Рішення

від 17.04.2018 по справі 918/117/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17 квітня 2018 р. Справа № 918/117/18

Господарський суд Рівненської області у складі судді Церковної Н.Ф., при секретарі судового засідання Оліфер С.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного провадження матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тараопторг" до відповідача 1 Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Рівненської області, до відповідача 2 Головного управління Державної казначейської служби України в Рівненській області про стягнення інфляційних втрат в сумі 235 460,59 грн та 3% річних в сумі 29 820,00 грн

за участі представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність № б/н від 04.02.2018 року,

від відповідача 1: ОСОБА_2, довіреність № 10 від 11.01.2018 року,

від відповідача 2: ОСОБА_3, довіреність № 12-24/2 від 02.01.2018 року.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У лютому 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Тараопторг" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовом до Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Рівненської області (далі - відповідач 1), Головного управління державної казначейської служби України в Рівненській області (далі - відповідач 2) про стягнення інфляційних втрат в сумі 235 460,59 грн та 3% річних в сумі 29 820,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в грудні 2009 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Тараопторг" звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області про стягнення вартості проведених невід'ємних поліпшень за договором оренди № 145-2004 від 02.02.2004 року відповідно до наданого дозволу орендодавця, погодженої проектно-кошторисної документації та фактично здійснених витрат по проведенню невід'ємних поліпшень, в сумі 331 034,40 грн. Як на підставу вимог послалось на те, що нежитлові приміщення загальною площею 1209 кв.м, що орендувались Товариством з обмеженою відповідальністю "Тараопторг" за адресою: м. Рівне, вул. Віденська, 42а, згідно вказаного договору, згідно наказу Фонду державного майна України № 2935 від 24.12.2004 року включено до переліку об'єктів державної власності групи "А", що підлягають приватизації шляхом викупу, у подальшому згідно наказів Фонду державного майна України виключено із переліку із вказаного переліку об'єктів державної власності групи "А", що підлягають приватизації шляхом викупу. Після закінчення дії договору оренди та повернення орендодавцю орендованого майна позивачу не було відшкодовано вартість здійснених ним невідокремлюваних поліпшень в сумі 331 034,40 грн.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 15.05.2013 року у справі № 11/119, залишеним без змін Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 23.07.2013 року та Вищого господарського суду України від 18.11.2013 року задоволено позовні вимоги позивача щодо стягнення 331 034,40 грн витрат, понесених у зв'язку із проведенням у 2004 році невід'ємних поліпшень орендованого ним майна.

31.07.2013 року на примусове виконання рішення суду від 15.05.2013 року видано відповідний наказ.

Так як рішення Господарського суду Рівненської області від 15.05.2013 року № 11/119 по теперішній час не виконано, позивач звернувся до суду із позовом до Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Рівненської області (відповідач1), Головного управління державної казначейської служби України в Рівненській області (відповідач 2) про стягнення інфляційних втрат в сумі 235 460,59 грн та 3% річних за весь період прострочення в сумі 29 820,30 грн, нарахованих в порядку ст. 625 ЦК України.

У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст.174 ГК України та ст.ст. 11, 524, 526, 533-535, 625 ЦК України.

Ухвалою суду від 03.03.2018 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Тараопторг" залишено без руху та установлено строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до Господарському суду Рівненської області доказів в підтвердження того, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав та відомості щодо ідентифікаційних кодів сторін в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України.

На виконання вимог ухвали суду від 03.03.2018 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Тараопторг" 14.03.2018 року усунуто недоліки, які стали підставою для залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою суду від 14.03.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 04.04.2018 року.

02.04.2018 року через відділ канцелярії та документообігу суду від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому ОСОБА_4 управління державної казначейської служби України в Рівненській області повідомило, що не вступало у правовідносини з позивачем, своїми діями або бездіяльністю не порушувало його законних прав та інтересів.

Крім того, органи Казначейства здійснюють лише розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів, не мають права втручатися у їх діяльність та не уповноважене самостійно спрямовувати надані бюджетні асигнування. Розрахунково-касове обслуговування Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області здійснюється Управлінням Державної казначейської служби України у м. Рівному Рівненської області.

28.02.2014 року Управлінням Державної казначейської служби України у м. Рівному у зв'язку із неможливістю виконання судового рішення протягом двох місяців з дня надходження та відсутністю коштів на рахунку боржника листом направило судовий наказ від 31.07.2013 року № 11/119 до Головного управління ДКС у Рівненський області, яке у свою чергу 04.03.2014 року направило документи щодо виконання вказаного наказу для виконання за бюджетною програмою до Державної казначейської служби України.

02.04.2018 року через відділ канцелярії та документообігу суду відповідач 1 подав відзив на позовну заяву, в якому посилається на норми Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень". Зокрема, ст. 5 вказаного закону, де встановлено, у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в ч.4 ст. 4 цього закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Відтак, регіональне відділення вважає, що позов є безпідставним та задоволенню не підлягає та просить суд застосувати позовну давність.

04.04.2018 року від позивача надійшла відповідь на відзив, де останній зазначає, що грошове зобов'язання відповідача 1 перед позивачем виникло внаслідок укладання договору оренди та надання дозволу на виконання ремонтно - будівельних робіт, що є звичайними договірними відносинами, тому зобов'язання по відшкодуванню вартості невід'ємних поліпшень орендованого майна покладено на орендодавця в особі Регіонального відділення фонду Держмайна, а не на державу в особі Державного казначейства. Крім того, зазначає, що нарахування інфляційних та 3% річних проведено в межах 1096 - ти днів відповідно до рекомендацій порядку застосування індексів інфляцій при розгляді судових справ (лист ВСУ № 62-97 від 03.04.1997 року та Постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 01.12.2013 року, а тому нема підстав для застосування позовної давності.

У судовому засіданні 04.04.2018 року оголошувалась перерва до 17.04.2018 року.

16.04.2018 року через відділ канцелярії та документообігу суду від позивача надійшли додаткові пояснення по суті позовної заяви, разом з якими позивач долучив до матеріалів справи копію постанови ВГСУ від 29.07.2010 року у справі № 14/61 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області, якою задоволено касаційну скаргу ФОП ОСОБА_5, постанову Львівського апеляційного суду скасовано, а рішення господарського суду Рівненської області від 18.08.2009 pоку в даній справі залишено в силі.

Вказаним рішенням стягнуто з регіонального відділення ФДМУ по Рівненській області на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 кошти в сумі 115 903,20 грн за проведені поліпшення орендованого майна. Протягом 2010-2011 р.р. вказані кошти було перераховано регіональним відділенням ФДМУ по Рівненській області ФОП ОСОБА_5, що вказує на те, що у відповідача 1 існували і існують можливості щодо виконання наказу Господарського суду Рівненської області по справі № 11/199 від 31.01.2013 року, як це було здійснено по аналогічному боргу перед фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6

17.04.2018 року через відділ канцелярії та документообігу суду від відповідача 1 надійшли заперечення на відповідь на відзив, мотивовані тим, що ст. 625 ЦК України застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Частиною 4 ст. 3 цього закону встановлено, що перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Статтею 5 вказаного Закону встановлено, у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в ч. 4 ст. 4 цього закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Відтак, регіональне відділення вважає, що позов є безпідставним.

У судове засідання 17.04.2018 року з'явились представники сторін, представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, представники відповідачів заперечили проти позову, просили суд у задоволенні позову відмовити.

У судовому засіданні 17.04.2018 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, заслухавши присутніх у судовому засіданні представників сторін, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

02.02.2004 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області (орендодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тараопторг" (орендарем) було укладено договір № 145-2004 оренди державного майна, за умовами якого орендар прийняв згідно з актом прийому-передачі від 29.03.2004 року в строкове платне користування нежитлові приміщення загальною площею 1 209,5 м 2 , розташовані на 7, 8 і 9 поверхах будинку № 42-А по вул. Відінська у м. Рівне.

В подальшому, за згодою Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області, позивачем були здійснені невід'ємні поліпшення орендованого за вказаним договором майна щодо опорядження головного фасаду, а також внутрішні ремонтно-відновлювальні роботи на суму 331 034,40 грн.

Після завершення дії договору оренди він був, за ініціативою орендодавця непродовжений і орендар отримав право на відшкодування орендодавцем вартості здійснених поліпшень орендованого майна, про що звернувся з позовом до Господарського суду Рівненської області.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 15.05.2013 року (колегія у складі суддів: Качур А.М., Андрійчук О.В., Трускавецький В.П.) позов задоволено частково, вирішено стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тараопторг" вартість невід'ємних поліпшень у сумі 331 034,40 грн, державне мито за подання позовної заяви у сумі 3 310,34 грн, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн та витрати на проведення судової експертизи в розмірі 1471,20 грн. В позові до Головного управління Державного казначейства України у Рівненській області відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 23.07.2013 року (колегія у складі суддів: Маціщук А.В., Гулова А.Г., Петухов М.Г.) рішення Господарського суду Рівненської області від 15.05.2013 року залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду від 18.11.2013 року (колегія у складі суддів: Ковтонюк Л.В., Жаботина Г.В., Мамонтова О.М.) касаційну скаргу регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області залишено без задоволення, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.07.2013 року у справі № 11/199 залишено без змін.

Частиною 4 ст. 75 ГПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

31.07.2013 року на примусове виконання рішення Господарським судом Рівненської області №11/199 видано наказ.

Відтак, боржник, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській області зобов'язане було сплатити відповідно до наказу Господарського суду Рівненської області від 31.07.2013 року № 11/199 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тараопторг" вартість невід'ємних поліпшень у сумі 331 034,40 грн.

02.01.2014 року оригінал наказу Господарського суду Рівненської області № 11/199 від 31.07.2013 року із супровідними документами відповідно до постанови КМУ від 03.08.2011 року № 845 "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників" передано в Управління державної казначейської служби України в м. Рівне за місцем операційного фінансового обслуговування боржника, для виконання.

Листом від 11.01.2014 №11-07-00056 Регіональне відділення Фонду Державного майна України по Рівненській області повідомлено про код програмної класифікації видатків для безспірного списання коштів, а також повідомлено про те, що боржник звернувся до Фонду державного майна України з проханням виділення додаткових коштів в сумі 336 051, 94 грн для виконання наказу Господарського суду Рівненської області від 31.07.2013 у справі № 11/199.

Управління, листом від 28.02.2014 року №03-20/589, у зв'язку з неможливістю виконання судового рішення протягом двох місяців з дня надходження, керуючись п. 33 Порядку № 845 та наказу Державної казначейської служби України від 19.04.2013 року № 63 «Про здійснення безспірного списання коштів державного бюджету з рахунків боржника та за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів» (чинний до моменту затвердження Порядку № 295), направило наказ Господарського суду Рівненської області від 31.07.2013 у справі № 11/199 у зв'язку з відсутністю коштів на рахунку боржника до Головного управління.

04.03.2014 року у зв'язку з неможливістю здійснити безспірне списання коштів з рахунків боржника ОСОБА_4 управлінням державної казначейської служби України у Рівненській області листом №15-10/1783/125 направило до Державної казначейської служби України документи щодо виконання зазначеного наказу для виконання за бюджетною програмою.

Однак, по теперішній час вказане рішення суду відповідачем 1 не виконано, оплати вартості здійснених невід'ємних поліпшень орендованого державного майна не проведено, внаслідок чого позивачу нанесені значні збитки. Тому, відповідно до ст. 625 ЦК України позивачем нараховано інфляційні втрати в сумі 235 460,59 грн та 3 % річних за весь період прострочення в сумі 29 820,30 грн, які позивач просить суд стягнути в судовому порядку.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частина 1 ст. 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ст. 77 ГПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ст. ст. 76-79 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами ст. 509 ЦК України, ст.173 ГК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст.ст. 11, 509 ЦК України, зобов'язання виникають, зокрема, з договору. Таким чином, надавши дозвіл на виконання ремонтно-будівельних робіт невідокремлюваних поліпшень орендованого майна в сумі 331 034,40 грн та погодивши проект та кошторис на виконання цих робіт у тій же сумі на підставі п. 7.3 договору оренди відповідач 1 взяв на себе грошове зобов'язання перед позивачем оплатити вартість виконаних ремонтно-будівельних робіт - невідокремлюваних поліпшень орендованого майна в сумі 331 034,40 грн.

Вказане зобов'язання також випливає зі змісту ст. 778 ЦК України, ч.2 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 року за №2269-ХІІ, якими передбачено обов'язок орендодавця оплатити вартість проведених за його дозволом невідокремлюваних поліпшень орендованого майна орендарю.

Відповідно до положень ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Положеннями ч. 1 ст. 202 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

При цьому, за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Аналогічні висновки містяться у п. 7.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань .

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум.

У постанові Верховного Суду України від 12.09.2011 року у справі №6/433-42/183 висловлена позиція, відповідно до якої положення ч. 2 ст. 625 ЦК України не обмежують права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу; чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Водночас, відповідно до положень п. 30.1 ст. 30 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічний висновок викладений у п. 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань .

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

На підставі ст. 625 ЦК України позивач нарахував відповідачу 1 до стягнення 3% річних у розмірі 29 820,00 грн за період з 21.02.2015 року по 20.02.2018 року та інфляційні втрати у розмірі 235 460,59 грн за період з 01.03.2015 року по 31.01.2018 року.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок сум інфляційних втрат, трьох відсотків річних, судом встановлено, що позивачем вказаний розрахунок здійснено вірно.

При цьому при перерахунку заявлених до стягнення сум судом враховано вимоги ст.ст. 253, 254 ЦК України, фактична кількість днів у році, в якому проводиться розрахунок, а щодо інфляційних також те, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Зазначені норми не обмежують права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується і після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Тобто, обов'язок оплатити основний борг, а також обов'язок оплатити нараховані на основний борг пеню, три відсотки річних та інфляційні втрати, є подільними один від одного зобов'язаннями, хоча і є взаємопов'язаними між собою; крім того, норми цивільного законодавства не ставлять в залежність одночасність вимог кредитора на стягнення з боржника основної заборгованості від одночасності права вимоги на стягнення трьох відсотків річних, інфляційних та пені у зв'язку з простроченням основного грошового зобов'язання.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Вищого господарського суду України від 09.07.2013року у справі №7/113-12 та від 13.06.2017 року у справі №914/2743/16.

Враховуючи викладене, зважаючи, що відповідач 1 своєчасно своїх зобов'язань не виконав, відтак вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних за весь час прострочення визнаються судом обґрунтованими.

Отже, з відповідача 1 на користь позивача підлягають стягненню 3% річних та інфляційні в заявленому розмірі.

Суд зазначає, що у відзиві на позов відповідачем 1 заявлено вимогу про застосування до позовних вимог позовної давності.

Позовна давність, за визначенням ст. 256 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у ч.1 ст. 1 ЦК України, та у господарських відносинах (ст.3 ГКУкраїни).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦКУкраїни).

За правилами ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Судом встановлено, що нарахування інфляційних та 3% річних проведено позивачем в межах 1096 - ти днів відповідно до рекомендацій порядку застосування індексів інфляцій при розгляді судових справ (лист ВСУ № 62-97 від 03.04.1997 року та Постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 01.12.2013 року, а тому нема підстав для застосування позовної давності.

Окрім цього, суд звертає увагу, що матеріально-правова вимога позивача не спрямована до Головного управління Державного казначейства України у Рівненській області.

Як передбачено умовами договору, а саме п. 10.5 договору оренди, питання компенсації орендодавцем збільшення вартості орендованого майна в результаті невідокремлювальних поліпшень вирішуються відповідно до умов цього договору та чинного законодавства.

Відповідно до Положення про Державне казначейство України, затвердженого постановою КМУ від 21.12. 2005 року № 1232, основними завданнями Казначейства є, зокрема, розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів.

Підпунктами 1, 4 п.4 Положення про Державне казначейство України передбачено, що Казначейство відповідно до покладених на нього завдань: здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів та інших клієнтів, операцій з коштами бюджетів, спільних з міжнародними фінансовими організаціями проектів через систему електронних платежів Національного банку; провадить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів і бюджетних установ, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування.

Оскільки ст.27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та п. 10.5 договору оренди №145-2004 від 02.02.2004 року обов'язок відшкодування вартості невід'ємних поліпшень покладено на орендодавця - Регіональне відділення ФДМУ по Рівненській області, а не на державу, суд дійшов висновку про те, що в позові до відповідача-2 Головного управління ДКУ у Рівненській області слід відмовити.

Згідно з ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача 1.

Керуючись ст.ст. 129, 237-241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Рівненської області (33028, м. Рівне, вул. 16-го Липня, 77, код ЄДРПОУ 13989432) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тараопторг" (33013, м. Рівне, вул. Кавказька, 5, код ЄДРПОУ 31960904) 29 820, 30 грн 3% річних, 235 460, 59 грн інфляційних втрат та 3 979,20 грн судового збору.

3. В позові до Головного управління Державної казначейської служби України в Рівненській області відмовити.

Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Рівненської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного господарського суду в порядку встановленому ст.ст. 254, 256 - 259 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 24.04.2018 року.

Суддя Церковна Н.Ф.