Постанова

від 17.05.2018 по справі 918/1377/16

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2018 року Справа № 918/1377/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Тимошенко О.М., суддя Огороднік К.М. , суддя Саврій В.А.

за участю секретаря судового засідання Саган І.О.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача 1: Порайко А.М.

від відповідача 2: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Лювада" на рішення господарського суду Рівненської області, ухваленого 07.12.17 р. суддею Марачем В.В. о 12:01 у м.Рівному, повний текст складено 13.12.17р. у справі № 918/1377/16

за позовом Публічне акціонерне товариство "Дікергофф Цемент Україна"

до відповідача 1 - товариства з обмеженою відповідальністю "Лювада"

до відповідача 2 - Державного реєстратора реєстраційної служби Здолбунівського районного управління юстиції Рівненської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2

про визнання недійсним правочину та скасування рішення про державну реєстрацію права власності

ВСТАНОВИВ:

28.12.2016 позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання недійсним правочину щодо передачі ТОВ "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" майна до статутного капіталу ТОВ "Лювада", оформленого актом приймання-передачі майна засновниками ТОВ "Лювада" до статутного капіталу від 10.07.2012 року та скасування рішення державного реєстратора реєстраційної служби Здолбунівського районного управління юстиції Рівненської області від 17.08.2013 про реєстрацію права власності ТОВ "Лювада" на залізничні під'їзні колії довжиною 2,1 км за адресою: Рівненська обл., м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 28.02.2017 (суддя Політика Н.А.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 22.05.2017 (головуючий - Бучинська Г.Б., судді - Василишин А.Р., Філіпова Т.Л.) рішення Господарського суду Рівненської області від 28.02.2017 скасовано та прийнято нове рішення, яким визнано недійсним правочин, оформлений актом від 10.07.2012, в частині передачі в статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю "Лювада" від Товариства з обмеженою відповідальністю "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" залізничних під'їзних колій довжиною 2,1 км, початок яких знаходиться на земельній ділянці площею 1,9490 га від точки Б до точки В позначених на плані меж земельної ділянки.

Скасовано рішення державного реєстратора реєстраційної служби Здолбунівського районного управління юстиції від 17.08.2013 року про реєстрацію права власності за ТОВ "Лювада" на залізничні під'їзні колії довжиною 2,1 км за адресою: Рівненська область, Здолбунівський район, м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1.

В решті позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов частково, апеляційний господарський суд виходив з того, що органи юридичної особи вважаються такими, що діють від імені юридичної особи та на підставі установчих документів юридичної особи після (з дня) державної реєстрації юридичної особи.

Оскільки ТОВ "Лювада" (код ЄДРПОУ 38305990) зареєстровано 25 липня 2012 року, номер запису 1 596 102 0000 000969, то саме з 25 липня 2012 року ТОВ "Лювада" набуло статусу юридичної особи, стало учасником цивільних правовідносин та потенційним суб'єктом права власності, набуло цивільної дієздатності, виконавчий орган товариства отримав правову можливість набувати цивільних прав і обов'язків та здійснювати їх від імені товариства.

Разом з тим, акт приймання-передачі майна до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю "Лювада" було підписано директором товариства 10 липня 2012 року, тобто за 15 днів до державної реєстрації ТОВ "Лювада".

Оспорюваний акт укладений зі сторони ТОВ "Лювада" директором товариства, проте відповідно до п.5.3 статуту товариства, наявного в матеріалах справи (а.с. 203-219, т.2) призначення і звільнення виконавчого органу товариства (згідно п.5.6 статуту - Директора) належить до виключної компетенції зборів учасників товариства. Тобто, до моменту створення товариства та його реєстрації виконавчого органу товариства існувати не могло, у матеріалах справи відсутні рішення зборів учасників щодо призначення ОСОБА_2 на посаду директора.

Скасовуючи судові рішення у справі № 918/1377/16 Вищий господарський суд України у постанові від 07.07.2017 зазначив, що господарськими судами належним чином не з'ясована правова природа оспорюваного акту приймання-передачі - є він правочином чи лише доказом у справі і документом первинного бухгалтерського обліку, яким підтверджується виконання рішення зборів учасників ТОВ "Лювада" про передачу відповідного майна як внеску до статутного капіталу товариства. А оскільки в суді, за загальним правилом, захищаються права, що порушені або оспорюються, а не фіксуються докази і не встановлюється їх доказове значення поза спором про право, що такими доказами підтверджується або спростовується, то суди мали з'ясувати чи може бути пред'явлена в суді вимога про визнання його недійсним.

Також поза увагою господарських судів залишилося питання яким чином сам по собі акт приймання - передачі порушує права позивача.

Окрім того, Вищий господарський суд України вказав, що розглядаючи позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора, суди належним чином не з'ясували чи підвідомчий цей спір в силу вимог ст. 12 ГПК України господарським судам. Незважаючи на те, що рішення реєстратора, на думку апеляційного господарського суду, має похідний характер, для його скасування суд мав визначити, які вимоги Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та нормативних актів, що регулюють діяльність державного реєстратора, були ним порушені при прийнятті рішення про реєстрацію права власності на спірне майно.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, більш ретельно з'ясувати правову природу оспорюваного акту приймання - передачі майна, з'ясувати, який конкретно правочин позивач просить визнати недійсним та в чому полягає порушення його прав внаслідок укладення цього правочину, перевірити чи не свідчать правовідносини, які склалися між сторонами, про наявність між ними спору про право власності на майно.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 07.07.2017 (суддя Марач В.В.) позов задоволено частково. Визнано недійсним правочин, оформлений актом від 10.07.2012р., в частині передачі в статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю "Лювада" від Товариства з обмеженою відповідальністю "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" залізничних під'їзних колій довжиною 2,1 км, початок яких знаходиться на земельній ділянці площею 1,9490 га від точки Б до точки В позначених на плані меж земельної ділянки.

Скасовано рішення державного реєстратора реєстраційної служби Здолбунівського районного управління юстиції від 17.08.2013 року про реєстрацію права власності за ТОВ "Лювада" на залізничні під'їзні колії довжиною 2,1 км за адресою: Рівненська область, Здолбунівський район, м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1.

В решті позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Лювада" на користь Публічного акціонерного товариства "Діккергофф Цемент Україна" 2067 грн. судового збору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач 1 - товариство з обмеженою відповідальністю "Лювада" звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення повністю. Закрити провадження у справі № 918/1377/16 в частині позовної вимоги Публічного акціонерного товариства "Діккергофф Цемент Україна" про скасування рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Здолбунівського районного управління юстиції Рівненської області від 17.08.2013 року про реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Лювада" на залізничні під'їзні колії довжиною 2,1 км за адресою: Рівненська область, Здолбунівський район, м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1. Прийняти нове рішення в частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Діккергофф Цемент Україна" про визнання недійсним правочину щодо передачі Товариством з обмеженою відповідальністю "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" майна до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лювада", оформленого Актом приймання - передачі майна засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Лювада" до статутного капіталу від 10.07.2012 року, яким у задоволені позовної вимоги відмовити.

Апелянт вважає, що в порушення частини 1 статті 111 28 ГПК (в редакції до 15.12.2017) України суд першої інстанції під час розгляду справи не врахував правові висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 29.03.2017 року у справі № 6-3104цс16, від 11.12.2012 року у справі № 56/68, від 04.12.2012 року у справі № 26/133, від 07.11.2012 року у справі № 6-107цс12, не застосував норми статей 387, 388, 392 ЦК України та застосував норми статей 203, 215, 216 ЦК України, які не підлягали застосуванню до правовідносин, що склалися між сторонами, що відповідно до пункту 4 частини першої та другої статті 277 ГПК України є неправильним застосуванням норм матеріального права та підставою для скасування судового рішення.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує доводи апеляційної скарги, вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідач 2 та третя особа не скористалися правом подачі відзиву на апеляційну скаргу.

В судовому засіданні 19.04.2018 року було заслухано представників позивача та відповідача, з'ясовано їх позиції стосовно предмету спору та поданої апеляційної скарги.

Разом з цим, з метою більш детального дослідження матеріалів справи та аналізу застосованих судом норм матеріального права, судова колегія дійшла висновку про оголошення перерви в судовому засіданні на 17.05.2018 р. Присутні в засіданні представники ознайомлені з наступною датою під розписку. Відсутнім учасникам справи було надіслано ухвалу про перерву в засіданні суду.

Після оголошеної перерви в судове засідання 17.05.2018 р. представник позивача не з'явився, однак надіслав до суду два клопотання про відкладення розгляду справи (від 15.05.2018 р. та від 17.05.2018 р.), які мотивовані неможливістю з'явитись в судове засідання з огляду на прийняття участі в судовому засіданні Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, а також з огляду на неможливість з'явитись в судове засідання в зв'язку з перебуванням у стаціонарі Дитячої клінічної лікарні № 7 Печерського району міста Києва з малолітньою дочкою, яку прооперували та яка потребує післяопераційного догляду (додана виписка з карти стаціонарного хворого).

Аналогічного змісту клопотання про відкладення розгляду справи з підстав необхідності представнику здійснювати догляд за прооперованою дочкою надійшло від ПрАТ "Дікергофф Цемент Україна" за підписом директора філії "Волинь-Цемент".

Судом вказані клопотання відхилені з тих підстав, що встановлений ст. 273 ГПК України строк розгляду справи з врахуванням заміни судді-члена колегії завершився та явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась. Відтак, з огляду на приписи ч. 12 ст. 270 ГПК України нез'явлення представника позивача в засідання суду не є перешкодою для розгляду справи.

Згідно статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали та обставини справи на предмет надання їм попередньою судовою інстанцією належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст. 269 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами обох інстанцій, 10.07.2012 року ОСОБА_2 та ТОВ "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій", як засновники ТОВ "Лювада" з однієї сторони, та ОСОБА_2, як директор ТОВ "Лювада" з іншої сторони, підписали акт приймання-передачі майна до статутного капіталу ТОВ "Лювада". (а.с. 26-27, т. 1), за яким засновники ТОВ "Лювада" передали, а директор ТОВ "Лювада" прийняв, зокрема під'їзні колії, довжиною 2,1 км., початок яких знаходиться на земельній ділянці площею 1,9490 га від точки Б до точки В позначених на плані меж земельної ділянки.

17.08.2013 року державний реєстратор Реєстраційної служби Здолбунівського районного управління юстиції Рівненської області прийняв рішення (індексний номер 5086450) про реєстрацію права власності ТОВ "Лювада" на залізничні під'їзді колії довжиною 2,1 км. за адресою: Рівненська область, Здолбунівський район, м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1.

Позивач, вважаючи, що він є власником під'їзних залізничних колій як правонаступник ПАТ "Волинь-Цемент", яке, у свою чергу, є правонаступником Здолбунівського акціонерного товариства відкритого типу по виробництву цементу і шиферу "Волинь" та набуло у власність під'їзні залізничні колії у процесі корпоратизації державного підприємства "Здолбунівський цементно-шиферний комбінат", звернувся із цим позовом до суду.

Оцінюючи правильність прийнятого судового рішення, з урахуванням вказівок Вищого господарського суду України викладених у постанові від 16.08.2017 року колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Позивач стверджує, що правочин - Акт приймання-передачі майна засновників до статутного капіталу товариства від 10.07.2012 р. порушує його право власності на частину під'їзних залізничних колій, що були передані відповідачу в межах правочину.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ "Діккергофф Цемент Україна" місцевий суд дійшов висновку, що останнє є власником частини під'їзних залізничних колій, що були передані за правочином ТОВ "Лювада", у зв'язку з чим останній порушує права ПАТ "Діккергофф Цемент Україна" як власника цих колій.

Такий висновок суду ґрунтується на тому, що позивач набув право власності на частину під'їзних залізничних колій як правонаступник Здолбунівського акціонерного товариства відкритого типу по виробництву цементу і шиферу "Волинь" (по тексту - "Здолбунівське АТВТВЦШ "Волинь"), що набуло у власність частину під'їзних залізничних колій у ході корпоратизації Здолбунівського цементно-шиферного комбінату (надалі - "Здолбунівський ЩШК") у 1994 році.

При цьому місцевий господарський суд розцінюючи оспорюваний Акт приймання -передачі майна від 10.07.2012 р. до статутного капіталу ТОВ "Лювада" як правочин, зіслався на положення ст. 202 ЦК України вказуючи, що передача майна до статутного капіталу юридичної особи - це двосторонній правочин, оскільки з однієї сторони учасники товариства передають майно (тобто діють), а з іншої сторони товариство через свої уповноважені органи приймає це майно, внаслідок якого в учасників виникають корпоративні права, які в подальшому можуть бути монетизовані шляхом продажу іншим особам, а в товариства виникає право власності на майно, яке передається.

Судова колегія вважає такий висновок помилковим з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину викладено в ст. 203 ЦК України. Серед них визначається вільне волевиявлення учасника правочину, необхідний обсяг цивільної дієздатності, спрямування правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним тощо.

За умовами ч. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Матеріали справи свідчать, що 10 липня 2012 року відбулись загальні збори учасників ТОВ "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій", оформлені протоколом № 1 (а.с. 243, 244 т. 2). Вказаними загальними зборами учасників вирішено виступити засновником товариства з обмеженою відповідальністю "Лювада" з часткою у статутному капіталі в розмірі 28,57% - 100 000,00 гривень (п. 2). Передати в статутний капітал ТОВ "Лювада" майно згідно наведеного переліку ( в т.ч. залізничні під'їздні колії довжиною 2.1 км.) та уповноважити директора товариства підписати усі документи включаючи статут новоствореного товариства, акт прийому-передачі тощо (п.п. 3, 4).

Відповідно до статуту ТОВ "Лювада" (затвердженого станом на 2012 рік), учасниками товариства визначено - ОСОБА_2 (частка в статутному капіталі 71,43% - 250 000,00 грн.) та ТОВ "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" (частка в статутному капіталі 28,57% - 100 000,00 грн.).

Відповідно до п. 3.3. статуту товариства, статутний капітал формується за рахунок майнових та грошових внесків засновників, зокрема, грошових коштів ОСОБА_2 та майнового внеску ТОВ "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" (згідно визначеного переліку, в т.ч. залізничні під'їздні колії довжиною 2.1 км.) (а.с. 203-218 т. 2).

Оспорюваний Акт приймання-передачі майна засновників до статутного капіталу ТОВ "Лювада" фіксує перелік майна (в т.ч. залізничні під'їздні колії довжиною 2.1 км.), який попередньо визначений для передачі рішенням загальних зборів учасників ТОВ "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій".

Відтак, колегія суддів зазначає, що акт прийому-передачі не можна визнати правочином, оскільки останній є лише документом, що засвідчує факт передачі майна на виконання рішення загальних зборів учасників. Тобто, акт прийому-передачі не являється самостійною правовою підставою для переходу права власності на нерухоме майно, оскільки безпосередньо не є правочином (угодою) в розумінні Цивільного кодексу України і він не може бути визнаний недійсним на підставі норм ЦК України, які визначають підстави та порядок визнання угод (правочинів) недійсними. В даному випадку документом, що породжує права та обов'язки є рішення загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" від 10.07.2012 року (оформлені протоколом № 1), оскільки зміст останніх свідчить про волевиявлення уповноваженого органу юридичної особи виступити засновником ТОВ "Лювада" та передати майно в статутний капітал останнього, що свідчить про вчинення дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Таким чином, акт приймання-передачі майна до статутного капіталу в даному випадку є лише доказом у справі, який підтверджує факт виконання рішення зборів учасників товариства, а тому не може сам по собі порушувати права позивача.

Оскільки визнання недійсними доказів не відноситься до способів захисту прав і законних інтересів судом, визначених у ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, колегія суддів вважає позовні вимоги в частині визнання недійсним правочину щодо передачі ТОВ "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" майна до статутного капіталу ТОВ "Лювада", оформленого Актом приймання-передачі майна засновників від 10.07.2012 р. необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з підстав невірно обраного способу захисту.

Відтак, рішення суду першої інстанції щодо часткового задоволення даної позовної вимоги підлягає скасуванню з підстав порушення норм матеріального права з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні цієї частини позову.

Також, зі змісту позовної заяви ПАТ "Дікергофф Цемент Україна" вбачається, що позивач оспорює рішення (індексний номер 5086450) державного реєстратора реєстраційної служби Здолбунівського районного управління юстиції від 17.08.2013 року про державну реєстрацію права власності ТОВ "Лювада" на залізничні під'їздні колії довжиною 2.1 км. за адресою: Рівненська область, Здолбунівський район, м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1.

Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні дійшов висновку про задоволення цієї вимоги з тих підстав, що пунктом 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України встановлено такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як відновлення становища, яке існувало до порушення. Суть такого способу захисту права полягає у відміні всіх юридичних наслідків, які виникли внаслідок та після порушення відповідного права. При цьому, враховуючи встановлені обставини щодо недійсності правочину, суд першої інстанції вважав рішення державного реєстратора таким, що носить похідний характер та має наслідком порушення права позивача, а відтак підлягає скасуванню. Разом з цим, додатковою підставою для задоволення вказаної вимоги, суд першої інстанції зазначив відсутність в матеріалах реєстраційної справи необхідних документів, а саме рішення одного із засновників товариства - ТОВ "Здолбунівський завод залізобетонних конструкції" про внесення нерухомого майна до статутного (складеного) капіталу юридичної особи, прийняте уповноваженим органом управління такої юридичної особи, що свідчить про невідповідність поданих документів вимогам законодавства (пункт 4 частини 1 статті 24 Закону № 1952-ІV), про невиконання заявником (ТОВ "Лювада") вимог пункту 50 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

З даного приводу судовою колегією відзначається, що за клопотанням ПАТ "Дікергофф Цемент Україна" від 28.02.2017 р. до матеріалів справи приєднано копії матеріалів реєстраційної справи № 135486356226 щодо реєстрації права власності на нерухоме майно - залізничні під'їздні колії, які знаходяться за адресою м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1 за ТОВ "Лювада" (а.с. 194-251). З даних матеріалів вбачається наявність рішення загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" від 10.07.2012 року (оформлені протоколом № 1) про внесення нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ "Лювада" із зазначенням його найменувань, в т.ч. залізничні під'їздні колії довжиною 2.1 км. (а.с. 243-244 т. 2).

Відтак, висновок суду першої інстанції про невідповідність поданих державному реєстратору документів вимогам законодавства спростовується матеріалами справи.

Зважаючи на вищевстановлені судом апеляційної інстанції обставини щодо відмови в позові про визнання недійсним Акту приймання-передачі майна до статутного капіталу товариства його засновником, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора як такого, що носить похідний характер та має наслідком порушення права позивача є безпідставним та необгрутованим.

Виходячи з того, що позивач в обгрунтування вимог щодо скасування рішення державного реєстратора, крім іншого, покликається на порушення його прав власності на під'їздні залізничні колії, що свідчить про наявність спору про право, колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

Залізничні колії довжиною 2,1 км за адресою: Рівненська обл., м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1 набуті Акціонерним виробничо-комерційним товариством відкритого типу "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" (далі - "АВКТВТ "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій") у ході приватизації Здолбунівського заводу залізобетонних конструкцій (по тексту - "Здолбунвський ЗБК") у 1994 році, що у подальшому були внесені у статутний капітал ТОВ "Лювада", є іншими, ніж залізничні колії, що набуло у власність Здолбунівське АТВТВЦШ "Волинь", з огляду на рік їх побудови та їх характеристики.

Спір стосується правомірності передачі ТОВ "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" до статутного капіталу ТОВ "Лювада" частини під'їзних залізничних колій, а саме колій №№ 6, 11, 12, 13, 52. Вказана частина під'їзних залізничних колій розташована за адресою: Рівненська область, Здолбунівський район, м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1 на земельній ділянці ТОВ "Лювада" площею 1,949 га, кадастровий номер 5622610100:00:002:0086, що підтверджується висновком судової експертизи у справі № 918/890/14 від 30.12.2016 року № 617/681, а також свідоцтвом про право власності, індексний номер: 8116108 від 17.08.2013 року виданим Товариству з обмеженою відповідальністю "Лювада", витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер: 8116265 від 17.08.2013 року, витягом з технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ТОВ "Лювада" для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд в межах м. Здолбунів по вул. Шевченка, 1 на території Здолбунівської міської ради, Здолбунівського району, Рівненської області 2013 року.

Водночас, жоден з документів наданих позивачем не підтверджує, що йому належить право власності на спірну частину під'їзних залізничних колій. Натомість, з документів наданих відповідачем 1 до матеріалів справи, підтверджується, що з 1994 року спірна частина під'їзних залізничних колій перебувала у власності послідовно АВКТВТ "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій", ТОВ Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій", згодом ТОВ "Лювада".

Посилаючись на надані позивачем документи щодо корпоратизації Здолбунівського ЦШК, зокрема, копію відомості розрахунку вартості будівель, споруд і передавальних пристроїв Здолбунівського ЦШК станом на 01.11.1994 року, суд першої інстанції встановив, що позивач є власником частини під'їзних залізничних колій як правонаступник Публічного акціонерного товариства "Волинь-Цемент", яке у свою чергу є правонаступником Здолбунівськогог АТВТВЦШ "Волинь", що набуло їх у власність у процесі корпоратизації Здолбунівського ЦШК.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Залізничні колії є нерухомим майном, оскільки за своєю правовою природою належать до об'єктів, розташованих на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Відповідно, необхідною ознакою для ідентифікації конкретних залізничних колій, як об'єкта нерухомого майна є відомості щодо адреси їх розташування та земельної ділянки, на якій розташовані такі колії (зокрема, площа або кадастровий номер).

Матеріали справи свідчать, що у 2009 році земельна ділянка площею 1,949 га, кадастровий номер 5622610100:00:002:0086 та земельна ділянка площею 5,5479 га, кадастровий номер 5622610100:00:002:0084, а також суміжна до них земельна ділянка площею 2,7354 га, кадастровий номер 5622610100:00:002:0085, були утворені внаслідок поділу земельної ділянки площею 10,23га.

Вказана земельна ділянка у складі земельної ділянки площею 10,34 га з 1972 року по 1994 рік перебувала у володінні Здолбунівського ЗБК, а у 1994 році у процесі приватизації Здолбунівського ЗБК перейшла у володіння АВКТВТ "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" на праві постійного користування, а у 2003 році перейшла спочатку у користування АВКТВТ "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" на прав оренди , а з 2005 року у його власність на підставі договору купівл-продажу від 16.06.2005 року, що підтверджується наявними у матеріалах справи витягом з технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку при її поділі АВКТВТ "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд в м. Здолбунів по вул. Шевченка, 1, 2009 року, копією рішення № 349 виконкому Здолбунівської районної Ради депутатів трудящих від 08.06.1972 року "Про видачу акту на право користування землею заводу залізобетонних конструкцй".

З огляду на вищезазначене, на момент корпоратизації Здолбунівського ЦШК у листопаді 1994 року спірні під'їзні залізничні колії знаходилися на земельній ділянці площею 10,34 га, що перебувала у постійному користуванні АВКТВТ Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій".

Водночас, з наданих позивачем документів щодо корпоратизації Здолбунівського ЦШК неможливо ідентифікувати залізничні колії, що були передані право попереднику позивача, як об'єкт нерухомого майна, оскільки у цих документах не визначено конкретно місце розташування залізничних колій, що знаходилися на балансі Здолбунівського ЦШК на момент корпоратизації, а саме адресу та земельну (-і) ділянку (-и), на якій (-их) було розташовано колії.

При цьому, у матеріалах справи відсутні будь-які інші документи, які б підтверджували, що частина залізничних колій, набуті право попередником позивача у ході корпоратизації Здолбунівського ЦШК, знаходилася на земельній ділянці площею 10.34 га,що перебувала у постійному користуванні АВКТВТ "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій".

Таким чином, матеріалами справи не підтверджено, що спірна частина під'їзних залізничних колій входила до складу залізничних колій, набутих Здолбунівським АТВТВЦШ "Волинь".

Зважаючи на це, вказані документи за своїм змістом не підтверджують, що у процесі корпоратизації Здолбунівського ЦШК до Здолбунівського АТВТВЦШ "Волинь" у складі залізничних колій довжиною 11929 м (лист № 5 відомості розрахунку вартості будівель, споруд і передавальних пристроїв Здолбунівський ЦШК станом на 01.11.1994 року) перейшло право власності на частину залізничних колій, розташованих на земельній ділянці площею 10,34 га, що перебувала у постійному користуванні АВКТВТ "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій", тобто на частину під'їзних залізничних колій.

До набуття ТОВ "Лювада" права власності на під'їзні залізничні колії вони належали ТОВ "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" у період з 2011 року по 2012 рік, АВКТВТ "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" у період з 1994 року по 2011 рік, а до 30.06.1994 року у складі цілісного майнового комплексу Здолбунівського ЗБК перебували у державній власності.

З 01.04.1989 року усе майно Здолбунівського ЗБК, у тому числі під'їзні залізничні колії, право власності на які було передано ТОВ "Лювада" у межах правочину, були перадані в оренду трудовому колективу Здолбунівського ЗБК в особі Організації орендарів Орендного підприємства "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" (по тексту - ОП "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій").

Згідно з нормами абзацу другого частини першої статті 4 та абзацу другого статті 5 Закону України "Про оренду майна державних підприємств та організацій" (у редакції на час дії договору) майно Здолбунівського ЗБК було передане в оренду, як цілісний майновий комплекс і перебувало в оренді до моменту приватизації Здолбунівського ЗБК.

Цілісним майновим комплексом є господарський об'єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання (абзац другий частини першої статті 4 Закону України "Про оренду майна державних підприємств та організацій").

З 1989 року спірні під'їзні залізничні колії були невід'ємною частиною цілісного майнового комплексу як єдиного об'єкту, розташованого на земельній ділянці Здолбунівського ЗБК площею 10,34га, відтак не могли бути виділені зі складу цілісного майнового комплексу і передані Здолбунівському ЦШК або будь-якому іншому підприємству, адже це б порушило цикл виробництва продукції.

Відповідно до пункту 5 Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 07.07.1992 року № 2558-XII виключним правом розпоряджатися під'їзними залізничними коліями у складі цілісного майнового комплексу Здолбунівського ЗБК мав право Фонд державного майна України

У 1994 році АВКТВТ "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" у процесі приватизації ОП "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій", у порядку, передбаченому Декретом Кабінету Міністрів України від 20.05.1993 року № 57-93 "Про приватизацію цілісних майнових комплексів державних підприємств та їхніх структурних підрозділів, зданих в оренду", набуло у власність під'їзні залізничні колії у складі цілісного майнового комплексу ОП "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій". Цілісний майновий комплекс "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" був викуплений організацією орендарів ОП "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" та переданий до статутного капіталу АВКТВТ "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" відповідно до пункту 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 20.05.1993 року № 57-93 "Про приватизацію цілісних майнових комплексів державних підприємств та їхніх структурних підрозділів, зданих в оренду", що підтверджується матеріалами на приватизацію ОП "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" 1994 року та витягом з статуту АВКТВТ "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій".

Зокрема, з інвентаризаційного опису основних засобів ОП "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" за адресою: Рівненська область, місто Здолбунів, вулиця Шевченка, 1, станом на 01.01.1994 року, а також відомості розрахунку відновної вартості будівель і споруд станом на 01.01.1994 року на Здолбунівському ЗБК вбачається, що до складу цілісного майнового комплексу ОП "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" входили залізничні колії довжиною 2,1 км (інвентаризаційний № 21). Відповідно до матеріалів на приватизацію ОП "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" у складі майнового комплексу Здолбунівського ЗБК залізничні колії довжиною 2,1 км були розташовані на земельній ділянці 10,34 га за адресою: Рівненська область, місто Здолбунів, вулиця Шевченка, 1, яка була надана Здолбунівському ЗБК в постійне користування у 1972 році.

В подальшому, ця земельна ділянка була поділена на земельні ділянки площею 1,949 га (кадастровий номер 5622610100:00:002:0086), земельна ділянка площею 2,7354 га (кадастровий номер 5622610100:00:002:0085), земельна ділянка площею 5,5479 га (кадастровий номер 5622610100:00:002:0084), які на сьогоднішній день належать на праві власності ТОВ "Лювада" на двох з яких розташовані під'їзні залізничні колії.

Таким чином, з огляду на довжину та місце розташування залізничні колії довжиною 2,1 км, право власності на які у ході приватизації ОП "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" набуло АВКТВТ "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" у складі цілісного майнового комплексу ОП "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" з моменту його державної реєстрації 27.10.1994, є під'їзними залізничними коліями, з приводу яких виник спір у справі.

Відтак, як до, так і на момент корпоратизації Здолбунівського ЦШК власником під'їзних залізничних колій, у тому числі їх частини, з приводу якої виник спір у цій справі, було АВКТВТ "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій", що спростовує твердження позивача про набуття його право попередниками права власності на частину під'їзних залізничних колій у 1994 році.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що у жодному документі, наданому відповідачем 1, не вказано місце розташування залізничних колій, що належали АВКТВТ "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" не відповідає дійсності, оскільки з матеріалів на приватизацію ОП "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" 1994 року вбачається, що ці колії, як і все інше майно, що входило до складу цілісного майнового комплексу Здолбунівського заводу залізобетонних конструкцій, були розташовані на земельній ділянці 10,34 га за адресою: Рівненська область, місто Здолбунів, вулиця Шевченка, 1, яка була надана Здолбунівському ЗБК в постійне користування.

Також, місцевий суд вказав, що у ході приватизації Здолбунівського ЗБК АВКТВТ "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" відповідно матеріалів на приватизацію ОП "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" 1994 року було передано залізничні колії, а не під'їдні залізничні колії, тобто інші за характеристиками колії, що на думку суду спростовує той факт, що у ході приватизації Здолбунівського ЗБК до АВКТВТ "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" перейшло право власності саме на спірну частину поїзних залізничних колій. Однак, те, що у матеріалах на приватизацію ОП "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" 1994 року не було деталізовано функціональне призначення залізничних колій, не означає, що ці залізничні колії не могли бути під'їзними, і жодним чином не впливає на можливість встановлення факту набуття АВКТВТ "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" права власності на спірну частину під'їзних залізничних колій.

Водночас, у відомості розрахунку вартості будівель, споруд і передавальних пристроїв Здолбунівського ЦШК станом на 01.11.1994 року, на підстав якої місцевий суд встановив, що позивач є власником спірної частини під'їзних залізничних колій, також зазначено, що у ході корпоратизації Здолбунівського ЦШК передавалися саме залізничні колії 11929 м, без деталізації, чи є ці колії під'їзними.

Окрім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що залізничні колії довжиною 2,1 км за адресою: Рівненська область, місто Здолбунів, вулиця Шевченка, набуті АВКТВТ "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" у ході приватизації Здолбунівського ЗБК у 1994 році, що у подальшому були внесені у статутний капітал ТОВ "Лювада", є іншими, ніж частина під'їзних залізничних колій.

Однак, такий висновок не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки спірна частина під'їзних залізничних колій є частиною залізничних колій, набутих у власність Здолбунівським АТВЦШ "Волинь", а також спростовується висновком судової експертизи у справі № 918/890/14. Експертами було встановлено, що загальна довжина залізничних колій, які розташовані на земельних ділянках із кадастровими номерами 5622610100:00:002:0084, 5622610100:002:0086, становить 1833,8 м., тобто менше ніж 2,1км, що були передані за спірним правочином і зареєстровані за ТОВ "Лювада", що виключає наявність на земельних ділянках відповідача 1 будь-яких інших залізничних колій, у тому числі таких, що могли б належати позивачу.

Правовстановлюючі документи, за якими з 1994 року під'їздні залізничні колії перебували у власності АВКТВТ "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій", ТОВ "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" до моменту передачі до статутного капіталу ТОВ "Лювада" є чинними і ніким не скасовані, зокрема наказ Регіонального відділення Фонду державного майна України від 31.03.1994 року № 203 "Про затвердження плану приватизації та укладення договору купівлі-продажу Здолбунівського заводу залізобетонних конструкцій", Договір купівлі-продажу державного майна ОП "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" від 31.03.1994 року, свідоцтво про власність № 81 від 30.06.1994 року, видане у результаті приватизації ОП "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій", договір купівлі-продажу між АВКТВТ "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" і ТОВ "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій".

Відповідно вказані правовстановлюючі документи підтверджують, що ПАТ "Діккергофф Цемент Україна" та його право попередники Здолбунівське АТВТВЦШ "Волинь" і ПАТ "Волинь-Цемент" ніколи не володіли спірними під'їзними залізничними коліями, що виключає підстави для задоволення вимог позивача.

Безпідставним є посилання позивача на Висновок №617/681 від 30.12.2016 року комплексної судової залізнично-транспортної та земельно-технічної експертизи по господарській справі №918/890/14, яким було встановлено, що характеристики відкритих для руху залізничних колій № 6, 11, 12, 13, 52, приведених у Технічному паспорті під'їзної залізничної колії ТОВ "Лювада" на станції Здолбунів ДТГО "Львівська залізниця" 2015р. співвідносяться з характеристиками під'їзних залізничних колій № 6, 11, 12, 13, 52, які відображені у технічному паспорті під'їзних колій ПАТ "Волинь-Цемент" по станції Здолбунів 2012 р. як одна є частиною іншої.

Пунктом 1.5 Правил обслуговування залізничних підїзних колій, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 року, передбачено, що власник підїзної колії зобов'язаний мати технічний паспорт, однак це не означає, що кожна особа, яка виготовила технічний паспорт на підїзну колію, є її власником.

У технічному паспорті та в додатках до нього вказується характеристика рейок, шпал, баласту, земляного полотна, штучних споруд, вагових приладів, пристроїв і механізмів, призначених для навантаження, вивантаження, очищення, промивання і підготовки для завантаження залізничних вагонів, маневрових пристроїв, лебідок, локомотивного і загонного господарства, промислових станцій, гірок, напівгірок, витяжних колій, засобів СЦБ і зв'язку, які використовуються у поїзній і маневровій роботі, та інших пристроїв і механізмів, призначених для роботи з вагонами і локомотивами залізниць (п. 1.5 Правил обслуговування залізничних підїзних колій).

З Правил обслуговування залізничних підїзних колій випливає, що технічний паспорт на під'їзні залізничні колії не є правовстановлюючим документом, а є документом, який відображає технічні характеристики колії, які експлуатує особа, на замовлення якої виготовлено технічний паспорт (наведене узгоджується з позицією Вищого господарського суду України викладеній в постановах від 27.08.2014 року у справі № 922/5386/13, від 26.11.2013 року у справі № 906/827/13).

Технічні паспорти надані позивачем, не містять копій правовстановлюючих документів позивача на відображені у паспортах колії, а також і посилань на такі правовстановлюючі документи, що виключає їх достовірність як доказів.

Необхідно також зазначити, що суд першої інстанції необґрунтовано послався на Додаткову угоду до Паспорту залізничних шляхів Здолбунвського ЦШК 1989 року 1991 року від 21.02.1991 року укладену між Здолбунівським ЦШК і Здолбунівським ЗБК, що складає доповнення до Паспорту залізничних шляхів Здолбунівського ЦШК 1989 року, як на доказ наявності у Здолбунівського ЦШК на момент корпоратизації права власності на частину під'їзних залізничних колій, оскільки за своїм змістом вказана угода не є правовстановлюючим документом, а регулює межі відповідальності сторін за експлуатацію залізничних колій; була укладена до моменту корпоратизації Здолбунвського ЦШК.

Зважаючи на це, вказана угода також не підтверджує набуття позивачем права власності на під'їзд залізничні колії.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Враховуючи в сукупності вищенаведене, колегія суддів вважає, що господарським судом Рівненської області при прийнятті оскаржуваного рішення не було в повному обсязі враховано усі обставини справи, невірно застосовано норми матеріального права, що призвело до прийняття помилкового рішення, у зв'язку з чим воно підлягає скасуванню судом із прийняттям нового рішення про відмову в позові повністю.

З огляду на доводи та вимоги апеляційної скарги ТОВ "Лювада" суд дійшов висновку про її часткове задоволення.

Відповідно до ст. 129 ГПК України в зв'язку з відмовою в позові судові витрати за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, п. 4 ч. 1 ст. 277, ст.ст. 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лювада" задоволити частково.

2. Рішення господарського суду Рівненської області від 07.12.2017 р. у справі № 918/1377/16 скасувати. Прийняти нове рішення.

В позові відмовити.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Діккергоф Цемент Україна" (03083, м. Київ, вул. Пирогівський Шлях, буд. 26, код ЄДРПОУ 04880386) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Лювада" (35705, Рівненська область, Здолбунівський район, м. Здолбунів, вул. Незалежності, буд. 42, код ЄДРПОУ 38305990) - 4134,00 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Доручити господарському суду Рівненської області видати наказ.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

6. Справу №918/1377/16 повернути господарському суду Рівненської області.

Повний текст постанови складений "31" травня 2018 р.

Головуючий суддя Тимошенко О.М.

Суддя Огороднік К.М.

Суддя Саврій В.А.