Постанова

від 29.01.2018 по справі 927/858/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" січня 2018 р. Справа№ 927/858/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Гончарова С.А.

Суліма В.В.

при секретарі судового засідання Цибульському Р.М.

за участю предстваників сторін згідно протоколу судового засідання від 29.01.2018

розглянувши у відкритому судовому матеріали апеляційної скарги Деснянського басейнового управління водних ресурсів на рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.11.2017 (повний текст якого складено 10.11.2017) у справі №927/858/17 (суддя Кушнір І.В.)

за позовом Деснянського басейнового управління водних ресурсів

до відповідача-1: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області;

відповідача-2: Чернігівської міської громадської організації інвалідів "Центр соціального добробуту "Доброчин-Інваль";

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

1. Чернігівська обласна державна адміністрація;

2. Державне агентство водних ресурсів України;

про визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИВ:

Деснянське басейнове управління водних ресурсів звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області та Чернігівської міської громадської організації інвалідів "Центр соціального добробуту "Доброчин-Інваль", в якому просив визнати недійсним договір оренди №70-16 від 06.05.2016, з моменту його укладення між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернігівській області та Чернігівською міською громадською організацією інвалідів "Центр соціального добробуту "Доброчин-Інваль".

Позов мотивований тим, що договір оренди №70-16 від 06.05.2016 суперечить вимогам закону, оскільки укладений між відповідачами всупереч ст.ст. 122, 123, 124 Земельного кодексу України органом, який не має повноважень по розпорядженню земельними ділянками, а тому підлягає визнанню недійсним згідно ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України. Позивач посилався на те, що оспорюваний договір є удаваним, який вчинено для приховання договору оренди частини земельної ділянки, яка належить на праві постійного користування позивачу. В свою чергу Регіональне відділення ФДМУ не є повноважною особою по розпорядженню саме земельними ділянками. Ділянки із залізобетонних плит не зареєстровані як нерухоме майно, не перебувають на балансі або в оперативному управлінні позивача, взагалі не існують саме як ділянки виключно з залізобетонним покриттям у наведеній площі, є об'єктами благоустрою, а отже не можуть бути об'єктами оренди. Крім того, згідно з ч. 2 статті 10 Закону України Про оренду державного та комунального майна та наказу Фонду державного майна України Про затвердження договорів оренди № 1774 від 23.0.2000 обов'язковою умовою оренди державного майна є його знаходження ан балансі підприємства, проте, на балансі позивача відсутні залізобетонні плити.

Узагальнені заперечення Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області на позов (відзиві) мотивовані тим, що оспорюваний правочин укладено в межах наданих законом повноважень та згідно наявної компетенції відповідного органу, визначеної Законом України Про Фонд державного майна України та п.2 ч. 1 ст. 7 Закону України Про управління об'єктами державної власності . При цьому, відповідач-1 наголошував, що в оренду було передано ділянки із залізобетонним покриттям площею 650 кв.м. та 150 кв.м., тобто окреме індивідуально визначене державне майно, а не земельну ділянку. Крім того, погодження на укладення оспорюавного правочину було надано Державним агентством водних ресурсів України листом від 08.02.2016 № 505/5/11-16 та Деснянським басейновим управлінням водних ресурсів листом від 20.01.2016 № 01-04/11-04.

Узагальнені пояснення Державного агентства водних ресурсів України зводяться до того, що за результатами поданих документів листом від 03.02.2016 № 505/5/11-16 в межах компетенції надано дозвіл на передачу в оренду державного нерухомого майна - ділянок із залізобетонним покриттям загальною площею 800 кв.м., що обліковуються на балансі Деснянського басейнового управління водних ресурсів і знаходяться за адресою: м.Чернігів, вул.. Бєлова, 11. Разом із цим, предметом погодження згідно з поданим проектом договору, є ділянка із залізобетонним покриттям та ділянка із щебеневим покриттям, проте, предметом укладеного договору є ділянка із залізобетонних плит. Істотні умови договору не відповідають погодженому проекту договору.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 08.11.2017 (повний текст якого складено 10.11.2017) у справі №927/858/17 у задоволенін позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами наявності наведених у позові підстав для визнання недійсним договору оренди №70-16 нерухомого майна, що належить до державної власності, від 06.05.2016, а тому позов задоволенню не підлягає. Суд першої інстанції дійшо в висновку, що оспорюваний договір оренди не є удаваним правочином, який вчинено з метою приховати договір оренди саме земельної ділянки, але фактично не є і договором оренди державного саме нерухомого майна, а є договором оренди іншого державного, окремого індивідуально визначеного майна в розумінні ч.3 ст.283 Господарського кодексу України та абз.2 ч.1 ст.4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992. Вказаний висновок суд першої інстанції мотивував тим, що відкритий майданчик у вигляді збірног покриття із залізобетонних плит є окремим предметом матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки, рухомою, визначеною індивідуальними ознаками річчю, а отже, може бути окремим об'єктом оренди; майданчик пов'язаний з певною земельною ділянкою, на якій він розташований, проте, на відміну від такої земельної ділянки, яка є природним об'єктом, такий майданчик є окремим, штучно створеним людиною предметом матеріального світу зі своєю власною метою використання, а отже, є окремим від земельної ділянки об'єктом оренди.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, Деснянське басейнове управління водних ресурсів звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.11.2017 (повний текст якого складено 10.11.2017) у справі №927/858/17 - скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Узагальнені доводи доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, що привело до неправильного вирішення спору.

Зокрема, скаржник в апеляційній скарзі посилався на те, що судом першої інстанції безпідставно відхилено доводи позивача при вирішенні спору про те, що на балансі скаржника відсутні об'єкти, які є предметом оспорюваного ним правочину, відомості про що містить зокрема передавальний акт станом на 17.06.2015 та розшифровка необоротних актівів, які складалися при реорганізації Чернігівської гідрогеолого-меліоративної експедиції, правонаступником якої є позивач. Залізобетонні плити на рахунку 101 та 103 цього балансу відсутні. Таким чином, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області не мало повноважень на передачу в оренду майна, яке відсутнє на балансі позивача, а також не має статусу державного. За оспорюваним правочином відповідачем-1 фактично передано в оренду частину земельної ділянки, що відноситься до єдиного майнового комплексу позивача, чим створено перешкоди використання майна, що належить державній установі за призначенням, а також в оренду фактично була передача частина земельної ділянки єдиного майнового комплексу за адресою: м. Чернігів, вул.. Бєлова, 11, яка вкрита щебеневим, асфальтовим та бетонним покриттям для розміщення автостоянки. Таким чином, оспорюваний правочин суперечить ст.ст. 122, 123, 124 Земельного кодексу України, що є підставами для визнання його недійсним в силу приписів ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями, апеляційну скаргу Деснянського басейнового управління водних ресурсів на рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.11.2017 (повний текст якого складено 10.11.2017) у справі №927/858/17 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді Гончаров С.А., Сулім В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2017 апеляційну скаргу Деснянського басейнового управління водних ресурсів на рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.11.2017 (повний текст якого складено 10.11.2017) у справі №927/858/17 прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд призначено на 23.01.2018 (ухвала отримана позивачем згідно поштового повідомлення про вручення 1401704745280; відповідачем -1- 1400037906249, відповідачем-2 - 1401704745735, третьою особою - 1 - 1400038000235; третьою особою-2 - 0100411277571).

23.01.2018 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання виконання документів Київського апеляційного господарського суду від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області надійшов відзиві на апеляційну скаргу, в якому відповідач-1 просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Узагальнені заперечення відповідача-1 на апеляційну скаргу зводяться до того, що оспорюваний правочин укладено в межах наданих законом повноважень та згідно наявної компетенції відповідного органу, визначеної Законом України Про Фонд державного майна України та п.2 ч. 1 ст. 7 Закону України Про управління об'єктами державної власності . При цьому, відповідач-1 наголошував, що в оренду було передано ділянки із залізобетонним покриттям площею 650 кв.м. та 150 кв.м., тобто окреме індивідуально визначене державне майно, а не земельну ділянку. Крім того, погодження на укладення оспорюавного правочину було надано Державним агентством водних ресурсів України листом від 08.02.2016 № 505/5/11-16 та Деснянським басейновим управлінням водних ресурсів листом від 20.01.2016 № 01-04/11-04, а відповідна оцінка об'єкта оренди здійснена згідно звіту незалежної оцінки. Крім того, державна реєстрація права власності (іншого речового права) на залізобетонне покриття Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - не передбачена.

В судовому засіданні 23.01.2018 оголошено переву до 29.01.2018, про що присутні представники учасників справи (позивача, відповідача-1, відповідача-2, третьої особи - 2) повідомлені під розписку.

29.01.2018 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання виконання документів Київського апеляційного господарського суду від Чернігівської міської громадської організації інвалідів "Центр соціального добробуту "Доброчин-Інваль" надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в якому відповідач-1 просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Узагальнені заперечення відповідача-2 на апеляційну скаргу зводяться до того, що майданчики із залізобетонним покриттям площею 650 кв.м. та 150 кв.м. по вул. Бєлова, 11 у м.Чернігові існують як окремі предмети матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, рухомою, визначеною індивідуальними ознаками річчю, а отже, може бути окремим об'єктом оренди. Майданчик пов'язаний з земельною ділянкою, на якій він розташований, проте, на відміну від такої земельної ділянки, яка є природним об'єктом, такий майданчик є окремим, штучно створеним людиною предметом матеріального світу зі своєю власною метою використання, а отже, є окремим від земельної ділянки об'єктом оренди. Майданчики, як окремі від земельної ділянки об'єкти оренди, є іншим індивідуально визначеним майном в розумінні ч. 3 ст. 283 Господарського кодексу України та абз. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992. Договір оренди не є удаваним правочином, який вчинено з метою приховати договір оренди саме земельної ділянки.

В судовому засіданні 29.01.2018 представники скаржника (позивача) доводи апеляційної скарги підтримали, просили суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В судове засідання 29.01.2018 представник відповідача-1 не з'явився, проте, пояснення по суті спору були надані ним в судовому засіданні 23.01.2018, згідно яких проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду першої інстанції - без змін, як таке, що винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні 29.012018 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Чернігівська обласна державна адміністрація та Державне агентство водних ресурсів України в судове засідання 29.01.2018 представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, проте, їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

У відповідності до п.9 ч.1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України справи у судах апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

06.05.2016 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернігівській області, як орендодавцем, та Чернігівською міською громадською організацією інвалідів "Центр соціального добробуту "Доброчин-Інваль", як орендарем, було укладено Договір оренди №70-16 нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - договір, оспорюваний договір).

Відповідно до п.1.1. договору, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування без права передачі у суборенду та приватизації державне нерухоме майно - ділянку із залізобетонних плит площею 650,0 кв.м та ділянку із залізобетонних плит площею 150,0 кв.м (далі-Майно), розміщене за адресою: м. Чернігів, вул. Бєлова, 11, що перебуває на балансі Деснянського басейнового управління водних ресурсів (далі-балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість на 31.01.2016 і становить за незалежною оцінкою 427032,00 грн.

За умовами п.1.2. договору, майно передається в оренду для розміщення автостоянки.

Згідно з п.п.2.1.-2.2. договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна. Передача майна не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди без права приватизації та передачі майна в суборенду третім особам. Передача майна в оренду здійснюється за вартістю, визначеною у звіті про незалежну оцінку, складеному за методикою оцінки. Обов'язок щодо складання акта приймання-передачі покладається на орендодавця.

Відповідно до п.3.6. договору орендна плата перераховується до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні 50% до 50% щомісяця не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Згідно з п.10.1. договору, цей Договір укладено строком на 2 роки 364 дні, що діє з 06.05.2016 до 04.05.2016 включно.

06.05.2016 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернігівській області, як орендодавцем, та Чернігівською міською громадською організацією інвалідів "Центр соціального добробуту "Доброчин-Інваль", як орендарем, було складено та підписано акт приймання - передачі, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування без права передачі у суборенду та приватизації державне нерухоме майно - ділянку із залізобетонних плит площею 650,0 кв.м та ділянку із залізобетонних плит площею 150,0 кв.м (далі-Майно), розміщене за адресою: м. Чернігів, вул. Бєлова, 11, що перебуває на балансі Деснянського басейнового управління водних ресурсів (далі-Балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість на 31.01.2016 і становить за незалежною оцінкою 427032,00 грн. Даний акт погоджено балансоутримувачем - Деснянським басейновим управлінням водних ресурсів, від імені якого акт підписав начальник Деснянського басейнового управлінням водних ресурсів С.І. Нагалюк.

Позивач в обгрунтування позовних вимог посилавяс на те, що договір оренди №70-16 від 06.05.2016 суперечить вимогам закону, оскільки укладений між відповідачами всупереч ст.ст. 122, 123, 124 Земельного кодексу України органом, який не має повноважень по розпорядженню земельними ділянками, а тому підлягає визнанню недійсним згідно ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Стаття 202 Цивільного кодексу України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Вимогами статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5,6 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Згідно з пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними від 29.05.2013 N 11, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

За змістом Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з положеннями частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Суд, здійснюючи правосуддя, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м'якого покарання від 2 листопада 2004 року N 15-рп/2004). Тому в контексті статті 55 Конституції України органи судової влади здійснюють функцію захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин.

За змістом рішення Конституційний Суд України від 01.12.2004 року у справі №1-10/2004 року щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний інтерес), поняття "право" та "охоронюваний законом інтерес" особи, що вживаються в законах, знаходяться у логічно- смисловому зв'язку та означають прагнення до користування матеріальним та/або нематеріальним благом, легітимний дозвіл, що є об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних потреб особи, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально- правовим засадам.

При вирішенні спору у справі господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За таких обставин, приймаючи до уваги зміст наведених норм діючого законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України , які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України встановлено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

З огляду на приписи, правила статей 15 , 16 Цивільного кодексу України , кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 Цивільного кодексу України ), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Наведена правова позиція щодо можливості оскарження правочину заінтересованою особою також викладена в постановах Верховного Суду України № 6-605цс16 від 25.05.2016, № 6-69цс13 від 11.09.2013.

Наявними матеріалами справи підтверджується, що згідно Державного акту на право постійного користування землею серія І-ЧН №002420, виданого відповідно до рішення виконкому Чернігівської міської ради народних депутатів від 21.12.1992 №353, Чернігівська гідрогеологомеліоративна експедиція є особою, якій надано у постійне користування 1,06 га землі в межах згідно з планом землекористування для цільового призначення, кадастровий номер земельної ділянки 7410100000:02:014:0071, місце розташування земельної ділянки: м. Чернігів, вул. Белова, 11. Акт зареєстровано 25.01.1997 в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №51.

При цьому, у даному акті в розділі "Зміни в землекористуванні" зазначено, що зазначеним рішенням Виконкому по матеріалах інвентаризації, виконаної Чернігівським проектно-вишукувальним орендним підприємством "Чернігівводпроект", затверджено площу земельної ділянки, наданої в постійне користування з видачею акта на право землекористування: Чернігівській гідрогеологомеліоративній експедиції по вул. Білова, 11 - 10607 кв.м.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 24.01.2011, виданого Виконавчим комітетом Чернігівської міської ради, власником об'єктів нерухомості за адресою: Чернігівська обл., м. Чернігів, вулиця Бєлова Генерала (вулиця Бєлова), будинок 11, а саме: виробничо-лабораторний корпус, загальна площа 602,4 кв.м, гараж-профілакторій, загальна площа 646,2 кв.м, механічна майстерня, загальна площа 634,5 кв.м, матеріальний склад, загальна площа 327,7 кв.м, теплопункт, загальна площа 5,1 кв.м, є Держава в особі Державного комітету України по водному господарству на праві оперативного управління Чернігівської гідрогеолого-меліоративної експедиції.

Згідно з витягом про державну реєстрацію права власності №28860411 від 02.02.2011, Комунальним підприємством "Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації" Чернігівської обласної ради зареєстровано право власності Держави в особі Державного комітету України по водному господарству на праві оперативного управління Чернігівської гідрогеолого-меліоративної експедиції на об'єкти нерухомості, розташовані за адресою: Чернігівська обл., м. Чернігів, вулиця Бєлова Генерала, будинок, 11. Підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності, видане Виконавчим комітетом Чернігівської міської ради 24.01.2011.

Наказом Державного агентства водних ресурсів України від 16.02.2015 №15 "Про реорганізацію Чернігівської гідрогеолого-меліоративної експедиції" наказано припинити до 01.12.2015 діяльність державної бюджетної неприбуткової організації - Чернігівської гідрогеолого-меліоративної експедиції шляхом приєднання до Деснянського басейнового управління водних ресурсів, визнано правонаступником майна, прав та обов'язків Чернігівської гідрогеолого-меліоративної експедиції Деснянське басейнове управління водних ресурсів.

Згідно передавального акту, затвердженого в.о. голови Держводагентства І.І. Овчаренко 17.06.2015, на виконання наказу Державного агентства водних ресурсів України від 16.02.2015 №15 "Про реорганізацію Чернігівської гідрогеолого-меліоративної експедиції", із змінами згідно наказу від 24.05.2015 №49, відповідна комісія склала даний акт про наступне: правонаступництво щодо всього майна, усіх прав та обов'язків Чернігівської гідрогеолого-меліоративної експедиції після її реорганізації шляхом приєднання переходить до Деснянського басейнового управління водних ресурсів, а саме: складено ліквідаційний (передавальний) баланс станом на 17.06.2015, розшифровка необоротних активів що передаються з балансу Чернігівської гідрогеолого-меліоративної експедиції на баланс Деснянського басейнового управління водних ресурсів станом на 17.06.2015.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №41726585 від 04.08.2015 зареєстровано право власності Держави в особі Державного агентства водних ресурсів на об'єкти нерухомості загальною площею 2215,9 кв. м, розташованих за адресою: Чернігівська обл., м. Чернігів, вулиця Бєлова Генерала, будинок, 11.

Підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності б/н, видане Виконавчим комітетом Чернігівської міської ради 24.01.2011.

Згідно з повідомленням про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 04.09.2015 внесено запис №10641120012000724 про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи Чернігівська гідрогеолого-меліоративна експедиція.

Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 13.05.2017 Деснянське басейнове управління водних ресурсів зареєстровано в реєстрі 20.11.2006.

Згідно з п.1.1. Положення про Деснянське басейнове управління водних ресурсів (нова редакція), затвердженого наказом Державного агентства водних ресурсів України №132 від 14.11.2016, Деснянське басейнове управління водних ресурсів є бюджетною неприбутковою організацією, яка утворена та зареєстрована в порядку, визначеному законом, і належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства та гідротехнічної меліорації земель, управління, використання та відтворення поверхневих водних ресурсів. Деснянське басейнове управління водних ресурсів у межах своїх повноважень відповідно до законодавства забезпечує на території басейну р.Дніпро у межах Чернігівської області та басейну р.Десна реалізацію державної політики у сфері управління, використання та відтворення поверхневих водних ресурсів, розвитку водного господарства, експлуатації водних об'єктів, гідротехнічних споруд, державних меліоративних систем, а також координує діяльність організацій, що належать до сфери управління Держводагентства, із зазначених питань (п.1.3. Положення).

Згідно з п.5.2., п.5.7. Положення, майно Деснянського басейнового управління водних ресурсів є державною власністю, закріплене за ним і належить йому на праві оперативного управління. Відчуження майна, що є державною власністю і закріплене за Деснянським басейновим управлінням водних ресурсів, здійснюється з дозволу Держводагентства, у порядку, встановленому законодавством. Деснянське басейновим управлінням водних ресурсів володіє та користується майном, що знаходиться в його оперативному управлінні, а також користується відведеною йому землею в межах, встановлених законом, згідно з покладеними на нього завданнями.

Розпорядженням Чернігівської обласної державної адміністрації №527 від 02.10.2015 "Про надання земельної ділянки в постійне користування" передано в постійне користування Деснянському басейновому управлінню водних ресурсів земельну ділянку площею 1,0607 га (кадастровий номер 7410100000:02:014:0071, запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності за номером 10311487) для цільового призначення, розташованої за адресою: м. Чернігів, вул. Бєлова Генерала, 11 в адміністративних межах Чернігівської міської ради.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №45646053 від 15.10.2015 право постійного користування земельною ділянкою площею 1,0607 га, кадастровий номер 7410100000:02:014:0071, за адресою: Чернігівська область, м. Чернігів, вул. Бєлова Генерала, земельна ділянка, 11, Деснянського басейнового управління водних ресурсів зареєстроване на підставі розпорядження Чернігівської обласної державної адміністрації №527 від 02.10.2015.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №48390910 від 25.11.2015 зареєстровано право оперативного управління об'єктами нерухомості, за адресою: Чернігівська область, м. Чернігів, вул. Бєлова Генерала, будинок, 11, Деснянського басейнового управління водних ресурсів, на підставі наказу Державного агентства водних ресурсів України №15 від 16.02.2015.

Як вбачається з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 04.09.2017 НВ-0000792632017, 05.05.2015 Управлінням Держземагентства у Чернігівському районі Чернігівської області зареєстровано право постійного користування Деснянського басейнового управління водних ресурсів земельною ділянкою кадастровий номер 7410100000:02:014:0071, площею 1,0607 га, місце розташування: Чернігівська область, м. Чернігів, вулиця Бєлова, 11, для цільового призначення, категорія земель - землі житлової та громадської забудови, форма власності - державна. Власником даної земельної ділянки визначена Держава в особі Чернігівської обласної державної адміністрації. До витягу доданий кадастровий план земельної ділянки.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що земельна ділянка кадастровий номер 7410100000:02:014:0071, площею 1,0607 га, місце розташування: Чернігівська область, м. Чернігів, вулиця Бєлова, 11 належить до державної власності, право постійного користування якою належить Деснянському басейновому управлінню водних ресурсів. Крім того, на вказаній земельній ділянці розташовано об'єкти нерухомого майна, які перебувають на праві оперативного управління позивача.

Ч. 1 статті 92 Земельного кодекус України визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

В свою чергу, згідно п.1.1. договору, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування без права передачі у суборенду та приватизації державне нерухоме майно - ділянку із залізобетонних плит площею 650,0 кв.м та ділянку із залізобетонних плит площею 150,0 кв.м (далі-Майно), розміщене за адресою: м. Чернігів, вул. Бєлова, 11.

З огляду на правовий статус позивача як постійного землекористувача земельною ділянкою державної форми власності, а також наявність нерухомості на праві оперативного управління на земельній ділянці з кадастровим номером 7410100000:02:014:0071, площею 1,0607 га, місце розташування: Чернігівська область, м. Чернігів, вулиця Бєлова, 11, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач є заінтересованою стороною по відношенню до сторін оспорюваного правочину.

Згідно з ч.1 ст.235 Цивільного кодекус України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Ч. 2 статті 235 Цивільного кодексу України визначено, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідно до п.1.1. договору, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування без права передачі у суборенду та приватизації державне нерухоме майно - ділянку із залізобетонних плит площею 650,0 кв.м та ділянку із залізобетонних плит площею 150,0 кв.м., розміщене за адресою: м. Чернігів, вул. Бєлова, 11, що перебуває на балансі Деснянського басейнового управління водних ресурсів (далі-балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість на 31.01.2016 і становить за незалежною оцінкою 427032,00 грн.

Відповідачі в обгрунтування заперечень позов посилались на те, що предметом договору оренди є державне майно - ділянка із залізобетонних плит площею 650,0 кв.м та ділянка із залізобетонних плит площею 150,0 кв.м., листами №01-04/11-04 від 20.01.2016 та №01-04/14-03 від 25.01.2016 позивач не заперечував проти передачі в оренду ділянок із залізобетонних плит, а Державне агентство водних ресурсів України листом №505/5/11-16 від 03.02.2016 також погодило передачу в оренду зазначених об'єктів.

Так, матеріалами прави підтверджується наявність наступного листування між сторонами:

- листом №01-04/11-04 від 20.01.2016 "Про передачу в оренду" Деснянське басейнове управління водних ресурсів повідомило Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Чернігівській області, що не заперечує проти передачі в оренду ТОВ "ПАРКІНГ - ПЛЮС" ділянки із щебеневим покриттям площею - 650 кв.м., та ділянки із залізобетонним покриттям площею - 150 кв.м., які знаходяться на балансі організації та розташовані за адресою: м. Чернігів, вул. Бєлова,11 для розміщення автостоянки.

- листом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області від 22.01.2016 №11-04-00213 "Щодо оренди нерухомого державного майна", Державному агентству водних ресурсів були направлені документи, надані ТОВ "ПАРКІНГ - ПЛЮС", для надання висновків про умови договору оренди або про відмову в укладенні договору оренди. Крім того, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області просило зазначити реєстрові номери об'єктів оренди за даними Єдиного реєстру об'єктів державної власності.

- листом Деснянського басейнового управління водних ресурсів №01-04/14-03 від 25.01.2016 "Інформація щодо об'єкта оренди" на адресу Держводагентства України назва об'єкта оренди: ділянки із залізобетонним покриттям, місце знаходження об'єкта оренди: м. Чернігів, вул. Бєлова, 11, площа об'єкта оренди: 800,0 кв.м, інвентарний та реєстровий номери відсутні, Балансоутримувач: Деснянське басейнове управління водних ресурсів, зазначене майно є вільним та може бути надане в користування на умовах оренди, мета використання: розміщення автостоянки.

- листом №01-04/17-02 від 28.01.2016 "Про надання акту огляду майна" Деснянське басейнове управління водних ресурсів надало Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Чернігівській області акт огляду технічного стану майна, яке розташоване за адресою: м. Чернігів, вул. Бєлова, 11.

- актом огляду технічного стану майна, яке розташоване за адресою: м. Чернігів, вул. Бєлова, 11, від 28 січня 2016 року, комісія у складі: голови комісії - заступника начальника управління Потапенка В.О., членів комісії: начальника відділу економіки - Борисенко Г.М., головного механіка - Забуги О.О., провідного інженера з нагляду за будівництвом - Шарудила В.М., склали акт огляду ділянок зі збірних залізобетонних плит. При огляді двох ділянок площею 650 кв.м та 150 кв.м встановлено, що покриття ділянок із залізобетонних плит на пісчаній основі мають численні вибоїни, тріщини та порушення верхнього шару. Це викликано як терміном експлуатації, так і конструктивними особливостями - недостатньою товщиною основи. Покриття знаходиться в задовільному, придатному для використання стані.

- листом від 29.01.2016 №11-04-00276 "Щодо оренди нерухомого державного майна" Регіональне відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області направило Державному агентству водних ресурсів копію акта огляду потенційного об'єкта оренди, наданого Балансоутримувачем та просило надати висновки про можливість укладення договору оренди нерухомого майна з урахуванням уточненої інформації, а саме, що до передачі в оренду пропонуються дві ділянки із з залізобетонних плит.

- листом Державного агентства водних ресурсів України №505/5/11-16 від 03.02.2016 "Щодо оренди нерухомого державного майна" у відповідь на листи Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області від 22.01.2016 №11-04-00213, від 29.01.2016 №11-04-00276, зокрема, зазначено, що Держводагентство розглянуло матеріали щодо передачу в оренду державного нерухомого майна, що перебуває на балансі Деснянського басейнового управління водних ресурсів та повідомляє, що надає дозвіл на передачу в оренду строком до трьох років державного нерухомого майна - ділянок із залізобетонним покриттям загальною площею 800 кв.м. (650 кв.м. та 150 кв.м.), що обліковується на балансі Деснянського басейнового управління водних ресурсів і знаходиться за адресою: м. Чернігів, вул. Бєлова,11. Дозвіл надається з метою використання майна для розміщення автостоянки. Крім того, запропоновано до складу конкурсної комісіївключити начальника відділу економіки Деснянського басейнового управління водних ресурсів Борисенко Ганну Миколаївну.

Суд апеляційної інстанції дослідивши вказане листування, зокрема листи №01-04/11-04 від 20.01.2016 та №505/5/11-16 від 03.02.2016 дійшов висновку, що в них позивач та Державне агентство водних ресурсів України дійсно не заперечували проти передачі в оренду ділянок із залізобетонних плит. Суд апеляційної інстанції зазначає, що факт існування двох цих майданчиків на момент укладення оспорюваного правочину саме у вигляді збірного покриття із залізобетонних плит, саме площею 650 м кв. та 150 м кв. за адресою: м. Чернігів, вул. Бєлова, 11, підтверджено, зокрема Звітом про його оцінку, актом від 28.01.2016 огляду технічного стану майна, яке розташоване за адресою: м. Чернігів, вул. Бєлова, 11, планом площі виділеної під стоянку автотранспорту за адресою м. Чернігів, вул. Бєлова, 11, відповідно до якого площа під стоянку складається з двох ділянок площею 650 кв.м та 150 кв.м, загальна площа - 800 кв.м, в т.ч. корисна - 700 кв.м, площа спільного користування - 100 кв.м.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач заперечував наявність у нього на балансі залізобетонних плит, саме площею 650 м кв. та 150 м кв. за адресою: м. Чернігів, вул. Бєлова, 11, і дане твердження підтверджено зокрема відомостями передавального акту, затвердженого в.о. голови Держводагентства І.І. Овчаренко 17.06.2015, на виконання наказу Державного агентства водних ресурсів України від 16.02.2015 №15 "Про реорганізацію Чернігівської гідрогеолого-меліоративної експедиції", із змінами згідно наказу від 24.05.2015 №49, відповідна комісія склала даний акт про наступне: правонаступництво щодо всього майна, усіх прав та обов'язків Чернігівської гідрогеолого-меліоративної експедиції після її реорганізації шляхом приєднання переходить до Деснянського басейнового управління водних ресурсів, а саме: складено ліквідаційний (передавальний) баланс станом на 17.06.2015, розшифровка необоротних активів що передаються з балансу Чернігівської гідрогеолого-меліоративної експедиції на баланс Деснянського басейнового управління водних ресурсів станом на 17.06.2015.

В свою чергу, вищенаведені листи не підтверджують обставини перебування на балансі позивача, як і розповсюдження на залізобетонні плити режиму державної власності, оскільки за своєю формою є лише документами, які містять первну інформацію, а не підтверджують певний факт (обставину), оскільки такий факт підтверджується первинними документами, які приймаються судом апеляційної інстанції як докази в підтвердження відсутності у позивача на балансі залізобетонних плит, а саме: зазначеним вище передавальним актом, затвердженого в.о. голови Держводагентства І.І. Овчаренко 17.06.2015, який не містить відомостей передачі позивачу на баланс залізобетонних плит, та розшифровка необоротних актівів, які складалися при реорганізації Чернігівської гідрогеолого-меліоративної експедиції, правонаступником якої є позивач. Залізобетонні плити на рахунку 101 та 103 цього балансу відсутні.

Таким чином, суд апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справи встановив, що матеріали справи не містять відомостей про наявність права держави, оформленого відповідними первинними документами, на залізобетонні плити.

З огляду на викладене, оцінивши в сукупності наявні матеріали справи та перевіривши їх наявними у справі доказами, наданими сторонами, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що внаслідок укладення оспорюваного правочину в оренду фактично було передано частину земельної ділянки, яка перебуває на праві постійного користування у позивача.

При цьому, суд апеляційної інстанці враховує і те, що наявність Звіту про оцінку майна, а також акту від 28.01.2016 огляду технічного стану майна жодним чином не спростовує той факт, що оспорюваним правочином в оренду фактично було передано частину земельної ділянки, яка перебуває на праві постійного користування у позивача, а отже оспорюванйи правочин в силу приписів статті 235 Цивільного кодексу України є удаваним, тобто таким який вчинено сторонами для приховання правочину оренди землі, який вони насправді вчинили, а отже, відносини сторін за оспорюваним правочином регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили, а саме правилами щодо оренди землі державної власності, яка перебуває на праві постійного користування.

Ч. 1 статті 92 Земельного кодексу України (тут і надалі - в редакції, чинній на момент вчинення оспорюваного правочину) визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Ч. 1, 2 статті 93 Земельного кодексу України визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Статтею 123 Земельного кодекус України визначено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання). Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Земельні ділянки державної та комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна, що перебувають у державній чи комунальній власності, передаються особам, зазначеним у пункті "а" частини другої статті 92 цього Кодексу, лише на праві постійного користування.

2. Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

3. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Забороняється відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об'єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із статтею 151 цього Кодексу.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення документації із землеустрою або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Умови і строки розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт відповідно до типового договору. Типовий договір на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки затверджується Кабінетом Міністрів України.

4. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

5. У разі якщо місце розташування об'єкта, розміри і межі земельної ділянки, що пропонується до вилучення (викупу), та умови вилучення (викупу) цієї ділянки погоджені згідно з вимогами статті 151 цього Кодексу, які під час розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не змінилися, проект погодженню не підлягає.

6. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.

7. Якщо земельна ділянка надається у користування за погодженням з Верховною Радою України, погоджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, які із своїми пропозиціями та позитивним висновком державної експертизи землевпорядної документації подають зазначений проект до Кабінету Міністрів України, який розглядає ці матеріали та подає їх до Верховної Ради України для прийняття відповідного рішення.

8. Якщо земельна ділянка надається у користування за рішенням Кабінету Міністрів України або за погодженням з Кабінетом Міністрів України, погоджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається відповідно до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, які розглядають його і в місячний строк подають зазначений проект із своїми пропозиціями та позитивним висновком державної експертизи землевпорядної документації до Кабінету Міністрів України для прийняття відповідного рішення.

9. Якщо земельна ділянка надається у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, погоджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а у разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку державної експертизи) подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, яка розглядає його і в місячний строк подає зазначений проект із своїми пропозиціями до Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

10. Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються:

затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності);

надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

11. У разі надання земельних ділянок державної власності у постійне користування підприємствам, установам, організаціям комунальної власності одночасно здійснюється передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність і навпаки.

12. На підставі рішення про передачу будівлі, споруди, іншого об'єкта нерухомого майна державної власності у комунальну власність приймається рішення про передачу у комунальну власність земельної ділянки, на якій розміщений об'єкт передачі.

На підставі рішення про передачу будівлі, споруди, іншого об'єкта нерухомого майна комунальної власності у державну власність, також передається у державну власність земельна ділянка, на якій розміщений об'єкт передачі.

13. Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

14. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Ч. 1 статті 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Ч. 2 статті 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 134 Земельного кодексу України визначено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною другою наведеної статті визначено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі:

розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб;

використання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, та спеціального водокористування відповідно до отриманих дозволів;

використання релігійними організаціями, які легалізовані в Україні, земельних ділянок під культовими будівлями;

будівництва об'єктів, що в повному обсязі здійснюється за кошти державного та місцевих бюджетів;

абзац шостий виключено;

надання земельних ділянок підприємствам, установам і громадським організаціям у сфері культури і мистецтв (у тому числі національним творчим спілкам та їх членам) під творчі майстерні;

надання земельних ділянок в оренду для реконструкції кварталів застарілої забудови, для будівництва соціального та доступного житла, якщо конкурс на його будівництво вже проведено;

розміщення іноземних дипломатичних представництв та консульських установ, представництв міжнародних організацій згідно з міжнародними договорами України;

надання земельної ділянки, викупленої для суспільних потреб чи примусово відчуженої з мотивів суспільної необхідності для забезпечення таких потреб;

надання земельних ділянок державної або комунальної власності для потреб приватного партнера в рамках державно-приватного партнерства відповідно до закону;

надання земельної ділянки замість викупленої для суспільних потреб чи примусово відчуженої з мотивів суспільної необхідності та повернення такої земельної ділянки колишньому власнику чи його спадкоємцю (правонаступнику), у разі якщо така потреба відпала; будівництва, обслуговування та ремонту об'єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об'єктів зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу);

будівництва об'єктів забезпечення життєдіяльності населених пунктів (сміттєпереробних об'єктів, очисних споруд, котелень, кладовищ, протиерозійних, протизсувних і протиселевих споруд);

передачі громадянам земельних ділянок для сінокосіння і випасання худоби, для городництва;

надання земельних ділянок суб'єктам господарювання, що реалізують відповідно до Закону України "Про особливості провадження інвестиційної діяльності на території Автономної Республіки Крим" зареєстровані в установленому порядку інвестиційні проекти. Надання такої земельної ділянки у власність здійснюється згідно із законодавством після завершення строку реалізації інвестиційного проекту за умови виконання суб'єктом господарювання договору про умови реалізації цього інвестиційного проекту на території Автономної Республіки Крим;

поновлення договорів оренди землі;

передачі в оренду, концесію майнових комплексів або нерухомого майна, розташованого на земельних ділянках державної, комунальної власності;

надання в оренду земельних ділянок індустріальних парків керуючим компаніям цих індустріальних парків;

надання земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Статтею 125 Земельного кодексу України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 126 Земельного кодексу України визначено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Статтею 3 Закону України Про оренду землі визначено, що об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Статтею 4 Закону України Про оренду землі визначено, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.

Згідно статті 6 Закону України Про оренду землі визначено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Статтею 1 Закону України Про Фонд державного майна України визначено, що Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

П. 4 ч. 1 статті 5 Закону України Про Фонд державного майна України визначено, що Фонд державного майна України у сфері оренди державного майна: виступає орендодавцем цілісних (єдиних) майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств у процесі приватизації (корпоратизації), що перебувають у державній власності; здійснює контроль за надходженням до Державного бюджету України плати за оренду державного майна; проводить інвентаризацію, оцінку цілісних (єдиних) майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів, що передаються в оренду Фондом державного майна України, а також нерухомого майна та майна, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств, утворених у процесі приватизації (корпоратизації), або виступає її замовником, укладає договори на проведення оцінки зазначеного майна та затверджує акти оцінки (висновки про вартість майна); здійснює контроль за використанням орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів, виконанням умов договорів оренди цілісних майнових комплексів державних підприємств; бере участь у здійсненні контролю за поверненням цілісних майнових комплексів державних підприємств до сфери управління уповноважених органів управління після закінчення строку дії договорів оренди.

З огляду на вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Регіональне відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області не мало повноважень на передачу в оренду майна, яке відсутнє на балансі позивача, а також матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів, які б містили відомості про віднесення залізобетонних плит, як певного об'єкту, до державного індивідуально визначеного майна, яке обліковується на відповідному праві за державою. При цьому, їх розташування на земельній ділянці, яка перебуває на праві постійного користування у позивача - сторонами не заперечується. Таким чином, за оспорюваним правочином відповідачем-1, всупереч визначеної законом компетенції органу виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері оренди державного майна, фактично передано в оренду майно, не віднесене до сфери його управління, а саме: частину земельної ділянки, що відноситься до єдиного майнового комплексу позивача та перебуває на праві постійного користування позивача. Власний інтерес позивача, як заінтересованої особи, в контексті спірних правовідносин полягає в тому, що внаслідок перебування у нього на праві постійного користування земельної ділянки (кадастровий номер 7410100000:02:014:0071, площею 1,0607 га, місце розташування: Чернігівська область, м. Чернігів, вулиця Бєлова, 11) позивач перебуває у відповідному правовому становищі постійного землекористувача, і саме від цього правового становища і реалізації свого права як постійного землекористувача залежить подальша можливість законної реалізації ним, як заінтересованою особою, своїх прав.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оспорюваний удаваний правочин суперечить ст.ст. 122, 123, 124 Земельного кодексу України, 4 Закону України Про оренду землі статті 5 Закону України Про Фонд державного майна України , порушує права та охоронювані законом інтереси позивача, як заінтересованої особи, позивачем обрано необхідний спосіб захисту порушеного права, що є підставами для задоволення позову і визнання оспорюваного правочину недійсним в силу приписів ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову Деснянського басейнового управління водних ресурсів до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області та Чернігівської міської громадської організації інвалідів "Центр соціального добробуту "Доброчин-Інваль" про визнання недійсним договору оренди №70-16 від 06.05.2016 прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, суд першої інстанції помилково визнав встановленими недоведені обставини справи та зробив висновки, які не відповідають обставинами справи, а також неправильно застосував норми матеріального права, що згідно з п. 1-4 ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України є підставами для скасування судового рішення першої інстанції повністю та ухвалення в апеляційному порядку нового рішення про задоволення позову повністю.

Ч. 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Ч. 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Ч. 1 статі 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, найшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, у зв'язку з чим на підставі п. 1-4 ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України оскаржуване рішення підлягає скасуванню та ухваленню в цій частині нового рішення про задоволення позову повністю.

Пунктом 2 ч. 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

На підставі п. 2 ч. 1, ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат наступним чином: з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню по 800,00 грн. з кожного судового збору за подачу позову та по 880,00 грн. з кожного за подачу апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 240, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Деснянського басейнового управління водних ресурсів на рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.11.2017 у справі №927/858/17 - задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.11.2017 у справі №927/858/17 - скасувати.

3. Прийняти нове рішення у справі.

Позов задовольнити.

Визнати недійсним договір оренди № 70-16 від 06.05.2016, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України та Чернігівською міською громадскою організацією інвалідів "Центр соціального добробуту "Доброчин-Інваль".

4. Стягнути з Чернігівської міської громадської організації інвалідів "Центр соціального добробуту "Доброчин-Інваль" (код 37095082, місцезнаходження: 14717 м.Чергінів, вул. Жабинського, 13/42) на користь Деснянського басейнового управління водних ресурсів (код 34654458; місцезнаходження: 14017 м.Чернігів, проспект Перемоги, 39-А) 800 (вісімсот) грн. 00 коп. судового збору за подачу позову та 880 (вісімсот вісімдесят) грн. 00 коп. за подачу апеляційної скарги.

5. Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області (код 14243893; місцезнаходження: 14000 м.Чернігів, проспект Миру,43) на користь Деснянського басейнового управління водних ресурсів (код 34654458; місцезнаходження: 14017 м.Чернігів, проспект Перемоги, 39-А) 800 (вісімсот) грн. 00 коп. судового збору за подачу позову та 880 (вісімсот вісімдесят) грн. 00 коп. за подачу апеляційної скарги.

6. Матеріали справи №927/858/17 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та тезолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено: 08.02.2018.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді С.А. Гончаров

В.В. Сулім