Постанова

від 06.04.2018 по справі 509/3618/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 22-ц/785/446/18

Номер справи місцевого суду: 509/3618/15-ц

Головуючий у першій інстанції Бочаров А. І.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.04.2018 року м. Одеса

Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого Сєвєрової Є.С.,

суддів: Дрішлюка А.І., Погорєлової С.О.,

за участю секретаря - Сідлецької Ю.С.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_2

позивач:Товариство з обмеженою відповідальністю СКФ

представник позивачів: ОСОБА_3

відповідач: ОСОБА_4

відповідач: ОСОБА_5

відповідач: ОСОБА_6

представник відповідачів: ОСОБА_7, ОСОБА_8

позивач за зустрічним позовом: ОСОБА_4

позивач за зустрічним позовом ОСОБА_5

відповідач за зустрічним позовом: Товариство з обмеженою відповідальністю СКФ

відповідач за зустрічним позовом: ОСОБА_2

представник відповідачів: ОСОБА_3

представник позивачів за зустрічним позовом: ОСОБА_7, ОСОБА_8

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 січня 2017 року у складі судді Бочарова А.І.,

встановила:

14.08.2015 року ОСОБА_2 та ТОВ "СКФ" звернулись до суду з позовом до відповідачів про відшкодування витрат на утримання нежитлової будівлі по вул.Ришельєвська, 68 в м.Одесі за період з травня 2014 року по липень 2015 року. У позовній заяві посилалися на те, що ОСОБА_2 був власником будівлі за зазначеною адресою, однак заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2011 року проведено розділ цілісної нежилої будівлі за адресою: АДРЕСА_1, та у власність ОСОБА_4 передано 1/3 частину зазначеної будівлі площею 342,1 кв. м. Проте фактично розділ будівлі не відбувся, будівля є однією архітектурною спорудою з невідокремленими частинами, у спільному користуванні залишилися система водопостачання, опалення, енергопостачання, окремі лічильники не встановлені, відтак вони вимушені нести витрати за іншого співвласника, що завдає їм збитків, які просили стягнути з відповідачів: ОСОБА_4 на користь ТОВ СКФ суму боргу - 615,84 грн., на користь ОСОБА_2 - 176,25 грн.; з ОСОБА_5 на користь ТОВ СКФ суму боргу - 2219,40 грн., на користь ОСОБА_2 - 635,50 грн.; з ОСОБА_5 та ОСОБА_9 солідарно на користь ТОВ СКФ суму боргу - 64 298,26 грн., на користь ОСОБА_2 - 20 496, 32 грн. з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат.

У травні 2016 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 подали зустрічну позовну заяву до ТОВ СКФ , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору оренди від 01.01.2013 р., укладеного між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ СКФ , посилаючись на те, що ОСОБА_2, укладаючи договір оренди, розпорядився майном, яке йому не належало, зокрема, частиною будівлі, яка перебуває в їх користуванні. Це підтверджується рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2011 року, відповідно до якого 1/3 частина нежитлової будівлі виділена ОСОБА_4 Виходячи з цього, ОСОБА_2 був власником лише 2/3 частини будівлі. У 2009 році між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 був спір щодо права власності на 1/3 частину будівлі, 2011 року ОСОБА_4 здійснила виселення ОСОБА_2 за допомогою ДВС України, але він, нехтуючи рішенням судів, що вступили в законну силу, передав в оренду частину нежитлового приміщення, права на яке у нього були відсутні. ТОВ СКФ не є добросовісним суб'єктом, оскільки керівництво ТОВ СКФ , у тому числі в особі ОСОБА_2, який очолював дане підприємство, знав про право ОСОБА_4 на частину нежитлових приміщень, що були передані в оренду та свідомо уклав даний правочин.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 січня 2017 року первісний позов задоволено - стягнуто з ОСОБА_4 на користь ТОВ СКФ суму боргу за електроенергію та інфляційних збитків, 3 % річних від простроченої суми 615,84 грн. (шістсот п'ятнадцять гривень 84 копійки).

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 суму боргу за водопостачання, земельний податок та інфляційних збитків, 3 % річних від простроченої суми 176,25 грн. (сто сімдесят шість гривень 25 копійок).

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ТОВ СКФ суму боргу за електроенергію та інфляційних збитків, 3 % річних від простроченої суми 2219,40 грн. (дві тисячі двісті дев'ятнадцять гривень 40 копійок).

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 суму боргу водопостачання та земельний податок та інфляційних збитків, 3 % річних від простроченої суми 635,50 грн. (шістсот тридцять п'ять гривень 50 копійок).

Стягнуто з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 солідарно на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СКФ (ЄДРПОУ 21026392) суму боргу за електроенергію та інфляційних збитків, 3 % річних від простроченої суми - 64298,26 (шістдесят чотири тисячі двісті дев'яносто вісім гривень 26 копійок).

Стягнуто з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 солідарно на користь ОСОБА_2 суму боргу за водопостачання, опалення, земельний податок та інфляційних збитків, 3 % річних від простроченої суми 20496,32 грн. (двадцять тисяч чотириста дев'яносто шість гривень 32 копійки). Вирішено питання про судові витрати. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, визнати недійсним та розірвати договір оренди. Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що з 29.12.2009 року ОСОБА_2 не є одноособовим власником нежитлової офісної будівлі по АДРЕСА_1, власником з 20.09.2013 року стала ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6 ніяким чином не могли порушити права ТОВ СКФ , що виникли з приводу договору оренди, оскільки ОСОБА_2 ввів в оману орендаря щодо справ з орендованим приміщенням; з 02.05.2015 року по сьогоднішній час будівля не експлуатувалась ОСОБА_5 і ОСОБА_6 у зв'язку з відсутністю світла, води, газу; відповідачі не можуть бути боржниками по відношенню до позивача, адже між ними не виникало ніякого грошового зобов'язання; договір оренди повинен бути розірваним, оскільки він суперечить діючому законодавству України та порушує права відповідача, як власника нежитлової будівлі АДРЕСА_1.

Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2011 року по справі № 2-413/11 проведено розділ цілісної нежилої будівлі за адресою: АДРЕСА_1, яка раніш цілком належала ОСОБА_2 на дві частини і передано у власність гр. ОСОБА_4 1/3 частину зазначеної будівлі площею 342,1 кв. м., що складається з: у підвалі - 62 кв.м., у тому числі: приміщення 9 площ. 44,7 кв.м., частина приміщення 5 площ. 17,3 кв.м; на 1-му поверху -76,07 кв.м., у тому числі: частина приміщення 16 пл. 44,59 кв.м., частина приміщення 17 пл. 26,28 кв.м., приміщення 18 пл. 5,2 кв.м.; по 2-му поверху 65,43 кв.м. в тому числі: частина приміщення 20 пл. 2,63 кв.м., частина приміщення 25 пл. 23,7 кв.м., частина приміщення 26 пл. 8 кв.м., частина приміщення 27 пл. 31,1 кв.м.; по 3-му поверху - 68 кв.м. у тому числі : частина приміщення 32 пл. 10,1 кв.м., приміщення 36 пл. 30 кв.м., приміщення 37 пл. 27,9 кв.м.; у мансарді - 70,6 кв.м., у тому числі: частина приміщення 47 пл. 34.2 кв.м., приміщення 48 пл. 36,4 кв.м.

На підставі вищезазначеного судового рішення, ОСОБА_4 на отриману 1/3 частину єдиної будівлі юридично оформила новий номер будівлі - АДРЕСА_1.

Суд першої інстанції також послався на висновок експертизи, відповідно до якого будівля є однією архітектурною спорудою з невідокремленими частинами, розділ будівлі не здійснений та є недоцільним відповідно до висновку Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз № 1301/24 від 02.10.2013 р. (питання 8 та 9) за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_10 і ОСОБА_2 та за зустрічним позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження майном.

05.05.2014 року ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_11 нежитлову будівлю, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

22.05.2015 року ОСОБА_11 подарував ОСОБА_6 ? частину зазначеної будівлі, таким чином, на час розгляду справи власниками в рівних частках є ОСОБА_11 та ОСОБА_6

Задовольняючи первісний позов про стягнення коштів, суд першої інстанції виходив з того, що сторони є співвласниками нежитлового приміщення, кожен зобов'язаний утримувати майно, і будівля є єдиним комплексом, що дає підстави для стягнення понесених витрат з врахуванням 3% річних та індексу інфляції.

Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

На підставі рішення Приморського районного суду м.Одеси від 19.05.2009 року ОСОБА_4 стала власником 1/3 частини нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1.

Право власності було зареєстроване на підставі рішення Приморського районного суду м.Одеси від 15.05.2009 року та ухвали суду від 22.12.2009 року на 1/3 частину нежитлової будівлі АДРЕСА_1 (а.с.77,т.1).

Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 25.05.2011 року проведено розподіл нежитлової будівлі під літ. Г за зазначеною адресою із виділенням ОСОБА_4 в натурі 1/3 частини приміщень в літ. Г , площею 342,1 кв.м. При цьому, питання про припинення права часткової спільної власності не було вирішено, виходячи з тексту рішення суду.

20.09.2013 року ОСОБА_4 було видане свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення, по АДРЕСА_1, площею 342,1 кв.м., яке складається з приміщень підвального, першого, другого, третього та мансардних поверхів, право власності зареєстроване реєстраційною службою (а.с.32,33).

Станом на час вирішення справи у ОСОБА_2 у якості правовстановлювального документа залишилося свідоцтво про право власності на нежитлову офісну будівлю від 14.04.2008 року, загальною площею 1052 кв.м., за адресою:АДРЕСА_1 в цілому (а.с.11,т.3), до якого зміни не внесені.

Таким чином, сторони на час вирішення спору не є співвласниками будівлі за правовстановлювальними документами, про що невірно зазначив суд першої інстанції.

Разом із тим, встановлено судом, не спростовано сторонами, що, незважаючи на наявність у ОСОБА_4 та решти наступних власників правовстановлювальних документів на будівлю АДРЕСА_1, у спільному користуванні колишнього та наступних власників залишилися системи водопостачання, опалення та електроенергії, які існували первісно до ухвалення судом рішення про поділ будівлі. Окремо земельна ділянка під будівлю за АДРЕСА_1 не виділялася.

Окрім іншого, підтвердженням викладеного є відповідь Одеського обласного територіального відділення АКУ від 22.09.2014 року з якого видно, що інформація щодо об'єкту за АДРЕСА_1 в ПАТ Одесаобленерго відсутня, як окремий об'єкт постачання вона не існує, і енергопостачання здійснюється в будівлю під АДРЕСА_1 відповідно до договору №1579 від 12.04.2012 року (а.с.1617,т.2), а також звернення ОСОБА_5 про необхідність організації окремої системи енергопостачання.

З наданих квитанцій на оплату послуг (а.с.26-50,т.1) вбачається, що витрати на утримання будівлі в період, який є предметом вимог, несуть ОСОБА_2 та ТОВ СКФ , і їх справжність іншою стороною не спростована.

Крім того, на підтвердження укладання договору про користування електричною енергією наданий договір, який свідчить про те, що саме з ТОВ СКФ 12.04.2012 року ВАТ ЕК Одесаобленерго уклала договір про продаж електричної енергії (а.с.8-10,т.3).

В свою чергу, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 не надано жодної квитанції на підтвердження факту утримання будівлі за час існування у них права власності за період стягнення.

Не спростовують висновків суду доводи апеляційної скарги про те, що фактично послугами водо-, тепло-, енергопостачання ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_12 з 02.05.2015 року не користуються, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження таких обставин не надано, як і не надано доказів того, що відповідні системи у будівлі демонтовані.

Так, періодом стягнення і відповідно спору є витрати за період з травня 2014 року по липень 2015 року. На підтвердження відсутності користування ОСОБА_4 наданий акт від 21.04.2017 року (а.с.87,т.2), проте він відображає відомості станом на час складання і до спірного періоду не відноситься, тому до уваги прийнятий бути не може.

Не може вважатися доказом таких обставин і акт від 06.05.2014 року (т.1 а.с.241), оскільки складений сторонами.

Більш того, в силу того, що мережі є єдиною системою, то їх демонтаж унеможливив би використання позивачами.

Зважаючи на викладене, висновок суду щодо єдиної системи комунікацій у будівлі відповідає обставинам справи.

Відповідно до ст.322 ЦК України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлене договором або законом.

Згідно до ст.1212 ЦК особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1)повернення виконаного за недійсним правочином;

2)витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3)повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4)відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Зважаючи на те, що докази про відокремлення систем водо-, тепло-, електропостачання нежитлової будівлі не надано, витрати на будівлю в цілому оплачує лише ОСОБА_2 та ТОВ СКФ , хоча законом передбачений обов'язок кожного власника самостійно утримувати належне йому майно, то в частині витрат, які підлягали сплаті відповідачами, останні зазнали збереження власного майна в розмірі таких витрат, а позивачі - відповідно зазнали шкоди, оскільки не зобов'язані нести витрати на утримання неналежного їм майна.

При цьому відсутність окремих лічильників, не відокремлення систем від колишніх співвласників майна позбавляє можливості ОСОБА_2, ТОВ СКФ відокремити витрати.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про припинення права спільної власності не спростовують факту оплати витрат на утримання будівлі позивачами, тому до уваги не приймаються.

Таким чином, суд першої інстанції в зазначеній частині прийшов до вірного висновку про задоволення позову щодо стягнення витрат, однак шляхом невірного обґрунтування.

Виходячи з наданих квитанцій та часу перебування будівлі у власності ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 витрати підлягають розподілу таким чином: стягненню на користь ОСОБА_2 з ОСОБА_4 підлягають витрати в розмірі 176,18 грн., з ОСОБА_5 в розмірі 634,56 грн., з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в рівних частках суму боргу в розмірі 12609,72 грн.

Стягненню на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СКФ підлягають : з ОСОБА_4 615,59 грн., з ОСОБА_5 в розмірі 2216,12 грн., з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в рівних частках суму боргу в розмірі 39557,49 грн.

Оскільки виникли правовідносини не дають підстав для застосування ст.625 ЦК України, то вимоги про стягнення зазначених витрат з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є безпідставними, і судом задоволені помилково, доводи апеляційної скарги в зазначеній частині є обґрунтованими, тому вимоги позову задоволенню не підлягають.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд не взяв до уваги відсутність у ОСОБА_2 права на укладання договору щодо всієї будівлі вимог, відтак невірно відмовив у задоволенні зустрічного позову, то колегія суддів виходить з наступного.

Як видно з матеріалів справи, 01.01.2013 року між ОСОБА_2 та ТОФ СКФ укладено договір оренди частини нежитлового приміщення, загальною площею 200 кв.м ., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.53-54).

При цьому жодні відомості та докази про те, що ОСОБА_2 передані в оренду приміщення, які перебувають у власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не надані, за поясненнями сторін у справі, та наданими доказами - приміщення, власником яких є ОСОБА_5 та ОСОБА_12 вільні від сторонніх осіб.

Отже, правові підстави для визнання договору оренди недійсним відсутні, оскільки позивачами за зустрічним позовом не доведено, що предметом договору є належні їм приміщення, і оскільки предметом договору є лише 200 кв.м., а площа приміщень, що залишилися у власності ОСОБА_2 є більшою, то не має доказів на підтвердження факту порушення їх прав укладанням договору.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що права ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не порушені укладанням договору, відповідає фактичним обставинам справи, і доводи апеляційної скарги його не спростовують.

Враховуючи викладене, рішення суду підлягає зміні, з мотивів та підстав, викладених вище.

Керуючись п.2ч.1 ст.374, ст.ст.376, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково .

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 січня 2017 року змінити.

Позов ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю СКФ задовольнити частково.

Стягнути на користь ОСОБА_2 суму боргу з ОСОБА_4 в розмірі 176,18 грн., з ОСОБА_5 в розмірі 634,56 грн., з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в рівних частках суму боргу в розмірі 12609,72 грн., в задоволенні решти вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 відмовити.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СКФ з ОСОБА_4 615,59 грн., з ОСОБА_5 в розмірі 2216,12 грн., з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в рівних частках суму боргу в розмірі 39557,49 грн., в решті вимог Товариства з обмеженою відповідальністю СКФ до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Товариства з обмеженою відповідальністю СКФ , ОСОБА_2, ОСОБА_6 про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення.

Головуючий:

Судді: