових вимог, оскільки такий захід дозволить до вирішення питання про правомірність вимог про стягнення боргу, зупинити витрачання наявних у відповідача коштів, достатніх для виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких вони ґрунтуються, суд прийшов до висновку про відмову в її задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з ч.1. ст. 137 ГПК України передбачено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Забезпечення позову як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи може застосовуватись як за основним, так і за зустрічним позовом на будь-якій стадії процесу, включаючи перегляд рішення, ухвали, постанови (далі - рішення) в апеляційному або у касаційному порядку. Питання про забезпечення позову може вирішуватися господарським судом як без проведення окремого судового засідання, так і в засіданні з викликом представників сторін, інших учасників судового процесу із заслуховуванням їх думки.

Не можуть забезпечуватися заходами, інші, крім позовних, вимоги (наприклад, пов'язані із здійсненням повороту виконання судового рішення, із зміною способу та порядку його виконання тощо).

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Отже, найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості. Така правова позиція висвітлена у п. 2 та п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову".

Як вбачається із заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1І.М." про забезпечення позову, остання не містить обґрунтованих доводів щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, так само як і не містить будь-якого документального обґрунтування, наявності фактичних обставин, які свідчать про загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

В заяві про забезпечення позову містяться лише загальні міркування заявника про можливу небезпеку невиконання відповідачем зобов'язань з оплати заборгованості, без надання будь-яких доказів та без зазначення фактичних обставин, на підтвердження викладеного в заяві.

З урахуванням фактичних обставин справи та поданих доказів суд вважає за необхідне зазначити про те, що позивач ставить свої інтереси, які ще не захищені судом вище інтересів осіб на користь яких вже винесені судові рішення про стягнення коштів з відповідача. Відтак, суд вбачає порушення зі сторони позивача вимог ст. 13 ЦК України, яка передбачає, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року N 18-рп/2004 у справі N 1-10/2004 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч.1 ст. 4 ЦК України (справа про охоронюваний законом інтерес) поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч.1 ст. 4 ЦК України та інших законах України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Згідно з ч.2 ст.150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України і, відповідно, до застосуваннями судами загальної юрисдикції при вирішенні підвідомчих їм спорів.

При таких обставинах суд не вбачає порушення прав та інтересів позивача внаслідок незастосування заходів забезпечення позову.

Крім того, особа яка подала заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, повинна довести адекватність засобу забезпечення позову, тобто довести відповідність (співвідношення) права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту. Накладення арешту на майно відповідача при тому, що предметом позову має бути стягнення грошових коштів, не є адекватним способом забезпечення позову, в розумінні ст. 137 ГПК України.

Дослідивши обставини справи, суд зазначає, що припущення заявника про неможливість виконання прийнятого в подальшому судового рішення, в разі його задоволення, не підтверджуються жодними належними та допустимими доказами, а тому заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1І.М." про забезпечення позову є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Поняття і види доказів викладені у ст. 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє Товариству з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1І.М." у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Керуючись ст.ст. 136-138, 140, 234 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1І.М." у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Ухвала складена та підписана "09"лютого 2018 року.

Відповідно до ст. 235 ГПК України, ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом чи Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Ухвали, постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Згідно зі ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст. 261 цього Кодексу.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - https://court.gov.ua/sud5019/.

Суддя Церковна Н.Ф.