Постанова

від 09.12.2009 по справі 22/203

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

 ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

                                                                                                                                                                                                                  ПОСТАНОВА                                                                                                                                                                                                                            

09.12.09                                                                                           Справа  № 22/203

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії: головуючого –судді Городечної М.І., суддів Юркевича М.В. та Кузя В.Л., розглянувши апеляційну скаргу розглянувши апеляційну скаргу  підприємця ОСОБА_1 від 26.10.2009 року (вх. № 1547 від 13.11.2009 року)

на рішення господарського суду Львівської області від 29.09.2009 року у справі № 22/203

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, м.Львів

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача : Філія концерну «Техносервіс»«Львівський автомобільний ремонтний завод», м.Львів

до підприємця ОСОБА_1, м.Львів

про виселення відповідача з орендованих приміщень та стягнення неустойки в розмірі 7253,66 грн.

за участю представників: від позивача –Голуб М.Б., від відповідача –ОСОБА_3, від третьої особи –не з‘явився.

          Присутнім представникам сторін роз‘яснено права і обов‘язки передбачені ст.ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України (надалі –ГПК).

Встановив, що рішенням господарського суду Львівської області від 29.09.2009 року у справі № 22/203 задоволено позов Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області до підприємця ОСОБА_1: зобов‘язано відповідача повернути балансоутримувачу - Філії концерну «Техносервіс»«Львівський автомобільний ремонтний завод»по акту прийому-передачі орендоване державне майно: нежитлові вбудовані приміщення загальною площею 180,11 кв.м. на першому та другому поверхах в будівлі клубу, що знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Личаківська, 152, виселитись зі згаданих приміщень, та стягнено з відповідача на користь позивача 7253,66 грн. неустойки. Також даним рішенням стягнено з відповідача в Дохід державного бюджету України судові витрати: 102 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з даним рішенням місцевого суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі б/н від 26.10.2009 року (вх. № 1547 від 13.11.2009 року) апелянт –підприємець ОСОБА_1 (надалі - Підприємець) вважає, що рішення господарського суду Львівської області від 29.09.2009 року у справі № 22/203 підлягає скасуванню, оскільки воно прийнято з порушенням норм процесуального та матеріального права, за неповного з‘ясування обставин справи, за недоведеності обставин що мають значення для справи, а саме: не було враховано, що відповідно до ст. 785 Цивільного кодексу України неустойка розраховується виходячи з розміру орендної плати за кожен конкретний місяць прострочення користування майном згідно Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету міністрів України від 04.10.1995 року № 786. Судом не дано оцінки п. 3.3 договору оренди, яким передбачено порядок перерахунку орендної плати, і не вказано на якій підставі судом стягуються кошти, призначені для сплати на рахунок балансоутримувачу, в державний бюджет України. Також апелянт посилається, що судом першої інстанції порушено норми п. 1 ч. 1 ст. 77, п.п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки прийнято рішення за відсутності представника відповідача, пояснення якого по справі та додаткові докази могли вплинути на прийняте судом рішення. Зокрема, відповідач мав намір подати суду акт приймання-передачі орендованого майна, який підтверджував факт звільнення відповідачем спірного майна, а отже, відсутність предмету спору в цій частині вимог. Також апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не було враховано, що відповідач мала намір взяти участь в конкурсі на передачу в оренду орендованого нею майна, зверталась про це з заявою до Фонду, однак їй не було надано інформації про час проведення конкурсу. За наведеного, Апелянт просить скасувати повністю рішення господарського суду Львівської області від 29.09.2009 року у справі № 22/203 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові про стягнення неустойки та закрити провадження у справі в частині вимог про звільнення орендованого майна.

    Представник Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області (позивач у справі, надалі –Фонд) вимоги апеляційної скарги заперечив з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу від 08.12.2009 року (вх. № 9915 від 09.12.2009 року) та просив рішення господарського суду Львівської області від 29.09.2009 року у справі № 22/203 залишити без змін.

Третя особа явку представника в судове засідання не забезпечиля, хоча була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, що стверджується поштовим повідомленням про вручення їй під розписку ухвали суду від 18.11.2009 року. За наведеного вище, а також враховуючи, що явка представника третьої особи в судове засідання згідно вказаної ухвали суду від 18.11.2009 року не була визнана судом обов»язковою, апеляційний суд вважає, що ним забезпечено право третьої особи на участь в судовому засіданні. Таким чином, керуючись ст. 101 ГПК України, є можливим прийняти за наслідками розгляду справи постанову в даному судовому засіданні без участі в ньому представника третьої особи, за наявними матеріалами справи.

Апеляційний суд, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази у справі, дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід частково задоволити. При цьому суд встановив наступні обставини та виходив з таких мотивів.

14.01.2005 року між сторонами в даній справі було укладено договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 3 (надалі Договір), згідно якого позивачем, як орендодавцем, передано в оренду відповідачу державне майно, а саме: згідно п.п. 1.1 цього Договору, нежитлові вбудовані приміщення загальною площею 180,11 кв.м. на І та ІІ поверхах в будівлі клубу, що знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Личаківська, 152, та перебувають на балансі ДП МОУ «Львівський автомобільний ремонтний завод».

Строк дії даного Договору згідно п. 10.1 встановлено сторонами в 364 дні, який розпочинається з моменту підписання Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, та не заперечується сторонами, Договір було пролонговано сторонами відповідно до п. 10.6 Договору, до 14.01.2009 року, а згідно договору про внесення змін до Договору оренди від 19.02.2009 року, строк дії договору було встановлено з 10.01.2009 року по 09.05.2009 року.

13.05.2009 року орендодавцем –Фондом було направлено орендарю –Підприємцю ОСОБА_1 повідомлення № 11-03-03086 про припинення договору оренди від 14.01.2005 року № 3 в зв‘язку з закінченням строку на який його було укладено та проханням повернути орендоване майно.

Відповідачем не заперечується факт отримання даного повідомлення Фонду та припинення Договору оренди.

Таким чином, відповідно до п.п. 2.4, 5.7 Договору, ч. 1 ст. 785 ЦК України, ч. 1 ст. 291 ГК України, ч. 3 ст. 27 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” у відповідача у даній справі в зв‘язку з припиненням договору від 14.01.2005 року № 4 виникло зобов‘язання щодо повернення орендованого майна.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позов фонду в частині зобов»язання відповідача виселитись з орендованого примішення та передати його по акту прийому-передачі майна балансоутримувачу є підставним та обґрунтованим, оскільки відповідачем відповідно до ст.ст. 4-3, 33 ГПК України не доведено суду факту звільнення приміщення на час прийняття рішення, а судом такого факту не встановлено.

Доводи апелянта про те, що судом прийнято рішення за відсутності представника відповідача, пояснення якого по справі та додаткові докази могли вплинути на прийняте судом рішення, а саме, що відповідач звільнив орендоване приміщення, апеляційний суд вважає такими, що не заслуговують на увагу. Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, протоколу судового засідання від 17.09.2009 року, розписки сторін про ознайомлення з оголошеною в судовому засіданні 17.09.2009 року перервою до 29.09.2009 року, представник відповідача –ОСОБА_3 брав участь в судовому засіданні 17.09.2009 року і був ознайомлений під розписку про час та дату наступного судового засідання. Однак, відповідач наданим йому процесуальним законом та забезпеченим судом правом на участь в судовому засідання безпосередньо або через свого представника та на подання доказів не скористався. Як вбачається з супровідного листа відповідача, адресованого Фонду, відповідач направив позивачу акт приймання-передачі майна від 22.09.2009 року, доданий відповідачем до апеляційної скарги, лише 29.09.2009 року. Суду такий акт поданий не був. Також відповідачем не було надано суду жодної інформації про звільнення орендованого майна та підписання зазначеного акта. За наведеного, в суду першої інстанції були відсутні правові підстави для висновку про те, що відповідач звільнив орендоване майно на день прийняття рішення.

Окрім цього, не може бути підставою для користування відповідачем орендованим майном після припинення Договору оренди, твердження відповідача щодо невчасного проведення Фондом конкурсу наступній по передачі його в оренду, оскільки в будь-якому випадку на виконання умов Договору, відповідач зобов»язаний був звільнити орендовані приміщення в строки передбачені даним Договором. Питання проведення конкурсу щодо передачі в оренду спірного майна, виходить за межі дослідження в даній справі.

Таким чином, судом першої інстанції правильно застосовано норми процесуального права, та прийнято по суті рішення, яким задоволено позов  в частині зобов»язання відповідача звільнити орендоване майно та повернути його балансоутримувачу по акту  приймання-передачі.  

За таких обставин, суд апеляційної інстанції також погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про підставність нарахування відповідачу неустойки відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України за користування об‘єктом оренди після припинення Договору згідно розрахунку позивача за період з 18.05.2009 року по 31.07.2009 року. При цьому, колегія суддів апеляційного суду вважає підставними посилання скаржника на те, що Фондом невірно нараховано дану неустойку без врахування положень Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету міністрів України від 04.10.1995 року № 786. Як вбачається з розрахунку неустойки (а.с. 12) та пояснень позивача, при її розрахунку Фондом вірно взято за основу розмір орендної плати за квітень 2009 року, проіндексований на індекс інфляції в травні 2009 року, помножений на два, і аналогічно, й в наступних місяцях червні та липні 2009 року. Однак, при цьому, Фондом не було враховано, а судом першої інстанції не дано оцінки тому, що при розрахунку неустойки безпідставно не були враховані зменшені ставки орендної плати (45% встановленого обсягу згідно додатку № 2 до Методики), передбачені постановою КМ України від 25.03.2009 року № 316, яка набрала чинності 14.04.2009 року (п. 1), а отже, мала бути застосована до порядку розрахунку орендної плати по діючому на час набрання нею чинності Договорі в травні 2009 року. За наведеного, є безпідставними заперечення Фонду про те, що згідно п. 2 даної постанови КМ України, такі ставки застосовуються лише для розрахунку орендної плати для чинних договорів оренди, оскільки на час набрання нею чинності, договір оренди від 14.01.2005 року № 3 був чинним, а тому Фонд зобов»язаний був на виконання даної Постанови, здійснити перерахунок розміру орендної плати по Договору в травні 2009 року. Такий висновок суду підтверджується й листом самого позивача від 27.05.20098 року № 11-06-03424, адресованого відповідачу. Таким чином, Фонд зобов»язаний був нарахувати відповідачу неустойку за спірний період виходячи з подвійного розміру орендної плати за останній місяць оренди –травень 2009 року, з розрахунку 45 % від проіндексованого за травень 2009 року розміру орендної плати за квітень 2009 року помноженому на 2, і з такого розрахунку, і в наступні місяці прострочення: червені-липні 2009 року. А саме, з відповідача слід стягнути неустойку за прострочення повернення орендованого майна за травень 2009 року в розмірі 525,9 грн., за червень 2009 року –1095,43 грн., за липень 2009 року –1085,65 грн., всього на суму  2706,98 грн.

Крім цього, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про підставність стягнення з відповідача 3,64 грн. пені нарахованої за прострочення сплати орендної плати за період з 11.04.2009 року по 13.04.2009 року, оскільки її нарахування здійснено відповідно до п. 3.5 Договору, і відповідає вимогам чинного господарського законодавства.  

В той же час не заслуговують на увагу доводи апелянта щодо безпідставності стягнення судом першої інстанції орендної плати повністю без врахування п. 3.3 Договору в Державний бюджет України, оскільки в даному випадку дана умова Договору стосується розподілу орендної плати по договору між Державним бюджетом України та балансоутримувачем. В даному ж випадку, предметом позову є стягнення неустойки за невиконання відповідачем зобов»язань перед позивачем по Договору щодо повернення орендованого майна по закінченні строку його дії, розрахованої виходячи з розміру орендної плати, яка підлягала б до сплати в разі дії Договору, за весь час фактичного користування  майном, а не стягнення боргу по орендній платі.   

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що рішення господарського суду Львівської області від 29.09.2009 року у справі № 22/203 в частині стягнення 4546,68 грн. неустойки слід скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким в позові відмовити, в решті оскаржене рішення суду першої інстанції є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування чи зміни.

Судові витрати по розгляду справи відповідно до статтей 49, 105 ГПК України покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. А саме, за розгляд справи в суді першої інстанції стягнути з відповідача в дохід Державного бюджету України 38,07 державного мита, та 88,08 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. За розгляд справи в апеляційному суді, то слід стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області на користь підприємця ОСОБА_1 63,93 грн. в відшкодування витрат за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 49,101,103,104,105 ГПК України, -

               П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу підприємця ОСОБА_1  частково задоволити.

2. Скасувати рішення господарського суду Львівської області від 29.09.2009 року у справі № 22/203 в частині стягнення 4546,68 грн. неустойки та прийняти в цій частині нове рішення, яким в позові відмовити. В решті: в частині стягнення 2706 грн. 98 коп. неустойки, 3 грн. 64 коп. пені та зобов‘язання відповідача повернути балансоутримувачу - Філії концерну «Техносервіс»«Львівський автомобільний ремонтний завод»по акту прийому-передачі орендоване державне майно: нежитлові вбудовані приміщення загальною площею 180,11 кв.м. на першому та другому поверхах в будівлі клубу, що знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Личаківська, 152, та виселитись зі згаданих приміщень, - рішення господарського суду Львівської області від 29.09.2009 року у справі № 22/203 залишити без змін.

3. Стягнути з підприємця ОСОБА_1 в дохід Державного бюджету України 38 грн. 07 коп. державного мита за подання позовної заяви та 88 грн. 08 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області на користь підприємця ОСОБА_1 63 грн. 93 коп. державного мита за подання апеляційної скарги.

5. Доручити господарському суду Львівської області видати накази на виконання даної постанови.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку та строки передбачені статтями 109-110 ГПК України.

7. Справу повернути в Господарський суд Львівської області.

Головуючий - суддя                          М.І.Городечна

Судді                                       М.В.Юркевич

                                      В.Л.Кузь