Ухвала

від 14.02.2018 по справі 906/155/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний

Суд

УХВАЛА

14 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 906/155/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Львова Б.Ю.,

розглянувши матеріали заяви товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон" (далі - Товариство)

про перегляд постанови Вищого господарського суду України у складі колегії суддів: Плюшка І.А. (головуючий), суддів Барицької Т.Л., Самусенко С.С. від 04.04.2017

за позовом Товариства

до товариства з обмеженою відповідальністю "Бердичівська солодова компанія" (далі - Компанія)

про стягнення 728 544,12 грн. та

за зустрічним позовом Компанії

до Товариства

про стягнення 4 729 342,33 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Вищого господарського суду України від 04.04.2017 у справі № 906/155/16 у складі колегії суддів: Плюшка І.А. (головуючий), суддів Барицької Т.Л., Самусенко С.С. касаційну скаргу Товариства залишено без задоволення, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 16.02.2017 року у справі № 906/155/16 залишено без змін.

14.12.2017 до Верховного Суду України надійшла заява Товариства про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 04.04.2017 у справі № 906/155/16 з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини першої статті 111 16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; в редакції, чинній до 15.12.2017) - неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Заяву мотивовано неоднаковим застосуванням Вищим господарським судом України одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме: частини другої статті 950 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України; заявник зазначає, що судом касаційної інстанції у постанові від 04.04.2017 у справі №906/155/16 не застосовано частину другу статті 950 ЦК україни), на підтвердження зазначеної підстави для перегляду судового рішення до заяви додано постанову Вищого господарського суду України від 09.10.2017 у справі №921/743/16-г/4; статті 261 ЦК України, на підтвердження зазначеної підстави для перегляду судового рішення до заяви додано постанову Вищого господарського суду України від 10.10.2017 у справі №910/23243/16.

Також заяву мотивовано невідповідністю постанови Вищого господарського суду України від 04.04.2017 у справі № 906/155/16 викладеним у постановах Верховного Суду України від 11.10.2017 у справі №753/2541/16-ц та від 12.07.2017 у справі №369/6601/15-ц висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах статті 261 ЦК України.

Як передбачено підпунктом 1 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017), заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у господарських справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

11.01.2018 на підставі підпункту 1 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) заява про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 04.04.2017 у справі № 906/155/16 була передана до Касаційного господарського суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.01.2018 колегії суддів Касаційного господарського суду у складі: Селіваненко В.П. (головуючий), Булгакова І.В. і Львов Б.Ю. передано згадану заяву для розгляду.

Розглянувши заяву про перегляд постанови суду касаційної інстанції та додані до неї матеріали, Касаційний господарський суд вважає за необхідне відмовити в допуску справи до провадження з таких підстав.

Так, відповідно до пунктів 1 та 3 частини першої статті 111 16 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана, зокрема з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Таким чином, для застосування пунктів 1 та 3 зазначеної норми ГПК України необхідно встановити подібність правовідносин, тобто, що суд касаційної інстанції розглянув справу за подібних до постанови Верховного Суду України чи постанов судів касаційної інстанції предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, проте дійшов інших правових висновків.

Як вбачається з постанови Вищого господарського суду України від 04.04.2017 у справі №906/155/16, щодо якої подано заяву про перегляд, Товариство звернулося до господарського суду Житомирської області з позовом до Компанії (з урахуванням заяв про виправлення описки та збільшення позовних вимог) про стягнення з Компанії 728 544,12 грн. збитків, завданих внаслідок втрати зерна кукурудзи, що перебувало на зберіганні Компанії у кількості 251, 656 тонн згідно з договором зберігання зерна від 14.10.2009 №15. У свою чергу, Компанія звернулася до місцевого господарського суду із зустрічною позовною заявою про стягнення з Товариства 4 729 342, 33 грн. вартості зерна кукурудзи через те, що Компанія передала Товариству більшу кількість зерна кукурудзи.

Позовні вимоги за первісним позовом обґрунтовані тим, що Компанією неналежно виконано умови договору зберігання зерна від 14.10.2009 №15 у частині збереження та повернення зі зберігання 251, 656 тонн кукурудзи третього класу, а також невиконання постанови Вищого господарського суду України від 24.04.2012 у справі №5/5007/62/11 у частині повернення Товариству 251, 656 тонн кукурудзи третього класу для кормових потреб якістю ДСТУ 4525:2006. У зв'язку з цим на підставі частини третьої статті 623 ЦК України, частини четвертої статті 225 Господарського кодексу України Компанія зобов'язана відшкодувати Товариству збитки в сум 728 544,12 грн., які полягають у реальній вартості втрачених 251, 656 тонн кукурудзи за цінами, що існують на день ухвалення рішення в цій справі, за вирахуванням 402 649,60 грн. суми коштів, на які було звернено стягнення ухвалою господарського суду Житомирської області від 10.06.2015 у справі №5/5007/62/11 (1131193,72 грн. - 402649,60 грн. = 728544,12 грн.).

Зустрічний позов обґрунтовано правовідносинами, які виникли на підставі договору зберігання зерна від 14.10.2009 №15, та обставинами, встановленими постановою Вищого господарського суду України у справі №5/5007/62/11.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 27.12.2016, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 16.02.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 04.04.2017: відмовлено у задоволенні первісного позову; зустрічний позов задоволено; присуджено до стягнення з Товариства на користь Компанії 4 729 342,33 грн. вартості зерна кукурудзи та 70 940,13 грн. судового збору. Так, у постанові Вищого господарського суду України від 04.04.2017, щодо якої подано заяву про перегляд, суд касаційної інстанції погодився з висновком судів попередніх інстанцій, про відсутність підстав для задоволення первісного позову оскільки Товариством не надано належних та переконливих доказів наявності права на відшкодування завданих йому збитків внаслідок втрати зерна кукурудзи з огляду на таке: постановою Вищого господарського суду України від 24.04.2012 у справі №5/5007/62/11 (з урахуванням ухвали Вищого господарського суду України від 11.10.2012 про виправлення помилки) прийнято нове рішення; визнано за Товариством право власності на 251, 656 тонн зерна кукурудзи третього класу для кормових потреб якістю згідно з ДСТУ 4525:2006, переданого на зберігання Компанії, та зобов`язано Компанію повернути на користь Товариства 251, 656 тонн зерна кукурудзи третього класу для кормових потреб якістю згідно з ДСТУ 4525:2006; з судових рішень, а саме: рішення господарського суду Житомирської області від 20.12.2011 у справі №5/5007/62/11; ухвали господарського суду Житомирської області від 15.08.2012 у справі №5/5007/62/11; постанови Вищого господарського суду України від 12.02.2013 у справі №5/5007/62/11; ухвали господарського суду Житомирської області від 22.04.2014 у справі №5/5007/62/11; рішення господарського суду Житомирської області від 04.03.2014 у справі №906/86/14, які в силу статті 35 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) мають преюдиціальне значення, вбачається, що Компанія не мала можливості виконати постанову Вищого господарського суду України від 24.04.2012 у справі №5/5007/62/11 з поважних причин та що остання постійно вживала заходів щодо її виконання, тому відсутня вина Компанії у несвоєчасному виконанні постанови Вищого господарського суду України від 24.04.2012 у справі №5/5007/62/11; на момент подачі позову Товариству було відомо про відсутність у Компанії належного Товариству зерна кукурудзи та про неможливість його повернення; саме Товариство зволікало із зверненням до суду чи до Компанії щодо зміни способу виконання рішення шляхом виплати йому коштів, тому згідно із частиною третьою статті 226 Господарського кодексу України Товариство позбавлене права на відшкодування збитків.

Водночас суд касаційної інстанції погодився і з результатами розгляду зустрічного позову з огляду на таке: згідно з постановою Вищого господарського суду України від 24.04.2012 у справі №5/5007/62/11 Товариство отримало 1 052, 134 тонни зерна кукурудзи 3 класу, яке належить Компанії; вартість 1 тонни зерна кукурудзи 3 класу на момент подачі зустрічного позову становила 4 495 грн., тому сума коштів, які Товариство повинно сплатити Компанії, складає 4 729 342, 33 грн. вартості зерна кукурудзи. Судами відмовлено Товариству в застосуванні позовної давності, оскільки: строк оплати отриманого Товариством від Компанії зерна кукурудзи в кількості 1 052, 140 тонни згідно з постанови Вищого господарського суду України від 24.04.2012 у справі № 5/5007/62/11 не визначений та не встановлений будь-яким іншим правочином, тому в даному випадку до спірних правовідносин застосовуються вимоги частини другої статті 530 ЦК України; 12.08.2016 на адресу Товариства надійшла вимога Компанії від 08.08.2016 №254 щодо погашення заборгованості в сумі 4 729 342, 33 грн. вартості зерна кукурудзи; тобто перебіг позовної давності почався через сім днів від дня пред'явлення вимоги; у зв'язку з цим позовну давність за зустрічним позовом не пропущено.

Водночас у справі № 921/743/16-г/4, копію постанови Вищого господарського суду України від 09.10.2017 в якій додано до заяви в обґрунтування підстави для перегляду рішення суду касаційної інстанції , підставою спору є стягнення 183 816 грн. вартості втраченого ячменю 3 класу у кількості 49,680 тонн. Скасовуючи постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.05.2017 і рішення господарського суду Тернопільської області від 14.02.2017 у справі № 921/743/16-г/4 та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, суд касаційної інстанції виходив з того, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки доводам позивача, який стверджував, що на порушення умов договору та норм чинного законодавства відповідач під час зберігання та відвантаження ячменю поклажодавця неправомірно застосував формулу, яка регулює його внутрішньоскладський облік залишків зерна в складах, що, на думку позивача, призвело до втрати 49, 680 тонн зерна ячменю 3 класу 183 816 грн. При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що за змістом частини другої статті 950 ЦК України професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця.

У справі №910/23243/16, копію постанови Вищого господарського суду України від 10.10.2017 також додано до заяви, предметом спору є стягнення 374 111, 55 грн. переплати за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді, факт наявності якої та розмір встановлено рішенням господарського суду у справі № 22/322. Скасовуючи постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2017 та рішення господарського суду міста Києва від 13.02.2017, суд касаційної інстанції зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували положень абзацу другого частини п'ятої статті 261 ЦК України, не з'ясували, коли позивач міг звернутися з вимогою про повернення надмірно сплачених сум, а також коли позивач повинен був бути обізнаний з надмірною сплатою сум, тому дійшли передчасного висновку про те, що позовна давність у спірних правовідносинах пропущена не була.

Таким чином, зазначені судові рішення судів касаційних інстанцій не підтверджують доводів заявника щодо неоднакового застосування норм матеріального права в подібних правовідносинах, а свідчать лише про наявність у згаданих справах різних обставин, залежно від яких суди дійшли відповідних правових висновків.

Крім того, Касаційний господарський суд зазначає, що прийняття касаційною інстанцією постанови про скасування судових рішень судів нижчих інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору у справі, а тому на відповідні постанови (від 09.10.2017 у справі № 921/743/16-г/4 та від 10.10.2017 у справі №910/23243/16) не може здійснюватися посилання на підтвердження підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 111 16 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017).

У постанові від 12.07.2017 у справі №369/6601/15-ц Верховний Суд України у спорі про витребування земельних ділянок з незаконного володіння та скасування державної реєстрації, скасовуючи ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06.06.2016, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 16.02.2016, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19.10.2015 та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, вказав, що: аналіз статті 261 ЦК України дає підстави дійти висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов'язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою; з огляду на положення статті 261 ЦК України, статті 45 Цивільного процесуального кодексу України суди повинні були з'ясувати, з якого моменту в прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та державного підприємства "Київлісгосп" з віндикаційним позовом.

Суд касаційної інстанції зазначає, що прийнятою Верховним Судом України постановою від 12.07.2017 у справі №369/6601/15-ц скасовані рішення судів попередніх інстанцій з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, правової позиції/висновків щодо застосування норм матеріального права не викладено, а тому на відповідну постанову не може здійснюватися посилання як на підтвердження підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 111 16 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017).

У постанові від 11.07.2017 у справі №753/2541/16-ц Верховний Суд України у спорі про стягнення страхового відшкодування, відшкодування майнової та моральної шкоди вказав таке: згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; день скоєння ДТП, внаслідок якої пошкоджено автомобіль, право користування яким мав позивач, і йому завдано шкоди, є тим днем, коли позивач довідався про порушення свого права і про особу, яка його порушила, тому саме з цього часу у позивача виникло право вимоги до безпосереднього заподіювача шкоди.

Виходячи з того, що у справі №906/155/16 про перегляд постанови суду касаційної інстанції, в якій подано заяву, судами відмовлено Товариству в застосуванні позовної давності через те, що позовна давність не пропущена, оскільки: строк оплати отриманого Товариством від Компанії зерна кукурудзи в кількості 1 052,140 тонни згідно з постановою Вищого господарського суду України від 24.04.2012 у справі № 5/5007/62/11 не визначений та не встановлений будь-яким іншим правочином; у даному випадку до спірних правовідносин застосовуються вимоги частини другої статті 530 ЦК України; 12.08.2016 на адресу Товариства надійшла вимога Компанії від 08.08.2016 №254 щодо погашення заборгованості в сумі 4 729 342, 33 грн. вартості зерна кукурудзи; перебіг позовної давності почався через сім днів від дня пред'явлення вимоги, - порівняння постанови Верховного Суду України від 11.07.2017 у справі №753/2541/16-ц зі змістом судового рішення, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що таке судове рішення не відповідає викладеному у цій постанові висновку щодо застосування у подібних правовідносинах положень статті 261 ЦК України.

Крім того, правовідносини у справах №906/155/16, №921/743/16-г/4, №910/23243/16, №369/6601/15-ц, №753/2541/16-ц не є подібними, оскільки постанови у згаданих справах прийнято за різної фактично-доказової бази, тобто хоча й за подібного правового регулювання, але за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями у кожній з цих справ і за інших поданих сторонами та оцінених судами доказів, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийняті відповідні судові рішення.

З огляду на наведене визначені статтею 111 16 ГПК України підстави для допуску справи до провадження Верховного Суду - відсутні.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України (у редакції, чинній після 15.12.2017), статтями 111 16 , 111 17 , 111 21 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017), Касаційний господарський суд

У Х В А Л И В:

1. Відмовити товариству з обмеженою відповідальністю сільськогосподарському підприємству "Нібулон" у допуску справи № 906/155/16 до провадження Верховного Суду.

2. Копію ухвали разом із копією заяви надіслати особам, які беруть участь у справі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов