Постанова

від 30.04.2020 по справі 467/1504/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

30 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 467/1504/17

провадження № 61-40762св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - Первомайська місцева прокуратура в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Миколаївської області, у складі колегії суддів: Яворської Ж. М., Базовкіної Т. М., Кушнірової Т. Б., від 05 червня 2018 року.

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року керівник Первомайської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки, скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки у розпорядження держави.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 20 квітня 2015 року між Головним управлінням Держземагенства у Миколаївській області та ОСОБА_1 строком на три роки укладено договір оренди земельної ділянки. 31 липня 2017 року договір зареєстровано у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. За умовами вказаного договору ОСОБА_1 в оренду передано земельну ділянку загальною площею 28,6068 га пасовищ з кадастровим номером 4820381000:04:000:0002, розташовану в межах території Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївській області. За умовами договору, розробленого і затвердженого проекту землеустрою вказана земельна ділянка передана орендареві для сінокосіння та випасання худоби. Цільове призначення земель - землі сільськогосподарського призначення.

Посилаючись на матеріали перевірки дотримання вимог земельного законодавства, проведеної Головним управління Держгеокадастру у Миколаївській області в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12016150130000074 від 24 лютого 2016 року, прокурор вказував, що ОСОБА_1 використовує надану в оренду земельну ділянку не за цільовим призначенням, що є порушенням правил використання земель.

Із урахуванням зазначеного, прокурор просив достроково розірвати договір оренди землі, укладений 20 квітня 2015 року між Головним управлінням Держземагенства у Миколаївській області та ОСОБА_1 та зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 31 липня 2015 року за № 41584723, скасувати державну реєстрацію вказаного договору, зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку загальною площею 28,6068 га з кадастровим номером 4820381000:04:000:0002, розташовану в межах території Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області у розпорядження держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області, у складі судді Догарєвої І. О., від 06 квітня 2018 року у задоволенні позову керівнику Первомайської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що орендар порушив умови договору, але до адміністративної та кримінальної відповідальності не притягувався. Крім того, порушення, допущенні відповідачем, не є істотними, що не дає підстав для розірвання договору оренди в судовому порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 05 червня 2018 року апеляційну скаргу прокуратури Миколаївської області задоволено. Рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 06 квітня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов керівника Первомайської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області задоволено.

Достроково розірвано договір оренди землі, укладений 20 квітня 2015 року між Головним управлінням Держземагенства у Миколаївській області та ОСОБА_1 , який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 31 липня 2015 року за № 41584723 та скасовано державну реєстрацію вказаного договору.

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку загальною площею 28,6068 га з кадастровим номером 4820381000:04:000:0002, розташовану в межах території Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, у розпорядження держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідачем порушено умови договору щодо цільового використання земельної ділянки виключно як пасовища, для вирощування багаторічних трав, випасання худоби. Орендар без погодження з орендодавцем фактично змінив вид використання сільськогосподарських земель, чим порушив вимоги раціонального землекористування. Позивачем доведено належними доказами факт істотного порушення орендарем умов договору оренди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасуватипостанову Апеляційного суду Миколаївської області від 05 червня 2018 року і залишити в силі рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 06 квітня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що Закон України Про оренду землі є спеціальним нормативно правовим актом, як такий що регулює умови укладення договору оренди землі, і саме статтею 15 зазначеного закону передбачені істотні умови договору, а тому посилання апеляційного суду на такий критерій істотності порушення договору, як забезпечення охорони земель, як основного національного багатства , передбачений статтею 3 Закону України Про охорону земель , є безпідставним в силу його не релевантності до відносин, що виникли на підставі спірного договору оренди землі. Відповідач в силу положень Закону України Про оренду землі , ЗК України використовує земельну ділянку за цільовим призначенням, як перебачено пунктом 14 договору оренди. При вирішенні спору районний суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, які свідчать про правомірність цільового використання відповідачем земельної ділянки, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог прокурора.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

14 квітня 2020 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 467/1504/17 розподілено судді-доповідачеві.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу прокуратура Миколаївської області посилається на те, що доводи касаційної скарги не спростовують правильних по суті висновків апеляційного суду. Апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального права із урахуванням встановлених обставин справи, яким надана належна оцінка. Відповідач використовував надану в оренду земельну ділянку з порушенням умов договору оренди не за цільовим призначенням, вирощував на ній озиму пшеницю. Відповідач фактично змінив вид користування наданої йому земельної ділянки, що є пасовищем.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Розпорядженням Арбузинської районної державної адміністрації Миколаївської області № 414 від 06 березня 2012 року ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення проекту по передачі в оренду терміном на три роки земельної ділянки для сінокосіння та випасання худоби, орієнтовною площею 28,6068 га, із земель державної власності, яка знаходиться за межами території Іванівської сільської ради.

Розпорядженням Арбузинської районної державної адміністрації Миколаївської області № 513 від 04 грудня 2012 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земель в оренду терміном на три роки для сінокосіння та випасання худоби та передано земельну ділянку площею 28,6068 га.

20 квітня 2015 року між Головним управлінням Дерземагенства України в Миколаївській області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди землі (далі - договір), відповідно до умов якого відповідач отримала в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 28,6068 га, пасовищ поліпшених, кадастровий номер земельної ділянки 4820381000:04:000:0002. Вказаний договір оренди є строковим та укладеним на три роки.

Пунктом 13 договору передбачено, що земельна ділянка передається в оренду для сінокосіння та випасання худоби.

Умовами збереження стану об`єкту оренди є використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно договору оренди, дотримання екологічної безпеки землекористування, додержання державних стандартів, норм і правил (пункт 15 договору).

Відповідно до пункту 26 договору орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди. Земельна ділянка передається в оренду орендарю для сінокосіння та випасання худоби.

Згідно даних вихідної земельно-кадастрової документації, спірна земельна ділянка, загальною площею 28,6068 га, за категорією земель відноситься до земель сільськогосподарського призначення, вид використання - для сінокосіння і випасання худоби.

23 червня 2017 року Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області складено акт обстеження вказаної земельної ділянки та перевірки дотримання вимог земельного законодавства. Встановлено, що спірна земельна ділянка, загальною площею 28,6068 га, використовувалася відповідачем як рілля, шляхом розорювання та засіювання земельної ділянки озимою пшеницею у вказаному періоді, тобто без зміни категорії цільового призначення земельної ділянки, однак, з порушенням (зміною) виду її цільового використання в межах однієї категорії.

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (тут і далі у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із частиною першою статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Частиною другою статті 4 Земельного кодексу України визначено, що завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Згідно частини третьої статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Згідно із частиною другою статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України Про оренду землі .

Передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем (частина четверта статті 124 ЗК України).

Статтею 13 Закону України Про оренду землі передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Цільове призначення земельної ділянки - це використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою в установленому законодавством порядку (стаття 1 Закону України Про землеустрій).

Частиною п`ятою статті 20 ЗК України передбачено, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 20 Закону України Про землеустрій заходи, передбачені затвердженою в установленому порядку документацією із землеустрою, є обов`язковими для виконання органами державної влади та органами місцевого самоврядування, власниками землі, землекористувачами, у тому числі орендарями.

Згідно із статтею 24 Закону України Про оренду землі орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно договору оренди.

Як встановлено, згідно умов пунктів 13, 14 договору оренди землі від 20 квітня 2015 року, земельна ділянка передана відповідачу в оренду має цільове призначення - для сінокосіння та випасання худоби. Відповідно до змісту договору оренди та даних ГУ Держгеокадастру земельна ділянка відноситься до категорії земель - землі сільськогосподарського призначення. Умовами договору передбачено, що земельна ділянка має використовуватися виключно як пасовище, для сінокосіння, вирощування багаторічних трав, випасання худоби.

Статтею 25 Закону України Про оренду землі встановлено, що орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі.

Відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до частини першої статті 31 Закону України Про оренду землі на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Підставою припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням (стаття 141 ЗК України).

Згідно із статтею 34 Закону України Про оренду землі у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої, другої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний суд, обґрунтовано виходив із того, що відповідач використовував орендовану земельну ділянку не за цільовим призначенням, тобто замість сінокосіння та випасання худоби використовував земельну ділянку для вирощування озимого ячменю, здійснюючи ведення товарного сільськогосподарського виробництва, чим істотно порушив умови договору оренди, укладеного 20 квітня 2015 року з Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області, що є підставою для задоволення позовних вимог прокурора про дострокове розірвання вказаного договору оренди землі з поверненням земельної ділянки у розпорядження орендодавця - держави.

Вказаний висновок узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 28 січня 2019 року у справі № 473/4413/17 (провадження 61-40320св18), від 22 січня 2020 року у справі № 468/1498/17-ц (провадження № 61-36544св18), від 06 квітня 2020 року у справі № 707/658/17 (провадження № 61-17009св18).

Ці та інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, не спростовують правильного висновку апеляційного суду по суті спору та значною мірою зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції. Апеляційнимсудом правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, зроблені обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів (стаття 89 ЦПК України).

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування правильного по суті судового рішення, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 05 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Синельников С. Ф. Хопта В. В. Шипович