Рішення

від 04.04.2018 по справі 450/1726/16-ц

ПУСТОМИТІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 450/1726/16-ц Провадження № 2/450/123/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" квітня 2018 р.

Пустомитівський районний суд Львівської області в складі: головуючого - судді -Кукси Д. А. при секретарі -Оленич О. І.

за участю:представників відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши в відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи: приватний нотаріус Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Баллод Галина Антонівна, регіональний сервісний центр у Львівській області Міністерства внутрішніх справ України про поділ спільного майна подружжя, визнання недійсним договору, визнання права власності та стягнення коменсації.

ВСТАНОВИВ :

13 червня 2016 року ОСОБА_5 звернулась із позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа: приватний нотаріус Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Баллод Галина Антонівна, регіональний сервісний центр у Львівській області Міністерства внутрішніх справ України про поділ спільного майна подружжя та визнання недійсним договору дарування, а саме визнати земельну ділянку площею 0,0598 га кадастровий номер НОМЕР_5 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, споруд, яка знаходиться у с. СокільникиПустомитівського району Львівської області, транспортний засіб марки OPEL VECTRA SEDAN 1.8 I, 1999 року випуску, кузов № НОМЕР_1, д.н.з. НОМЕР_2, транспортний засіб марки SUBARU FORESTER. 2003 року випуску, кузов № НОМЕР_3, д.н.з. НОМЕР_4, об'єкт незавершеного будівництва - житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, частку в статутному товариств ТзОВ ТЕХНОКЛАС ( Технології клімату та автоматизації систем) ЄДРПОУ 36767497, ТзОВ ЮБТ ГРУП ЄДРПОУ 40171330, ТзОВ АЛЬФА-КОМ ЛТД ЄДРПОУ 38369766 об'єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та провести поділ. А також, визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,0598 га. кадастровий номер: НОМЕР_5, що знаходиться за адресою: с. СокільникиПустомитівського району Львівської області, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, посвідчений 01.07.2011 року приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Баллод Г.А. за реєстровим № 835.

Позивачка неодноразово уточнювала позовні вимоги, остаточні позовні вимоги було викладені в заяві про уточнення позовних вимог від 22.11.2017 року у наступній редакції:

Визнати земельну ділянку площею 0,0598 га кадастровий номер НОМЕР_6 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, споруд, яка знаходиться у с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області, транспортний засіб марки OPEL VECTRA SEDAN 1.8 1, 1999 року випуску, кузов № НОМЕР_1, д.н.з. НОМЕР_2, транспортний засіб марки SUBARU FORESTER, 2003 року випуску, кузов № НОМЕР_3, д.н.з. НОМЕР_4, об'єкт незавершеного будівництва житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; частку ОСОБА_6 в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Технологій клімату та автоматизація систем (ТзОВ Техноклас ), ідентифікаційний код 36767497, у розмірі 375 гривень, що становить 37,5% статутного капіталу; частку ОСОБА_6 в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю ЮБТ ГРУП , ідентифікаційний код 40171330, в розмірі 1005 гривень, що становить 33,5 % статутного капіталу; частку ОСОБА_6 в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Альфа-Ком ЛТД , ідентифікаційний код 38369766 в розмipi 340 гривень, що становить 34 % статутного капіталу; доходи від господарської діяльності господарських товариств ТзОВ ТЕХНОКЛАС ( Технології клімату та автоматизація систем) ЄДРПОУ 36767497, ТзОВ ЮБТ ГРУП ЄДРПОУ 40171330, ТзОВ АЛЬФА-КОМ ЛТД ЄДРПОУ 38369766 з моменту створення підприємств об'єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_6; Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,0598 га. кадастровий номер:НОМЕР_5, що знаходиться за адресою: Львівська область, с. Сокільники Пустомитівського району, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, посвідчений 01.07.2011 року приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Баллод Г.А. за реєстровим № 835; Визнати за нею право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0598 га кадастровий номер НОМЕР_5 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, споруд, яка знаходиться у с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області; Визнати за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину об'єкту незавершеного будівництва житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; Стягнути з відповідача на користь ОСОБА_5 грошову компенсацію 1/2 ринкової вартості транспортного засобу марки SUBARU FORESTER, 2003 року випуску, кузов № НОМЕР_3, д.н.з. НОМЕР_4; Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 грошову компенсацію 1/2 ринкової вартості транспортного засобу марки OPEL VECTRA SEDAN 1.81, 1999 року випуску, кузов № НОМЕР_7, д.н.з. НОМЕР_2; Поділити одержані ОСОБА_6 доходи iз вкладів до статутного фонду господарських товариств ТзОВ ТЕХНОКЛАС ( Технології клімату та автоматизація систем) ЄДРПОУ 36767497, ТзОВ ЮБТ ГРУП ЄДРПОУ 40171330, ТЗОВ АЛЬФА-КОМ ЛТД ЄДРПОУ 38369766, з моменту створення товариств; Поділити в натурі між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 частку ОСОБА_6 в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Технології клімату та автоматизація систем (ТзОВ Техноклас ), ідентифікаційний код 36767497, у розмірі 375 гривень, що становить 37,5 % статутного капіталу; частку ОСОБА_6 в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю ЮБТ ГРУП , ідентифікаційний код 40171330, в розмірі 1005 гривень, що становить 33,5 % статутного капіталу;

частку ОСОБА_6 в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Альфа-Ком ЛТД , ідентифікаційний код 38369766 в розмірі 340 гривень, що становить 34 % статутного капіталу; Визнати за ОСОБА_5 право власності на частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Технології клімату та автоматизація систем (ТзОВ Техноклас ), ідентифікаційний код 36767497, у розмірі 87,5 гривень, що становить 18,75 % статутного капіталу; частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальності ЮБТ ГРУП , ідентифікаційний код 40171330, у розмірі 502,5 гривень, що становить 16,75 %; частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Альфа Ком ЛТД , ідентифікаційний код 38369766, у розмірі 170 гривень, що становить 17 % статутного капіталу; Стягнути з ОСОБА_6 судові витрати, пов'язані з розглядом даної справи.

Позивачка та її представники в судове не з'явились, позивачка подала суду заяву у якій просить проводити розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує та просить суд задоволити такі в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_6, адвокат ОСОБА_4 в судовому засіданні проти позову заперечив. Пояснив, що позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення. Щодо вимоги про визнання земельної ділянки, транспортних засобів та об'єкта незавершеного будівництва, пояснив, що така вимога не підлягає до задоволення, оскільки вказані об'єкти вибули з володіння подружжя на законних підставах. Так, земельна ділянка площею 0,0598 га кадастровий номер НОМЕР_5 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, споруд, яка знаходиться у с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області вибула з володіння подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на підставі договору дарування земельної ділянки, посвідчений 01.07.2011 року приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Баллод Г.А. за № 835. Звернув увагу на те, що під час укладення договору позивачкою було надано нотаріально посвідчену згоду на відчуження земельної ділянки, а відтак спірна земельна ділянка не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Вимогу про визнання транспортних засобів спільною сумісною власністю та стягнення компенсації ринкової вартості таких, вважає безпідставною та не обґрунтованою, оскільки позивачем не було надано будь-яких доказів того, що вказані транспортні засоби вибули з володіння подружжя поза її волею і це було вчинено не в інтересах сім'ї, крім цього не надано жодного доказу ринкової вартості вказаних у позові транспортних засобів. Щодо вимоги про поділ часток у статутному капіталі вважає такі немотивованими, а поділ отриманих відповідачем дивідендів з діяльності господарських товариств є неможливим, оскільки суду надано докази того, що вказані позивачкою господарські товариства не проводили перерозподіл прибутків між засновниками і відповідно виплата дивідендів не проводилася.

Представник відповідача ОСОБА_7, адвокат ОСОБА_3, також заперечив проти позову. В частині вимог, що стосуються його довірителя надав пояснення аналогічні тим, що були надані представником відповідача ОСОБА_6 Інші вимоги також заперечив з мотивів необґрунтованості та відсутності належних і допустимих доказів, які б підтвердили твердження позивачки викладені в позові.

Відповідач ОСОБА_8 в судове засідання не з'явився, не забезпечив явку свого представника, а відтак суд враховуючи належне повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи, приходить до переконання про можливість розгляду справи за його відсутності.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог, приватний нотаріус Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Баллод Галина Антонівна, в судове засідання не з'явилася проте направила суду заяву про можливість розгляду справи за її відсутності.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог, Регіональний сервісний центр у Львівській області Міністерства внутрішніх справ України не забезпечила явку свого представника у судове засідання, будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не скеровувала, а відтак суд враховуючи належне повідомлення третьої особи про час і місце розгляду справи, приходить до переконання про можливість розгляду справи за відсутності такої.

Вислухавши сторони, проаналізувавши матеріли справи та дослідивши докази представлені сторонами на підтвердження своїх вимог та заперечень, суд приходить до переконання про необхідність часткового задоволення позову виходячи з наступного:

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Судом встановлено, що з 17.07.2004 року по 29.03.2017 року, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 29.03.2017 року, яке було залишено в силі відповідно до ухвали Апеляційного суду Львівської області від 04.11.2017 року.

Судом встановлено, що за час перебування у сторін у шлюбі, відповідачем ОСОБА_6 було придбано і оформлено на своє ім'я земельну ділянку загальною площею 0,0598га кадастровий номер НОМЕР_5 для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться у с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області, згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16 вересня 2005 року серія ВСМ № 644172. В подальшому на підставі рішення 4-ї сесії 5-го скликання Сокільницької сільської ради № 48 від 11.08.2006 року ОСОБА_6 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку із зміною цільового призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель.

Згідно ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України викладеної усправі №6-1568цс16, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

В розумінні ст. 77 ЦПК України позивачем ОСОБА_5 не представлено суду належних та допустимих доказів неправомірності вибуття спірної земельної ділянки з числа об'єктів спільної сумісної власності подружжя.

Натомість судом було встановлено, що 01.07.2011 року між відповідачами ОСОБА_7 та ОСОБА_6 було укладено договір дарування земельної ділянки площею 0,0598 га кадастровий номер НОМЕР_5 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, споруд, яка знаходиться у с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області, посвідчений приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Баллод Г.А. за № 835. Під час укладення даного, оспорюваного позивачкою ОСОБА_5, договору приватним нотаріусом було відібрано у позивачки ОСОБА_5 заяву про надання згоди на відчуження ОСОБА_6 спірної земельної ділянки. В судовому засідання судом оглядався оригінал вказаної заяви, який також надавався для огляду сторонам по справі. Позивачка ОСОБА_5 повідомила суду про те, що підпис у даній заяві їй не належить, у зв'язку з чим суд роз'яснив сторонам, що вони вправі клопотати перед судом про призначення почеркознавчої експертизи, однак такого клопотання до суду так і не було подано. Згодом ОСОБА_5 повідомила суду, що не впевнена в тому, що це не її підпис, цілком ймовірно, що підпис на заяві-згоді може їй належати. Таким чином, позивачкою не спростовано належними та допустимими доказами факт надання згоди на відчуження спірної земельної ділянки, відтак суд приходить до переконання про те, що така вибула з володіння подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_5 правомірно, а відтак не є об'єктом поділу майна подружжя.

Із змісту оспорюваного договору вбачається, що при його посвідченні нотаріусом роз'яснено сторонам всі умови укладеного договору (ст.ст. 717, 719, 720, 722 Цивільного кодексу) момент набуття права власності на предмет договору (ст.334 Цивільного кодексу).

За змістом ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Згідно із ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг дієздатності. Волевиявлення учасника право чину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

За вимогами 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Пленум Верховного Суду України у п.24 Постанови від 06 листопада 2009 року № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

В силу приписів ст. 81 ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину недійсним в силу його фіктивності, має довести: факт укладання правочину, що за його думкою є фіктивним, а також повинен довести суду відсутність не лише в нього, а й в інших учасників правочину наміру створити юридичні наслідки. Аналогічна правова позиція викладена в Ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 26.04.2017 у справі № 127/23858/15-ц.

Відповідно до приписів ст. ст. 13, 76, 77, 81 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Крім цього, відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України доказами вважаються будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Позивачкою ОСОБА_5 не було надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження обставин, на які вона покликається у позові. Пояснення Позивачки ОСОБА_5 не можуть використовуватися як засіб доказування, оскільки такі пояснення отримані не за процедурою допиту свідків.

Відтак, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б були отримані та відповідали вимогам ст.ст. 76, 77, 81,234 ЦПК України, які б свідчили про те, що укладаючи договір дарування обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі і такий оспорюваний правочин вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

З огляду на вказані обставини, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання договору дарування недійсним, оскільки будь-які дані про те, що такий договір містить ознаки фіктивного, в розумінні ст. 234 ЦК України, відсутні. Крім цього, твердження позивачки ОСОБА_5 про те, що їй стало відомо про договір дарування земельної ділянки від 01.07.2011 року, укладений між відповідачами ОСОБА_6 та ОСОБА_7, лише у липні 2016 року суд оцінює критично. Так, в судовому засіданні судом було оглянуто оригінал заяви ОСОБА_5 про надання згоди на відчуження спірної земельної ділянки. Позивачка не спростувала належними та допустимими доказами, той факт, що дана заява була підписана нею власноручно.

Відтак, виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеного статтею 13 ЦПК України, аналізуючи подані сторонами докази та з огляду на відсутність даних про фіктивність договору дарування, суд приходить до висновку, що позов в частині визнання договору дарування земельної ділянки загальною площею 0,0598 га кадастровий номер НОМЕР_5 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, споруд, яка знаходиться у с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області є безпідставним та не підлягає до задоволення.

Наведені позивачкою ОСОБА_5 обставини щодо участі у проведенні будівництва та затрати коштів на спірний об'єкт незавершеного будівництва, не були доведені позивачкою в судовому засіданні, а в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази цього.

Натомість в матеріалах справи містяться копії довідок Сокільницької сільської ради. Так, відповідно до довідки № 541 від 10.06.2011 року вбачається, що на момент дарування 01.07.2011 року вказаної вище спірної земельної ділянки, остання була вільна від забудов. В свою чергу, у довідці № 904 від 17.08.2016 року зазначено, що на даний час на спірній земельній ділянці ведеться будівництво. Позивачка не спростувала належними та допустимими доказами інформацію, що міститься у довідках сільради та не підтвердила ту обставину, що до моменту вибуття на вказаній земельній ділянці велось будівництво за спільні кошти подружжя. Суду також не було надано доказів про ступінь готовності об'єкту незавершеного будівництва та чи являється таке будівництво самовільним або ж розпочатим на підставі відповідного дозволу. А відтак вимога позивачки про визнання незавершеного будівництва об'єктом спільної сумісної власності подружжя та його поділ між подружжям не підлягає до задоволення за безпідставністю вимог.

Також, судом встановлено, що за час перебування сторін у шлюбі, відповідачем ОСОБА_6 було придбано і оформлено на своє ім'я автомобіль марки SUBARU FORESTER, 2003 року випуску, кузов № НОМЕР_3, д.н.з. НОМЕР_4 та автомобіль марки OPEL VECTRA SEDAN 1.81, 1999 року випуску, кузов № НОМЕР_7, д.н.з. НОМЕР_2, що підтверджується наявним в матеріалах справи листом Регіонального сервісного центру МВС у Львівській області від 27.10.2016 року за № 31/13-9036.

Згідно відповіді № 31/13-46414226 від 09.12.2016 року Регіонального сервісного центру у Львівській області на запит суду, транспортний засіб марки SUBARU FORESTER, 2003 випуску, д.н.з. НОМЕР_4, вибув з володіння відповідача ОСОБА_6, на підставі договору купівлі продажу № 3600 від 03.03.2016 року у власність ОСОБА_8

Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини, а саме те, що транспортних засіб марки SUBARU FORESTER, 2003 випуску, д.н.з. НОМЕР_4, вибув з володіння відповідача ОСОБА_6 у володіння ОСОБА_8 на законних підставах, та керуючись п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.06.2009 р. Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції , рішення про визнання вказаного транспортного засобу завдасть шкоду власнику даного майна, який є стороною у справі, зокрема призведе до порушення його охоронюваних законом майнових прав на володіння, користування, володіння та розпоряджання належним йому майном.

Враховуючи те, що відповідач ОСОБА_6 заперечує позовну вимогу щодо визнання спірних транспортних засобів спільним сумісним майном подружжя, а позивачкою ОСОБА_5 в свою чергу не доведено того, що вказаний автомобіль вибув з володіння подружжя поза її волею, суд приходить до переконання про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_5 в частині визнання транспортного засобу марки SUBARU FORESTER, 2003 року випуску, кузов № НОМЕР_3, д.н.з. НОМЕР_4, об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_6. Відповідно не підлягає до задоволення і позовна вимога про стягнення не користь позивачки ? вартості вказаного автомобіля, також і з огляду на те, що суду не надано доказів про визначення вартості такого автомобіля.

Транспортний засіб марки OPEL VECTRA SEDAN 1.8 1, 1999 року випуску, кузов № НОМЕР_1, д.н.з. НОМЕР_2 на момент звернення із позовом належав відповідачу ОСОБА_6, а отже, виходячи із норм ст. 59, 60, 61 СКУ України є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, і така вимога позивачки підлягає до задоволення. Проте суду не надано доказів про визначення вартості даного автомобіля, а тому суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги про стягнення на користь позивачки ? вартості транспортного засобу марки OPEL VECTRA SEDAN 1.8 1, 1999 року випуску, кузов № НОМЕР_1, д.н.з. НОМЕР_2 за безпідставністю вимог.

Відповідно до приписів ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частина 7 цієї статті говорить про те, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" зазначається, поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Відповідно до п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" вартість спільного майна визначається за погодженням сторін, а за його відсутності за дійсною вартістю майна на час розгляду спору. Під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продано в даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза. Вирішуючи питання щодо достатності матеріалів і документів для ухвалення відповідного судового рішення, судам слід враховувати, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін і відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи шляхом роз'яснення особам, які беруть участь у справі, їх прав та обов'язків, попередження про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяння здійсненню їхніх прав у визначених процесуальним законодавством випадках.

Однак, позивачка ОСОБА_5 не подала суду доказів на підтвердження вартості спірних транспортних засобів, не повідомила суду обставин, які б перешкоджали їй в представленні таких доказів, а також не клопотала перед судом про призначення судової автотоварознавчої експертизи для визначення вартості спірних автомобілів.

Судом було встановлено, що за час перебування ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у шлюбі, відповідач ОСОБА_6 був співзасновником господарських товариств, а саме ТОВ Техноклас - код ЄДРПОУ 36767497, ТОВ ЮБТ ГРУП - код ЄДРПОУ 40171330 та ТОВ Альфа-ком ЛТД - код ЄДРПОУ 38369766.

Проаналізувавши докази які містяться в матеріалах справи, заслухавши пояснення учасників судового розгляду та дослідивши докази представлені сторонами, суд приходить до переконання про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивачки ОСОБА_5 про поділ в натурі між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 частку ОСОБА_6 в статутному капіталі ТОВ Техноклас , у розмірі 375 гривень, що становить 37,5 % статутного капіталу; в ТОВ ЮБТ ГРУП , в розмірі 1005 гривень, що становить 33,5 % статутного капіталу; ТОВ Альфа-Ком ЛТД , в розмірі 340 гривень, що становить 34 % статутного капіталу, визнання за ОСОБА_5 право власності на частку в статутному капіталі ТОВ Техноклас , у розмірі 87,5 гривень, що становить 18,75 % статутного капіталу; ТОВ ЮБТ ГРУП у розмірі 502,5 гривень, що становить 16,7594; ТОВ АльфаКом ЛТД у розмірі 170 гривень, що становить 17 % статутного капіталу, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними. Згідно п. 1 ст. 61 цього Кодексу об'єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Право на компенсацію вартості частки коштів виникає у іншого подружжя лише щодо спільних коштів, а не статутного фонду, при цьому лише у тому випадку, коли спільні кошти усупереч ст. 65 СК України були використані одним із подружжя саме для внесення вкладу до статутного фонду.

Подальше розпорядження учасником товариства його часткою в статутному капіталі з огляду на положення ст. ст. 116, 147 ЦК України є суб'єктивним корпоративним правом такого учасника й відчуження ним на власний розсуд частки у статутному фонді не може вважатися використанням (відчуженням) спільного майна подружжя проти волі іншого подружжя та не в інтересах сім'ї. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 3 липня 2013 року № 6-61цс13.

Отже, положення ч. 1 ст. 61 СК України треба розуміти так, що статутний капітал є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо внески сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя. Право на компенсацію вартості частки коштів виникає в іншого з подружжя щодо спільних коштів, а не статутного фонду, при цьому лише у тому випадку, коли спільні кошти без згоди одного із подружжя були використані іншим з подружжя саме для внесення вкладу до статутного фонду. Такий висновок відповідає тлумаченню ч. 1 ст. 61 СК України, наданому Конституційним Судом України у рішенні від 19 вересня 2012 року № 17-рп/2012.

У постанові Верховного Суду України від 3 червня 2015 року (справа № 6-38цс15) міститься висновок про те, що якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов'язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

Як вбачається із відповіді ТзОВ ЮБТ Груп від 28.03.2018 р. на адвокатський запит адвоката ОСОБА_4, за період з 01.01.2015 року по 31.12.2017 року чистий прибуток підприємства відсутній і відповідно засновнику ОСОБА_6 за вказаний період дивіденди не виплачувались. Також, ТзОВ Альфа-Ком Лтд 28.03.2018 року надало на адвокатський запит адвоката ОСОБА_4 відповідь про те, що в період з 2012 по 2017 року дивіденди засновнику ОСОБА_6 не виплачувались, а чистий прибуток спрямовувався для розвитку компанії. Аналогічна за змістом відповідь на запит була надана і ТзОВ Техноклас .

Таким чином, враховуючи викладене вище, суд приходить до переконання про відсутність підстав для задоволення вимог позивачки ОСОБА_5 стосовно поділу в натурі часток відповідача у статутному капіталі господарських товариств та визнання права власності на частки в статутному капіталі, так як в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя об'єктом поділу може бути вартості внесеного майна до статутного капіталу або отриманий дохід від діяльності підприємства.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати понесені позивачем стягненню з відповідачів не підлягають.

Керуючись ст.10,12,13,64,76-83,258-268 ЦПК України, ч. 3 ст. 368, 392 ЦК України, ст. ст. 57, 60,61,69,71 СК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_5 задоволити частково.

Визнати транспортний засіб марки OPEL VECTRA SEDAN 1.8 I, 1999 року випуску, кузов № НОМЕР_1, д.н.з. НОМЕР_2, спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_6

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Львівської області шляхом подачі апеляційної скарги через Пустомитівський районний суд Львівської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня проголошення рішення.

СуддяД. А. Кукса