Рішення

від 15.05.2018 по справі 917/69/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.05.2018 р. Справа № 917/69/18

За позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю транспортно-експедиційна компанія "Транзит", 61052, м. Харків, вул. Червоноармійська, 15 (код ЄДРПОУ 31558657)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродекспорт", 37300, Полтавська область, м. Гадяч, вул. Героїв Майдану, 82, офіс 3 (код ЄДРПОУ 30058730)

про стягнення грошових коштів

Суддя Білоусов С.М.

Секретар судового засідання Бойченко Л.О.

Представники:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

Суть спору: розглядається позовна заява про стягнення 2 961 422,40 грн. заборгованості за договором транспортного експедирування № TRS/АПЭ/180-13 від 12.09.2013 року, пеня - 305 229,35 грн., 3% річних - 36 267,27 грн. та інфляційні нарахування - 89 539,05 грн.

Представники сторін в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце його проведення повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

В зв'язку з тим, що необхідних для вирішення спору доказів, наявних у матеріалах справи, достатньо; сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; явка представників сторін не визнавалась обов'язковою, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників сторін, за наявними в ній матеріалами, на підставі ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

12.09.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю транспортно-експедиційна компанія "Транзит" (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агропродекспорт" (відповідач) був укладений договір транспортного експедирування № TRS/АПЭ/180-13 (договір).

За умовами п. 1.1. договору даний договір регулює взаємовідносини сторін щодо організації експедитором транспортно-експедиційного обслуговування при перевезенні залізничним транспортом вантажу замовника.

12.12.2014 року сторонами було укладено додаткову угоду до вищевказаного договору, відповідно до якої договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2016 року, а в частині розрахунків - до їх повного завершення між сторонами.

Як вказує позивач, ним на виконання даного договору здійснено перевезення вантажу залізничним транспортом, про що були складені Акти виконаних робіт та звірки взаєморозрахунків, які підписані сторонами та скріплені печатками (а.с. 70-84).

Позивач звертався до відповідача з претензією № 121 від 29.08.2016 року про оплату коштів за надані послуги з перевезення вантажу по акту виконаних робіт за липень 2016 року № 3/180-16.

Відповідач у відповідь на вищевказану претензію надіслав позивачу гарантійний лист, яким гарантував оплату рахунків згідно акту виконаних робіт за липень 2016 року № 3/180-16 на загальну суму 3 409 190,00 грн. протягом 60 робочих днів.

Однак, як зазначає позивач, відповідач вчасно та в повному обсязі не здійснив розрахунок за надані послуги, чим порушив умови укладеного Договору, таким чином, загальний розмір заборгованості відповідача складає 2 961 422,40 грн.

Оскільки відповідач не розрахувався за надані послуги перевезення, тим самим порушив свої договірні зобов'язання, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом, за яким позивач просить стягнути з відповідача 2 961 422,40 грн. - заборгованість за договором, 36 267,28 грн. - три проценти річних, 89 539,05 грн. інфляційних та 305 229,35 грн. пені.

При винесенні рішення суд виходить з наступного.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Відповідно до ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.

За змістом ч. 1 ст. 306 ГК України, перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція (ч. 4 ст. 306 ГК України).

При цьому, згідно зі ст. 929 ЦК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Статтею 316 ГК України визначено, що за договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.

Отже, транспортне експедирування є видом господарської діяльності, спрямованої на організацію процесу перевезення вантажів. Експедитор є таким суб'єктом господарювання, функціональне призначення якого полягає в організації та сприянні здійсненню процесу перевезення вантажів. Експедитором може бути, як суб'єкт господарювання (транспортно-експедиційна організація), так і безпосередньо перевізник. Транспортне експедирування - це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях.

Відносини учасників транспортно-експедиторської діяльності встановлюються на основі договорів. Учасники цієї діяльності вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов взаємовідносин, що не суперечать чинному законодавству.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечує, вважає його безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню, так як підписи та печатки на акті виконаних робіт за липень 2016 року № 3/180-16 та гарантійному листі є фальшивими та підробленими.

Однак суд проведення почеркознавчої експертизи вважає недоцільним, так як акти виконаних робіт та звіряння взаєморозрахунків мають не лише підпис директора, а й відтиск печатки відповідача, повідомлень про втрату печатки не було.

Таким чином, суд вважає, що позивач довів та обґрунтував належними доказами наявність у відповідача за договором заборгованості в розмірі 2 961 422,40 грн.

За порушення виконання грошового зобов'язання позивач просить стягнути з відповідача 305 229,35 грн. пені, 89 539,05 грн. індексу інфляції, 36 267,28 грн. - 3% річних.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 305 229,35 грн. пені за прострочення оплати товару за період з 19.04.2017 року по 14.09.2017 року, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарську-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченим кодексом, іншими законами та договором.

За змістом статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі статями 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Згідно з частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова Пленуму ВГСУ № 14) пеня, за визначенням частини третьої статті 549 Цивільного кодексу України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Сторони в договорі не домовились щодо штрафних санкцій у вигляді пені за порушення виконання зобов'язання щодо несвоєчасної оплати за перевезення, про що позивач вказує у позові та у відповіді на відзив, а вимогу щодо стягнення пені обґрунтовує лише відповідно до ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України та ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України.

Враховуючи, що між сторонами не укладався відповідний письмовий правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання відповідачем, чинним законодавством України також не встановлено нарахування пені у спірних правовідносинах, підстав для стягнення пені за неналежне виконання відповідачем умов договору відсутні, у зв'язку з чим суд відмовляє в задоволенні позову в частині стягнення пені в сумі 305 229,35 грн.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приймаючи до уваги, що судом встановлено прострочення відповідачем грошового зобов'язання, вимоги позивача про стягнення річних та інфляційних втрат, суд визнає правомірними та такими, що підлягають задоволенню, оскільки період їх нарахування та розмір є обґрунтованим.

Отже, за наявності встановленого факту несплати відповідачем за перевезення за договором, перевіривши арифметичний розрахунок 3% річних та інфляційних за допомогою програми ОСОБА_1, суд вважає, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 3% річних у розмірі 36 267,28 грн. за період з 19.04.2017 року по 14.09.2017 року та інфляційних втрат у розмірі 89 539,05 грн. за період травень-серпень 2017 року.

Згідно із п. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення заявленої суми з відповідача, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати, понесені позивачем відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 232-233,237-238 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродекспорт" (37300, Полтавська область, м. Гадяч, вул. Героїв Майдану, 82, офіс 3, код ЄДРПОУ 30058730) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю транспортно-експедиційна компанія "Транзит" (61052, м. Харків, вул. Червоноармійська, 15, код ЄДРПОУ 31558657) - 2 961 422,40 грн. - основного боргу, 36 267,28 грн. 3% річних, 89 539,05 грн. інфляційних, 46 308,43 грн. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.

3. В іншій частині позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст. 257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 21.05.2018 року.

Суддя Білоусов С. М.