Постанова

від 17.12.2009 по справі 2-а-3210/09

ДЖАНКОЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

№ 2-а-3210/2009 рік

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня  2009 року

м. Джанкой

Джанкойський міськрайонний  суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого, судді

ОСОБА_1,

розглянувши в порядку письмового провадження  адміністративну справу за позовом  ОСОБА_2  до ОСОБА_3 Пенсійного Фонду України в Джанкойському районі  Автономної Республіки Крим про визнання відмови у виплаті щомісячної соціальної допомоги в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком – суперечливою,  зобов’язання  здійснити нарахування щомісячної соціальної допомоги  як дитині війни в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період 2006-2008 року,-

встановив:

Позивач звернувся  до суду з зазначеною позовною заявою. Свої вимоги мотивує наступним. Він відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має статус дитини війни. Відповідно до ст. 6 цього закону  Дітям війни пенсія або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Але за період 2006-2008 років  йому  не в повному обсязі нарахована щомісячна соціальна грошова допомога, яка передбачена статтею 6  Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-ІV від 18.11.2004, внаслідок чого порушені його законні права. Просить визнати відмову у виплаті щомісячної соціальної допомоги в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком – суперечливою, зобов’язати  здійснити нарахування та виплату щомісячної соціальної допомоги  як дитині війни в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період 2006-2008 року в розмірі 4471 грн. 20 коп. Позивач  в письмовій заяві просив розглянути справу за його відсутності, позов підтримав.

Представник відповідача надав суду письмові заперечення на позов, згідно яких просив  розглянути справу у відсутності представника відповідача та відмовити у  задоволенні позовних вимог у повному обсязі, мотивуючи наступним. Ухвалою Конституційного суду України від 19.05.2009 року № 27-у/2009 року встановлено, що  у ч. 3 ст. 28 ЗУ  «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» закладено однозначну вимогу  щодо застосування  мінімального розміру пенсії за віком, встановленого  у абзаці першому частини першої ст. 28  зазначеного закону виключно для розмірів пенсії, призначених згідно з цим законом. Непоширення мінімального розміру пенсії за віком, встановленого цим законом на інші правовідносини, що виникають  на підставі інших законів, дає підстави стверджувати  про наявність прогалини у законодавчому регулювання виплат дітям війни, передбаченого ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» №2195-ІV. Також відповідач посилався у запереченнях на  ст. 7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, відповідно якої фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, за рахунок інших джерел фінансування державна соціальна допомога не сплачується.

Представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 на підставі ч. 1 ст. 100 КАС України, оскільки позивачем пропущений річний строк звернення до адміністративного суду, встановлений ст. 99 КАС України, обгрунтовуючи свої вимоги тим, що позивач пропустив річний строк без поважних причин.

Оскільки Постанова Кабінету Міністрів України від 28.05.208 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих громадян», яка набрала законної сили з 22.05.2008 року є єдиним нормативно-правовим актом, яким визначений  розмір соціальної гарантії  дитині війни, ОСОБА_3, як орган державної виконавчої влади, діючи на підставі, в рамках повноважень та способом, передбаченим Конституцією та діючим  законодавством, робило виплату зазначеної соціальної допомоги на підставі зазначеної постанови. У зв’язку з чим вважає, що відповідач повністю виконав свої зобов’язання щодо виплати  соціальної допомоги як дитині війни. На підставі вищевикладеного просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до частини 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Згідно з пунктом 10 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, письмове провадження — розгляд і вирішення адміністративної справи в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без виклику осіб, які беруть участь у справі, та проведення судового засідання на основі наявних у суду матеріалів у випадках, встановлених цим Кодексом.

Матеріалами справи та наявними доказами встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до статей 2, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-ІV від 18.11.2004, дитина війни це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років. Дітям війни пенсія або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2  має статус дитини війни, що підтверджується тимчасовою довідкою № 126/115960 (а.с. 4), та не заперечується відповідачем, про що він зазначає у запереченнях. Згідно ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195 від 18.11.2004 року, позивач має право на отримання державної соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

За період 2006 -2008 років  позивачу не нараховувалася та не виплачувалася відповідачем ОСОБА_3 Пенсійного Фонду України в Джанкойському районі АР Крим щомісячна державна соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, що не оспорюється сторонами і підтверджено відповідачем у письмових запереченнях.

Статтею 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» №1058-І від 09.07.2003 року передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» №3235-ІV від 20.12.2005, розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, затверджено: з 01.01.2006 - 350,00 грн., з 01.04.2006 - 359,00 грн.,  з  01.10.2006 - 366,00 грн. Розмір державних соціальних гарантій на 2006 рік, що визначається залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами, цим законом, та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, що відповідно, дає право керуватися встановленими розмірами прожиткового мінімуму для визначення державних соціальних гарантій за Законом України «Про соціальний статус дітей війни» (стаття 65). Встановлено, що пільги дітям війни, передбачені статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-ІV від 18.11.2004 року,  у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету (стаття 110 в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» №3367-IV від 19.01.2006 року).

Згідно з Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік» № 489-V від 19.12.2006 року,  розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, затверджено: з 01.01.2007 - 380,00 грн., з 01.04.2007 - 406,00 грн.,  з 01.10.2007 - 411,00 грн. Для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058 з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої цієї статті, збільшений на 1 відсоток (стаття 62). Встановлено, що в 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-ІV від 18.11.2004, виплачується особам, які є інвалідами /крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»/, у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни (стаття 111). З метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-ІV від 18.11.2004, з урахуванням статті 111 цього Закону (пункт 12 стаття 71).

Згідно з Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 № 107-VI,  розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01.01.2008 - 470,00 грн., з 01.04.2008 - 481,00 грн.,  з  01.07.2008 - 482,00 грн., з 01.10.2008 - 498,00 грн. (стаття 58 розділу І). Стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-ІV від 18.11.2004 року  викладено в такій редакції «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»)  до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни» (пункт 41 розділу ІІ).

Конституційний Суд України в своєму рішенні №6-рп від 09.07.2007  визнав неконституційними положення, зокрема:

-   пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію статті Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-ІV від 18.11.2004 року,  з урахуванням статті 111 цього Закону;

-   статті 111, за якою підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-ІV від 18.11.2004 виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» № 489-V від 19.12.2006 року втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними

Рішенням Конституційного Суду України  від 22.05.2008 №10-рп/2008 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення, зокрема пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 № 107-VI, визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 № 107-VI, визнаних неконституційними.

Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» №530 від 28.05.2008 (п. 8) встановлено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у таких розмірах: з 22 травня - 48,1 грн., з 1 липня - 48,2 грн. та з 1 жовтня - 49,8 грн.

Позивачу  відповідно до довідки, виданої ОСОБА_3 Пенсійного Фонду України в Джанкойському районі Автономної Республіки Крим за період з 01.01.2006 року по 31.12.2007 року підвищення до пенсії не сплачувалося,  у 2008 році  виплачено надбавка, як дитині війни, в наступному розмірі: за січень-березень в розмірі 47,00 гривень, квітень-вересень 48,20 гривень, жовтень-грудень 49,80 гривень.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши та оцінивши докази, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України, який неодноразово розглядав питання щодо конституційності положень законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, якими обмежуються пільги, компенсації і гарантії, передбачені чинним законодавством для окремих категорій громадян - таке обмеження є недопустимим.

Право на соціальний захист громадян України встановлено статтею 46 Конституції України, згідно з якою пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключено законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту.

Відповідно до Конституції України, Україна проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21).

Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.

Ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, встановлено, що судами України при розгляді справ повинні застосовуватися Конвенція про захист прав людини і практика Європейського суду як джерела права. Відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до “Конвенції про захист прав людини і основних свобод громадян” кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених Законом і загальними принципами міжнародного права. При розгляді справи  “Кечко проти України” Європейським судом з прав людини зауважено, що у межах свободи дій Держави, вона може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок  (виплат) з державного бюджету, вносячи відповідні зміни у законодавство. Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - Закону України, відповідно до якого встановлені соціальні виплати з бюджету і який є діючим, та Закону України «Про Державний бюджет» на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон. Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

   Беручи до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини у зазначеному рішенні та положення ч. 1 ст. 58 Конституції України про незворотність дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність, слід мати на увазі, що реалізація особою права яке пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних відносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних коштів і посилання органів державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх обов’язків, не можуть прийматися до уваги.

Отже, положення Законів України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік, не можуть бути застосовані в частині розрахунку розміру допомоги, оскільки вони суперечать вищезазначеним нормам Конституції України  та міжнародному праву.

Виходячи з наведеного, з урахуванням вищезгаданих рішень Конституційного Суду України, стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-ІV від 18.11.2004 діє у редакції, згідно з якою дітям війни пенсія або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Строк звернення до суду про виплату допомоги за період 2006-2007 роки та з 01 січня по грудень  2008 року позивачем пропущений, оскільки позов пред’явлений до суду 04.12.2009 року, тобто поза межами річного строку, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідач у запереченнях на позов наполягав на застосуванні положень статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для відмови в задоволенні позову, у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.

Позивач не просить відновити  строк звернення  до суду з адміністративним позовом, доказів поважності причини пропуску строку звернення до суду за захистом своїх прав  позивач не надав.

Як встановлено судом, пункт 17 статті 77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» №3235-ІV від 20.12.2005 виключено на підставі Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» №3367-IV від 19.01.2006, який набрав чинності через десять днів з опублікування, що відбулося 19.05.2006  в Офіційному віснику України.

Таким чином, позивач повинен  був  дізнатися про порушення своїх прав не пізніше 29.05.2006 року.

Рішення Конституційного Суду України №6-рп від 09.07.2007року, №10-рп/2008 від 22.05.2008 року офіційно оприлюднені в Офіційному віснику України 27.07.2007 року та 06.06.2008 року відповідно.

Таким чином,  позивач повинен  був  дізнатися, що його  право на отримання щомісячної державної соціальної допомоги порушено саме з моменту оприлюднення зазначених рішень.

За таких обставин позивач пропустив річний строк звернення до суду.  

Крім цього, відповідно до вимог статті 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-ІV від 18.11.2004, фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Пунктом 17 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» зупинено на 2006 рік.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19 січня 2006 року вказаний пункт статті 77 виключено та статтю 110 викладено в такій редакції: «Установити, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6, - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету".

Кабінет Міністрів України протягом 2006 року будь-яких рішень на виконання вимог статті 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» не приймав.

Таким чином у 2006 році державну соціальну підтримку дітей війни, що передбачена статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджено не було.

Що стосується вимог позивача  за 2007 і 2008 роки, то згідно з резолютивними частинами Рішень Конституційного Суду України №6-рп від 09.07.2007, №10-рп/2008 від 22.05.2008 положення, які визнанні неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цих Рішень, тобто з 09.07.2007 і 22.05.2008 відповідно.

Отже, відповідач з 09.07.2007 до 31.12.2007 та з 22.05.2008 до цього часу повинен діяти у відповідності з приписами діючої норми статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», нараховувати та здійснювати позивачу  доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

З оглядом на зазначене, суд дійшов до висновку, що у період з 01.01.2007 по 08.07.2007 і з 01.01.2008 по 21.05.2008 розмір спірного підвищення, яке нараховувалося та фактично виплачувалося позивачу, за відомостями вищенаведеної довідки, відповідало вимогам  діючого у той час законодавства (до ухвалення 09.07.2007 і 22.05.2008 рішень  Конституційним Судом України), а з  09.07.2007 по 31.12.2007 року  і з 22.05.2008  до 31.12.2008 року   розмір щомісячного підвищення до пенсії позивачу як дитині війни, повинен був складати 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, але ж фактично виплачувалося у заниженому розмірі.

Згідно з статтею 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-ІV від 18.11.2004 року, законодавство України про соціальний захист дітей війни складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів України. Державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно до частин 3, 4 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечності чи відсутності законодавства яке регулює спірні правовідносини.

Таким чином, неврегульованість на законодавчому рівні  порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни, не може бути  підставою для їх нездійснення або відмови в задоволенні позову.

Щодо відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», суд вважає за необхідне зазначити наступне.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими статтею 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», інші нормативно-правові акти, яки б визначали цей розмір або встановлювали інший розмір, відсутні.

Посилання на частину третю статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 09.07.2003 року щодо її застосування виключно для визначення розмірів пенсій, призначених за Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також на те, що для надбавок до пенсії по інших нормативних актах поняття «мінімальна пенсія за віком» не застосовується, в законодавстві відсутнє визначення розміру, з якого обчислюється надбавка до пенсії по статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» безпідставні та необґрунтовані, оскільки відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яка викладена в його постановах від 27.05.2008 №08/111, 08/119, 08/138, 08/151, 08/152, 08/153, застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлений в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, з якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Положення частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 09.07.2003 року не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до розрахунку інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті визначення розміру мінімального розміру пенсії за віком.

Мінімальна пенсія, встановлена для нарахування соціальних надбавок Постановою Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2002 року «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету», не підлягає застосуванню для соціальної допомоги дітям війни, яка виплачується до пенсії, оскільки суперечить нормам діючого законодавства.

Безпідставними є  посилання на відсутність коштів щодо забезпечення виплати зазначеної доплати до пенсії, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як підставу невиконання своїх зобов’язань, які встановлені статтею 46 Конституції України та зазначеною нормою закону.

Позивач, просячи визнати відмову у виплаті щомісячної соціальної допомоги в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком – суперечливою, фактично ставить питання про визнання дій щодо відмови в нарахуванні  та виплаті  щомісячної державної соціальної допомоги в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком – протиправними.

Відповідно положень статей 21, 105, 162 КАС України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання незаконним рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов’язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішенням, дією чи бездіяльністю. Встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, адміністративний суд повинен визнати такі дії незаконним та зобов’язати відповідача відновити порушене право відповідно до закону, а не ухвалювати рішення про стягнення конкретних сум. Таким чином, суд зобов’язує відповідача здійснити нарахування та провести відповідні виплати позивачеві за період з 01.12.2008 року по 31.12.2008 року підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого у 2008 році  та сплачених сум за цей період.

Суд, відповідно до вимог ст. 94 КАС Ураїни стягує з Державного бюджету України на користь позивача понесені ним  витрати  по сплаті судового збору  в розмірі 03 грн. 40 коп.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 8-11, 71, 99, 122, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України,  -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати дії ОСОБА_3 Пенсійного фонду України в Джанкойському районі  Автономної  Республіки  Крим щодо відмови в нарахуванні  та виплаті  ОСОБА_2  підвищення до пенсії   відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 01.12.2008 по 31.12.2008    -  протиправними.

3. Зобов'язати ОСОБА_3 Пенсійного фонду України в Джанкойському районі  Автономної  Республіки  Крим   здійснити перерахунок та провести відповідні виплати підвищення до пенсії  ОСОБА_2  відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», враховуючи встановлений законодавством прожитковий  мінімум для осіб, які втратили працездатність, встановлений  у грудні 2008 року  за період з  01.12.2008 по 31.12.2008   з урахуванням різниці, яка була виплачена у цей період.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2  судовий збір в розмірі 03 гривні 40 копійок.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня оголошення у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги).

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набирає законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Протягом 10 днів з дня оголошення через Джанкойський міськрайонний суд  Автономної Республіки Крим до Севастопольського апеляційного адміністративного суду може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої протягом 20 днів може бути подана апеляційна скарга.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження (10 днів).

    Суддя                             Н.А.Старова