Постанова

від 02.04.2018 по справі 914/1953/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" квітня 2018 р. Справа № 914/1953/17

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

судді-доповідача: ОСОБА_1,

суддів: Бойко С.М., Бонк Т.Б.,

при секретарі судового засідання Коростенській О.І.,

за участю представників:

від прокуратури - ОСОБА_2

від позивача-1 - ОСОБА_3

від позивача-2 - не з'явився

від відповідача (скаржника) - ОСОБА_4

від третьої особи - не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю Форвард , вих.№03 від 03 січня 2018 року

на рішення Господарського суду Львівської області від 14 грудня 2017 року (підписане 22.12.2017 року), суддя Манюк П.Т.

у справі №914/1953/17

за позовом Заступника військового прокурора Львівського гарнізону Західного регіону України в інтересах держави в особі уповноваженого органу:

позивача-1 Міністерства оборони України, м. Київ

позивача-2 Концерну Військторгсервіс , м. Київ

до відповідача ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю Форвард , м. Луцьк, Волинська область

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_6 фірма Монте Крісто , м. Луцьк, Волинська область

про витребування майна

в с т а н о в и в :

25 вересня 2017 року заступник військового прокурора Львівського гарнізону Західного регіону України звернувся до Господарського суду Львівської області в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України та Концерну Військторгсервіс з позовом до ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю Форвард про витребування у власність держави в особі Міністерства оборони України та в повне господарське відання Концерну Військторгсервіс 9/50 частин адміністративних будівель, а саме: адміністративний будинок площею 159,5 кв. м, який визначений за поверховим планом літерою А-1 та розташований по вул. Т. Шевченка, 78 у м. Львові.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 23.10.2017 року залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_6 фірму Монте Крісто .

Рішенням Господарського суду Львівської області від 14 грудня 2017 року у справі №914/1953/17 позов задоволено частково. Суд вирішив витребувати від ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю ФОРВАРД у власність держави в особі Міністерства оборони України 9/50 (дев'ять п'ятдесятих) частин адміністративних будівель, а саме: адміністративний будинок площею 159,5 кв. м, який визначений за поверховим планом літ. А-1 та розташований по вул. Т. Шевченка, буд. №78, у м. Львові. В задоволенні решти позовних вимог (щодо витребування від відповідача вказаного вище майна в повне господарське відання Концерну Військторгсервіс ) - відмовлено.

Рішення суду в частині задоволення позову мотивоване тим, що постановою апеляційного господарського суду визнано недійсним договір купівлі-продажу спірного майна, укладений між Концерном Військторгсервіс і ОСОБА_6 фірмою Монте Крісто . Одночасно, судом встановлено, що на даний час спірне майно знаходиться у відповідача - ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю Форвард . Суд у рішенні зазначив, що витребування майна в цьому випадку є підставним та законним, відповідає легітимній меті та переслідує законний суспільний інтерес, оскільки спрямоване на поновлення порушеного права власника (держави), при цьому забезпечується також пропорційність, співрозмірність між метою (втручання у право особи) та інтересами суспільства, як невід'ємною складовою та інструментом верховенства права; при цьому суд зазначає, що учасниками процесу, в тому числі відповідачем, не обґрунтовано можливості досягти мети - відновлення порушеного права власності - за допомогою менш обтяжливих заходів. В частині відмови в задоволенні позову рішення суду мотивоване тим, що передача спірного майна в господарське відання є виключною компетенцією органу управління цим державним майном - Міністерства оборони України.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю Форвард звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 14 грудня 2017 року у справі №914/1953/17 в частині задоволення позову та прийняти нове рішення про відмову в позові. Зокрема, зазначає, що Міністерство оборони України має право витребувати спірне майно від ТзОВ Форвард лише у разі, якщо воно вибуло з володіння Концерну Військторгсервіс не з його волі, а іншим шляхом. Поряд з цим, апелянт зазначає, що недійсність правочину, на виконання якого передано майно, сама по собі не свідчить про його вибуття із володіння особи, яка передала це майно, не з її волі, а суд має встановити, чи була воля власника майна на передачу права володіння іншій особі. На думку скаржника спірне майно вибуло з володіння власника за його волею - передано в господарське відання Концерну Військторгсервіс , який його відчужив, то власник майна - Міністерство оборони України не має права вимагати повернення майна від добросовісного набувача. Апелянт наголошує, що задоволення позову має наслідком втручання держави у право відповідача на мирне володіння спірним майном.

Представник відповідача (скаржника) в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив задоволити в повному обсязі: скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 14 грудня 2017 року у справі №914/1953/17 в частині задоволення позову та прийняти нове рішення про відмову в позові.

Прокурор та представник позивача (Міністерства оборони України) в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечили, просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, з підстав, наведених у відзивах на апеляційну скаргу (вих.№119 від 13.02.2018 року та вих.№03-624вих-18 від 15.02.2018 року). Зокрема, зазначали, що судами вірно встановлено факт продажу позивачем-2 спірного майна з перевищенням повноважень посадових осіб позивача-2, що слугувало підставою для визнання договору від 29.10.2008 року недійсним. При цьому, беручи до уваги вибуття спірного державного майна за відсутності волі Міністерства оборони України, вважають правомірним витребування такого майна від відповідача. Разом з тим, представник Міністерства оборони України заперечив твердження скаржника щодо вибуття спірного майна за волею Міністерства оборони України, оскільки перебування цього майна в користуванні Концерну Військторгсервіс є правовою формою здійснення державою своїх повноважень власника, та не свідчить про наявність волі власника майна на його відчуження.

Суд, заслухавши пояснення прокурора та представників позивача-1 і відповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 29 жовтня 2008 року між Концерном Військторгсервіс (в тексті договору - продавець) та приватною фірмою Монте Крісто (в тексті договору - покупець) укладено договір купівлі-продажу 9/50 частин нежитлових приміщень - адміністративні будівлі, які знаходяться у м. Львові, вул. Т. Шевченка, буд. №78. Опис 9/50 частин об'єкта: А-1 адміністративний будинок, цегла, площею 159 кв. м.

11 березня 2009 року сторонами підписано акт прийому-передачі спірного майна ОСОБА_6 фірмі Монте Крісто .

20 листопада 2015 року військовий прокурор Львівського гарнізону звертався до господарського суду в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України та Концерну Військторгсервіс до ОСОБА_6 фірми Монте Крісто про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 29 жовтня 2008 року та зобов'язання повернути частину нежитлових приміщень.

Так, рішенням Господарського суду Львівської області від 19 жовтня 2016 року у справі №914/126/16 відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 31 січня 2017 року рішення місцевого господарського суду у справі №914/126/16 скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково: визнано недійсним договір купівлі-продажу 9/50 (дев'ять п'ятдесятих) частин адміністративних будівель, а саме: адміністративного будинку площею 159,5 кв. м, який визначений за поверховим планом літ. А-1 та розташований по вул. Т. Шевченка, буд. №78, у м. Львові, укладений 29 жовтня 2008 року Концерном Військторгсервіс в особі філії Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерну та ОСОБА_6 фірмою Монте Крісто . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено, з огляду на перебування спірного майна у власності ТзОВ Форвард .

Постанова Львівського апеляційного господарського суду від 31 січня 2017 року залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 16 травня 2017 року.

Згідно з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (номер інформаційної довідки 91055317 від 04.07.2017 року) право власності на спірне майно належить ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю Форвард (код ЄДРПОУ 13983234).

Враховуючи наведене, у вересні 2017 року заступник військового прокурора Львівського гарнізону Західного регіону України звернувся до Господарського суду Львівської області в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України та Концерну Військторгсервіс з цим позовом до ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю Форвард про витребування у власність держави в особі Міністерства оборони України та в повне господарське відання Концерну Військторгсервіс 9/50 частин адміністративних будівель, а саме: адміністративний будинок площею 159,5 кв. м, який визначений за поверховим планом літерою А-1 та розташований по вул. Т. Шевченка, 78 у м. Львові.

Згідно з ч.2 ст.2 ГПК України (в редакції, чинній на момент звернення прокурора до суду з цим позовом) прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

Відповідно до ст.23 ЗУ Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

В силу положень ст.3 ЗУ Про Збройні Сили України , ст.10 ЗУ Про оборону України , Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Статтею 170 ЦК України передбачено, що держава набуває та здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, а згідно з ст.326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна; від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами (ч.1 ст.136 ГК України).

Разом з тим, згідно з ст.74 ГК України майно державного підприємства закріплюється за ним на праві господарського віддання.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, заступник військового прокурора Львівського гарнізону правомірно звернувся з позовом до Господарського суду Львівської області в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України та Концерну Військторгсервіс . Слід зазначити, що вказане не заперечується учасниками справи та в апеляційній скарзі відповідачем не оскаржується.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання іншою особою.

Згідно з ч.2 ст.386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст.387 ЦК України).

Статтею 388 (ч.1) ЦК України передбачено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

При розгляді спорів про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути власник майна (фізичні, юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів), який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором, зокрема на підставі цивільно-правових договорів (зберігання, майнового найму тощо), в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, встановлених законом.

Відповідачем у справах цієї категорії є особа, яка на момент подання позову фактично володіє майном без підстав, передбачених законом, адміністративним актом чи договором.

Незаконним володільцем може бути і добросовісний, і недобросовісний набувач. Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати.

Разом з цим, згідно з правовими висновками Верховного Суду України від 17.10.2011 у справі № 3-103гс11 добросовісне набуття у розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, відтак, наслідком правочину, укладеного з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна із незаконного володіння.

Так, судом встановлено, що постановою Львівського апеляційного господарського суду від 31 січня 2017 року у справі №914/126/16, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 16 травня 2017 року, визнано недійсним договір купівлі-продажу 9/50 (дев'ять п'ятдесятих) частин адміністративних будівель, а саме: адміністративного будинку площею 159,5 кв. м, який визначений за поверховим планом літ. А-1 та розташований по вул. Т. Шевченка, буд. №78, у м. Львові, укладений 29 жовтня 2008 року Концерном Військторгсервіс в особі філії Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерну та ОСОБА_6 фірмою Монте Крісто .

У вказаній вище справі судами встановлено, зокрема те, що спірне майно, яке було предметом договору купівлі-продажу, на момент його укладення перебувало у власності держави в особі Міністерства оборони України та знаходилось на праві господарського відання Концерну Військторгсервіс . Поряд з тим, відповідно до п.п.7.3, 7.5 статуту Концерну Військторгсервіс Концерн, здійснюючи право господарського відання, володіє, користується і розпоряджається зазначеним майном з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою органу управління майном у випадках, передбачених чинним законодавством України. Відчуження основних фондів Концерну здійснюється ним лише за попередньою згодою органу управління майном і, як правило, на конкурентних засадах, відповідно до чинного законодавства України.

З огляду на наведене, суди у справі №914/126/16 дійшли висновку, що відчуження спірного приміщення відбулося без відповідного рішення про надання згоди на таке відчуження органом управління майном - Міністерством оборони України та за відсутності погодження з ФДМУ, як це передбачено статтею 75 Господарського кодексу України, нормами Закону України Про управління об'єктами державної власності та Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 року №803. Спірний договір купівлі-продажу укладений від імені Концерну Військторгсервіс особою, яка не мала повноважень на вчинення дій щодо відчуження державного нерухомого майна, закріпленого на праві господарського відання за цим Концерном.

Одночасно, відмовляючи у задоволенні позову в частині витребування майна від ОСОБА_6 фірми Монте Крісто , суди встановили, що спірне приміщення з 11.06.2013 року є власністю ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю Форвард (підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу, серія та номер 905, виданий 11.06.2013 року, видавник: приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Волинської області ОСОБА_7Ф.).

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).

Беручи до уваги наведені вище обставини та положення законодавства, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про задоволення позову в частині витребування від ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю ФОРВАРД у власність держави в особі Міністерства оборони України 9/50 (дев'ять п'ятдесятих) частин адміністративних будівель, а саме: адміністративний будинок площею 159,5 кв. м, який визначений за поверховим планом літ. А-1 та розташований по вул. Т. Шевченка, буд. №78, у м. Львові.

Разом з цим, колегія суддів погоджується і з відмовою в позові в частині витребування від відповідача вказаного вище майна в повне господарське відання Концерну Військторгсервіс , зважаючи на те, що передача спірного майна в господарське відання є виключною компетенцією органу управління цим державним майном - Міністерства оборони України. Зазначені повноваження належать до компетенції Міністерства оборони України як органу управління державним майном у відповідності до вимог ст.ст.4, 11 ЗУ Про управління об'єктами державної власності , ст.ст.3,14,26 ЗУ Про Збройні Сили України , ст.ст.1,2 ЗУ Про правовий режим майна у Збройних Силах України , ст.10 ЗУ Про оборону України , п.1 Положення про Міністерство оборони України.

Одночасно, колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника на відсутність в даному випадку суспільного, публічного інтересу, оскільки правовідносини, пов'язані з вибуттям майна із державної власності, самі по собі становлять суспільний, публічний інтерес, а встановлення господарськими судами недійсності договору, на підставі якого витребовуване майно вибуло з державної власності, відповідає такому суспільному інтересу.

Як вірно зазначив суд першої інстанції у постанові від 05.07.2017 року у справі №911/3285/14 Верховний Суд України зазначив, що принцип належного урядування не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна, в тому числі й земельних ділянок, на користь держави, якщо майно вибуло з власності держави в незаконний спосіб, а передбачає критерії, які слід з'ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави в право на мирне володіння майном. Додержання принципу належного урядування оцінюється одночасно з додержанням принципу пропорційності , при тому, що не має чіткого, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини . Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб'єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з'ясований у кожній конкретній справі на підставі обставин і фактів, безпосередньо встановлених.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що витребування майна в даному випадку є підставним та законним, відповідає легітимній меті та переслідує законний суспільний інтерес, оскільки спрямоване на поновлення порушеного права власника (держави), при цьому забезпечується також пропорційність, співрозмірність між метою (втручання у право особи) та інтересами суспільства, як невід'ємною складовою та інструментом верховенства права.

Поряд з цим, суд не бере до уваги посилання апелянта на наявність волі Концерну Військторгсервіс на продаж спірного майна, оскільки судом встановлено факт продажу Концерном спірного майна з перевищенням повноважень посадових осіб Концерну, що і слугувало підставою для визнання договору від 29.10.2008 року недійсним, виходячи із неправомірності їхніх дій. Одночасно відчуження спірного майна відбулось за відсутності волі власника майна - держави в особі Міністерства оборони України, а твердження скаржника про наявність волі власника є помилковими, оскільки Концерн Військторгсервіс не є власником такого майна, а останнє знаходилось на праві господарського відання Концерну Військторгсервіс .

Відтак, беручи до уваги все наведене вище, доводи апеляційної скарги є безпідставними та такі не спростовують висновків місцевого господарського суду про підставність та обґрунтованість позовних вимог в частині витребування від ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю ФОРВАРД у власність держави в особі Міністерства оборони України 9/50 (дев'ять п'ятдесятих) частин адміністративних будівель, а саме: адміністративний будинок площею 159,5 кв. м, який визначений за поверховим планом літ. А-1 та розташований по вул. Т. Шевченка, буд. №78, у м. Львові.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.

Судовий збір за подання апеляційної скарги, у відповідності до ст.129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст.270, 273, 275, 276, 281, 282 ГПК України, суд,

постановив:

Рішення Господарського суду Львівської області від 14 грудня 2017 року у справі №914/1953/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю Форвард - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.

Матеріали справи №914/1953/17 повернути до Господарського суду Львівської області .

Повну постанову складено 06.04.2018 року

Суддя-доповідач ОСОБА_1

Суддя Бойко С.М.

Суддя Бонк Т.Б.