ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"11" червня 2018 р. Справа № 911/756/18
Господарський суд Київської області у складі судді Лутак Т.В., за участю секретаря судового засідання Гришко В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична компанія Альціона
до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості Укрспирт
про стягнення 14 162 582, 93 грн.
Представники:
від позивача: Кулік С.В.
від відповідача: Дубей В.Ю.
Обставини справи:
Позивач звернувся до господарського суду Київської області з позовом про стягнення з відповідача 14 162 582, 93 грн. заборгованості за договором № 32-11 від 14.04.2011, з яких: 12 681 093, 15 грн. - інфляційних втрат та 1 481 489, 78 грн. - 3 % річних.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо сплати вартості поставленого товару.
Ухвалою господарського суду Київської області від 16.04.2018 відкрито провадження у даній справі, розгляд справи у підготовчому засіданні призначено на 10.05.2018 та витребувано у сторін певні документи.
До господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 8691/18 від 05.05.2018), у якому він заперечує проти задоволення позову.
08.05.2018 через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшли відповідь на відзив (вх. № 8885/18 від 08.05.2018) та заява про зменшення позовних вимог (вх. № 8886/18 від 08.05.2018), у якій він зменшує свої позовні вимоги та просить стягнути з відповідача 11 980 494, 50 грн. заборгованості за договором № 32-11 від 14.04.2011, з яких: 10 714 665, 31 грн. - інфляційних втрат та 1 265 829, 19 грн. - 3 % річних.
Заслухавши пояснення сторін, суд, керуючись ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, прийняв до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог (вх. № 8886/18 від 08.05.2018). Таким чином, судом розглядаються вимоги позивача про стягнення з відповідача11 980 494, 50 грн. заборгованості за договором № 32-11 від 14.04.2011, з яких: 10 714 665, 31 грн. - інфляційних втрат та 1 265 829, 19 грн. - 3 % річних.
До господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання (вх. № 8980/18 від 10.05.2018) про долучення документів до матеріалів справи.
Ухвалою господарського суду Київської області від 10.05.2018 закрито підготовче провадження у даній справі та призначено справу до розгляду по суті у судовому засіданні на 24.05.2018.
До господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання (вх. № 9899/18 від 24.05.2018) про долучення документів до матеріалів справи.
У судовому засіданні 24.05.2018 судом, в порядку ч. 2 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 07.06.2018.
01.06.2018 через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшли додаткові пояснення № 1281 від 31.05.2018 та додаткові документи по справі (вх. № 10389/18 від 01.06.2018).
У судовому засіданні 07.06.2018 судом, в порядку ч. 2 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 11.06.2018.
У судовому засіданні 11.06.2018 розглядається питання щодо прийняття до розгляду поданих позивачем 01.06.2018 додаткових пояснень № 1281 від 31.05.2018 та додаткових документів по справі (вх. № 10389/18 від 01.06.2018).
Присутній у судовому засіданні представник позивача поважних причин неподання вказаних документів у строк, встановлений законом та судом, не навів.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 2 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов'язані: подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Статтею 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідно до ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ст. 169 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.
Ухвалою господарського суду Київської області від 16.04.2018 було призначено розгляд даної справи у підготовчому засіданні на 10.05.2018 та визначено, що сторонам подання доказів по справі необхідно здійснювати відповідно до ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, а заяв та клопотань - відповідно до ст. 169 та ст. 170 Господарського процесуального кодексу України.
Зі змісту ст. 177 та ст. 182 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що питання щодо визначення обставин справи та подання відповідних доказів вирішуються у підготовчому засіданні суду.
Ухвалою господарського суду Київської області від 10.05.2018 закрито підготовче провадження у даній справі, призначено справу до розгляду по суті на 24.05.2018 та роз'яснено сторонам, що відповідно до ч. 2 ст. 207 Господарського процесуального кодексу України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, встановлений судом.
Згідно з ст. 194 Господарського процесуального кодексу України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 201 Господарського процесуального кодексу України розпочавши розгляд справи по суті, керуючись ст. 207 Господарського процесуального кодексу України, головуючий з'ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов'язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи. Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
Заслухавши пояснення представника позивача та думку представника відповідача, судом не встановлено поважних причин неподання позивачем додаткових пояснень та документів (доказів) по справі в підготовчому провадженні та в строк, встановлений законом і судом.
За таких обставин, враховуючи те, що позивач будь-яких об'єктивних причин неможливості подання додаткових пояснень та додаткових доказів у визначений строк суду не повідомив та не навів жодних поважних причин неможливості їх подання в підготовчому провадженні, суд залишає без розгляду подані позивачем додаткові пояснення № 1281 від 31.05.2018 та додаткові документи по справі (вх. № 10389/18 від 01.06.2018), докази до розгляду та дослідження судом не приймаються.
Присутній у судовому засіданні 11.06.2018 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог (вх. № 8886/18 від 08.05.2018), та просив суд їх задовольнити з підстав викладених у позові.
Представник відповідача у судовому засіданні 11.06.2018 проти задоволення позову заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.
У судовому засіданні 11.06.2018, відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, дослідивши прийнятті докази та оцінивши їх в сукупності, суд
встановив:
14.04.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю Біотехнології 2000 (продавець) та Державним підприємством Лужанський експериментальний завод (покупець) укладено договір № 32-11, за умовами якого продавець зобов'язався продати, а покупець купити мелясу бурякову (в подальшому - товар) в кількості 16 000, 0 тон.
Відповідно до п. 1.3 договору сума договору складає 20 160 000, 00 грн.
Згідно з п. 2.1 договору продавець зобов'язаний відгрузити оплачену партію товару до 30.12.2011.
Пунктом 3.1 договору передбачено, що покупець зобов'язаний здійснити оплату окремої партії товару, що поставлятиметься, по факту отримання на р/р продавця.
Відповідно до п. 4.1 договору за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань по договору, сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством.
Згідно з п. 7.1 договору даний договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до виконання сторонами своїх зобов'язань.
Пунктом 7.2 договору передбачено, що сторони за взаємною згодою можуть пролонгувати дію даного договору на додаткову кількість товару шляхом укладення додаткових угод по даному договору.
28.04.2011 між Державним підприємством спиртової та лікеро-горілчаної промисловості Укрспирт (сторона-1), Державним підприємством Лужанський експериментальний завод (сторона-2) та Товариством з обмеженою відповідальністю Біотехнології 2000 (сторона-3), на підставі статей 510-525 Цивільного кодексу України, укладено додатковий договір про заміну сторони у договорі № 82, за умовами якого сторона-2 передає стороні-1 всі свої права та обов'язки замовника по укладеному між стороною-2 та стороною-3 договору № 32-11 від 14.04.2011.
Відповідно до п. 2 додаткового договору сторона-3 погоджує заміну сторони та зобов'язується належним чином реалізовувати права та виконувати свої зобов'язання за умовами договору № 32-11 від 14.04.2011.
Згідно з п. 4 додаткового договору заміна сторони зобов'язання на підставі цього додаткового договору не тягне за собою жодних інших змін умов договору № 32-11 від 14.04.2011, укладеного між стороною-2 та стороною-3, окрім тих, що пов'язані із заміною сторони зобов'язання.
Пунктом 6 додаткового договору передбачено, що він набуває чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим додатковим договором.
14.05.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю Біотехнології 2000 (сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю Флагман-Плюс (сторона-2), на підставі статей 510-525 Цивільного кодексу України, уклали додатковий договір № 14/05/2012 про заміну сторони у договорі № 32-11 від 14.04.2011, за умовами якого сторона-1 передає стороні-2 всі свої права та обов'язки продавця за договором № 32-11 від 14.04.2011, укладеним між стороною-1 та Державним підприємством спиртової та лікеро-горілчаної промисловості Укрспирт .
Відповідно до п. 3 додаткового договору заміна сторони у зобов'язанні на підставі цього додаткового договору не тягне за собою жодних інших змін умов договору № 32-11 від 14.04.2011, укладеного між стороною-1 та Державним підприємством спиртової та лікеро-горілчаної промисловості Укрспирт , окрім тих, що пов'язані із заміною сторони у зобов'язанні.
Згідно з п. 4 додаткового договору сторони зобов'язуються протягом п'яти днів з дати підписання цього додаткового договору погодити з Державним підприємством спиртової та лікеро-горілчаної промисловості Укрспирт заміну сторони у договорі № 32-11 від 14.04.2011.
Пунктом 6 додаткового договору передбачено, що він набуває чинності з моменту отримання згоди від Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості Укрспирт щодо заміни сторони у договорі № 32-11 від 14.04.2011 та діє протягом строку дії договору № 32-11 від 14.04.2011.
На виконання умов договору № 32-11 від 14.04.2011 Товариство з обмеженою відповідальністю Флагман-Плюс по видаткових накладних № 0630000001 від 30.06.2012 на суму 4 684 617, 00 грн., № 0810000001 від 10.08.2012 на суму 3 737 878, 20 грн., № 0831000001 від 31.08.2012 на суму 3 699 612, 00 грн., № 0930000001 від 30.09.2012 на суму 3 322 423, 44 грн., № 1031000003 від 31.10.2012 на суму 2 556 162, 00 грн., № 1130000004 від 30.11.2012 на суму 3 921 750, 00 грн., № 1231000001 від 31.12.2012 на суму 3 933 581, 40 грн. поставило Державному підприємству спиртової та лікеро-горілчаної промисловості Укрспирт товар - мелясу бурякову на загальну суму 25 856 024, 04 грн., а останнє вказаний товар отримало, що підтверджується наявністю підписів та печаток сторін на вказаних видаткових накладних, копії яких залучено до матеріалів справи, оригінали у судовому засіданні оглянуто.
22.11.2012 Державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості Укрспирт здійснило часткову оплату за товар згідно договору № 32-11 від 14.04.2011 на суму 793 800, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 185464 від 22.11.2012.
05.04.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю Флагман-Плюс (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю Юридична компанія Альціона (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги № 05/04-18, за умовами якого первісний кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор одержує право вимагати від Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості Укрспирт (боржник) сплати основної заборгованості, а саме грошової суми в розмірі 1 582 674, 10 грн., що випливає з договору № 32-11 від 14.04.2011 (основний договір), а також штрафних санкцій, 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання боржником грошових зобов'язань.
Відповідно до п. 1.2 договору про відступлення права вимоги новий кредитор займає місце первісного кредитора в зобов'язаннях, що виникли з договору № 32-11 від 14.04.2011 в обсязі та на умовах, що існують на момент укладення цього договору.
Згідно з п. 4.1 договору про відступлення права вимоги за цим договором новий кредитор сплачує первісному кредитору винагороду у розмірі 500 000, 00 грн., що має бути сплачена протягом 2-х років з моменту підписання цього договору.
Пунктом 5.1 договору про відступлення права вимоги передбачено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
Позивач, посилаючись на довготривале невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором № 32-11 від 14.04.2011 щодо оплати отриманого товару, звернувся до суду з даним позовом та просить, зважаючи на заяву про зменшення позовних вимог (вх. № 8886/18 від 08.05.2018), стягнути з відповідача 10 714 665, 31 грн. - інфляційних втрат та 1 265 829, 19 грн. - 3 % річних на підставі договору № 32-11 від 14.04.2011, договору про відступлення права вимоги № 05/04-18 від 05.04.2018 та ст. 625 Цивільного кодексу України.
Відповідач, заперечуючи проти позову, посилається на те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання ним зобов'язань можливе лише на підставі договору № 32-11 від 14.04.2011 та відповідно до положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України таке нарахування припинилося через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, тобто ще в 2013-2014 роках, а тому у задоволенні позовних вимог має бути відмовлено повністю.
Оцінюючи подані сторонами та прийняті судом докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, оглянувши оригінали наявних у справі документів, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що позивач просить суд стягнути з відповідача 10 714 665, 31 грн. - інфляційних втрат та 1 265 829, 19 грн. - 3 % річних, що нараховані у відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України за період з 12.03.2015 по 12.03.2018, а саме:
- за період з 12.03.2015 по 05.08.2016 на суму боргу 25 062 224, 04 грн.
- за період з 06.08.2016 по 11.01.2018 на суму боргу 4 582 674, 10 грн.
- за період з 12.01.2018 по 16.01.2018 на суму боргу 4 482 674, 10 грн.
- за період з 17.01.2018 по 25.01.2018 на суму боргу 3 582 674, 10 грн.
- за період з 26.01.2018 по 26.02.2018 на суму боргу 2 582 674, 10 грн.
- за період з 27.02.2018 по 12.03.2018 на суму боргу 1 582 674, 10 грн.
За змістом ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, (неустойка, штраф, пеня), які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Інфляційні втрати та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.
Таким чином, положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, на які посилається відповідач у своєму відзиві, не поширюються на нарахування інфляційних втрат та 3 % річних, які передбачені ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
З огляду на те, що ст. 625 Цивільного кодексу України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - Загальні положення про зобов'язання , то вона застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.
Грошові зобов'язання, як і будь-які інші цивільно-правові або господарські зобов'язання, можуть виникати з підстав, встановлених ст. 11 Цивільного кодексу України і ст. 174 Господарського кодексу України.
Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків між сторонами у даній справі є договір № 32-11 від 14.04.2011 та договір про відступлення права вимоги № 05/04-18 від 05.04.2018.
Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
За змістом положень статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Аналогічні положення містяться у статтях 525, 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Нарахування інфляційних втрат та 3 % річних у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань визначаються позивачем у твердій сумі на час подання позову і включаються в ціну останнього. Розрахунок відповідної суми може бути викладений у позовній заяві або доданий до неї.
З огляду на вимоги статей 86, 237 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.
Судом встановлено, що на виконання умов договору № 32-11 від 14.04.2011 відповідачу було поставлено товар за період з червня 2012 року по грудень 2012 року на загальну суму 25 856 024, 04 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними.
Пунктом 3.1 договору передбачено, що покупець зобов'язаний здійснити оплату окремої партії товару, що поставлятиметься, по факту отримання на р/р продавця.
22.11.2012 відповідач здійснив часткову оплату товару згідно договору № 32-11 від 14.04.2011 на суму 793 800, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 185464 від 22.11.2012.
Таким чином, станом на 31.12.2012 (остання поставка) залишилася нездійснена оплата товару на загальну суму 25 062 224, 04 грн.
Позивач стверджує, що 05.08.2016 згідно заяви № 02-7-3/1302 відбулося зарахування зустрічних однорідних вимог за договором № 32-11 від 14.04.2011, в результаті чого заборгованість відповідача склала 4 582 674, 10 грн.
Дослідивши заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог № 02-7-3/1302 від 05.08.2016, яка міститься у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що вона не може бути належним, допустимим, достатнім та достовірним доказом, на підставі якого можна встановити дійсні обставини зарахування зустрічних однорідних вимог за договором № 32-11 від 14.04.2011 у певній сумі, оскільки у вказаній заяві йдеться про договір № 390 закупівлі товарів за державні кошти від 12.06.2012 та про погашення заборгованості відповідача у розмірі 25 600 252, 94 грн. згідно договору № 390 закупівлі товарів за державні кошти від 12.06.2012.
Таким чином, позивачем не доведено обставини наявності у відповідача станом на 05.08.2016 заборгованості за договором № 32-11 від 14.04.2011 саме у розмірі 4 582 674, 10 грн.
Крім того, суд не може вважати достовірними обставини зарахування позивачем в рахунок погашення заборгованості за договором № 32-11 від 14.04.2011 коштів у розмірі 3 000 000, 00 грн., що сплачені відповідачем згідно платіжних доручень № 25704 від 11.01.2018, № 25946 від 16.01.2018, № 26506 від 25.01.2018, № 28807 від 26.02.2018, так як призначення платежу у вказаних платіжних дорученнях: погашення кредиторської заборгованості за поставку меляси згідно договору № 390 від 12.06.2012 та договору № 32-11 від 14.04.2011 без конкретизації які суми стосуються певного із цих договорів.
З огляду на вищезазначене, суд не може дійти беззаперечного висновку щодо дійсної суми боргу відповідача за договором № 32-11 від 14.04.2011 на вказані позивачем періоди у його розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних.
Суд звертає увагу, що нарахування інфляційних втрат та 3 % річних здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого існувала певна сума боргу, діяв відповідний індекс інфляції та з урахуванням здійснених фактичних оплат. День фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та 3 % річних.
Таким чином, встановлення конкретних обставин щодо суми боргу та днів фактичної сплати певної суми коштів є обов'язковим для можливості визначення/нарахування суми інфляційних втрат та 3 % річних у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на його думку, мало місце невиконання такого зобов'язання.
Враховуючи наявні у матеріалах справи докази, суд вважає, що з поданих позивачем та прийнятих судом документів неможливо з'ясувати як саме обчислено заявлену до стягнення суму, відповідачем, в свою чергу, контрозрахунку не подано.
Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 2 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Статтями 76-79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що докази, які подаються сторонами повинні бути належними, допустимими, достовірними та достатніми.
Відповідно до ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд вирішує питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються. При ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності, дійшов висновку, що позивачем не доведено конкретних та дійсних обставин щодо суми боргу та днів фактичної сплати певної суми коштів, які є обов'язковим для можливості визначення суми інфляційних втрат та 3 % річних.
Разом з тим, суд звертає увагу, що право вимоги позивача до відповідача сплати за договором № 32-11 від 14.04.2011 виникло на підставі договору про відступлення права вимоги № 05/04-18 від 05.04.2018.
Статтями 512, 514 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, у тому числі внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). При цьому до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, чинним законодавством передбачено право відступлення тільки дійсної вимоги, яка існувала на момент переходу цих прав.
Суд звертає увагу, що з поданих позивачем та прийнятих судом документів не можливо встановити суми боргу, яка залишилася несплачена відповідачем за договором № 32-11 від 14.04.2011, на момент укладення договору про відступлення права вимоги № 05/04-18 від 05.04.2018.
За загальним правилом, зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (ст. 598 Цивільного кодексу України, ст. 202 Господарського кодексу України). Перелік цих підстав наведено у статях 599 - 601, 604 - 609 Цивільного кодексу України.
Зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільний кодекс України). Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
У випадку заміни кредитора у зобов'язанні до нового кредитора переходять усі права первісного кредитора у зобов'язанні, якщо інше не встановлено договором або законом. До нового кредитора в тому числі переходить в повному обсязі і право на неустойку як субсидіарне право. Якщо предмет зобов'язання є подільним (наприклад, зобов'язання по сплаті грошових коштів як основного боргу), то новому кредитору може бути передана лише частина прав первісного кредитора разом із субсидіарними правами у відповідній частині. Субсидіарні права не можуть передаватися самостійно без передачі основних прав за зобов'язанням (п. 29 листа Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008 Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України ).
Згідно договору про відступлення права вимоги № 05/04-18 від 05.04.2018 позивач отримав право вимагати від відповідача сплати основної заборгованості, а саме грошової суми в розмірі 1 582 674, 10 грн., що випливає з договору № 32-11 від 14.04.2011, а також штрафних санкцій, 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання боржником грошових зобов'язань.
Разом з тим, нарахування інфляційних втрат та 3 % річних, що заявлені до стягнення у даній справі, здійснено позивачем за період з 12.03.2015 по 12.03.2018 на суми боргу 25 062 224, 04 грн., 4 582 674, 10 грн., 4 482 674, 10 грн., 3 582 674, 10 грн., 2 582 674, 10 грн. та 1 582 674, 10 грн. у визначені ним періоди.
Відповідно до п. 1.2 договору про відступлення права вимоги позивач займає місце первісного кредитора в зобов'язаннях, що виникли з договору № 32-11 від 14.04.2011 в обсязі та на умовах, що існують на момент укладення цього договору.
Таким чином, зі змісту договору про відступлення права вимоги № 05/04-18 від 05.04.2018 вбачається, що на момент його укладення сума основного боргу за договором № 32-11 від 14.04.2011, яка передана позивачу, становила 1 582 674, 10 грн., проте день припинення іншої частини основних зобов'язань (сплати заборгованості) встановити не можливо.
Крім того, враховуючи те, що субсидіарні права не можуть передаватися самостійно без передачі основних прав за зобов'язанням, суд не може вважати належним та достовірним нарахування позивачем інфляційних втрат та 3 % річних, яке здійснено до укладення договору про відступлення права вимоги № 05/04-18 від 05.04.2018 та на суми основного боргу, які позивачу не передавалися по відступленню права вимоги.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, оцінивши надані сторонами та прийняті судом докази, суд вважає, що позивачем не доведено наявність обставин, які підтверджують заявлені ним вимоги.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача11 980 494, 50 грн. заборгованості за договором № 32-11 від 14.04.2011, з яких: 10 714 665, 31 грн. - інфляційних втрат та 1 265 829, 19 грн. - 3 % річних за період з 12.03.2015 по 12.03.2018 є недоведеними належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Судовий збір, відповідно приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на позивача.
Керуючись статтями 2, 73-74, 76-79, 86, 129, 237-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Дане рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 18.06.2018.
Суддя Т.В. Лутак
Суд | Господарський суд Київської області |
Дата ухвалення рішення | 11.06.2018 |
Оприлюднено | 18.06.2018 |
Номер документу | 74719946 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Київської області
Лутак Т.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні