Рішення

від 29.05.2018 по справі 916/432/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"29" травня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/432/18

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.

при секретарі судового засідання Мукієнко Д.С.

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - за довіреністю

від відповідача: ОСОБА_2 - за довіреністю

від третьої особи 1: не з'явився

від третьої особи 2: ОСОБА_2 - за довіреністю

від третьої особи: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом приватного підприємства "ОТЕЛЬ ТОКИО СТАР" до відкритого акціонерного товариства "Мінський автомобільний завод" - керуючої компанії холдингу "Белавтомаз", за участю третіх осіб які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача державного підприємства "Сетам", Українсько-білоруського спільного підприємства "ОдесаМазсервіс" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, Фонду державного майна України про визнання укладеним договору купівлі-продажу

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "ОТЕЛЬ ТОКИО СТАР" звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до відкритого акціонерного товариства "Мінський автомобільний завод" - керуючої компанії холдингу "Белавтомаз" в якому просить суд визнати укладеним між приватним підприємством "ОТЕЛЬ ТОКИО СТАР" та відкритим акціонерним товариством "Мінський автомобільний завод" - керуючої компанії холдингу "Белавтомаз" договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі Українсько-білоруського спільного підприємства "ОдесаМазсервіс" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю з протоколом розбіжностей №1 від 07.03.2018р.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

13.02.2018 року ПП "Отель Токио-Стар" брав участь в електронних торгах, то проводилися ДП "Сетам" по продажу корпоративних прав у розмірі 49% статутного капіталу УБСП "ОдесМазсервіс".

02 березня 2018 року на адресу приватного підприємства "ОТЕЛЬ ТОКИО СТАР" надійшло електронне повідомлення в системі "Сетам" від організатора торгів, що позивача визнано новим переможцем електронних торгів №264446 "Добровільний продаж. Корпоративні права у розмірі 49%) статутного капіталу УБСП "ОдесМазсервіс" по лоту №263070".

07.03.2018 року Позивачем був підписаний протокол №319473 з Державним підприємством "Сетам" по організації та проведенню електронних торгів по лоту №263070.

Після підписання протоколу №319473, позивачу надійшов електронний лист від відкритого акціонерного товариства "Мінський автомобільний завод" - керуючої компанії холдингу "Белавтомаз" №203-3-1/246 від 07.03.2018р. про направлення для підписання попереднього договору купівлі-продажу.

Позивач, в свою чергу, ознайомившись з проектом договору, дійшов висновку, що він не відповідає його чинному законодавству України, що й зумовило його звернення до суду із даним позовом.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.03.2018р., позовну заяву (вх.№468/18) було передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Цісельського О.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.03.2018р. відкрито провадження у справі №916/432/18 за позовом приватного підприємства "ОТЕЛЬ ТОКИО СТАР" до відкритого акціонерного товариства "Мінський автомобільний завод" - керуючої компанії холдингу "Белавтомаз", залучено до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача державне підприємство "Сетам", Українсько-білоруське спільне підприємство "ОдесаМазсервіс" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, Фонд державного майна України про визнання укладеним договору купівлі-продажу.

Разом з позовною заявою позивач звернувся до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення доказів (вх.№2-1531/18), відповідно до якої просить суд:

- заборонити державному підприємству "Сетам" вчиняти дії по електронним торгам №264446 щодо реєстраційного лоту №263070 найменування майна "Добровільний продаж. Корпоративні права у розмірі 49% статутного капіталу УБСП "ОдесаМАЗсервіс" ТОВ";

- заборонити відкритому акціонерному товариству "Мінський автомобільний завод" - керуючої компанії холдингу "Белавтомаз" вчиняти дії по відчуженню корпоративних прав у розмірі 49% статутного капіталу Українського-Білоруського спільного підприємства "ОдесаМАЗсервіс" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю.

Суд, дослідивши подану позивачем заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, дійшов висновку про її задоволення, у зв'язку з чим, ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.03.2018р. заяву приватного підприємства "ОТЕЛЬ ТОКИО СТАР" про вжиття заходів до забезпечення позову було задоволено.

Позивач, не погоджуючись із встановленим йому зустрічним зобов'язанням шляхом забезпечення відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення) шляхом внесення на депозитний рахунок Господарського суду Одеської області (65119, м. Одеса, пр-т Шевченка, буд. №29, код ЄДРЮОФОПГФ 03499997, отримувач коштів ГУДКС України в Одеській області, код отримувача 37607526, банк отримувача Держказначейська служба України, м. Київ, код банку отримувача (МФО) 820172, рахунок отримувача 37319096005416) грошові кошти в розмірі в розмірі 5 802 182 (п'ять мільйонів вісімсот дві тисячі сто вісімдесят дві) грн. 00 коп. в строк до 24.03.2018р., 26.03.2018р. звернувся до суду із відповідною апеляційною скаргою.

З врахуванням невиконання приватним підприємством "ОТЕЛЬ ТОКИО СТАР" вимог п.4 резолютивної частини ухвали Господарського суду Одеської області від 14.03.2018р. у справі №916/432/18 щодо внесення на депозитний рахунок Господарського суду Одеської області грошових коштів в розмірі в розмірі 5 802 182 грн. 00 коп., ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.03.2018р. вжиті заходи забезпечення позову були скасовані судом в порядку ч.8 ст.141 ГПК України

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.04.2018р. строк підготовчого засідання було продовжено на 30 днів за власною ініціативою суду.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.05.2018р. апеляційну скаргу приватного підприємства "ОТЕЛЬ ТОКИО СТАР" було залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду Одеської області від 14.03.2018р. у справі №916/432/18 без змін.

Представник позивача заявлені позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача заявлені позивачем позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити у їх задоволенні, з підстав викладених у відзиві на позов (вх.№9669/18).

Представник третьої особи - державного підприємства "Сетам" в судові засідання не з'являвся, хоча про час та місце їх проведення був повідомлений належним чином, подав суду письмові пояснення (вх.№10209/18), якими навів свою правову позицію щодо суті спору та просив розглянути справу без участі його представника.

Представник третьої особи - Українсько-білоруського спільного підприємства "ОдесаМазсервіс" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю проти заявлених позивачем позовних вимог заперечує та просить суд відмовити у їх задоволенні, однак письмову позицію щодо позову суду не надав.

Представник третьої особи - Фонду державного майна України в судові засідання не з'являвся, хоча про час та місце їх проведення був повідомлений належним чином, свою позицію щодо позову суду не надав.

Відповідно до ч.7 ст.120 ГПК України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за можливості сповістити їх з допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд дійшов наступних висновків:

Частиною 1 ст.1 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

У відповідності до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Державне підприємство «СЕТАМ» було організатором електронних торгів з реалізації корпоративних прав у розмірі 49% статутного капіталу УБСГІ "ОдесМАЗсервіс" ТОВ, у власності якого знаходиться комплекс нежитлових будівель та споруд запільною площею 3286,0 кв.м. за адресою: м Одеса, вул. Отамана Головатого, 47 за лотом № 263070.

Електронні торги відбулись 13 лютого 2018 року на підставі договору про співпрацю з оргіназації та проведення електронних торгів від 23.01.2018 № 203170083/269, укладеного між державним підприємтсвом «СЕТАМ» та Відкритим акціонерним товариством «МАЗ» - керуюча компанія холдингу «БЕЛАВТОМАЗ» .

Електронні торги - продаж майна за принципом аукціону через Веб-сайт, за яким його власником стає Учасник, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну.

Переможцем торгів за лотом № 263070 є приватне підприємтсво «Отель Токио-Стар» на підставі невнесення суми за придбане майно попередньо визначеним переможцем.

Відповідно до правил проведення електронних торгів переможець торгів протягом 15 (п'ятнадцяти) банківських днів після підписання попередніх договорів купівлі-продажу майна, зобов'язаний перерахувати ціну продажу лота за вирахуванням податків, зборів та інших обов'язкових платежів, які Переможець торгів зобов'язаний утримати згідно чинного законодавства України, на розрахунковий рахунок Продавця, вказаний у відповідних договорах.

Оплата ціни продажу лоту Продавцю здійснюється у валюті долар США за офіційним курсом Національного Банку України на день підписання попередніх договорів купівлі-продажу майна. Переможець торгів зобов'язаний укласти договори купівлі-продажу майна з Продавцем, не пізніше ніж на 5 (п'ятий) банківський день з дня отримання Продавцем повної Ціни продажу лота, за вирахуванням податків, зборів та інших обов'язкових платежів, які Переможець торгів зобов'язаний утримати згідно чинного законодавства України, факт чого підтверджується даними Міжнародної міжбанківської системи передачі інформації та здійснення платежів - SWIFT (Society for Worldwide Interbank Financial Telecommunications) або письмовим підтвердженням Продавця.

Судом встановлено, що підставою для звернення позивача до суду із даним позовом стало невідповідність на його думку попереднього договору купівлі-продажу.

За переконанням позивача, такий договір не відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки п.2.1. Договору, передбачає оплату вартості лоту продавцю (відповідачу) у валюті - дол. США за офіційним курсом НБУ на день підписання.

Крім того, п.2.2. Договору передбачено, що покупець (позивач) протягом 15 (п'ятнадцяти) банківських днів після укладання попереднього договору купівлі-продажу майна зобов'язується перерахувати ціну продажу лоту безрахунковим переводом на рахунок Продавця.

З цього приводу, суд зазначає наступне:

Згідно ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 ст.627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Статтею 635 ЦК України встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.

Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Сторона, яка необгрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Частиною 2 ст.640 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Зі змісту п.п.3.3., 3.4., 3.5., 3.6. Постанови Правління НБУ «Про врегулювання питань іноземного інвестування в Україну» №280 від 10.08.2005р. вбачається, що резидент має право перерахувати кошти в гривнях за об'єкт інвестування на інвестиційний рахунок іноземного інвестора в разі ліквідації підприємства.

Резидент з поточного рахунку та іноземний інвестор з інвестиційного рахунку мають право перерахувати іноземну валюту за об'єкт інвестування на рахунок іноземного інвестора в закордонному банку без індивідуальної ліцензії Національного банку України на вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей (за винятком випадків, передбачених законодавством України).

Іноземний інвестор має право на повне або часткове повернення грошовими коштами його майнової інвестиції, у тому числі здійсненої шляхом ведення спільної інвестиційної діяльності без створення юридичної особи, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Резидент перераховує іноземному інвестору іноземну валюту за межі України з рахунку спільної інвестиційної діяльності без індивідуальної ліцензії Національного банку України на вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей.

Крім того, суд зазначає, що приписи ст.182 ГК України, за попереднім договором суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором.

Попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору. До укладення попередніх договорів не застосовується загальний порядок укладення господарських договорів.

У разі якщо сторона, яка уклала попередній договір, одержавши проект договору від іншої сторони, ухиляється від укладення основного договору, друга сторона має право вимагати укладення такого договору в судовому порядку.

Зобов'язання укласти основний договір, передбачене попереднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні.

Відносини щодо укладення попередніх договорів регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Угода сторін про наміри (протокол про наміри тощо) не визнається попереднім договором і не породжує юридичних наслідків.

Суд, дослідивши заявлені позовні вимоги позивача та законодавство України, що регулює спірні правовідносини сторін, зазначає, що позивач як зареєстрований учасник торгів був обізнаний про самі умови проведення таких торгів.

Отже, за переконанням суду, приймаючи участь у торгах, позивачем було прийнято умови проведення таких торгів.

Крім того, суд зазначає, що приписи ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України встановлюють, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Поряд з цим, судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача з протоколом розбіжностей - 26.02.2018р., а відповідь про неприйняття умов, зазначених в протоколі розбіжностей отримав 19.04.2018р., тому, звертаючись до суду із даним позовом 13.03.2018р., права та охоронювані законом інтереси позивача не були порушені.

Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду , а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

В цих нормах передбачається певна низка заходів, за допомогою яких потерпіла особа забезпечує реалізацію права на захист свого порушеного права чи інтересу , які в сукупності своїй утворюють відповідний правовий механізм захисту прав особи, який міститься в кожній галузі права.

Офіційне тлумачення поняття інтересу, який підлягає захисту, надано в Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №1-10/2004, яким визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Умовами ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У п.145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" ( Chahal v. the United Kingdom , (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.

Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.

Зміст зобов'язань за ст.13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією.

Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "ОСОБА_1 проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Таким, чином судом встановлено, що на час звернення до суду із даним позовом, права та охоронювані законом інтереси позивача порушені не були.

З врахуванням наведеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову відповідача, з огляду на його недоведеність та необґрунтованість.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України судові витрати на оплату судового збору в сумі 1 762,00 грн. слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст.13, 74, 80, 129, 202, 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. У позові відмовити - повністю.

2. Судові витрати по справі - покласти на приватне підприємство "ОТЕЛЬ ТОКИО СТАР" (65016, м. Одеса, вул. Костанді, буд. №65, код ЄДРЮОФОПГФ 36675019).

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Повний текст рішення складено 07 червня 2018 р.

Суддя О.В. Цісельський