Постанова

від 05.06.2018 по справі 467/1504/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №467/1504/17 05.06.2018

Провадження №22-ц/784/959/18

Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_1

Категорія 23

П О С Т А Н О В А

Іменем України

05 червня 2018 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської

області у складі:

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Кушнірової Т.Б..,

при секретарі судового засідання- Горенко Ю.В.,

за участю прокурора Цвікілевич Н.В.,

відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

Прокуратури Миколаївської області

на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 06 квітня 2018 року, яке ухвалене головуючим суддею Догарєвою І.О. у приміщенні цього ж суду, вступна та резолютивна частини якого проголошені о 16 год. 02 хв., повний текст якого складено 13 квітня 2018 року, у цивільній справі за позовом керівника Первомайської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області до ОСОБА_2 про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки, скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки у розпорядження держави ,

В С Т А Н О В И Л А

14 грудня 2017 року керівник Первомайської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області звернувся з позовом до ОСОБА_2 про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки, скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки у розпорядження держави.

В обгрунтовування позову зазначав, що 20 квітня 2015 року між Головним управлінням Держземагенства у Миколаївській області та ОСОБА_2 строком на три роки укладено договір оренди земельної ділянки. 31 липня 2017 року договір зареєстровано у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

За умовами даного договору ОСОБА_2 в оренду передано земельну ділянку загальною площею 28,6068 га пасовищ з кадастровим номером 4820381000:04:000:0002, розташовану в межах території Іванівської сільської ради Арбузинського району. За умовами Договору, розробленого і затвердженого проекту землеустрою вказана земельна ділянка передана орендареві для сінокосіння та випасання худоби. Цільове призначення земель - землі сільськогосподарського призначення.

Посилаючись на матеріали перевірки дотримання вимог земельного законодавства, проведеної Головним управління Держгеокадастру у Миколаївській області в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №12016150130000074 від 24 лютого 2016 року, прокурор вказує, що ОСОБА_2 використовує надану в оренду земельну ділянку не за цільовим призначенням, що є порушенням правил використання земель.

З врахуванням викладеного, прокурор просив достроково розірвати договір оренди землі, укладений 20 квітня 2015 року між Головним управлінням Держземагенства у Миколаївській області та ОСОБА_2 та зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 31 липня 2015 року за №41584723, скасувати державну реєстрацію вказаного договору, зобов'язати ОСОБА_2 повернути земельну ділянку загальною площею 28,6068 га з кадастровим номером 4820381000:04:000:0002, розташовану в межах території Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області у розпорядження держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області.

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 06 квітня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду першої інстанції Прокуратурою Миколаївської області подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням та не правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Крім того, висновки суду, не відповідають обставинам справи, просили про його скасування та ухвалення нового, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідно до п.8 ч.1 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Згідно з ч.6 ст.147 Закону України Про судоустрій і статус суддів , у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті Голос України повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Пунктом 3 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положеннь Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02 червня 2016 року №1402-VIII передбачено, що апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі, апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду судом у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.

У судовому засіданні представник прокуратури апеляційну скаргу підтримала та просила про її задоволення.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, відповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із таких підстав.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, розпорядженням Арбузинської районної державної адміністрації №414 від 06 березня 2012 року ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення проекту по передачі в оренду терміном на 3 роки земельної ділянки для сінокосіння та випасання худоби орієнтовною площею 28.6068 га із земель державної власності, яка знаходиться за межами території Іванівської сільської ради.

Розпорядженням №513 від 04 грудня 2012 року Арбузинської РДА Миколаївської області заптверджено проект землеустрою щодо відведення земель в оренду терміном на 3

роки для сінокосіння та випасання худоби та передано земельну ділянку площею 28.6068 га.

20 квітня 2015 року між Головним управлінням Дерземагенства України в Миколаївській області (орендодавець) та відповідачем ОСОБА_2 (орендар) укладено договір оренди землі (далі - Договір), відповідно до умов якого відповідач отримала в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 28.6068 га пасовищ поліпшених, кадастровий номер земельної ділянки 4820381000:04:000:0002. Вказаний договір оренди є строковим та укладеним на 3 роки.

Пунктом 13 Договору передбачено, що земельльна ділянка передається в оренду для сінокосіння та випасання худоби.

Умовами зберерження стану обєкту оренди є використання земельної діялнки за цільовим призначенням згідно договору оренди, дотримання екологічної безпеки земелекористуання, додержавння державних стандартів, норм і правил ( п. 15 Договору).

Відповідно до п.26 Договору орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди. Земельна ділянка передається в оренду орендарю для сінокосіння та випасання худоби.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову прокурора, суд першої інстанції виходив з того, що орендар порушив умови договору, але до адміністративної відповідальності не притягнутий.

Крім того, суд вважав, що порушення не є істотним, що не дає підстав для розірвання договору оренди в судовому порядку.

Але з такими висновками суду погодитись неможливо, оскільки вони не відповідають дійсним обставинам справи та суперечать вимогам закону.

Так, відносини найму (оренди) врегульовані главою 58 Цивільного кодексу України.

В той же час, частина 2 ст. 759 ЦК України відсилає до інших законів, якими можуть бути встановлені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Зокрема ч. 8 ст. 93 ЗК України передбачено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону України Про оренду землі № 161 XIV від 06.10.1998 р., далі - Закон №161 XIV)

Згідно із положеннями ст. 15 цього ж Закону істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки.

Відповідно до п. а ч. 1 ст. 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки.

Статтею 35 Закону України Про охорону земель передбачено, що власники і землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності зобов'язані: дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України; забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням та дотримуватися встановлених обмежень (обтяжень) на земельну ділянку.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 37 цього ж закону власники та землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок зобов'язані здійснювати заходи щодо охорони родючості ґрунтів, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

Використання земельних ділянок способами, що призводять до погіршення їх якості, забороняється.

На землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність щодо: вирощування певних сільськогосподарських культур, застосування окремих технологій їх вирощування або проведення окремих агротехнічних операцій; розорювання сіножатей, пасовищ.

В силу ч. 1 ст. 24 Закону №161 XIV орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди.

Орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі (ч. 1 ст. 25 Закону №161 XIV).

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону №161 XIV орендар земельної ділянки зобов'язаний виконувати встановлені щодо об'єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі.

Згідно із ст. 1 Закону України Про землеустрій цільове призначення земельної ділянки - це використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення (ст. 19 ЗК України).

Відповідно до п.п.1.2,1.4 Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 р. № 548, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01 листопада 2010 р. за № 1011/18306 (далі - Класифікація), код та цільове призначення земель застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у державному земельному кадастрі. КВЦПЗ визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності, типами забудови, типами особливо цінних об'єктів.

Частиною 5 ст. 20 ЗК України передбачено, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної

виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення зокрема, належать сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до положень ст. 34 ЗК України, громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.

Системний аналіз положень вищевказаних норм дозволяє дійти висновку, що земельні ділянки, віднесені до однієї і тієї ж категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності тощо, та визначені у Класифікації.

Підстави та умови розірвання договору регулюється наступними нормами законодавства.

Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно з п. ґ ч.1 ст. 141, ст. 143 Земельного кодексу України підставою припинення права користування земельною ділянкою є використання земельної ділянки не за цільовим призначенням. Примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Згідно із ч.ч.3,4 ст. 31 Закону №161 XIV договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Як передбачено ч. 1 ст. 32 Закону №161 XIV, на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Судом встановлено, що згідно умов п. 13,14 Договору земельна ділянка передана відповідачу в оренду для сінокосіння та випасання худоби. Відповідно до змісту цього Договору та даних ГУ Держгеокадастру земельна ділянка відноситься до категорії земель - землі сільськогосподарського призначення. При цьому, умовами договору передбачено, що земельна ділянка має використовуватися виключно як пасовище для сінокосіння, вирощування багаторічних трав, випасання худоби.

З даних вихідної земельно-кадастрової документації ( а.с.24 - 44) видно, що спірна земельна ділянка загальною площею 28.6068 га за категорією земель відноситься до земель сільськогосподарського призначення, вид використання - для сінокосіння і випасання худоби.

Отже, за приписами ч. 5 ст. 20, ст. 34 ЗК України земельна ділянка для сінокосіння і випасання худоби може використовуватися лише у межах вказаного виду використання, тобто

відповідач зобов'язаний був використовувати земельну ділянку виключно як пасовище, тобто в межах виду користування, передбаченого умовами договору.

В той же час, з акту обстеження земельної ділянки та перевірки дотримання вимог законодавства (а. с. 48-49,50-51) вбачається, що спірна земельна ділянка використовувалася відповідачем як рілля, шляхом розорювання та засіювання земельної ділянки озимою пшеницею у вказаному періоді, тобто без зміни категорії цільового призначення земельної ділянки, однак, з порушенням (зміною) виду її цільового використання в межах однієї категорії.

Встановлене свідчить про порушення відповідачем умови п.13-15 Договору, яким обумовлено використання земельної ділянки за орендарем виключно як пасовища для вирощування багаторічних трав, випасання худоби, а також умови п. 29 Договору, який кореспондується з приписами ст. 25 Закону №161 XIV та закріплює обов'язок орендаря земельної ділянки виконувати встановлені щодо об'єкта оренди обмеження в обсязі, передбаченому законом та договором.

Пунктом 35 договору оренди землі сторони узгодили, що підставою припинення договору шляхом розірвання є зокрема, невиконання однією з сторін обов'язків, передбачених договором.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд не врахував належним чином встановлених обставин справи та наведених положень закону та договору.

Крім того, безпідставно суд посилався на відсутність ознак істотності порушення.

Так, відповідно до приписів ст. 651 ЦК істотним є таке порушення умов договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона позбавляється значною мірою того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

З матеріалів справи вбачається, що орендар без погодження з орендодавцем фактично змінив вид використання сільськогосподарських земель, тим самим порушив вимоги раціонального землекористування та одного з основних принципів державної політики у сфері охорони земель, передбаченого ст.3 Закону України Про охорону земель - забезпечення охорони земель, як основного національного багатства Українського народу.

Саме цим, перш за все, завдано шкоди власнику землі і саме за цим критерієм порушення договору є істотним.

Крім того, з положень ст. 13 Закону України Про оцінку земель вбачається, що розмір орендної плати прямо пропорційно залежить від величини нормативної грошової оцінки земель.

Так, з наданої органом Держгеокадастру інформації від 21.03.2018 р. ( а. с. 170-171) вбачається, що нормативна грошова оцінка ріллі в декілька разів перевищує відповідні показники пасовищ та сіножатей.

А це, в свою чергу, свідчить про те, що внаслідок фактичного використання орендованої землі в якості ріллі, орендодавець фактично недоотримав значних коштів в якості орендної плати.

Встановлене, відповідно до приписів ч. 1 ст.376 ЦПК України, є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про задоволення позову прокурора.

Ухвалюючи нове рішення колегія виходить з того, що в ході судового розгляду доведено належними доказами факт істотного порушення орендарем умов договору оренди, передбаченого ст. 651 ЦК України, ст. 32 ЗК України, а за таких обставин договір оренди землі підлягає розірванню достроково, з поверненням земельної ділянки, згідно з приписами ст. 34 Закону України Про оренду землі , орендодавцеві на умовах, визначених договором.

Встановлене дає підстави для, задоволення позову про дострокове розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки в розпорядження держави.

Згідно з приписами ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь прокуратури Миколаївської області 9727 грн.75 коп. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору до суду першої та апеляційної інстанцій.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу прокуратури Миколаївської області задовольнити.

Рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 06 квітня 2018 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов керівника Первомайської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області - задовольнити.

Достроково розірвати договір оренди землі, укладений 20 квітня 2015 року між Головним управлінням Держземагенства у Миколаївській області та ОСОБА_2, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 31 липня 2015 року за №41584723 та скасувати державну реєстрацію вказаного договору.

Зобов'язати ОСОБА_2 повернути земельну ділянку загальною площею 28,6068 га з кадастровим номером 4820381000:04:000:0002, розташовану в межах території Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області у розпорядження держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) на користь прокуратури Миколаївської області судовий збір у сумі 9727 ( дев'ять тисяч сімсот двадцять сім) грн. 75 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у випадку та з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

ОСОБА_3

Повний текст постанови складено 08 червня 2018 року.