Постанова

від 12.03.2018 по справі 910/10224/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/10224/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю.Я. - головуючого, Дроботової Т.Б., Кушніра І.В.,

розглянувши без виклику учасників справи заяву товариства з обмеженою відповідальністю "НІК-ДАР" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 22.02.2017

за позовом першого заступника керівника Київської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Київської міської ради

до товариства з обмеженою відповідальністю "НІК-ДАР"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, ОСОБА_4

про витребування майна,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2016 року перший заступник керівника Київської місцевої прокуратури №2 (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "НІК-ДАР" (далі - ТОВ "НІК-ДАР") про витребування нерухомого майна, а саме нежитлових приміщень з № 1 (один) по 5 (п'ять), вітрина групи приміщень №68 (шістдесят вісім) (в літері А"), загальною площею 61,60 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (далі - спірні нежитлові приміщення), на користь власника - територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.08.2016 (суддя Отрош І.М.) у позові відмовлено повністю.

Рішення мотивоване приписами статей 330, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), з урахуванням яких місцевий суд дійшов висновку про відсутність підстав для витребування у відповідача, як добросовісного набувача, спірних нежитлових приміщень з огляду на те, що намір (воля) власника на надання дозволу на приватизацію нерухомого майна (нежилі приміщення з № 1 по № 5, вітрина (групи приміщень № 68), (в літ. А), загальною площею 61,62 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1), виражено у рішенні Дарницької районної у місті Києві ради від 30.09.2009 №15 "Про приватизацію об'єктів комунальної власності територіальної громади Дарницького району м. Києва", а воля органу приватизації на фактичну передачу у власність переможця конкурсу такого майна отримала свій вираз в укладеному договорі купівлі-продажу №278/П від 18.06.2010, внаслідок чого прокурором не доведено обставин первісного вибуття такого нерухомого майна з володіння власника (територіальної громади міста Києва) поза його волею.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2016 (головуючий - Коршун Н.М., судді: Алданова С.О., Дикунська С.Я.), залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 22.02.2017 (головуючий - Нєсвєтова Н.М., судді: Ковтонюк Л.В., Кондратова І.Д.), рішення від 09.08.2016 скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Зобов'язано ТОВ "НІК-ДАР" повернути на користь власника (Київської міської ради) нежилі приміщення з № 1 (один) по 5 (п'ять), вітрина групи приміщень №68 (шістдесят вісім) (в літері А"), загальною площею 61,62 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Суд апеляційної інстанції, з яким погодився Вищий господарський суд України, дійшов висновку про вибуття спірного майна з комунальної власності поза волею власника - територіальної громади міста Києва в особі Дарницької районної у м.Києві ради, оскільки придбання спірних нежитлових приміщень за договором купівлі-продажу від 26.06.2014 було здійснено відповідачем у особи (ОСОБА_4.), яка не мала права їх відчужувати, зважаючи на визнання недійсними договору купівлі-продажу №278/П від 18.06.2010, укладеного між Фондом приватизації комунального майна Дарницького району міста Києва і фізичною особою-підприємцем Сергієнко Н.О., та договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 03.10.2013, укладеного між фізичною особою-підприємцем Сергієнко Н.О. та ОСОБА_4, згідно з постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2011 у справі №44/107 та рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 06.01.2015 у справі №753/8197/14-ц, якими встановлено, що продавці за вказаними вище договорами не мали права їх укладати у зв'язку з відсутністю права власності на спірне нерухоме майно, внаслідок чого це майно підлягає витребуванню від ТОВ "НІК-ДАР" на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

ТОВ "НІК-ДАР" у заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 22.02.2017 з підстав, передбачених пунктами 1 та 3 частини 1 статті 111 16 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній до 15.12.2017 (далі - ГПК (в редакції, чинній до 15.12.2017)), посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 388 ЦК у подібних правовідносинах, просив скасувати зазначену постанову та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.02.2017, а рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2016 залишити без змін.

На обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права надало копії постанов Вищого господарського суду України від 25.10.2011 у справі №14/5007/6/11, від 22.07.2013 у справі №51/227, від 26.04.2016 у справі №916/2129/15, від 06.07.2016 у справі №916/2131/15 та копії постанов Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі №916/2129/15, від 25.01.2017 у справі №916/2131/15, у яких, на його думку, по-іншому ніж у справі, що переглядається, застосовано судом касаційної інстанції одну й ту ж норму матеріального права у подібних правовідносинах.

Так, у наданій для порівняння копії постанови Вищого господарського суду України від 25.10.2011 у справі №14/5007/6/11 за позовом прокурора Олевського району в інтересах держави в особі Олевської міської ради до Олевської районної спілки споживчих товариств Житомирської області про витребування майна з чужого незаконного володіння, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову, виходив з того, що спірне майно вибуло з володіння Олевської міської ради не поза волею власника, а на підставі рішення Олевської селищної ради від 31.07.2001, яким надано дозвіл на відчуження магазину в порядку, передбаченому Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", а не Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", тоді як постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 09.11.2010 у справі №1/20-Д, яка набрала законної сили, відмовлено у задоволенні позову прокурора Олевського району Житомирської області в інтересах держави в особі Олевської міської ради до Олевської районної спілки споживчих товариств та до Олевського виробничого підприємства житлово-комунального господарства про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного майна від 09.08.2001.

Водночас, у наданій для порівняння копії постанови від 22.07.2013 у справі №51/227 за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України та Міністерства охорони здоров'я України до закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", товариства з обмеженою відповідальністю "Кармен-Інвест", товариства з обмеженою відповідальністю "Патра" та товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Укрсервісбуд" про визнання недійсним договору, витребування майна та зобов'язання повернути майно,, Вищий господарський суд України суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову, виходив зокрема, з тих мотивів, що товариство з обмеженою відповідальністю "Патра" та товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Укрсервісбуд" є добросовісними набувачами спірного нерухомого майна, які не знали та не могли знати про наявність перешкод для вчинення правочинів щодо відчуження майна і такі перешкоди станом на день вчинення оспорюваних правочинів були відсутні.

Також у поданій заяві ТОВ "НІК-ДАР" посилається на те, що висновки судів у справі №910/10224/16 не відповідають викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норми матеріального права, а саме статті 388 ЦК.

Так, у справі №916/2129/15, копію постанови в якій надано для порівняння, Верховний Суд України, відмовляючи у задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс Строй" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 26.04.2016, якою рішення судів попередніх інстанцій було скасовано та прийнято нове рішення про витребування у ТОВ "Аверс Строй" на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради нежитлові приміщення загальною площею 246,3 кв.м., що розташовані по вул. Ланжеронівській (вул. Ласточкіна), 8 у місті Одесі, дійшов висновку про те, що оскільки постановою Вищого господарського суду України від 16.10.2014 у справі №916/2545/13 встановлено недійсність договору купівлі-продажу спірного майна (об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Одеси), укладеного 12.08.2010 між Одеською міською радою та ТОВ "АРТ", і незаконність дій Одеської міської ради при прийнятті пункту 13 рішення Одеської міської ради №5649-V від 14.04.2010 "Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 та внесення змін до рішень Одеської міської ради", на підставі якого було укладено цей договір купівлі-продажу, то дії Одеської міської ради при прийнятті зазначеного рішення і при укладенні зазначеного договору купівлі-продажу, зокрема розпорядження майном не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених законом, не можуть бути оцінені як вираження волі територіальної громади міста Одеси як власника спірного об'єкта нерухомості на вибуття майна із його (власника) володіння, а заявлені позовні вимоги про витребування цього майна у добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК підлягають задоволенню.

В свою чергу, скасовуючи постанову Вищого господарського суду України від 06.07.2016 і постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.03.2016 та залишаючи в силі рішення Господарського суду Одеської області від 17.12.2015 у справі №916/2131/15, Верховний Суд України у постанові від 25.01.2017 погодився з правомірним висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову про витребування у ТОВ Джі Ем Джі Контент на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради нежилих приміщень загальною площею 1058,4 кв.м., розташованих по вул. Затонського, 1, у м. Одесі, на підставі статті 388 ЦК, оскільки спірні нежилі приміщення вибули із володіння територіальної громади поза її волею.

Таким чином, йдеться про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норми матеріального права (статті 388 ЦК) у подібних правовідносинах.

Ухвалою Верховного Суду України від 27.06.2017 відкрито провадження за заявою ТОВ "НІК-ДАР" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 22.02.2017 у справі №910/10224/16.

11.01.2018 заява ТОВ "НІК-ДАР" разом з матеріалами справи №910/10224/16 передана до Касаційного господарського суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.01.2018 справу № 910/10224/16 передано на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі: головуючий - Чумак Ю.Я., Дроботова Т.Б., Пільков К.М.

Розпорядженням Заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 24.01.2018 №59 у зв'язку перебуванням судді Пількова К.М. на лікарняному призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/10224/16.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 24.01.2018 для розгляду справи №910/10224/16 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у наступному складі: головуючий - Чумак Ю.Я., судді Дроботова Т.Б., Кушнір І.В.

08.02.2018 Касаційний господарський суд ухвалив здійснити розгляд справи №910/10224/16 за заявою ТОВ "НІК-ДАР" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 22.02.2017 без повідомлення та виклику учасників справи.

Розглянувши вказану заяву та додані матеріали, обговоривши її доводи, дослідивши оскаржувану постанову з підстав, що заявлені, Суд вважає, що в задоволенні заяви слід відмовити з огляду на таке.

У справі №910/10224/16, яка розглядається, судами встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності від 30.07.2006 нежитлові приміщення з № 1 по № 5, вітрина (групи приміщень № 68), (в літ. А), загальною площею 61,62 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, на праві комунальної власності належали територіальній громаді Дарницького району міста Києва.

Рішенням Дарницької районної у місті Києві ради від 30.09.2009 №15 "Про приватизацію об'єктів комунальної власності територіальної громади Дарницького району м. Києва" було внесено зміни до переліку об'єктів комунальної власності, дозволених до приватизації у 2009 році, з визначенням способу їх приватизації, до якого було внесено і нежитлові приміщення, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

За результатами проведення конкурсу з продажу нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1, оформленого протоколом від 14.06.2010 №3, переможцем конкурсу визначено фізичну особу-підприємця Сергієнко Н.О.

В подальшому, 18.06.2010 між Фондом приватизації комунального майна Дарницького району міста Києва (продавець) та фізичною особою-підприємцем Сергієнко Н.О. (покупець) було укладено договір купівлі-продажу №278/П, посвідчений державним нотаріусом 16-ої Київської державної нотаріальної контори Шапченко М.І., за умовами якого продавець передає, а покупець приймає у власність нежилі приміщення з № 1 по № 5, вітрина (групи приміщень № 68), (в літ. А), загальною площею 61,62 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Проте, постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2011 у справі №44/107, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 24.01.2012, визнано недійсним договір купівлі-продажу нежилого приміщення №278/П від 18.06.2010 та застосовано наслідки недійсності цього договору у вигляді двосторонньої реституції .

В подальшому, 03.10.2013 між фізичною особою-підприємцем Сергієнко Н.О. та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу нежилих приміщень за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 61,60 кв.м., що також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якого власником нежилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 61,60 кв.м. є ОСОБА_4

З матеріалів справи також вбачається, що рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 06.01.2015 у справі №753/8197/14-ц за позовом Комунального підприємства "Дирекція по обслуговуванню нежитлового фонду Дарницького району міста Києва" до ОСОБА_4 та фізичної особи-підприємця Сергієнко Н.О. (третя особа - приватне підприємство "МАК") про визнання недійсним договору від 03.10.2013 та витребування майна, позов задоволено частково, а саме визнано недійсним договір купівлі-продажу нежилого приміщення від 03.10.2013, згідно з яким фізична особа-підприємець Сергієнко Н.О. передала у власність ОСОБА_4, а ОСОБА_4 прийняв нежилі приміщення з № 1 (один) по 5 (п'ять), вітрина групи приміщень №68 (шістдесят вісім) (в літері А"), загальною площею 61,60 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кочергою Г.Г. та зареєстрований у реєстрі за №904. В іншій частині позову відмовлено.

У зазначеному рішенні Дарницького районного суду міста Києва встановлено, що зміст договору купівлі-продажу від 03.10.2013 суперечить вимогам ЦК та іншим вимогам законодавства та вчинений фізичною особою-підприємцем Сергієнко Н.О. без необхідного обсягу цивільної дієздатності, оскільки остання не мала права власності на спірне нерухоме майно на час укладання угоди, тому не могла ним розпорядитись.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що 26.06.2014 між ОСОБА_4 (продавець) та ТОВ "НІК-ДАР" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежилих приміщень, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою В.Ю. та зареєстрований у реєстрі за №1727, за умовами якого продавець передає у власність покупцю, а покупець приймає у власність на умовах та в порядку, визначених цим договором, нежилі приміщення з №1 по №5, вітрина, група приміщень №68 (в літері "А"), загальною площею 61,60 кв.м., що розташовані за адресою АДРЕСА_1.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладений між ОСОБА_4 та ТОВ "НІК-ДАР" договір купівлі-продажу нежилих приміщень від 26.06.2014 є таким, що вчинений продавцем без необхідного обсягу цивільної дієздатності, за відсутності у останнього права власності на майно, що є об'єктом договору купівлі-продажу на момент його укладення, у зв'язку з чим спірне нерухоме майно - нежилі приміщення з № 1 (один) по 5 (п'ять), вітрина групи приміщень №68 (шістдесят вісім) (в літері А"), загальною площею 61,62 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, має бути витребувано у ТОВ "НІК-ДАР" на користь власника - Київської міської ради, як таке, що вибуло з комунальної власності територіальної громади міста Києва поза волею власника.

Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм права, про які йдеться у заяві, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду виходить з наступного.

Власник має право витребувати своє майно в усіх випадках від особи, яка заволоділа ним незаконно, без відповідної правової підстави (стаття 387 ЦК) та від особи, яка набула його безвідплатно в особи, яка не мала право його відчужувати (частина 3 статті 388 ЦК).

Якщо майно відчужено за відплатним договором, то відповідно до частини 1 статті 388 ЦК власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею, було загублене, викрадене, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом.

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 ЦК.

У такому випадку чинне законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором, яким у даній справі є договір купівлі-продажу від 26.06.2014, права відчужувати це майно.

Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів.

Таким чином, наявність у діях власника майна волі на передачу цього майна виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Територіальна громада міста Києва, як власник спірного об'єкта нерухомості, делегує Київській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Тобто воля територіальної громади як власника, може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

Згідно зі статтею 328 ЦК право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини 1 статті 236 ЦК нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно з частиною 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Приписами частини 3 статті 35 ГПК (в редакції, чинній до 15.12.2017) передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

У справі, що розглядається, апеляційним судом встановлено, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2011 у справі №44/107, яка набрала законної сили з дня прийняття, визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу нежилого приміщення №278/П від 18.06.2010 та застосовано наслідки недійсності цього договору у вигляді двосторонньої реституції .

Таким чином, з урахуванням приписів статей 216, 236, 328 ЦК та статті 35 ГПК (в редакції, чинній до 15.12.2017), суд апеляційної інстанцій дійшов вірного висновку про те, що первісний покупець спірного майна - фізична особа-підприємець Сергієнко Н.О., укладаючи 03.10.2013 договір купівлі-продажу нежилих приміщень з ОСОБА_4 не могла не знати про те, що не має права відчужувати спірне нерухоме майно, оскільки вже не мала права власності на нього на час укладення договору з огляду на зазначене судове рішення.

При цьому укладення між фізичною особою-підприємцем Сергієнко Н.О. та ОСОБА_4 договору купівлі-продажу спірних нежитлових приміщень у жовтні 2013 року є доказом невиконання продавцем судового рішення у справі №44/107 в частині застосування двосторонньої реституції за недійсним договором купівлі-продажу №278/П від 18.06.2010, яке (рішення) згідно вимог статті 115 ГПК (в редакції, чинній до 15.12.2017) є обов'язковим до виконання на всій території України.

Викладені фактичні обставини підтверджуються рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 06.01.2015 у справі №753/8197/14-ц, яким позов Комунального підприємства "Дирекція по обслуговуванню нежитлового фонду Дарницького району міста Києва" задоволено в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 03.10.2013 з тих мотивів, що оспорюваний правочин вчинено фізичною особою-підприємцем Сергієнко Н.О. без необхідного обсягу цивільної дієздатності, оскільки остання не мала права власності на спірне нерухоме майно на час укладання договору та не могла ним розпоряджатися.

Наведене також свідчить про те, що після 13.10.2011 спірне майно вибуло з комунальної власності поза волею власника - територіальної громади міста Києва в особі Дарницької районної у м.Києві ради та підлягає витребуванню від ТОВ "НІК-ДАР", як добросовісного набувача на підставі пункту 3 частини 1 статті 388 ЦК, чим спростовується висновок суду першої інстанції та твердження заявника про те, що воля власника на відчуження спірного нерухомого майна виражена у чинному рішенні Дарницької районної у місті Києві ради від 30.09.2009 №15 "Про приватизацію об'єктів комунальної власності територіальної громади Дарницького району м. Києва".

За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд та Вищий господарський суд України дійшли правильного висновку про те, що Київська міська рада є законним власником спірного майна, яке вибуло із власності територіальної громади міста Києва з порушенням установленого порядку та поза волею власника.

Доводи заявника щодо порушення зазначеними судами вимог статті 388 ЦК та обумовленої цим невідповідності висновків судів попередніх інстанцій висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України, є необґрунтованими з огляду на таке.

Згідно з пунктами 1 та 3 частини 1 статті 111 16 ГПК (в редакції, чинній до 15.12.2017) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно з таких підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти рішення у тих справах, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, умови застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин), а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (об'єкт та предмет правового регулювання). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

У справі, яка переглядається, предметом спору є витребування у ТОВ "НІК-ДАР", як добросовісного набувача, на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради спірного майна, яке вибуло з комунальної власності поза волею власника - територіальної громади міста Києва в особі Дарницької районної у м.Києві ради, оскільки придбання спірних нежитлових приміщень за договором купівлі-продажу від 26.06.2014 було здійснено відповідачем у особи (ОСОБА_4.), яка не мала права їх відчужувати, зважаючи на послідовне визнання недійсними з моменту укладення договору купівлі-продажу №278/П від 18.06.2010 та договору купівлі-продажу від 03.10.2013 згідно з постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2011 у справі №44/107 та рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 06.01.2015 у справі №753/8197/14-ц, якими встановлено, що продавці за вказаними вище договорами не мали права їх укладати у зв'язку з відсутністю права власності на спірне нерухоме майно.

Водночас, зі змісту наданих для порівняння постанов Верховного Суду України Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі №916/2129/15 та від 25.01.2017 у справі №916/2131/15 вбачається, що у цих справах комунальне майно витребовувалося з тих підстав, що постановою Вищого господарського суду України від 16.10.2014 у справі №916/2545/13 встановлено недійсність договору купівлі-продажу спірного майна (об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Одеси), укладеного 12.08.2010 між Одеською міською радою та ТОВ "АРТ", і незаконність дій Одеської міської ради при прийнятті пункту 13 рішення Одеської міської ради №5649-V від 14.04.2010 "Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 та внесення змін до рішень Одеської міської ради", на підставі якого було укладено цей договір купівлі-продажу. Крім того, укладені удавані договори (дарування і купівлі-продажу) є недійсними як такі, що вчинені з метою приховання іншого правочину, який сторони насправді вчинили, а саме договору міни з доплатою, який також є недійсним, оскільки суперечить вимогам частини 4 статті 293 Господарського кодексу України.

В свою чергу, зі змісту наданої для порівняння постанови Вищого господарського суду України від 25.10.2011 у справі №14/5007/6/11 вбачається, що спірне майно вибуло з володіння Олевської міської ради не поза волею власника, а на підставі рішення Олевської селищної ради від 31.07.2001, яким надано дозвіл на відчуження магазину в порядку, передбаченому статтею 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", а не Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" , і постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 09.11.2010 у справі №1/20-Д було відмовлено у задоволенні позову прокурора Олевського району Житомирської області в інтересах держави в особі Олевської міської ради про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного майна від 09.08.2001, укладеного між Олевською районною спілкою споживчих товариств та Олевським виробничим підприємством житлово-комунального господарства.

В той же час спірні правовідносини у справі №910/10224/16, в якій наразі переглядається постанова Вищого господарського суду України від 22.02.2017, виникли у зв'язку з приватизацією спірного майна на конкурсних засадах у червні 2010 року та регулювалися Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", а договори купівлі-продажу, що укладалися після проведення приватизації, визнавалися недійсними в судовому порядку.

Водночас, колегія суддів не приймає до уваги надану заявником для порівняння постанову Вищого господарського суду України від 22.07.2013 у справі №51/227, оскільки зазначена постанова скасована постановою Верховного Суду України Верховного Суду України від 16.09.2014, тому не може бути прикладом неоднакового застосування однієї і тієї ж норми матеріального права (статті 388 ЦК) у подібних правовідносинах.

Отже, аналіз висновків, зроблених судом касаційної інстанції у справі, що розглядається, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у вищезазначених постановах Верховного Суду України щодо застосування у подібних правовідносинах норми матеріального права, оскільки встановлені в справах фактичні обставини, спірні правовідносини та їх матеріально-правове регулювання не є подібними.

Ураховуючи викладене, обставини, на які посилається заявник в обґрунтування заяви про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 22.02.2017 з підстав, передбачених пунктами 1 та 3 частини 1 статті 111 16 ГПК (в редакції, чинній до 15.12.2017), не знайшли свого підтвердження.

Згідно з частиною 1 статті 111 26 ГПК (в редакції, чинній до 15.12.2017) Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосовані правильно.

З огляду на викладене заява ТОВ "НІК-ДАР" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 22.02.2017 задоволенню не підлягає.

Керуючись пунктом 1 пункту 1 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017), статтями 111 23 - 111 28 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017), Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю "НІК-ДАР" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 22.02.2017 у справі №910/10224/16.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2016 та постанову Вищого господарського суду України від 22.02.2017 у справі №910/10224/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Ю.Я. Чумак

Судді: Т.Б. Дроботова

І.В. Кушнір