Постанова

від 19.07.2018 по справі 902/869/17

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2018 року Справа № 902/869/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Маціщук А.В. , суддя Петухов М.Г.

секретар судового засідання Вох В.С.

за участю представників сторін:

позивача: не з"явився

відповідача: не з"явився

третя особа : не з"явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Малого підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Умілець" на рішення господарського суду Вінницької області, ухваленого 23.03.18р. у справі № 902/869/17

за первісним позовом Малого підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Умілець", м. Тульчин, Тульчинського району Вінницької області

до Тульчинської міської ради, м. Тульчин, Тульчинського району Вінницької області

до малого підприємства "Темп"

про визнання права власності на майно вартістю 135 286 грн.

та зустрічною позовною заявою малого підприємства "ТЕМП", смт. Шпиків Тульчинського району, Вінницької області

до малого підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Умілець"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача за зустрічним позовом Регіональне відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області

про визнання права власності на нерухоме майно

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 23.03.2018 року у справі 902/869/17 (суддя Нешик О.С.) первісний позов малого підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Умілець" залишено без розгляду. Зустрічний позов задоволено в повному обсязі. Визнано за малим підприємством Темп право власності на нерухоме майно- адмінбудівлю площею 63,9 кв. м.; приміщення столярного цеху площею 117,3 кв. м.; забудову під пилораму площею 106,8 кв. м.; склад готової продукції, площею 55,8 кв. м.; плиточний цех площею 77,9 кв. м.; гараж, площею 43,2 кв. м., які розташовані по вул. Романа Чайковського (колишня Войкова), 56, м. Тульчин Тульчинський район Вінницька область за малим підприємством "Темп". Стягнуто з малого підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "УМІЛЕЦЬ" (23600, АДРЕСА_1; код ЄДРПОУ 13306054) на користь малого підприємства "ТЕМП" (23600, Вінницька область, Тульчинський район, смт. Шпиків, вул. Леніна, 76; код ЄДРПОУ 03059258) 2029,29 грн. судового збору.

Залишаючи без розгляду первісні позовні вимоги малого підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Умілець" , місцевий господарський суд з посиланням на ст.. ст.. 202 ч.4,п.4 ч.1 ст. 226 ГПК України дійшов висновку , що нез'явлення уповноваженого представника позивача в судове засідання без повідомлення про причини неявки та не подання позивачем заяви про розгляд справи за відсутності його представника та повідомлень щодо поважності причин невиконання вимог ухвал суду, перешкоджають суду встановити обставини, з'ясування яких необхідне для повного, всебічного та об'єктивного вирішення спору по суті.

Задовільняючи позовні вимоги малого підприємства Темп , місцевий господарський суд керувався ст .ст. 15,16,181,182,392,321,328,334 ЦК України,п.1ч.1ст.4,п.9ч.1 ст. 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ,ст..128 ЦК УРСР та прийшов до висновку , що договір купівлі-продажу приміщень від 29.01.1996 був укладений за правилами Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963.

Право власності на спірне нерухомого майно, яке є предметом зазначеного договору, в МП "Темп" виникло в момент його передачі за актом передачі майна від 08.07.1996. Оскільки з копій матеріалів архівної справи про приватизацію Тульчинського МРБУ та довідки Шпиківської сільської ради, вбачається, що вказані будівлі перебувають на балансі у МП "Темп", нерухоме майно за адресою: м.Тульчин, вул.Романа Чайковського (колишня вул.Войкова), №56 є власністю малого підприємства "Темп".

Не погодившись з ухваленим рішенням, Мале підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Умілець" звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою.

Апелянт у скарзі вказує, що господарський суд неповно з»ясував обставини, що мають значення для справ: допустив невідповідність висновків, викладених в рішенні, обставинам справи, неправильно застосував норми процесуального і матеріального права, внаслідок чого обставини, що мають значення для справи і які господарський суд визнав встановленим залишились недоведеними, що, в свою чергу, привело до прийняття неправильного судового рішення.

Крім того, вказує, що під час розгляду даної господарської справи судом порушувались їх права та норми ГПК України. Так, представником підприємства було заявлено клопотання про витребування від приватного нотаріуса, який посвідчував договір купівлі-продажу нерухомого майна, про який первісному позивачу нічого не було відомо до слухання справи, документів, які послужили підставою для укладення договору купівлі-продажу. Судом було відмовлено в задоволенні такого клопотання. Вважає, що такою відмовою суду їх підприємство було позбавлено на отримання необхідної інформації, яку вони мали намір використати для подачі до суду належних доказів своєї правоти і для підтвердження своїх позовних вимог.

На думку скаржника, позиція місцевого господарського суду протирічить нормам цивільного законодавства і порушує його.

Просить скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 23 березня 2018 року по справі №902/869/17 і ухвалити нове рішення, яким задовольнити первісний позов, а в задоволенні зустрічного позову відмовити.

У відзиві на апеляційну скаргу третя особа Регіональне відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області вказує, що доводи, що зазначені в апеляційній скарзі є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків господарського суду Вінницької області, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області вважає, що позиція та вимоги малого підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «УМІЛЕЦЬ» за первісним позовом у справі № 902/869/17 щодо набуття права власності на державне майно шляхом перерахування коштів на рахунок Тульчинського міжрайонного ремонтно-будівельного управління, не є такими, що можуть вважатися законними, у зв'язку з недотриманням встановленої процедури приватизації державного майна та фактом того, що Тульчинське міжрайонне ремонтно-будівельного управління не мало змоги виступати продавцем державного майна через відсутність повноважень з реалізації державної політики у сфері приватизації державного майна.

Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги по справі № 902/869/17 за первісним позовом малого підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «УМІЛЕЦЬ» до Тульчинської міської ради, малого підприємства «ТЕМП» про визнання права власності на майно вартістю 135 286,00 грн. та зустрічною позовною заявою малого підприємства «ТЕМП» до малого підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «УМІЛЕЦЬ» , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача за зустрічним позовом Регіональне відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області про визнання права власності на нерухоме майно.

Залишити рішення господарського суду Вінницької області від 23.03.2018 по справі № 902/869/17 - без змін.

Від відповідача (позивача за зустрічним позовом) МП "Темп" надійшов відзив,в якому останній вказує, що доводи апелянта є надуманими та такими , що не спростовують висновків суду . Зокрема, вказує, що рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Наголосив, що позивач не надав ніяких доказів щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги ТОВ МП "Умілець" у справі №902/869/17.

Від представника Тульчинської міської ради надійшло клопотання ( вх. 18908/18 від 18.06.2018 р) про розгляд справи у відсутність представника. Щодо розгляду справи по суті, покликається на розсуд суду.

Представники сторін, третьої особи в судове засідання не з»явився, про час та місце розгляду справи, повідомлялись належним чином та заздалегідь.

Враховуючи приписи ст.ст. 269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, той факт, що учасники справи були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчить реєстр поштових відправлень, а також те, що явка представників учасників справи в судове засідання обов'язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе проводити розгляд апеляційних скарг за відсутності представників сторін, третьої особи.

У відповідності до вимог ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

При цьому дослідженню підлягають докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Щодо первісного позову ТОВ МП "Умілець", колегія суддів відзначає таке.

Як вірно встановлено судом першої інстанції , 15 вересня 1993 року в зв'язку з необхідністю розвитку виробництва та промислової бази виконавчим комітетом Тульчинської міської ради Тульчинського району було прийнято рішення №209, яким МП "Умілець" було виділено земельну ділянку площею 7275,0 кв.м., за адресою: вул.Войкова (теперішня ОСОБА_1), 56, м.Тульчин, Вінницька область. Дана земельна ділянка була вилучена у колишнього землекористувача - Шпиківського МРБУ.

28.12.1993 представником Президента України у Тульчинському районі було видано розпорядження №405 "Про створення комісії на передачу Тульчинської лінійної дільниці Шпиківського МРБУ МП "Умілець", відповідно до якого було створено таку комісію з відповідних осіб Тульчинської райдержадміністрації та посадових осіб Шпиківського МРБУ і МП "Умілець" та проведено передачу земельної ділянки від Шпиківського МРБУ до МП "Умілець".

В подальшому на підставі вказаного рішення міської ради 19.10.1993 МП "Умілець" було отримано Державний акт (серії ВН №00005) на право постійного користування землею.

Згідно покликань позивача за первісним позовом, з огляду на те, що на території переданої у користування МП "Умілець" земельної ділянки знаходились об'єкти нерухомого майна, які раніше належали Шпиківського МРБУ, між останніми було досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору купівлі-продажу, з огляду на що, 16.06.1995 МП "Умілець" було перераховано на поточний рахунок Шпиківського МРБУ грошові кошти в сумі 340 міл.карб. за куплені об'єкти нерухомого майна.

Разом з тим, як вказує позивач за первісним позовом, Шпиківське МРБУ припинило своє існування і було ліквідовано, що не дало можливості МП "Умілець" укласти з Шпиківським МРБУ в офіційному порядку договір купівлі-продажу об'єктів нерухомого майна.

В 2011 році МП "Умілець" звернулось з позовом до Тульчинської міської ради "про визнання права власності на нерухоме майно", з огляду на що рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 30.11.2011 у справі №2-1249/11 позов було задоволено в повному обсязі. Однак, в подальшому,ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 17 серпня 2016 року вказане рішення було скасоване , а провадження у справі закрито.

З огляду на зазначене, позивач за первісним позовом вважав що договір купівлі-продажу між МП "Умілець" та Шпиківським МРБУ, правонаступником якого є МП "Темп" фактично укладений, виконання вказаного договору відбулося, а тому існують всі підстави для визнання в судовому порядку укладеного договору дійсним і для визнання за МП "Умілець" права власності на об'єкти нерухомого майна, які заходяться за адресою: вул. Войкова (теперішня ОСОБА_1), 56, м.Тульчин, Вінницька область.

Відповідно до матеріалів справи, 05.02.2018 до суду надійшла заява б/н від 05.02.2018 за підписом представника МП "Темп" "про залишення позову ТОВ МП "Умілець" про визнання права власності на нерухоме майно (а саме майновий комплекс за адресою: Вінницька область, Тульчинський район, м.Тульчин, вул.Романа Чайковського (колишня вул.Войкова),56 по справі №902/869/17 без розгляду" на підставі п.4 ч.1 ст.226 ГПК України.

Як вбачається з матеріалів справи, уповноважений представник МП у формі ТОВ "УМІЛЕЦЬ" в суд першої інстанції не з'явився, хоча його явку судом було визнано обов'язковою, причини такої неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності та пояснень щодо неявки до суду не направив, з огляду на що, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 226 ГПК України,господарський суд Вінницької області залишив первісні позовні вимоги ТОВ МП Умілець без розгляду, з чим суд апеляційної інстанції погодитися не може з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме згідно ухвали суду від 26.12.2017 справа №902/869/17 розглядається за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі №902/869/17 призначено на 05.02.2018.

Ухвалою суду від 05.02.2018 закрито підготовче провадження у справі №902/869/17; справу призначено до розгляду по суті на 13.02.2018.

13.02.2018 до суду за підписом директора підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Умілець" надійшла заява про відвід судді.

Ухвалою суду від 13.02.2018 у зв'язку із необґрунтованістю заявленого відводу провадження у справі №902/869/17 було зупинено до вирішення питання про відвід суддею, який не входить до складу суду, що розглядає дану справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 32 ГПК України.

Ухвалою суду від 20.02.2018 (суддя Банасько О.О.) відмовлено в задоволенні заяви малого підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "УМІЛЕЦЬ" про відвід судді Нешик О.С. від розгляду справи №902/869/17.

Згідно ухвали від 02.03.2018 провадження у зазначеній справі поновлено, судове засідання по розгляду справи по суті призначено на 21.03.2018.

На визначену судом дату (21.03.2018) мале підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "УМІЛЕЦЬ" та Тульчинська міська рада представників в судове засідання не направили.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвала суду від 02.03.2018 надсилалася за юридичною адресою останніх, що підтверджується відміткою працівників канцелярії суду за №№1792-1795 від 03.03.2018. В той же час, матеріали справи містять повідомлення про вручення поштового відправлення з ухвалою суду Тульчинській міській раді з підписом представника останньої від 07.03.2018 про отримання. Згідно інформації, отриманої з сервісу Укрпошти "пошук поштових відправлень", 17.03.2018 мала місце "невдала спроба вручення (не вручено під час доставки): інші причини" зазначеного судового рішення.

Крім того, під час розгляду справи в суді першої інстанції, позивачу за первісним позовом було запропоновано надати суду на підтвердження обставин, викладених у первісному позові: договір купівлі-продажу нерухомого майна, яке знаходиться за адресою Вінницька область, Тульчинський район, м.Тульчин, вул.Романа Чайковського (колишня вул.Войкова),56; акт прийому-передачі нерухомого майна; правовстановлюючі документи на об'єкт нерухомого майна, які були передані Шпиківським МРБУ малому підприємству в формі ТОВ "Умілець"; докази на підтвердження наданих в судовому засіданні пояснень про ухилення Шпиківським МРБУ від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу тощо. Однак, позивачем за первісним позовом не надано суду вказаних документів, а з пояснень останнього вбачається, що вказані документи в представника позивача за первісним позовом відсутні.

Ухвалами суду явка представників сторін визнавалася обов'язковою.

З огляду на зазначене, місцевий суд дійшов висновку про те, що позов підлягає залишенню без розгляду на підставі п.4 ч.1 ст.226 ГПК України, оскільки нез'явлення уповноваженого представника позивача в судове засідання без повідомлення про причини неявки та не подання позивачем заяви про розгляд справи за відсутності його представника та повідомлень щодо поважності причин невиконання вимог ухвал суду, перешкоджають суду встановити обставини, з'ясування яких необхідне для повного, всебічного та об'єктивного вирішення спору по суті.

Однак, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати таке.

Відповідно до ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Частиною 9 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Законодавець передбачив можливість проведення підготовчого провадження, завданнями якого відповідно до ст. 177 Господарського процесуального кодексу України є:

1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу;

2) з'ясування заперечень проти позовних вимог;

3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів;

4) вирішення відводів;

5) визначення порядку розгляду справи;

6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Згідно зі ст. 237 названого Кодексу при ухваленні рішення суд, серед іншого, вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Стаття 2 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Таким чином, вище перелічені правові норми надають можливість місцевому господарському суду або розглянути справу за наявними у ній матеріалами, або вчиняти відповідні процесуальні дії для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів, подання яких судом визнано необхідним, а у разі ухилення сторони від вчинення таких дій - застосовувати правові наслідки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Згідно зі ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

В ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи вимоги та обґрунтування позивача за первісним позовом, останній інших обґрунтувань не міг надати, а тому суд не був позбавлений можливості розглянути даний спір за наявними у справі матеріалами та доказами.

При цьому апеляційним господарським судом враховується, що відповідно до ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Частина 1 ст. 8 зазначеного вище Закону передбачено, ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції, залишаючи без розгляду позовні вимоги ТзОВ МП Умілець ,не врахував, що предметом спору є одне і теж саме нерухоме майно- адмінбудівля площею 63,9 кв. м.; приміщення столярного цеху площею 117,3 кв. м.; забудову під пилораму площею 106,8 кв. м.; склад готової продукції, площею 55,8 кв. м.; плиточний цех площею 77,9 кв. м.; гараж, площею 43,2 кв. м., які розташовані по вул. Романа Чайковського (колишня Войкова), 56, м. Тульчин, не надав належної оцінки тим доказам, які були подані позивачем та містяться в матеріалах справи щодо їх належності та достатності для вирішення спору. А тому суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про неможливість дослідити, чи мали місце обставини, якими позивач обгрунтував свої позовні вимоги.

Також суд не зазначив, яким саме чином неявка представника позивача у засідання господарського суду дійсно перешкоджає вирішенню даного спору, зокрема, необхідність надання особисто представником пояснень суду з конкретних питань, які стосуються спірних правовідносин за наявності первісного позову та зустрічного позову.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обгрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Тобто, даний пункт гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов'язаної з його або її правами та обов'язками цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини у справі «Воловік проти України» (заява №15123/03), визначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою. Тому, судові акти щодо відмови у розгляді тощо, які є формалізованими, не відповідають самій меті розгляду на предмет прийнятності, та фактично позбавляють доступу до суду.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність залишення позову без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України, оскільки у господарського суду першої інстанції були правові підстави для здійснення правосуддя і розгляду справи по суті за наявними у справі матеріалами.

З огляду на положення п.4 ч.1 ст. 277 ГПК України, оскаржуване рішення в цій частині підлягає скасуванню, у зв»язку з не вірним застосуванням норм процесуального права.

Щодо зустрічного позову , колегія суддів відзначає таке.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, в 1993-1994 роках між Тульчинським міжрайонним ремонтно-будівельним управлінням (вул.Миру, 23, смт Шпиків, Тульчинського району, Вінницької області), правонаступником якого є МП "Темп" та ТОВ МП "Умілець" проводилися попередні усні домовленості, письмова переписка про наміри майбутнього продажу Тульчинської лінійної дільниці Тульчинського міжрайонного ремонтно-будівельного управління, що знаходиться в м.Тульчин по вул.Войкова 56 (теперішня вул. ОСОБА_1), однак в зв'язку з недосягненням згоди між сторонами, дана угода проведена не була, договір купівлі-продажу не укладався, частина коштів, які були сплачені ТОВ МП "Умілець" на рахунок Тульчинського МРБУ, були повернуті назад.

В подальшому, на базі Тульчинського міжрайонного ремонтно-будівельного управління та лінійних дільниць м.Тульчина та с.Калініна Тульчинського району, згідно рішення трудового колективу було створено мале підприємство "Темп", яке стало правонаступником Тульчинського МРБУ та функціонує по даний час. Даний факт підтверджується рішенням виконавчого комітету Тульчинської районної ради народних депутатів №65 від 08.04.1992(т.1, а.с.225) та випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, серія АВ №015001 від 25.05.2013 (т.1, а.с.226).

Зазначені будівлі Тульчинської лінійної дільниці Тульчинського міжрайонного ремонтно-будівельного управління, що знаходяться в м.Тульчин по вул.Войкова,56 (теперішня вул. ОСОБА_1), разом з іншим майном Тульчинського МРБУ, в 1996 році було продано Фондом державного майна правонаступнику Тульчинського МРБУ - малому підприємству "Темп", що підтверджується договором купівлі-продажу №10 від 08.02.1996 укладеного між Фондом державного майна та МП "Темп" (т.1, а.с.228-232).

Відповідно до п.1.1 даного договору продавець продав, а покупець купив державне майно цілісного майнового комплексу МП "Темп", який знаходиться за адресою: 288121, Вінницька область, Тульчинський район, смт.Шпиків, вул.Миру, 23, розташовані на земельній ділянці площею 2,5 га, яка відведена рішенням Шпиківської селищної ради народних депутатів від 02.03.1995 №18.

Згідно п.1.2. договору, майно підприємства включає в себе всі його активи і пасиви, будівлі, інвентар, обладнання, устаткування т інше майно згідно акту інвентаризації.

Право власності на майно перейшло до покупця з 30.01.1996 - дати прийняття представництвом ФДМ України в Тульчинському районі наказу №5-П про продаж об'єктів (п.1.4 договору).

Відповідно до акту оцінки цілісного майнового комплексу, затвердженого наказом представника ФДМ України від 29.12.1995 №70-П, вартість відчуженого цілісного майнового комплексу становить 11601032000 карбованців. Вказаний в цьому договорі об'єкт продано за 11601032000 карбованців (п.1.5-1.6. договору).

Згідно п.п. 3.1, 3.2., 3.3. передача об'єкта приватизації продавцем покупцеві здійснюється в десятиденний термін після вчасної оплати вартості об'єкта приватизації. Передача об'єкта приватизації продавцем і прийняття його покупцем засвідчуються актом прийому-передачі, який підписується сторонами. Покупець цілісного майнового комплексу стає правонаступником його майнових прав і зобов'язань з моменту переходу до нього права власності на цей об'єкт.

Згідно п.13.2. договору, договір набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та знайшло своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи, вказаний договір 08.02.1996 було посвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_2М, за яким, згідно чинного законодавства, МП "Темп" придбало цілісний майновий комплекс колишнього Тульчинського МРБУ та який був зареєстрований в Тульчинській районній державній адміністрації від 26.02.1996 за №349.

В подальшому, 08.07.1996 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Вінницькій області на підставі договору купівлі-продажу №10 від 08.02.1996, а також акту прийому-передачі від 08.07.1996 було видано свідоцтво про власність на майно малого підприємства "Темп" №12. (т.1, а.с.237-238).

Згідно акту передачі майна державного підприємства МП "Темп" від 08.07.1996, вбачається, що продавець передав, а покупець прийняв продане 30.01.1996 шляхом викупу товариством покупців, майна вартістю 11601032000 карбованців згідно з актом інвентаризації (т.2, а.с. 67).

Отже, договір купівлі-продажу №10 від 08.02.1996 та свідоцтво про власність на майно малого підприємства 'Темп" №12 від 08.07.1996 на даний час є дійсними.

З огляду на вказане, слідує, що до лютого 1996 року майном Тульчинського МРБУ розпоряджався Фонд державного майна України, а тому Тульчинське МРБУ не могло продавати майно власником якого воно, на той момент, не було. Вказане також підтверджується письмовими поясненнями Регіонального відділяння Фонду державного майна України по Вінницькій області б/н від 19.12.2017.

Колегія суддів апеляційної інстанції зауважує, що згідно матеріалів справи, 30.11.2011 Тульчинським районним судом було прийнято рішення по справі №2-1249/11, яким позов було задоволено в повному обсязі; визнано за товариством з обмеженою відповідальністю МП "Умілець" право власності на адмінбудівлю, площею 63,9 кв.м., столярного цеху, площею 117,3 кв.м., забудову під пилораму, площею 106,8 кв.м., склад гогової продукції, площею 55,8 кв.м., плиточний цех, площею 77,9 кв.м., гараж, площею 43,2 кв.м., які розташовані в м.Тульчині по вул.Войкова №56. (т.1, а.с.239)

В подальшому, 17.08.2016 ухвалою Апеляційного суду Вінницької області у справі №2-1249/11 апеляційну скаргу малого підприємства "Темп" задоволено; рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 30.11.2011 у цивільній справі за позовом ТОВ МП "Умілець" до Тульчинської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно - скасовано та закрито провадження у справі; МП "Темп" визнано належною стороною в даному спорі (т.1, а.с.240-241).

20.04.2017 ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справах касаційну скаргу ТОВ МП "Умілець" відхилено; ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 17.08.2016 залишено без змін.

Отже, на підставі вказаних рішень було скасовано право власності ТОВ МП "Умілець" на вказаний майновий комплекс, яке було зареєстровано на підставі незаконного рішення Тульчинського районного суду від 30.11.2011 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

З огляду на зазначене МП "Темп" звернулося з зустрічною позовною заявою до суду, якою просить визнати нерухоме майно, а саме адмінбудівлю, площею 63,9 кв.м., столярного цеху, площею 117,3 кв.м., забудову під пилораму, площею 106,8 кв.м., склад гогової продукції, площею 55,8 кв.м., плиточний цех, площею 77,9 кв.м., гараж, площею 43,2 кв.м., які розташовані в м.Тульчині по вул.Войкова №56 власністю МП "Темп".

Аналізуючи зазначені обставини справи, колегія суддів вважає за необхідне вказати таке.

Статтею 15 ЦК Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право на захист цивільних прав та інтересів.

Частиною 1 статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права (ч.2 ст.16 ЦК України).

Так, статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Такий спосіб захисту як "визнання права" може застосовуватись у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права, тобто в разі необхідності підтвердження в судовому порядку наявності у певної особи конкретного, визначеного за змістом і за обсягом суб'єктивного права (постанова Вищого господарського суду України від 27.11.2014 у справі №35/398).

Передумовою для застосування ст.392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги котрого звернені до суду, який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Об'єктом такого позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою ж позову є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно.

За вимогами ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно з положеннями ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 321 ЦК України закріплено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні

Згідно ст.328 ЦК України унормовано, що право власності набувається на підставах, не заборонених законом та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

З огляду на зазначені положення чинного законодавства та наявні матеріали справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Так, у матеріалах справи міститься договір купівлі-продажу державного майна цілісного майнового комплексу МП "Темп" від 08.02.1996, укладений між Фондом державного майна України в Тульчинському районі (продавець) та малим підприємством "Темп" (т.1, а.с.228-232).

Згідно п.1.1 договору продавець продав, а покупець купив державне майно цілісного майнового комплексу МП "Темп", який знаходиться за адресою: 288121, Вінницька область, Тульчинський район, смтШпиків, вул.Миру, 23, розташовані на земельній ділянці площею 2,5 га, яка відведена рішенням Шпиківської селищної ради народних депутатів від 02.03.1995 №18.

Пункт.2.2. договору визначає, що майно підприємства включає в себе всі його активи і пасиви, будівлі, інвентар, обладнання, устаткування т інше майно згідно акту інвентаризації.

Право власності на майно перейшло до покупця з 30.01.1996 - дати прийняття представництвом ФДМ України в Тульчинському районі наказу №5-П про продаж об'єктів (п.1.4 договору).

Згідно з актом оцінки цілісного майнового комплексу, затвердженого наказом представника ФДМ України від 29.12.1995 №70-П, вартість відчуженого цілісного майнового комплексу становить 11601032000 карбованців. Вказаний в цьому договорі об'єкт продано за 11601032000 карбованців (п.1.5-1.6. договору).

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2., 3.3. передача об'єкта приватизації продавцем покупцеві здійснюється в десятиденний термін після вчасної оплати вартості об'єкта приватизації. Передача об'єкта приватизації продавцем і прийняття його покупцем засвідчуються актом прийому-передачі, який підписується сторонами. Покупець цілісного майнового комплексу стає правонаступником його майнових прав і зобов'язань з моменту переходу до нього права власності на цей об'єкт.

Пунктом 13.2. договору визначено, що договір набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення.

Разом з тим, як вірно встановлено місцевим судом, вказаний договір 08.02.1996 було посвідчено приватним нотаріусом, за яким, згідно чинного законодавства, МП "Темп" придбало цілісний майновий комплекс колишнього Тульчинського МРБУ та зареєстрований в Тульчинській районній державній адміністрації від 26.02.1996 за №349.

В подальшому, 08.07.1996 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Вінницькій області на підставі договору купівлі-продажу №10 від 08.02.1996, а також акту прийому-передачі від 08.07.1996 було видано свідоцтво про власність на майно малого підприємства "Темп" №12 (т.1, а.с.237-238).

При цьому, слід зауважити, що договір купівлі-продажу приміщень від 29.01.1996 був укладений за правилами Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 (далі - ЦК Української РСР).

Відповідно до ст.128 ЦК Української РСР право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передач і речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов'язання доставки. До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі.

Так, позивачем за зустрічним позовом у матеріали справи подано акт передачі майна державного підприємства МП "Темп" від 08.07.1996, з якого вбачається, що продавець передав, а покупець прийняв продане 30.01.1996 шляхом викупу товариством покупців, майна вартістю 11601032000 карбованців згідно з актом інвентаризації (т.2, а.с. 67).

Отже, договір купівлі-продажу №10 від 08.02.1996 укладено у відповідності до норм чинного на час їх підписання Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що право власності на спірне нерухомого майно, яке є предметом зазначеного договору, в МП "Темп" виникло в момент його передачі за актом передачі майна від 08.07.1996.

Крім того, з копій матеріалів архівної справи про приватизацію Тульчинського МРБУ та довідки Шпиківської сільської ради, вбачається, що вказані будівлі перебувають на балансі у МП "Темп", які містяться в матеріалах справи.

Таким чином, нерухоме майно за адресою: м.Тульчин, вул.Романа Чайковського (колишня вул.Войкова), №56 є власністю малого підприємства "Темп".

Разом з тим, за змістом ч.4 ст.334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до ч.1 ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно п.1 ч.1 ст.4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації прав підлягає, зокрема, право власності.

Порядок здійснення державної реєстрації права власності встановлений Розділом ІV Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до п.1 ст.181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Відповідно до п.9 ч.1 ст.27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав може проводитись на підставі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

З огляду на зазначені положення чинного законодавства, колегія суддів констатує, що - позовні вимоги МП "Темп" заявлені обґрунтовано та правомірно задоволені судом першої інстанції , зокрема у вигляді визнання за ним права власності на спірне нерухомого майно, а саме адмінбудівлю, площею 63,9 кв.м., столярного цеху, площею 117,3 кв.м., забудову під пилораму, площею 106,8 кв.м., склад готової продукції, площею 55,8 кв.м., плиточний цех, площею 77,9 кв.м., гараж, площею 43,2 кв.м., які розташовані в м.Тульчині по вул.Войкова №56 в МП "Темп» ,оскільки позивач за первісним позовом оспорює право власності МП Темп на означене майно.

Згідно ст.ст.74, 76 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Це стосується позивача, який повинен довести факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Надання чи ненадання доказів - це право сторони. Але вибираючи спосіб захисту, який базований на ненаданні доказів, сторона несе ризик, що вона не зможе в подальшому посилатися на ті докази, яких вона не надала. Суд першої інстанції, в свою чергу, приймає рішення на підставі наданих доказів і не може передбачити існування у сторін додаткових доказів та документів.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд вважає, що скаржник не довів належними і допустими доказами ті обставини, на які він посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень,а тому відсутні підстави для скасування рішення суду в частині задоволення зустрічного позову про визнання за МП Тепм права власності на майно .

В свою чергу, колегія суддів відзначає, що як зазначалось вище у даній постанові, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про необхідність скасування оскаржуваного рішення в частині залишення первісних позовних вимог Малого підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Умілець" без розгляду.

Щодо вимог Малого підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Умілець" про визнання договору укладеним та визнання права власності , Рівненський апеляційний суд зауважує наступне .

Відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України , якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Разом з тим,ч.1 ст.220 ЦК України передбачено,що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 6 листопада 2009 року № 9 роз'яснено, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма ч 2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст.ст. 210,640 ЦК України пов'язується з їх державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Статтею 657 ЦК України встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

За змістом ч. 2 ст. 220 ЦК України та роз'яснень, які надав Пленум Верховного Суду України в п. 13 постанови Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , суд може визнати дійсним нікчемний договір, а не договір, який не є укладеним.

За таких обставин відсуині правові підстави для задоволення позовних вимог визнання малого підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Умілець" про визнання договору укладеним.

Також,враховуючи, що предметом спору є одне і теж саме нерухоме майно- адмінбудівля площею 63,9 кв. м.; приміщення столярного цеху площею 117,3 кв. м.; забудова під пилораму площею 106,8 кв. м.; склад готової продукції, площею 55,8 кв. м.; плиточний цех площею 77,9 кв. м.; гараж, площею 43,2 кв. м., які розташовані по вул. Романа Чайковського (колишня Войкова), 56, м. Тульчин Тульчинський район Вінницька область майно , і судом першої інстанції правомірно визнано право власності на це майно за малим підприємством Темп , апеляційний господарський суд відмовляє у задоволенні позову ТзОВ МП "Умілець" про визнання права власності на майно.

Щодо твердженнь апелянта про відмову судом в задоволенні клопотання про витребування у приватного нотаріуса, який посвідчував договір купівлі-продажу нерухомого майна, документів, які послужили підставою для укладення договору купівлі-продажу , суд апеляційної інстанції не вбачає порушень норм процесуального прва у цій частині ,оскільки матеріали справи містять завірену копію цього договору.

Відносно тверджень апелянта про те, що суд незаконно повторно визнав право власності на одне і теж нерухоме майно, суд апеляційної інстанції приймає до уваги положення ст.392 ЦК України , відповідно до якого власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою. При цьому апеляційним судом враховується , що позивач за первісним позовом не визнає право власності МП Темп на означене майно і те,що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, відсутні відомості про права власності на спірне нерухоме майно

Відповідно до п.2 част.1 ст.275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення .

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: порушення норм процесуального права.

Враховуючи,що залишаючи без розгляду первісні позовні вимоги МП ТзОВ Умілець без розгляду , місцевий господарський суд порушив норми процесуального права,Рівненський апеляційний господарський суд скасовує рішення господарського суду Вінницької області в цій частині і приймає нове про відмову у задоволенні позову МП ТзОВ Умілець до МП Темп про визнання договору укладеним та визнання права власності на майно.

Рішення господарського суду Вінницької області в частині задоволення зутрічного позову МП " Темп"підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Малого підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Умілець" задоволити частково .

Рішення господарського суду Вінницької області від 23.03.2018 року у справі № 902/869/17 в частині залишення без розгляду первісного позову Малого підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Умілець" до Тульчинської міської ради, Малого підприємтсва " Темп" про визнання договору укладеним та визнання права власності на майно вартістю 135 286 грн скасувати.

В цій частині прийняти нове рішення . В позові Малого підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Умілець" до Тульчинської міської ради, Малого підприємства " Темп " про визнання договору укладеним та визнання права власності на майно вартістю 135 286 грн. відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту постанови .

Повний текст постанови складений 26 липня 2018 р.

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Маціщук А.В.

Суддя Петухов М.Г.