Рішення

від 30.05.2018 по справі 826/1393/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 травня 2018 року № 826/1393/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П. розглянув в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю СЕІС ГРУП доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києві провизнання протиправним та податкового повідомлення-рішення від 02.10.2017 р. № 00007041402, В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю СЕІС ГРУП звернулось до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та податкового повідомлення-рішення від 02.10.2017 р. № 00007041402.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.01.2018 року суд визнав подану заяву і додані до неї матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження по справі, яка буде розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Позовні вимоги мотивовані тим, що контролюючим органом на підставі необґрунтованих висновків акту перевірки від 08.09.2017 р. № 355/26-15-14-02-04/38977453 щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яким позивачу визначено суми грошових зобов'язань з податку на додану вартість та застосовано штрафні санкції.

Відповідачем надано суду відзив на позов, в якому він заперечує проти позовних вимог та просить суд відмовити в його задоволенні, з огляду на відповідність спірного податкового повідомлення-рішення вимогам чинного законодавства.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Головним управлінням ДФС у м.Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ СЕІС ГРУП з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ ЄВРО РЕСУРС ЛЮКС , ТОВ ІНТЕРГРАС КОМПАНІ , ТОВ АСФАРД за період з 01.12.2014 р. по 31.05.2015 р.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ СЕІС ГРУП :

1. п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2 п. 198.3 ст. 198, п. 200.10 ст. ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 468 788,00 грн. , в тому числі по періодам: за грудень 2014 року - 85 324,00 грн., за січень 2015 року - 109 113, грн., лютий 2015 року - 62 429,00 грн., березень 2015 року - 72 052,00 грн., квітень 2015 року - 74 330,00 грн., травень 2015 року - 65 540,00 грн.

За результатами перевірки складено акт від 08.09.2017 р. № 355/26-15-14-02-04/38977453 та винесено податкове повідомлення-рішення 02.10.2017 р. № 00007041402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 585 985 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 468 788,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 117 197,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження, Державною фіскальною службою України прийнято рішення від 21.12.2017 р. № 30932/6/99-99-11-01-02-25, яким податкове повідомлення-рішення від 02.10.2017 р. № 00007041402 залишено без змін, а скаргу-без задоволення.

Не погоджуючись з винесеним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом про його скасування.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Виходячи із системного аналізу вищенаведених правових норм для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Виходячи з вищенаведеного, відображенню в бухгалтерському обліку та податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, при наявності первинного документу, що підтверджує таку господарську операцію.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеної у листі останнього від 02.06.2011 №742/11/13-11.

При цьому, наявність належним чином оформлених податкових накладних є обов'язковою, але не вичерпною обставиною для формування податкового кредиту. Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то, відповідно, придбання таких товарів або послуг не відбулося, право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права на придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (замовник) та ТОВ ІНТЕРГРАС КОМПАНІ (виконавець) укладено договір про надання послуг з контролю від 01.12.2014 р. № ІК/01/12/14, відповідно до умов якого, замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання по наданню послуг з контролю відповідно до визначення у цьому договорі як на об'єктах замовника так і на об'єктах контрагентів замовника.

Пунктом 1.1.1 договору від 01.12.2014 р. № ІК/01/12/14, встановлено, що під послугами з контролю сторони цього договору розуміють послуги з виконавця з:

- спостереження обробки та аналізу виконання працівниками замовника інструкцій правил, функцій, положень на об'єкті замовника так і на об'єкті контрагентів замовника;

- контролю в торгівельних залах за повнотою оплати товарів на касових терміналах, при інкасації кас в торгівельному залі як на об'єкті замовника так і на об'єкті контрагентів замовника;

- контролю по прийому - відвантаженню (поверненню) товарно-матеріальних цінностей як на об'єктах замовника так і на об'єктах контрагентів замовника;

- контроль за дотриманням температурних режимів в холодильниках, в холодильних камерах, регалах, тощо, що розташовані на об'єктах замовника так і на об'єктах контрагентів замовника;

- контроль за відповідністю термінів збереження товарно-матеріальних цінностей, що не перевищують 2/3 кінцевого строку реалізації на дату отримання замовником при їх поставці як на об'єкти замовника так і на об'єкти контрагентів замовника;

- консультування та підтримка компанії замовника у сфері планування, забезпечення ефективності та контролю з питань управління тощо.

Виконавець зобов'язується надавати послуги по проведенню послуг з контролю силами штатних співробітників, та ін. фахівців (п. 1.2 Договору).

Інформація стосовно конкретного виду послуг, термінів виконання та інші вимоги визначаються сторонами у додатках до даного договору та/або в усному або письмовому завданні замовника (п. 1.3 Договору).

Вартість послуг встановлюється сторонами у протоколах узгодження договірної ціни послуг, який є невід'ємною частиною даного договору та/або актах надання послуг (п. 2.1 Договору).

На підтвердження виконання вищевказаного договору позивачем надано суду протоколи узгодження договірної ціни, акти здачі-приймання робіт (надання послуг): від 31.12.2014 р. № ІК-0001476; від 31.12.2014 р. № ІК-0001477; від 31.12.2014 р. № ІК-0001478; від 31.01.2015 р. № ІК- 0001125; від 31.01.2015 р. № ІК- 0001126; від 31.0.2015 р. № ІК- 0001127; від 31.01.2015 р. № ІК- 0001128; від 31.01.2015 р. № ІК- 0001129; від 31.01.2015 р. № ІК-0001130; від 28.02.2015 р. № ІК-0001259, від 28.02.2015 р. № ІК-0001260, від 31.03.2015 р. № ІК-0001406, від 30.04.2015 р. № ІККв-01306, від 31.05.2015 р. №ІКТр-01032.

ТОВ ІНТЕРГРАС КОМПАНІ виписано на адресу позивача податкові накладні: від 31.12.2014 р. № 1476; від 31.12.2014 р. № 1477; від 31.12.2014 р. №1478; від 31.01.2015 р. № 1125; від 31.01.2015 р. № ІК- 0001126; від 31.01.2015 р. № 1127; від 31.01.2015 р. № 1128; від 31.01.2015 р. № 1129; від 31.01.2015 р. № 1130; від 28.02.2015 р. № 1259, від 28.02.2015 р. № 1260, від 31.03.2015 р. № 1406, від 30.04.2015 р. № 1306, від 31.05.2015 р. № 1032.

Оплата згідно договору від 01.12.2014 р. № ІК/01/12/14 підтверджується платіжними дорученнями: від 16.01.2015 р. № 191, від 16.01.2015 р. № 192, від 16.01.2015 р. № 193, від 19.02.015 р. № 218, від 19.02.015 р. № 219, від 19.02.015 р. № 220, від 19.02.015 р. № 221, від 19.02.015 р. № 222, від 19.02.015 р. № 223, від 26.03.2015 р. № 239, від 17.03.2015 р. № 237, від 15.04.2015 р. №251, від 18.05.2015 р. № 263, від 17.06.2015 р. № 289.

Разом з цим, судом встановлено, що необхідність залучення ТОВ ІНТЕРГРАС КОМПАНІ викликана господарською необхідністю підвищення якості охорони на об'єктах контрагентів ТОВ СЕІС ГРУП , а саме супермаркетів Фуршет на підставі договорів з ДП РІТЕЙЛ ЦЕНТР від 15.03.2014 р. № 05, від 01.05.2014 р. № 06, від 01.05.2014 р. № 07.

Доказом реальності вказаних господарських операцій є факт повного використання отриманих послуг у господарській діяльності позивача, згідно актів виконаних робіт (надання послуг) відповідно договорів від 15.03.2014 р. № 05, від 01.05.2014 р. № 06, від 01.05.2014 р. № 07, копії яких наявні в матеріалах справи.

Стосовно господарських правовідносин позивача з ТОВ АСФАРД , судом встановлено наступне.

Між позивачем (орендар) та ТОВ АСФАРД (орендодавець) укладено договір оренди від 01.11.2014 р. № АС/01/11/14, відповідно до умов якого, орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування обладнання, згідно акта приймання об'єкту оренди.

Об'єкт оренди - система відеокамер у кількості 17 шт.; загальна вартість об'єкта оренди становить 4 616 050,00 грн., в т.ч. 20 % ПДВ - 769 341,67 грн.

Цільове використання об'єкта оренди: використання в господарській діяльності орендаря для надання охоронних послуг на об'єктах (магазинах) орендаря (п. 1.3 Договору).

Об'єкт оренди передається орендарю на підставі акта приймання об'єкта оренди (п. 2.1. Договору).

Доставка та встановлення об'єктів оренди на об'єктах (магазинах) орендаря здійснюється власними силами орендаря (п. 2.2. Договору).

Так, додатками від 01.11.2014 р. №№ 1, 2, 3, 4 до договору оренди від 01.11.2014 р. № АС/01/11/14 передано орендарю обладнання та вставлено розмір орендної плати, а додатком від 01.11.2014 р. № 5 до договору оренди від 01.11.2014 р. № АС/01/11/14 вставлено кількість та вартість обладнання систем відеоспостереження, що встановлені на об'єктах.

На підтвердження виконання вищевказаного договору позивачем надано суду акти здачі-приймання робіт (надання послуг): від 31.12.2014 р. № АС-0001458, від 31.12.2014 р. № АС-0001459, від 31.12.2014 р. № АС-0001460, від 31.12.2014 р. № АС-0001461, від 31.01.2015 р. № АС-0001138, від 31.01.2015 р. № АС-0001139, від 31.01.2015 р. № АС-0001140, від 31.01.2015 р. № АС-0001141, від 31.01.2015 р. № АС-0001141, від 28.02.2015 р. № АС-001241, від 28.02.2015 р. № АС-001242, від 28.02.2015 р. № АС-001243, від 28.02.2015 р. № АС-001244, від 31.03.2015 р. № АС-0001369, від 31.03.2015 р. № АС-0001370, від 31.03.2015 р. № АС-0001341, від 31.03.2015 р. № АС-0001372, від 30.04.2015 р. № АСКв-01254, від 30.04.2015 р. № АСКв-01255, від 30.04.2015 р. № АСКв-01256, від 30.04.2015 р. № АСКв-01257, від 31.05.2015 р. №АСТр-01091, від 31.05.2015 р. №АСТр-01092, від 31.05.2015 р. №АСТр-01093, від 31.05.2015 р. №АСТр-01094.

ТОВ АСФАРД виписано на адресу позивача податкові накладні: від 31.03.2015 р. № 1371, від 31.03.2015 р. № 1372, від 30.04.2015 р. № 1254, від 30.04.2015 р. № 1255, від 30.04.2015 р. № 1256, від 30.04.2015 р. № 1257, від 31.05.2015 р. № 1091, від 31.05.2015 р. № 1092, від 31.05.2015 р. № 1093, від 31.05.2015 р. № 1094, від 24.12.2014 р. № 948, від 31.11.2014 р. № 1458, від 31.12.2014 р. № 1459, від 31.12.2014 р. № 1460, від 31.12.2014 р. № 1461, від 31.01.215 р. № 1133, від 31.01.2015 р. № 1139, від 31.01.2015 р. № 1140, від 31.01.2015 р. № 1141, від 28.02.2015 р. № 1141, від 28.02.0215 р. № 1242, від 28.02.2015 р. № 1243, від 28.02.2015 р. № 1244, від 31.03.2015 р. № 1369, від 31.03.2015 р. № 1370.

Оплата згідно договору оренди від 01.11.2014 р. № АС/01/11/14 підтверджується платіжними дорученнями: від 24.12.2014 р. №178, від 12.01.2015 р. № 183, від 16.01.2015 р. № 190, від 19.02.2015 р. № 217, від 17.03.2015 р. № 263, від 15.04.2015 р. № 250, від 18.05.2015 р. № 262, від 15.06.2015 р. № 128, від 16.06.2015 р. № 286, від 16.06.2015 р. № 287, від 17.06.2015 р. № 288.

Згідно Угоди від 31.05.2015 р. договір оренди від 01.11.2014 р. № АС/01/11/14 було припинено з 31.05.2015 р. та на підставі актів від 31.05.2015 р. об'єкти оренди було повернуто орендодавцю.

Обладнання, яке було орендовано у ТОВ АСФАРД було використано позивачем для надання послуг охорони останнім ДП РІТЕЙЛ ЦЕНТР на підставі договорів від 15.03.2014 р. № 05, від 01.05.2014 р. № 06, від 01.05.2014 р. № 07.

Відтак, доказом реальності вказаних господарських операцій є факт повного використання отриманих послуг у господарській діяльності позивача, згідно актів виконаних робіт (надання послуг) відповідно договорів від 15.03.2014 р. № 05, від 01.05.2014 р. № 06, від 01.05.2014 р. № 07, копії яких наявні в матеріалах справи.

Стосовно господарських правовідносин позивача з ТОВ ЄВРО РЕСУРС ПЛЮС , судом встановлено наступне.

Між позивачем (замовник) та ТОВ ЄВРО РЕСУРС ПЛЮС (виконавець) укладено договір про надання послуг від 01.12.2014 р. № ЄР/01/12/14, відповідно до умов якого, виконавець від свого імені за рахунок замовника забезпечує організацію (посередництво) у перевезенні працівників замовника автомобільним транспортом у міському, приміському й міжміському сполученні в межах території України.

Розмір плати за організацію перевезення та інші операції й послуги пов'язані з організацією перевезення, визначаються тарифами та відображаються в заявках (протоколах узгодження ціни) на перевезення працівників автомобільним транспортом або за усною домовленістю (п. 1.3 Договору).

На підтвердження виконання вищевказаного договору позивачем надано суду протоколи узгодження ціни; акти здачі-приймання робіт (надання послуг): від 31.12.2014 р. № 193, від 31.12.2014 р. № 194, від 31.12.2014 р. № 195, № ЄР-034, № ЄР-035, № ЄР-036,

ТОВ ЄВРО РЕСУРС ПЛЮС виписано на адресу позивача податкові накладні: від 31.12.2014 р. № 37, від 31.12.2014 р. № 38, від 31.12.2014 р. № 39, від 31.01.2015 р. № 30, від 31.01.2015 р. № 30, від 31.01.2015 р. № 32.

Оплата згідно договору про надання послуг від 01.12.2014 р. № ЄР/01/12/14 підтверджується платіжними дорученнями: від 16.01.2015 р. № 184, від 19.02.2015 р. № 216.

Згідно Угоди від 28.02.2015 р. договір про надання послуг від 01.12.2014 р. № ЄР/01/12/14 було припинено з 28.02.2015 р.

У свою чергу, доказом реальності вказаних господарських операцій є факт повного використання отриманих послуг у господарській діяльності позивача, згідно актів виконаних робіт (надання послуг) відповідно договорів від 15.03.2014 р. № 05, від 01.05.2014 р. № 06, від 01.05.2014 р. № 07, копії яких наявні в матеріалах справи.

Досліджуючи питання пов'язаності придбаних позивачем товарів з його господарською діяльністю, суд зазначає про наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судом встановлено, що основним видом діяльності ТОВ СЕІС ГРУП є діяльність приватних охоронних служб (80.10 КВЕД).

Послуги, які надавались контрагентами позивача, відповідають та пов'язані з господарською діяльністю ТОВ СЕІС ГРУП .

При вирішенні даного спору суд враховує вимоги статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Як вбачається з акта перевірки, підставою для нарахування зобов'язань стала наявна в ЄДРСР інформація про досудове розслідування у кримінальних провадженнях по ТОВ ІНТЕРГРАС КОМПАНІ ; відкриття кримінального провадження за ст. 205 Кримінального кодексу України по ТОВ АСФАРД ; наявність податкової інформації щодо непричетності директора ТОВ ЄВРО РЕСУРС ПЛЮС до реєстрації та ведення фінансово-господарської діяльності останнього.

Разом з цим, суд звертає увагу, що для висновків щодо позбавлення права на податковий кредит на підставі господарських взаємовідносин між позивачем та його контрагентами необхідно встановити наявність у платника податку при вчиненні таких зобов'язань мети, суперечної інтересам держави та суспільства. Про наявність такої мети у платника податку не можуть свідчити лише факти певних порушень правил ведення господарської діяльності чи оподаткування будь-ким з постачальників товару у ланцюгу постачання.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Таким чином, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що підтверджують порушення позивачем вимог податкового законодавства; доказів того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 02.10.2017 р. № 00007041402 прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.10.2017 р. № 00007041402 суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 цієї статті).

Відповідно до частини 2 статті 2 названого Кодексу у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи наявні в справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про обґрунтованість доводів позивача. Разом з тим, відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході судового розгляду не довів обґрунтованість своїх висновків і правомірність прийнятого на їх підставі рішення у зв'язку із чим суд задовольняє позовні вимоги.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати у зв'язку із задоволенням позову підлягають відшкодуванню повністю.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 242- 243, 245-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю СЕІС ГРУП (03058, м.Київ, пров. Ніжинський, 2-4 літ. А ) задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 02.10.2017 р. № 00007041402.

Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СЕІС ГРУП (03058, м.Київ, пров. Ніжинський, 2-4 літ. А , код ЄДРПОУ 38977453) судові витрати в сумі 8 789, 78 грн. за рахунок бюджетних асигувань Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м.Київ, вул. Шолуденка, 33/19).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.П. Васильченко