Ухвала

від 17.05.2018 по справі 180/3489/15-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/774/458/18 Справа № 180/3489/15-к Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМ ЕН ЕМ У КР АЇ НИ

17 травня 2018 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

секретаря судового засідання ОСОБА_5

за участю прокурора ОСОБА_6

виправданого ОСОБА_7

захисника ОСОБА_8

розглянувши 17 травня 2018 року у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро кримінальне провадження № 12015040590000430 за апеляційними скаргами захисника обвинуваченого ОСОБА_8 , прокурора Марганецького відділу Нікопольської місцевої прокуратури юриста 1 класу ОСОБА_9 , прокурора Апостолівського відділу Нікопольської місцевої прокуратури юриста 1 класу ОСОБА_10 на вирок Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2017 року, щодо:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,уродженець с.Новоукраїнка Томаківськогорайону Дніпропетровськоїобласті,громадянин України,зареєстрований тамешкаючий заадресою: АДРЕСА_1 ,раніше несудимий,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

Органами досудовогорозслідування дії ОСОБА_7 кваліфіковані зач.1ст.358КК України,як підробленняофіційного документа,який посвідчуєтьсяпідприємством,установою,організацією,і якийнадає права,з метоювикористання йогопідроблювачем чиіншою особою,а такожза ч.4ст.358КК України,як використаннязавідомо підробленогодокументу.

Обвинувачується ОСОБА_7 органами досудового розслідування в тому, що він10 листопада 2005 року в приміщенні Томаківської районної державної адміністрації, незаконно вніс завідомо неправдиві відомості про приватну форму власності юридичної особи Допоміжного господарства «Володимирівського психоневрологічного інтернату» до реєстраційної картки форми № 6 про підтвердження відомостей про юридичну особу, затвердженої Наказом Держпідприємництва 09 червня 2004 року № 67, яке насправді, згідно Положення про Володимирівський психоневрологічний інтернат Томаківського району від 29 квітня 1998 року мало державну форму власності, підробивши таким чином вказаний офіційний документ встановленого зразка, з метою його подальшого використання. Надалі ОСОБА_7 , достовірно знаючи про те, що в реєстраційній картці форми №6 містяться завідомо неправдиві відомості щодо приватної форми власності вказаної юридичної особи, надав державному реєстратору Томаківської районної державної адміністрації вищевказаний підроблений документ з неправдивими відомостями щодо приватної форми власності вказаної юридичної особи, використавши його таким чином.

За оскаржуваним вироком ОСОБА_7 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. ч. 1, 4 ст. 358 КК України та виправдано через відсутність в його діях складу даного злочину.

Скасовано арешт на основні засоби Допоміжного господарства Володимирівського психоневрологічного інтернату, накладений постановою старшого слідчого Томаківського РВ УМВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_11 від 16 червня 2006 року.

Виправдовуючи ОСОБА_7 по обвинуваченню за ч. 1ст. 358 КК України, щодо підроблення офіційного документу реєстраційної картки форми № 6, про підтвердження відомостей про юридичну особу Допоміжного господарства «Володимиррівського психоневрологічного інтернату» шляхом внесення неправдивих відомостей щодо приватної форми власності, та за ч.4 ст. 358 КК України щодо використання завідомо підробленого документу, суд першої інстанції, наводячи обґрунтування та аналізуючи досліджені ним в судовому засіданні докази в їх сукупності, прийшов до висновку про відсутність в його діях складу цих кримінальних правопорушень.

Не погоджуючись з вироком суду, прокурори, які підтримували обвинувачення в суді першої інстанції подали апеляції, в яких просять вирок суду скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

В обґрунтування кожним прокурором зазначено, що вирок суду є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду.

Прокурори в своїх апеляціях заперечують проти висновку суду, що ОСОБА_7 станом на 10.11.2005 року був директором Допоміжного господарства, так як це не підтверджується доказами, дослідженим під час судового розгляду. В підтвердження свого доводу прокурори в апеляціях посилаються, що у суді встановлено, про існування відокремленого структурного підрозділу Допоміжне господарство Комунального закладу «Володимирівський психоневрологічний інтернат» Дніпропетровської обласної ради, яке не є самостійною юридичною особою, підпорядковане інтернату та створене для задоволення потреб інтернату, де ОСОБА_7 станом на 2005 рік не працював у вказаному структурному підрозділі, що підтверджено показами свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 .

В апеляціях наголошується, що про існування окремої юридичної особи Допоміжного господарства ІНФОРМАЦІЯ_2 код ЄДРПОУ 13418563, вказаним свідкам не було відомо, а Допоміжне господарство Володимиріського психоневрологічного інтернату було зареєстроване як самостійна юридична особа 26.04.1991 року, коли директором інтернату був ОСОБА_15 , а завідуючим допоміжного господарства інтернату-його брат ОСОБА_7 , тому на думку прокурорів виникає сумнів у доцільності створення окремої юридичної особи - Допоміжне господарство Володимирівського психоневрологічного інтернату при наявності в інтернаті структурного підрозділу - Допоміжне господарство Володимирівського психоневрологічного інтернату.

Прокурори також зауважують, що суд не розкрив зміст досліджених доказів, а саме рішення арбітражного суду Дніпропетровської області від 20.10.1998 року, яким визнано недійсним договір оренди, укладений 05.06.1992 року між Володимирівським психоневрологічним інтернатом та підсобним господарством Володимирівського психоневрологічного інтернату, створеним братами Буланими та зобов`язано останнє повернути майно Володимирівському психоневрологічному інтернату, скаргу про відміну рішення, постанову арбітражного суду про перегляд рішення і порядку нагляду від 07.12.1998 року по вказаній справі, довідку Марганецької об`єднаної державної інспекції від 11.07.2006 року про відкриті рахунки підсобного господарства в кредитних установах, лист Марганецької ОДПІ від 13.06.2001 року про ДГ Володимирівського психоневрологічного інтернату визнано банкрутом та призначена ліквідаційна комісія. Суд не прийняв до уваги доказ, який міг би істотно вплинути на його висновок оригінал реєстраційної картки форми №6 про підтвердження відомостей про юридичну особу, складена ОСОБА_7 10.11.2005 року про те, що юридична особа - Допоміжне господарство Володимирівського психоневрологічного інтернату, керівником якого є обвинувачений, має приватну форму власності. Крім того, вироком суду скасовано арешт на основні засоби Допоміжного господарства Володимирівського психоневрологічного інтернату, накладений постановою слідчого від 16.06.2006 року, що надає можливість ОСОБА_7 оспорювати право на майно, яке не виходило з володіння Володимирівського психоневрологічного інтернату.

Захисник ОСОБА_8 в своїй апеляційній скарзі, просить змінити вирок від 04.12.2017 року та закрити кримінальне провадження на підставі п. 1 ч. 1ст. 284 КПК України за відсутністю події кримінального правопорушення в діяннях ОСОБА_7 , а також вказати ЄДРПОУ ДГ, тобто сформулювати пункт третій резолютивної частини вироку у такій редакції скасувати арешт, накладений на основні засоби Допоміжного господарства Володимирівського психоневрологічного інтернату, ЄДРПОУ 13418563, накладений постановою старшого слідчого Томаківського РВ УМВС у Дніпропетровській області ОСОБА_11 від 16 червня 2006 р.

В обґрунтування апеляційної скарги, зазначає, що на момент порушення кримінальної справи був відсутній об`єкт злочину, що на думку захисника, у сукупності з відсутністю об`єктивної сторони, суб`єкту і суб`єктивної сторони, свідчить про відсутність події кримінального правопорушення. В обґрунтування даної позиції захисник в апеляції посилається, що в матеріалах справи відсутні, і у вироку не відображено, що відсутні будь-які належні і допустимі докази, які б свідчили про корисливі мотиви, намір щодо набуття ОСОБА_7 права власності на майно Допоміжного господарства Володимирівського психоневрологічного інтернату. Зазначає, що статут у новій редакції не наділяє директора ДГ, яким вказаний ОСОБА_7 , правом власності на майно ДГ, і після перереєстрації Статуту, майно ДГ залишилося власністю юридичної особи.

Посилаючись в апеляції на інші доводи, захисник фактично обґрунтовує правильність висновків суду першої інстанції та мотивує свої заперечення проти обвинувачення. Так, захисник підтверджує, що в ході судового слідства встановлено відсутність належних і допустимих доказів державної форми власності на майно ДГ, вказуючи, що відсутні докази про передачу майна від держави на баланс ДГ.

При цьому захисник посилаючись на відповідь РВ ФДМУ по Дніпропетровській області від 17.05.2005 року, згідно якої будь-яка інформація стосовно державної частки в ДГ Володимирівського психоневрологічного інтернату Томаківського району в регіональному відділенні відсутня, вважає, що такі дані повністю і однозначно виключають об`єкт злочину, як його формулює постанова слідчого-державна власність. Однак зауважує, що суд першої інстанції у вироку не відобразив на його думку цього важливого правового висновку.

Захисник в своїй апеляції також звертає увагу на ухвалу Марганецького міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31.12.2009 року, вказуючи що цією ухвалою ця справа поверталася на додаткове розслідування з вказівками, неналежного оформлення матеріалів справи; необхідності витребування інформації стосовно встановлення ким (на яких посадах) і в які періоди часу працював ОСОБА_7 в Допоміжному господарстві; встановлення обсягу завданої шкоди і кому вона завдана; залучення усіх реєстраційних документів, які підтверджують перехід ДГ із однієї форми власності в іншу; необхідність залучення документів, які б достовірно стверджували, хто був власником ДГ і з якого часу по який, тощо. Однак вказує, що додаткове розслідування так і не було проведено належним чином, вказівки суду не виконані в повному обсязі.

Також звертає увагу, що реєстраційна статистична картка та дані органів статистичної звітності не є правовстановлюючими документами стосовно форми власності на майно Допоміжного господарства. Відсутні належні документи, що б свідчили про передачу майна від держави на баланс вказаного об`єкту, реєстраційна картка із вказуванням на державну форму власності ДГ подана від імені ОСОБА_7 є підробленим документом, що в свою чергу, стало приводом до порушення кримінальної справи. Факт перебування на балансі інтернату майна є сфальсифікованим, оскільки воно перебувало на балансі і в користуванні іншої юридичної особи. Поза увагою суду також залишився той факт, що дії свідка ОСОБА_16 при оформленні перереєстрації ДГ були суперечливими. Також зазначено, що відсутній сам факт шахрайства та ознаки складу злочинів, передбачених ст. 190, 358 КК України, оскільки ОСОБА_7 не мав наміру набуття майна і не отримав право власності на нього.

Захисник в апеляції заперечує проти того, що суд не погодився зі стороною захисту в тому, що в діях ОСОБА_7 відсутня подія кримінального правопорушення, посилаючись при цьому на тезу, що усі сумніви мають трактуватися судом на користь обвинуваченого.

Заслухавши захисника ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , які кожен окремо та разом підтримали апеляційну скаргу захисника та заперечували проти доводів та вимог апеляційних скарг прокурорів позицію, прокурорів, які підтримали подані прокурорами апеляційні скарги, проти апеляції захисника заперечували, переглянувши вирок в межах доводів та вимог апеляційних скарг на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг.

Виходячи із положень ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.

Відповідно до вимог ст. 17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи, поза розумним сумнівом.

Стаття 62 Конституції України забезпечує, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі № 4291498 «Капо проти Бельгії» від 13.01.2005 року, тягар доказування винуватості лежить на стороні обвинувачення.

У п. 146 справи «Барбера, Мессегуэ и Джабардо проти Іспанії» від 06.12.1998 року Європейський Суд з прав людини зазначив, що принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину; обов`язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного.

Відповідно до положень п. 3 ч. 1ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

У роз`ясненні п. 23постанови Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» № 5 від 29.06.1990 року, вказано про недопустимість обвинувального ухилу при вирішенні питання про винність чи невинність підсудного. Всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь підсудного. Коли зібрані по справі докази не підтверджують обвинувачення, і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов`язаний постановити виправдувальний вирок.

Так , судом першої інстанції встановлено, що існують два різних суб`єкта: Підсобне (допоміжне) господарство Володимирівського психоневрологічного інтернату, яке є структурним підрозділом Володимирівського психоневрологічного інтернату та Допоміжне господарство Володимирівського психоневрологічного інтернату, яке має статус юридичної особи, свій окремий код ЄДРПОУ, юридичну адресу, печатку, керівний орган-загальні збори, і яке в своїй діяльності керується Статутом, де на дату подання державному реєстраторові форми №6 про підтвердження відомостей про юридичну особу ОСОБА_7 був керівником цієї юридичної особи, а отже мав право складати і подавати зазначену форму, що виключає його як суб`єкта злочину в підробленні офіційного документу особою, оскільки він має право як керівник подавати вказану форму №6. Вказані обставини не заперечуються і стороною обвинувачення.

Заперечення прокурорів проти факту того, що на момент подання вказаної форми №6 ОСОБА_7 був керівником Допоміжного господарства з посиланням на покази свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_12 та ОСОБА_14 є безпідставними.

Згідно показів вказаних свідків, наданих ними у суді першої інстанції, ОСОБА_7 не був у цей період керівником саме структурного підрозділу - Підсобне (допоміжне) господарство Володимирівського психоневрологічного інтернату, що безумовно не спростовує що він був керівником - Допоміжного господарства Володимирівського психоневрологічного інтернату, що не є одним і тим же підприємством відповідно до вищенаведених обставин, а тому як керівник цього підприємства він мав право підписувати і надавати форму №6, що відповідає фактичним обставинам справи, що підтверджується іншими письмовими дослідженими у суді доказами іі переліченими у вироку.

Висновок суду першої інстанції щодо не встановлення судом неправдивості зазначених ОСОБА_7 в реєстраційній картці №6 відомостей стосовно форми власності відповідає обставинам справи.

Так за дослідженою у суді першої інстанції відповіддю РВ ФДМУ по Дніпропетровській області від 17.10.2005 року, регіональне відділення фонду державного майна приватизацію допоміжного господарства Володимирівськогопсихоневрологічного інтернату нездійснювало,і будь-якаінформація стосовнодержавної частки зазначеногооб`єкту врегіональному відділеннівідсутня.Відсутні відомостіпро державнепідприємство,частку державиу статутномукапіталі юридичноїособи і увитягу зЄдиного державногореєстру юридичнихосіб тафізичних осіб-підприємцівна цююридичну особустаном на30.09.2015року,а саме - Допоміжне господарство Володимирівського психоневрологічного інтернату.

Посилання прокурорів на покази свідка ОСОБА_16 , які на їх думку підтвердили підробку ОСОБА_7 офіційного документу є також безпідставним, оскільки хоча вказаний свідок і звертав увагу, що вказане допоміжне господарство було державної форми власності, потім комунальної, однак само по собі ці покази не можуть достеменно підтверджувати факт наявності державної форми власності, як на цьому наполягають прокурори, так як відсутні в матеріалах справи інші належні і допустимі докази що достеменно підтверджують даний факт, і стороною обвинувачення таких доказів ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції не надано.

Посилання в апеляції прокурорів, що суд не звернув уваги на судові рішення арбітражних та господарських судів, та рішення про визнання недійсними договорів оренди цих підприємств, та не надав їм оцінки і не зазначив чому дав перевагу одним доказам над іншими є безпідставним, оскільки це спростовується матеріалами справи. А саме змістом вироку, із якого чітко видно, що суд першої інстанції належним чином дослідив усі надані обвинуваченням докази, надавши їм відповідну мотивовану оцінку, зокрема і зазначеним прокурорами.

Колегія суддів також бере до уваги, що на підставі оцінених судом першої інстанції окрім письмових доказів, у тому числі і показів свідків вбачається, що структурний підрозділ Володимирівського психоневрологічного інтернату - підсобне (допоміжне) господарство ніколи не мало статусу юридичної особи. У листопаді 2005 року очолювалося завідуючим ОСОБА_17 , призначеним на посаду директором інтернату(т.1 а.с.151), та керувалося в своїй діяльності положенням про Володимирівський психоневрологічний інтернат Томаківського району від 29 квітня 1998 року. Структурний підрозділ, як і інтернат, має державну форму власності.

Суд першої інстанції обґрунтовано визначив, що ОСОБА_7 на дату подання державному реєстраторовіформи № 6 про підтвердження відомостей про юридичну особу був керівником юридичної особи Допоміжного господарства Володимирівського психоневрологічного інтернату, що підтверджено матеріалами кримінального провадження, а отже мав право складати і подавати зазначену форму.

Тому колегія суддів погоджується з ствердженням суду першої інстанції, що річ не може йти про підроблення ОСОБА_7 офіційного документа, який видається чи посвідчується особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи. Має місце складання офіційного документа особою, якій надано таке право.

Диспозиція ч.1ст.358 КК Українивизначає кримінально караним діяннямпідроблення посвідчення або іншого офіційного документа, який видається чи посвідчується підприємством, установою, організацією, громадянином-підприємцем, нотаріусом, державним реєстратором, суб`єктом державної реєстрації прав, особою, яка уповноважена на виконання функцій держави щодо реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, державним виконавцем, приватним виконавцем, аудитором чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов`язків, з метою використання його підроблювачем чи іншою особою або збут такого документа.

Отже суб`єктом вказаного злочину є фізична особа, яка не видає та не підтверджує офіційний документ, що надає право або звільняє від обов`язків.

Суб`єктивна сторона цього злочину, включає прямий умисел та спеціальну мету.

Частиною четвертою вказаної статті передбачена кримінальна відповідальність за використання завідомо підробленого документу. Злочин вважається закінченим з моменту пред`явлення.

Проте як встановлено судом першої інстанції на момент подання реєстраційної картки № 6 ОСОБА_7 був керівником цієї юридичної особи, і відсутні достеменні данні та належні і допустимі докази підроблення ним цієї картки, а саме зазначення в ній приватної форми власності замість державної.

Посилання прокурорів, що у разі сумніву щодо підпису ОСОБА_7 картки №3 про внесення відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб 26.04.1991 року ставить під сумнів і щодо факту реєстрації самостійного підприємства Допоміжне господарство Володимирівського психоневрологічного інтернату є лише їх припущенням, а тому до уваги прийматися судом не може.

Отже, з огляду на викладене, судом першої інстанції правильно зазначено, що органом досудового розслідування не вірно визначено суб`єкта, об`єктивну сторону кримінального правопорушення, а також не визначено та не доведено суб`єктивну сторону інкримінованого ОСОБА_7 за ч.1 та ч.4 ст.358 КК України правопорушення. Дане обвинувачення побудовано на припущеннях, а припущення та сумніви щодо доведеності вини обвинуваченого слід тлумачити на користь ОСОБА_7 , про що суд обґрунтовано зробив висновок на підставі досліджених та належним чином оцінених доказів.

Вказаний висновк суду першої інстанції ґрунтується і узгоджується з правовою позицією у справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії» від 06 грудня 1998 року, де Європейський Суд наголошує про те, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою» (п.150, п. 253).

Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 374 КК України, суд першої інстанції в мотивувальній частині вироку навів формулювання обвинувачення, яке було пред`явлене ОСОБА_7 органам досудового розслідування і підстави для його виправдання з зазначенням мотивів, з яких суд дав оцінку певним доказам сторони обвинувачення, та прийшов до обґрунтованого висновку, що стороною обвинувачення не надано достовірних доказів вчинення ОСОБА_7 інкримінованих йому кримінальних правопорушень, а показання свідків обвинувачення та інші письмові докази по провадженню не містять об`єктивних, конкретних і безперечних доказів вчинення ОСОБА_7 вищевказаних кримінальних правопорушень.

Вирок суду відповідає вимогам ст.ст. 370, 373, 374 КПК України, а його висновки фактичним обставинам провадження.

Суд першої інстанції, оцінивши надані стороною обвинувачення та стороною захисту докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а у їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв`язку, у відповідності зі ст.62 Конституції України, по якій всі сумніви щодо доведеності провини особи трактуються на її користь, і по який обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях - прийшов до правильного висновку про виправдання ОСОБА_7 у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 та ч.4 ст. 358 КК України.

Суд першої інстанції неупереджено, всебічно, повно дослідивши надані учасниками процесу докази в їх сукупності, обґрунтовано ухвалив виправдувальний вирок, який відповідає фактичним обставинам, а тому є необґрунтованими та безпідставними, доводи апеляцій прокурорів про скасування вироку з підстав не підтвердження висновків суду доказами дослідженими під час судового розгляду, не прийняття до уваги доказів, які б могли істотно вплинути на висновки, та з підстав наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, та не зазначення судом перевагу одних доказів над іншими є безпідставними і такими що не знайшли свого підтвердження при перегляді вироку.

Колегією суддів не встановлено упередженого ставлення суду до учасників процесу, його зацікавленість в результатах розгляду кримінального провадження, а також не створення судом першої інстанції необхідних умов для реалізації сторонами, зокрема стороною обвинувачення процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, відповідно до положень ч. 6ст. 22 КПК України.

Стосовно доводів апеляційної скарги захисника, в якій останній просив змінити вирок та закрити кримінальне провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК України за відсутністю події кримінального правопорушення в діяннях ОСОБА_7 , колегія суддів, вважає їх хибними, і такими що не узгоджується з встановленими обставинами кримінального провадження і кримінальними процесуальними нормами по своїй сутті.

Так за положеннями статей 91, 92 КПК України встановлено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення тощо.

Разом з тим, виходячи з вищенаведених та встановлених обставин і висновків на доводи прокурорів, колегія суддів, не погоджується з позицією сторони захисту, і не вбачає підстав для задоволення вимог в цій частині з мотивів наведених захисником в своїй апеляції, оскільки встановлено, що саме відсутність і недоведеність основних складових інкримінованих ОСОБА_7 злочинів є підставою для його виправдання за цими злочинами, а сам факт події як встановлено мав місце. Само по собі наявність сумніву у сторони захисту щодо події не можу слугувати підставою задоволення вимог захисника в цій частині.

Посилання сторони захисту в апеляції, що суд першої інстанції у вироку не відобразив, на його думку важливий правовий висновок, про відсутність державної частки в ДГ Володимирівського психоневрологічного інтернату, посилаючись на відповідь РВ ФДМУ по Дніпропетровській області, є безпідставним і таким що не відповідає обставинам та має характер суб`єктивного сприйняття обґрунтування судом своїх висновків, оскільки судом першої інстанції досліджена і надана оцінка вказаній вище відповіді фонду держмайна від 17.10.2005 року.

Всі інші доводи апеляції захисника фактично зводяться до заперечення проти обвинувачення і вони відповідно до вищенаведеного перевірені апеляційним судом разом з доводами прокурорів.

Щодо зміни вироку в частині вирішення питання про зняття арешту з майна, то в цій частині вимог захисника з наведених ним мотивів, колегія суддів, вважає необхідним в задоволенні також відмовити, оскільки захисник фактично просить уточнити реквізити зазначеного майна допускаючи припущення, що в подальшому відсутність зазначення коду ЄДРПОУ юридичної особи призведе до плутанини при виконання вироку.

Однак, це є тільки припущенням сторони захисту і не може бути у розумінні положень ст. 408 КПК України підставою для зміни вироку. Будь-які питання, у тому числі і дане питання якщо воно виникне при виконанні вироку, може бути розглянуто у суді першої інстанції у порядку положень ст. 537 КПК України, а не в апеляційному провадженні.

З огляду на викладене та дотримуючись принципу презумпції невинуватості, забезпечення доведеності вини, встановленого ст. 17 КПК України, колегія суддів не знаходить підстав, зазначених у ст. ст. 408, 420 КПК України, для скасування чи зміни вироку суду першої інстанції з підстав і мотивів наведених в апеляційних скаргах, а тому апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_8 , прокурора Марганецького відділу Нікопольської місцевої прокуратури юриста 1 класу ОСОБА_9 , прокурора Апостолівського відділу Нікопольської місцевої прокуратури юриста 1 класу ОСОБА_10 задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419, 420 КПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_8 , прокурора Марганецького відділу Нікопольської місцевої прокуратури юриста 1 класу ОСОБА_9 , прокурора Апостолівського відділу Нікопольської місцевої прокуратури юриста 1 класу ОСОБА_10 на вирок Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2017 року залишити без задоволення.

Вирок Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2017 року, яким ОСОБА_7 , визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, ч. 4 ст. 358 КК України та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складу даних злочинів залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення,

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3