Рішення

від 27.08.2018 по справі 206/6957/15-ц

САМАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 206/6957/15-ц

Провадження № 2/206/10/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.08.2018 Самарський районний суд м. Дніпропетровська

у складі:

головуючий суддя Маштак К.С.

за участю:

секретаря судового засідання Стахів О.О.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представників відповідача Потапова О.М.

Андрійчук І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Колективного підприємства Комбінат виробничих підприємств про стягнення майнової шкоди, завданої невиплатою дивідендів та стягнення шкоди, завданої внаслідок невиплати вартості частини майна за паєм співвласника підприємства

І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

З 20.08.1985 по 30.04.2004 ОСОБА_1 був працевлаштований у Колективному підприємстві Комбінат виробничих підприємств , на той час - Комбінат виробничих підприємств Дніпротрансбуд (далі - підприємство), на різних посадах. 23.08.1994 позивач придбав приватизаційні акції підприємства, пай яких дорівнює 0,85 % від його загальної вартості. Перші шість років відповідач щорічно виплачував йому нараховані дивіденди за акціями, але з 2000 року, тобто останні п'ятнадцять років правління підприємства, нараховані дивіденди платити відмовляється, що спричиняє позивачу шкоду. В зв'язку із чим, позивач просив стягнути з відповідача майнову шкоду, завдану внаслідок невиплати дивідендів у сумі 453164,55 грн. (розмір щорічно нарахованих в період з 1997 - 2000 років дивідендів - 11417,60 грн., борг відповідача з урахуванням інфляційних витрат - 453164,55 грн., що вбачається із розрахунку: 11417,60 х 164,6% інфляції за період 2000 - 2014 роки = 30210,97 грн. щорічних дивідендів х 15 років невиплати) (т. 1 а.с. 1).

Користуючись своїм процесуальним правом щодо збільшення розміру позовних вимог, позивач просив додатково стягнути з відповідача на його користь завдану йому шкоду у розмірі 850000 грн., внаслідок невиплати вартості частини майна за паєм співвласника підприємства. Дана позовна вимога була обґрунтована тим, що під час розгляду справи, позивачу із копії статуту підприємства, який діяв на момент звільнення відповідача, стало відомо, що у зв'язку із звільненням паєвласника підприємства, йому належить грошова виплата вартості майнового паю, після чого така особа перестає бути співвласником підприємства. На думку позивача, попередня вартість підприємства складає 100000000 грн., відповідно вартість паю позивача повинна дорівнювати 850000 грн. (т. 1 а.с. 98).

Після чого, позивачем було складено заяву про зменшення розміру позовних вимог з 850000 грн. до 215577 грн., оскільки за висновком експерта - оцінювача орієнтовна ринкова вартість нерухомого майна відповідача складає 25362000 грн. (25362000х0,85%=215577) (т. 2 а.с. 8).

Не погоджуючись з заявленими вимогами, представником відповідача було надано заяву про застосування строків позовної давності, письмовий відзив, за змістом якого, останній вказав, що відповідно до статутних документів підприємства, що діяли на момент звільнення позивача, а також чинного на той час законодавства, позивач перестав бути співвласником колективного підприємства в момент його звільнення, в зв'язку із чим, просив, також застосувати до вимог позивача строки позовної давності (т. 1 а.с. 38-39, т. 2 а.с. 81-83)

ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.

23.11.2015 суддею Кіровського районного суду м. Дніпропетровська Єдаменко С.В. відкрито провадження у справі та призначено до розгляду (т. 1 а.с. 17).

10.12.2015 дана цивільна справа була направлена за підсудністю до Самарського районного суду м. Дніпропетровська (т. 1 а.с. 34).

28.12.2015 суддею Самарського районного суду м. Дніпропетровська Зайченко С.В. цивільну справу прийнято до провадження, призначено до попереднього судового засідання (т. 1 а.с. 36).

11.01.2016 представником відповідача була подана письмова заява про застосування строків позовної давності оскільки відповідно до статутних документів підприємства, що діяли на момент звільнення позивача, а також чинного на той час законодавства, позивач перестав бути співвласником відповідача в момент його звільнення, тобто ще у 2004 році (т. 1 а.с. 38-39).

Того ж дня справа була призначена до розгляду (т. 1 а.с. 47).

27.01.2016 представником позивача подано письмову заяву про призначення судово - бухгалтерської експертизи (т. 1 а.с. 61).

11.02.2016 позивачем надані письмові пояснення, за змістом яких останній вважав себе співвласником підприємства, щодо застосування строків позовної давності заперечував, оскільки жодних листів, повідомлень про виключення позивача із співвласників він не отримував, на загальні збори не запрошувався, гроші не виплачувались, а тому, його правовідносини з відповідачем щодо його участі у колективній власності підприємства з долею у 0,85 % на його особовому рахунку № 117, продовжується до сих пір (т. 1 а.с. 62).

18.02.2016 на адресу суду надійшло письмове клопотання позивача про визнання причини пропуску строку на звернення з позовною вимогою про стягнення вартості частини майна за паєм співвласника підприємства поважною, та поновлення позивачу строку для заявлення відповідної вимоги, з тих підстав, що раніше позивачу не було відомо текст статуту підприємства (т. 1 а.с. 81).

23.02.2016 ухвалою суду в задоволення клопотання представника позивача про призначення судово - бехгалтерської експертизи відмовлено, у зв'язку із тим, що перші два питання не потребують спеціальних знань, а третє - не стосується предмету спору (т. 1 а.с. 83).

09.03.2016 представником позивача було заявлено клопотання про призначення судово - бехгалтерської експертизи, витребування інформації з Лівобережної ОДПІ м. Дніпропетровська ГУ ДФС у Дніпропетровській області (т. 1 а.с. 85).

19.04.2016 позивачем збільшено розмір позовних вимог (т. 1 а.с. 98).

26.05.2016 та 29.08.2016 ухвалами суду було призначено судову експертизу (т. 1 а.с. 113).

12.10.2016 на адресу Самарського районного суду м. Дніпропетровська з Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса надійшло клопотання про надання додаткових матеріалів, які необхідні для провадження експертизи № 9427/10132, за змістом якого для проведення експертизи необхідно було надати перелік майна КП КВП , яке підлягає оцінці, технічні паспорти на будівлі КП КВП , які підлягають оцінці, матеріали про технічний стан конструктивних елементів, регістри бухгалтерського обліку, фінансову звітність, положення про дольовий фонд, про порядок паювання майна, список осіб, які мають право на майновий пай з даними про їх індивідуальні майнові паї, реєстраційні сертифікати на сумарну номінальну вартість іменних паїв у колективному підприємстві, лицевий рахунок ОСОБА_1 за весь час його ведення (т. 1 а.с. 136).

25.11.2016 представником відповідача на адресу суду було повідомлено, що витребувані документи, за клопотанням експертної установи надати не вбачається можливим, з причини їх відсутності на підприємстві (не передання попередніми власниками) (т. 1 а.с. 138).

04.01.2017 на адресу суд надійшли матеріали цивільної справи з повідомленням експертної установи про неможливість дати висновок експерта, через відсутність витребуваних документів (т.1 а.с.141-143).

12.07.2017 за ухвалою суду з Лівобережної ОДПІ м. Дніпро ГУ ДФС у Дніпропетровській області витребувано дані про наявність або відсутність в період 2000-2014 доходу на підприємстві (т. 1 а.с. 181).

28.07.2017 на адресу суду з КП ДМБТІ ДОР надійшла інформація про неможливість надання технічного паспорту (т. 1 а.с. 184).

12.09.2017 зі сторони представника позивача подано клопотання про призначення будівельно-економічної експертизи (т. 1 а.с. 204).

12.09.2017 ухвалою суду клопотання задоволено, експертизу призначено (т. 1 а.с. 208).

19.12.2017 на адресу суду від експерта надійшло клопотання про надання документів (т. 1 а.с. 215-216).

17.01.2018 представник відповідача своїм листом зазначив, що не має правових підстав для надання експерту документів, вказаних у клопотанні, оскільки такий експерт не внесений в якості судового експерта до державного Реєстру атестованих судових експертів (т. 1 а.с. 222-223).

В зв'язку із ненаданням документів, цивільна права була повернута суду без проведення експертизи (т. 1 а.с. 226).

В той же час, згідно розпорядження керівника апарату Самарського районного суду м. Дніпропетровська № 87-р від 10.04.2018 Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ та відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, у зв'язку із звільненням ОСОБА_7 з посади судді у відставку, здійснено повторний автоматизований розподіл даної справи. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.04.2018 цивільну справу розподілено судді Маштаку К.С.

13.04.2018 дану справу прийнято суддею Маштаком К.С.

20.04.2018 представником позивача подано заяву про призначення експертизи, згідно ухвали суду від 26.05.2016, але іншим експертом - оцінювачем Мурахтановою А.Л., директором ТОВ Експерт + (т. 1 а.с. 235).

Після чого, представником позивача було долучено консультаційний звіт з питань оцінки нерухомого майна експерта - оцінювача Мурахтанової А.Л., директора ТОВ Експерт + (т. 2 а.с. 9-72).

У зв'язку із чим, заява представника позивача про призначення експертизи була залишена без розгляду.

31.07.2018 представником відповідача було подано заперечення проти визнання причин пропуску строку позовної давності по справі поважними (т. 2 а.с. 73).

27.08.2018 представником відповідача до суду було подано письмові заперечення на консультаційний звіт з питань оцінки нерухомого майна та відзив на позовну заяву (т. 2 а.с. 81-83).

Під час розгляду справи судом розглянуто клопотання/заяви, заслухано пояснення та заперечення позивача, представника позивача та представників відповідача, допитано свідка, досліджено письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

27.08.2018 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Згідно копії трудової книжки ОСОБА_1, з 20.08.1985 по 30.04.2004 останній перебував у трудових відносинах з Колективним підприємством Комбінат виробничих підприємств (підприємство змінювало назву та форму) (далі - підприємство), був звільнений за власним бажанням (т. 1 а.с. 4).

ОСОБА_1 був прийнятий у члени підприємства, індивідуальний пай позивача, як співвласника, складав 0,85 %, останній раз виплата дивідендів мала місце у 1995 році, особовий рахунок № 117, що підтверджується копією книжки співвласника (т. 1 а.с.3).

Згідно протоколу засідання Правління колективного підприємства Комбінат виробничих підприємств № 1/05 від 17.01.2005 ОСОБА_1 було виключено із числа співвласників, які звільнились за власним бажанням в 2004 році, з наступним відшкодуванням суми паю, що також відображено безпосередньо у книжці співвласника колективного підприємства (наявне посилання на протокол).

У відповідності до статуту підприємства, затвердженого конференцією співвласників підприємства протоколом № 1 від 23.08.1994 та зареєстрованого виконкомом Дніпропетровської міської Ради народних депутатів (далі - статут), передбачено, що Колективне підприємство Комбінат промислових підприємств є юридичною особою, яка здійснює свою діяльність на підставі законодавства та статуту (т. 1 а.с. 63-75).

Пунктом 5.5. статуту встановлено, що члени трудового колективу підприємства зобов'язанівиконувати положення статуту та внутрішніх документів підприємства .

Пунктами 5.2., 5.3 статуту передбачено, що співвласниками підприємства визнаються особи, працюючі або ті, які пішли на пенсію з підприємства та які викупили долю вартості підприємства. При звільненні співвласника за власним бажанням або в результаті порушення трудової дисципліни він виключається із числа співвласників з відшкодуванням долі (паю).

Пунктами 6.2. статуту передбачено, що співвласники підприємства отримують дохід не лише від праці, а і від своєї долі (паю) в колективній власності. Порядок визначення такої долі регламентується Положенням про дольовий фонд підприємства.

Відповідно до статуту підприємства, затвердженого рішенням Загальних зборів співвласників колективного підприємства Комбінат виробничих підприємств , протокол № 8 від 02.09.2011, аналогічно до статуту за старою редакцією передбачено, що при припиненні трудових відносин співвласника з Підприємством останній автоматично виключається з числа співвласників підприємства. При цьому йому компенсується вартість його паю (внеску) (т. 1 а.с. 54-58).

Відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, позивач серед переліку засновників (учасників) юридичної особи не значиться (т. 1 а.с. 25-29).

За даними Лівобережної ОДПІ м. Дніпро ГУ ДФС у Дніпропетровській області встановлено, що з 2003 року по IV квартал 2014, підприємство отримувало прибутки (т. 1 а.с. 227).

ІV. Докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення.

Представником позивача було долучено консультаційний звіт від 20.07.2018, складений та затверджений експертом - оцінювачем Мурахтановою А.Л., директором ТОВ Експерт + (далі - консультаційний звіт). За висновком зробленим у долученому документі - ринкова вартість нежитлового об'єкту, нерухомого майна підприємства (без ПДВ) складає 25362000 грн. (т. 2 а.с. 9-72).

Консультаційний звіт у Розділі 5 , має посилання оцінювача, що в межах виконання даного звіту оцінювачу не було надано усієї необхідної інформації, а саме: дані щодо технічних характеристик, актуальні дані щодо стану конструктивних елементів нерухомого майна, матеріалів фото фіксації, та доступ до майна. Також, оцінювачу не було надано технічної документації та документів, що посвідчують права щодо земельної ділянки під нерухомим майном. Документація по нерухомому майну також є фрагментарною та не повною. Висновок про вартість наданий з урахуванням інформації (опис майна, припущення та обмеження) викладеної у даному звіті.

У Розділі 3.2 консультаційного звіту вказано, що перелік і склад документів, наданих адвокатом ОСОБА_2, не відповідають вимогам для проведення робіт з незалежної оцінки; їх склад та об'єм в цілому недостатній для визначення ринкової вартості об'єкта оцінки та складання звіту; оцінювач не має можливості визначити та не визначав вартість дивідендів у розмірі 0,85 % від отриманих доходів підприємства ; оцінювачем підготовлено консультаційний звіт з визначення можливої вартості майна, подібного оцінюваному .

Також, вказано, що для визначення вартості (або розміру) дивідендів у розмірі 85 % від отриманих доходів підприємства, необхідно виконати повний аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства, мати у наявності дані щодо витрат та доходів підприємства, структуру собівартості продукції, дані щодо чистого прибутку підприємства.

Згідно ст. 3 Закону України Про оцінку майна та майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні , оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності. Незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання. Процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. У випадках самостійного проведення оцінки майна органом державної влади або органом місцевого самоврядування складається акт оцінки майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону.

Відповідно до ст. 4 Закону України Про оцінку майна та майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні , професійна оціночна діяльність може здійснюватися у таких формах: практична діяльність з оцінки майна, яка полягає у практичному виконанні оцінки майна та всіх процедур, пов'язаних з нею, відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами з оцінки майна; консультаційна діяльність, яка полягає в наданні консультацій з оцінки майна суб'єктам оціночної діяльності, замовникам оцінки та (або) іншим особам в усній або письмовій формі; рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), яке полягає в їх критичному розгляді та наданні висновків щодо їх повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам НПА з оцінки майна, в порядку, визначеному цим Законом та НПА з оцінки майна.

Згідно до ст. 9 Закону України Про оцінку майна та майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні , положення (національні стандарти) оцінки майна визначають випадки застосування оцінювачами методичних підходів оцінки ринкової вартості майна та випадки і обмеження щодо застосування методичних підходів до визначення неринкових видів вартості майна. При цьому, якщо законами або нормативно-правовими актами КМУ, договором на проведення оцінки майна або ухвалою суду не зазначено вид вартості, який повинен бути визначений в результаті оцінки, визначається ринкова вартість. Положення (національні стандарти) оцінки майна є обов'язковими до виконання суб'єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення.

Статтею 12 Закону України Про оцінку майна та майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні встановлено, що звіт про оцінку майна (акт оцінки майна) є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності. Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно - правової бази з оцінки майна.

В той же час, відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів ; показаннями свідків.

Статтями 77 - 80 ЦПК України встановлено критерії доказів, а саме їх належність, допустимість, достовірність та достатність.

Частиною 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, звертаючись до суду із даним позовом, враховуючи збільшення та зменшення розміру позовних вимог, позивач просив стягнути з відповідача майнову шкоду, завдану невиплатою дивідендів та шкоду, завдану внаслідок невиплати вартості частини майна за паєм співвласника підприємства.

Як було встановлено в ході судового розгляду, для стягнення дивідендів за відповідний період, та виплати вартості паю позивача, як співвласника підприємства, суду необхідно було надати внутрішні документи підприємства, які встановлювали порядок визначення розміру паю співвласника (Положенням про дольовий фонд підприємства) для перевірки законності вимог позивача.

Проте, такий документ суду не надавався, не був предметом до витребування у відповідача, як і доказ його передання/не передання засновникам підприємства (на що посилається представник відповідача) за відповідною ухвалою суду про забезпечення доказів.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що консультаційний звіт визначає лише можливу вартість майна, подібного оцінюваному , при цьому, складений без достатньої документації, про що має місце зауваження оцінювача, а також і те, що останнім здійснено лише оцінку нерухомого майна підприємства, в той час коли оцінці майна у даному випадку підлягають: майнові, корпоративні права, сукупність інших активів, і т.д, судом такий доказ відхиляється.

V. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до ст. 2 ЗУ Про підприємства в Україні , що діяло на момент створення відповідача, одним із видів підприємств було колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства.

Статтею 9 вказаного закону передбачено, що підприємство діє на основі статуту. Статут затверджується власником (власниками) майна. До статуту можуть включатися положення, пов'язані з особливостями діяльності підприємства: про трудові відносини, що виникають на підставі членства; про повноваження, порядок створення та структуру ради підприємства; про знаки для товарів і послуг та інше.

В той же час, відповідно до ст. 23 ЗУ Про власність , у редакції, що діяла на момент звільнення позивача, увласності колективного підприємства є вироблена продукція, одержані доходи, а також інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом. У майні колективного підприємства визначаються вклади його працівників. Розмір вкладу працівника у майні колективного підприємства визначається залежно від його трудової участі в діяльності державного або орендного підприємства, а також участі у збільшенні майна колективного підприємства після його створення. На вклад працівника колективного підприємства нараховуються і виплачуються проценти в розмірі, що визначається трудовим колективом виходячи з результатів господарської діяльності підприємства. Працівникові, який припинив трудові відносини з підприємством, а також спадкоємцям померлого працівника виплачується вартість вкладу.

01.01.2004 набрав чинності Господарський кодекс України, згідно із Прикінцевими положеннями якого втратив чинність Закон України Про підприємства в Україні . Згідно із Класифікацією форм власності, затвердженою наказом Держспоживстандарту України від 28.05.2004 № 97 ( v0097609-04 ), почали існувати такі форми власності: приватна, державна корпоративна власність, державна власність, комунальна власність, комунальна корпоративна власність. Згідно із Класифікацією організаційно-правових форм господарювання, затвердженою наказом Держспоживстандарту України від 28.05.2004 № 97, така організаційно-правова форма господарювання як колективне підприємство з 31.03.2004 існувати перестала. В той же час, не зважаючи на зміни в законодавстві, чинним законодавством України не передбачено обов'язкової реорганізації колективних підприємств (лист Державного Комітету України з питань регуляторної політики та підприємства від 03.12.2004 № 8487).

Від того часу, відповідно до ст. 93 ГК України підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників). Підприємствами колективної власності є виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства громадських та релігійних організацій, інші підприємства, передбачені законом.

Враховуючи, що звільнення позивача мало місце 30.04.2004, тобто після набрання чинності ГК України, слід зазначити, що відповідно до ст. 98 ГК України (у відповідній редакції) членство у виробничому кооперативі припиняється , в тому числі, у разі припинення трудової участі в діяльності кооперативу . Порядок і майнові наслідки припинення членства у виробничому кооперативі визначаються цим Кодексом та статутом кооперативу.

Частина 8 ст. 107 ГК України передбачає, що майнові відносини члена виробничого кооперативу з кооперативом у разі припинення членства в кооперативі та щодо переходу паю регулюються цивільним законодавством.

Так, ч. 1 ст. 166 ЦК України, у редакції чинній на час звільнення позивача, передбачала, що член виробничого кооперативу має право на вихід із кооперативу. У цьому разі, йому виплачується вартість паю або видається майно, пропорційне розміру його паю, а також здійснюються виплати, встановлені статутом кооперативу.

Згідно ч. 1 ст. 99 ГК України серед основних прав та обов'язків членів виробничого кооперативу є, в тому числі, одержання паю у разі виходу з кооперативу в порядку і строки, визначені його статутом.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 ЗУ Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Виходячи з вищевикладених норм, а також, встановлених судом обставин справи, слід дійти висновку, що позивач у 2004 році, у зв'язку із звільненням та виключенням його із членів співвласників підприємства набув право на компенсацію вартості паю, а також право на нараховані та не невиплачені дивіденди з 2000 року по 2004 рік (по день виключення із співвласників).

В той же час, виходячи із того, що розмір паю позивача було визначено у відсотковому співвідношенні, у даному випадку, суду мав бути наданий висновок експерта з оцінки вартості підприємства, на момент виходу позивача із членства кооперативу , проте, жодного такого доказу суду надано не було.

При цьому, суд також звертає увагу, що жодного клопотання про витребування у відповідача документів, заяв про допит у якості свідка співвласників підприємства, на предмет наявності або відсутності документів, які просили надати експертні установи для визначення вартості підприємства, стороною позивача не заявлялись.

Щодо строків позовної давності, заявлених представниками відповідача.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим, згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

На підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому, доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що будучи десять років співвласником підприємства, та перебуваючи у трудових відносинах, позивач мав можливість та був зобов'язаний виконувати положення статуту (п. 5.5.), а отже і знати його зміст, звернення позивача до суду з вимогами через чотирнадцяти років свідчать про те, що позивач міг дізнатись, та у даному випадку, був зобов'язаний знати про стан своїх майнових прав.

А тому, суд відхиляє клопотання позивача про поновлення строків позовної давності та визнання причин його пропуску поважними, з підстав, що зміст статуту позивачу став відомим лише під час розгляду справи, та вважає за необхідне застосувати до вимог позивача строк позовної давності.

При цьому, необхідно звернути увагу, що копія статуту, про яку дізнався позивач, була надана в ході судового розгляду представником відповідача, тоді як жодного обґрунтування на інші причини пропуску строку позовної давності (до моменту коли позивач дізнався про статут) щодо вимоги про стягнення дивідендів з 2000 року позивачем зазначені не були.

Також, зі сторони позивача не було надано жодного доказу, який би підтверджував отримання позивачем дивідендів до 2000 року.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи позов по суті, суд, також, звертає увагу, що відповідно до положень ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Окрім того, суд звертає увагу, що відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 13 Про практику розгляду судами корпоративних спорів не підлягають розгляду в порядку господарського судочинства справи, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності інших суб'єктів господарювання, які не є господарськими товариствами (кооперативи, приватні, колективні підприємства тощо), якщо стороною у справі є фізична особа. При цьому норма пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України в силу її імперативного характеру не підлягає застосуванню за аналогією щодо спорів, пов'язаних із діяльністю інших суб'єктів господарювання.

Враховуючи вищевикладені норми законодавства, дослідивши матеріали справи, вислухавши учасників справи та їх представників, допитавши свідка, суд вважає, що в задоволенні позову необхідно відмовити повністю.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 166, 256, 261, 267 ЦК України, ст. 23 ЗУ Про власність , ст. ст. 93, 99, 107 ГК України, ст. ст. 2, 9 Про підприємства в Україні , ст. 10 ЗУ Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань , ст.ст. 1-4, 10, 12, 13, 76-89, 95, 141, 258, 259, 264, 265, п. 15, п.п. 15.5 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Колективного підприємства Комбінат виробничих підприємств (місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Повітряна, буд. 5, ідентифікаційний код юридичної особи 01373246) про стягнення майнової шкоди, завданої невиплатою дивідендів та стягнення шкоди, завданої внаслідок невиплати вартості частини майна за паєм співвласника підприємства відмовити повністю .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції, що відповідає приписам пункту 15, підпункту 15.5 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 06.09.2018.

Головуючий суддя: К.С. Маштак