Постанова

від 01.08.2018 по справі 382/1438/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 382/1438/17 Головуючий у І інстанції Литвин Л. І. Провадження № 22-ц/780/1878/18 Доповідач у 2 інстанції Таргоній Д. О. Категорія 52 01.08.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 серпня 2018 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого - судді Таргоній Д.О.,

суддів: Голуб С.А., Савченко С.І.,

за участі секретаря Дрозда Р.І.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Баришівської районної ради Київської області Гуменюка Володимира Антоновича на рішення Яготинського районного суду Київської області від 29 січня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Баришівської районної ради Київської області, Баришівської центральної районної лікарні, третя особа: Голова Баришівської районної ради Київської області Гуменюк Володимир Антонович про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2017 року позивач звернувся до суду із позовом, в якому зазначив, що з 17 грудня 2012 року його - ОСОБА_4, було призначено на посаду головного лікаря Баришівської центральної районної лікарні, що підтверджується розпорядженням Баришівської районної державної адміністрації Київської області від 17 грудня 2012 року №114-к.

Рішенням Баришівської районної ради Київської області від 17 січня 2013 року №786-30-06 позивача затверджено на вказаній посаді. Він працював головним лікарем Баришівської ЦРЛ більше трьох років.

За весь час роботи дисциплінарні стягнення до нього не застосовувались.

20 листопада 2013 року він пройшов атестацію в атестаційній комісії при Головному управлінні охорони здоров'я Київської облдержадміністрації і йому присвоєно першу кваліфікаційну категорію.

У липні 2016 року Баришівською районною радою йому було повідомлено про необхідність укладення контракту. При цьому, жодним чином не проінформовано про подальші умови роботи. Його неодноразові звернення були проігноровані. Оскільки позивач працював на основі безстрокового трудового договору, то укладення контракту з обмеженим строком дії на його думку є зміною істотних умов праці та погіршенням його становища.

27 липня 2016 року листом №01-04(06)/275 Баришівська районна рада, у порядку ст. 32 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), повідомила позивача про зміну істотних умов праці та необхідність укладення контракту, а також припинення трудового договору у разі не згоди продовження роботи на нових умовах. Разом з цим, позивачу не було надано ні проекту контракту, ні відомостей про його умови. Він продовжував виконувати свою роботу, від укладення контракту не відмовлявся.

05 серпня 2016 року внаслідок постійних переживань, стресу та тиску з боку роботодавця, стан здоров'я позивача погіршився і він опинився на лікуванні у терапевтичному відділенні Яготинської центральної районної лікарні, про що свідчать довідка від 23 серпня 2016 року №23 та листок непрацездатності №754938. Цього ж дня - 05 серпня 2016 року, до моменту закінчення двомісячного строку для зміни істотних умов праці, у період тимчасової непрацездатності позивача, відповідачі звільнили його з роботи. Підстава звільнення - ст. 7 КЗпП України, порушення вимог ст. 16 Закону України Основи законодавства України про охорону здоров'я (призначення на посаду без укладення контракту), про що Баришівською районною радою Київської області відповідачами було прийнято рішення від 05 серпня 2016 року №228-09-07 та наказ Баришівської центральної районної лікарні від 08 серпня 2016 року №92-к.

Згідно рішення Яготинського районного суду Київської області від 16 листопада 2016 року позов ОСОБА_4 до Баришівської районної ради Київської області, Баришівська центральна районна лікарня, третя особа: Голова Баришівської районного ради Гуменюк Володимир Антонович, про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, було задоволено. Скасовано рішення Баришівської районної ради Київської області від 05 серпня 2016 року №228-09-07 Про звільнення ОСОБА_4 з посади головного лікаря комунального закладу Баришівська центральна районна лікарня , як незаконне. Скасовано наказ Баришівської центральної районної лікарні від 08 серпня 2016 року №92-к Про звільнення ОСОБА_4 з посади головного лікаря комунального закладу Баришівська центральна районна лікарня , як незаконний. Поновлено ОСОБА_4 на роботі - на посаді головного лікаря Баришівської центральної районної лікарні. Стягнуто з Баришівської центральної районної лікарні на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме із 01.09. 2016 року по 16.11. 2016 року в сумі 23 564 грн. Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати за один місяць в розмірі 10 038 гривень та поновлення ОСОБА_4 на роботі - на посаді головного лікаря КЗ Баришівська центральна районна лікарня .

17 листопада 2016 року виконавцем Баришівського районного відділу державної виконавчої служби винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та зобов'язано боржника виконати судове рішення негайно.

22 листопада 2016 року виконавцем складено акт про невиконання боржником судового рішення, а саме не надано наказу про поновлення на роботі на посаді головного лікаря Баришівської ЦРЛ та не внесено відповідного запису до його трудової книжки. Відповідно до вимог ст. 63,75 ЗУ Про виконавче провадження виконавцем 22 листопада 2016 року винесено постанову про накладення штрафу на боржника Баришівську ЦРЛ в особі головного лікаря Буняк Г.М. на суму 3400 грн. та зобов'язано боржника виконати рішення суду протягом трьох робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання судового рішення. Штраф на суму 3400 грн. сплачений боржником 23 листопада 2016 року (пл. доручення №1185).

25 листопада 2016 року виконавцем складено акт про те, що боржником повторно не виконане судове рішення, а саме, не надано наказу про поновлення ОСОБА_4 на роботі на посаді головного лікаря Баришівської ЦРЛ та не внесено відповідного запису до трудової книжки. 28 листопада 2016 року виконавцем відповідно до вимог ст. 75 ЗУ Про виконавче провадження винесено постанову про накладення на боржника штрафу у подвійному розмірі, що складає 6800 грн. та 30.11.2016 року за вих. №11128 направлено повідомлення про вчинення кримінального правопорушення до правоохоронних органів.

Однак, до цього часу вищевказане рішення суду відповідачами навмисно не виконується і до роботи позивача не допущено.

Із довідки Баришівської ЦРЛ від 22.09.2016 року вбачається, що заробітна плата ОСОБА_4 за травень 2016 року становила 10224,40 грн., за червень 2016 року - 9851,56 грн. Розмір середньої заробітної плати складає: 10038 грн. / 10224,40+9851,56 :2 /. Розмір заробітної плати за один робочий день / враховуючи що в місяці 23 робочі дні, буде складати; 436 грн. /10038 грн.:23/.

Тому, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу із грудня 2016 року по серпень 2017 року буде складати - 90 342 грн. / 10038 грн. - за грудень 2016 року + 10038 грн. за січень 2017 року + 10038 грн. за лютий 2017 року + 10038 грн. за березень 2017 року + 10038 грн. за квітень 2017 року + 10038 грн. за травень 2017 року + 10038 грн. за червень 2017 року + 10038 грн. за липень 2017 року + 10038 грн. за серпень 2017 року./.

Крім того, позивач зазначає, що внаслідок незаконних дій відповідача йому завдано моральної шкоди. Так, своїми діями відповідач продемонстрував, що нехтуючи нормами закону, він може дозволити собі будь-яку поведінку і відношення до працівників. Вкрай обурливою є байдужість відповідача до гарантованих Основним Законом держави Україна прав людини, зокрема, права на працю. Такий підхід до управління не може бути нешкідливим, оскільки свідчить про упереджене ставлення та спричиняє негативні наслідки. Очевидним для позивача є той факт, що не поновленням на роботі, втратою заробітку йому завдається моральна шкода, психологічні та душевні страждання. Внаслідок порушення відповідачем 1 законодавства про працю життєвий уклад позивача зазнав суттєвих змін: він позбавлений можливості реалізувати своє право на працю. На даний час позивач перебуває у стані пригнічення та стресу, оскільки більше трьох років свого життя він старанно й сумлінно працював на посаді головного лікаря. Крім того, не вчинивши жодного правопорушення, не відомо взагалі з яких причин позивач був звільнений. Усі наведені обставини завдають йому душевного болю, погіршили його самопочуття, самооцінку, сон. Позивача не покидають відчуття приниження, пригнічення, неврівноваженості, зневаги, образи тощо. У свою чергу відповідач 1 мав можливість і час, щоб здійснити своєчасне виконання рішення Яготинського районного суду Київської області від 16 листопада 2016 року та поновити позивача на посаді, з якої його було незаконно звільнено. Однак він відобразив поверхневість прийняття кадрових рішень, цинічну швидкість реакції на будь-яку інформацію, байдужість до питання встановлення істини та людського життя. Така поведінка не могла бути нешкідливою. Водночас, обов'язок не завдавати шкоди поширюється на кожного. Виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, приймаючи до уваги характер й обсяг страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, обсяг вимушених змін у життєвих стосунках, додаткові зусилля для організації свого життя (адже інших доходів позивач не має, з розпорядженням і наказом про звільнення його не ознайомлено), розмір моральної шкоди, що виражає глибину внутрішніх психологічних переживань оцінено позивачем у 50000,00 грн.

З огляду на вказане, позивач просив суд стягнути з Баришівської центральної районної лікарні на його користь середній заробіток за весь час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, а саме із 01.12.2016 року по 01.09.2017 року в сумі 90 342 грн. гривні. Стягнути з Баришівської районної ради Київської області на користь ОСОБА_4 моральну шкоду у розмірі 50000,00 грн. Судові витрати покласти на відповідачів.

Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 29 січня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто із Баришівської центральної районної лікарні на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, а саме, з 01.12.2016 року по 01.09.2017 року в сумі 90 342 гривні. Стягнуто із Баришівської районної ради Київської області на користь ОСОБА_4 моральну шкоду у розмірі 10 000 гривень. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнуто із Баришівської центральної районної лікарні на користь держави 903 гривні 42 копійки судового збору. Стягнуто із Баришівської районної ради Київської області на користь держави 704 гривень 80 копійок судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Баришівська районна рада Київської області звернулась з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповноту та неправильність встановлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильної їх оцінки, неправильного визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_4 в задоволенні позовних вимог. Зокрема, серед доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що судом першої інстанції не надано мотивованої оцінки кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову (зокрема не враховано заперечення відповідача щодо порядку обрахунку розміру середнього заробітку позивача). Також, в порушення п. 6 ч. 4 ст. 265 ЦПК України, суд не застосував норми права, на які посилалися сторони, не вказавши мотиви їх незастосування (зокрема, не враховано Лист Міністерства соціальної політики України від 20.07.2015 №10846/0/14-15/13 Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік , а також не враховано постанову Верховного Суду України від 14.09.2016 року у справі № 6-419 цс16, на яку у своїх запереченнях послався відповідач). Крім того, судом першої інстанції не враховано, що з 01.12.2016 року позивач працював на посаді лікаря-гінеколога дитячого та підліткового віку поліклініки (0,5 ставки) та 0,5 ставки лікаря акушера-гінеколога (екстреної допомоги) акушерсько-гінекологічного відділення Яготинської центральної районної лікарні, що свідчить про відсутність вимушеного прогулу. Також, вважає, що звертаючись до суду із вимогою про відшкодування моральної шкоди, позивач не сплатив судовий збір за зазначену вимогу, на що суд першої інстанції уваги не звернув, а задовольняючи вимогу частково, не зазначив, якими саме доказами підтверджується спричинення позивачу моральної шкоди та настання для нього негативних наслідків.

13 квітня 2018 року на адресу Апеляційного суду Київської області від позивача ОСОБА_4 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначає, що розмір середньоденної заробітної плати, покладений в основу розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, встановлено рішенням Яготинського районного суду Київської області від 16 листопада 2016 року, яке набрало законної сили та є преюдиційним для даної справи.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає не в повній мірі.

Так, під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що рішенням Яготинського районного суду Київської області від 16 листопада 2016 року позов ОСОБА_4 до Баришівської районної ради Київської області, Баришівська центральна районна лікарня, третя особа: Голова Баришівської районного ради Гуменюк Володимир Антонович, про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, було задоволено.

Скасовано рішення Баришівської районної ради Київської області від 05 серпня 2016 року №228-09-07 Про звільнення ОСОБА_4 з посади головного лікаря комунального закладу Баришівська центральна районна лікарня , як незаконне. Скасовано наказ Баришівської центральної районної лікарні від 08 серпня 2016 року №92-к Про звільнення ОСОБА_4 з посади головного лікаря комунального закладу Баришівська центральна районна лікарня , як незаконний. Поновлено ОСОБА_4 на роботі - на посаді головного лікаря Баришівської центральної районної лікарні. Стягнуто з Баришівської центральної районної лікарні на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме із 01.09. 2016 року по 16.11. 2016 року в сумі 23 564 грн. Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати за один місяць в розмірі 10 038 гривень та поновлено ОСОБА_4 на роботі - на посаді головного лікаря КЗ Баришівська центральна районна лікарня .

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 31.01.2017 рішення Яготинського районного суду Київської області від 16.11.2016 року залишено без змін.

Відділом примусового виконання рішень Управління ДВС в Київській області відкрито виконавче провадження про виконання рішення Яготинського районного суду від 16.11.2016 року.

На даний час рішення Яготинського районного суду від 16.11.2016 року не виконано, ОСОБА_4 на посаді головного лікаря Баришівської районної лікарні не поновлено.

Постановою Яготинського районого суду від 9 серпня 2017 року, залишеною без змін Київським апеляційним адміністративним судом по справі № 382/399/17 судовим рішенням було встановлено, що рішення Баришівської районної ради від 17 січня 2013 року № 786-30-06, яким ОСОБА_4 було затверджено на вищевказаній посаді залишається чинним, а тому на думку суду невиконання рішення суду про поновлення ОСОБА_4 на роботі не потребується будь-яких інших рішень районної ради. Таким чином, рішення Яготинського районного суду про поновлення ОСОБА_4 на роботі не виконується без поважних причин.

Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що за час невиконання судового рішення на користь ОСОБА_4 підлягає до стягнення середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В той же час, розмір середнього заробітку судом визначено не у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати .

Так, здійснюючи розрахунок, місцевий суд виходив із заробітку, отриманого за травень та червень 2016 року, в той же час, для здійснення розрахунку мають братися останні два календарні місяці роботи, що передували звільненню, тобто червень та липень 2016 року. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що судом не досліджувалось питання фактично відпрацьованих позивачем днів у вказані місяці.

Також, обґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що при здійсненні розрахунку середнього заробітку судом першої інстанції неправильно включено до розрахунку такі позиції, як кошти за сумісництво, хірургічне втручання та ургентність, виплата яких носить одноразовий характер.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п.п 1, 4 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права, які визначають порядок здійснення розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що у відповідності до вимог ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення в частині стягнення середнього заробітку та ухвалення нового рішення по суті цих позовних вимог.

Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Розрахунок розміру відшкодування за час затримки здійснюється судом відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 грудня 1995 року № 100.

Згідно п.5 розділу ІV вказаного Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна заробітна плата працівника, яка згідно з п.8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз.2 п.8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз.3 п.8 Порядку).

Крім того, положеннями розділу ІІІ Порядку передбачені виплати, які не підлягають урахуванню при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу, зокрема згідно п.4 не враховуються: матеріальна допомога, виплати за щорічну і додаткову відпустки та допомога у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю.

Саме така правова позиція щодо способу обрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу викладена в постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-648цс15, та від 23.12.2015 року у справі № 6-1093цс15.

Отже згідно зазначених норм середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати, отриманої за фактично відпрацьовані протягом двох місяців, що передували звільненню, робочі дні, на число цих відпрацьованих робочих днів.

У червні - липні 2016 року ОСОБА_4 було виплачено 27 008,78 грн., а саме: 9851,56 грн. - у червні 2016 року, 17 157,22 грн. - у липні 2016 року, що підтверджується наданою Баришівською районною лікарнею довідкою із зазначенням розмірів та видів виплат, з яких складається заробіток. (а.с. 69)

Відповідно до п. 4 розділу ІІІ Порядку, колегія суддів віднімає від вказаної суми виплати, які не підлягають урахуванню при обчисленні середньої заробітної плати, а саме: виплачену позивачу в цей період матеріальну допомогу - 6000,72 грн., оплату відпустки - 6215,36 грн., виплати за сумісництво - 1331,57 грн., а також виплати за ургентність та хірургічне втручання, які носять одноразовий характер в розмірі 2316,93 грн.

Отже, оплата за фактично відпрацьований ОСОБА_4 час у червні-липні 2016 року складає 7800,94 + 3343,26 = 11144,20 гривен, яку ділимо на 29 відпрацьованих за цей період днів та отримуємо 384,28 грн. - середньоденної заробітної плати.

Для визначення середнього заробітку за час невиконання рішення суду необхідно помножити середньоденну заробітну плату на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (з 01.12.2016 по 01.09.2017 року) 185 та отримаємо середній заробіток за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі в розмірі 71 091,80 гривень.

Колегія суддів апеляційного суду відхиляє доводи апеляційної скарги щодо можливого отримання позивачем подвійного заробітку з урахуванням тієї обставини, що з 01.12.2016 року ОСОБА_4 є працевлаштованим та отримує заробітну плату, працюючи на посаді лікаря-гінеколога дитячого та підліткового віку поліклініки (0,5 ставки) та лікаря акушера-гінеколога екстреної допомоги (0,5 ставки). Зазначені відповідачем обставини ніяким чином не впливають на правовідносини, що виникли між сторонами та регулюються ст. 236 КЗпП України, визначаючи обов'язок власника або уповноваженого ним органу в разі затримки виконання рішення про поновлення на роботі, виплатити працівникові середній заробіток за час такої затримки.

Крім того, колегія суддів апеляційного суду вважає необґрунтованими посилання відповідача, як на підставу для скасування рішення суду в частині стягнення моральної шкоди, на несплату позивачем судового збору, оскільки відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 376 ЦПК України, це не призвело до неправильного вирішення справи.

Щодо доводів апеляційної скарги про необґрунтованість рішення місцевого суду в частині задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд першої інстанції вважав доведеним те, що у зв'язку з невиконанням рішення суду позивачу завдається моральна шкода, яка знайшла свій прояв у психологічних та душевних стражданнях, пов'язаних із необхідністю змін життєвого укладу позивача . Так, для забезпечення потреб сім'ї він був змушений працевлаштуватись на іншій роботі. При цьому, позивач позбавлений можливості обіймати посаду, на якій пропрацював більше трьох років, та з якої був незаконно звільнений. В результаті тривалого невиконання рішення суду з вини відповідача, безпідставного нехтування законом, відмови у поновленні його прав, позивач зазнає душевного болю, відчуття приниження пригнічення, зневаги, образи тощо. Враховуючи характер порушених прав позивача, глибину його душевних страждань, позбавлення його можливості реалізувати себе на займаній раніше посаді, ступінь вини відповідачів, які без поважних причин не виконують рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення вимог та стягнення з Баришівської районної ради Київської області моральної шкоди у розмірі 10 000 гривен.

Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Щодо покладення відповідальності за завдання моральної шкоди на Баришівську районну раду Київської області, апеляційний суд зазначає таке. Центральна районна лікарня належить до комунального закладу охорони здоров'я, що перебуває у віданні територіальної громади району.

Відповідно до ст. 17 Закону України Про місцеве самоврядування , відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами, організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.

Відповідно до Порядку укладення контракту з керівником державного комунального закладу охорони здоров'я, затвердженого постановою КМ України від 16 жовтня 2014 року № 642, саме до повноважень обласних, районних рад чи сільських, селищних, міських голів входить прийняття рішень про призначення на посаду керівника закладу охорони здоров'я.

З огляду на вказане, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про стягнення моральної шкоди саме з Баришівської районної ради Київської області, як особи, винної у невиконанні рішення суду про поновлення позивача на роботі.

Інших доводів, які б спростували висновки суду першої інстанції в цій частині апеляційна скарга не містить.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Баришівської районної ради Київської області - задовольнити частково.

Рішення Яготинського районного суду Київської області від 29 січня 2018 року в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов ОСОБА_4 до Баришівської районної ради Київської області, Баришівської центральної районної лікарні, про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі задовольнити частково.

Стягнути з Баришівської центральної районної лікарні на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 01 грудня 2016 року по 01 вересня 2017 року в розмірі 71 091 (сімдесят одну тисячу дев'яносто одну) гривень 80 копійок.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено 02 серпня 2018 року.

Головуючий

Судді: