Ухвала

від 30.05.2018 по справі 915/441/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====================================================================

УХВАЛА

30 травня 2018 року Справа № 915/441/18

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., розглянувши позовну заяву: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЗНЕСЕНСЬКА ПРОДОВОЛЬЧА КОМПАНІЯ" (56500, Миколаївська область, м.Вознесенськ, вул.Жовтневої революції, 283, ідентифікаційний код 24781924) в особі ліквідатора ОСОБА_1 (29000, м. Хмельницький, вул. Проскурівська, 53 (4 поверх)),

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Міт Агро» (18002, м. Черкаси, вул. Небесної Сотні, 33, офіс №2, код ЄДРПОУ 38089415),

про: витребування майна у добросовісного набувача, визнання відсутності права вимоги,

ВСТАНОВИВ:

21.05.2018 ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЗНЕСЕНСЬКА ПРОДОВОЛЬЧА КОМПАНІЯ" арбітражним керуючим ОСОБА_1 було подано до господарського суду заяву за вих. №02-20/74 від 17.05.2018 про вжиття заходів забезпечення позову до пред'явлення позову.

Ухвалою суду від 23.05.2018 заяву ТОВ «ВОЗНЕСЕНСЬКА ПРОДОВОЛЬЧА КОМПАНІЯ» в особі ліквідатора ОСОБА_1 №02-20/74 від 17.05.2018 задоволено частково, заборонено Товариству з обмеженою відповідальністю «Міт Агро» (18002, м. Черкаси, вул. Небесної Сотні, 33, офіс № 2, код ЄДРПОУ 38089415) відчужувати у будь-який спосіб, будь якій особі - право вимоги до ТОВ «Черкаська продовольча компанія» на суму 3653965 (три мільйони шістсот п'ятдесят три тисячі дев'ятсот шістдесят п'ять) грн. 62 коп., яке виникло на підставі договору постачання м'яса та м'ясопродуктів №305 від 01 січня 2008 року, укладеного між ТОВ «Черкаська продовольча компанія» та ТОВ «Вознесенська продовольча компанія» , договору постачання м'яса та м'ясопродуктів №37 від 03 січня 2011 року, укладеного між ТОВ «Черкаська продовольча компанія» та ТОВ «Вознесенська продовольча компанія» , яке виникло у ТОВ «Міт Агро» на підставі договору купівлі-продажу №64 права вимоги від 16.06.2016, в тому числі, укладати попередні договори, та/або розпорядження будь-яким іншим способом даним майном до набрання судовим рішенням законної сили у даній справі.

25.05.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "ВОЗНЕСЕНСЬКА ПРОДОВОЛЬЧА КОМПАНІЯ" в особі ліквідатора ОСОБА_1 звернулось до господарського суду Миколаївської області із позовною заявою №02-20/75 від 23.05.2018 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міт Агро» про: 1) витребування у добросовісного набувача ТОВ Міт Агро майна, а саме: права вимоги до ТОВ «Черкаська продовольча компанія» в розмірі 3653965 (три мільйони шістсот п'ятдесят три тисячі дев'ятсот шістдесят п'ять) грн. 62 коп., яке виникло на підставі договору постачання м'яса та м'ясопродуктів №305 від 01 січня 2008 року, укладеного між ТОВ «Черкаська продовольча компанія» та ТОВ «Вознесенська продовольча компанія» , договору постачання м'яса та м'ясопродуктів №37 від 03 січня 2011 року, укладеного між ТОВ «Черкаська продовольча компанія» та ТОВ «Вознесенська продовольча компанія» , які визнані ухвалою господарського суду Черкаської області у справі №01/5026/1159/2011 про банкрутство ТОВ «Черкаська продовольча компанія» від 13.02.2014 року; 2) визнання відсутнім у ТОВ Міт Агро права вимоги.

Дослідивши матеріали позовної заяви та додані до неї документи, суд дійшов таких висновків.

Стосовно підсудності, за якою слід розглядати дану позовну заяву, господарський суд дотримується такої думки.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ч. 6 ст. 12 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» .

В провадженні господарського суду Миколаївської області знаходиться справа №5016/1029/2012(5/35) про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОЗНЕСЕНСЬКА ПРОДОВОЛЬЧА КОМПАНІЯ» .

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 15.06.2012 (суддя Міщенко В.І.) порушено провадження у справі №5016/1029/2012(5/35) про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЗНЕСЕНСЬКА ПРОДОВОЛЬЧА КОМПАНІЯ".

Постановою господарського суду Миколаївської області від 16.04.2013 Товариство з обмеженою відповідальністю «ВОЗНЕСЕНСЬКА ПРОДОВОЛЬЧА КОМПАНІЯ» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 06.05.2014 р. введено процедуру санації, керуючим санацією призначено арбітражного керуючого ОСОБА_2

Постановою господарського суду Миколаївської області від 26.11.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю «ВОЗНЕСЕНСЬКА ПРОДОВОЛЬЧА КОМПАНІЯ» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого ОСОБА_3

Ухвалою від 03.11.2016 суддею Ржепецьким В.О. справу №5012/1029/2012(5/35) прийнято до свого провадження.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 11.12.2017 у справі №5016/1029/2012(5/35) про банкрутство ТОВ "ВОЗНЕСЕНСЬКА ПРОДОВОЛЬЧА КОМПАНІЯ" звільнено арбітражного керуючого ОСОБА_3 від виконання обов'язків ліквідатора банкрута та призначено арбітражного керуючого ОСОБА_1 (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) № 49 від 01.02.2013.

Статтею 30 ГПК України встановлено правила виключної підсудності і, зокрема, визначено, що справи, передбачені пунктами 8 та 9 частини першої статті 20 цього Кодексу, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника.

Відповідно до п.п. 8, 9 ч. 1 ст. 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України; справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство.

Згідно ч. 4 ст. 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон про банкрутство), суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Пунктом 9 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28.03.2013 №01-06/606/2013 Про Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 № 4212-VI) , з наступними змінами та доповненнями, роз'яснено, що частина четверта статті 10 Закону відносить до підвідомчості господарських судів усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника. Винятком є спори, пов'язані із визначенням та сплатою (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України. Дана норма кореспондується з положеннями пункту 7 частини першої статті 12 ГПК та застосовується незалежно від суб'єктного складу сторін.

Крім названих у зазначеній статті Закону справ у спорах, пов'язаних з майновими вимогами до боржника, слід відносити також спори про визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, спори, пов'язані з майновими вимогами учасників (акціонерів) до боржника.

Справи у відповідних спорах відносяться до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (частина дев'ята статті 16 ГПК). Такі майнові спори, за винятком спорів боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника (абзац четвертий частини восьмої статті 23 Закону), розглядаються та вирішуються господарським судом за правилами позовного провадження, передбаченими ГПК, з урахуванням особливостей, встановлених Законом, у межах провадження у справі про банкрутство без порушення нових справ. За наслідком розгляду зазначених майнових спорів по суті господарський суд виносить ухвалу (задоволення заяви, відмова у задоволенні заяви (повністю або частково).

При цьому, господарський суд зазначає, що зазначені положення Закону про банкрутство застосовуються при розгляді спорів з майновими вимогами до боржника, в тому числі спору про визнання недійсним будь-якого правочину, належать до виключної підсудності господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, незважаючи на факт порушення відповідної справи про банкрутство до 19.01.2013 (аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, зокрема, в постановах у справі № 911/285/16 від 14 лютого 2017 року та у справі №925/1565/13 від 01 листопада 2016 року).

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Розглядаючи аналогічну справу, Верховний Суд України у постанові №16/047 від 13.04.2016 року у справі №908/4804/14, проаналізувавши зміни до статей 16 та 12 ГПК України в системному аналізі з положеннями Закону про банкрутство №2343-ХІІ (у редакції Закону України №4212-VІ від 22.12.2011 року), зазначив про те, що за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення майнових спорів до боржника є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону №2343-ХІІ, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

Отже, висловивши таку правову позицію про розгляд у межах провадження у справі про банкрутство майнових спорів боржника, Верховний Суд України змінив свою правову позицію зазначену у Постанові від 29.04.2015 року у справі №903/134/13-г про можливість розгляду окремих спорів (позовних вимог про витребування майна боржника до ліквідаційної маси за статтею 388 ЦК України) поза межами провадження у справі про банкрутство.

Встановивши виключну підсудність майнових спорів до боржника з 19.01.2013 року суду, який здійснює розгляд справи про банкрутство, законодавець тим самим розширив повноваження такого суду на предмет можливості визнання недійсними правочинів із цивільно-правових підстав та повернення майна боржнику в порядку статті 388 ЦК України, оскільки особи, права яких порушено такими правочинами, та власник, майно якого відчужено третім особам без його згоди, вже не може захистити свої права шляхом звернення з відповідними вимогами у позовному провадженні.

Особливість вирішення таких спорів полягає в тому, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом, який розглядає справу про банкрутство, без порушення нових справ з метою судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна та коштів боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

Відповідна правова позиція щодо підвідомчості спорів за участю боржника викладена у постановах Верховного Суду України від 02.12.2015 у справі № 911/4212/14, від 13.04.2016 у справі №908/4804/14.

У даному випадку предметом судового розгляду є спір щодо повернення майна до ліквідаційної маси, відчуженого на підставі недійсного аукціону в ході ліквідаційної процедури, який стосується питань формування ліквідаційної маси у справі про банкрутство, а тому безпосередньо пов'язаний із здійсненням провадження у справі про банкрутство.

Таким чином, позов арбітражного керуючого про повернення до ліквідаційної маси банкрута майна з володіння третьої особи, яка його набула за цивільно-правовим договором у переможця аукціону, результати якого було визнано недійсними в судовому порядку, підлягає розгляду господарським судом з врахуванням виключної підсудність того суду, який здійснює провадження у справі про банкрутство.

Стосовно процесуального Закону, на підставі якого слід розглядати даний позов, господарським судом зазначається таке.

Як зазначено вище, на майнові спори за участі боржника, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, розповсюджуються правила виключної підсудності, які витікають з положень п.п. 8, 9 ч. 1 ст. 20, ст. 30 ГПК України, ч. 4 ст. 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» .

Розглядаючи аналогічну справу, Верховний Суд у постанові від 20.02.2018р. у справі №910/10829/17, посилаючись на ч. 4 ст. 10 Закону зазначив, що особливість вирішення таких спорів полягає в тому, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом, який розглядає справу про банкрутство, без порушення нових справ з метою судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна та коштів боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

Разом з тим, на думку суду, зміст даної норми не дозволяє дійти висновку про те, що спори, визначені ч. 4 ст. 10 Закону, мають ті чи інші специфічні риси правового регулювання, наявність яких дозволяла б дійти висновку про те, що їхній розгляд в межах провадження про банкрутство має здійснюватись винятково на підставі положень спеціального Закону.

Як витікає з ч. 6 ст. 12 ГПК України, положення якої наведено вище, у разі відсутності в Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» особливостей порядку розгляду справи, суд застосовує порядок, передбачений цим Кодексом для позовного провадження.

Таким чином, господарський суд вважає, що даний позов має бути розглянуто в межах провадження у справі про банкрутство але із застосуванням порядку, визначеного Розділом ІІІ Господарського процесуального кодексу України, в тому числі в частині правил оформлення та подання позовної заяви, підстав залишення її без руху, повернення позовної заяви тощо.

На користь даного висновку свідчить також позиція Вищого господарського суду України, висловлена в п. 9 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28.03.2013 №01-06/606/2013 Про Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 № 4212-VI) , з наступними змінами та доповненнями, відповідно до якої, справи у відповідних спорах відносяться до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (частина дев'ята статті 16 ГПК). Такі майнові спори, за винятком спорів боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника (абзац четвертий частини восьмої статті 23 Закону), розглядаються та вирішуються господарським судом за правилами позовного провадження, передбаченими ГПК, з урахуванням особливостей, встановлених Законом, у межах провадження у справі про банкрутство без порушення нових справ. За наслідком розгляду зазначених майнових спорів по суті господарський суд виносить ухвалу (задоволення заяви, відмова у задоволенні заяви (повністю або частково).

Перевіряючи позовну заяву на предмет дотримання позивачем положень ГПК України, господарським судом встановлено таке.

Статтею 162 ГПК України встановлено вимоги до позовної заяви, а саме позовна заява повинна містити: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), вказівку на статус фізичної особи-підприємця (для фізичних осіб-підприємців); відомі номери засобів зв'язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; 3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; 4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів зміст позовних вимог щодо кожного з них; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору у випадку, якщо законом встановлений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи; 10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

За змістом статті 164 ГПК України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують: 1) відправлення іншим учасникам справи копії позовної заяви і доданих до неї документів; 2) сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

У разі необхідності до позовної заяви додається клопотання про призначення експертизи, витребування доказів тощо.

Втім, позовна заява №02-20/75 від 23.05.2018 (вх. № 6238/18 від 25.05.2018) не відповідає вимогам ст. ст. 162, 164 Господарського процесуального кодексу України, а саме: не зазначено ціни позову (п.3 ч.1 ст. 162), не містить доказів, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі (п. 2 ч. 1 ст. 164).

Приписами ч. 2 ст. 123 ГПК України встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

За змістом ст. 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

У відповідності до ст. 2 вказаного Закону платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи-підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

За приписами ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством, справляється судовий збір.

Частиною 1 ст. 163 ГПК України встановлено, що ціна позову визначається: 1) у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; 2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; 3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.

Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлено ставку судового збору в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено у 2018 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2018 року становить 1762 гривні.

Пунктом 2.2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України роз'яснено, що судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна у позадоговірних зобов'язаннях (у тому числі в зв'язку з вимогами, заснованими на приписах частини п'ятої статті 216, статті 1212 Цивільного кодексу України тощо), - як рухомих речей, так і нерухомості, - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

Позивачем у позовній заяві об'єднано дві позовні вимоги: 1) витребування майна у добросовісного набувача; 2) визнання відсутнім права вимоги.

Таким чином, судовий збір за першою вимогою має становити 1,5 відсотка ціни позову - 54809,48 грн., за другою вимогою - 1762 грн. Отже, загальний розмір судового збору за цією позовною заявою має становити 56571,48 грн.

Однак, позивачем до позовної заяви додано докази сплати судового збору у розмірі 3524,00 грн., тобто позивачем не доплачено судового збору у сумі 53047,48 грн.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивачем не виконано вимоги ст. ст. 162, 164 Господарського процесуального кодексу України, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України є підставою для залишення позовної заяви без руху з наданням строку для усунення вказаних недоліків.

Керуючись ст. ст. 10 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , ст. 4 Закону України Про судовий збір , ст. ст. 3, 12, 20, 30, 162, 163, 164, 174, 234 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЗНЕСЕНСЬКА ПРОДОВОЛЬЧА КОМПАНІЯ" в особі ліквідатора ОСОБА_1 №02-20/75 від 23.05.2018 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міт Агро» - залишити без руху.

2. Товариству з обмеженою відповідальністю "ВОЗНЕСЕНСЬКА ПРОДОВОЛЬЧА КОМПАНІЯ" в особі ліквідатора ОСОБА_1 усунути недоліки позовної заяви у 10-денний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом подання до господарського суду письмової заяви про усунення недоліків з дотриманням вимог, передбачених ст. 170 Господарського процесуального кодексу України.

3. Роз'яснити Товариству з обмеженою відповідальністю "ВОЗНЕСЕНСЬКА ПРОДОВОЛЬЧА КОМПАНІЯ" в особі ліквідатора ОСОБА_1, що при невиконанні вимог даної ухвали, позовна заява у відповідності до приписів ч. 4 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України вважається неподаною та повертається заявнику.

4. Надіслати позивачу акт відділу документального забезпечення Господарського суду Миколаївської області від 25.05.2018.

5. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Суддя В.О.Ржепецький